Connect with us

Війна

Богдан Дронов, Герой України

Published

on



Саме піхота тримає передові рубежі, проводить штурми та вибиває ворога з позицій. Це бійці, які першими вступають у бій і останніми покидають поле бою. Нагода поспілкуватися із представниками цього роду військ завжди обіцяє чимало корисного для справжнього розуміння, що ж відбувається там, де найважче.

Сьогодні в інтерв’ю Укрінформу командир 17 окремого мотопіхотного батальйону 57 ОМПБр ім. кошового отамана Костя Гордієнка (2021–2022), підполковник Богдан Дронов.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну офіцер відзначився в боях у Луганській області. Під час одного з них не лише керував боєм, а й особисто корегував вогонь 82-міліметрового міномета, завдяки чому було знищено БМП противника та близько 15 окупантів, а також групу корегувальників ворожої артилерії. У квітні 2022-го був тяжко поранений. Нині після тривалого лікування та реабілітації – викладач Національного університету оборони України.

РОСІЯНИ НАС ШТУРМУВАЛИ ЩЕ ДО 24 ЛЮТОГО

– Богдане, пригадайте, будь ласка, яким видався для вас день 24 лютого 2022 року, коли Росія після восьми років війни розпочала повномасштабне вторгнення в Україну?

– Справді, за всіма документами в Україні повномасштабне вторгнення розпочалося 24 лютого 2022 року. На моєму ж напрямку Кримське–Новотошківка Луганської області, тобто на сході України, це сталося дещо раніше – 22 лютого.

– Ви маєте на увазі загострення обстановки?

– Саме так. Адже боїв такої інтенсивності на цій ділянці вже кілька років поспіль не було. А тут одразу шквал вогню із реактивної системи БМ-21 «Град», який просто накрив нашу оборону! Старожили пригадували, що подібна ситуація була лише у 2014-му. Це, звичайно, нас тоді здивувало. А тут ще заворушилася російська піхота, і перед нашим переднім краєм розпочали масово їздити кацапські танки. Щоправда, потім так само масово вони й горіли, але це було потім, а тоді, 22 лютого 2022 року, до оголошення Путіним так званої СВО, ворог розпочав відкрито демонструвати свої наміри щодо ведення повномасштабного наступу.

Пригадую, що тоді ми поставилися до цього зважено. Впевненість ґрунтувалася на тому, що наша оборона готувалася тривалий час і ми були готові до несподіванок. Адже були нормально вкопані, передній край перед нами був замінований, боєприпасів без підвезення цілком вистачило б на тиждень боїв. А ще було вдосталь їжі й води. Як кажуть, вистачало всього для життя і для бою!

Знову наголошу, що до 24 лютого росіяни вже здійснювали кілька штурмів, били по наших позиціях, намагаючись просунутися спірною територією, яка носила назву «Жолобок». Той, хто служив біля 29-го блокпосту, добре знає цю місцину…

– Це була сіра зона?

– Так, так. Цей «Жолобок» ніхто не міг тоді взяти, ані росіяни, ані ми. Це була така собі смертна кара! Варто згадати, що до війни з Росією там був населений пункт з однойменною назвою, а вже до 24 лютого 2022-го там каменя на камені не залишилося! Справжня пустеля! Настільки все знищила артилерія. Чудова, вибачте, ілюстрація приходу до нас «русского міра»!

І от, до повномасштабного вторгнення росіяни кілька разів здійснювали спроби вклинитися в наші позиції. Однак це були наші старі рубежі, добре облаштовані й підготовлені, тому їх можна було лише обійти, але ворогові і обійти їх не вдавалося…

Отож 24 лютого 2022 року я саме відпочивав, коли мене розбудив мій начальник штабу – перший заступник командира частини за позивним «Фєвраль» і сказав, що Владімір Путін оголосив війну Україні. Я не пам’ятаю, о котрій годині це сталося, але пам’ятаю, що надворі була темінь. А ще добре пам’ятаю, як я відреагував! Зрозуміти мої емоції можна було, оскільки ліг досить пізно і мені страшенно хотілося спати. Тому начальник штабу, потрапивши під гарячу руку, і почув усе, що я про нього думаю! Однак він мені пояснив причину такого раннього підйому. Він розповів, що Путін виступив із відеозверненням, в якому і проголосив ту свою ефемерну «СВО».

– Що було далі?

– Я одразу зібрав своїх заступників і сказав, що як би ми тут не були вкопані, скільки б не мали снарядів та набоїв – ворог хитрий і підступний, він придумає, як нас звідси викурити. Залучив до наради командирів рот, розклав на столі карту і довів завдання до підрозділів. Пояснив, як вони мають діяти навіть у випадку, якщо мене раптом не стане. Скажу відверто, що тоді на нараді 24 лютого 2022 року ми розглядали всі можливі варіанти розвитку подій.

– Як діяли агресори?

– Ворог справді виявився кмітливим і обійшов нас. Над нашим та сусіднім батальйоном бригади нависла загроза оточення, тому командування віддало наказ на відведення батальйону на інші рубежі. На все це ми мали менше ніж годину, навіть менше ніж 40 хвилин. А це, нагадую, понад триста осіб особового складу. Діяти треба було швидко й організовано…

І тут я зіткнувся з проблемою збору особового складу. Мені довелося особисто переконувати солдатів батальйону, що через брак часу ми повинні діяти швидко й забирати із собою передусім автомати, кулемети, боєприпаси, колективну зброю, а не, вибачте, різні побутові речі. Залишивши бліндажне «барахло» і прихопивши з собою зброю та боєприпаси, ми виходили – мені вдалося вивести батальйон у напрямку населеного пункту Світличне Довжанського району, що на Луганщині. Там ми зайняли рубіж оборони в районі Світличне–Новотошківка. Це й був той рубіж батальйону, де ми зустріли ворога.

