Connect with us

Війна

8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою

Published

on

Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”. 

Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника? 

Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення. 

Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.  

Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є. 

Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.  

Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.  

Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада? 

Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель. 

Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”. 

Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.  

Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?  

Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план. 

Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?  

Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.  

Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю. 

Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.  

Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.  

Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.  

Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.  

Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.  

Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись. 

Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році.  Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре. 

Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?  

Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.  

Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.

Війна

На Арабатській Стрілці дрони уразили базу російських тюремників

Published

on

У селі Щасливцеве на окупованій Арабатській Стрілці дрони уразили співробітників Федеральної служби виконання покарань Росії.

Про це повідомив у Фейсбуці заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, передає Укрінформ.

«Учора в селі Щасливцеве, на Арабатській Стрілці, під час ранкового шикування чотирма дронами було уражено співробітників Федеральної служби виконання покарань – російських тюремників, які знущаються над українськими в’язнями в Генічеську і в СІЗО на Чонгарі. До Арабатки якраз приїхали ще вертухаї з Сімферопольських СІЗО», – написав Данилов.

За його словами, кількість загиблих невідома, але лікарня була забита пораненими і швидкі вивозили 300-х на Крим.

Читайте також: У Донецьку уразили автомобілі з військовим вантажем і АЗС – Центр вивчення окупації

Журналіст Олег Батурін також інформував у Телеграмі, що у селі Щасливцеве до колишньої недобудованої лікарні, а нині до російського «ФСИН» – Федеральної служби виконання і покарань, був «гарний приліт».

Як повідомляв Укрінформ, ЗСУ восени 2022 року визволили правобережну частину Херсонської області, зокрема місто Херсон. Частина області, розташована на лівому березі Дніпра, тимчасово захоплена російськими військами.

Фото: 91 окремий протитанковий батальйон



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони уразили автомобільний і залізничний мости у Криму та на інших захоплених територіях

Published

on

Підрозділи Сил оборони України 29 червня та в ніч на 30 червня уразили автомобільний міст у районі тимчасово захопленого Азовського Запорізької області, залізничний міст у районі населеного пункту Ічкі у тимчасово окупованому Криму та інші важливі об’єкти російських загарбників.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

“Ці об’єкти противник використовує для перекидання особового складу, озброєння, боєприпасів та матеріально-технічних засобів”, – зазначили у Генштабі.

Результати ураження уточнюються.

Окрім того, уражені російські пункти управління безпілотниками у районах Веселої Лопані Білгородської області, Комара Донецької області, Мирного, Лугового та Скельок Запорізької області.

Також уражений командно-спостережний пункт загарбників у районі Старомлинівки Донецької області.

Читайте також: СБУ повідомила деталі удару дронів по російському НПЗ за 300 кілометрів від кордону

За результатами оцінки ураження, завданого 28 червня по нафтопереробному заводу “Слов’янський” у Слов’янську-на-Кубані (Краснодарський край РФ), підтверджені знищення чотирьох резервуарів загальним об’ємом 35 тис. кубометрів, пошкодження ще дев’яти резервуарів загальним об’ємом 30 тис. кубометрів, а також установки переробки нафти.

Як повідомляв Укрінформ, ураження по НПЗ “Слов’янський” у Краснодарському краї завдане у межах 40-денної операції впливу на РФ воїнами Центру спецоперацій “Альфа” Служби безпеки України спільно із Силами безпілотних систем Збройних сил України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та іншими складовими Сил оборони України.

Фото ілюстративне: ДСНС



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті кіборга-десантника Віталія Шубеляка

Published

on


Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону

Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині. З’явився на світ в один день із братом Володимиром, на 10 хвилин пізніше. Тож у дитинстві завжди поруч був друг і порадник, з яким ділили домашні обов’язки, ходили на річку, у першому класі – на заняття танцями; а згодом після занять із тренерами грали у волейбол та ганяли у футбол.  

Хлопці не були відмінниками, проте знали, що треба добре вчитися. Були завжди непосидючими, допоки їх не зацікавлювали практичними потрібними заняттями. Завжди допомагали старшим та друзям.  

Віталій з братом чотири класи закінчили у Самбірській школі №10. А потім стали учнями навчального закладу із понад 200-літньою історією  – нині Ліцею імені Андрія Чайковського, який тоді діяв у статусі «гімназія».  

«Віталій казав: “Ми прийшли до школи навчитися вчитися”», – згадує його мама, пані Марія, яка нині працює вчителькою. 

Після дев’ятого класу юнак став студентом Самбірського фахового коледжу економіки та інформаційних технологій. Закінчив навчання у 2009 році, здобувши спеціальність «Розробка програмного забезпечення». 

Віталій для колективу студентів та викладачів коледжу був прикладом відповідальності та сумлінного виконання покладених на нього обов’язків. Був завжди активним у навчанні, постійний учасник обласної спартакіади з ігрових видів спорту, пишуть на сайті навчального закладу.

На цьому у прагненні до знань молодий чоловік не зупинився і продовжив навчання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині це Західноукраїнський національний університет). Проте обрав заочну форму. 

