Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило розмову, в якій російський військовослужбовець розповідає про десятки загиблих з шевронами армії РФ у Серебрянському лісництві Луганської області.
Як передає Укрінформ, перехоплення ГУР оприлюднило у Фейсбуці.
“Українські розвідники перехопили розповідь російського військовослужбовця про десятки трупів окупантів, розкиданих по всьому Серебрянському лісництву на Луганщині”, – йдеться у дописі.
Російський солдат розповів, що, зі слів військових, з якими він розмовляв, “у лісі десятки трупів валяються”.
У підсумку росіянин спробував відмовити співрозмовника від переведення до підрозділу, що діє в районі лісництва.
Як повідомляв Укрінформ, ГУР перехопило розмову, в якій російський командир наказує підлеглим страчувати цивільних, які намагаються залишити зону бойових дій.
Фото ілюстративне
Російська Федерація упродовж цього тижня застосувала проти України більше 60 ракет, понад 1050 ударних дронів і майже 1000 керованих авіаційних бомб.
Як передає Укрінформ, про це Президент Володимир Зеленський повідомив у Фейсбуці.
«Вчора ввечері завершилися пошуково-рятувальні роботи в Тернополі, на місці влучання ракети у житловий будинок. Чотири доби безперервно працювали рятувальники. Внаслідок цього російського злочину загинуло 33 людини, серед них шість дітей. Мої співчуття рідним та близьким. На жаль, шестеро досі вважаються безвісти зниклими», – зазначив Зеленський.
Президент подякував усім службам, які були залучені до ліквідації наслідків цього удару та працювали заради порятунку українців.
«Тривають аварійні роботи у Дніпрі, на місці влучання російського дрона біля багатоповерхівки. 14 людей постраждали від удару, серед них дитина. Дякую всім нашим службам, які оперативно спрацювали над ліквідацією пожежі й допомагають на місці. У Нікополі росіяни вдарили FPV-дроном, внаслідок чого травмували двох дітей та жінку», – додав він.
Як зауважив глава держави, вночі знову були удари по житловій та цивільній інфраструктурі, а також по об’єктах енергетики в різних регіонах України.
За його словами, протягом цього тижня Росія застосувала проти України понад 1050 ударних дронів, майже 1000 керованих авіаційних бомб та більше 60 ракет різних типів.
«Вже сьогодні наші радники працюватимуть у Швейцарії з представниками Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції та Великої Британії. Але паралельно з дипломатичним треком маємо робити все, щоб посилити наш захист від таких підлих російських ударів», – підкреслив Зеленський.
На його переконання, дуже важливо прискорювати реалізацію всіх домовленостей з партнерами України щодо систем та ракет до ППО.
«Дякую всім, хто допомагає захищати життя. Дякую кожному, хто працює для миру», – зазначив Президент.
Як повідомляв Укрінформ, Сили протиповітряної оборони знешкодили 69 із 98 безпілотників, якими росіяни атакували Україну з вечора 22 листопада.
Фото: скріншот із відео
Любив подорожі, бо саме в них відчував смак життя
Віктор Боржиєвський із Кам’янця-Подільського любив подорожувати, відкривати нові країни, підкорювати вершини і був чемпіоном України з гірського туризму. Він мав багато планів на життя – хотів одружитися і побачити ще більше світу, але коли розпочалася повномасштабна війна, добровільно став на захист України.
«Вітя народився 25 жовтня 1986 року. На світ з’явився просто на порозі пологового, так поспішав. Змалечку був патріотом, ще в садку зрозумів, що українець. Вдома я розмовляла російською, бо мій батько – росіянин. Коли і в людному місці спілкувалася російською, Вітя не соромився робити мені зауваження. Гарно вчився в школі. За яку б справу не брався, віддавався сповна», – згадує мама воїна Тетяна Олексіївна.
За її словами, син із дитинства захоплювався спортом. Спочатку це була боротьба, а потім баскетбол. На одному із тренувань Віктор зламав руку, після чого більше не повернувся до залу. Згодом захопився спортивним туризмом, якому присвятив багато зусиль та часу. У Кам’янці-Подільському він відвідував станцію юних туристів і долучився до команди «Вертикаль».