До речі, під час відходу на нові позиції я пригадав, що в бригаді є підрозділ, з яким у нас перед цим обірвався зв’язок. Оскільки цей підрозділ перебував глибоко в лісі, я вирішив відправити до нього свого офіцера, щоб попередити про наш відхід на нові позиції. У такий спосіб попередив командира сусіднього підрозділу про те, що в разі невиконання відходу, його буде відрізано від основних сил бригади, і він залишиться наодинці з ворогом.

– Тобто налякали?

– А що залишалося робити? Після того як мій офіцер, який виконував обов’язки делегата зв’язку, розтлумачив, чим загрожує їм несвоєчасний відхід, представник цього підрозділу прибув до мене, і ми обговорили всі деталі передислокації і тимчасового підпорядкування. Треба сказати, що особливо вмовляти їх не довелося. Вже за п’ятнадцять хвилин цей підрозділ з’явився на позиціях мого батальйону і перебував там до відновлення стійкого зв’язку зі своїм командуванням.

– Отже, утворився такий собі «зведений загін капітана Дронова»?

– Згодом офіцери і військовослужбовці цього підрозділу дякували мені за рішення підпорядкувати їх і вивести з того глухого лісу, де був відсутній зв’язок. Адже цілком імовірно, що якби не це рішення тоді, в лютому 2024-го, вони так би й залишилися непоінформованими, і хто знає, що б із ними трапилося! Лише уявіть собі, залишитися в лісі відірваними від світу, і це за умов, коли ворог поклав увесь мобільний зв’язок, а сусідні підрозділи відійшли на нові рубежі. Тоді супутникової інтернет-системи Starlink ще не було. І вся комунікація здійснювалася за допомогою звичайного мобільного зв’язку…

МИ НЕ ПОСТУПИЛИСЯ ВОРОГОВІ ЖОДНИМ МЕТРОМ

– Ви сказали, що відійшли на новий рубіж оборони. Чи був він готовий з інженерного погляду?

– Ні, не був! Довелося застосовувати досвід командира роти. Буквально кожному солдатові, кожному командиру відділення, кожному командиру взводу я наочно доводив свою формулу: «Тут копаєш, тут стріляєш!». Тоді зіткнувся з певними труднощами, пов’язаними з облаштуванням позицій. Складність полягала насамперед у відсутності часу. Я так і говорив особовому складу батальйону: «У вас на підготовку, а точніше, на окопування, є лише дві години, адже ворог нам більше часу не дасть!».

Так воно і трапилося. Тільки-но ми під’їхали до визначених позицій, точніше, місця, де вони повинні були б розташовуватися, та розпочали окопування, ворог буквально вже за годину застосував проти нас свої гелікоптери, тактичну авіацію й артилерію! Звичайно, це не додало нам оптимізму, оскільки ми належно не встигли підготуватися. Щоправда, тоді це були лише авіаційні удари та артилерійські обстріли без наступу мотострілкових підрозділів і піхоти.

Умовно мій рубіж або зона відповідальності була поділена на три ділянки. Це – «Водокачка», «Мільйонник» і «Новотошківка». Це були такі собі райони оборони, які контролювали все. Благо, що в мене були тямущі командири рот, які на своєму рівні могли контролювати ці зони. Завдяки кмітливості командирів, мужності і стійкості особового складу райони ми утримували. Ми не поступилися ворогові жодним метром.

ПЕРЕВАГА, ЗОКРЕМА В ЖИВІЙ СИЛІ РОСІЯН, БУЛА ДЕСЬ 1:12

– Що можете сказати про сили противника на вашому напрямку?

– Перевага, зокрема в живій силі росіян, була десь 1:12. І це, наголошую, на наших непідготовлених позиціях, за відсутності достатньої кількості боєприпасів. Годі й говорити про інтенсивність ворожих обстрілів! У росіян працювало по наших позиціях все, що могло! Зі свого боку, ми відбивалися тим, що мали на той момент. І благо, командир бригади «Агат» допомагав нам усім, що було тоді в частині. Однак супротивник мав колосальну перевагу в засобах вогневого ураження і сповна цим користувався. Росіяни буквально устилали наш передній край своїми боєприпасами, переорюючи його бомбами, снарядами та мінами!

Саме тоді ми навчилися по-справжньому застосовувати квадрокоптери DJI Mavic 3T, які виконували роль таких собі корегувальників артилерійського вогню. До цього, на моїй пам’яті, такого масового застосування «мавіків» ще не було. А тоді, під час повномасштабного вторгнення, ми просто цілували того мавіка! На жаль, їх було дуже мало, щоб успішно відстежувати всі маневри ворога. В мене на батальйон було всього лише два квадрокоптери DJI Mavic 3T. Тому працювали вони просто до повного виснаження. Піднявшись у небо й відпрацювавши увесь наявний ресурс, тобто розрядившись, наш мавік повертався на землю. Ми швидко вставляли в нього нову батарейку, і він знову злітав, щоб контролювати пересування окупантів. І так протягом дня та ночі. Це нас дуже тоді рятувало…

ПІЗНІШЕ МИ ЗНАХОДИЛИ БАГАТО ТІЛ РОСІЯН У РІЧЦІ ТА НА ЇЇ БЕРЕЗІ БЕЗ ОЗНАК ЖИТТЯ

– З якими ще викликами довелося зіткнутися вашому підрозділу?

– Проблема була в тому, що ми були оточені з трьох боків. Чому я кажу оточені? Та тому, що ворог у нас був за спиною. Рятувало лише те, що нас із росіянами розділяла річка Сіверський Донець. Однак, слава Богу, сильна течія перешкоджала їм перебратися на наш бік.

Окупанти за будь-що намагалися форсувати річку, використовуючи для цього саморобні плавзасоби, однак, усі спроби закінчувалися для них фатально. Швидка течія, підводне каміння унеможливлювали спроби ворога дістатися протилежного берега. Плавзасоби рашистів не витримували зустрічі з камінням та бурхливою течією Сіверського Донця. Пізніше ми знаходили багато тіл росіян у річці та на її березі без ознак життя. Звичайно, я виставляв пости спостереження, щоб контролювати дії ворога, проте вони лише констатували його невдалі спроби захопити плацдарм на нашому березі. Однак агресор завдавав ударів по моєму опорному пункту вогневого ураження із трьох боків.