Віталій після завершення технікуму не зміг влаштуватися працювати за спеціальністю. Тому уже за кілька місяців вирішив йти служити у ЗСУ за контрактом. Місцем служби спочатку упродовж року був Самбір, а далі два роки – Львів. Тоді вправно навчився водити авто.  

Контракт закінчився наприкінці 2013 року, перед подіями Революції Гідності. Разом із братом та іншими однодумцями Віталій кілька разів їздив на Майдан до Києва. 

Понад пів року працював у приватному бізнесі, зокрема, за кордоном. А наприкінці літа 2014 року Віталія мобілізували. Спочатку були навчання на полігоні поблизу Львова.  

Мама військового згадує, що у той період син їй нагадував Рембо з голлівудського фільму: молодий, у гарній фізичній формі. Він у цивільному житті використовував кожну нагоду, щоб віджиматися на турніку та займався бігом, розповідає пані Марія. 

Найвідоміша операція періоду АТО, в якій брав участь Віталій, – це оборона Донецького аеропорту. Молодий чоловік служив у складі військової частини А0284 – 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, якій згодом присвоїли звання Галицької.

На Донеччині захисник перебував із листопада 2014 року по вересень 2015-го. Восьма рота 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади, в якій служив Віталій, зайшла у ДАП 21 грудня 2014 року. Планова ротація відбулася 14 січня 2015 року. Боєць отримав контузію. 

Пані Марія згадує, як якось несподівано син приїхав додому. «Почула була голос у телефоні… Ти на роботі, лишаєш все – і летиш, бо маєш дати ключі, щоби син зайшов у дім», – розповідає жінка. Вона неймовірно раділа від щастя бачити Віталія. Хоча мав незвичний вигляд: був з бородою і помітно відрослим чубом. 

Після демобілізації у 2015 році чоловік готувався вступити до Французького легіону. Близько двох тижнів проходив спеціальні тестування власне у Франції. Проте мрія так і не втілилась у життя. 

Віталій завжди поважав думку інших та аргументовано відстоював свою, розповідає мама. Умів вислуховувати навколишніх. Ще зі школи мав романтичне кохання, писав дівчині вірші. Проте щось у тих щирих юнацьких стосунках не склалося. 

Продовжував працювати у приватному бізнесі. Активно займався легкою атлетикою, долучався з друзями до бігових марафонів в Україні та за кордоном. 

Після початку повномасштабної російсько-української війни Віталій добровольцем долучився до ЗСУ через кілька місяців, щоби знову повернутися саме у десантно-штурмові війська. Мамі казав, що для нього неприпустимо, щоби йшли захищати країну від ворога недосвідчені 18-річні люди.  

Життєвий шлях старшого солдата Віталія Шубеляка обірвався під час бойового завдання 20 червня 2022 року. Сталося це у населеному пункті Богородичне на Донеччині. У районі села йшли жорстокі бої, воно переходило з рук у руки понад десять разів. Майже всі будівлі та інфраструктура були знищені… 

Із 31-річним Героєм прощалися 23 червня на площі Пам’яті у Самборі. Чин похорону відбувся у залі органної та камерної музики. Поховали військового біля Меморіалу Героям України. 

«Я не знала, що я маю робити, куди йти», – описує свій стан у день прощання пані Марія.

«Дорого коштує Незалежність, – сказав під час похорону о. Миколай Брийовський. – Дорого обходиться бути українцем. Увесь світ нині бореться з рашизмом. І аж тепер починає формуватися справжня Україна. Свобідна, незалежна країна. Але ціна – ті хлопці і дівчата – герої, яких ми бачимо щодня з екранів. Які повертаються додому неживими. Віталій сьогодні йде востаннє містом. Йде не своїми ногами. Йде до своїх побратимів». 

Віталій Шубеляк був відзначений Почесним пам’ятним листом за підписом Президента України, медаллю «За оборону Донецького аеропорту», орденом «За мужність» IIІ ступеня та орденом «За мужність» II ступеня (посмертно). 

У Самборі проходить щорічний Забіг пам’яті Віталія Шубеляка. До події доєднуються друзі захисника, учасники бойових дій, їхні родичі, професіональні спортсмени й аматори, діти.  

«Це більше, ніж спортивна подія. Це можливість вшанувати світлу пам’ять Героя, об’єднатися громадою та підтримати одне одного», – упевнений співорганізатор Ярослав Мельник.  

«Учасники різного віку та з різною фізичною підготовкою випробовували свої сили на дистанціях 30, 100, 500 метрів, а також 1 і 5 кілометрів. Для когось це була боротьба за результат, для когось — особистий виклик. Але всіх об’єднала спільна мета — вшанувати пам’ять нашого земляка, який віддав життя за Україну», – написали на сайті Самбірської міської ради після проведення четвертого марафону цього року у травні. 

У спогадах побратимів, рідних, друзів, однокласників та вчителів, усіх знайомих Віталій залишається щирою, енергійною і світлою людиною, позитивним, життєрадісним справжнім патріотом. 

Честь і слава Герою! 

Валентина Кащенко 

Фото надані Марією Шубеляк 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.