Війна
Молодіжний благодійний фонд НЕКСТ в Одесі: хелп-пакети, дитяча кімната та юридична підтримка

Беручись за волонтерство, замало одного бажання, щось давати. Потрібно зосередити свої зусилля на тому, що можеш зробити найкраще і розуміти свої об’єми. Лише системна робота надасть результат. Серед волонтерських пунктів в Одесі є молодіжний благодійний фонд “Некст”, який вже понад п’ять років, підтримує молодь Одещини. Керівник організації Марат Абдуллаєв розповів “Дайджесту Одеси”, яку допомогу наразі вони можуть надати і, яку ініціативу планують ввести для ВПО.
Молодіжний благодійний фонд “Некст” функціонує з 2016 року. Тоді надавали юридичний супровід та продуктову допомогу за основним направленням — діти, молодь та сім’ї без батька. Потім за підтримки британської організації «BEARR Trust» реалізували проєкт на території Одеського обласного центру психічного здоров’я, де була обладнана кімната для занять з психологом та арттерапія. Одним із направлень проєкту були діти з розладом харчової поведінки. З початком повномасштабної війни переформатувались.
Марат Абдуллаєв розповів: “Спочатку ми займалися тим, що вивозили жінок з дітьми на кордон з Молдовою. Також одними з перших відгукнулись «BEARR Trust». Вони запропонували допомогу для закупівлі продуктів, засобів гігієни та необхідного для постраждалих від війни. Ми досі співпрацюємо, формуємо хелп-пакети, які видаємо, пріоритетно для ВПО, жінок із дітьми, людей похилого віку. Зараз додаємо до цих наборів поки що тільки теплі шапки, але намагаємося знайти й інші зимові речі. У перші місяці війни, як банально б це не було, найнеобхіднішими виявились продукти. З цим проблем у нас не виникало.”.
На чому зосереджена увага “Некст” під час війни?
Основне наразі — продуктова, юридична та психологічна допомога. За можливості ми додаємо теплі речі, медикаменти загального спектра.
Щодо ВПО, то складаємо свої списки. Ми не можемо допомогти всім, адже величезна кількість людей цього потребує, тому орієнтуємось на тих, хто вже під нашим крилом. Логічно, що на соціальні служби та міську владу наразі велике навантаження, але вважаємо, що не всі можуть вистояти величезні черги за продуктовими наборами. Тому робимо інакше: збираємо невеликими групами по 10-20 людей та видаємо в конкретні дні.
У нашій команді є психолог. Багатьом складно звертатись за допомогою. Люди мали певний рівень життя і не готувались до того, що їх змусять покинути все, що вони мають. Наприклад, у нас є родина зі Снігурівки на Миколаївщині, ці люди мали свою справу, а сюди приїхали з однією сумкою. Варто зрозуміти, те, що сталося в Снігурівці могло бути і в Одесі, тут різниця лише в географії. І наш психолог може допомогти дорослим та дітям, які пережили воєнні дії та були у гарячих точках.
Можемо надати консультацію кардіолога. Значна частина людей має серцево-судинні проблеми або стадії загострення. Інколи достатньо прийому лікаря, а за потреби – направлять на повноцінне обстеження.
У нас із постійних волонтерів близько 5 осіб. Один наразі вступив до ЗСУ, проходить службу, але обіцяв у відпустці допомагати. Ми маємо близько 10 волонтерів, які підключаються на великих виїзних видачах. Як, наприклад, масові видачі, які ми проводили разом із World Central Kitchen чи виїзди до обласних центрів.
Чи змінились запити щодо юридичної допомоги?
Якщо раніше з юридичного боку переважав сімейний напрямок: розлучення, аліменти. То під час війни — питання втрачених документів. Іноді буває, що людина не має ксерокопії паспорта чи навіть свідоцтва про народження. Потрібно підтверджувати особу, а на ряд території, неможливо ні запит подати чи домогтись якихось документів. Це впливає на тривалість процесу, як і завантаженість ЦНАПів, але немає жодних причин у цьому відмовити.
Зазначимо, що з 7 серпня ВПО, які втратили паспорт, отримали можливість ставати на облік та оформлювати виплати на проживання. Підставою виступає довідка з ДМС про подання документів для оформлення паспорта громадянина України. Відповідна постанова була розроблена Мінреінтеграції спільно із Мінсоцполітики та ДМС та ухвалена Урядом 1 липня.
Видаватимуть довідку центри надання адмінпослуг, територіальні органи або терпідрозділи ДМС, державні підприємства, що належать до сфери управління ДМС. Для оформлення виплат також можна використовувати документи з додатка Дія, зокрема єДокумент.
Чи плануєте повертатись до довоєнної діяльності?
Насправді ми готуємо новий майданчик для дітей. Спілкуючись з сім’ями, помітили великі проблеми. Перше — питання працевлаштування. І з цього витікає й друге — банально немає з ким залишити дитину, щоб хоча б займатися пошуком роботи. Люди переїхали, тут немає ні родичів, ні друзів — нікого. А якщо й знайдуть роботу, але не прилаштують дитину — довго не протримаються працевлаштованими. Тому організовуємо безкоштовну послугу для ВПО: денний догляд за дітьми. З дітьми буде психолог-вихователь і жінки зможу отримати час на рішення своїх питань. Найближчим часом це почне працювати.
Після перемоги нікуди не зникнуть проблеми, з якими зіштовхуються ВПО. Це все ще довгі роки буде актуально, українці потребуватимуть роботу, соціалізацію. Частина вже наразі твердо впевнена, що облаштовуватиметься та житиме в Одесі. Ми не відходимо від своїх пріоритетів — молодь, самотні матусі, люди похилого віку. Ті, хто не може собі допомогти самостійно. Ми готові допомагати й надалі.

