“Я з першої ж хвилини пишалася своїм чоловіком”, – говорить Альона, дружина Євгенія Грачова. У цих словах – спокійна впевненість жінки, яка з самого початку знала: її чоловік обрав шлях честі й відповідальності.
Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників “Герої не вмирають“.
У березні 2022 року Євгеній Грачов став до лав Збройних сил України. Без гучних заяв і без вагань. Він чітко усвідомлював, за що йде, і розумів, заради кого стоятиме до кінця.
Євгеній Вікторович вирізнявся дисципліною, відповідальністю та постійним прагненням до розвитку. Він швидко опановував нові військові спеціальності та безперервно підвищував свою кваліфікацію. У 2024 році саме завдяки його чітким, професійним і рішучим діям було виявлено та повністю знищено важливий склад матеріально-технічного забезпечення ворога. Цей удар суттєво послабив противника й зберіг життя українських воїнів.
ФОТО надане співрозмовницею
У липні розрахунок самохідної артилерійської установки під керівництвом уже головного сержанта батареї 121-ї бригади Сил територіальної оборони Грачова вів важкі бої на Херсонщині. Під час виконання складного спеціального завдання Євгеній Грачов зазнав тяжкого поранення. Медики на стабілізаційному пункті, а згодом і в лікарні, дві доби боролися за його життя. Вони зробили все можливе. Та, попри всі зусилля, воїн загинув, залишившись вірним присязі до останнього подиху.
Напередодні свого останнього бою Євгеній Грачов отримав погодження на призначення на офіцерську посаду – командира взводу. Його бойовий шлях вів уперед. Головного сержанта було подано до державної нагороди – ордена “За мужність” ІІІ ступеню, посмертно.
Про Євгенія розповідає його дружина Альона. Вона згадує мужність, витримку та постійне прагнення до самовдосконалення людини, з якою прожила роки життя.
“Євгеній завжди зберігав спокій і чітко бачив свою мету, – говорить Альона. – Він був цілеспрямованим і врівноваженим. Я ніколи не бачила, щоб він сварився чи сперечався. Він умів бути тихим, але в цій тиші була сила. Він був добрим і водночас дуже сильним духом”.
Вони познайомилися в 2007 році. У 2009-му в подружжя народилася донька Кіра, а ще через шість років – молодша Маргарита. Родина завжди була для Євгенія головною цінністю.
ФОТО надане співрозмовницею
Він багато працював, бо хотів дати донькам упевненість у завтрашньому дні. Починав на Укрзалізниці – складачем поїздів, регулював рух вагонів і потягів. Це була відповідальна й важка праця, яка загартувала його характер.
Згодом Євгеній знайшов справу, в яку вклав душу. Коли Альона була в декреті з молодшою донькою, він почав розвивати власну пасіку. Робота з бджолами об’єднала всю родину. У кожен вулик він вкладав тепло й турботу. Йому подобалося бути на пасіці в лісі, серед природи, поруч із сім’єю.
ФОТО надане співрозмовницею
Євгеній виготовляв власні настоянки та мазі. Разом родина качала мед, працювала й заробляла. До справи долучився й рідний брат Альони. Після завершення сезону Женя дозволяв собі короткий відпочинок, а згодом знову шукав роботу – для дому, для Кіри й Маргарити.
Старша донька Кіра дуже схожа на батька характером. Вона розважлива й спокійна та часто каже: “Все треба робити обдумано, як тато”. Євгеній ніколи не поспішав, але завжди встигав.
Маргарита була його особливою любов’ю. Коли Альона їздила на заробітки до Польщі, Женя залишався з донькою. Він був для неї і батьком, і матір’ю – надійним, терплячим і уважним.
Євгеній мав чіткі життєві принципи. Він не говорив про них голосно й не нав’язував іншим, але завжди твердо стояв на своєму. Його було важко зламати.
Альона знала, що її чоловік – патріот і щиро любить Україну. Не гучними словами, а вчинками. Уже у війську він знайшов однодумців і справжніх побратимів.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловіки з їхнього села Нове на Кіровоградщині почали облаштовувати блокпости. Євгеній тоді сказав просто: він не знає, як усе складеться, але буде з тими, хто став на захист країни.
Він пішов до військкомату і вже 15 березня офіційно став військовослужбовцем Збройних сил України. Службу розпочав водієм в автороті, згодом служив у комендантській роті, а пізніше – у спецпідрозділі. Там проходив важку фізичну підготовку в спортзалі та на стадіоні.
ФОТО надане співрозмовницею
Командування цінувало його за відповідальність і відданість справі. Євгеній пройшов навчання в Литві, став навідником і швидко опанував роботу з “Кропивою” та іншими бойовими програмами.
Свій шлях в артилерії він починав як мінометник, але постійно зростав. Кількість сертифікатів і допусків збільшувалася, як і калібри зброї, з якої він нищив ворога. Євгеній замислювався над інструкторською посадою й мав для цього необхідну кваліфікацію, але залишався там, де був найбільш потрібен – на полі бою.
Згодом Женя став командиром групи. Він піклувався про своїх солдатів, був поруч у найважчі моменти, підтримував і допомагав. Він робив усе, щоб кожен виконав своє завдання й повернувся живим.
ФОТО надане співрозмовницею
Останній зв’язок між ними був через відеодзвінок. Альона з доньками каталася на катамарані, а Євгеній дивився на них і дуже хотів бути поруч.
“Я з перших хвилин, як Євген пішов на війну, пишалася своїм чоловіком, – говорить Альона. – Він витримав усе заради нас і заради всієї країни”.
ФОТО надане співрозмовницею
Його поважали рідні й друзі. Його цінували у війську. На нього завжди можна було покластися.
Євгеній Грачов пройшов свій шлях до кінця – як справжній Воїн і як справжній Чоловік.
Антон Терехов
