Інформаційний простір рясніє повідомленнями про ухилянтів. Найпоширеніші схеми – підроблення тимчасових посвідчень військовозобов’язаних, довідок ВЛК про непридатність до служби, втеча за кордон. Деякі історії схожі на трагіфарс: тут і перевдягання з жіночими перуками і накладними грудьми, і спроби сховатися під рясою священника. Втім, за кожним подібним епізодом – нехай і вкрай ганебним – криється проблема екзистенційного штибу. Йдеться про життя і смерть, страх, відчай, цинізм… А ще, певно, щось суто первісне, біологічне: загострений інстинкт самозбереження, помножений на інстинкт продовження роду. Саме явище «ухилянства» далеко не нове. Подібне вже не раз траплялося в історії, до того ж, на різних континентах.

СТАРОДАВНІЙ РИМ: ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З ПАЛЬЦЯ     

Мішель де Монтень у своїх «Пробах» (Книга ІІ, глава XXVI) цитує два анекдоти Светонія та Валерія Максима, в яких ідеться про те, як римляни звільняли від війни тих, у кого були поранені великі пальці рук, ніби вони вже не могли достатньо міцно тримати зброю. Імператор Август конфіскував майно римського лицаря, який… відтяв великі пальці двом своїм малолітнім дітям, щоб звільнити їх у подальшому від служби в армії. А до цього Сенат, під час Італійської війни, засудив Гая Ватієна до довічного ув’язнення та конфіскував усе його майно за те, що він навмисно відрубав великий палець лівої руки, щоб убезпечити себе від військового походу… Явище самокаліцтва набуло таких загрозливих масштабів, що імператор Феодосій навіть видав у вересні 381 року указ, згідно з яким повелів таврувати наче рабів чи худобу всіх, хто «відмовився від воєнної служби внаслідок ганебного відтинання пальця».

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВА ДОБА: ШИРОКИЙ «ВИБІР ІНСТРУМЕНТІВ»

У добу Середньовіччя ухилянти в Пруссії, Австрії, Франції, Російській імперії та інших країнах, почали відтинати вже два пальці – великий і вказівний правої руки, що унеможливлювало використання мушкету або шпаги. А ще – змащували шкіру кислотою або вапном до появи виразок; виривали передні зуби – у деяких арміях солдат мусив відкушувати патрон з порохом, а якщо зубів не було – то він ставав непридатним до служби. Популярними також були фіктивні шлюби з багатодітними вдовами, втечі в монастир, симуляція психічного розладу тощо.

У книзі «Обвинувачені, непокірні, дезертири» Мішель Овре наводить історичні приклади самоушкодження та симуляції фізичних чи психічних захворювань французькими призовниками для звільнення від служби. Наприклад, на початку XIX століття в католицькому Верхньому Лозері було зафіксовано безліч випадків опору призову – це виражалося в нанесенні каліцтв, наданні підроблених документів, підкупі, фіктивних шлюбах та масових вступах до семінарії – семінаристи звільнялися від призову. Місцеве населення підтримувало ухилянтів і дезертирів, натомість нападало на жандармів, які їх переслідували.

Служба в армії була зазвичай довгою, тож багато хто намагався втекти. Щоправда, це було не так вже й легко – всюди працювали таємні агенти розшукової поліції, шпики; держави мали чималий репресивний апарат, за допомогою якого можна було фактично без проблем вислідити, спіймати і покарати втікача.

СХОВАТИСЯ ВІД АРМІЇ… НА СІЧІ

Тих, хто уникав військової служби на Січі, називали промовисто «баболюбами» і «гніздюками». Але, попри це, у другій половині ХVIII століття чимало люду – не тільки селян, які шукали порятунку від рекрутчини, але й іноземців, солдатів, козаків як із Правобережної, так і Лівобережної України, які прагнули уникнути воєнного походу, тікали на Січ, де переховувались на козацьких хуторах. Влада намагалася повернути втікачів – «бєглєцов от служби», але очільники Січі робили вигляд, що або не знають, про що (вірніше кого) йдеться, або ж лише вдавали, що шукають порушників, але «не можуть знайти». Ці жести тихої непокори російському царату – особливо після Батурина, були досить виразними і не могли не дратувати Петербург.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У США: СПИСКИ ЗАБРОНЬОВАНИХ І «ЗАМІНА»

