Глибоко під нашими ногами повільно обертається внутрішній механізм Землі: континенти стикаються, краї тектонічних плит зміщуються, гори піднімаються, прірви зяють, а під усім цим відбувається процес конвекції. Цей процес відбувається неймовірно повільно, а тому люди не здатні помітити це без будь-яких приладів, пише Science Alert.

Один із найбільш незвичайних регіонів планети розташований в Апеннінському гірському хребті, який утворює основу Італійського півострова. Відомо, що тут земна кора розходиться вздовж гірського хребта, одночасно стискаючись уздовж зовнішнього краю. Одні частини регіону піднімаються, а інші опускаються, а землетруси по обидва боки хребта розповідають настільки ж суперечливі історії.

У новому дослідженні команда геологів на чолі зі Стефано Тавані з Флорентійського університету дійшла висновку, що їм нарешті вдалося знайти відповідь: земна кора “розстібається” під Італією, утворюючи дивні геологічні утворення на поверхні.

Зазначимо, що цей процес відомий як деламінація, під час якої щільна нижня кора та прикріплена до неї літосфера відшаровуються від верхньої кори й занурюються в мантію. Вчені дійшли висновку, що під Апеннінами цей процес відбувається не скрізь одночасно. Передбачається, що цей процес подібний до застібки-блискавки і має єдиний фронт, відомий як шарнір, де відбувається відшарування, і цей фронт повільно переміщується під Італією у бік Адріатичного передгір’я.

Щоб зрозуміти, чому це так впливає на поверхню планети, вченим довелося звернутися до минулого. Відомо, що Апеннінські гори простягаються приблизно на 1200 кілометрів уздовж усього італійського півострова і тривалий час були геологічною загадкою.

Як і багато гірських хребтів, Апенніни утворилися в результаті зіткнення тектонічних плит, які протягом мільйонів років стискали й потовщували земну кору, створюючи величні вершини.

Однак тектонічна система під Італією не просто продовжувала рухатися таким чином. Насправді, у міру того як плита, що занурювалася в мантію, поступово відступала, кора за зростаючим гірським хребтом розривалася, відкриваючи Тірренське море. Це зробило цей регіон особливим: навіть коли зовнішній край гірського хребта продовжував стискатися, кора далі від нього розтягувалася.

Протягом мільйонів років горизонтальне стискання та розтягнення залишалися складовими однієї й тієї ж тектонічної системи. Приблизно від 10 до 2 мільйонів років тому скорочення центральної частини Апеннін на 100 кілометрів супроводжувалося аналогічним розтягуванням у Тірренському регіоні позаду них. Раніше це пояснювалося відступом плити — плита, що опускається, розтягує земну кору за гірським фронтом, тоді як скорочення тривало далі на схід.

Однак близько 2 мільйонів років тому щось змінилося: основна фаза розтягування, що утворила Тірренське море, добігла кінця, і стискання вздовж Апеннінського фронту згодом різко сповільнилося. Водночас парадоксальна деформація гірського хребта тривала — вчені дійшли висновку, що сталося ще щось.

У новому дослідженні вчені об’єднали кілька різних даних про гірський хребет — і виявили переконливу закономірність. Різні види деформацій, судячи з усього, зосереджені навколо однієї й тієї ж структури глибоко під Апеннінами.

Вчені вважають, що ця подвоєна кора є ділянкою, де нижня кора відшаровується подібно до того, як “шматочок скотчу відривається від поверхні під час відклеювання”. До речі, вчені також виявили, що землетруси також групуються в цій області.

Інші новини науки

Нове дослідження дозволило встановити, звідки походили ці камені. Дослідники з Університету Кертіна та Йоркського університету з’ясували, що три збережені мегаліти були видобуті в Брімхем-Рокс, що розташовані приблизно за 18 кілометрів на захід від Бороубріджа, пише Arkeonews.

“Стріли Диявола” складаються з трьох великих стоячих каменів, вишикуваних у лінію довжиною близько 174 метрів. Найвищий з них сягає майже семи метрів, і цей пам’ятник вважається найвищим збереженим донині доісторичним кам’яним рядом у Великій Британії. Його спорудження зазвичай датують пізнім неолітом або ранньою бронзовою добою, хоча точна дата залишається невизначеною.

Упродовж багатьох років джерелом каменів вважалися скелі Пламптон-Рокс, розташовані приблизно за 13 кілометрів від пам’ятки. Інша гіпотеза припускала, що льодовики могли перенести великі блоки в район Бороубріджа, а доісторичні люди лише вибирали камені, які вже були там.

У новому дослідженні ці гіпотези перевірялися шляхом вивчення крихітних мінеральних зерен усередині каменів. Дослідники проаналізували вікові ознаки циркону та апатиту й порівняли їх із зразками з можливих джерел походження. Мінеральні профілі трьох каменів “Стріл Диявола” показали найбільшу збіжність із Брімхем-Рокс, тоді як збіг із Пламптон-Рокс виявився значно менш ймовірним.

Дослідники також перевірили, чи міг лід перенести ці блоки. Реконструкції руху льодовика в пізньому девенському періоді вказують на те, що лід загалом рухався з північного заходу на південний схід через долину Йорка, що не забезпечує прямого маршруту від Брімхем-Рокс до Бороубріджа.

