Connect with us

Війна

8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою

Published

on

Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”. 

Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника? 

Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення. 

Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.  

Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є. 

Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.  

Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.  

Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада? 

Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель. 

Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”. 

Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.  

Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?  

Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план. 

Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?  

Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.  

Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю. 

Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.  

Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.  

Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.  

Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.  

Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.  

Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись. 

Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році.  Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре. 

Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?  

Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.  

Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.

Війна

Сили безпілотних систем уразили вже понад 200 суден тіньового флоту РФ

Published

on

Сили безпілотних систем Збройних сил України за три тижні операції «МоЛоЧКа» уразили 201 судно тіньового флоту Росії.

Про це командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

В Азовському морі, уточнив він, уражені 129 суден, у Чорному морі – 72.

Бровді наголосив: ідеться лише про судна, атаковані Силами безпілотних систем, без урахування впольованих іншими підрозділами Сил безпеки й оборони України.

Читайте також: Сили безпілотних систем анонсували нові удари по військових цілях росіян

«Обіцяли Птахи 221 судно. Доведеться напружитися, адже їх там тупо не залишилося, окрім підранків, що перетворені у несамохідні баржі. Керченська затока заблокована на невизначений термін», – зауважив командувач.

Як повідомляв Укрінформ, в умовах посилення українських ударів по нафтопереробних заводах Росія намагається максимально наростити експорт сирої нафти, завантаженої на танкери.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Командир гармати CAESAR назвав її пріоритетні цілі на фронті

Published

on

Основними цілями французької самохідної артилерійської установки CAESAR нині є жива сила ворога та точки злету його дронів.

Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів головний сержант артилерійського взводу, командир гармати CAESAR 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ Дмитро Жук.

«Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі», – зазначив Жук.

В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільна вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.

За словами командира, нині на мобільність САУ CAESAR суттєво впливає активність дронів.

Раніше Жук працював на радянській САУ «Акація», а в 2023 році перейшов на CAESAR.

«Нова САУ мені одразу сподобалася. Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати», – поділився артилерист.

Військовослужбовець зауважив, що CAESAR стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. Він згадав кілька бойових епізодів, якими пишається найбільше.

Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники увійшли до населеного пункту, не застосовуючи стрілецької зброї.

«Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто тікали назад. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис», – зауважив Жук.

Читайте також: Росія втратила за добу на війні проти України ще 1560 загарбників

Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовці Десантно-штурмових військ ЗСУ найкраще відгукуються про американський великокаліберний кулемет Browning M2, кулемет ПКМ, американський бронетранспортер Stryker, німецьку броньовану машину піхоти Marder.

Фото надав Дмитро Жук



Джерело

Continue Reading

Війна

«Під прицілом САУ “CAESAR” – точки запуску російських дронів»

Published

on


Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»

Дмитро Жук на позивний «Гері» – військовослужбовець 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, що нині є найрезультативнішою артбригадою ЗСУ та елітним підрозділом Сил оборони.

Його молодість співпала з війною. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу служить на посаді командира гармати «CAESAR» («Цезар»), яка успішно нищить живу силу й техніку ворога.

Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у перерві між його бойовими завданнями. Військовослужбовець розповів, зокрема, про особливості роботи французької САУ, «жирні» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.

БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ

«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув фах машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе в професії ще не встиг – не було коли.

Після професійного училища Дмитро трохи попрацював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив підписати контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року долучився до війська, а восени відбув у зону проведення ООС.

– Наша ротація була запланована на кінець лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону поїхали на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про дуже велике скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з товаришем стояли й розмовляли, і було відчуття, що це тиша перед бурею. У якийсь момент по рації передали: бойова тривога, загальний збір, всі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.

Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського зразка. Каже, що гаубиця добре виконувала свій функціонал. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося й ночувати. Воїн згадує сніг, морози і відчуття, ніби прокидався в морозильній камері. Зауважує, що на бойовий дух це не впливало.

– Війна для мене розпочалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і не обстріляних, – згадує воїн. – На той час мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не встигав боятися. Ми були на адреналіні. У деякі моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушкованки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і відчули.

Після Щастя підрозділ «Гері» відбув у Сіверськодонецьк. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала нищити колони росіян.

– Я не знаю, у яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь висоті, звідки розкидався гарний краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.

За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час коротких відпусток.

АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ

У 2023 році на базі 148 дивізіону створили 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння й «Гері» пересів на САУ «CAESAR».

– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.

За його словами, «CAESAR» стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.

Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники потрапили туди, не використовуючи стрілецької зброї.

– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто втікали у зворотному напрямку. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.

«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»

Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.

– Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.

В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.

У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:

– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що треба робити. Я не переживаю, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не ниють і не мають страху. Та й у них настрій поліпшується, коли мені приходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.

«ЦИВІЛЬНИМ ТРЕБА ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ Й ДОПОМАГАТИ ЗСУ»

– Дмитре, наскільки розумію, ваш трирічний контракт уже закінчився, але ви продовжуєте воювати. Що вас мотивує це робити?

– Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У якийсь момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щоби хтось прийшов і почав мені розказувати, за якими правилами жити, якою мовою розмовляти, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.

На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми працюємо разом. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже важко, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.

Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, моїх молодших братів, мами, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна втекти від цього всього і жити красиво десь в іншій країні, але я цього не хочу.

– А ваш екіпаж у чому черпає сили?

– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Людьми, які хворіють, займаються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично скеровують на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.

Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.

Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.

– Чи відчуває ваш підрозділ нестачу людей?

– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не працює, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро людей, а активно й ефективно щось роблять тільки троє, бо інші – старші, і з них багато не візьмеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найрезультативніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.

– Що б ви зараз порадили цивільним?

– Треба набратися терпеливості й жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це добре для нашої економіки.

Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде відстоювати своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) уже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку зітруть все КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде живого місця, зайдуть.

Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лиш трішки придушити, знову набереться сил і нагряне.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав Дмитро Жук



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.