«Це була війна багатих, але боротьба бідних» – відомий вислів з часів Громадянської війни у США (1861-1865), коли Потомакська армія Союзу (Північ) протистояла Північновірджинській армії Конфедерації (рабовласницький Південь). Він був особливо популярний після введення загальної військової повинності в обох сторін конфлікту. Чому? Каменем спотикання, тобто невдоволення, стали закони про запровадження загальної військової повинності (призову). Конфедерати вдалися до цього кроку раніше – в 1862 році. Чисельність армії Конфедерації скорочувалася через втрати на полі бою, хвороби, а також через прострочені контракти та дезертирство. Конгрес Конфедерації відреагував на ситуацію, що склалася, законом про загальну мобілізацію. Втім, невдовзі з’явилися списки тих, хто не підлягав призову. Зокрема, урядові чиновники, вчителі, мельники, залізничники, робітники, задіяні в галузях, дотичних до ВПК. Масове обурення викликали дві позиції. Від призову звільнялися наглядачі за рабами – білі чоловіки, які наглядали за плантацією, де було двадцять і понад рабів. Інша ж позиція нового законодавства стосувалася «заміни». Призовник міг уникнути мобілізації, знайшовши собі заміну – когось, хто б погодився піти на війну замість нього. Це була платна послуга. Ціни стартували від 3 000 доларів (золотом) і вище в грошах Конфедерації. Подібне могли собі дозволити дуже забезпечені громадяни. Цей законодавчий акт спровокував розмови про «війну багатіїв», а потім і протести. Хоча, варто зауважити, що в армії Півдня воювало і чимало заможних американців.  

Призов до лав армії Союзу розпочався в 1863-му, через рік після того, як загальну військову повинність ввели конфедерати. Підхід був дещо інакшим. Кожен штат був розділений на рекрутингові округи. В кожного округу, залежно від кількості населення, була своя квота.

Якщо округ не набирав квоту добровольцями, тоді доводилось проводити набір за рахунок лотереї серед чоловіків віком від 20 до 45 років, а також серед іноземців, які прагнули отримати громадянство США. В чоловіка, якому випала лотерея, було три варіанти: піти в армію і воювати, знайти собі заміну або ж заплатити компенсаційний збір у розмірі 300 доларів. У 1860 році це була сума річного доходу некваліфікованого робітника. Списків професій, які не підлягали мобілізації, на Півночі не було. Найбільш поширеною практикою стала «заміна», а також оплата компенсаційного збору. Як зауважують історики, тисячі заможних американців Півночі таким чином уникнули призову. Серед інших були, наприклад, Джон Рокфеллер і Гровер Клівленд – майбутній президент США. Останній працював у 1863-му помічником окружного прокурора й знайшов собі заміну – замість нього в армії служив польський іммігрант. Клівленд заплатив 32-річному поляку, який мріяв стати громадянином США, 150 доларів (нині приблизно 4 000). Прикметно, що Джордж Бенінський не загинув – пережив війну. Стосовно Джона Рокфеллера, то він на той час займався новим надприбутковим бізнесом – видобутком нафти. У Громадянській війні брав участь його брат, а сам майбутній мільярдер, попри симпатії та чималі пожертви на користь Союзу, так і не зважився піти воювати: «Якби я пішов, то бізнесу б довелося закритися… Нікому було замінити мене, та й чимало людей залежали від мене…», – пояснював згодом підприємець.

Мобілізаційні нововведення викликали, так само як і на Півдні, невдоволення і протести. Так само говорили про «війну багатих», «продажний уряд», «гарматне м’ясо» (фактично все те саме, що можна прочитати нині в українських соцмережах) і всіляко уникали призову. Понад 160 000 осіб – п’ята частина призовників, відмовилась з’явитися на службу, тисячі тікали далі на північ, у Канаду. Відповідальних за призов осіб ненавиділи, іноді розстрілювали, їхнім родинам погрожували, а майно грабували. В липні 1863 року в Нью-Йорку, переважно за участю ірландських робітників, відбулись масові протести – одні з найбільш жорстоких заворушень в історії міста. На упокорення натовпу було викликане 20-тисячне військо – і це було ще більш неприємно і болісно через те, що солдати (теж переважно ірландці), які ще вчора билися проти конфедератів під Геттісбергом – найкривавішій битві Громадянської війни – мусіли втихомирювати фактично своїх.