Окрім особового складу, який потерпав від ворожих обстрілів, виходила з ладу й наша техніка, зокрема автомобілі, що були важливим засобом пересування. Через суцільну прострілюваність місцевості ми не мали змоги як слід захистити наш автомобільний транспорт. А ще вся територія була усіяна осколками, які завдавали шкоди насамперед гумовим шинам наших автомобілів. Ми сміялися з того, що сотка тисяч гривень, яку ми отримували за перебування в зоні бойових дій, ішла на купівлю нової гуми. Це – відповідь тим розумникам, які люблять рахувати чужі гроші. Гуму ми пробивали так інтенсивно, що просто не встигали міняти її на нову…

– Богдане, з огляду на тривалий час війни, скажіть, хто ефективніше підготовлений до ведення бойових дій, російське угруповання, яке здійснило вторгнення в лютому 2022 року чи нинішнє, що продовжує тиснути нас на всіх фронтах?

– Нинішнє більш підготовлене.

НА ПОЛІ БОЮ ЗДОБУВАЄ ПЕРЕМОГУ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО СМІЛИВО ЕКСПЕРИМЕНТУЄ, ЗАСТОСОВУЮЧИ НЕ ТІЛЬКИ СУЧАСНІ ЗРАЗКИ ЗБРОЇ, А Й НОВІ ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ

– Тому що побувало в боях і отримало відповідний досвід?

– Скажімо, цінуються не так побиті, як ефективніше підготовлені бійці. Просто їхні командири і жорстокі, і розумні. Треба визнати, що російські командири швидко адаптуються і навчаються. Іноді від обивателів чи від так званих диванних експертів доводиться чути, мовляв, та що там ті росіяни! Вони діють примітивно, користуючись тактикою «м’ясних штурмів», а це призводить до великих втрат, насамперед у живій силі. А значить, остерігатися їх не варто… Підтверджую, так, користуються, і те, що зазнають великих втрат, теж підтверджую.

Справді, в російській армії люди – розхідний матеріал. Але треба визнати, що вони й багато беруть із цього. Свій оцей значний людський ресурс, як це не дивно й цинічно звучить, вони використовують досить прагматично. Кидаючи особовий склад у так звані м’ясні штурми, росіяни так виявляють наші вогневі точки. Вони швидко адаптуються під нові виклики і, на жаль, навчилися читати нас. Так-так, саме читати і прогнозувати. За час війни вони підготували багато посібників, присвячених нашій тактиці. Всі наші наступи або навіть невеликі штурми вони розбирають до найменших деталей, а потім описують у своїх посібниках і настановах, щоб згодом використовувати на полі бою.

Нам треба також багато навчатися і, зокрема, у противника. Як говорив один із наших українських генералів: «Знай свого ворога і навчайся в нього». Війна − це постійні експерименти, це, якщо хочете, імпровізація. Адже на полі бою здобуває перемогу лише той, хто сміливо експериментує, застосовуючи не тільки сучасні зразки зброї, а й нові тактичні прийоми.

– Отже, ми дійшли висновку, що війна 2022-го і 2025 років – це різні війни…

– Зовсім різні.

– Ви сказали, що «російські командири і жорстокі, і розумні». Можете обґрунтувати своє твердження?

– Ми військові, тому маємо насамперед оперувати не емоціями, а холодним розрахунком. Стверджую, що російські офіцери тактичного рівня – це достойні вороги, звичайно, не в сенсі там шляхетних чеснот та лицарства, а в професійному плані. Знову ж таки повторю свою тезу, що російські командири і жорстокі, і розумні. Передусім тому, що вони за наявності необхідного ресурсу можуть придумати, як оборонятися і як наступати, залежно від обстановки. Це яскраво засвідчило хоча б облаштування ворогом багатоешелонованої оборони на півдні нашої країни, яке давало змогу росіянам надійно утримувати свої позиції. І навіть якщо ми брали першу лінію оборони, друга лінія вже була напоготові і просто перестрілювала нас, змушуючи залишити навіть раніше захоплені позиції. Тобто в нас абсолютно не було змоги закріпитися на тривалий час і утримувати рубежі.

У тому, що росіян не варто недооцінювати, нам доводилося переконуватися не раз. Зокрема, ворог під час наших наступальних дій часто вдавався до мінування своїх траншей, закладаючи тротил у спеціальні схованки. Після того як до залишених позицій заходили наші військовослужбовці, росіяни просто підривали їх.

– Дистанційно?

– Саме так. Просто метрів за сто від траншеї сидів їхній солдатик і чекав, коли до неї зайдуть наші військовослужбовці. А потім запускав у дію вибуховий пристрій і просто без бою знищував наших висококваліфікованих бійців…

ЗАРАЗ ІДЕ НЕ ВІЙНА ЛЮДЕЙ. ЦЕ – ТЕХНОЛОГІЧНА ВІЙНА, ЯКА ПОТРЕБУЄ ЗНАНЬ І ДОСТАТНЬОЇ КІЛЬКОСТІ НОВІТНІХ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ

– Після цього напрошується запитання: «Як же все-таки перемогти російську армію?» Порада від піхотного комбата…

– Хитрістю! Хитрістю, логікою і обов’язково мати на противагу ворогові в резерві альтернативні засоби протидії. Адже зараз іде не війна людей. Це – технологічна війна, яка потребує знань і достатньої кількості новітніх технічних засобів. Сучасний командир батальйону або роти повинен мати вдосталь таких засобів. Скажу, можливо, цинічну річ, але людей потрібно використовувати під час проведення бойових дій більш раціонально. Оскільки на позиціях нині зміну не здійсниш, ротацію запросто так не проведеш. Навіть трьох людей непросто поміняти, я вже не кажу про велику ротацію. Тому тут постає питання із забезпеченням бійців, які воюють на передовій, продуктами харчування, боєприпасами та всім іншим необхідним для життєдіяльності.

