Connect with us

Суспільство

Повернення через сторіччя: гості з Бразилії відвідали в Ізмаїльському районі захід, присвячений еміграції їхніх предків до Південної Америки

Published

on


Своїх родичів житель Сан-Паулу Ренато Олівейра довго намагався розшукати у Румунії. Адже саме ця країна була вказана у графі «місце народження» в документах його бабусі та дідуся, які у 1925 році приїхали до Бразилії у пошуках кращої долі, – село Код-Китай, Румунія. Історію родини Галєвих у контексті подій сторічної давнини журналістам видання «Південь сьогодні» розповів краєзнавець з села Острівне, воно ж Бабата, воно ж Код-Китай, секретар Суворовської селищної ради Петро Добрєв.

З 16 по 19 жовтня в Острівному гостювала бразильська родина Олівейра. На таку далеку подорож, та ще й до країни, у якій йде війна, голова сім’ї Ренато з двома синами та донькою наважилися, аби на власні очі побачити місце, де народилися і жили їхні предки. Тут, на сільському кладовищі поховані прапрадід та прабабуся Ренато, а також брати та сестри його бабусі та дідуся.

«У перший день ми провели для гостей екскурсію селом. Розповіли їм історію Острівного, разом прогулялися центром села, показали їм школу, церкву. Саме церква найбільше їх надихнула: вона зберіглася саме з тих давніх часів, і саме тут вінчалися їхні бабуся та дідусь, тут хрестили їхніх тіток, які народилися в Острівному і будучи малими дітьми поїхали разом з Батьками до Бразилії. А прабабуся та прадідусь брали у будівництві церкви безпосередню участь», – зазначив Петро Добрєв.

За океан родина Галєвих виїздила з двома доньками. Ще одна – бабуся Ренато – народилася вже в Сан-Паулу. Тому прізвище Галєви у Бразилії не зберіглося.

Ренато ріс разом з бабусею та дідусем. І з раннього дитинства пам’ятає, як вони хотіли повернутися до Буджаку. Тож він прагнув здійснити їхню мрію, а ще – самому побачити, де вони народилися та жили.

«Там ціла історія. В документах у баби та діда написано, що народилися вони в селі Код-Китай, у Румунії. Але знайти таке село в Румунії Ренато не міг. Знайшов лише на якійсь старій карті. І лише порівнявши з сучасними картами він зрозумів, що йдеться про нинішнє Острівне в Україні. Розповідає, що в нього через це у голові утворилася суцільна каша. Єдине, що допомогло зібрати усе до купи, це те що за сучасними даними тут живуть болгари. І на тій старій карті теж вказано, що Код-Китай – болгарське поселення. Він почав шукати прізвища – дідове Галєв та бабине Бузіян. І так він вийшов на людей з Острівного, які дали контакти його троюрідних сестер», – коротко розповідає історію пошуків наш співрозмовник.

Сам Петро приблизно у цей час почав цікавитися історією переселення своїх земляків до Бразилії. І знайшов… сестер Ренато, які й доправили його до свого брата, бо він якраз цікавиться цим питанням.

«Ми почали спілкуватися. Він дуже хотів приїхати до Острівного доки ще жива племінниця його бабусі – 98-річна Марія Дмитрівна Станєва (Бузіян). Але його зупиняла війна. Ми спілкувалися і я його вмовив. Вони зустрілися», – відкрив таємницю термінового візиту гостей Петро Добрєв.

Другий день в Острівному гості присвятили візитам до знайдених родичів. А ще ходили подивитися на старі будинки, де народилися їхні бабуся та дідусь, та місце, де колись був їхній будинок, в якому вони жили, будучи молодою родиною. Тут немає не те що будинку – немає вже і тієї вулиці. Але потомки мали змогу побачити землю, де Галєви вирощували овочі та виноград. Побували й на кладовищі, де поховані їхні предки. Тут, на могилі брата бабусі, Ренато зробив символічне поховання – закопав у землю бабусину хустку та дідусів капелюх. Так символічно баба Зона та дід Гергі повернулися до Буджаку, куди не встигли приїхати за життя.

У суботу Ренато разом з дітьми побував у гостях у найстаршого жителя села – діда Кольо. І цей візит був не тільки даниною шани. Мати діда Кольо свого часу теж емігрувала до Бразилії. Але згодом повернулася. А мандрувала за океан на одному пароплаві з родиною Галєвих, навіть у списках були поруч. Чоловік, коли почув, що до села їдуть такі гості, дуже захотів запросити їх до себе.

Ввечері родину Олівейра запросили до Будинку культури, де пройшов захід, присвячений сторіччю початку переселення жителів Острівного до Бразилії. Після лекції та святкового концерту жителі села організували застілля, на якому зібралися усі родичі сімейства.

Петро Добрєв розповів нам, що родина Галєвих була далеко не єдиною, яка ризикнула поїхати на інший континент у пошуках кращого життя. Усього протягом десяти місяців – з червня 1925 по травень 1926 року – до Бразилії виїхали три сотні людей. Це шістдесят родин, шістнадцять – виїхали першими рівно сто років тому, у жовтні 1925-го. Станом на 16 грудня 1924 року в Код-Китай жили 3140 людей.