Тож ефект від призову на Півночі був приблизно таким самим, як і на Півдні: він лише посилив невдоволення, але суттєво не вплинув на мобілізаційний ресурс. А щодо того, чи була Громадянська війна «війною багатих», то в ній воювали фактично всі соціальні верстви і вона зачепила кожного.

ХХ СТОЛІТТЯ: САМОСТРІЛИ, ВТЕЧІ, ЛИПОВІ ДОВІДКИ

Якщо не згадувати масові антимобілізаційні протести в Канаді, які відбулися на початку Першої світової війни (через що країна пережила одну з найсерйозніших криз), то яскравим прикладом масового ухильництва від служби у війську в ХХ ст. були США під час В’єтнамської війни.

У цій країні навіть існує цілий культурний пласт – draft dodger («ухилянти від призову»). До 1966 року в американську армію не призивали одружених чоловіків – це призвело до 10% росту шлюбів у юнацькому віці. Дехто з призовників випивав приблизно з пів літра свинячої крові (або набирав з вени власної) перед медоглядом. Це спричиняло блювоту та симптоми, дуже схожі на шлункову кровотечу. Хтось курив просякнуті чорнилом сигарети – для «фарбування» легенів. Інші вдавалися до старих перевірених способів: імітували епілептичні розлади, вдавали з себе божевільних або гомосексуалістів – це тоді теж вважалося підставою для відмови. Можна було уникнути призову й за куріння марихуани, вбивство орла чи викрадення худоби. А ще американці, так само як і колись, тікали в Канаду. Приблизно 50 тисяч потенційних призовників утекли через американо-канадський кордон. Радо приймала втікачів і Швеція. Дехто обирав південний напрямок – Мексику. Там було чудово, але важко заробити на життя. Хто мав можливість – діставав бездоганні з юридичної точки зору медичні довідки про непридатність служби у війську. Президент США Дональд Трамп мав  чотири відстрочки від призову як студент, а потім отримав довідку про непридатність через хворобу – кісткові шпори в стопі. Під час виборів його запитували, на якій саме нозі у нього були шпори, і він плутався з відповіддю. Джо Байден у 1968 році теж був звільнений від служби – через астму. Журналісти, уважно прочитавши його мемуари, які вийшли в 2007 році, не знайшли жодного натяку на хворобу – він ріс здоровою й активною дитиною. Можна згадати також Джорджа Буша молодшого (він пішов служити в Національну гвардію), Білла Клінтона, Мітта Ромні та багатьох інших. Загалом 25 000 ухильників були притягнуті до відповідальності, із них 3250 отримали тюремні терміни. Дехто, як от знаменитий боксер Мохаммед Алі (Касіус Клей) – максимальний, п’ять років в’язниці, але не провів там і дня. Втім, більшість молодих американців все ж виконали свій обов’язок, аніж ухилилися від нього. Але, на жаль, про це згадується менше. Голоси ухилянтів лунають голосніше у будь-яку епоху.  

В Радянському Союзі під час війни в Афганістані теж існувало ухильництво. Молодики за гроші підробляли довідки про хвороби або стимулювали психічні розлади. Деякі навіть свідомо калічили себе (руки, ноги), аби лишень їх визнали непридатними. Практикували і навмисне зараження себе венеричними хворобами (наприклад сифілісом) або туберкульозом.

ЧИ МОЖНА ВТЕКТИ ВІД САМОГО СЕБЕ

Тож ухилянство від військової служби – явище, що супроводжує людство з найдавніших часів і до сьогодення. Від самокаліцтва у Стародавньому Римі – до липової інвалідності за хабар у ХХІ столітті в Україні. Методи змінювалися, але мотиви залишалися незмінними: страх, бажання зберегти життя, пошук будь-якої можливості уникнути фронту. Історія показує, що в усі часи війна змушувала людей балансувати між обов’язком та інстинктом самозбереження. Але не варто виправдовувати або навіть і героїзувати тих, хто зрадивши батьківщину, шукає спокійної долі. Як писав Публій Сир: «Той, хто уникає обов’язку, тікає від самого себе».

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Стефано Б’янкеттi / Bridgeman Images /historynet.com. Агітаційний плакат на рекрутинговому пункті армії Півночі.