Суспільство
Як 52-річний моряк із Рені став захисником України
Ключові моменти
-
52-річний моряк із Рені Юрій Джабінський добровольцем пішов на фронт у перші дні вторгнення.
-
Його батальйон тримав оборону Чорноморського узбережжя, а згодом бився під Авдіївкою.
-
Боєць пережив тяжке поранення, операцію на хребті й повернення до мирного життя.
-
Сьогодні він допомагає армії та закликає підтримувати українських захисників.
Тримали берег Чорного моря
Сім’я розуміла: вчинити інакше чоловік і батько не може.
– У мирні часи я був підприємцем, тримав причали, займався рибою, – розповідає учасник бойових дій Юрій Джабінський. – Коли у 2013 році прийшла не дуже добра влада і на підприємців почався пресинг, я був вимушений закрити бізнес. Був на майдані – від початку до кінця. А потім, щоб годувати сім’ю, почав ходити у рейси.
Доброволець з міста Рені потрапив у 68-й окремий стрілецький батальйон, який перший рік війни тримав позиції на Чорноморському узбережжі між Очаковом і Миколаєвом. Ворог стояв на протилежному березі, на Кінбурнській косі.
– Це теж «нуль», хоча прямих бойових зіткнень не було, – каже захисник України з позивним «Мамай». – Обмін артобстрілами – от це постійно. Ми тримали позиції, щоб ворог не пішов через лиман. Облаштували собі бліндажі та на позиціях просто жили, не ходили у тил на відпочинок. У нашому батальйоні більшість бійців була у зрілому віці, 50+. Як у кіно: «в бій ідуть самі старики».
Впевнений, що ми могли стояти на цих позиціях і до сьогодні, але ворог почав активні дії на Сході України, і у січні 2023 року наш батальйон терміново був відправлений під Авдіївку.
Додались інфаркти, інсульти та обмороження
Обстановка тут, каже Юрій, була зовсім іншою. З неба падало все, що тільки є на озброєнні Росії. Ворог йшов у атаки – хвиля за хвилею. Деякі підрозділи ворога були непідготовлені, йшли як стадо. Мабуть, штрафники з білетом в один кінець. Але й були тактичні, що не підняти голову.
– Але найстрашніше – то були морози мінус двадцять і нижче, – каже наш захисник. – До морозу звикнути неможливо. Якщо молодий воїн стомився до нестями, якось закутався, впав і заснув, то ми, літні, – ну ніяк. І тут ми відчули, що вік має значення. В багатьох бійців зрілого віку не витримувало здоров’я: інсульти, інфаркти, загострились інші вікові захворювання – в кого що. На додаток травми, поранення, ще й обмороження.
Ми йшли на позиції – брали із собою, крім озброєння, лише трохи води та енергетичні шоколадки на два дні. Але доводилось стояти чотири дні, тиждень – не було заміни.
«Дядько, йдіть додому»
– Я потрапив у госпіталь після близького вибуху – в мене відняло руку, перестала працювати легеня, – продовжує свою історію мешканець Рені. – Спочатку думав, що відійду і – знову на позиції. Але не відпускало. У Дніпрі прооперували, встановили в хребет імпланти. У шпиталі дізнався, що наш батальйон розформували – вже не було кому виходити на позиції, чимало побратимів загинули.
Після лікування та реабілітації я приїхав у іншу бригаду. Зустрів там своїх хлопців, які вижили, їх теж перевели. Зрадів, що зустрів. Пішов з ними на позицію, але через імпланти не міг навіть вдягти шолом і бронежилет. Хлопці несли мій бронік, уявляєте? Зрозумів, що я вже не боєць. Мав надію, що переведуть у тилову частину, як обмежено придатного. Просився. Але лікарі казали, що немає сенсу – через місяць-два знову потраплю у шпиталь. ВЛК мене визнала непридатним, сказали: «Дядько, йдіть додому».
Ніколи не тримали зброю в руках, а стали справжніми командирами
В місті Рені, як і в інших населених пунктах України, є Алея Слави. Серед загиблих захисників – юний Артем Варсан. Біля портрету цього юнака Юрій завжди зупиняється.
– Ми стояли разом під Очаковом, – розповідає Юрій. – Артем був у моєму підрозділі, я був його командиром. Дуже гарний хлопець був – налаштований, бойовий. Коли нас перекинули під Авдіївку, він першим пішов на бойовий пост. Ми ще не знали місцевість – снайпер влучив у Артема. На жаль.
Інколи Юрій Джабінський листає стрічку зі світлинами побратимів.
– На війні люди різні були, – розповідає учасник бойових дій. – Я побачив чимало хлопців, що ніколи не тримали зброю в руках. Вчителі, наприклад. Але деякі з них стали такими командирами, що перевершили професійних військових.
Росіяни думали, що він мертвий
З деякими побратимами Юрій підтримує зв’язок. Дуже зрадів, коли побачив у соціальних мережах повідомлення про Станіслава Левченка.
– З Льовою ми познайомились на позиціях під Миколаєвом, – розповідає Юрій Джабінський. – Я його постійно міняв на позиції. Приходжу – він мені про мопеди розповідає. Вже доросла людина, сорок років, а як почне про свої мопеди – як ремонтував, як збирав. Під Авдіївкою наш Льова чудом залишився живий. В нього були прострілені печінка і нога, а мороз – більше двадцяти градусів. Він сім діб повз до місця збору, бо пам’ятав, що там залишилась вода. Пізніше він розповідав мені, що все було як у маренні: «Я думав, що я мертвий. Росіяни ходили коло мене, теж думали, що я мертвий. А я трохи приходив до тями та далі повз».
Але коли мій товариш досяг місця збору, територія була вже окупована. Потрапив у полон. В нього обморожені руки та ноги, ще й знущались над ним у Донецьку. Потім його викупили чеченці й перевезли в Грозний. Там зробили йому ампутацію ніг, рук, підлікували. Говорить, чеченці не знущались, але тримали українських полонених у підвалі поліцейського відділку, щоб потім обміняти на полонених чеченців. Пощастило – обміняли. Повернувся додому. Зараз у Льови замість рук і ніг протези, але навчився з ними навіть плавати. Уявляєте, через що ця людина пройшла. І таких випадків дуже багато.
Чому дядя Вася з окопу дітей обматюкав
Після війни у кожного – особиста боротьба з посттравматичним синдромом. Юрій каже, що ще довго воював у снах, і вдячний дружині, що розуміла і заспокоювала.
– Під Авдіївкою, на мій погляд, моральна витримка була сильніша у літніх людей. Психічно самі вразливі були молоді хлопці, – розповідає Юрій Джабінський. – От я з ними прослужив півроку, ми разом жили у бліндажі, на позиції ходили. Але коли попали вже в Авдіївку, то людина мінялась за два дні. Тобто я знав одну людину, а через два дні це була інша. Навіть лице мінялось. Ні, вони не те що «ламались», вони мінялись. Це страшно розповідати. Трошки відволікусь від теми. Коли ми були дітьми, до нас часто приходили ветерани Другої світової, розказували нам про війну. Приходили постійно одні й ті самі. А у нас серед сусідів був один дід, весь покалічений такий, боєць з окопу. І ми вирішили: позвемо дядю Васю, хай він розповість нам про війну. Коли ми прийшли до нього, він нас обматюкав і сказав: «Хай НКВДисти розказують, як вони воювали».
Тоді ми його не розуміли, я його не розумів. Поки сам не потрапив на війну.
Брали полонених з вошами
– Пам’ятаю, якось ми з хлопцями були на короткому відпочинку, сиділи та міркували: ось, братику, закінчиться війна, позвуть тебе до школи – і що ти учням розкажеш? – продовжує Юрій. – Що ти бачив навкруги відірвані руки?.. Що тіла вбитих розтаскували дикі собаки і навіть свині? А росіяни взагалі канібалізмом займались, коли з постачанням їжі в них погано.
Що розповісти про наших захисників? Як місяцями живуть у землі? Якщо трохи затишшя, яму вирив, вхід якось закрив, окопну свічку запалив. Сам чорний від копоті, кашляєш, але радієш, що принаймні нуль градусів. До речі, не пам’ятаю, щоб в наших хлопців були воші. Примудрялися навіть взимку півторалітрову пляшку води зігріти, щоб помитися. А якщо наші брали полонених, – то завжди з вошами. Ми дивувались, що для них це якось нормально. Так ось, що про війну розповідати дітям?
Маршрутка на «нуль»
Але війна триває, армія продовжує боронити країну.
– Вони боронять свою сім’ю, вашу сім’ю, щоб діти мали можливість спокійно вчитись, – каже Юрій. – Ми повинні бути вдячні цим людям – їм дуже тяжко морально і фізично. Треба допомагати – донатити.
Так, держава забезпечує армію необхідним, але на війні все одноразове. Наприклад, тепловізор коштує 150 тисяч, а від вибуху він струсився і все – викидай. Щодня виходять з ладу автомобілі, одяг. Держава не може кожен день дати тобі нове.
От зараз вже є протимінні берці: вони коштують дорого, але зростають шанси зберегти здоров’я, життя.
В Ізмаїлі є хлопець з мого батальйону, якого звільнено за віком, його позивний «Батя». Він там із хлопцями скооперувався та збирає допомогу на фронт – речі, гроші тощо. В них курсує так звана «Маршрутка на нуль». Вважаю, що таких маршруток має бути якомога більше.
Суспільство
Корецький анонсував цифрову платформу, де можна повідомляти про відсутність базових послуг
Мінцифри разом із Мінрегіоном готуються запустити єдину цифрову платформу, де кожен зможе повідомляти про відсутність світла, тепла, води.
Як передає Укрінформ, про це Прем’єр-міністр Сергій Корецький повідомив у Фейсбуці за результатами наради з профільними міністрами, колегами з Офісу Президента, керівниками обласних і міських адміністрацій та енергетиками.