Це все, до речі, і дронами можна доставляти. Такими засобами нині користується багато підрозділів. Важливим питанням залишається евакуація з поля бою пораненого. Дроном ти його не витягнеш. Зараз деякі бригади використовують роботизовані платформи, за допомогою яких і здійснюють евакуацію поранених. Поклали поранених бійців у безпечному місці і дистанційно за допомогою таких платформ супроводжують їх через небезпечну ділянку…

– Це якщо рельєф місцевості підходить.

– Так, звісно, якщо рельєф підходить. Але я вам скажу, що під усе можна підлаштуватися. У всякому разі це набагато безпечніше, аніж пораненого виносять із позицій двоє людей на ношах. Адже це вже – групова ціль. І для ворога це – вигідна ціль, адже на відкритій місцині перебуває не один боєць, а відразу троє. Вибачте, як би цинічно це не звучало, для FPV-дрона догнати бійців не складає особливих проблем.

– Свого часу українці покладали неабиякі надії на сучасні іноземні зразки озброєнь, зокрема, на танки Аbrams та Leopard, відповідно американського та німецького виробництва. Чому не справдилися, на вашу думку, ці надії?

– На мою скромну думку піхотного комбата, причина відсутності очікуваного результату прихована насамперед у кількості техніки. Вона, відверто кажучи, недостатня. Малою кількістю зброї, навіть найтехнологічнішої, ми нічого суттєвого на полі бою не досягнемо. Якщо в нас є тридцять танків, то що вони змінять?

До прикладу, у вас зараз є тридцять ракет. Що вони зможуть змінити на полі бою? Так, завдадуть ворогові втрат, але, погодьтеся, некритичних. Чи можна такою кількістю зброї досягти перелому у війні? Звичайно, ні! От коли це буде тридцять тисяч – інша справа. Так само і з танками.

– Інший ефект.

– Так-так. Необхідна значно більша кількість танків, щоб виконати стратегічні завдання. Адже тридцяти танків Аbrams вистачить лише для проведення операції на одному напрямку. Візьмімо, до прикладу, американську БМП Bradley M-2. Це – чудова машина. Мені доводилося спілкуватися з офіцерами, які воювали на цьому бронетранспортері. Вони були в захваті від нього. Однак їх у нас мало. Це лише одиниці техніки, не десятки, не сотні. Їх також не масово застосовують на полі бою, тому вони й не можуть суттєво впливати на ситуацію на фронті.

Як не парадоксально, є ще одна проблема, яка вимагає рішень. У нас так трапилося, що ми нині володіємо мало не всіма зразками зброї, що є у світі. Серед них є і найтехнологічніша. До того ж у такій кількості, що важко собі навіть уявити. В одній бригаді може накопичитися стільки зразків іноземного виробництва, що сам не встигаєш все це розмаїття опанувати. А ще, не забувайте, треба навчити користуватися цим особовий склад.

Коли я був начальником бойової підготовки бригади, мені доводилося ночами розбиратися з цією всією зброєю, яка нам надходила від іноземних партнерів. Сам опановував нові зразки, щоб потім навчати особовий склад частини.

– Хоча б ознайомитися з ТТХ?

– Так, хоча б ті самі ТТХ. До речі, ТТХ − це окрема історія, адже деякі іноземні виробники навіть тактико-технічних характеристик не надавали нам, або вони були не зовсім точними. Тому доводилося детально опановувати і наочно випробовувати зразки, щоб зрозуміти не тільки принцип роботи, а й ті самі характеристики.

Нині навіть у нас з’явилися контакти, і є можливість зателефонувати виробникам зброї, щоб проконсультуватися щодо її експлуатації. Широке застосування іноземної зброї розширило й наші комунікації з іншими бригадами, які також мають на озброєнні подібні зразки.

ворог нині перейшов до комбінування засобів ураження, тобто використання снарядів і FPV-дронів

– Відомо, що піхота на полі бою тісно взаємодіє з артилерією. Наскільки, на вашу думку, ця співпраця ефективна? Адже, ніде правди діти, російська арта тривалий час домінувала на фронті не тільки завдяки кількості стволів, а й боєприпасів, що також завдавало неабиякого клопоту Силам оборони. Чи вирівнялася в артилерії нині ця різниця в засобах ураження ворога, а головне, в ефективності застосування?

– Якщо брати такий критерій, як ефективність застосування, то тут, на мою думку, першість, безумовно, належить нашій артилерії. Вона точніша. Але необхідно також констатувати, що в нас менше боєприпасів. Тому наша артилерія через затримку постачання боєприпасів часто залишається на «голодному пайку». І ще одне, у 2022 році, тобто на початку повномасштабного вторгнення, в нас подекуди на невеличких ділянках було зафіксовано буквально тисячі прильотів. Тобто наші позиції нагадували такий собі місячний пейзаж. Це були суцільні кратери вирв. Зараз, звичайно, такої кількості прильотів немає. Оскільки і в росіян також є дефіцит боєприпасів. Тому ворог нині перейшов до комбінування засобів ураження, тобто використання снарядів і FPV-дронів.

Укотре наголошую, наші хлопці-пушкарі намагаються брати передусім раціональністю використання боєприпасів і точністю ураження ворога. Що ж стосується ворожої артилерії, то вона поступово втрачає актуальність. На мою думку, вона суттєво впливала на хід бойових дій у 2022-му та ще зачепила 2023-й рік. У 2024-му, якщо можна так сказати, гегемонія артилерії як української, так і російської завершилася. Нині вона не є тією рушійною силою на полі бою, якою була на початку повномасштабного вторгнення. Зараз на полі бою, а точніше, над ним, панують FPV-дрони…

– Ми часто сміємося, коли переглядаємо відео, де росіяни, послуговуючись малими групами, проводять свій наступ. Вони використовують іноді дуже незвичайні, як для поля бою, засоби пересування: велосипеди, електросамокати, моторолери, цивільні авто, а іноді навіть екзотичних, як для війни ХХІ століття, свійських тварин… Що ви скажете про тактику малих груп? У чому її плюси і мінуси?

