В Одеському регіоні працювати з темою ЛГБТІК+, з одного боку простіше, бо є такий бренд Одеси, як дуже толерантного міста. От ви, якщо десь загуглите Одеса, там буде це буквально там третім, четвертим пунктом – мультикультурність, толерантність, багато-багато всього іншого.

Але, ее, знову таки, як історикиня, я можу сказати, що це такий же бренд, як і російськомовна Одеса. Одеса не настільки толерантна, як нам би хотілося. Дійсно, це краї це місто, в якому поєднані різні культури. Це місто, в якому поєднані різні субкультурні групи та  спільноти. Але всім цим спільнотам довелося прикладати дуже сильних зусиль, щоб відвоювати своє місце, аби боротися з дискримінацією. Ну, бо ми нікуди не подінемося від історії тих же самих єврейських погромів, які були та на які тодішня влада не дуже реагувала.

З іншого боку, я вважаю, що Одеський регіон є одним з найпривабливіших для спільноти, бо це туристична Мека. Це місце, куди люди їдуть відпочивати. Це місце, в якому завжди доволі легко знайти і якусь роботу, якесь місце для мешкання і, ну, якось вибудувати своє житло.

Ми не проводили ніяких заходів у 23-му, у 24-му, не могли впоратися з наслідками обстрілів, з тим, щоб були постійні перебої з енергетикою. І ми переймалися, як воно буде. Ну, тобто два роки ми не виходили на вулицю, як відреагує поліція, що буде відбуватися. Все пройшло дуже чудово. Тут питання не лише в тому, як працювала поліція, а ще й в тому, як працювала спільнота. Я була дуже-дуже приємно вражена тими людьми, хто подався на волонтерство в аргументаційному комітету. Це було 20 людей, які були дуже залучені, попри їх завантаження, попри обставини. Люди знаходили можливість, люди приходили, люди залучались і це була щира залученість.

З погляду безпеки поліція працювала непогано, звісно, були опоненти. Нас трошки критикували наші колеги-колежанки із правозахисного руху, що ми доволі пізно заявляли про проведення подій, але ми тут виходили з того, що для нас важливо бути впевненим, що поліція впорається. І ми бачили, що з тими 30-40 людьми агресивно налаштованими поліція впоралась. Якщо б ми анонс дали б на днів 10 раніше, то вони встигли б звести якісь сили з Києва, з Харкова, і ми мали б десь 100 опонентів. І, звісно, воно  по-іншому сприймалось.

Наші політики перестали соромитися говорити про ЛГБТ, бо раніше була така дуже високо табуйована тема. Про це говорили лише з погляду скандалу, конфлікту, якоїсь політичної такої історії, яка однозначно мала б наслідки негативні. Зараз наші політики на рівні Верховної Ради, і на рівні місцевої адміністрації, там, наприклад, Одеської мерії абсолютно спокійно говорять про те, що це таке, чому частина одеситів, одеситок стикаються з дискримінацією, стикаються зі злочинами ненависті та що з цим треба щось робити.

Про це повідомляє Укрінформ.

За словами співавторки фільму Олени Блізнякової, найголовніша мета фільму – показати роботу та внесок військових лікарів та медиків.

«Це ті, хто щодня бачать жахливі травми, і важливо мати всередині велику силу, щоб продовжувати працювати», – зазначила вона після показу в Києві.

Серед героїв стрічки – троє учасників програми психологічного відновлення для українських бойових медиків та лікарів, які розпочали свою подорож на програму відновлення до Швеції зі стабілізаційного пункту 37-ї окремої бригади морської піхоти в Дніпропетровській області.

Як зазначив після перегляду тимчасово повірений у справах посольства Швеції в Україні Мортен Енберг, особливо цінно, що презентація цього фільму відбувається у Національний день Швеції.

«Коли я вперше приїхав до України у 2002 році, я подумав – тут навіть повітря пахне свободою. Неймовірна мужність українського народу надихає та захоплює увесь світ. Підтримувати вас – це наш свідомий вибір бути на боці історії, допомагати тим, хто захищає наші спільні цінності. Люди, про яких розповідає фільм – справжні ліхтарі. Швеція бачить це світло і Швеція стоятиме поруч з Україною», – наголосів він.

Співзасновниця та голова фонду Repower Марина Садикова зазначила, що їхня велика мрія – побудувати в Україні центр психологічного відновлення, що має на меті допомагати понад 3500 тисячам військових на рік. За її словами, з 2022 року програми психологічного відновлення пройшли майже 2000 військових медиків та лікарів. Проєкти відбувалися у Швеції, Данії, Іспанії та Україні.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві відбувся допрем’єрний показ документального фільму «Сталеві птахи» про авіапрорив до оточеного Маріуполя.