«З них, по прізвищах, я знайшов сто дев’яносто. Дванадцять родин повернулися до Острівного. В нас навіть є одна родина, яких досі називають «амеріканчуйті». Повертались у 26-му, 27-му і 28-му роках. Але це не були заробітки. Це була міграція в один кінець. Їм обіцяли надати землю, будинки та усе, що потрібно у будинках. Одним обіцяли по двадцять п’ять гектарів на родину, іншим – в залежності від кількості робітників. Завдання було – виселити якомога більше людей з Бессарабії», – поділився знайденою інформацією Петро.

Дослідник розповідає, що насправді людей ввели в оману. У Бразилії вони просто стали рабами – працювали на плантаціях за їжу. Люди втікали, хтось будь-якими зусиллями збирав гроші і повертався додому.

«Це була цілеспрямована політика Румунії. Там було багато супутніх причин. Але головною була політика влади відносно національних меншин. Це була концепція моноетнічної держави. Румуни мали бути переважною більшістю. А тут, у Бессарабії, були болгари, українці, гагаузи, росіяни, євреї, німці… Там дуже красномовна статистика. Масова міграція почалася 26 червня 1925 року і завершилася 1 травня 1926-го. За цей час з тодішньої Румунії емігрували більше 24000 людей. З них відсотків 70 – з Бессарабії. Румун з них було… дві людини», – пояснює події тих років Петро Добрєв.

Їхали до Бразилії довго, за теперішніми мірками – непомірно довго. З Острівного – підводами до Арциза, залізничної дороги в селі тоді ще не було. Потягом їхали через Кишинів до Бухаресту. Там їх селили у спеціальному таборі, де вони приблизно місяць в нелюдських умовах чекали на отримання закордонного паспорту. Звідти мігранти їхали до Гюргєво (Джурджу), де сідали на пароплав, що йшов до Відня. У Відні, у центральному консульстві Бразилії в Європі, вони отримували візу. Звідти потягом їхали у Шербур, у Францію. А з Шербура пароплавом до Порт Сантуса, штат Сан-Паулу у Бразилії. На новому місці мігрантів потягом везли вже до міста Сан-Паулу, де розташовувався так званий пансіонат для мігрантів. Фактично ж це був величезний барак, де могли розміститися три тисячі людей. Тут місцеві плантатори обирали для себе більш витривалі родини для роботи на своїх плантаціях.

Маршрути, якими жителі Буджаку потрапляли до Бразилії, були різними. Так, жителі села Дивитлій (Делень, Арцизька громада) після Відня потрапили до Трієсту, що в Італії. Є родини з Острівного, які разом з кількома жителями села Кирнички до Сан-Паулу потрапили з Гамбургу.

Це те, що Петрові вдалося з’ясувати під час своїх досліджень. Насправді ж нащадків болгар у Сан-Паулу, та й в усій Бразилії зараз немало.

У 2013 році до Острівного вже приїздила одна родина з Бразилії – нащадки роду Бузіян. Раніше родину предків відвідували бразильські болгари Ганчеви. Є ще одна родина, яка хоче приїхати до Острівного. Але знову ж таки війна…

Зрозуміло, що багато болгарських прізвищ за сторіччя по той бік океану загубилося, багато – змінилися на місцевий, португальський лад. Та й самі болгари там давно асимілювалися серед місцевих. Але намагаються тримати зв’язок. Так Ренато зараз розшукав шість родин-потомків тих, хто сто років тому разом з його дідусем та бабусею назавжди покинув Острівне і оселився в Бразилії. Тепер вони мають змогу спілкуватися один з одним. А ще у Сан-Паулу діє болгарська спільнота, у якій нащадки бессарабських болгар знайомляться з культурою та традиціями своїх предків.

Щоб не загубилося прізвище Галєв, Ренато вирішив, що його носитиме його старша донька. Під час хрещення вона, замість прізвища матері, яке у більшості випадків надають дитині разом з прізвищем батька, отримала прізвище свого дідуся. Тож десь у Сан-Паулу живе Маріанна Галєва Олівейра – правнука Гергі та Зони Галєвих, які сто років тому назавжди залишили Код-Китай.

Діана ГЕРГІНОВА



Джерело

Україна

Завдяки роботі Третього корпусу росіяни навіть всю Луганщину не захопили, — Білецький

Published

on



На переговорах росіяни намагаються виторгувати Донецьку область, хоча на дану хвилину не контролюють повністю навіть Луганську.

Про це в інтервʼю Олені Фроляк заявив командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький.

«Вони соромляться сказати, що три населених пункти Луганської області під контролем Третього корпусу. Вони брешуть своїм очільникам, брешуть своїй країні, але вони на дану хвилину не захопили в повній мірі навіть всю Луганську область. Ми все ще контролюємо рівно ті самі населені пункти, які контролювали в 2025-му році і навіть в 2024-му», — сказав комкор.

Підрозділи корпусу також продовжують обороняти Лиман — стратегічно важливе місто Донецької області, якому пророкували швидку окупацію ще восени 2025 року.

