Connect with us

Війна

8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою

Published

on

Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”. 

Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника? 

Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення. 

Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.  

Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є. 

Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.  

Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.  

Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада? 

Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель. 

Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”. 

Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.  

Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?  

Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план. 

Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?  

Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.  

Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю. 

Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.  

Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.  

Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.  

Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.  

Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.  

Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись. 

Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році.  Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре. 

Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?  

Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.  

Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.

Війна

Російські війська не мають значного просування біля Грабовського на Сумщині

Published

on

Російські окупаційні війська не досягли суттєвого просування в районі села Грабовське на Сумщині, попри спроби інфільтрації окремих груп.

Про це у телеетері заявив начальник управління комунікації Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає кореспондент Укрінформу.

«Вони (росіяни – ред.) там закріпилися, намагаються просуватися, але мене сьогодні зранку вже питали щодо того, що через DeepState надійшла інформація, що вони там сильно просунулись – я її перевірив, і ні. Сильно не просунулись», – зазначив Трегубов.

За його словами, окремі російські групи намагалися інфільтруватися в напрямку населеного пункту Рясне.

«Окремі групи намагалися інфільтруватися у бік Рясного. Рясне – це селище відразу безпосередньо за Грабовським», – пояснив Трегубов.

Він наголосив, що ці спроби не мали успіху.

«Окремі групи намагалися туди проникати, намагалися вести якісь інфільтраційні дії. Без успіху», – підкреслив він.

Читайте також: У Куп’янську близько 50 російських військових заблоковані в одному з кварталів – Трегубов

Водночас він підтвердив присутність російських військових безпосередньо у Грабовському.

«У самому Грабовському росіяни перебувають, і це сама по собі ситуація неприємна», – підсумував представник Угруповання об’єднаних сил.

Як повідомляв Укрінформ, на фронті минулої доби, 29 січня, були зафіксовані 279 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.

Фото: Фейсбук/Victor Tregubov 



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті Героя України, старшого майстер-сержанта Максима Стрижака

Published

on


17 років життя віддав захисту кордонів Батьківщини 

Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін. 

З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях. 

У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.

З 2020 року старший майстер-сержант проходив службу в Державній прикордонній службі України, обіймав посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби 2-ї прикордонної застави відділу прикордонної служби №1 3-го (Луганського) прикордонного загону. 

У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію. 

«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.

Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ. 

22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.  

«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.

Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.  

Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута. 

«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.

6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську. 

«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.

15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років. 

Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.  

«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина. 

За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка». 

Шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: ДПСУ, Волинська служба новин

За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

На фронті різко зросла кількість ворожих штурмів, від початку доби

Published

on

Між Силами оборони України та військами РФ від початку доби відбулися вже 180 бойових зіткнень, найбільше ворог продовжує атакувати на Покровському напрямку, на Гуляйпільському та Олександрівському – проявляє підвищену активність.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 29 січня, передає Укрінформ.

Армія РФ завдавала артилерійських ударів по районах Хрінівки Чернігівської області; Кучерівки, Рогізного, Студенка, Будків, Безсалівки, Яструбщини, Іскрисківщини, Рижівки Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог здійснив сім спроб наступу та 37 обстрілів, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку загарбники 11 разів атакували у районах Вовчанська, Стариці, Тихого та у бік Тернової, Графського, Вовчанських Хуторів, Григорівки, Колодязного.

Читайте також: На Харківщині українські військові зачищають населені пункти після штурмів ворогаДемченко

На Куп’янському напрямку відбулося десять боєзіткнень, п’ять з яких тривають. Ворог намагається наступати у районі Борівської Андріївки та у бік Куп’янська, Петропавлівки, Піщаного, Новоосинового.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили дев’ять атак загарбників у районах Дробишевого, Степів, Греківки та у бік Дружелюбівки, Ставків.

На Слов’янському напрямку росіяни двічі намагалися просунутися у бік Закітного. Одне боєзіткнення триває.

На Краматорському напрямку загарбники наступальних дій не проводили.

На Костянтинівському напрямку росіяни здійснили 15 наступальних дій поблизу Плещіївки, Щербинівки, Русиного Яру та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки. Одна атака триває.

Читайте також: Сили оборони вразили радіолокаційну станцію, пункти управління дронами і склад боєприпасів росіян

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 77 спроб потіснити українських оборонців у районах Торецького, Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Рівного, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Новомиколаївки та у бік Кучерового Яру, Вільного, Білицького, Нового Донбасу, Гришиного, Новопідгороднього, Муравки, Іванівки, Філії. Сили оборони стримують натиск та вже відбили 65 атак.

На Олександрівському напрямку агресор атакував 19 разів у районі Вербового та у бік Іванівки, Іскри, Олександрограда, Олексіївки, Данилівки, Нового Запоріжжя. Авіаудару керованими авіабомбами зазнала Гаврилівка.

На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак загарбників у районі Гуляйполя та у бік Добропілля, Радісного, Варварівки, Зеленого, Прилук, Залізничного, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Староукраїнки. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі. Дев’ять боєзіткнень тривають.

На Оріхівському напрямку ворог двічі атакував у бік Лук’янівського та Павлівки.

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили ворожу атаку в напрямку Антонівського мосту.

Читайте також: На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили штурм острова Круглик

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, згідно зі зведеннями Генштабу ЗСУ, упродовж останнього тижня фіксувалося від 46 до 66 боєзіткнень станом на 16.00.

28 січня на фронті були зафіксовані 117 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.