Вибір професії – чи не одне з найважливіших рішень, яке постає перед людиною. Мало кому хотілося б витратити марно кілька років життя на отримання фаху, який у подальшому не принесе ані задоволення, ані користі, ані пристойного заробітку. Але чи здатні осягнути усі можливі аспекти майбутньої професії підлітки, щоб свідомо визначитися з вибором?

Допомогти на цьому шляху їм міг би фахівець з профорієнтації, але поки на державному рівні така робота є радше експериментальною та епізодичною, тому за справу беруться приватний та громадський сектори. Стратегічно розуміючи, яких професій на ринку праці буде не вистачати вже зовсім скоро.

Укрінформ поспілкувався з телеведучою Катериною Осадчою, яка нині очолює однойменний благодійний фонд, що серед іншого підтримує підлітків у питаннях вибору майбутньої професії. Наша розмова – про те, як допомогти сучасним дітям визначитися з майбутнім фахом.

– Нещодавно за ініціативи вашого фонду було проведено дослідження, результати якого мають дати відповідь на одне з фундаментальних питань ринку праці: кого готувати для економіки завтрашнього дня. Розкажіть, будь ласка, яку ключову проблему ви для себе визначаєте в цьому контексті?

– Це аналітичний документ, який базується на великій кількості досліджень, що вже були проведені нашими колегами, українськими та міжнародними фондами. Ми проаналізували все, що є зараз у доступі щодо теми Human Capital і ринку праці. Нам було важливо побачити картину, що нас чекає на найближчі 3-5 років.

– Яку мету переслідували, ініціюючи даний аналіз?

– Близько року тому у нашій фундації з’явився новий напрямок – профорієнтація підлітків. Він став логічним продовженням нашої роботи з дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Під час цих розмов із ними ми побачили, що їх турбує питання – “Ким бути”, “На кого вчитися”.

Тож ми почали пілот проєкту з профорієнтації з підлітками із вразливих категорій – з дитячих будинків сімейного типу, з внутрішньо переміщених родин. У нас утворилася група з 30 дітей із Київщини.

Але в процесі роботи ми побачили, що питання профорієнтації турбує усіх. Водночас нам бракувало аналітики щодо того, які професії будуть затребувані у наступні 3-5 років в Україні. Є багато досліджень щодо того, які професії підлітки зараз хочуть здобувати, які актуальні потреби бізнесу. Та стратегічного бачення, яке поєднало б перше і друге й давало оцінку очікуваних змін на ринку праці – не було.

А таке бачення потрібне і державі, і громадському сектору. Тому ми разом з міжнародною дослідницькою компанією Ipsos й ініціювали цей проєкт, який презентували в Римі під час Ukraine Recovery Conference 2025.

Він зосереджувався на тому, які професії будуть затребувані в Україні в контексті відбудови. Ми співставили уявлення підлітків, їхні бажання щодо роботи та моделювання реальної потреби ринку праці у найближчі роки.

– Які розбіжності помітили?

– У деяких секторах маємо величезне незбігання. Згідно з четвертою швидкою оцінкою збитків та потреб на відновлення України (RDNA4), для відбудови нам додатково потрібно буде залучити близько 1,5 млн людей. Наприклад, в енергетиці буде потрібно додатково 12% фахівців від загальної потреби, у виробництві – 20%. Але дослідження показують, що лише 1% опитаної молоді планує пов’язати свою майбутню професію з енергетикою, і тільки 2% бачать себе у промисловості. Насамперед, це підстава для громадянського суспільства, держави та бізнесу задуматися над тим, як спільно зробити робітничі спеціальності привабливими.

Топ-10 професій, про які мріють опитані підлітки сьогодні: IT, медицина, освіта, дизайн, краса, юриспруденція. Юристи вже не очолюють рейтинг, як це було колись, але поки у ньому тримаються.

Були й ті, хто бачить себе у будівництві, логістиці, промисловості, сільському та лісового господарстві. Але це незначні цифри. При цьому 7% опитуваних хочуть стати підприємцями.

Брак вичерпної інформації щодо прогнозування майбутнього ринку праці – один із факторів, який теж впливає на те, що молодь обирає професію за популярністю чи за рішенням батьків, а не за тим, чи буде ця професія затребувана.

– Проблема, насправді, не нова. «Відставання» професійної освіти від потреби ринку праці спостерігається багато років поспіль.

– Це правда. Коли я вступала у виш, чи не найбільша черга була на юридичний факультет і всі казали: “Навіщо нам така кількість юристів”. В усі часи були ті чи інші “модні” професії. Але зараз це питання стає ще більш нагальним, тому що на профорієнтаційні виклики накладається міграція, структурне безробіття.

Сьогодні потрібно актуалізувати дискусію про майбутній ринок праці. Ми бачимо своїм завданням комунікацію щодо цієї проблеми. Маємо почати про неї говорити. Інакше згодом ми отримаємо величезний дефіцит кадрів у необхідних для відбудови галузях економіки.

– Цілком погоджуюся з вашими думками. Але що ви пропонуєте робити?

– Один з найдієвіших інструментів – спробувати на практиці різні професії. Ми з нашими підопічними підлітками, наприклад, їздимо на різні виробництва на так звані demo-дні. Так вони можуть побачити – як виглядає виробництво, які фахівці потрібні в тій чи іншій сфері, як виглядає їхня щоденна рутина.

До прикладу, ми були на швейному виробництві й окрім роботи у цехах, де працюють швачки, закрійники, технологи, спілкувалися також із дизайнерами, з менеджерами. Не тільки діти, навіть їхні батьки не уявляли, як працює сучасне швейне виробництво. На початку цієї поїздки один із хлопців зі скепсисом сказав мені: “Це робота для дівчаток, не думаю,  що мені буде цікаво”. Але він побачив, скільки у цеху чоловіків, яку роботу вони виконують, і теж захотів стати закрійником. Такий практичний досвід допомагає зруйнувати стереотипи і переосмислити професії.

– А чим, на ваш погляд, пояснюється небажання опановувати робітничий фах серед молоді?

– Одна з проблем, яку ми бачимо, – непопулярність професійної технічної освіти, непрестижність профтехзакладів. Раніше у суспільстві було упереджене ставлення до ПТУ, мовляв, туди вступали не найуспішніші учні. І це репутаційна проблема, яку потрібно вирішувати. Переконувати молодь, що профтех може бути цікавим і сучасним, що це може бути лише першим кроком до карʼєри мрії й можна далі рости в обраній професії. Адже якщо ти став електриком, це ж не означає, що ти все життя будеш лагодити електропроводку. Можна вчитися далі, здобути неформальну освіту, пройти курси й вирости до менеджерської позиції, чи відкрити свій бізнес у цій сфері. Тобто існує великий пласт додаткових освітніх можливостей для того, щоби рости, зокрема, й у робітничих спеціальностях. І ми допомагаємо ці можливості побачити.

– Чи не забагато ви очікуєте від 13-15-річних дітей? Чи мислять вони такими категоріями, як професійний шлях чи побудова кар’єри?

– Насправді, діти думають про своє майбутнє, хоч і не так багато, як хотілося б. Дослідження «Індекс майбутнього», яке презентувала Фундація Олени Зеленської, показує, що лише 30% підлітків визначилися з тим, ким би хотіли працювати у 30 років. У країнах ОЕСР цей показник удвічі вищий.

Зрозуміло, що на наших дітей впливає війна, породжуючи невпевненість, сумніви, страх, розгубленість. Зрозуміло, що за таких умов підлітки опиняються на роздоріжжі. Їм потрібні орієнтири і підтримка у виборі свого майбутнього шляху.

Тому наша робота сьогодні, серед іншого, зосереджена на тому, щоб донести й дітям, і батькам, що професійна орієнтація має стати нашою загальнонаціональною ідеєю.

– А що говорять дослідження про вплив батьків на вибір майбутньої професії, він зберігається чи нині діти все ж більш самостійні у прийнятті таких рішень?

– У травні цього року на «Фестивалі кар’єри», який відбувався на столичному ВДНГ, ми організували велику профорієнтаційну зону, де діти проходили тести на профорієнтацію, пробували за допомогою VR-технологій ті чи інші професії. Одне з питань наших тестів було: ким ти хочеш бути та ким хочуть бачити тебе твої батьки? Уявіть, не збіглося понад 60% відповідей! Чи матимуть ці батьки надалі вплив на дітей при обранні ними фаху? Думаю, в деяких випадках так. Хтось не втілив власні амбіції, хтось прагне продовжити сімейну традицію (всі в родині лікарі й ти мусиш бути лікарем). Це все існує. І з цим також треба працювати, бо часто це створює тиск на дітей, який лише ускладнює ситуацію. Дані досліджень підтверджують, що 24% підлітків відчувають тиск щодо вибору професії і це впливає на те, що вони мають нижчі середні показники навчання, аніж ті діти, яких батьки підтримують.

– Сучасні підлітки, певно, вимірюють престиж професії за її оплатою. Це так насправді?

– З того, що ми знаємо, перед вступною кампанією збільшується відвідування сайтів із пошуку роботи, як-от Work.ua. Але здебільшого заходять туди не діти, а батьки, щоби зрозуміти, які професії затребувані зараз і скільки за них платять. І тут визначальне питання, яке потрібно дослідити, – чи перетворюють дорослі цю обізнаність у якусь стратегію щодо майбутнього своїх дітей.

Ми ж за допомогою аналізу спробуємо показати перспективність професій, в тому числі й з урахуванням росту заробітної плати у певній сфері. Це вже буде наступна ітерація аналітики.

– Давайте повернемося до зміни системи профорієнтації. Які завдання ваш фонд ставить перед собою у цьому напрямку?

– Наше дослідження дало кілька важливих інсайтів. Перше – якщо діти хочуть бути підприємцями, то це бажання треба заохочувати. Маємо популяризувати молодіжне підприємництво у тих сферах, які потрібні для відновлення. Друге – професійна орієнтація має стати частиною інфраструктури відновлення. Відповідно, проєкти відбудови мають включати  підготовку потрібних фахівців. Крім того, професійна орієнтація має бути не лише відповідальністю батьків чи школи. Тому для якісної профорієнтації має бути якісний обмін даними про тенденції ринку праці, інвестиційні пріоритети, цілі відбудови та інше. Це має бути стратегічна візія держави.

І звісно ж, одна з наших задач – надихнути державу, бізнес, громадський сектор об’єднатися, щоб запустити сучасну, інтерактивну систему професійної орієнтації. Бо наразі, на жаль, вона досі не є популярною серед молоді. За даними «Індексу майбутнього», тільки 17% опитаних підлітків проходили відповідні тести в школах, 4% – відвідували ярмарки вакансій, 7% – спілкувались з кар’єрними радниками, тоді як для більшості профорієнтація зводиться до розмови з батьками. Таких 74%.

Насправді ж інструментів є вдосталь. Просто не всі про них знають. Наприклад, можна пройти поглиблений тест з профорієнтації у «Дії»…

– У «Дії»? Цікаво, не знала, що у застосунку є ще й така опція.

– От вам наочний приклад того, що ми маємо над чим працювати комунікаційно. Є класний продукт, безкоштовний, але про нього мало хто знає. Так, у «Дії» можна пройти тест, він налічує 94 питання. Потрібно посидіти, попрацювати. Але він дуже цікавий, з професійно викладеними питаннями. Його можуть пройти усі охочі: як дорослі, так і підлітки від 13-15 років.

– І впевнена, їм цікавий такий технологічний формат, а не папірець чи олівець.

– Абсолютно. Дітей мотивує інтерактивне залучення. Їм цікаво щось поклацати, щось подивитися в тих же окулярах доповненої реальності. Це і є те, про що я говорю – профорієнтація має стати сучасною й цікавою. І тут для нас широке поле діяльності.

Юлія Абакумова, Київ

Фото надані пресслужбою Фундації Катерини Осадчої