Війна
Як чотирирічна Мілана дочекалася свого тата-морпіха
Оборонець Маріуполя, військовослужбовець 36 окремої бригади морської піхоти Денис повернувся з майже трирічної російської неволі і знову став на захист України
У грудні минулого року в Миколаєві на одній із акцій на підтримку військовополонених поруч із мамою стояла маленька дівчинка з плакатом: «Я не хочу свят, моя мрія – обмін тата». Це – Мілана, яка знала свого батька лише з фотографій. Він потрапив у російський полон, коли їй було трохи більше ніж рік. Виглядало справжнім дивом, коли за кілька днів після тієї акції мама дівчинки Діана почула по телефону рідний голос чоловіка Дениса і його слова: «Слава Україні!».
РОСІЯНИ ВИМАГАЛИ У ПОЛОНЕНИХ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ГРОМАДЯНСТВА
25-річний Денис – захисник Маріуполя. Родом із села Костуватого колишнього Братського, а нині – Вознесенського району Миколаївщини. Виріс у багатодітній родині. Закінчив професійний ліцей за фахом кухар-кондитер, але професію обрав іншу – у 2019 році уклав контракт із ЗСУ та пішов служити у ППО 36 окремої бригади морської піхоти. У полоні пробув 993 дні.
…Ми зустрічаємось через три місяці після його повернення. Позаду – тривала реабілітація, довгоочікувані зустрічі та обійми з рідними, фактично знайомство з донечкою. Морпіх розповідає, що під час їхньої першої зустрічі маленька Мілана підбігла до нього, обійняла, поцілувала і почала плакати… У перші дні дівчинка була трохи збентежена, але доволі швидко адаптувалася. І вже невдовзі малеча не злазила з татових рук, знала його звички й уподобання.


Попри те, що після звільнення минуло не так багато часу, Денис уже повернувся на службу в ЗСУ. І все ж знайшов можливість поділитися своєю історією.
– 27 лютого 2022 року завершувався термін мого контракту в ЗСУ. Я мав демобілізуватися, хотів перейти працювати у ДСНС. Але почалася повномасштабна війна, і наш підрозділ був задіяний у обороні Маріуполя. Потім – важкі бої на Азовмаші. Ми перебували оточені, спробували прорватися до своїх, але через відсутність зв’язку, брак боєприпасів та озброєння не вдалося це зробити. У нас невдовзі не залишилося ні набоїв, ні їжі. 12 квітня 2022 року потрапили у полон. Спочатку нас «прийняли» представники так званої ДНР, повезли в сумнозвісну Оленівку. Цькували собаками, били, у хід йшли гумові палиці, електрошокери. Зрештою, перевезли до однієї з колоній Смоленської області РФ. Почалися допити, нас примушували підписувати чисті листки паперу. Я відмовився, тож отримав… О шостій ранку після підйому нас шикували посеред камери, наказували тримати руки за спиною і так стояти до 22-ї, – розповідає Денис.
Додає, що в перші пів року хлопцям, які перебували в одній камері, забороняли спілкуватися між собою. Було холодно, на вікнах узимку висіли бурульки. Проте одягати бушлати дозволяли лише під час прогулянок на вулиці.
На запитання, як він це витримав, відповідає: «Спочатку було дуже складно, адже росіяни увесь час казали, що, мовляв, Україна вже окупована, що вас усі кинули, що дружина хоче виїхати до Росії… Вимагали відмовитися від свого громадянства, обіцяли, що родину перевезуть, дадуть житло, роботу… Але переважна більшість із нас не погоджувалась. Коли ж надійшла звісточка від дружини і фотографії, стало значно легше – це додало сил і впевненості, що на мене чекають. Перший лист дружина написала мені ще у вересні 2022 року. Але я отримав його тільки у серпні 2023-го».