Геологічна схожість усіх трьох збережених каменів також свідчить про цілеспрямований відбір з одного джерела, а не про випадковий набір льодовикових порід. Отже, докази свідчать на користь транспортування людьми.

Це створює вражаючу картину доісторичного будівництва. Громади мали добути блоки вагою понад 25 тонн, перемістити їх через важкопрохідну місцевість і вертикально встановити на місці пам’ятки.

Брімхем-Рокс, можливо, міг запропонувати не лише відповідний пісковик. У цій місцевості є природні тріщини, які могли полегшити відокремлення великих блоків. Водночас сам ландшафт насичений незвичайними скельними утвореннями. Дослідники припускають, що це могло надати Брімхему культурного чи символічного значення, тобто вибір каменю міг бути пов’язаний із місцем, звідки він походив.

Існують археологічні свідчення того, що ця територія мала важливе значення в доісторичні часи. На пісковику поблизу Брімхем-Рокс виявлено близько 21 знаків у вигляді чашок і кілець, що датуються періодом від пізнього неоліту до бронзової доби. Слабко виражені позначки поблизу “Стріл Диявола” також порівнювали з чашковими знаками, хоча прямий зв’язок між цими двома місцями залишається невизначеним.

Це дослідження також може допомогти з’ясувати, що сталося з каменями, які колись стояли біля пам’ятника, але згодом зникли. Історичні записи свідчать, що “Стріли Диявола” спочатку складалися з більшої кількості каменів.

Мінеральні дані з пам’ятника “Баттл-Крос” та “Пег-Брідж” вказують на те саме геологічне походження, що й збережені мегаліти, що дає підстави припустити: уламки зниклих каменів були повторно використані в пізніших спорудах.

“Стріли Диявола” не були просто набором великих каменів, залишених природою на місці; вони були результатом масштабного будівельного проєкту, який тисячі років тому з’єднав дві частини Йоркширу.

Інші новини науки

Мозаїка, відома під назвою “Муза і філософ”, має висоту близько 10 метрів і ширину 16 метрів, займаючи площу приблизно 160 квадратних метрів. Вона вважається найбільшою античною настінною мозаїкою, відомою в Римі, пише Heritage Daily.

Її композиція нагадує театральний сценічний фон з колонами, архітектурними фасадами та фігурами. Серед них — музи, бородатий філософ та Аполлон.

Мозаїка датується I століттям н. е., що робить її старшою за самі Терми Траяна. Більшу її частину було виявлено під час розкопок у 2011 році, а пізніші роботи дозволили виявити ще одну ділянку, на якій зображено приморські вілли навколо римської гавані. На сцені зображено будівлі, що виходять на набережну, але археологи ще не встановили, чи гавань зображує реальне місце, чи вигаданий римський пейзаж.

Історія цього місця тісно пов’язана з будівництвом Терм Траяна. Гігантський лазневий комплекс імператора Траяна відкрився у 109 році н. е. і займав площу близько 60 000 квадратних метрів.

Спроектований Аполлодором Дамаскським, він містив лазневі зони, а також портики, майданчики для занять спортом, прогулянок та культурних заходів. Частини комплексу були зведені на місці попередніх споруд, пов’язаних з районом Золотого будинку Нерона.

Сама мозаїка була створена до будівництва терм, і археологи не вважають її частиною палацу Нерона. Багато дрібних кам’яних і скляних тессер зникли, ймовірно, тому що їх було знято та використано повторно під час будівництва комплексу Траяна. Розкопки досі тривають, тому повний масштаб цього твору мистецтва ще не встановлено.

У цій же підземній археологічній зоні знаходиться “Розфарбоване місто” — римська фреска I століття площею близько 10 квадратних метрів. Вперше виявлена наприкінці 1990-х років, вона зображує укріплене прибережне місто з висоти пташиного польоту: стіни, вежі, ворота, будівлі, театр і золоті статуї.

Будівлі зображені в перспективі, при цьому деталі, такі як вікна, залишаються видимими. Досі невідомо, чи було це місто засноване на реальному поселенні, чи являло собою вигаданий міський пейзаж. “Якщо воно й існувало, то було надзвичайно важливим”, — зазначив Клаудіо Парізі Пресічче, керівник служби охорони культурної спадщини Рима.

Новий музейний простір спроєктовано так, щоб відвідувачі могли оглядати твори мистецтва, не наражаючи збережені поверхні на зайвий ризик. Через археологічну зону пролягає піднятий місток, а доступ спочатку обмежено невеликими групами, а для екскурсій з гідом потрібно попередньо бронювати місця. Перші публічні відвідування використовуються для оцінки впливу відвідувачів та умов навколишнього середовища на крихкі залишки.

Відкриття мозаїки надає громадськості доступ до творів мистецтва, які досі залишалися прихованими під одним із найвідоміших античних комплексів Рима. Археологічні пам’ятки під Термами Траяна досі містять матеріали, здатні змінити уявлення про римське мистецтво, архітектуру та міське життя.

Інші новини науки

• 7 вересня 70 року римська армія під командуванням Тита Флавія Веспіана захопила Єрусалим після кількох місяців облоги. Падіння міста стало кульмінацією Першої юдейськї війни, яка розпочалася у 66 році.
• На заході Туреччини археологи знайшли мозаїку із зображенням кота та собаки, на якій збереглися написи з іменами тварин. Знахідка походить із великої римської резиденції в Адраміттіоні.