При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові, крім того, цитування перекладів матеріалів іноземних ЗМІ можливе лише за умови гіперпосилання на сайт ukrinform.ua та на сайт іноземного ЗМІ. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди “ukrinform.ua”. Матеріали з позначкою «Реклама» або з дисклеймером: “Матеріал розміщено згідно з частиною 3 статті 9 Закону України “Про рекламу” № 270/96-ВР від 03.07.1996 та Закону України “Про медіа” № 2849-IX від 31.03.2023 та на підставі Договору/рахунка.

Cуб’єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-01421.

© 2015-2025 Укрінформ. Усі права застережені.

Українська балістична ракета пройшла випробування боєм: пролетіла майже 300 км і знищила російський командний пункт, днями розповів військовий експерт, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. Ракетна програма, що стартувала у травні 2022 року, дала перші плоди на практиці (успішне випробування вже проводилося влітку 2024 року) і тепер очікується серійне виробництво. «Я не знаю, скільки ракет можна очікувати за місяць, за рік, – думаю, що буде нарощуватися дуже потужно», – зізнався Бадрак, але повідомив, що боєголовка цієї ракети важить понад 400 кг і це – дуже непогано.

Виробництво ракет засекречене максимально. Але виходячи з того, що вже випливало за останні роки у публічний простір, можна робити певні висновки про власне балістичне озброєння і його можливості. Бо всіх цікавить, коли матимемо засоби для справді болючих уражень по території ворога і хоч частково зменшимо його готовність «воювати вічно».

ЩО ТАКЕ 300 КМ І 400 КГ ДЛЯ РАКЕТИ?

Основний параметр для оцінки характеристик засобу ураження – його вартість і мета створення, каже авіаційний експерт Костянтин Криволап. Чим войовничіша країна, зазвичай диктатура, тим більше вона вкладає в ракетні програми і має далекобійні ракети. Наразі найпотужніші програми – у КНР, КНДР та Ірану. «Нам би теж не завадила ракета на 5000 км. Але ракета з 300 км дальності – це, найімовірніше, результат розробок, що вже лежали «в шухлядці»», – пояснює він. Тобто те, що реально можемо поки собі дозволити. Але така ракета вже здатна завдати досить відчутної шкоди ворогу (це залежатиме від типу базування пускової).

 Бойова частина 400 кг для ракет такого класу – це потужно, визнає експерт. А далі можна буде грати характеристиками: зменшувати бойову частину, збільшувати обсяг пального і кілометраж, переробивши для цього двигун. «Ракети на дистанцію 300 км – це оперативно-тактичний рівень, знищення всієї логістики, складів, командних пунктів противника, – розповідає Криволап. – Для цього розвиватимуться різні види бойової частини». Вона може бути кумулятивна, бронебійна, бетонобійна, осколково-фугасна – для кожної існує власна технологія, власний напрямок подальшого розвитку.

«Дивує, що не 500 км дальності, бо виходячи з умов міжнародних договорів і відповідних обмежень, мали б робити на 300 км для експорту і на 500 для себе, – міркує пан Костянтин. – Можливо, ще не довели показник до потрібного рівня, але рано чи пізно ця ракета повинна літати на 500 км». Тепер лиш треба, щоб усі розробки пішли в потужне серійне виробництво.

В ЧОМУ СКЛАДНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

Важливо, що вітчизняний виріб набув достатньої точності, щоб бити по заданій цілі, каже  Іван Киричевський, експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express. У нас люблять посилатися на старі розробки «Південмашу», мовляв, чому досі не можна було скористатися. Та тому, що вони мали дуже низьку точність. А наше завдання – створити ОТРК рівня потужності російського «Іскандера», а це вимагає електроніки, що забезпечує принципово іншу точність влучання. А з електронікою військового призначення поки що у нашого ОПК були проблеми. Тому, наприклад, попри всі компетенції у сфері протитанкових ракет не маємо можливості створити свою самонавідну протитанкову ракету на кшталт французької MMP​​ (Akeron MP). «Якби ми мали настільки хорошу електроніку, щоб виробляти аналог ізраїльських Spike (сімейство ПТРК, – ред.), зокрема, ПТРК Spike-LR, що може бити на 30 км – нам би не були потрібні дрони у таких шалених кількостях і не стояло б питання зробити власну далекобійну ракету», – зауважує Киричевський. Тож головне з повідомлення Валентина Бадрака – було зафіксовано, що ракета кудись успішно влучила, а отже – з електронікою проблема розв’язується.