– Плюс цієї тактики в тому, що вона діє! Доказом цього − те, що ворог, попри все, просувається! Наступний плюс, що росіяни під час наступу або штурму мають можливість визначити й зафіксувати місцезнаходження наших вогневих засобів. Це за умови, якщо в них є засоби спостереження, а вони в них, повірте, є! У них так само, як і в нас, є велика кількість безпілотних літальних апаратів, як для проведення розвідки, так і для ударів із повітря…

– Чи варто говорити, що ворог послуговується тактикою Другої світової війни, коли Червона армія у такий спосіб проводила розвідку боєм, щоб виявити вогневі засоби вермахту?

– Безсумнівно, саме так!

– А вже третя або четверта хвиля ворожого наступу довершує справу після ліквідації наших вогневих точок, які здатні стримати росіян, так розуміти?

– Ліквідація або придушення. Тобто, я вважаю, це одне і те саме, оскільки ліквідувати вогневу точку не так просто на полі бою. Навіть застосувавши FPV- дрони, адже на полі бою нині є засоби РЕБ, які дуже ефективно придушують безпілотні літальні апарати противника.

А щодо розвідки боєм, про яку ви говорили, то, насправді, влучніше й не скажеш. Саме такою тактикою і послуговується наш ворог. У росіян навіть у сучасних документах та настановах прописано, що на початку вони здійснюють розвідку боєм, а далі після виявлення вогневих засобів противника, вони застосовують власні засоби ураження. Тобто розвідка сама собою в них не настільки актуальна…

– Однак така тактика ефективна лише за наявності достатньої кількості живої сили? Ви погоджуєтеся з цим?

– Повірте, в них із цим все добре. У росіян передбачено постійне поповнення. Це своєрідний конвеєр. Це не так, як у нас…

– Гаразд, а наскільки, на вашу думку, це поповнення або резерв ворога підготовлений до проведення наступальних дій?

– Перша хвиля зовсім не підготовлена! Ми маємо можливість спостерігати, що їм навіть не надають відповідного озброєння. Так, якісь там звичайні елементарні засоби індивідуального захисту, такі як шолом, бронежилет, налокітники, наколінники, які, найімовірніше, були куплені власним коштом, вони є. А ось зброї у них подекуди, реально, бракує. Так-так, вони йдуть в атаку навіть без елементарних автоматів. Ідуть, щоб десь упасти і на себе взяти вогонь наших засобів ураження. Наступні хвилі ворога більш підготовлені, вони вже знають, як діяти. У них ліпше спорядження, більше засобів для окопування, тобто вони вже йдуть в атаку з тими самими малими саперними лопатками. Вони готові за першої загрози впасти й окопатися. Перша хвиля не готова до справжнього бою. Вони просто йдуть, щоб узяти вогонь на себе. Це ті, кого не шкода…

– Добре, з піхотою зрозуміло, а за яких обставин росіяни застосовують свою техніку? Танки, ті самі БМП, БТРи, МТ-ЛБ?

– Я цього вам не скажу! На мою думку, росіяни зараз пускають техніку, коли у них недостовірні розвідувальні дані. Тобто, коли вони гадають, що місцевість перед ними, поле, дорога, галявина не заміновані, а на наших позиціях відсутні протитанкові засоби, от тоді вони, напевно, й пускають свою техніку. Але війна нині настільки мінлива та динамічна, що на полі бою можна очікувати чого завгодно. Де вчора було ще безпечно, завтра – смертельно!

Зараз я знаю нашу бригаду, що спроможна за ніч викласти на ймовірному напрямку наступу ворога понад сто протитанкових мін. Так, ще увечері їх немає, а вранці вони з’являються! І це, наголошую, без залучення особового складу, щоб не наражати людей на небезпеку.

Показовим щодо цього є Вугледар. Адже скільки там техніки втратив ворог! Навіть порахувати іноді складно…

Олександр Филь, Микола Зорик, м. Київ

Фото з архіву Богдана Дронова



Джерело

Війна

РФ продовжує атакувати енергетику, критичну інфраструктуру і цивільні обʼєкти: Зеленський показав наслідки обстрілів

Published

on



Вночі Росія випустила по Україні 210 ударних дронів, близько 140 з яких – «Шахеди».

Про це повідомив Президент Володимир Зеленський у Телеграмі, передає Укрінформ.

«Росія продовжує атакувати нашу енергетику, критичну інфраструктуру, цивільні обʼєкти. За цю ніч було 210 ударних дронів, і близько 140 із них – «Шахеди», – написав він.

Зеленський зазначив, що цієї ночі росіяни знову воювали проти звичайних багатоповерхівок в Одесі. За його словами, станом на зараз відомо про пʼятьох поранених та пожежі у двох будинках.

«Також у Кривому Розі через удар дроном поранено людину. На Харківщині атакували залізничну інфраструктуру, били по тягових підстанціях. Були пошкодження, пожежа вагонів. Через обстріл знеструмлено тисячі сімей. Били також по Сумщині та Запорізькій області», – поінформував він.

Президент наголосив: щоденні удари показують, що потрібно більше тиску на Росію.

Читайте також: Через обстріли РФ є нові знеструмлення у чотирьох областях України

«Потрібно послаблювати агресора, щоб у Європи було більше безпеки. Продовження санкційної політики має бути, як і синхронізація всіх наших санкцій із партнерами. Наші далекобійні санкції повертають росіян до реальності. І це абсолютно справедливо, а головне – обмежує можливості РФ затягувати цю війну. Якщо Росія не хоче переходити до дипломатії добровільно, її потрібно до цього змусити. І я вдячний усім, хто нам у цьому допомагає», – зазначив він.

