Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Війна
Керченський міст добито
19 листопада 2026 року ЗСУ завдали контрольного удару по залізничній частині «гордості Путіна»
Джерело
Війна
Пам’яті старшого солдата Володимира Витошка
Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: кохану дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих. Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».
Фото: Правда ІФ
Володимир народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. У школі був активним, брав участь у різних заходах, вчився грати на гітарі в музичній школі. А ще – займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де брав призові місця.
Після школи закінчив Богородчанський військово-спортивний ліцей, а потім вступив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на факультет історії та політології, де здобув фах історика. У студентські роки Володимир став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі «Смерічка» від Прикарпатського університету, і пізніше, вже працюючи за кордоном, щоліта повертався у табір. У таборі приятелював з двома іншими вожатими – Тарасом і Степаном. Дружина Христина пригадує, що для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму.

Фото: Соломія Хороб
«Не знаю, чи пов’язав би він своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти – найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий», – говорить мама захисника, пані Наталія.
Володимир дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Він був переконаний, що українське – найкраще. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів, часто збирав їх за великим столом.

Фото: Фейсбук-сторінка Катя Ослопова
У 2013 році, після закінчення університету, пройшов строкову службу. Сестра Марія пригадує, що за Україну йому боліло завжди, а після початку повзучої інтервенції на Донбасі у 2014 році – він рвався у бій. «Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Це його засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би», – розповіла вона.

Фото з сімейного архіву
Володимир дуже любив ходити в гори. Його дядько Іван Мартинюк, один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті, змалку заохочував племінника до таких походів і Карпати залишилися його пристрастю на все життя. В горах під час походу він зробив пропозицію коханій Христині, з якою познайомився у 2018 році в соцмережах.
«Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині – позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою», – поділилася Христина.

Фото з сімейного архіву
Закохані одружилися у травні 2021 року. Христина пригадує: «Усі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він сам. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив».

Фото з сімейного архіву
З початком повномасштабної війни Володимир повернувся з-за кордону, де недовго працював після одруження, і, попри вмовляння рідних, 4 березня пішов до військкомату, добровольцем приєднався до лав 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ й вирушив на передову. Разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київської області бійців «десятки» ненадовго відпустили додому. «15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив зустріти друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”», – пригадала Христина.

Фото: Фейсбук-сторінка Valeriia Kovalchuk
Після триденної відпустки Володимир поїхав воювати на Донеччину, постійно перебував «на нулі». Бойовий медик роти згадує, що Володимир відрізнявся допитливістю під час занять з медицини: «Найбільше приємно – це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя». За словами побратимів, він мав добру вдачу та жартівливу натуру. У червні Володимир отримав поранення, після лікування місяць перебував на реабілітації, а у вересні повернувся до побратимів і продовжив службу на Бахмутському напрямку.
«Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було «йти». Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні», – ділиться спогадами Христина.

Фото з сімейного архіву
22 жовтня, у річницю весілля батьків, син привітав їх. Мама Володимира згадує: «Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”».
Остання телефонна розмова між Володимиром та Христиною відбулася напередодні загибелі захисника. «Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”», – ділиться Христина.

5 листопада 2022 року старший солдат Володимир Витошко загинув у бою з росіянами біля села Яковлівка під Соледаром на Донеччині. Життя 31-річного захисника обірвав ворожий мінометний снаряд.

10 листопада воїна поховали в рідному селі Підгір’я. У нього залишилися дружина, батьки, сестра, племінники, рідні.
«Володимир був гідною людиною, справжнім захисником. Завжди казав, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я!” Володимир був надзвичайно добрим, відданим, справжнім. Дуже любив життя, свободу, дітей і гори», – розповіла Христина.
«Володимир Петрович – це людина з великої букви, яка любила Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”», – ділиться спогадами Валерія Ковальчук, колишня вихованка Володимира Витошка у таборі «Смерічка».


Фото: ПІК
Посмертно Володимир Витошко удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «За заслуги перед Прикарпаттям».
У травні 2023 року на горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на його честь. Того ж року в селі Підгірʼя Богородчанської громади перейменували вулицю на честь Володимира Витошка.

Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1, 2; Меморіал. Платформа пам’яті, Богородчанська селищна рада, Правда.іф, Громадське
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
У ЗСУ впроваджується принцип НАТО, за яким сержант може самостійно ухвалювати рішення
У Збройних силах України проваджується один із принципів НАТО, відповідно до якого сержант може самостійно ухвалювати рішення, коли немає комунікації з вищим керівництвом, і нести за це відповідальність.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майор Віталій Гуменюк.
«У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним», – зазначив Гуменюк.
За його словами, у країн-партнерів ЗСУ також запозичили алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.
«Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий», – додав офіцер.
Як повідомляв Укрінформ, Збройні сили України провели Сержантський форум, який став першим заходом такого роду в історії сучасного українського війська.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Одеса1 тиждень agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення
-
Війна1 тиждень agoПам’яті старшого сержанта Ольги Таран (позивний «Зима»)
-
Суспільство1 тиждень agoСуд у Одесі розірвав контракт на реставрацію лікарні
-
Події1 тиждень agoУ Луцьку попрощалися з письменником-шістдесятником Йосипом Струцюком