Йому за весь час дозволили написати вісім листів приблизно такого змісту: «Живий-здоровий, перебуваю в РФ, одягнений, взутий, годують добре, меддопомогу надають…». Та до рідних потрапили лише два. Своєю чергою з пів сотні листів, які написала Денису дружина, дійшла менш ніж половина. Але воїн вважає, що йому ще пощастило, бо деякі хлопці взагалі не отримали жодного листа.
«КОЛИ ХТОСЬ ІЗ ХЛОПЦІВ СКАЗАВ, ЩО НЕ ВИСТАЧАЄ ХЛІБА, МУШТРУВАЛИ»
Денис розповідає, що найтяжчими були 2022–2023 роки. Годували погано: каша, залита холодною водою, або так званий суп із кількома шматочками картоплі. Хто обурювався такою їжею – примушували вчити вірші, гімн РФ і розповідати вголос. Якщо хтось не міг запам’ятати – залишали без їжі всю камеру. Тоді Денис дуже схуд – його вага становила менш ніж 52 кілограми…
– Дуже хотілося солодкого. Меддопомоги теж нормальної майже не було. Якщо хтось скаржився на підвищену температуру чи на погане самопочуття, то спочатку його били, а вже тоді могли дати якусь пігулку. Казали, що це, мовляв, для профілактики – щоб менше їх турбували, – зазначає Денис.
Він пригадує, що одного разу до них завітали представники Червоного Хреста. Хлопцям наказали стати обличчям до вікна. Хтось із візитерів запитав, чи є, мовляв, скарги. Усі промовчали… «Ну, тоді гарного вам відпочинку!» – почули цинічне побажання.

Наші воїни не скаржилися, бо це не мало жодного сенсу.
– Коли приїздили з організації із захисту прав людини, то хтось із хлопців сказав, що не вистачає хліба… Так після того, як ті поїхали, їх усією камерою вивели в коридор, муштрували, примушували віджиматися, стрибати… І лише у 2024 році почали годувати трохи ліпше. Якось Червоний Хрест привіз 20 пакунків із гуманітарною допомогою. Щоправда, до нас вони потрапили вже напівпорожніми: у кожному залишався деякий одяг, трохи цукерок і банка згущеного молока. Це все розділили на 250 людей, – каже співрозмовник.
Коли приїжджала перевірка, продовжує розповідь Денис, їм могли дати чисту постіль, дозволяли нормально помитися, переодягнутися.
«ЗАСПОКОЇВСЯ, ЛИШЕ КОЛИ СТУПИВ НА УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ»
– У жовтні 2024 року, під час чергового візиту Червоного Хреста, нам дозволили зареєструватися в їхній базі, щоб рідні мали змогу переконатися, що ми живі. Дуже хотілося сподіватися, що нас готують для обміну. Хоча росіяни переконували, що це може статися лише після завершення бойових дій. До того ж морпіхів обмінювали рідко. За майже три роки мого перебування в цій колонії таких випадків було всього два, тому те, що сталося зі мною, – дійсно диво, – зауважує він.

Денис розповідає, що 28 грудня 2024 року його покликали перед вечерею, оглянули, потім поголили, переодягли, зав’язали очі, руки і сказали, що повезуть в іншу колонію.
– Коли зняли пов’язку з очей, ми були вже на кордоні з Білоруссю. Я до останнього боявся, що нас можуть повернути назад. Остаточно заспокоївся, лише коли ступив на українську землю, – ділиться морпіх.
ДЕНИС ІЗ ДРУЖИНОЮ ТА ДОНЬКОЮ ХОДЯТЬ НА АКЦІЇ НА ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ
Питаю у співрозмовника, чи змінюються цінності після таких випробувань.
– У полоні я почав вірити в Бога. Читав духовну літературу, яку нам давали. А ще зрозумів, що треба більше уваги приділяти родині: насправді те, що мене вдома чекають дружина, донька, батьки, допомогло вижити. До війни я якось над цим не замислювався, – каже Денис.

Морпіх також поділився кумедним випадком, який стався, коли народилася його донька. Він тоді був на службі.
– Хлопці попросили приготувати обід, я поставив варити макарони. Аж тут телефонує дружина і каже, що в нас народилася дівчинка. Я так зрадів і розхвилювався, що навіть не запитав про вагу та зріст. І геть забув про ті макарони, тож вони згоріли. Лише через деякий час перетелефонував дружині й розпитав про все докладніше, – розповідає.
До слова, старший брат Дениса, Іван, теж служить у ЗСУ, хоч у нього – четверо маленьких дітей.
Обережно цікавлюсь у Дениса його самопочуттям. Він каже, що вдома вже добряче підгодували і нині його вага – понад 70 кг. Але не приховує, що остаточно ще не адаптувався. Попри турботу рідних і відносно спокійну обстановку, досі підспудно відчуває страх. А ще має певні проблеми зі здоров’ям, наразі чекає на комплексне медичне обстеження, яке пообіцяла організувати одна з благодійних організацій.


