Даніїл народився 24 жовтня 1993 року у Донецьку. Щоліта він приїжджав до бабусі в Маріуполь.

«Це моє друге рідне місто, тут у мене багато родичів», – казав хлопець.

Даніїл любив грати на PlayStation, збирати каміння з відбитками давніх рослин, марив уламками амфор і, коли знаходив їх, шліфував і вичищав – дуже з того тішився. Любов до історії перейняв від батька. Зокрема, добре знав історію Німеччини.

У 2013 році хлопець завершив службу в армії та вступив до Донецького національного технічного університету. Здобував освіту заочно, а у вільний час працював на шахті, як тато і дідусь.

Коли у 2014 році почалась війна з РФ, Даніїл ще певний час був у Донецьку. За словами найкращого друга Віктора, спершу його товариш не надто підтримував Майдан і одного разу вони добряче посперечались на цю тему, тож більше її не порушували.

«Але потім він сам зрозумів, якою є ситуація, що пропонує та сторона, а що — наша. Усвідомив, що краще йти за своєю країною», – заявив друг.

Тоді у Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги і Даніїл із Віктором стали активістами. Їх навіть сильно побили фізично на одному з останніх мітингів за Україну у квітні 2014 року. Після повної окупації Донецька Даніїл виїхав у Маріуполь.

У 2015 році у нього народився син Владислав, якого вважав своїм найбільшим здобутком. «Мій син – моє світло! Він мотивує мене на досягнення нових цілей!», – казав Даніїл.

Коли того року росіяни почали бомбити Східний район Маріуполя і там стало нестерпно, то чоловік виїхав до Теребовлі Тернопільської області. Згодом підписав контракт із 44-ю артбригадою імені гетьмана Данила Апостола.

Був артилеристом-навідником, обіймав пост командира відділення взводу управління командира батареї і три роки їздив на ротації в АТО. А коли контракт із ЗСУ скінчився у 2019 році, Даніїл не захотів підписувати новий – повернувся до Маріуполя. Він довго шукав себе, не знав, де працювати.

Але у реформу поліції чоловік тоді повірив. Зокрема, Даніїл повірив Михайлу Вершиніну, ексбійцю «Правого сектору», теж переселенцю, який на той момент працював у поліції на Донеччині.

«Він прагне змін, я йому довіряю, саме тому пішов туди. Я буду не «мусором», а чесним правильним поліцейським», – зазначив чоловік. І почав працювати в управлінні патрульної поліції Донецької області.

Поліцейським він був і під час патрулювання, і у вільні хвилини. Чоловік просто марив службою, згадує сестра Ольга.

«Справжній. Чистий. Ідеаліст. Дуже правильний хлопець і світла людина. Ні в кого не йшов на повідку. Мав свої принципи – розумні, трохи ідеалістичні, але для його віку це було нормально. І він чітко їх дотримувався», – розповів Михайло.

Даніїл навчався у Маріупольській академії поліції, після якої працював у слідчому ізоляторі, де контролював дотримання пропускного режиму.

Коли розвідка західних союзників доповіла, що буде повномасштабна війна з РФ, він написав рапорт на звільнення з поліції, щоб знову піти до лав ЗСУ. Але зі служби Даніїла не відпустили, бо поліція теж матиме безліч роботи: потрібно ганяти мародерів, допомагати цивільним тощо.

Під час повномасштабного вторгнення РФ правоохоронець захищав Маріуполь. Зокрема, попри смертельну небезпеку, їздив у Лівобережний район міста, аби надати місцевим допомогу.

У квітні 2022 року Даніїл передислокувався на завод «Азовсталь».

«Усім нам було дуже страшно. Але в будь-якому випадку він тримав себе в руках, хоча розумів, що фінал може бути найгіршим», – сказав Михайло, який тоді був начальником поліції Маріуполя.

Правоохоронець разом з іншими поліцейськими тоді евакуював із міста понад 4 000 людей, з них близько тисячі – діти. Чоловік допомагав постраждалим, розбирав завали знищеного окупантами драматичного театру, брав участь у боях за «Азовсталь» і зводив укріплення.

«Даніїл до останнього був вірний присязі, допомагав людям. Він був одним із тих поліцейських, які рятували немовля в пологовому, який розбомбили ворожі бомби. Він – один із тих людей, які доставляли людям воду в ті частини нашої країни, де громадяни залишались і без води, і без їжі», – зазначив колега Олександр Чернов.

Сам Даніїл 19 квітня 2022 року заявив, що він залишався у Маріуполі, бо вже один раз покинув свій дім і вдруге цього робити не хотів.

«Можливість була вийти, але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч? Тож будемо боротися до кінця! Маріуполя більше немає, є тільки руїни і більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це і не дає кинути зброю», – повідомив чоловік.

За словами поліцейського, його бабуся померла від пневмонії в укритті.

«Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Маріуполь — це Україна», – казав Даніїл.

2 травня 2022 року Даніїл із двома побратимами потрапили під мінометний обстріл росіян, коли поверталися з бойового завдання на території «Азовсталі». Усі троє загинули.