“Ми не маємо права допустити, щоб повторювалися ситуації, коли в деяких локальних випадках світла не було по декілька днів без належної реакції. Ці дані потрібні, щоб ми бачили реальну картину і реагували у режимі 24/7”, – заявив він.
Зараз тривають відновлювальні роботи після російських ударів по критичній інфраструктурі в Києві, Одесі та інших містах, зазначив Корецький.
“Передусім — Одеса. Більша частина міста з водою, з теплом ситуація складніша. Без опалення досі близько 240 тисяч людей, триває підключення котелень. До кінця доби більшість одеситів мають отримати тепло. Росіяни методично вибивають лінії електропередач в регіоні й постійні атаки не дають бригадам повноцінно працювати”, – поінформував Корецький.
Що стосується Києва, зазначив Прем’єр-міністр, на правобережній частині міста мережу поступово наповнюють водою.
“Наступного тижня на рівні уряду підготуємо декілька рішень потрібних окремо для столиці, а також щодо пріоритизації водопостачання в разі подальших ворожих обстрілів і руйнувань інфраструктури. Алгоритм для критичних ситуацій буде єдиним для всієї країни з урахуванням регіональних особливостей”, – заявив Корецький.
Як поінформував Прем’єр-міністр, “окремо, за дорученням Президента, опрацювали залучення до ремонтних робіт Державної спеціальної служби транспорту, що підпорядкована Міноборони. Цивільні комунальники не мають змоги так же швидко працювати в бойових умовах і не мають спеціальної техніки, як це вже ефективно роблять ДССТ, особливо в прифронтових регіонах”.
“Також Міноборони разом із ЗСУ мають визначити серед військовослужбовців фахових інженерів та електриків, актуалізувати списки і за регіональним принципом направити цих людей у резерв ДССТ. Розцінюємо це як додаткову допомогу в разі необхідності”, – пояснив Корецький.
Як повідомляв Укрінформ, уранці 21 листопада в Голосіївському, Святошинському, Солом’янському, Шевченківському, Подільському районах та на лівобережній частині столиці спостерігалися зниження тиску у водопровідних мережах або тимчасова відсутність водопостачання.
Суспільство
Миколаївський науковець здобув державну іменну стипендію
Молодий науковець Одеської військової академії Михайло Богуш здобув державну іменну стипендію імені Героїв Небесної Сотні. Загалом цього року визначили 25 переможців.
Відповідний наказ оприлюднило Міністерство освіти і науки України.
Розмір щомісячної стипендії становитиме два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені на початок 2027 року. Фінансову підтримку призначили на підставі рішення конкурсної комісії, яка відібрала найкращих дослідників наприкінці жовтня.
Переможців визначили у п’яти номінаціях: імені Дмитра Максимова, Назарія Войтовича, Романа Гурика, Устима Голоднюка та Юрія Поправки. У кожній із них обрали по п’ять молодих науковців.
Читайте також: Президент призначив стипендію трьом діячкам культури з Одещини
Державні іменні стипендії молодим вченим для увічнення подій Революції Гідності та вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні заснували в Україні у 2018 році. Їхня головна мета — підтримати талановитих дослідників, які активно розвивають вітчизняну науку та роблять вагомий внесок у зміцнення держави.
Претендувати на нагороду можуть науковці віком до 35 років (або до 40 років, якщо вони мають науковий ступінь доктора наук), які працюють чи навчаються в українських закладах вищої освіти або наукових установах.
Відбір кандидатів відбувається на конкурсній основі. Спочатку претендентів висувають вчені ради їхніх університетів чи інститутів, після чого документи розглядає спеціальна конкурсна комісія при Міністерстві освіти і науки України. Під час оцінювання враховують наукові здобутки кандидатів, наявність публікацій у провідних виданнях, патентів, участь у міжнародних проєктах, а також їхню активну громадянську позицію.
Суспільство
В Ізмаїлі п’яний водій влетів у припарковані авто та відбувся подряпинами
Вчора ввечері, 8 листопада, на території ЖК “Асоль” міста Ізмаїл сталася ДТП за участю трьох автомобілів. Попередньо встановлено, що аварію допустив 46-річний житель Ларжанки, який мав ознаки алкогольного сп’яніння. На щастя, ніхто з людей не постраждав, а сам винуватець ДТП меддопомоги не потребував. Про це із посиланням на власні джерела повідомляє “Бессарабія INFORM”.
ДТП виявили правоохоронці під час несення служби з охорони громадського порядку на вулиці Поперечній.
Попередньо, водій Volkswagen Passat не впорався с керуванням та врізався у два припарковані автомобіля.
На чоловіка було складено адміністративні матеріали за статтями 130 ч.1 КУпАП та ст. 124 ч.1 КУпАП. Згідно санкцій статтей водієві загрожує штраф у розмірі 17 тисяч гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Раніше ми повідомляли: Кілійські депутати підтримали угоду про транскордонну співпрацю з румунською комуною Кілія-Веке
-
Відбудова1 тиждень agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Суспільство7 днів agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Події1 тиждень agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
-
Суспільство6 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