А ще Денис із дружиною та донькою відвідують акції на підтримку військовополонених. Морпіх упевнений, що це важливо. Він також звертається до міжнародних гуманітарних організацій із проханням приділяти більше уваги полоненим українцям: «До морської піхоти в РФ особливе ставлення, наших рідко обмінюють. Тож хочеться, щоб, поки наші хлопці там, міжнародні організації реально допомагали їм вижити».
Сподіваємося, що його почують… А ще віримо, що прийде час, коли всі наші захисники, які нині перебувають у російській неволі, повернуться додому й обіймуть своїх рідних.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото авторки та з архіву Дениса
Війна
Ініціатива на полі бою належить Україні
Ініціатива на полі бою у війні Росії проти України наразі належить українським силам, які поступово здобувають невеликі ділянки території.
Про це в коментарі Укрінформу на полях Берлінської безпекової конференції заявив голова Військового комітету НАТО адмірал Джузеппе Каво Драґоне.
“Як мені доповідали, ситуація на суходолі розвивається у позитивному руслі для України, хоча й повільно”, – прокоментував адмірал запитання про свою оцінку ситуації на полі бою.
Водночас він наголосив на важливості переходу до переговорів і припинення бойових дій, зазначивши, що Україна до цього готова, тоді як Росію ще потрібно переконати.
“Річ у тім, що всі дуже прагнуть сісти за стіл переговорів і припинити бойові дії. Я думаю, що Україна готова до цього. Я думаю, що Росію потрібно переконати. Але це єдиний наступний крок, якого ми можемо спробувати досягти”, – зазначив Драґоне.
На уточнювальне запитання, хто саме зараз володіє ініціативою на полі бою – Росія чи Україна, голова Військового комітету НАТО відповів однозначно.
“За нашою інформацією, ініціатива на боці України. Вона здобуває невеликі ділянки території, але це не російська ініціатива, а українська”, – заявив адмірал.
Відповідаючи на запитання про те, що найбільше потрібно Україні з військового погляду для зміни ситуації, голова Військового комітету НАТО насамперед назвав протиповітряну оборону та перехоплювачі.
“Насамперед – це протиповітряна оборона, перехоплювачі”, – наголосив він.
За словами адмірала, НАТО спільно з країнами докладає максимальних зусиль, щоб забезпечити Україну відповідними засобами до зими.
“НАТО докладає максимальних зусиль разом з усіма країнами, щоб спробувати надати їх до зими”, – зазначив Каво Драґоне.
Як повідомляв Укрінформ, у жовтні 2026 року Сили оборони України завдали російській армії рекордних втрат за весь період повномасштабної війни та звільнили 96,2 кв. км української території – на 10,4 кв. км більше, ніж зміг захопити ворог за цей час.
Війна
Розвідка опублікувала дані 10 інститутів і 13 науковців, які працюють на російський ВПК
Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило дані російських інститутів та науковців, які працюють на військово-промисловий комплекс РФ.
Як передає Укрінформ, про це ГУР повідомило у Фейсбуці.
Дані про 10 установ та 13 інженерів і вчених опубліковані на порталі War&Sanctions в розділі “Інженери агресії”.
До публікації увійшли, зокрема вищі навчальні заклади РФ, які здійснюють підготовку кадрів для російського ВПК, мають угоди про співробітництво з виробниками озброєння, готують операторів БПЛА для підрозділів ЗС РФ, проводять дослідження та здійснюють розробки у сфері технологій військового та подвійного призначення.
Серед них:
“Сколтех”, який розробляє протиожеледні покриття для БПЛА і технології виготовлення турбінних лопаток авіаційних двигунів;
- Московський фізико-технічний інститут, на базі якого ведуться розробки систем комп’ютерного зору у партнерстві з холдингом “Високоточні комплекси” держкорпорації “Ростех”;
- Чуваський державний університет ім. І. М. Ульянова, який готує інженерно-технічні кадри для виробника завадозахищених навігаційних модулів “Комета” для російських ракет і БПЛА АТ “ВНИИР-Прогресс”, а також реалізує з ним спільні науково-дослідні та інноваційні проєкти.
Наукові співробітники більшості цих закладів уже були фігурантами попередніх публікацій, зокрема завдяки продовженню співпраці з міжнародною науковою спільнотою.
Наразі до переліку додали ще 13 інженерів і науковців, які здійснюють розробки у сферах бортового керування для військової авіації, машинного зору, роботизованих комплексів, турбореактивних двигунів тощо. Окремі з них продовжують публікуватися в міжнародних виданнях разом із вченими з інших країн, а також входити до міжнародних організацій і комітетів.
Результати такої співпраці надалі використовуються для розвитку цих технологій у Росії, основним споживачем яких під час війни є російський військово-промисловий комплекс — машинний зір для ударних БПЛА, гвинти для армійської авіації, інтегральні схеми для бортових систем крилатих ракет, підкреслили у ГУР.
Будь-хто в Росії, причетний до розробок технологій військового та подвійного призначення, є законною ціллю для застосування санкцій, а світова наукова спільнота має повністю припинити співпрацю з російськими вченими та науковими установами, наголосили в розвідці.
Як повідомляв Укрінформ, ГУР опублікувало дані 49 російських та білоруських підприємств, задіяних у реалізації російського проєкту низькоорбітальної супутникової системи широкосмугової передачі даних “Рассвет”.
Фото ілюстративне
Війна
Пам’яті молодшого сержанта Олексія Бевзюка (позивний «Мерс»)
Волонтер і воїн, який після загибелі брата та власного поранення повернувся на фронт
Олексій народився 20 жовтня 1986 року в Києві. Навчався у школі №9 Оболонського району. Згодом здобув кілька вищих освіт, обравши інженерно-технологічний напрям і правознавство.
Навчався у Херсонському національному технічному університеті та Національній академії внутрішніх справ України. Поєднання технічних знань і правничої освіти дало йому різнобічну підготовку, а професійний шлях охопив громадську діяльність, роботу з представниками влади та згодом військову службу.