Після дев’ятого класу хлопець продовжив освіту в Кам’янець-Подільському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Далеко з рідного міста не хотів їхати, бо прагнув продовжувати займатися альпінізмом та скелелазінням зі своєю командою.
«Часто відвідував Карпати, а до анексії – Крим, безмежно любив рідний Кам’янець. Коли вступив до Одеської академії будівництва та архітектури, там теж знайшов клуб альпіністів, і разом із ним підкорив Ельбрус. Вітя хотів побачити світ. І якось під час літніх канікул за студентською програмою поїхав до Америки. Нам розповів, що їдуть багато студентів, а потім дізналися, що був сам. Там працював і втілив мрію – побачив Ніагарський водоспад. Після академії влаштувався в американську компанію на туристичні лайнери і відвідав чимало країн. Побував від Аляски, Канади до Австралії, Нової Зеландії, Індонезії, Бермудських островів», – додала мама.
Паралельно зі своїми захопленнями Віктор стежив за подіями в Україні. Під час Помаранчевої революції їздив на Майдан у Київ, в ході Революції Гідності підтримував рух країни до Європи. Рідні згадують його слова про те, що в українців немає нічого спільного з росіянами.
До повномасштабної війни Віктор працював інженером-лаборантом на цементному заводі. Він часто їздив у відрядження, а відпустки присвячував своєму хобі. Разом із друзями пройшов Туреччину із заходу на схід та мріяв побувати у Центральній Африці. Захоплювався подорожами, бо вважав, що вони дають відчути життя по-справжньому.
«Віктор любив свою роботу і завжди прагнув професійного розвитку. Ми пам’ятаємо його відповідальною, цілеспрямованою та хороброю людиною з гострим почуттям справедливості», – згадують колеги.
Після 24 лютого 2022 року Віктор сам пішов у ТЦК і долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді навідника 16-го окремого мотопіхотного батальйону. Виконував завдання на Луганщині, Харківщині, Запоріжжі. На війні діставав поранення, після яких щоразу повертався в стрій.
36-річний Віктор Боржиєвський загинув унаслідок кулі ворожого снайпера 17 березня 2023 року в селі Діброва на Луганщині.
«Надійшла cумна звістка для туристської спільноти Хмельниччини – на війні загинув кам’янчанин Віктор Боржиєвський. Віктор – вихованець Кам’янець-Подільської станції юних туристів, активно займався спортивним туризмом, успішно виступав у складі команди м. Кам’янця-Подільського на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Був суддею ІІ категорії, входив до складу головної суддівської колегії обласних чемпіонатів для учнівської та студентської молоді», – поінформували в Хмельницькому обласному центрі туризму та краєзнавства.
За словами тренера Героя Юрія Загоруйка, Віктор часто виступав на змаганнях і був п’ятиразовим чемпіоном України.
«Відповідальний, добрячий, надійний і дуже класна людина. У Кам’яці він був у команді «Вертикаль». Зараз майже вся команда – майстри спорту і кандидати в майстри спорту служать та захищають нашу Україну», – зазначив Юрій.
Віктора Боржиєвського поховали на Алеї слави центрального кладовища у Кам’янці-Подільському. У Героя залишилися батьки, брат і сестра.
Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та удостоєний звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського». На фасаді коледжу, де навчався воїн, відкрили меморіальну дошку.
Честь Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Віктор Боржиєвський, Фейсбук-сторінка Наталя Ківільша, Хмельницький обласний центр туризму та краєзнавства, Кам’янець-Подільська міська рада
-
Усі новини1 тиждень agoНайкращі планшети 2025 року: топ 5 моделей бюджетних і преміальних моделей (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoКолумбійська «жива Барбі» зробила операції доньці: мережа обурилася
-
Цікаво6 днів agoПонад 1 600 учасників із 100 населених пунктів долучилися до Всеукраїнської конференції “Жити життя під час та після війни”
-
Усі новини1 тиждень agoотримано дивовижну фотографію, таку ще ніхто не робив (фото)
-
Усі новини4 дні agoСофія Ротару про війну – співачка відреагувала на обстріл Тернополя
-
Суспільство1 тиждень agoЗаставу за Труханова повністю не внесли Анонси
-
Політика4 дні agoпро звільнення в уряді: Винні мають нести покарання незалежно від посад
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна залучила €75 мільйонів грантів на проєкти відбудови