«Вони пішли по воду, це була дуже складна тема. Він міг би відмовитись, бо будь-який вихід за їжею або водою – це рулетка, бо вся територія прострілювалася. Але він пішов. І більше живим ми його не бачили», – зазначив Михайло.

Про загибель коханого дружина Валентина дізналася лише місяць по тому – через брак зв’язку. Вона обіцяла чоловіку піклуватися про його кішку Асю – і дотримала свого слова: тварина разом з нею переїхала на підконтрольну Україні територію.

«Даня Сафонов – це людина зі своєю життєвою історією, зі своєю думкою та філософією. Міг пояснити свою позицію та при цьому шанував думку співрозмовника», – сказав заступник командира роти Віктор Молчанов.

За словами сестри Ольги, Даніїл любив свою родину і своїх близьких – балував племінників, коли приїжджав у гості, робив подарунки друзям.

«Даня був компанійським і веселим і у будь-якій ситуації завжди казав: «Сестричко, не переживай, все буде добре!». Навіть на «Азовсталі» весь час був веселим», – сказала жінка.

Колега Євгенія Сальникова заявила, що чоловік міг знайти позитив у всьому. Вона зазначила, що Даніїл одним влучним словом міг розрадити та підтримати.

«За весь час, що я його знаю, він порушив лише одну обіцянку – повернутися живим», – з сумом каже Євгенія.

Церемонія прощання із Даніїлом Сафоновим пройшла 21 червня 2022 року у Церкві святого Миколая у Теребовлі.

Указом Президента Володимира Зеленського №421/2023 від 8 липня 2023 року лейтенанту поліції було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вічна та світла пам’ять Захисникові!

Фото: Х Даніїл з МІСТА ГЕРОЯ МАРІУПОЛЬ, Патрульна поліція, Теребовлянська міська рада

За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС, Главком, Громадське, Донецька ОДА

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

Артилерійських обстрілів із території Російської Федерації зазнали прикордонні населені пункти Бобилівка, Нововасилівка, Гірки, Бачівськ, Бруски, Уланове Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках зафіксовано п’ять бойових зіткнень, чотири з яких тривають дотепер.

Крім того, ворог завдав чотири авіаційні удари, скинувши десять керованих авіабомб та здійснив 99 обстрілів позицій українських військ та населених пунктів, з яких чотири – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку Сили оборони відбили дві російські атаки, ще три бойові зіткнення тривають. Ворог намагається просунутися в районах Вовчанська та Кам’янки.

На Куп’янському напрямку армія РФ здійснила сім атак на позиції українських підрозділів поблизу Куп’янська, Піщаного, Борівської Андріївки та у напрямку Петропавлівки. Три бойові зіткнення тривають.

На Лиманському напрямку російські загарбники п’ять разів намагалися прорвати українську оборону в районах населених пунктів Колодязі, Новоселівка та у напрямку населеного пункту Коровій Яр.

На Слов’янському напрямку Сили оборони відбили 12 атак ворога поблизу населених пунктів Ямпіль, Дронівка, Серебрянка, Григорівка, Званівка.

На Краматорському напрямку українські захисники зупинили дві атаки поблизу Міньківки, тривають ще два бойові зіткнення в районі населеного пункту Ступочки.

На Костянтинівському напрямку ворог здійснив 18 штурмових дій у районах Плещіївки, Русиного Яру, Софіївки та в напрямку Іллінівки. Бої точаться у трьох локаціях.

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 45 спроб потіснити українських захисників із займаних позицій у районах населених пунктів Шахове, Федорівка, Никанорівка, Червоний Лиман, Родинське, Червоний Яр, Гродівка, Даченське, Новогродівка, Мирноград, Покровськ, Піщане, Звірове, Котлине, Удачне, Молодецьке, Новомиколаївка, Філія та у напрямку населених пунктів Новопавлівка і Кучерів Яр.

Сили оборони стримують натиск і вже відбили 39 атак, шість боєзіткнень тривають.

На Олександрівському напрямку росіяни намагалися прорвати оборону українських захисників у районах населених пунктів Вербове, Січневе, Орестопіль, Павлівка, Новогригорівка, Єгорівка, Нововасилівське, Рибне, Новомиколаївка та у напрямку населеного пункту Тернувате. Українські воїни відбили шість ворожих штурмів, ще п’ять атак тривають.

На Гуляйпільському і Оріхівському напрямках ворог з початку доби не проводив наступальних дій, проте завдавав авіаційних ударів, зокрема по районах населених пунктів Яблукове, Рівнопілля, Червоне, Залізничне, Новоандріївка, Преображенка.

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили дві атаки російських загарбників поблизу Антонівського мосту.

Як повідомляв Укрінформ, Покровський напрямок залишається одним із найінтенсивніших на сьогодні, росіяни не відмовляються від спроб захопити Покровськ та створити умови для оточення Покровсько-Мирноградської агломерації.

Фото: 33 окрема механізована бригада