Він починав як молодий демократ, який хотів якнайшвидше звільнити свою країну від радянського впливу. Вигравши вибори вперше, він вітав входження Угорщини до ЄС та НАТО. Але сьогодні всі його знають як автократа, ворога вільних ЗМІ та чесних виборів. Він є найважливішим партнером путіна, а його міністр телефонує Лаврову після закритих зустрічей міністрів закордонних справ ЄС.

Віктор Орбан обіймає посаду прем’єра в Угорщині з 2010 року. І це, можливо, один із небагатьох політиків, який кардинально змінив свої погляди й риторику за ці 16 років. Він із тих, хто, за словами колишнього гендиректора “Нью-Йорк Таймс” Марка Томпсона, “продає політику, мов пральний порошок”. Орбан показав, що конкретні ідеї не мають значення. Важливо, щоб вони підбурювали натовп. Саме тому його сміливо можна назвати гуру світового популізму. Звісно, він такий не єдиний, але його приклад вивчають крайні праві політики США та ЄС. І використовують його рецепти, щоб приходити до влади. Орбан очолив свою країну до того, як це зробив Трамп, який у 2010 році ще тільки винаходив свій сучасний агресивний політичний стиль. А такі епохальні події, як вибори 2016 року в США, Брекзіт, штурм Капітолію у 2020 році комунікаційно розгорталися за моделлю, яку розробили набагато раніше саме для Орбана. Постправда, альтернативні факти, поляризація, роздратування, популізм… В усіх цих сучасних явищах є, так би мовити, угорський слід.

Віктор Орбан може викликати в нас різні емоції, проте все ж він є помітною й показовою фігурою для сучасної політики. Так, його методи дуже часто виявляються неетичними, але вони одночасно є дієвими в сучасному цифровому середовищі й нестабільному світі. Складемо політичний портрет угорського прем’єр-міністра, щоб зрозуміти, чому люди обирають подібних політиків і як ці політики змінюють наші суспільства й комунікацію.

Орбан, Фукуяма й “політика роздратування”

Після розпаду СРСР більшість філософів сходилася на тому, що тепер слід чекати сплеску демократії. Проте з 2005 року одна з найвідоміших правозахисних організацій Freedom House почала фіксувати падіння рівня свободи – тенденцію, що триває й досі. У 2008-2009 роках через всесвітню фінансову кризу, а потім і боргову кризу в Греції велика кількість людей у Європі втратила роботу, кошти, впевненість у собі й у завтрашньому дні. російсько-грузинська війна 2008 року показала, що Захід не завжди здатний захистити своїх союзників. Далі ситуація погіршувалася. Арабська весна (серія революцій у країнах Близького Сходу та Північної Африки у 2010-2011 роках) хоч і сприяла в деяких випадках змінам авторитарних режимів, але й викликала поширення нестабільності, громадянські війни та велику міграцію. До того ж, і боротьба американців із тероризмом в Афганістані та Іраку вела в нікуди, тільки ще більше розпалюючи екстремістські настрої.

У цьому світі, повному несправедливості й тривог, люди почали замислюватися над питанням: чому в моєму житті раптом усе стало так погано, якщо ще вчора ніщо не віщувало біди, а експерти обіцяли процвітання. Потрібен був або той, хто зможе інтегрувати людей у нові соціальні й економічні реалії, або той, хто вкаже розчарованим людям винного в їхніх поневіряннях. Віктор Орбан, як і багато інших популістів й автократів по всьому світу, добре відчув ці настрої й обрав другий варіант: запропонувати суспільству підступного ворога й історію про втрачений рай.

Орбан, Трамп і путін, в принципі, розповідають своїм виборцям одну й ту саму історію: ми мали чудову країну, нас усі поважали, але прийшли мігранти / демократи / бандерівці й забрали нашу країну, зневажили нашу гідність і хочуть знищити нас і нашу ідентичність. Це пояснення спрацювало. Повіривши у вигадану загрозу й відчуваючи роздратування й незадоволення, люди об’єдналися довкола лідера. Так країну очолюють люди, готові на все заради влади.

Що робити, якщо демократія не продається?

Віктор Орбан був в угорській політиці з тих часів, коли країна вийшла з-під контролю СРСР. У 1989 році він виступав із промовою на перепохованні Імре Надя, прем’єр-міністра часів угорського повстання 1956 року. Тоді молодий Орбан виступав за впровадження вільних виборів, вірність ідеям революції 1956 року та негайне виведення радянських військ.