Як повідомляв Укрінформ, російські війська в ніч на 1 травня атакували безпілотниками порти на Дунаї та Великої Одеси.



Джерело

Continue Reading

Війна

Як ЗСУ ламають весняний наступ Кремля та чого чекати на фронті у травні

Published

on


РФ продовжує виснажувати резерви в боях за лісосмуги, перетворюючи лінію фронту на м’ясорубку. Аналізуємо ціну ворожих штурмів у квітні 2026 року

Інформаційний простір станом на кінець квітня 2026 року нагадує маятник, що розгойдується від повідомлень про остаточний «перелом» та перехоплення стратегічної ініціативи Силами оборони України до песимістичних тверджень про вкрай складну, ледве не критичну обстановку.

Проте реальна картина театру бойових дій є набагато складнішою, багатовимірною та позбавленою чорно-білих тонів.

Разом з експертами шукаємо відповіді на запитання: якою на сьогодні є реальна картина фронту, що відбувається на ключових напрямках, скільки нині коштує Росії один квадратний кілометр української землі та які тенденції визначатимуть травневу кампанію?

ІЛЮЗІЯ ПРОРИВУ ЧИ СТРАТЕГІЧНА СТАГНАЦІЯ: ОЦІНКА ВЕСНЯНОЇ КАМПАНІЇ

Аналізуючи загальну динаміку бойових дій у березні та квітні 2026 року, оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко зазначив, що весняна наступальна кампанія окупаційних військ не виправдала тих амбітних оперативних цілей, які ставилися перед нею у кабінетах російського Генштабу.

«Я б не говорив зараз про якийсь перелом на фронті, – наголошує він. – Натомість можна констатувати інше: для росіян нині складаються максимально несприятливі умови в зоні бойових дій для проведення весняно-літньої наступальної кампанії. Якщо оцінювати її значення загалом, то варто прямо сказати: весняна фаза фактично провалилася. Це вже можна вважати фактом. Стартовий етап, який розпочався у другій половині березня – орієнтовно з 17 числа – не дав суттєвих результатів на жодному з напрямків уздовж усієї лінії бойового зіткнення».

Експерт констатує, що росіяни виявилися неспроможними вийти за межі суто тактичних здобутків. Усі їхні просування зводяться до окупації окремих лісопосадок, відкритих полів або ж мікроскопічних населених пунктів, що складаються з кількох десятків зруйнованих будинків.

«Подібні результати абсолютно не відповідають масштабам великої загальновійськової наступальної операції, яка б мала вирішувати оперативні, оперативно-тактичні чи тим більше стратегічні завдання», – додав Коваленко.

Показовою для розуміння ситуації є безжальна до окупантів математика територіальних змін. Якщо звернутися до статистики, то у період із січня по лютий 2026 року російським військам вдалося захопити близько 231 квадратного кілометра. Далі динаміка пішла на різкий спад: з лютого по березень окупанти просунулися лише на 138 квадратних кілометрів, а з березня по квітень ця цифра склала орієнтовно 155 квадратних кілометрів.

Військовий експерт звертає увагу на разючий контраст із минулим роком: «Зараз вони займають за місяць приблизно ту ж площу, яку влітку 2025 року – у червні, липні чи серпні – захоплювали за тиждень. Тоді темпи сягали 130–150 квадратних кілометрів щотижня. Нині ж аналогічні показники розтягуються на місяць. І, судячи з усього, за підсумками квітня цифра навряд чи перевищить ті ж 150 квадратних кілометрів. Це дозволяє говорити не про перелом, а про стагнацію – причому саме з боку російських військ».

Водночас Коваленко застерігає від ейфорії: «Сили оборони України, попри успішні контратакувальні дії, що тривають із кінця січня, також поки що не організували такого прориву, який би спричинив каскадний обвал російської оборони на широкому фронті. Тому оцінки мають залишатися стриманими й раціональними».

За його словами, Україна демонструє відчутні успіхи, але це не ті успіхи, які здатні завершити війну вже цього року або кардинально змінити її хід у короткій перспективі.

«Натомість у 2026 році ми, швидше за все, спостерігатимемо процес формування передумов для майбутнього перелому – наприкінці року або вже в наступному», – підкреслив оглядач.

ГЕОГРАФІЯ ГАРЯЧИХ ТОЧОК: ПОКРОВСЬК, КОСТЯНТИНІВКА, ГУЛЯЙПОЛЕ ТА ПІВНІЧНІ РУБЕЖІ

Якщо відійти від погляду «через мікроскоп» на увесь ТБД та поглянути на конкретні ділянки фронту, вимальовується складна картина інтенсивних боїв, де тактичні успіхи чи невдачі можуть мати стратегічні наслідки. Особлива увага прикута до Донеччини та Запоріжжя.

Керівник військових програм безпеки Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук оцінює поточні дії ворога як підготовчі. За його словами, на сході та півдні російські сили намагаються вийти на оптимальні рубежі для потенційного широкого наступу, що стане можливим лише за умови наявності відповідних резервів. Якщо ж поповнення стратегічних резервів зірветься, на багатьох ділянках окупантам доведеться переходити в глуху оборону.

«Покровсько-Мирноградський напрямок на півдні Донбасу зараз є найгарячішим, – зазначає Лакійчук. – Росіяни накопичують там сили, створюючи тил для подальшого прориву нашої оборони на північ. Поки що це реалізується двома вузькими вклиненнями, які ворог намагається розширити, але безуспішно. Сили оборони діють розумно, завдаючи ударів по флангах, через що задум противника зривається. У підсумку їм доводиться кидати все нові й нові сили в ці вузькі проходи».

ЗСУ

Олександр Коваленко підтверджує ці висновки, вказуючи, що обстановка в Покровсько-Мирноградська агломерації опинилася у фазі стагнації. Ворогу критично складно повністю заблокувати Мирноград та встановити тотальний контроль над північними районами Покровська. Відповідно, прорив на Добропілля чи відкриття Дружківського напрямку наразі виглядають малоймовірними. «Це пояснюється високою концентрацією сил і засобів з обох боків… За таких умов будь-яке різке просування з глибоким вклиненням у бойові порядки противника несе ризик швидкого «перерізання» цього виступу», – пояснює аналітик.