Важливе місце в житті Олексія посідав спорт. Він займався рукопашним боєм і неодноразово ставав призером національних змагань. Спортивні заняття вимагали витривалості, дисципліни та наполегливості. Ці якості були важливими й у його подальшій діяльності, коли доводилося долати труднощі та ухвалювати рішення в складних обставинах.

Олексій також працював помічником-консультантом народного депутата України у Верховній Раді, а також допомагав депутату Київської міської ради. Його діяльність була пов’язана з роботою державних і місцевих органів влади.

З 2014 року, після початку російської агресії проти України, Олексій разом із братом Андрієм займалися волонтерською діяльністю. Вони допомагали українським військовим і долучалися до забезпечення потреб фронту.

Упродовж наступних років волонтерство залишалося одним зі способів участі Олексія в підтримці українського війська.

З початком повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року Олексій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Разом із ним до війська долучилися батько Іван і брат Андрій.

Перехід від волонтерської діяльності до військової служби став важливим етапом його життя. Олексій не обмежився допомогою армії, а сам долучився до її лав, щоб безпосередньо захищати країну від російського вторгнення.

Чоловік служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, обіймав посаду командира 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти. На цій посаді він відповідав за виконання завдань свого підрозділу та дії військовослужбовців, які перебували під його командуванням.

26 липня 2022 року загинув брат Олексія Андрій. Для родини це стало тяжкою втратою. Попри пережите горе та власне поранення, Олексій після лікування, відмовившись від реабілітації, повернувся на фронт і продовжив військову службу.

7 грудня 2022 року Олексій загинув під час бойового завдання у Кураховому Донецької області. Йому було 36 років. До останнього він поєднував досвід громадської діяльності з військовою службою, а його шлях від волонтерства до участі в бойових діях став частиною особистої історії боротьби за Україну.
Молодшого сержанта Олексія Бевзюка поховали на Берковецькому кладовищі в Києві.

Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Серед інших відзнак — орден Святого Архистратига Михаїла, медаль «Честь. Слава. Держава» та відзнака «За оборону Києва та Київської області».

В Олексія залишилися батьки, дружина, двоє дітей, рідні та друзі.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Одеса1 тиждень agoГрафіки світла в Одесі та області 26 жовтня: час відключень
-
Війна1 тиждень agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Війна1 тиждень agoРосія збільшила використання китайських верстатів та обробних центрів у виробництві балістики
-
Війна1 тиждень agoДемченко розповів про ситуацію в областях, що межують з Росією
-
Одеса1 тиждень agoВідеоспостереження в Одесі: 920 камер і розпізнавання облич
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Одеса1 тиждень agoАтака на Одещину 26 жовтня: пожежі та наслідки ударів
