Розпис яєць до Великодня  — давня традиція, що зберігається у багатьох регіонах України. У кожній місцевості вона має свої характерні риси, що формувалися під впливом багатьох чинників. На теренах Бессарабії також існували власні форми писанок із притаманною їм символікою та техніками. Проте з часом ця традиція поступово зникла з повсякденного вжитку, залишившись переважно у спогадах старших поколінь.

Журналіст інтернет-видання «Махала» поспілкувався зі збирачем та дослідником місцевих традицій Бессарабії Олександром Полібзою. Протягом багатьох років він досліджував особливості великоднього розпису яєць у регіоні, намагаючись віднайти автентичні візерунки, орнаменти та символіку, притаманні саме бессарабським писанкам.

«За останні 50 років традиція розпису яєць до Великодня зникла в нашому регіоні. Люди переважно просто фарбували яйця в один колір — використовували природні барвники, як-от лушпиння цибулі, або готові фабричні фарби. Але мене зацікавило, чи були в нас колись справжні писанки, які орнаменти наносили на них та чому ця традиція зникла», – розповів на початку розмови Олександр.

Цікавитися темою великоднього розпису Олександр Полібза почав ще понад десять років тому, коли, не маючи доступу до архівів, збирав інформацію самостійно — розпитував старожилів, переглядав родинні альбоми, фіксував спогади. Перші зразки орнаментів знайшов у книжці, присвяченій традиційному розпису яєць у Республіці Болгарія, й спробував відтворити їх на практиці.

«Я придбав писачок і спробував відтворити орнаменти з книги, але вони стосувалися переважно традиції Болгарії, тому не повністю відповідали моїм очікуванням. Хотілося знайти щось справді локальне, наше — те, що побутувало саме в селах Бессарабії. Було важливо з’ясувати, чи існувала в нашому регіоні власна традиція розпису великодніх яєць», – зазначив Олександр Полібза.

У 2015 році він відвідав Національний гагаузький історико-етнографічний музей у гагаузькому селі Бешалма Республіки Молдова. Саме там він уперше натрапив на зразки розписаних яєць, які, за всіма ознаками, можна вважати бессарабськими писанками. Ці експонати стали для нього важливим відкриттям — адже до цього моменту він не мав жодного візуального підтвердження існування такої традиції в регіоні.

«Існування бессарабських писанок тоді підтвердили й старожили села Бешалма. Вони згадували, що розпис яєць у традиційний спосіб не був масовим явищем, проте деякі майстрині все ж прикрашали великодні яйця орнаментами. Це стало для мене важливим підтвердженням того, що така традиція справді існувала. Згодом я також дізнався про орнаменти, характерні для регіону Добруджа (ред. історична область у складі сучасної Болгарії), звідки до нашого краю переселилася велика кількість людей», – розповів дослідник.  

Цього року Олександру вдалося отримати доступ до оцифрованої колекції вченого-етнографа Валентина Мошкова, який наприкінці XIX — на початку XX століття досліджував побут і культуру народів Бессарабії. В цьому архіві збереглися етнографічні описи, зразки традиційного побуту, музичні інструменти, а також кілька зразків писанок, які дозволили побачити характерні риси великоднього оздоблення яєць у регіоні. Ці матеріали стали новим джерелом для досліджень Олександра. Він продовжив вивчати візерунки та спробував самостійно відтворити знайдені мотиви на яйцях.

«Завдяки цьому архіву вдалось віднайти ще 8 зразків бессарабських писанок. Вони походять із гагаузького села Бешалма та сусіднього Кірсова, де мешкають як болгари, так і гагаузи. Основними візерунками писанок із села Бешалма є рослинні мотиви, тоді як у зразках із села Кірсове трапляється антропоморфне зображення жінки. Пошук цих експонатів був складним і тривалим процесом: доводилося переглядати сотні документів, звіряти описане з реальними традиціями, спілкуватися з місцевими. Але головне, що нам вдалося довести, що писанкарство в Бессарабії справді існувало», — зазначає Олександр Полібза.

Також цього року вдалося отримати нові підтвердження існування традиції розпису святкових яєць в Бессарабії. У селі Нові Трояни Городненської громади вдалося поспілкуватися з місцевою мешканкою Анною Карабецькою (1958 року народження), а в селі Рівне Тарутинської селищної громади — з Федорою Писарогло (1928 року народження). Обидві жінки пригадали, що в дитинстві бачили, як місцеві жінки вручну розписували великодні яйця, використовуючи віск та підручні інструменти. 

Поки що конкретної задокументованої інформації про причини зникнення традиції розпису писанок у Бессарабії не виявлено. Проте, за словами дослідника, можна припустити, що цьому сприяли історичні обставини, зокрема процеси колективізації, радянська політика уніфікації культури та системна заборона релігійних свят і обрядів. 

«Великдень, як і багато інших традицій, вважався проявом «релігійного марновірства» й не підтримувався владою, що поступово призвело до занепаду обрядових практик у сільському побуті. За інформацією, яку вдалось дізнатись, що навіть на Полтавщині, де писанкарство було розвиненим, у роки Радянського Союзу ця традиція практично зникла, і якщо щось і робилося, то, швидше за все, таємно. Ймовірно, подібна ситуація була й у Бессарабії. Саме це могло стати однією з причин, чому техніка розпису яєць у нашому регіоні майже не збереглася», — припускає дослідник Олександр Полібза.