Костянтинівка та Слов’янсько-Краматорська агломерація формують наступний епіцентр протистояння. Російське угруповання не полишає спроб прорватися на Часовоярські висоти. Як зазначає Павло Лакійчук, тривають спроби фронтального наступу на всю агломерацію, однак українські Сили оборони системно діють по флангах, нівелюючи задуми ворога зайти з півночі.

Військовий оглядач Денис Попович окреслює стратегічний задум противника: захопити цю ключову агломерацію до кінця літа. Наступ ведеться зі східного напрямку (від окупованого торік Сіверська) та з півдня.

«Костянтинівка – це «південна брама» до Слов’янська та Краматорська. У разі захоплення Костянтинівки загроза буде з півдня для цієї агломерації. І згори в нас Лиман, – аналізує експерт. – Якщо ворог захопить Лиман, то він так само з півночі буде загрожувати безпосередньо Слов’янську. Але на Лимані в них ситуація не змінюється вже протягом останнього місяця. Ми там тримаємо оборону і здобутків у ворога там немає. Так, росіяни хочуть захопити Слов’янсько-Краматорську агломерацію до кінця літа, але на мій погляд, їм це не вдасться, зважаючи на їхні нинішні темпи наступу і скільки вони втрачають свої військовослужбовців».

Щодо важливості утримання цього регіону Попович зауважує: «Цей район укріплювався з початку антитерористичної операції, тобто з 2014 року… І саме тому цю місцевість не можна втрачати, бо ворог її може «гризти» роками. Теоретично він може її захопити… Але ми кажемо про співвідношення «ціна-якість». На мій погляд, при нинішніх тенденціях ворог може витратити на це роки».

На південному театрі бойових дій, зокрема на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках, які експерти розглядають як єдину ділянку, інтенсивність боїв поступається лише Покровську. За словами Олександра Коваленка, ворог зосередив тут значні сили (підрозділи 5-ї загальновійськової армії, елементи 29-ї та 36-ї армій), діючи на вузькому відрізку близько 15 кілометрів фронту. Мета – прорватися в район Гуляйпільського, вийти за межі Залізничного у міжріччя Гайчура та Верхньої Терси, формуючи плацдарм для майбутнього наступу на Запоріжжя. Українській стороні важливо своєчасно перекрити цю ділянку ресурсами.

Павло Лакійчук уточнює, що ворог намагається обійти фланг Оріхівського вузла. Мета росіян зараз полягає не в швидкому захопленні Оріхова, а у максимальному просуванні на захід через тил нашої укріпленої лінії, щоб розширити зону наступу. «Тут точаться важкі зустрічні бої, де Сили оборони постійно контратакують, стримуючи ворожі резерви», – наголосив він.

МАТЕМАТИКА СМЕРТІ: СКІЛЬКИ «КОШТУЄ» КВАДРАТНИЙ КІЛОМЕТР У 2026 РОЦІ

Ключовою характеристикою нинішньої стадії війни стала феноменальне, майже індустріальне масштабування російських втрат. Застосовуючи тактику, що спирається на приблизно 200 штурмових дій щодоби, російське командування зробило безальтернативну ставку на піхотну компоненту. Ця «м’ясна» стратегія має свою чітку ціну, яка неухильно зростає.

«Сьогодні російські окупаційні війська демонструють вкрай високі втрати у співвідношенні до здобутого територіального результату, – констатує Олександр Коваленко. – Наприклад, за третій тиждень квітня росіяни захопили близько 41 квадратного кілометра території України, втративши при цьому 7480 осіб особового складу. Це дає співвідношення приблизно 182 втрати на 1 квадратний кілометр – фактично, еквівалент двох із половиною рот, «покладених» за кожен «квадрат» просування».

Другий тиждень квітня продемонстрував дещо меншу густину втрат (122 особи на квадратний кілометр), проте загальна ретроспектива виглядає для армії РФ катастрофічно. Аналіз офіційних даних свідчить про стійку тенденцію до зростання цього кривавого показника. Якщо у січні-лютому 2026 року ціна окупації становила 137 убитих та поранених на кожен квадратний кілометр (при 231 км² захоплених територій і 31 710 втрат), то вже у лютому-березні вона стрибнула до 189 тіл на квадратний кілометр. Березень-квітень закріпив цю тенденцію на рівні 209 «голів» за один «квадрат».

Коваленко прогнозує, що за фінальними підсумками квітня ця цифра може надійно закріпитися на рубежі 200 осіб: «Якщо порівняти це з темпами 2025 року, стає очевидним, що швидкість російського просування впала майже в 4 рази при збереженні ідентичних або навіть вищих показників втрат».

Експерт пояснює цю інфляцію втрат зміною самої парадигми російських наступальних операцій. Після кризи бронетехніки, яка загострилася у 2023-2024 роках, та виснаження запасів основних бойових танків і ББМ, російська армія з 2025 року остаточно перейшла на «піхотну модель».

Ліквідовані російські окупанти
Ліквідовані російські окупанти

«У 2026 році ця тенденція лише поглиблюється. Йдеться вже не просто про «війну м’ясом», а про наступний етап ресурсної кризи – дефіцит артилерії як одного з ключових інструментів ведення бойових дій, – попереджає військовий оглядач. – У такій конфігурації російські наступальні дії, якщо вони триватимуть, дедалі більше виглядатимуть як поєднання «людина плюс дрон»… Тобто максимальне використання живої сили в поєднанні з масовим застосуванням безпілотників. І це, своєю чергою, підводить до ще одного важливого висновку. За наявної моделі ведення війни Росія дедалі більше залежить від людського ресурсу. А отже без масштабніших мобілізаційних заходів їй буде дедалі складніше компенсувати втрати, щоб спробувати утримати інтенсивність бойових дій на поточному рівні».

