Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Війна
На Олександрівському напрямку росіяни намагаються накопичувати живу силу у залишках забудови
На Олександрівському напрямку російські загарбники намагаються накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях.
Як передає Укрінформ, про це 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України повідомив у Телеграмі й оприлюднив відео.
«На Олександрівському напрямку противник продовжує намагатися накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях, використовуючи поодинокі переміщення для прихованого просування між позиціями», – ідеться у повідомленні.
Оператори БпЛА 132 окремого розвідувального батальйону 7 корпусу ШР ДШВ методично виявляють та знищують ворожих «туристів» ще на підходах до переднього краю.
Як повідомляв Укрінформ, на Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.
Війна
Пам’яті Героя України, капітана Віктора Оцерклевича (позивний «Крєпиш»)
Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок
Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. Його батько був військовим, учасником війни в Афганістані та ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи. Брат Віктора Олексій – також професійний військовий.
Тому після школи хопець також мріяв про військову кар’єру, і у 2004 році пішов на строкову службу, де з простого солдата дослужився до старшини, що було рідкістю серед строковиків.
Після служби Віктор працював інспектором-кінологом у складі Держприкордонслужби. Про цей період він не любив згадувати, окрім своєї вівчарки Сандри, яку любив усім серцем.
У 22 роки чоловік познайомився з Ольгою, яка за пів року стала його дружиною. Контракт з ДПСУ закінчився і подружжя перебралось до Кривого Рогу. Тут чоловік влаштувався на шахту «Батьківщина» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Спершу був учнем прохідника дільниці, згодом сам став прохідником. Паралельно з роботою на шахті навчався у Криворізькому національному університеті.

У 2015-2016 роках Віктор служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» на Донеччині. Брав участь у боях за Піски. З того періоду в нього залишилися шрами на плечах від фосфорних снарядів.
«Воно так гарно було. Бачу – падає красиве, наче тихий салют. А коли потрапило на мене, то пропалило форму і попекло шкіру. Мене врятував бронік, а то були б сильніші опіки», – розповідав згодом Віктор.
Після демобілізації у 2016 році він завершив навчання в університеті і вирішив повернутись на військову службу, підписавши контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою, з якою брав участь у боях на Світлодарській дузі.
Певний час служив під командування брата – Олексія «Купола» Оцерклевича, через що Віктора називали «Купол-молодший». Згодом брат перейшов служити в інше місце, а Віктор став командиром роти. Підлеглі згадують з повагою про «Крєпиша», як про людяного командира. Одного разу він відпустив у відпустку бійця, в якого от-от мала народити дружина, прямо посеред навчань. «Це ж дитина народжується. То святе. Як можна не відпустити? Нічого, потім відпрацює», – пояснював чоловік.

Щоб бути ближче до родини, Віктор перевівся до 17-ї окремої танкової бригади імені Костя Пестушка. Головним для нього були доньки Віка та Іра і дружина Ольга.
«Вітя – найкращий чоловік і батько. Найбільшим бажанням у нього було відвести Ірочку в перший клас. Він дуже засмучувався, що у нього не виходило приїхати та відвести Віку 1 вересня, тому він завжди казав, що де б не був, але Ірочку з бантиками відведе до школи», – розповідає Ольга.
Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині. Кілька разів росіяни брали їх у напівкільце, однак, попри втрати, українські танкісти давали відсіч.
«Ситуація була критичною: ворог накривав позиції важкою артилерією, неодноразово заходив у напівкільце. Підрозділ капітана Оцерклевича тримався до останнього. Через щільність вогню евакуація поранених і загиблих була неможливою, а невдовзі територія опинилася під окупацією», – розповів побратим Богдан Крупський.
На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві.
28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса
Фото: Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
На Слов’янському напрямку армія РФ застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг
На Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.
Як передає Укрінформ, про це 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України повідомив у Телеграмі і оприлюднив відео системної роботи 81 оаембр по логістиці ворога.
Ситуація на Словʼянському напрямку залишається доволі складною через системні обстріли підрозділами РФ українських позицій та намагання контролювати логістичні сполучення між підрозділами.
Останній місяць ворог намагається активно застосовувати наземні роботизовані комплекси для забезпечення провізією та боєприпасами позиції артилерії та БПЛА, також ворог активно застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг, по яких рухаються підрозділи 81 оаембр.
«Попри складну обстановку на Словʼянському напрямку воїни 81 бригади 7 корпусу ШР ДШВ стійко утримують оборону та ефективно виконують поставлені завдання – про що свідчить зменшення логістичної активності противника в тилу», – наголосили в ДШВ.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія від початку доби 51 раз атакувала позиції Сил оборони України, основні зусилля зосереджувала на Покровському та Гуляйпільському напрямках. Також ворог обстрілював прикордонні райони.
-
Відбудова1 тиждень agoна форумі у Нью-Йорку: Україна має багато тузів у рукаві
-
Усі новини1 тиждень agoGalaxy Z Flip 7 проти Moto Razr 70 Ultra (фото)
-
Події5 днів agoУ Тернополі визначили переможців премії імені Івана Марчука
-
Відбудова6 днів agoПрем’єр Чехії візьме участь у конференції з відбудови України-2026
-
Усі новини1 тиждень agoБіженці в Нідерландах 3 роки жили в таборі — що вони розповідають
-
Одеса4 дні agoНаступ на Одесу: загроза з боку Придністров’я залишається
-
Усі новини1 тиждень agoФільми травня 2026 року — у кіно покажуть Диявол носить Прада і концерт Біллі Айліш
-
Відбудова5 днів agoМінрозвитку розпочало відбір громад для участі у Ukraine Recovery Conference 2026