«На превеликий жаль, ми втратили за цей час частково або повністю декілька міст. А Лиман, який [багато хто] очікував ми втратимо в вересні, все ще стоїть», — додав Білецький.

Третій корпус має найдовшу в Силах оборони смугу та воює проти трьох армій РФ, які входять в з’єднання групи армій «Захід», — 1-шої танкової, 20-ої і 25-ої загальновійськових армій. Незважаючи на значну чисельну перевагу противника, смугу корпусу Білецький назвав найстабільнішою на фронті.

Зокрема, завдяки успішній тактиці протидії інфільтрації — ешелонування засобів спостереження і ураження, а також створення і підготовка мобільних резервів для знищення піхоти, яка зуміла дістатись тилу.

За словами Білецького, всі осередки ворожої інфільтрації корпус знищує впродовж 2-3 діб.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Командування Медичних сил ЗСУ розпочало системний супровід звільнених з полону військових

Published

on



Командування Медичних сил Збройних сил України розпочало системний супровід звільнених з російського полону військовослужбовців.

Днями представники командування Медичних сил взяли участь у зустрічі звільнених з полону українських військовослужбовців та забезпечили їхній супровід до реінтеграційного центру Медичних сил. Дана подія набула особливого значення як для військово-медичної спільноти, так і українського суспільства загалом, повідомили Укрінформу у пресслужбі командування.

Як ідеться в повідомленні, незабаром для воїнів розпочинається комплексний процес відновлення, а саме — фізичного, психологічного та соціального.

У центрі кожен військовий пройде повну медичну діагностику, отримує необхідне лікування, психологічну підтримку та соціальний супровід.

Читайте також: У ГУР показали, як медики рятують українських військових

“Уперше командування бере на себе відповідальність за подальший шлях військовослужбовців, що звільнені. Воїни будуть зараховані до постійного складу підрозділів командування Медичних сил ЗС України та обіймуть відповідні посади. Це не формальність і не тимчасове рішення, а усвідомлений крок підтримки, довіри та включення до команди професіоналів”, — ідеться в повідомленні.

“Супровід здійснюватиметься системно. Крок за кроком. З повагою до гідності кожного воїна. Це не лише новий етап у формуванні сучасної системи реінтеграції, а й честь бути поруч у момент повернення, а також можливість підтримати та допомогти знову відчути опору”, — зазначили у командуванні.

Читайте також: Медичні підрозділи ЗСУ почали видачу адаптивного одягу для поранених

Як повідомляв Укрінформ, 5 лютого Україна повернула з російського полону 150 військових і сімох цивільних.

Звільнені військові захищали країну на Луганському, Донецькому, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Сумському, Київському напрямках. Більшість потрапили у полон під час оборони Маріуполя.

Наймолодшому захиснику виповнилося 23 роки. У полон він потрапив у 19-річному віці під час оборони Маріуполя та був “засуджений” Росією до довічного ув’язнення. Вік найстаршого оборонця – 63 роки.

Серед звільнених з полону є військові з важкими пораненнями.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Суспільство

В одеській лікарні помер постраждалий від російського удару патрульний Анонси

Published

on



Співробітник патрульної поліції в Одеській області, старший лейтенант поліції Денис Харченко, поранений внаслідок російської атаки, помер в лікарні вночі 6 лютого.

Про це повідомили у пресслужбі Управління патрульної поліції.

У ніч на 31 грудня, внаслідок влучання ворожого дрона в будинок, де Денис Хорченко проживав разом із родиною, він зазнав тяжких поранень. Увесь цей час лікарі боролися за його життя однак отримані травми виявилися несумісними з життям. Денис Харченко з 2015 року служив у патрульній поліції Одещини.

Вночі 31 грудня росіяни атакували житлову, логістичну та енергетичну інфраструктуру Одеської області. Внаслідок влучань в одному з житлових будинків виникли займання у квартирах з другого по шостий поверхи. Частково був зруйнований фасад на п’ятому та шостому поверхах.  Вогнеборці врятували вісім осіб, з яких одна дитина

Постраждали шестеро осіб, з яких три дитини. Також пошкоджень зазнали  фасади та скління кількох багатоповерхових житлових будинків. Вогнем пошкоджені цивільні автомобілі. 

У ніч на 31 грудня росіяни атакували Україну 127 ударними безпілотними літальними апаратами типу Shahed, Гербера і безпілотниками інших типів. За попередніми даними, станом на 8:00, протиповітряна оборона знешкодила 101 ворожий БпЛА типу Shahed, Гербера і дронів інших типів на півночі, півдні та сході країни. Зафіксовані влучання 20 ударних БпЛА на 11 локаціях.

Наприкінці 2025 року росіяни регулярно атакували Одеську область. Зранку 30 грудня росія також атакувала Одещину ударними безпілотниками. Попри активну роботу сил ППО, зафіксовані пошкодження промислової та портової інфраструктури в Одеському районі. Пошкоджень зазнало цивільне судно, що перебувало на території порту.  Загорянь не сталося. Інформація про загиблих та постраждалих не надходила. 


Кирило Бойко



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.