Війна
Сили оборони уразили бронепотяг росіян на Покровському напрямку

Бійці екіпажу «Асмодей» з батальйону безпілотних систем «EWOKS» за допомогою дронів знищили на Покровському напрямку ворожий бронепотяг.
Війна
Пам’яті заступника командира взводу полку «Сафарі» Владислава Купіна (позивний «Чумак»)

“Хто, як не я?” – такий шлях відданості Батьківщині обрав поліцейський із Лисичанська
Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти.
“Ця дитина виросла у нас на очах. Він мав активну життєву позицію, завжди був готовий допомогти. Брав участь у всіх виховних заходах, був душею навчального закладу”, – згадує вчителька Владислава Оксана Лапенкова.
Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання – Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.
“Влад був дуже доброю людиною з великим серцем. Чуйним, завжди прийде на допомогу. Був душею компанії, мав багато друзів. Він у мене був навіть ближчою людиною, ніж батьки. Ставився до мене з неймовірною любов’ю та турботою. Досить неочікувано зробив пропозицію руки та серця у мої 19 років. З 2023 року ми офіційно у шлюбі, створили сімʼю, завели песика, про якого я колись мріяла у шкільні роки,” – згадує дівчина.
Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов’язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. “Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування «Національний корпус» у нашому рідному Лисичанську — це був громадський рух «Чесні справи». З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим”, – розповідає Юлія.
Історія була не просто захопленням, а глибокою пристрастю юнака. За словами дружини, Владислав ще зі шкільних часів регулярно переглядав історичні канали на YouTube, читав книги філософів та істориків, а також захоплювався фільмами про Першу та Другу світові війни.
Після школи він здійснив ще один крок до своєї мрії — захищати Україну. Владислав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Після навчання молодий офіцер служив у поліції Луганської області.

Владислав не лише присвячував себе службі — однією з мрій було багато подорожувати.
“Ми мали надію відвідати різні куточки України та світу. Влад цікавився історією, тому побачити нові місця було у наших планах. Особливо він мріяв побувати у Сполучених Штатах — це була його мрія з дитинства,” – розповідає дружина.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Владислав та Юлія були змушені залишити рідну Луганщину й переїхати до Дніпра. Водночас Владислав ухвалив рішення, до якого йшов усе життя.
“Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав «Лють», оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав «Хто як не я?». Він мріяв воювати”, – згадує Юлія.
Коли хлопець остаточно приєднався до Окремого штурмового батальйону Національної поліції України “Лють”, сім’я переїхала на Житомирщину.

