Connect with us

Війна

8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою

Published

on

Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”. 

Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника? 

Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення. 

Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.  

Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є. 

Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.  

Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.  

Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада? 

Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель. 

Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”. 

Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.  

Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?  

Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план. 

Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?  

Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.  

Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю. 

Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.  

Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.  

Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.  

Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.  

Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.  

Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись. 

Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році.  Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре. 

Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?  

Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.  

Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.

Війна

Міноборони та Brave1 масштабують технологію групового керування дронами, стійку до РЕБ

Published

on


Міністерство оборони України та кластер оборонних інновацій Brave1 працюють над масштабуванням технології групового керування безпілотними літальними апаратами, яка дозволяє дронам залишатися невразливими до дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби.

Як передає Укрінформ, про це повідомило Міноборони України.


У Міноборони зазначили, що технологія – multi drone control вже допомагає ефективніше доставляти вантажі на фронті.


“Групове керування дронами передбачає, що борти послідовно злітають один за одним і прямують до заданої точки без GPS. Це дозволяє їм залишатися невразливими до дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ)”, – ідеться в повідомленні.

У Міноборони пояснили, як працює технологія: оператор вказує зону на карті, а система автоматично розраховує маршрути для всієї групи, запобігаючи зіткненням. Дрони летять автономно без GPS і в умовах дії РЕБ зберігають орієнтацію завдяки захищеному звʼязку. А всі борти виведені на єдиний інтерфейс керування. Оператор перемикається між ними в один клік і перехоплює ручне управління лише на фінальних хвилинах місії.

Читайте також: Україна вже має дрони-перехоплювачі реактивних «Шахедів», триває масштабування виробництва – Хмара

Одними з перших, хто системно перевів виконання логістичних місій на групове керування, стали військовослужбовці 108-го окремого штурмового батальйону “Вовки Да Вінчі” 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка.

Застосування цієї технології вже дає результати для підрозділу. Упродовж місяця завдяки її використанню кількість доставлених вантажів зросла вдвічі.

Міноборони та Brave1 продовжують розвивати рішення, які допомагають захисникам збільшувати спроможності й ефективніше виконувати життєво необхідні місії.

Як повідомляв Укрінформ, Міноборони спільно з Мінцифри та Brave1 запускають грантові конкурси на розробку керованих ракет “повітря – повітря” та українських радарів. Наступним кроком буде грантовий конкурс на турбореактивні двигуни.

Фото: Сухопутні війська



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті штаб-сержанта Андрія Шостака

Published

on


Андрій народився 16 травня 1973 року в Кам’янському на Дніпропетровщині (тоді – Дніпродзержинськ). Після школи здобув фах електрозварювальника у професійно-технічному училищі. Ніколи за цією спеціальністю не працював, але те навчання забезпечило базовими вміннями, які завжди допомагали виходити з проблемних ситуацій на роботі і вдома. 

Вісімнадцятирічного Андрія призвали на строкову військову службу в останні місяці існування СРСР, а завершував він її уже після проголошення відновленої незалежності України.  

Андрій служив у Сумській області. Там зустрів кохання свого життя – Олену. Молоді люди побралися у 1992 році. Через деякий час у них з’явився первісток Анатолій, а ще за три роки – Едуард.  

Після закінчення строкової служби Андрій вирішив продовжувати військову кар’єру. У 1995 році був учасником миротворчої місії ООН у Югославії.  

Згодом, у середині 2000-х років, чоловік перейшов у систему пенітенціарної служби. До 2016 року працював у виправній колонії №89 у Дніпрі. Ту сторінку трудової біографії завершив із відзнакою «За службу державі» від Всеукраїнської громадської організації Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» та відомчою медаллю «10 років сумлінної служби». 

Наступним місцем служби Андрія Анатолійовича стала військова частина Національної гвардії України. У 2017-2018 роках виконував завдання під час АТО/ООС.  

Тоді за сумлінне виконання завдань був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній Операції», почесною відзнакою «За оборону Маріуполя» та медаллю «Операція Об’єднаних Сил. Разом до Перемоги». 




«Батько завжди для нас з братом був за приклад; виховував, як кажуть, справжніми чоловіками. Багато чого навчив робити по господарству своїми руками. Навчив відповідати за вчинки і відповідати за свою сім’ю, – розповідає молодший син Едуард. – У дитинстві інколи здавалося, що він був надто суворим, але згодом я зрозумів, що тато все робив для того, щоби ми ставали кращими і відповідальнішими. Коли я став студентом, ми вже по-справжньому дружили з батьком, я дослухався до його мудрих порад». 