Ситуацію ускладнює і зниження темпів прихованої мобілізації у РФ.

Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін зазначає, що мотиваційний фінансовий ресурс Кремля дає збої. «Кількість нових контрактників у Росії знизилася на 20% порівняно з аналогічним періодом минулого року: замість 90 тисяч осіб за перший квартал армія РФ отримала лише 70 тисяч, незважаючи на постійне зростання грошових виплат», – зауважує він.

ТРАВНЕВІ ПЕРСПЕКТИВИ: КУДИ ЗМІСТИТЬСЯ ФОКУС ВІЙНИ

Прогнозуючи розвиток подій у травні, аналітики відзначають, що глобальних оперативних сюрпризів очікувати не варто: російське командування продовжуватиме тиснути на вже відомі больові точки, намагаючись конвертувати свої кількісні переваги в бодай якісь тактичні результати. Олександр Коваленко чітко окреслює пріоритетні зони для ворога на кінець весни.

«Основні напрямки активності російських окупантів достатньо чітко окреслені, – зазначає оглядач. – У першу чергу це Гуляйпільський напрямок. Далі – Покровсько-Мирноградська агломерація, Костянтинівка, східний фланг Слов’янсько-Краматорського плацдарму, а також Куп’янський напрямок».

Другорядними, за словами експерта, залишатимуться Лиманський напрямок (із намірами ворога вийти на лівий берег Осколу), а також Степногірський та Оріхівський плацдарми. Водночас Коваленко акцентує на загрозі вздовж державного кордону у Сумській, Харківській та, можливо, Чернігівській областях. Аналітик пояснює, що російському диктатору нині подобається стратегія «вигризання» дрібних прикордонних сіл. Оскільки вздовж кордону існують сотні населених пунктів, які фізично неможливо наситити потужними гарнізонами, російські ДРГ продовжать рейдові дії, використовуючи це як інструмент інформаційно-психологічного тиску для компенсації провалів на основному фронті.

«Саме тому в травні вони, найімовірніше, зосередяться на досягненні хоча б обмежених результатів оперативного або оперативно-тактичного рівня. Один із ключових сценаріїв – спроба розпочати повноцінні міські бої за Костянтинівку, – прогнозує Олександр Коваленко. Він додає, що окупанти намагатимуться реалізувати тактику інфільтрації у промислові та південні зони міста, копіюючи модель, яку застосовували біля Покровська. Паралельно вони не полишать спроб закріпитися біля Куп’янська, намагаючись матеріалізувати свої торішні пропагандистські заяви про «захоплення» цього міста.

Головний ударний акцент, на думку Коваленка, буде зміщено на Гуляйпільський напрямок, де росіяни докладатимуть зусиль для створення умов під ширший наступ. «Водночас агломерація Покровськ-Мирноград з високою ймовірністю перебуватиме у стані стагнації без різких динамічних змін», – зазначив військовий експерт.

Резюмуючи оперативну ситуацію, керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках, генерал армії Микола Маломуж підкреслює успішність української оборонної стратегії.

«Сили оборони України зараз вийшли на правильну модель по всіх секторах, включаючи Покровсько-Мирноградський, Костянтинівський і особливо Гуляйпільський напрямки, – каже Маломуж. – Вони найгарячіші сьогодні, найважчі для відбиття ворожих атак, але й найуспішніші в плані знищення військ противника».

***

Квітень 2026 року фіксує перехід російсько-української війни у фазу граничного виснаження ворожого наступального потенціалу. Відсутність стратегічного прориву, різке падіння площі захоплених територій при одночасному катастрофічному зростанні ціни за кожен квадратний кілометр (до понад 200 знищених окупантів) свідчать про те, що ставка Кремля на «піхотні хвилі» не спрацьовує.

Водночас Сили оборони України, хоч і не мають наразі ресурсу для глобального контрнаступу, але успішно реалізують стратегію асиметричного перемелювання ворожих резервів.

Наступні місяці, зокрема очікувані важкі бої за Костянтинівку та стримування ворога під Гуляйполем, вимагатимуть колосальної витримки, проте математика втрат невблаганно грає проти російської військової машини.

Перелому поки не сталося, але стагнація агресора стає очевидним та незворотним «медичним» фактом.

Мирослав Ліскович. Київ



Джерело

Continue Reading

Війна

Підрозділ Нацгвардії Lasar’s Group знищив техніки РФ більш як на $13,8 мільярда

Published

on



Підрозділ Національної гвардії України Lasar’s Group знищив російської техніки на суму понад $13,8 мільярда, при цьому його чисельність становить близько 1900 осіб, що є достатнім для ефективного виконання завдань.

Як передає Укрінформ, про це в інтерв’ю «Українській правді» заявив заступник командувача Повітряних сил полковник Павло Єлізаров.

Єлізаров пояснив, що підрахунок ведеться системно з перших днів: фіксуються координати уражень, тип техніки, підрозділи, що виконували завдання, а також зберігаються відеопідтвердження кожного випадку, що дозволяє детально аналізувати результати.

«Зараз у нас близько 1900 людей. І я завжди кажу: а навіщо більше? Того функціоналу, який ми виконуємо, нам достатньо. Я не хочу мати 5-6 тисяч людей», – зазначив заступник.

Читайте також: У Нацгвардії сформували підрозділ дронів-перехоплювачів

Він наголосив, що підрозділ свідомо не збільшує чисельність, оскільки це створює додаткове навантаження на систему забезпечення, тоді як інші формування, за його словами, часто обирають шлях розширення до бригад, полків чи корпусів, що не завжди є ефективним в умовах обмеженого людського ресурсу.

Як повідомляв Укрінформ, підрозділ Нацгвардії Lasar’s Group на початку квітня провів спецоперацію на Луганщині, під час якої знищив реактивну систему залпового вогню БМ-30 «Смерч» та іншу техніку російських загарбників в глибокому тилу.

Фото ілюстративне: Костянтин Ліберов



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.