Капітан Антон Бобровський прийшов у 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ з 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади, щоб передати свій досвід, здобутий на війні. Нині він – командир роти підготовки фахівців безпілотних систем.  

В інтерв’ю Укрінформу військовослужбовець розповів про те, як навчають фахівців безпілотних систем для Десантно-штурмових військ, які навички з цивільного життя допомагають стати успішним оператором FPV-дронів, чому Україна тепер попереду в застосуванні БпЛА та які перспективи використання наземних роботизованих комплексів. 

ПІЛОТ FPV-ДРОНА БАЧИТЬ ЦІЛЬ, ЯКУ ВРАЖАЄ, АЖ ДО ВИРАЗУ ОБЛИЧЧЯ ПРОТИВНИКА 

– Як до вас на підготовку потрапляють військовослужбовці – у межах БЗВП чи їх скеровують із бригад? 

– Це два основні шляхи надходження до нас особового складу. Зокрема, це військовослужбовці, які мають бойовий досвід і були переведені в підрозділи безпілотних систем або потрапили туди після базової загальновійськової підготовки (БЗВП). 

 Є й другий варіант. Одразу після завершення БЗВП військовослужбовці можуть потрапити в резерв, і їх направляють до нас на підготовку, після чого розподіляють у бригади.  

Якби ми жили в умовах світу рожевих поні, де все ідеально, то враховували б вмотивованість, склад розуму, рівень IQ, цивільний досвід, фізичну підготовку, вміння реагувати на зміни в стресовій ситуації. Тепер достатньо двох ключових чинників для того, щоб підготувати фахівця.  

Перший – це мотивація навчитися, бо ніхто не зробить цього за тебе, якщо ти вже потрапив у військо. Другий – розуміння того, де перебуваєш і куди можеш прийти.  

– Які навички з цивільного життя допомагають освоїти безпілотні системи? 

– Коли ми проводимо відбір особового складу, то акцентуємо, що навички гри на геймпаді – це однозначний плюс. Наголошуємо на відеогрі «Grand Theft Auto». Ті, хто виконував у ній місію з вертольотом, стали одними з найкращих операторів FPV-дронів.  

Звертаємо також увагу на людей, які працювали в IT-сфері та займалися ремонтом техніки. У Десантно-штурмових військах є ремонтні майстерні, де безпілотні засоби проходять обслуговування – «прошивку», ремонт, переобладнання, дообладнання, а це все потребує рук та уваги. 

Хочу донести до людей, які планують мобілізуватися, що безпілотні системи – це весело і драйвово. Я люблю наводити приклад про те, що стрілець не завжди бачить ціль, яку вражає, а оператор FPV бачить аж до виразу обличчя свого противника.  

Якщо пригадати старі радянські фільми, то в них командир батальйону під час бойових дій коригував або направляв вогонь артилерії з пункту спостереження, а начальник артилерії – через бінокль. 

Імовірність загинути для командира частини, його заступника, начальника штабу, командира батальйону в період Другої світової війни, а також воєн на Балканах і в Грузії була вищою. Тепер, за наявності розвідувального мультиротора, відомого як Mavic, оператори БпЛА зберігають життя та здоров’я командного складу. 

УКРАЇНСЬКІ РОЗРОБКИ БЕЗПІЛОТНИХ СИСТЕМ ВІДПОВІДАЮТЬ СВІТОВОМУ РІВНЮ 

– Яких фахівців готуєте і скільки часу на це потрібно? 

– Готуємо фахівців аеророзвідки мультироторного типу. Підготовка триває до 15 навчальних діб, і цього більше ніж достатньо, щоб опанувати професію. 

Це також оператори ударних бомберів, які ворог вже охрестив «Бабою Ягою», підготовка яких триває до місяця. Аналогічний термін потрібен для опанування FPV.  

Підготовка фахівців для наземно-роботизованих комплексів логістично-евакуаційного типу триває найдовше – понад місяць. 

Навчаємо спотерів – фахівців, які відповідають за підготовку та спорядження боєприпасів для ударних дронів. Щоб опанувати цей фах, треба до місяця часу.  

Нещодавно відкрилася підготовка фахівців на ударне крило, яке літає до 120 км і несе бойову частину 10 кг.  

– Розкажіть про навчальну базу. Які безпілотні системи вам доступні? 

– Навчальна база у нас хороша, і з нею проблем узагалі немає. Вдалося налагодити зв’язки з благодійними фондами і виробниками, які нам сприяють. Вітчизняні виробники FPV та ударних бомберів періодично навіть стають у чергу, щоб забезпечити нас. 

– Як загалом оцінюєте українські розробки у сфері безпілотних технологій? 