Віктор Орбан на площі Героїв у 1989 році вимагає виведення радянських військ. ФОТО: tvpworld.com

На той час уже існувала партія “Фідес”, або ж Альянс молодих демократів, яку Орбан заснував разом зі своїми друзями. У 1990 році вони брали участь у виборах і навіть отримали 22 місця в парламенті. Але для політичних амбіцій молодого демократа цього було замало, і він почав шукати способи завоювати серця виборців.

Спочатку він відмовився від свого стилю: “ні” – довгому волоссю, бороді, джинсам. Після того, як і в 1994 році партія не змогла набрати значної кількості голосів на виборах, Орбан став рухатися у бік консерватизму: національні традиції, відданість батьківщині, родині, цінностям середнього класу, релігії. Через 11 років шлюбу Орбан і його дружина вінчалися в церкві.

І ось у 1998 році партія “Фідес” отримала найбільшу кількість голосів (майже 30%) і мала вже 148 місць. Щоправда, цьому посприяла не тільки консервативна позиція Орбана, але й корупційний скандал і непопулярні реформи попередників. Політик став наймолодшим прем’єром, і у 1999 році Угорщина за його правління стала членом НАТО. У наступному році ЄС погодився на вступ Угорщини, і в 2004 році вона стала членом Союзу. Проте вибори 2002 та 2006 років партія “Фідес” виграти не змогла. І тільки в 2010 році партія стала тріумфатором, набравши більшість (52.73%) на тлі чергового корупційного скандалу та фінансової кризи. На той час політична риторика Орбана була цілком поміркована. Гаслом кампанії було “Itt az ido!” – “Цей час настав!”

Виступ Віктора Орбана у 2010 році. ФОТО: ici.radio-canada.ca

“Сьогодні Угорщина підтвердила свою відданість демократії та своєму місцю в Європі та Європейському Союзі”, – говорив він у квітні 2010 року напередодні другого туру виборів. Проте виявилося, що Орбан був відданим демократії тільки на словах. Набравши більшість у парламенті, він отримав можливість змінювати закони так, щоб залишитися при владі якомога довше. Міняти конституцію, придушувати медіа, контролювати університети та бюрократів. Однак самих законів було недостатньо. Потрібна була принципово інша риторика, яка б забезпечувала більшість на наступних виборах. Саме з цим і пов’язують поворот Орбана в бік крайніх правих.

У той же час праві по всьому світу роблять схожий вибір. Адже консерваторам на тлі загальної лібералізації все складніше привертати увагу виборців. До того ж, усе більше людей просто не ходять на вибори, не цікавляться політикою. Тому виникає питання: як саме мотивувати їх?

Так, Трамп із його агресивними випадами, запереченням глобального потепління, жіноненависництвом і расизмом раптом став рятівною соломинкою для республіканців. У світі соцмереж його образливі дописи швидко розлітаються. Ехо-камери соцмереж підсилюють ефект, поляризують, радикалізують прихильників тієї або іншої точки зору.

Коли Орбан переміг на виборах, у них також брала участь партія “Рух за кращу Угорщину” (“Йоббік”). Якраз вона й сповідувала націоналізм, антисемітизм, поширювала теорії змови. Партія закликала до створення угорської автономії на території Закарпатської області, виступала проти еліт “корумпованого” Євросоюзу, намагалася розпалювати ворожнечу між угорським та ромським населенням. Політики цієї партії називали Ізраїль “нацистською системою, заснованою на расовій ненависті”, виступали “спостерігачами” від так званих днр/лнр та в Криму. Із часом Орбан взяв на озброєння основну тактику ультраправих: шукати ворогів, розділяти, нацьковувати… Також він перейняв і деякі меседжі. “Йоббік” же навпаки стала більше тяжіти до центризму, втратила популярність, а багато хто з її  представників зняв свої кандидатури на користь “Тиси” на виборах 2026 року.

Орбан і соцмережі

Якою була риторика Орбана напередодні виборів? Подивимося на його твіттер / Х. Ось політик у простій стьобаній курточці виступає під дощем перед публікою. “До того часу, як я тут, ніхто не скривдить вас”, – йдеться в титрах. Підтекст: якщо мене не буде, ви залишитеся беззахисними у цьому страшному світі, де всі хочуть позбиткуватися з вас.

