Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Війна
Покровка на Сумщині перебуває під контролем ЗСУ
Населений пункт Покровка на Сумщині перебуває під контролем ЗСУ, поширені на російських ресурсах заяви про нібито його захоплення не відповідають дійсності.
Як передає Укрінформ, про це 14-й армійський корпус повідомив у Фейсбуці та оприлюднив відеокадри, як майорить у Покровці прапор України.
“Воїни 14-о армійського корпусу встановили державний прапор України у населеному пункті, вщент розбивши чергову брехню російських пабліків про нібито “захоплення” цієї території”, – йдеться у дописі.
“Якщо зазирнути в історію, то генетичний код нинішніх окупантів не змінився: ще з 1917 року радянські нелюди принесли сюди розкуркулення та терор, намагаючись зламати волелюбний дух прикордоння. Сьогодні їхні нащадки продовжують ту саму справу – методично перетворюють село на руїни КАБами та артилерією, мстячись за те, що не можуть тут закріпитися”, – зазначили військові.
У 14-у армійському корпусі підкреслили: “Покровка практично вщент розбита, але вона не здана. Встановлений нашими бійцями стяг над згарищами – це не просто символ, це доказ того, що 14-й армійський корпус тримає населений пункт під щільним вогневим контролем”.
Як повідомляв Укрінформ, населений пункт Криничне на Запоріжжі перебуває під контролем Сил оборони України.
Фото Укрінформу можна купити тут
Війна
Третій армійський корпус зірвав спробу масштабного механізованого наступу РФ
Третій армійський корпус зірвав спробу масштабного механізованого наступу армії Російської Федерації – ворог пішов в атаку одночасно на семи напрямках і задіяв понад півтисячі піхотинців, 28 одиниць бронетехніки, більше 100 одиниць мототехніки, багі й квадроциклів.
Як передає Укрінформ, про це Третій армійський корпус повідомив у Фейсбуці.
«19 березня противник здійснив наймасштабнішу спробу прориву на Лимансько-Борівському напрямку. Росіяни залучили сили 1-ї танкової та 20-ї загальновійськової армій РФ, але ворог почав зазнавати втрат, не доїхавши до ЛБЗ», – ідеться у повідомленні.
Ворог пішов в атаку одночасно на семи напрямках у смузі корпусу і задіяв понад півтисячі піхотинців, 28 одиниць бронетехніки, більше 100 одиниць мототехніки, багі й квадроциклів.
«За чотири години підготовлені підрозділи «Трійки» перетворили стрімкий прорив росіян на масштабний провал», – зазначили у корпусі.
Втрати ворога в техніці: 84 одиниці мототехніки, 11 БМП і БТР та 3 танки. Уражено ТОС «Сонцепьок» і 5 гармат. Знищені 160+ ворожих БпЛА.
«Півтора місяці ми спостерігали ознаки підготовки наступу. Росіяни нарощували удари КАБами по наших переправах через Оскіл, намагаючись відрізати логістику. Почали наводити власні понтонні переправи й розміновувати маршрути – це прямо вказувало на підготовку до широкомасштабного механізованого наступу.
Ми готувалися: на різних напрямках були відпрацьовані оборонні дії, кожна бригада мала власний план відбиття атаки. Корпус координував ці дії – і у результаті на всіх напрямках удари були зірвані», – зазначив бригадний генерал Андрій Білецький.
За добу бригади й полки корпусу знищили 405 військовослужбовців ворога: 288 – безповоротні, решта – санітарні втрати.
«Армії РФ не вдалося захопити ні населених пунктів, ні позицій. Знищення залишків живої сили, якій вдалося вижити у кілзоні «Трійки», триває», – наголосили в корпусі.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія зі зміною погодних умов посилила тиск одразу на кількох ділянках фронту, кількість бойових зіткнень кілька днів поспіль перевищує 200.
Фото: Генштаб ЗСУ
Війна
Пам’яті старшого солдата Богдана Гриценка
Свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам
***
Вона історію творила
За нею душу й тіло у вогонь
Вона як птаха сизокрила
Яка присіла на долонь
Ці рядки про рідну мову декламував у соцмережах студент-історик Богдан Гриценко. Коли прийшла війна — він підтвердив свої слова вчинками: старший солдат став на захист України в перші дні широкомасштабного вторгнення РФ, хоча йому було лише 20 років.
Богдан народився і виріс у Вознесенську, навчався на історичному факультеті Миколаївського національного університету, мріяв викладати історію й передавати молодшому поколінню любов до України. Служив у складі 188-го батальйону 123-ї бригади ТрО, де швидко здобув авторитет побратимів і отримав свою першу відзнаку за оборону Миколаєва.
Після звільнення Херсона Богдан обрав одну з найнебезпечніших ділянок служби — став драйвером моторних човнів. Під постійним ворожим вогнем переправляв через Дніпро боєприпаси й підкріплення, а назад вивозив поранених і мирних жителів.
Навіть коли артилерія накривала воду, він не залишав своїх: брав на буксир пошкоджені човни, витягував екіпажі з-під ударів і повертався за тими, хто потребував допомоги. Побратими згадують його як відважного, витриманого й надійного воїна, який завжди йшов туди, де було найважче, і ніколи не ховався за чужими спинами.

Богдан загинув у грудні 2023 року під час евакуації бійців у районі Кринок на Херсонщині.
За коротке, але героїчне життя він здобув державні та бойові нагороди — серед них орден «За мужність» ІІІ ступеня та відзнака Президента «За оборону України». Його подвиг назавжди залишився у пам’яті побратимів і вдячних людей, яких він урятував.
Рідні згадують Богдана як світлого, працелюбного й надзвичайно відповідального юнака. Він рано став самостійним, багато працював, писав вірші, любив історію та завжди допомагав іншим. Богдан свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам. Його життя стало прикладом честі, мужності та безмежної любові до України — любові, за яку він віддав найдорожче.

Честь Герою!
Олег Книгницький
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Усі новини5 днів agoШон Пен замість «Оскара» зустрівся з Зеленським (фото)
-
Одеса1 тиждень agoЯкі графіки відключень світла будуть в Одесі завтра, 10 березня
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одесі пішов з життя актор із “Пригод Електроніка” Василь Скромний Анонси
-
Війна1 тиждень agoЧерез атаку РФ по Дністровській ГЕС у річку витікло 1,5 тонни масел: плями помітили в Молдові
-
Суспільство1 тиждень agoНа трасі Одеса-Миколаїв сталася смертельна аварія
-
Відбудова1 тиждень agoМінфін та KfW напрацьовують нові інструменти економічного відновлення України
-
Події1 тиждень agoУ Києві презентували книгу «Повномасштабний вибір» про нацгвардійців
-
Війна7 днів agoдепутатам: Доведеться служити народу або у парламенті, або на фронті