– Ті, з якими працює наш підрозділ, максимально якісні. Виробники забезпечують супровід, а також налагоджена співпраця із сервісними центрами. Їхні штатні засоби – це взагалі світовий рівень.  

Думаю, багатьом траплялася новина, що в Румунії уже кілька разів піднімали літак для збиття російських дронів. Країна просто нераціонально використовує свої сили та засоби, адже це можна збивати безпілотниками, що Україна успішно робить. 

ТЕПЕР ПЕРЕВАГА В ЗАСТОСУВАННІ БПЛА – НА БОЦІ УКРАЇНИ 

– А про які види безпілотних систем надходять найкращі відгуки від бойових бригад? 

– Відколи на озброєнні з’явилися FPV, вони стали передовим засобом завдавання точкового ураження. Ця тенденція буде зберігатися й надалі.  

Противник дуже боїться наших бомберів. Здавалося б, проста технологія, але ми настільки далеко пішли в цьому напрямі, що коли йому трапляється наш засіб, він навіть не знає, що з ним робити. Ми в багато разів переважаємо противника за дронами-бомбардувальниками.  

– На чиєму боці тепер перевага в застосуванні безпілотних систем – нашому чи ворога? 

– Це моя суб’єктивна думка. Коли ми говоримо про перевагу, це не означає, що в противника немає цих засобів. Він так само вдало використовує безпілотні системи, і багато чого ми в нього вчимося. Але започаткували ці тренди саме Сили оборони України та український народ. Ми змінили правила гри на полі бою, узявши першість, яку тримаємо. 

Хоч би як ворог намагався через пропаганду поширювати інформацію про нібито свою перевагу, у нього є реальні проблеми із забезпеченням безпілотними системами. Натомість ми тут у кращій ситуації.  

Після того як ми вже освоїли FPV і бомбери, ворог почав застосовувати FPV на оптоволокні. Нам стало важко, але ми опанували і цей напрям. 

– Можливо, від бригад надходила інформація про якісь нетипові, унікальні випадки застосування безпілотників? 

– Та таких історій багато. Наприклад, екіпаж Mavic узяв у полон російських піхотинців. 

Був також випадок, коли екіпаж наземних роботизованих комплексів випадково заїхав на позиції противника. Так сталося, що росіяни в той момент теж очікували на НРК, тож розмістилися на нашому, який привіз їх до українських позицій. Вони тоді дуже здивувалися. 

Під час визволення у 2023 році населеного пункту Кліщіївки на околицях Бахмута там було водосховище, а серед нього – труба. Коли рівень ґрунтових вод підіймався у водосховище, через цю трубу йшов злив, і далі вона виходила. Унизу були позиції противника. Ми завдяки FPV зуміли знищити цю трубу, вода пішла вниз – і ворог просто поплив. 

Дрони – це не лише засіб ураження. Наприклад, бомберами можна виконувати невеликі логістичні завдання: скидати на позиції боєприпаси, воду, харчі, ліки. 

Варіантів застосування дронів дуже багато. 

ЗАВДЯКИ НРК ОБЛАШТУВАЛИ ВЗВОДНИЙ ОПОРНИЙ ПУНКТ БЕЗ ЗАЛУЧЕННЯ ПІХОТИ 

– Ви згадували, що готуєте фахівців для НРК. Чи реально, що завдяки цим комплексам для ведення війни потрібно буде значно менше особового складу? 

– НРК є двох типів – логістично-евакуаційні та ударні. Ударні можна використовувати як камікадзе або встановлювати на них бойовий модуль – кулемет, гранатомет. 

Знаю один випадок із досвіду бригади Десантно-штурмових військ. Вона облаштувала взводний опорний пункт без залучення піхоти, виставивши НРК із бойовим модулем. Ми розуміємо, що все залежить від складності напрямку, але якщо можемо там, де немає активних дій, замінити роботами людей, щоб вони перепочили, або залучити їх до інших завдань, то це величезний плюс. 

Щодо логістичних завдань, то, наприклад, дрон-бомбер «Вампір» може робити скид вагою 10–20 кг. Натомість НРК спроможний везти 250–300 кг, а на зворотному шляху може забрати пораненого бійця. У підсумку не треба відправляти машину за таким військовим, і до того ж НРК важче помітити. 

Будь-яка техніка потребує обслуговування. Так само, коли в НРК закінчуються боєприпаси, хтось має його знову зарядити, тобто люди потрібні. 

– Які тепер найбільші виклики у сфері застосування безпілотних технологій? 

– Основний виклик – протидія безпілотним системам і збереження особового складу. 

У курсі базової загальновійськової підготовки є тема, присвячена протидії безпілотним системам. Моє завдання як фахівця, що навчає, полягає в тому, щоб жодна протидія не допомогла противникові уникнути кари, і щоб пілот у будь-який спосіб міг завдати вогневого ураження. 

