Для цього Кіровоградщиною здійснили 96 фольклорних експедицій. Окрім знаних козацьких чи ліричних пісень, зібрали дитячий фольклор (колискові, забавлянки, колядки), історичні, танцювальні й жартівливі пісні, родинно-побутову лірику. І структуру книги організували не за жанрами, як заведено у фольклористиці, а за маршрутами експедицій: із зазначенням села, респондентів, дати запису й конкретних пісень, зафіксованих у тій чи іншій місцевості.

Ця масштабна етнографічна робота створена завдяки співпраці співзасновниці «Баби Єльки» Світлани Буланової з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та з етномузикологинею Людмилою Єфремовою.

Світлана Буланова поділилася з Укрінформом цікавими деталями про книгу «1000 пісень Баби Єльки».

ЗІБРАЛИ ПІСЕННІ СКАРБИ

– Ми вже шість із половиною років їздимо в експедиції нашою рідною Кропивниччиною. Команда здійснила 117 виїздів, побувала в 127 селах, – каже етнодослідниця.

За її словами, під час цих подорожей спілкуються зі старожилами: людьми, народженими переважно у 1930–1940 роках. Трапляються й унікальні зустрічі.

– Нещодавно у місті Долинській вдалося записати бабусю 1918 року народження. Їй – 107 років, і вона заспівала нам старовинні традиційні пісні. А ще поділилася величезним пластом усної історії – про Голодомор, колективізацію, розкуркулення, заслання в Сибір, – додає Світлана Буланова.

Найчастіше в експедиціях чують пісні про козацькі часи та про побутові, родинні відносини. У процесі досліджень «Баба Єлька» зібрала справжні пісенні скарби.

– По-перше, це величезний пласт, що належить до дитячого фольклору. Йдеться про колискові, забавлянки для дітей, а також календарні пісні: веснянки, купальські, колядки, засівалки – ті, які могли виконувати діти, або для них створені, – розповідає етнодослідниця.

Ще одна група – ліричні пісні. Світлана наголошує на їхній жанровій розмаїтості: це і козацька лірика, і родинно-побутова, і соціальна, яка відображає різні аспекти життя, й історична – твори, що чітко розказують, що люди переживали в той чи інший історичний період, і про кохання.

Окрему увагу співрозмовниця звертає на танцювальні й жартівливі пісні. Вона зазначає, що команда об’єдналася за напрямом традиційних танців під керівництвом Наталки Ковальчук, щоб реконструювати пісні разом із танцями.

– Ці твори виконувалися чітко під танці: яків, карапет, падеспанець, польку, різні приспівки – усе це ми також фіксуємо, – каже дослідниця.

Окремим відкриттям на Кіровоградщині став жанр «жорстоких романсів», який набув популярності наприкінці XIX – на початку XX століття.

– Одні робили зі собою щось страшне, інші про це співали, бо треба було проговорити, а треті слухали. І це вже була своєрідна психологічна допомога одне одному. Почув про такий випадок – значить, я вже так не вчиню, – розповідає Буланова.

Вона пояснює, що в цих піснях йдеться про самогубства: як хтось випив отруту, застрелився тощо (або це зробив хтось інший: як убивство через ревнощі). Такі пісні найчастіше фіксували в Олександрівській громаді та на Голованівщині.

«ЗА СІНЕЧКАМИ, ЗА ДВЕРИЧКАМИ СТОЇТЬ КРОВАТКА З ПОДУШЕЧКАМИ»

Під час експедицій записали також величезний пласт сороміцьких пісень. Світлана пояснює, що це твори із жартівливо-сатиричним змістом та еротичним характером.

– Співали їх на вулиці, на деяких святах, молодь між собою. Або десь якесь застілля, весілля, особливо на другий день. Є й жанр пісень про любощі, пестощі, про стосунки, де непрямо йдеться про інтимне. На мою думку, це інтерпретували дуже красиво, так завуальовано. Не пам’ятаю вже з якої області, хто записував, але десь промайнула ось така пісня:

За сінечками, за дверичками

Стоїть кроватка з подушечками.

На тій кроватці Іван лежав

І дудочку в своїх руках держав.

Етнодослідниця зазначає, що частина таких пісень мала на меті пояснювати молоді те, що тепер є можливість обговорювати.

– Наші пращури були дуже мудрими. Вони не мали такої можливості, як ми, говорити з дітьми на тему статевого виховання. Це не передавалося від батьків дітям. Наприклад, матері не розповідали дівчатам, що таке менструація, загалом про фізіологічні процеси. Дівчата частіше дізнавалися про це від своїх одноліток. Але все одно це часто були стресові ситуації. Більшість наречених у день весілля не знали, що їхній чоловік робитиме вночі, – говорить Світлана.

Тож, пояснює вона, із цієї причини й існували пісні, які могли натякати на інтимні процеси.

У книжці є й інший різновид сороміцьких пісень – уже без натяків, а з прямим непристойним контекстом, ще й із лайливою лексикою. Світлана зазначає, що багато таких пісень вдалося записати на території Східного Поділля – на Голованівщині.

– Більшість творів із ненормативною лексикою не увійшли в цю книжку, бо я ж розраховую, що вона лежатиме на столі у різних вікових груп. Але все є в нашому архіві: і відео-, й аудіозаписи. Ось там уже напряму розказують, хто, що, з ким робив, згадують статеві органи. Думаю, цю тему ще досліджуватимуть. Цей жанр існував, і ми ж не можемо його обходити увагою просто тому, що він не такий соціально прийнятний і не все можна озвучити на публіку, – зауважує.

Як приклад, Світлана зачитує уривок пісні, що її записали в експедиції до села Копенкуватого:

Ой за гаєм, гаєм штани поскидаєм,

А дівчата – спіднички, пробивати дірочки.

Ой за гаєм, гаєм в кущі полягаєм –

Ти на мене, я на тебе, наче отдихаєм.

РАЙСЬКІ ПТАХИ, ЗОЛОТІ КУРИ ТА ДОХРИСТИЯНСЬКІ КОЛЯДКИ

Етнодослідниця розповідає про архаїчний пласт пісень, який сягає дохристиянських часів. Вона наголошує, що ці твори мають містичний характер і насичені міфологічними образами, такими як жар-птиця чи рай-птиця.

Світлана пригадує записану колядку від мешканки Олександрівської громади на Кіровоградщині Насті Павлівни Зеленько:

Ой, на горі-горі береза стояла,

А на тій березі – золотая кура, дзіндзівая ружа.

Щедрий вечір, добрий вечір!

А прилетіли райські птахи

Та й позбивали золотую куру, дзіндзівую ружу.

Дослідниця розповіла, що з приходом християнства тематика колядок зазнала змін. У піснях почали з’являтися образи, як-от Діва Марія, що збирає райських птахів і обдаровує їх своїм перснем. Світлана почала вивчати, що означають райські птахи. За її словами, ці образи сприймалися як добрі сили, що приносять світло у світ людей.

– Люди вважали їх провідниками між двома світами, які приносять тільки добро, – додає співрозмовниця.

Дослідниця наголошує на цінності цього культурного шару, хоч і визнає, що його недостатньо широко зафіксували через архаїчність. Такі пісні загалом належать до обрядових. Їх виконували до певних подій, як уже згадані старовинні колядки чи весільні обрядові.

Вона каже, що один із найцінніших матеріалів надала Степанида Мелишко, 1927 року народження, яка проживає в селі Верблюжці колишнього Новгородківському районі (нині – Кам’янецька громада). Пані Степанида заспівала унікальну весільну обрядову пісню з міфологічними образами рай-птахів, яку зафіксувала Світлана:

У неділю раненько Галина рано встала,

Галина рано встала, матінці сон казала:

– Матінко-голубонько, снився сон мнє дивненький,

Снився сон мнє дивненький, Василько молоденький.

Рай-птахи наринулі, чорний шовк розгорнулі.

А мати їй відповідає:

– Доню, ти молодий розум маєш,

А цього сну не розгадаєш?

Рай-птахи – то бояри,

Чорний шовк – то людоньки»

В інших піснях ішлося, як гукали коровайниць тісто робити, або гостей – на весілля, зазначає Світлана.

РИБА ЯК ПРОВІДНИК МІЖ СВІТАМИ

Дослідниця вказує, що були весільно-обрядові пісні, яких співали до молодої сироти:

– Коли дівчина, в якої немає батька чи матері, йшла заміж, то свашки співали цю пісню, як вона виходила з хати. І ніби від неї співали. Сенс такий, що йде дівчина по крутій горі, бачить внизу щуку на воді. І вона звертається до тої щуки, але через неї – до батька, щоб він до неї на весілля прийшов. А батько відповідає, що не прийде, бо в нього купа сирої землі на грудях лежить. Тобто тут риба як провідник між двома світами, – додає співзасновниця «Баби Єльки».

Образи таких провідників не завжди використовували як символ зв’язку з потойбіччям. Світлана наводить приклад, що вони ніби допомагали людям тримати зв’язок через далекі відстані. Тут вже йдеться про інші пісні – наймицькі, коли дитину віддавали в найми на величезний термін і вона не мала права повернутися кілька років додому.

– До речі, голова громадської організації «Баба Єлька» Інна Тільнова мріяла ще на початку нашої діяльності знайти пісню своєї баби Соні «Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду». А далі вона її не пам’ятала. В різних експедиціях записали не одну, а понад десяток подібних до цієї пісень. Квітка могла бути розою, рожею, ружею, трояндою. І там мати з донькою спілкуються через цю розу, хоча вони перебувають за тисячі кілометрів. Ось такий символізм тоді люди вигадували, – каже Світлана.

Стосовно планів на майбутнє, то Світлана розповіла, що команда вже працює над другим томом, адже треба оприлюднити ще тисячі пісень. Час невблаганний: носії традиції старіють, і кожна експедиція – це збереження ще одного унікального фрагмента української пам’яті. Окрім того, Світлана вважає, що кожен має змогу фіксувати подібні пісенні скарби. Принаймні записувати пісні, примовлянки, спогади своїх бабусь і зберігати їх якщо не для науки, то хоча би для своєї родини.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки