У Рівному ‒ місті, що називають столицею вишиваної книги, презентували вишиту книгу листів Василя Стуса до сина, які поет-дисидент писав, перебуваючи в ув’язненні в радянських таборах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках.

Майстриня народної творчості, письменниця Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих сторінок). Листи до сина ‒ це про батьківську любов, що долає відстань і час, ‒ те, що дуже важливо і нині. Адже тепер розділені війною багато українських родин. І батьки, які захищають Україну, змушені спілкуватися зі своїми дітьми на відстані. А ця війна за Україну ‒ продовження боротьби, яку вели українські дисиденти в минулому сторіччі.

МАЙСТРИНЯ, ЯКА СТВОРЮЄ СИМВОЛИ Й АРХЕТИПИ

У залі «Бізнес-коворкінг Рівне» немає вільних місць. Тут зібралися дорослі і діти, що хочуть побачити, як уперше офіційно буде відкрита ще одна вишита книга, що її створила Олена Медведєва.

Серед присутніх на презентації фоліанта «Листи до сина» ‒ син Василя Стуса ‒ літературознавець, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, письменник, голова «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.

– Пані Олена робить те, що важливо: вона створює символи й архетипи. А люди орієнтуються на символи, ‒ каже перед початком презентації кореспондентці Укрінформу Дмитро Стус.

Саме він та Олена Медведєва, одягши білі рукавички для захисту вишитої книги, урочисто розгортають її під аплодисменти рівнян.

– Дмитро вперше бачить цю книгу, ‒ зазначила майстриня.

Олена Медведєва подякувала Дмитрові Стусу за те, що в неї була можливість ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона потримала їх у руках, і це наповнило майстриню емоціями.

Крім вишитих листів, у фоліанті також представлені друковані на текстилі світлини.

Фоліант налічує 48 сторінок, його вага 8 кілограмів, сторінки розміром 60х42 сантиметрів. Майстриня виготовила вишивану книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (прописні букви висотою 1 см, шириною 0,5 см).

– Це біле полотно, його виготовили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені величезний рулон ‒ 30 метрів, шириною 150 сантиметрів, ‒ розповідає майстриня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білому полотні ‒ це так підказало їй серце.

– Біле полотно, тому що ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», мабуть, і є такою алегорією, прообразом Стусової позиції як батька, громадянина, чоловіка, ‒ розмірковує майстриня.

Серед вишиваних листів є і ті, у яких адресант звертається одночасно і до своєї дружини Валентини, а також вірші поета, його переклади поезій, зокрема Гете, якими він доповнював свої листи. На це звертає увагу модератор заходу, рівненський письменник і журналіст Віктор Мазаний, який свого часу працював власкором в Укрінформі.

Майстриня каже, що їй самій не вдалося б створити такий фоліант ‒ були ті, хто допомагав, надихав, благословляв. Вона подякувала міській раді за підтримку вишиваних книг.

«ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА ‒ УКРАЇНСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ

Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська поділилася під час презентації, що перечитує «Листи до сина» Стуса, і назвала їх українським Євангелієм.

– У світі є чотири Євангелія, є чотири вишиті Євангелія тільки в Україні ‒ у Рівному. Мені здається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яте вишите Євангеліє ‒ наше, українське, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи треба читати, давати читати своїм знайомим, рідним, друзям. Вони легко завчаються напам’ять, бо лягають на серце, особливо сьогодні, ‒ ділиться пані Галина.

Вона згадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (байдуже – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог».

Для актриси Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської ця аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса ‒ це про безумовну любов. А презентацію вишиваної книги вона назвала синкретичною подією, що поєднує в собі і мистецтво вишивання, і літературний напрям.

– Стус для мене ‒ поет, якого я перечитую і відкриваю знову і знову, тому що його неологізми, красива образність наповнюють, збагачують. Безмежно його поважаю. Я просякнута цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, ‒ каже Олена Медведєва.

Вона додає, що «Листи до сина» ‒ це листи справжнього батька, який хоче передати свою любов, навіть перебуваючи на відстані. І це тепер дуже актуально, тому що багато наших українських сімей мають через війну саме такі дистанційні стосунки.

– І я знаю сім’ї, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна йде до нього на фронт, а друга ‒ на адресу дитини. І вони, батько та дитина, коли випадає нагода, зустрічаються онлайн, і тато читає дитині книжку. У мене зараз така асоціація відбулася, тому що батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що втручаються силоміць у наше життя, є і завжди буде. Зі 47 років свого життя Василь Стус 13 років провів у таборах. Він не бачив сина протягом цих років, але продовжував його любити. І ця любов звучить досі, ми її чуємо, ‒ каже Олена Медведєва.

Проєкцію на наш час відзначив і Віктор Мазаний ‒ це наче дистанційне навчання. Він звертає увагу, що в листах Василя Стуса ‒ батьківські настанови, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи ‒ про любов, взаєморозуміння. А ще поет запитував, чи робить Дмитро копії своїх листів, які надсилає йому.

СТАВЛЕННЯ ДМИТРА ДО СВІТУ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА

– Який підліток буде робити копії? Звичайно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім з’ясувалося, не один, а кілька моїх листів було конфісковано цензурою… Я вдячний своєму середовищу за те, що жив, не відчуваючи страху, що думав, те писав, викладав. Як зараз розумію, там були думки достатньо контроверсійні, м’яко кажучи, ‒ відповідає Дмитро Стус.

А ще Дмитро Стус ділиться, що, звісно, він був звичайною дитиною і не виконував усього, що хотів від нього батько.

– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому просторі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не дуже розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже важку її долю, яку бачиш кожен день, ‒ розповідає Дмитро Стус.

Проте, якщо казати про поведінкові стереотипи, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що байдуже на те, що про тебе думає суспільство.

Дмитро розповів, що його особисто, його ставлення до світу змінило перепоховання тіла батька.

– Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш труну, бачиш нерозкладене тіло, щось у тобі змінюється… Виявляється, що коли людина проживає правильно, то вона якось провокує й інших бути подібними, ‒ міркує Дмитро Стус.

Він додав, що для батька листи були ще одним актом творчої реалізації.

– Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші й переклади, його листи взагалі почали нагадувати концентровані філософські трактати, ‒ каже Дмитро.

І це, на його думку, про те, що не можна нарікати, а треба використовувати можливості, які залишилися.

– Як тільки почав нарікати, ти, у принципі, здався, ‒ каже Дмитро.

За словами Дмитра Стуса, епістолярний спадок батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже шанують Василя Стуса ‒ у Варшаві є сквер його імені, там видають його твори, наприклад, зірка сучасної польської поезії і перекладач віршів Василя Стуса на польську мову Яцек Подсядло відзначений престижною польською Премією Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року).

А Олена Медведєва наголошує, що створенням такої вишиваної книги і самою презентацією хотіла наголосити, наскільки це важливо ‒ писати листи, яким крутим є епістолярний жанр.

*  *  *

Роботи Олени Медведєвої можна побачити в першому в Рівному Центрі креативних індустрій ‒ артпросторі «Вишивані книги».

Нагадаємо, у доробку майстрині ‒ повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (усі ‒ розміром 60х42 см). Також в її доробку ‒ вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників.

Ірина Староселець, Рівне

Фото авторки та Віктора Мазаного