ДРОНИ МАЮТЬ ЩЕ ВЕЛИКИЙ ПОТЕНЦІАЛ 

– На вашу думку, чи є ймовірність, що війна з рівня дронів зможе з часом перейти на якийсь інший? 

– Якщо не фантазувати, а реально оцінювати ситуацію, то дрони мають ще величезний потенціал. 

Хочу нагадати одну з подій 2022 року, коли за часів адміністрації Джозефа Байдена було ліквідовано лідера терористичної організації «Аль-Каїда» за допомогою дрона розвідувального типу, який розкидав маленькі леза. 

Невеликий безпілотний апарат, менший за розміром від кришечки об’єктива фотоапарата, може нести 9 мг кумулятивного заряду, що здатен виконати точкову ліквідацію конкретної людини. 

Ми ще повністю не опанували технологію самонаведення, розпізнавання ворожих цілей, впровадження штучного інтелекту в дрони, а також зменшення ролі військовослужбовця під час роботи з ними. Щодо останнього, є деякі засоби типу бомбера, коли пілот може перебувати за 200–300 км від самого безпілотника та запускати його. 

Майбутнє завдяки дронам може бути таким, що після їхнього відпрацювання піхоті потрібно буде лише прийти забрати полонених, поставити прапор і попрацювати з місцевими жителями. 

Варто пам’ятати, що останню крапку ставить піхота. 

ПРИЙШОВ У НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР ІЗ БОЙОВОЇ БРИГАДИ, ЩОБ ПЕРЕДАТИ СВІЙ ДОСВІД 

– А як ви потрапили в 199 навчальний центр? 

– Я доброволець. До повномасштабного вторгнення працював у будівельному гіпермаркеті, магазині дитячих товарів, на будівництві, але так сталося, що після 30 років по-справжньому щасливим відчув себе тільки в армії. 

Моя історія доволі цікава. Я закінчив Київський міжнародний університет та військову кафедру в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Після завершення підготовки мою особову справу відправили за місцем реєстрації, яке тепер перебуває в тимчасовій окупації. 

У 2022 році мене не хотіли брати в армію. Знадобилося майже 9 місяців, щоб відновити особову справу, після чого мене мобілізували. 

Думаю, якщо цю історію розказати цивільним, які тепер мобілізуються, планують це зробити або ухиляються, вони подумають, що я був ненормальним, відновлюючи свою особову справу, бо ж міг сховатися і ніхто б мене не знайшов. 

Потрапив у 80 окрему десантно-штурмову Галицьку бригаду, де служив командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. Прийняв підрозділ після загибелі попереднього командира, і моїм основним завданням було втримати людей. Я цього досяг, наростивши підрозділ ціною власного здоров’я. 

Мав кілька важких контузій, травму голови, переніс транзиторну ішемічну атаку (мікроінсульт, – ред.) і тепер є важким гіпертоніком. 

Залишався в підрозділі, але вже на іншій посаді, поки дозволяло здоров’я. Тоді я міг звільнитися з армії за станом здоров’я, але, маючи дуже цінний досвід, хотів його передати. Та й не бачу себе тепер у цивільному житті. 

У січні 2025 року я став командиром навчального підрозділу безпілотних систем 199 навчального центру ДШВ. 

– Що для вас означає бути командиром навчального підрозділу? 

– Це постійний діалог із самим собою. Про те, що я міг би ще потерпіти та залишитися в бойовій бригаді. Або коли мені пишуть про вдалі виконання бойових завдань і хочеться долучитися до всього цього, але усвідомлюю, що здоров’я не дозволяє. Це коли ти борешся з відчуттям, що ти не кинув своїх побратимів, а пішов, бо інакше не міг учинити. Дуже боляче, коли впродовж місяця приходять повідомлення про п’ятьох загиблих колишніх моїх побратимів. 

Люди думають, що навчальний центр – це тиловий підрозділ. Утім, кожен, хто тут служить, поламаний і поранений, як морально, так і фізично. І от ми всі зібралися для того, щоб передати свій досвід. 

З кожним курсантом, який приходить на заняття без каски, бо лишив в аудиторії, я проводжу виховну роботу, щоб він потім не забув одягнути її на позиції. Буває, що удвічі старший за мене курсант іде без броні. Я зупиняю і запитую, навіщо так легковажити, якщо на нього чекають діти та онуки. За всіх переживаю, як за своїх. 

Коли потім ці хлопці пишуть «Інструктори, дякую!» або скидають відео вдалих застосувань, це дуже круто. 

Ірина Чириця, Житомир 

Фото надав 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