На фронті старший лейтенант Купін став заступником командира взводу полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку “Сафарі” Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють». Воював у найгарячіших точках Донеччини, стикаючись з ворогом віч-на-віч. Не боявся викликів й відмінно виконував бойові завдання.
Служба на передовій не оминула Владислава випробуваннями. Під час першого бойового виїзду він зазнав контузії. За словами дружини, попри переляк, серйозних травм тоді не було — кілька днів ротації допомогли йому відновитися та стабілізувати стан. Друге поранення, отримане в липні 2024 року, виявилося значно серйознішим та потребувало тривалішого лікування. Юлія та друзі були поруч із Владиславом у цей складний період. Попри виснаження, він наполягав на поверненні до служби, вважав, що мусить завершити розпочату справу. Навіть під час реабілітації юнак не полишав військової справи — опановував безпілотники та придбав власний дрон.

Попри молодий вік, Владислав швидко здобув повагу серед побратимів та командирів. У вільний від бойових завдань час він часто спілкувався з дружиною.
“Ми з ним постійно були на зв’язку, він завжди ділився ситуацією, розповідав, що відбувається, щоб він хотів змінити. Я приїздила до нього у Донецьку область декілька разів. Гуляли, часто розповідав про свої бойові задачі. У нас не було секретів одне від одного, він завжди ділився своїми переживаннями”, – розповідає дружина.
13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки…
“Ми неймовірно пишаємося ним – нашим чоловіком, сином, близьким другом. Владислав заплатив найдорожчу ціну за вільну Україну, за нас з вами – своє життя за територіальні кордони, державний суверенітет та народ України”, – написали його близькі у петиції до Президента про присвоєння Владиславу почесного звання «Героя України».

“Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим — і на фронті, і в житті. Завжди буду пам’ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі”, – ділиться Юлія.
У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Герої навіки в наших серцях!
Фото з відкритих джерел
Війна
Сили оборони вночі збили 33 російські дрони, ще 36

Сили оборони України в ніч на 19 квітня збили 33 із 87 російських дронів, ще 36 – локаційно втрачені.
Як передає Укрінформ, про це Командування Повітряних Сил Збройних сил України повідомило у Фейсбуці.
У ніч на 19 квітня 2025 року із (21.00 18 квітня) російські загарбники здійснили удар по Україні ракетами наземного, повітряного базування та ударними БпЛА.
За попередніми даними, радіотехнічними військами Повітряних Сил було виявлено та здійснено супровід 95 засобів повітряного нападу ворога – вісім ракет різних типів та 87 ударних БпЛА та безпілотників-імітаторів інших типів.
Зокрема, Росія застосувала: три балістичні ракети “Іскандер-М” (район пуску – Крим); дві протикорабельні ракети “Онікс” (район пуску – Крим); три протирадіолокаційні ракети Х-31П; 87 ударних БпЛА типу Shahed та дронів-імітаторів інших типів (райони пусків – Міллєрово, Курськ, Приморсько-Ахтарськ – РФ, Гвардійське – Крим).
Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Сил оборони України.
Станом на 09.00 підтверджене збиття 33 ударних БпЛА типу Shahed (безпілотників інших типів) на сході, півночі, півдні та країни.
36 ворожих безпілотників-імітаторів – локаційно втрачені (без негативних наслідків).
Внаслідок ворожої атаки постраждали Одещина, Харківщина, Сумщина, Донеччина та Запоріжжя.
Як повідомляв Укрінформ, загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2025 року становлять близько 940 тисяч 150 осіб, зокрема за останню добу – 1180 осіб.
-
Події1 тиждень ago
Україна просить Європу допомогти в евакуації культурних артефактів
-
Суспільство1 тиждень ago
Зеленський відвідав поранених захисників, які виконували завдання на Донеччині та у Курській області
-
Усі новини6 днів ago
машинний зір не допоміг (відео)
-
Події1 тиждень ago
МКСК оголосило конкурс із розробки книги для зміцнення національної єдності
-
Усі новини5 днів ago
у Китаї створили найкращий у світі елемент
-
Усі новини4 дні ago
Кожен телефон приховує трюк, який полегшує життя користувачам: про що йдеться
-
Події1 тиждень ago
Уряд призначив голову Держмистецтв
-
Події4 дні ago
Українка перемогла на конкурсі краси у США Miss Petite Universe