13 лютого у Свято-Георгіївському храмі у Хмельницькому попрощалися з 22-річним прикордонником Сергієм Чумаком. З літа 2023 року його вважали безвісти зниклим. Тіло воїна повернули родині лише у грудні 2024 року.

Наречена загиблого Анастасія розповіла, що останнє повідомлення Сергія було адресоване їй.

“Він як відчував. Написав мені своє останнє повідомлення, що обов’язково повернеться з цього завдання, і ми обов’язково одразу одружимося, як він приїде у відпустку”, – каже дівчина.

Вона розповіла, що Сергій закінчив Національну академію державної прикордонної служби достроково у лютому 2023 року й одразу добровольцем пішов на фронт.

“Добровільно підписав рапорт про те, що він хоче служити в мобільному прикордонному загоні “Сталевий кордон”. Завжди був на позитиві, завжди хотів повернути свою домівку, він сам з Херсонської області, з міста Гола Пристань, яка зараз окупована. Він завжди посміхався, сподівався на краще, вірив, що Україна буде вільна. І навіть хлопці розповідали, що йдучи на останнє завдання, казав, що хто, як не ми, звільнимо нашу Україну”, – каже Анастасія.

Сергій навчався за спеціальністю “Психологія” і був патріотом, згадує його викладач Валентин Димський.

“Пам’ятаю Сергія, пам’ятаю їхню групу. Могли адаптуватися рік до своєї нової ролі офіцера-психолога. Вони поїхали безпосередньо туди, де ведуться бойові дії”, – говорить чоловік.

Він згадує, що Сергій обирав його керівником своїх курсових робіт.

“І зараз дуже важко відкривати комп’ютер і бачити папку з документами Сергія Чумака. Вони всі зберігаються. І просто на очах Сергій. Високий хлопчина, спокійний, врівноважений. Який був твердо впевнений у своєму майбутньому. І хотілося б не на похороні, а на весіллі у нього побувати. Водночас він був наполегливий, як і під час навчання, так і вийшло у бою. Йому потрібно було виконати завдання, і він пішов його виконувати”, – зазначив пан Валентин.

Прикордонник загинув 28 червня 2023 року поблизу населеного пункту Берхівка Бахмутського району.

“Коли Сергій був курсантом, я був начальником його курсу та першим командиром. Дуже світлою і доброю людиною він був. І офіцерам можна було брати з нього приклад, і курсантам. Загинув як справжній воїн, зі зброєю в руках. У останньому бою відмовлявся від евакуації. Він сам був командиром свого підрозділу, і мав можливість зберегти життя своїх людей, віддавши своє життя”, – зазначив офіцер Ігор Кацюба.

Як розповіла Елла Бессараб, мати побратима Сергія Чумака, у тому бою зникли безвісти 22 бійця. У грудні 2024 року росіяни віддали тіла загиблих. Сергія Чумака ідентифікували за ДНК- тестом.

“Ми, сім’ї, 18 місяців прожили сподіваннями. Їздили, шукали, всюди зверталися. З 22 військових лише два підтвердження ДНК”, – каже пані Елла.

У Сергія Чумака залишилася мати, батько та молодший брат.

Вічна пам’ять Герою!

Фото: Суспільне