ЯКИЙ ЦИКЛ ВИРОБНИЦТВА, КОЛИ ВИЙДЕ ПЕРША ПАРТІЯ

Повний цикл виготовлення сучасного високоточного озброєння – мінімум 12 місяців, а зенітні ракети – аж 24, пояснює Іван Киричевський. Але, по-перше, ніхто ж не каже, що ми тільки-тільки почнемо виробництво – ніхто ж не перерізатиме червону стрічку на знак старту. «Наші ракетне виробництво вже продемонструвало диво. Росіяни намагалися виносити наше ВПК ракетними ударами наприкінці 2023 року, ввалили купу засобів, щоб «Нептун» більше не полетів, – говорить він. – Але в підсумку з’явився так званий «Довгий Нептун», який вже прилітав по території РФ». Цей приклад з «Довгим Нептуном» – проєктом крилатої ракети, що був реалізований в умовах постійних ударів росіян, показує, що українська ракетна програма дає результат вище реальних можливостей.

«Десь таке ж саме диво у нас відбувається і з балістичною ракетою», – впевнений Киричевський. Тобто теоретичні розрахунки й українські реалії можуть розбігатися. Зрештою, усього 10 країн світу виробляють власні балістичні ракети, підраховує експерт. «А ми в тій ситуації, коли все одно мусимо довести свою ракету до кінця і стати 11-ю такою країною», – каже він.

ЩО ЗМОЖЕМО УРАЗИТИ

Ймовірно, ракети запускатимуть з мобільної пускової установки, яка працюватиме поза кіл-зоною (40-50 км від лінії розмежування), вважає Костянтин Криволап. Наскільки можна буде наблизитись, залежатиме від наявності дронів-розвідників у повітрі, наприклад. «Працюючи з таким озброєнням, треба оцінювати ситуацію – чи треба спочатку очистити простір від розвідників, чи не вискочать раптом «Іскандери», яким байдуже – бити за 50 чи 500 км (50 км – мінімальна дальність), – говорить він. – Тобто 60-70 км – це і буде робоча дистанція». Відповідно, в зоні ураження опиняться об’єкти на території РФ за 230-240 км від кордону чи ЛБЗ.

Щоб рознести, наприклад, цех з виробництва «шахедів», знадобиться 4-5 ракет з бойовою частиною 400 кг, пояснює експерт. «Для ураження такого об’єкта як завод, треба направити в кожну точку, яку треба досягти, мінімум 2 ракети, – пояснює він. – Розрахунки залежать від розміру будівлі». Характеристик ракети, яку поки маємо, не досить, щоб завдати нищівного удару російській воєнній машині. «Треба мати ракету з дальністю на 700 км з бойовою частиною 500 кг, щоб знищити 80% ВПК Росії – з нею досягнемо основних об’єктів ВПК, що зробить неможливим подальше озброєння РФ», – говорить Криволап.

Сам факт існування у нас балістичної ракети вже буде лякати ворога, вважає Іван Киричевський, а досвід цієї війни вже довів, що ракет ніколи не буває досить. Росія за 2 роки повномасштабної війни висадила по нас понад 10 000 ракет різних типів, а «Іскандерів» відстріляли 800 лише з квітня по вересень 2022-го, нагадує він. Скільки в лютому-квітні – ніхто й не рахував, а тоді ж ще й ракети радянських комплексів «Точка» були на балансі (не менше тисячі). Але до якоїсь структурної деформації це не призвело. Довелося перенести підготовку наших військ на закордонні полігони, але завдати стратегічної поразки у якомусь сегменті не вдалося (наприклад, щоб «лягла» енергетична чи  транспортна інфраструктура)». «Сподіватися, що ми парою десятків ракет досягнемо стратегічного ефекту не треба, – каже військовий експерт. – Але це не значить, що не варто бити у відповідь».

На жаль, навіть якби в ракеті була протибункерна бойова частина, це б не дозволило уразити «саме той» ключовий бункер, знищення якого разом з Путіним переламало б хід війни». Для цього потрібна протибункерна атомна бомба і ніяк інакше», – каже Киричевський.

ППО РОСІЯН ЗМОЖЕ ПРОТИДІЯТИ НАШІЙ БАЛІСТИЦІ?

Практика показала, що росіяни взагалі балістику не збивають, каже Костянтин Криволап. «Вірогідність знищення балістичної ракети комплексів С-300 та С-400 – близько 30%, – говорить він. – Тобто шанс теоретично є, але якщо запустити одночасно дві ракети – не зіб’ють».  Якщо ракета має бойову частину 400 кг, то вся вона важить не менше 2-3 тон. З такими характеристиками наша ракета має бути соліднішою за ATACAMS  (бойова частина ATACMS Block IA, які нам надали США, має масу 160 кг). На певній ділянці польоту вона досягає майже гіперзвукової швидкості і її ураження – надскладне завдання для російських ЗРК.  Головне в методиці збиття балістичних ракет – треба влучити точно в ціль.

«С-300 і С-400 створюють хмару елементів, які, влучаючи в крилату ракету, руйнують її. Але ураження за їх допомогою балістичної неможливе – завелика маса», – говорить експерт.  Щоб протиракета зімітувала підрив балістичної боєголовки, треба влучити чітко в неї, а це дуже складна система наведення, якої росіяни не мають. «Намагалися реалізувати на С-500, але не схоже, що вдалося: вже не один такий комплекс уразили Сили оборони, зокрема, в Криму», – говорить Криволап.

ЧОМУ У РАКЕТИ НЕМАЄ НАЗВИ?

Ми звикли, що нові види озброєння потрапляють у новини відразу з красивою назвою: «Лютий», «Трембіта», «Марічка»… З балістикою – інакше. Те, що певні наші напрацювання з балістичного озброєння ще у 2016 році отримали назву «Сапсан»/«Грім-2», мало швидше маркетингові причини, пояснює Киричевський. «Треба було їх під якоюсь назвою «упакувати», щоб продати Саудівській Аравії, тому з’явилось експортне позначення, – пояснив він. – Але нині нема необхідності лобіювати товар під гучною назвою». Йдеться про принципово новий зразок балістичного озброєння і це нормально, що він на певному етапі має лише незручне й технічне позначення. «У росіян вони фігурують як «іздєлія» з номерами. Бо помилково вважати, що про ракету має бути відомо все останньої деталі», – говорить Киричевський.

Інші країни, щоб забезпечити асиметричний характер стримування, який має давати ракетний арсенал, максимально утаємничують всі дані. Так, у Тайваню є гіперзвукова крилата ракета Hsiung Feng, про яку лише припускають, що вона створена на основі американського «Томагавка». «За 15 років її бачили лише двічі на публічних фото. Але ракета є і китайці знають, що вона по них може жахнути», – наводить приклад експерт. Загадкова історія і з арсеналом балістичних ракет середньої дальності Ізраїлю. Навіть фото цих виробів ніхто не бачив – лише картинки, як теоретично вони можуть виглядати (хоча про місцезнаходження ракет ХАМАС, наприклад, знає і вже поціляв у жовтні 2023-го). А нам стало відомо про дуже небезпечну модифікацію Х-101 (має не просто координати, а картинку цілі і відстрілює пастки для протидії ЗРК), бо одне з таких «іздєлій» збила наша ПРО. «Чому б ми мали давати конкретизовані анонси в публічний простір? Поверхневі деталі відомі, а основні – ні, тому не дивно, що ми досі не назвали якось гучно свою розробку», – каже пан Іван.

Таємничість – це якраз про асиметричний характер стримування. Яке помітне, коли ворог починає ховати під землю навіть літаки.  

Тетяна Негода, Київ

Перше фото ілюстративне з відкритих джерел