Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині – Кропивницький). Навчався у Центральноукраїнському науковому ліцеї. 

“Жені завжди було мало знань. Змалечку відвідував танцювальний гурток, малював, запоєм читав, а у 12 років видав першу статтю. Вивчив чотири мови. Хлопець, мабуть, цікавився усім, окрім зброї”, – згадує мама Олександра Гребенюк.

З дитинства Євгеній проявляв інтерес до активізму. Був президентом ліцею, а також заступником президента дитячого самоврядування Кіровоградської області. Як представник від України їздив на збори Міжнародного Європарламенту дитячого самоврядування в Німеччині та Хорватії.

Після школи вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка. Хлопець мріяв навчатись в Харківському університеті, але попри вступ на бюджет, йому не надали гуртожитку, тому він вирішив залишитися в рідному місті. Отримав диплом бакалавра з відзнакою, після чого вступив на магістерську програму з культурології до Національного університету “Києво-Могилянська академія”. 

У 2018 році вступив до могилянської аспірантури. Працював над дисертацією «Альтернативні соціальні просторовості острова Танна, Республіка Вануату». Вивчав рідкісну місцеву мову та готувався до етнографічної експедиції в Океанію. Однак через пандемії коронавірусу, а згодом початок вторгнення ця експедиція так і не сталась. 

У журналістику Євгеній прийшов ще в 12 років. Його перша стаття “Україна починається з родини” була опублікована в місцевій газеті. В старшому віці коло журналістських інтересів Євгенія було дуже широким. Для журналу “Спільне” він написав цикл репортажів, присвячених релігійним спільнотам Києва: крашнаїтам, рідновірам, мормонам, саєнтологам.

“Він кілька місяців спілкувався з учасниками цих течій, не повідомляючи їм, що його мета – дослідження. Найдовше ходив до неоязичників. А перед тим, як опублікувати статтю, попереджав про це. Таке мав правило. Були різні реакції. Хтось погрожував, хтось намагався переконати”, – згадує про цей досвід друг та однокурсник Ярослав Ковальчук.    

Також багато писав про кіно та комікси. Читав лекції на Kyiv Comic Con. Для науково-популярного журналу “Куншт” Євгеній писав матеріали, присвячені антропології, та брав інтерв’ю у провідних світових науковців: лінгвіста Вільяма Лабова, нейропсихолога Кріса Фріта, генетика Адама Резерфорда. 

Євгеній був переконаним пацифістом та антиавторитарієм. Брав активну участь в екологічних та природозахисних акціях. Був принциповим веганом. Постійно рятував тварин. У хлопця було дві кішки – Тельма і Луїза, яких він підібрав біля електрички. 

“Не їв він м’яса давно і риби, він вважав, що забирати чуже життя ми не маємо права. В гуртожитку були таргани, то Женя не міг їх травити. Він казав, що не може, не буде. Коли син мешкав ще з хлопчиком, там Мирославчик був, то Мирослав, каже, хай цим займається, а я поприбираю”, – згадує мама військового.  

Повномасштабне вторгнення Євгеній зустрів в гуртожитку аспірантів у Ворзелі, який майже одразу потрапив в російську окупацію. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року. Досвід двотижневого життя в окупації описав у репортажі для журналу “Спільне”. Вибравшись з окупації, Євгеній зразу намагався мобілізуватись, однак у кропивницькому військкоматі йому відмовили. Тоді протягом літа намагався знайти інші способи допомогти країні, зокрема розглядав варіант стати військовим кореспондентом, навіть записав інтерв’ю зі снайпером. 

Проте, у листопаді 2022 року йому таки вдалось добровільно мобілізуватись до Сил оборони. Після вишколів на Житомирщині та у Британії Євгеній став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. 

“Не сумніваюсь, що коли кажуть “таким, як ти, не місце на війні” чи “нехай воюють інші” мають на думці комплімент, може навіть вираз підтримки. Така підтримка мені не треба. У ній за самозрозуміле береться, що писання текстів, чи програм, чи зловживання словом “дискурс”, чи чим там ще займаються “такі, як я” – це вищий, елітніший (термін з царини сільського господарства) вид діяльності, ніж “просто” піти захищати свою сім’ю і місто, “всього лиш” залишитись по лікоть без руки, “тільки” стати рудою піною на гусеницях ворожого танка. Люди не діляться на сорти й породи. Люди тут діляться серветками, хлібом, набоями, водою, енергією для телефонів, рукавичками, шкарпетками, теплом тіл. Я називаю цих людей побратимами”, – писав про свої мотиви Євгеній.

Підрозділ, де служив «Веган», виконував завдання в районі Бахмута. За словами побратимів, Євгеній особисто виніс з поля бою близько 800 поранених.

Військовий загинув 22 травня 2023 року під час бойового завдання в районі Бахмута. Поховали Євгенія Осієвського 30 травня 2023 року на Далекосхідному кладовищі Кропивницького. 

В пам’ять про журналіста та науковця Кіровоградська Мала академія наук організувала обласний конкурс творчих проєктів пам’яті Євгенія Осієвського. Письменник Артем Чапай присвятив його пам’яті книгу «Не народжені для війни». 

У 2025 році в Кропивницькому презентували посмертну збірку коміксів Євгенія «Воїнство небесне». 

Свою унікальну бібліотеку Євгеній заповів передати Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д. І. Чижевського, в якій пройшли його юнацькі роки. 

“Ми були на обіді після прощання із Женею і одна його подруга сказала слова, які мені запали в душу. Вона сказала про те, що навіть буде перемога, я впевнена, але вона буде без Жені не така. І я з нею погоджуюсь. Втрачаємо найкращих…”, – говорить завідувачка відділом мистецтв ОУНБ ім. Дмитра Чижевського Світлана Ушакова, яка пам’ятає Євгенія з дитинства.  

Вічна пам’ять Захисникові!

Ігор Чорний

Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський, Кіровоградська МАН, Книга пам’яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media

За матеріалами: Книга пам’яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media, Кіровоградська МАН

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform