Як передає кореспондент Укрінформу, в церемонії взяли участь керівництво Мін’юсту і пенітенціарної системи, рідні та колеги загиблих, священнослужителі. Меморіал присвячено пів сотні пенітенціаріїв, які загинули з 2014 року.

Пам’ятник освятив і провів панахиду за полеглими героями настоятель Спасо-Преображенського храму при ДКВС, підполковник капеланської служби отець Костянтин Холодов. До підніжжя меморіалу лягли квіти, тричі пролунав салют.

Міністр юстиції Герман Галущенко подякував родинам загиблих та вручив їм посмертні відомчі відзнаки. Разом із нагородою він передав Книгу пам’яті «Небесна варта ДКВС України», де закарбовано життєписи всіх героїв.

«Понад тисяча добровольців із кримінально-виконавчої системи зараз воюють на передовій. І кожна хвилина їхньої боротьби дає змогу нам протистояти далі російській агресії, а людям – працювати й жити, дітям – навчатися, і завдяки їм Україна має майбутнє», – сказав очільник Мін’юсту.

У Києві відкрили меморіал загиблим на війні співробітникам ДКВС / Фото: Павло Багмут. Укрінформ

Серед присутніх була матір 25-річного молодшого інспектора Житомирської установи виконання покарань №8 Дениса Снігура, який загинув у березні 2022 року, а також його 4-річна донечка Єва. «Для родин наших героїв та пам’яті про їхню жертовність відкриття пам’ятника і підготовка меморіального видання є надзвичайно важливими», – сказала вона.

Також згадали 35-річного Андрія Додика з Дубенської держустанови «Центр пробації», який загинув у лютому 2023 року під Бахмутом у складі 214-го окремого штурмового батальйону OPFOR. Його вдова Ірина підкреслила, що відкриття меморіалу є важливою подією для всіх родин та побратимів загиблих.

Народний гурт із Кіровоградщини, у якому співають вдови захисників, виконав власну композицію «Жовто-синя душа», присвячену звитяжцям, які загинули на війні, що триває вже понад 11 років.

Як повідомлялося, 29 серпня відзначається День пам’яті загиблих захисників України.

Суд Одеси повернув у державну власність дві земельні ділянки в Криму, які раніше належали громадянці російської федерації. Конфіскація стала результатом судового рішення за позовом прокуратури.

Про це повідомила пресслужба прокуратури АР Крим та м. Севастополя.

Приморський районний суд Одеси повернув у власність держави дві земельні ділянки, що раніше належали громадянці росії. Рішення суду від вересня 2024 року задовольнило позов прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про конфіскацію земель сільськогосподарського призначення. 

Загальна площа земельних ділянок сягає понад 3,6 гектара й вони знаходяться у Нижньогірському районі Криму.

За даними слідства, жінка отримала ці ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину. Однак вона не виконала вимогу Земельного кодексу України щодо обов’язкового відчуження таких земель протягом року, адже вона є іноземкою.

Наразі рішення суду виконали: земельні ділянки конфіскували у державну власність, а відомості про них внесли до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У пресслужбі прокуратури підкреслили, що це рішення є важливим кроком у відновленні контролю над українськими землями на тимчасово окупованих територіях.

Також окупаційна влада в Криму розгорнула масштабну кампанію з примусового вилучення земель. Під удар потрапили як українські громадяни, так і іноземці — їхні ділянки забирають під приводом оборонних потреб, прикордонного режиму та невикликаних паїв.

Захоплення здійснюють через адміністративний тиск, судові маніпуляції та застосування російських законів, які не мають легітимності на українській території. Станом на 2025 рік задокументовано щонайменше 135 випадків такої експропріації. Одним з напрямів стало вилучення невикликаних паїв — земельних часток, які власники не встигли оформити у приватну власність.

З 1 січня 2025 року окупанти отримали можливість без суду визнавати такі ділянки “нічийними” та передавати у муніципальну власність. До червня подібним чином забрали вже близько 39 тисяч гектарів.

Анна Бальчінос

У  Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, що дозволяє виїзд за кордон чоловікам до 24 років у період воєнного часу. Щоправда, є умова — всі вони мають стояти на обліку у ТЦК та СП. Поки що чітких термінів, коли саме може бути прийнята ця ініціатива депутатів і чи її ухвалять взагалі, ніхто сказати не може. Тим часом суспільство вже розділилося на два табори — одні за ухвалення нових правил, інші проти. Але все ж залишається незрозумілим головне питання, а як потім повернути тих, хто виїхав?

Журналісти Новини.LIVE запитали думки одеситів з цього приводу.

Реклама

Свобода руху

Для частини містян важливо мати зрозумілі правила перетину кордону: коли вони чіткі, легше планувати й немає зайвих нервів щодо повернення. Ідея проста — дати можливість поїхати у своїх справах і так само без проблем повернутися.

 “Так, я не проти, щоб зробити вільний виїзд. Річ у тому, що якщо вони поїхали, значить, вони щось там собі планують на сьогодні, а вертатися, не вертатися — це їхня справа. Якщо буде вільний в’їзд і виїзд, то люди собі будуть як хочуть, так і вертатися, і в’їжджати, і виїжджати. Не буде цієї проблеми, що вони залишились там, і вони не хочуть в’їхати, тому що в них страх”, — каже Галина.

 Ключовий запит тут — передбачуваність і рівні умови для всіх. Коли правила зрозумілі, менше спокус їх обходити. Часто йдеться про короткі поїздки — робота, справи, родина. У такій логіці вирішує не заборона, а чесне виконання зобов’язань і повернення у визначений термін.

 “А чому ні? Нехай виїжджають. Вони ж виїжджають не на постійну основу, правильно? Їм доведеться потім повернутися. Хто захоче, хто сумлінний, то він повернеться, а хто не хоче, то хай щастить”, — каже Олександр.

 Коли умови однакові для всіх і ясно, що буде за порушення строків, емоцій меншає. Короткі від’їзди не суперечать вимогам часу: люди закривають нагальні питання і вчасно стають на облік. Такий підхід знімає напругу і не створює враження “особливих правил” для когось. Йдеться і про право вільно пересуватися — люди хочуть планувати поїздки без зайвих бар’єрів. Але є й практичний бік: квитки, житло, страховка — усе це кошти. Тож йдеться не про масовий виїзд, а радше про окремі поїздки тих, хто може їх оплатити. 

 “Взагалі, звісно, за. Бо чому ні? Ми живемо у вільній країні, правильно? У нас демократія. Тому хто як хоче, так і переміщається, куди хоче, туди їздить, туди ходить. Це вже влада встановила нам ліміти та рамки”, — каже Віталій.

Освіта — окрема тема. Йдеться про обміни, стажування, навчання, після яких люди повертаються з новими знаннями. Тут важливі рівні правила для всіх категорій. Доречно мати прозорий перелік підстав: запрошення від вишу/програми, контракт і тривалість навчання. Важливо також одразу фіксувати строк і механізм повернення.

“Так, підтримуємо. Нашим дітям потрібно дати майбутнє. Тому я за те, щоб студенти мали можливість навчатися і за кордоном. І щоб був рівний виїзд для всіх”, — каже Олена.

 Ідея — не “відпустити назавжди”, а дати шанс поїхати у справах та повернутися з результатом. Так усі розуміють правила, а користь від освіти повертається додому.

Оборона та обов’язок

Частина одеситів ставить на перше місце оборону. Попереджають: послаблення правил може вдарити по мобілізаційному ресурсу та по відчуттю справедливості — хтось поїде, а хтось нестиме більший тягар. У такому баченні особисті плани відступають перед загальною безпекою.

“Ні, не підтримую я цього, тому що чоловіки повинні захищати свою країну. Ми думаємо, хай буде краще, хай чоловіки залишаються”, — зазначає Віктор.

Логіка проста: додаткові дозволи створюють можливість уникнути служби; навантаження на тих, хто залишається, зростає, а система стає менш прогнозованою. Є акцент на підготовці: замість поїздок — базові навички, короткі курси й дисципліна. Пропонують один і той самий порядок для всіх: медогляд і облік, навчальні збори, відпрацювання мінімальних умінь — тактика, зв’язок, домедична допомога. Ідея проста: спільні правила для всіх без винятків.

“Ні. Всі мають захищати країну, тому не треба нікуди випускати людей. Нехай зростають. Є багато навчання військового. Нехай проходять курси і йдуть боронити країну”, — каже Дмитро.

Варто визнати, що сама ідея виглядає логічною й сучасною — дати можливість молодим людям виїжджати у справах чи на навчання. Але водночас є ризик, що такі поїздки можуть перетворитися на еміграцію “в один кінець”. Для країни, де й без того слабка демографія, це небезпечний сценарій. Тому головне — знайти формат, який поєднає свободу руху з упевненістю, що молоді чоловіки повертаються додому, а не зникають назавжди.

Раніше ми писали про посилене покарання за незаконний виїзд, а також про те, що в Україні демографічна криза.