Десять років тому старший син Анатолій пішов батьковою стежкою: долучився до лав НГУ. Відтоді захищає країну, отримав кілька поранень. 

У 2020 році родина раділа одруженню молодшого сина. Щастям для всіх стало народження наступного року Соломійки. Поява єдиної внучки дуже втішала дідуся-військового, який знайшов час власноруч змайструвати для неї на дачі пісочницю та гойдалку. 

Перед початком повномасштабної російсько-української війни і в наступні місяці штаб-сержант Андрій Шостак обіймав посаду начальника відділення навчального центру в/ч 3036 НГУ – забезпечував харчування військовослужбовців.  

Він був начальником їдальні навчального центру військової частини два роки. За цей час перетворив «столовку» на місце якісного харчування для всього складу і приємного тимчасового перепочинку. За орієнтир в цьому стали стандарти НАТО.  

Після 24 лютого 2022 року Андрій Анатолійович у лавах Національної гвардії України виконував бойові завдання із захисту України.  

У перший рік повномасштабної війни, 27 травня, російські війська завдали масованого ракетного удару по Дніпровському району Дніпропетровської області, поціливши у навчальний центр НГУ. Внаслідок удару трьох ракет «Іскандер-М» загинули десять військовослужбовців, більше трьох десятків людей зазнали поранень різного ступеня тяжкості. Від несумісних з життям уражень того дня загинув і Андрій Шостак. 

Штаб-сержанта завжди поважали за те, що був відповідальним і дотримувався принципів честі і гідності.  

Прощання із Андрієм Шостаком відбулося 1 червня 2022 року в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ у Кам’янському. Поховали штаб-сержанта на Алеї Слави військового кладовища. 

У нього залишилася дружина, два сини, мати і брат. 

У 2022 році рішенням Кам’янської міської ради одну з вулиць міста перейменували на вулицю Андріївську – на честь шістьох мешканців мікрорайону, до якого вона веде: Андрія Ткача (2014), Андрія Камінського (2015), Андрія Ляша (2022), Андрія Карпова (2022), Андрія Шостака (2022), Андрія Гудима (2022). 

Андрія Шостака нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Вічна пам’ять військовослужбовцю, вдячність і шана! 

Валентина Кащенко 

Фото надані Едуардом Шостаком

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Українські бійці взяли в полон росіянина у формі ЗСУ

Published

on

Оператори 3-го загону 4-го полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер» взяли в полон російського військовослужбовця, який був переодягнений у військову форму Збройних сил України.

Як передає Укрінформ, про це повідомив 3-й загін 4-го полку ССО «Рейнджер» у Телеграмі.

«Оператори 3-го загону 4-го полку ССО «Рейнджер» захопили в полон військовослужбовця РФ без жодного пострілу», – йдеться в повідомленні.

Як зазначається, на одному з найгарячіших напрямків фронту спецпризначенці виявили позицію озброєного російського солдата, який був переодягнений в українську форму. Противника видало залишене сміття – ймовірно, він готувався до виходу на бойове завдання. При собі він мав зброю, три радіостанції та рюкзак із провізією й спорядженням.

Читайте також: Бійці ССО влаштували засідку у Росії та захопили документи ворога

«Оператор із позивним «Машиніст» вступив із ворогом у діалог, зумівши повністю його дезорієнтувати та переконати скласти зброю без бою. Під час первинного допиту з’ясувалося, що полонений служив в армії РФ із 2023 року. Після підписання контракту він брав участь у наступі на Харківщині, а згодом виконував завдання на інших ділянках фронту», – поінформували у загоні.

Військові додали, що завдяки успішнім спеціальним діям українських воїнів обмінний фонд поповнився ще одним окупантом, а бійці 3-го загону отримали від полоненого цінну інформацію.

Як повідомляв Укрінформ, оператори 6-го полку Rangers Сил спеціальних операцій Збройних сил України здійснили наліт на позиції військ Російської Федерації на одному з операційних напрямків і взяли в полон трьох загарбників.

Фото ілюстративне: МОУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.