Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Війна
Сили оборони за одну спецоперацію знищили 18 ворожих танків
Бійці спецпідрозділу безпілотних авіаційних комплексів Lasar’s Group Національної гвардії України у співпраці з артилерією суміжних підрозділів за одну спецоперацию знищили 18 танків російських загарбників.
Як передає Укрінформ, про це підрозділ повідомив у Фейсбуці та оприлюднив відео бойової роботи.
Перед виконанням місії відбувалося ретельне планування. Бійці багато літали і спостерігали за переміщенням ворожої техніки.
“В операції взяли участь як екіпажі ударних дронів «Лазарів», так і артилерія суміжників. Завдяки цьому по кожному танку було завдано удару. Більшість техніки вдалося знищити”, – зауважив командир екіпажу аеророзвідки Lasar’s Group НГУ “Домінік”.
Як повідомляв Укрінформ, Сили оборони України лише за останні дні уразили у тимчасово окупованому Криму нафтобазу, газові компресорні станції, комплекси протиповітряної оборони “Панцир” і С-400, радіолокаційні станції “Небо-У” та “Каста” російських загарбників.
Фото ілюстративне: Генштаб ЗСУ
Війна
Міноборони назвало уражені цілі за останні дні
Сили оборони України лише за останні дні уразили у тимчасово окупованому Криму нафтобазу, газові компресорні станції, комплекси протиповітряної оборони “Панцир” і С-400, радіолокаційні станції “Небо-У” та “Каста” російських загарбників.
Війна
Пам’яті головного сержанта Романа Довгалюка (позивний «Бурий»)
Був щирим патріотом, став на захист України ще під час АТО/ООС
38-річний захисник завжди був готовий прийти на допомогу. І дуже любив Україну.
Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту. Глибинний патріотизм хлопець увібрав від своїх предків, які не лише воювали в УПА, а й служили Україні в часи Директорії Володимира Винниченка і Симона Петлюри.
Фото: Суспільне Тернопіль
«Ромчиків прадід був адміністратором війська Української Народної Республіки. В нас вдома всі були патріоти. А по татовій родині всі були в УПА. Татовому брату присудили 25 років каторжних робіт у Воркуті, бо він був провідником УПА Косів-Коломия», – розповідає мама військовослужбовця, пані Христина.

Фото: Суспільне Тернопіль
У 15 років Роман самостійно навчився їзді на мотоциклі, а вже дорослим створив власний байкерський клуб. У цивільному житті чоловік займався власною справою – мав тату-салон, писав картини олійними фарбами, брав участь у співочих конкурсах, організовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски.

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
У Тернополі він наслухався чимало історій з фронту у своєму тату-салоні. Саме там для багатьох учасників АТО/ООС він став другом, бо вмів зрозуміти, співпереживати, підбадьорити. До ЗСУ Роман приєднався у 2020 році – підписав контракт на три роки.

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
Повномасштабна війна застала «Бурого» на Волині, де саме завершувалися військові навчання. Роман, не задумуючись, став на захист Батьківщини. Він служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, керував артилерійським підрозділом. Разом із побратимами захищав Україну на Київщині, в Чорнобилі, на Житомирщині, Оріхівському напрямку, у районі Куп’янська та Бахмута. З першого до останнього дня брав участь у звільненні Харківської області, воював поблизу Гуляйполя та у Волновасі.

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
За спогадами пані Христини, син «добивався, щоби його поставили на сам “нуль”. Від рядового солдата дослужився до сержанта, став командром розрахунку». Захисник так говорив: «Роботу виконуємо добре, відправляємо “посилочки”, зменшуємо кількість російських окупантів».

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
Сім’я та побратими для Романа завжди були підтримкою. Справжньою опорою для воїна стала Христина Романівна, мама, яка постійно допомагала синові та його побратимам. Вона приїздила на фронт, передавала гостинці й необхідне спорядження. А Роман став у підрозділі справжнім взірцем мужності. Його поважали побратими, йому довіряли життя, він був неперевершеним командиром.

Фото: Тернополяни
За словами мами бійця, Роман завжди переживав та дбав про своїх побратимів: «Недавно там був приліт, хлопці не мали ні подряпини. Вони навіть не чхали і не кашляли. Він ними опікувався. Казав: “Туди не йдіть. Я чую, там вже летить, ви мені вірте. Бігом ховайтеся”. Мені вже хлопці це розказували».

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
Прогнози щодо завершення війни у «Бурого» були радикальні: «Ми тоді переможемо, коли останній окупант на нашій землі піде в землю».
Роман Довгалюк був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який він особисто отримав з рук Президента України.

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.
Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. У нього залишились батьки, донька та брати.


Фото: Суспільне Тернопіль
«Коли почалась війна, я почула від мами, що Ромчик служить і зовсім не була здивована. Не сумнівалася, що він піде на захист своєї Батьківщини. Але я завжди вірила, що він дочекається перемоги живим, здоровим і щасливим», – сказала Галина Івах, вчителька ліцею, де навчався Роман.

Фото: Фейсбук-сторінка Христина Довгалюк
13 вересня 2024 року Роман Довгалюк був посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Усі новини1 тиждень agoВідпочинок на острові Закінтос – до чого треба готуватися
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одесі проведуть дорожні роботи на семи вулицях міста
-
Події1 тиждень agoНа кінофестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях заявили про умисне руйнування локації літнього кінотеатру
-
Усі новини1 тиждень agoЗганьблена на весь світ наречена, від якої втік чоловік на весіллі, знову збирається заміж (фото)
-
Політика1 тиждень agoУгода з Україною щодо прав угорців у Закарпатті набула чинності
-
Відбудова5 днів agoТуск очікує на участь Зеленського у конференції з відбудови України у Гданську
-
Війна1 тиждень agoНа фронті від початку доби росіяни здійснили 61 атаку, найгарячіший
-
Усі новини1 тиждень agoРікі Мартін в Україні – співак може виступити тут