СКРІНШОТ: відео з особистої сторінки Віктора Орбана в мережі X.

Наприклад, Брюссель піднімає ціни на нафту, але Орбан зробить все, щоб “угорські родини, бізнес та фермери” були захищеними. А ось Зеленський, який шантажує Угорщину. Він хоче посіяти хаос і вплинути на вибори. Саме через Угорщину він переводив мільйони, щоб платити європейцям та американцям за підтримку війни. Саме він зробив країну полігоном для власних спецслужб, його агенти проникли в опозиційну партію “Тиса”. Гроші угорців будуть передані українцям, якщо раптом буде сформований проукраїнський уряд. Тільки Орбан зможе розібратися з Брюсселем і Зеленським.

“Дві сили зійшлися одна проти іншої: ті, хто за війну, і ті, хто за мир. Одна сторона ставить Україну на перше місце, інша – ставить на перше місце власний народ. Ми не здамося. Нас не втягнути у війну, яка не є нашою”, – публікує Орбан допис в Х. Створення яскравих образів – класика популістичного жанру. Хай ці образи будуть такими жахливими, щоб налякані люди не вимагали доказів, а хотіли тільки одного – мудрого захисника, який відверне загрозу.

Подивимося тепер на хмару слів, згенеровану на основі твітів Віктора Орбана за останні п’ять місяців (усього 349 дописів). Топ-три слова: Угорщина, війна та Україна. У двадцятку входить ще пара ворогів Орбана: Брюссель та міграція. Велика увага приділяється темам енергетики та нафти, адже саме Брюссель та Україна “не дають” угорцям скористатися дешевими російськими ресурсами.

Хмара слів на основі твітів Віктора Орбана в мережі Х

Відома дослідниця авторитаризму Енн Еплбаум звернула увагу на ще одну популярну соцмережу – ТікТок, де угорська влада створює “пост-реалістичну кампанію”. “ШІ-згенерована версія Володимира Зеленського, українського президента, сидить на золотому унітазі, рахуючи гроші, нюхаючи кокаїн та віддаючи накази угорському солдату. Ви також можете знайти ШІ-згенерованого Петера Мадьяра, лідера угорської опозиції, який каже, що він цілком погоджується передати угорські фабрики іноземцям. Головне, щоб він очолював країну”, – пише дослідниця. Здається, ще ніколи передвиборча кампанія не була настільки далекою від реальності.

“Якщо мене вдарили одного разу, я відповім удвічі  сильніше”

У книзі “Орбан – новий сильний лідер Європи” австрійський журналіст і політичний коментатор Пол Лендвай аналізує біографію політика. Віктор Орбан походить із дуже бідної родини. Дитиною працював у полі. Розповідав, що мав постійні проблеми з дисципліною, батько бив його. “Протягом усієї його юності, короткої обов’язкової служби в армії та університетських років його принцип залишався незмінним: якщо мене вдарили одного разу, я відповім удвічі  сильніше”, – пише автор книги.

Ймовірно, саме цей принцип і привів молодого демократа, прибічника виведення радянських військ з Угорщини туди, де він є зараз – до вигаданих золотих унітазів, шпигунських скандалів, нападів на опозицію, дружби з росією.

Проте чим закінчиться його історія? Авторитарні лідери від путіна до Трампа, європейські ультраправі висловлюють йому підтримку. Для них поразка Орбана буде дуже болючою.

Якщо Орбан виграє, його передвиборча кампанія може бути використана як модель. “Це може бути майбутнім електоральної політики: численні політики з різних країн закидають свій електорат пропагандою, щоб викликати жах щодо ворога, якого насправді не існує”, – пише Енн Еплбаум. Згенеровані ШІ постери та відео змагатимуться між собою. І виграватиме той політик, хто розкаже яскравішу історію.

Проте поразка Орбана й рішучість угорського суспільства щодо зміни лідера й курсу їхньої країни може відкрити шлях до змін в ЄС, зокрема в Центральній Європі. Звісно, наївно чекати на те, що зміняться самі політики-популісти. Можливо, почнуть змінюватися виборці, які зрозуміють, що невміння громадян розпізнавати прості політичні маніпуляції, бажання зігнати злість та розчарування на вигаданих ворогах може обійтися їм та їхній країні дуже дорого. Адже підготовка до фейкової війни з Україною навряд чи допоможе гідно захиститися від реального ворога вільної Європи – росії та владіміра путіна.
 

Наталія Стеблина