Connect with us

Війна

8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою

Published

on

Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”. 

Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника? 

Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення. 

Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.  

Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є. 

Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.  

Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.  

Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада? 

Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель. 

Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”. 

Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.  

Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?  

Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план. 

Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?  

Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.  

Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю. 

Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.  

Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.  

Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.  

Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.  

Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.  

Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись. 

Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році.  Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре. 

Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?  

Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.  

Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.

Війна

Росіяни намагаються обійти Куп’янськ з «неочікуваного кута»

Published

on

Російські окупаційні війська намагаються обійти місто Куп’янськ Харківської області з північного заходу, але ці спроби не мають успіху.

Про це в телеефірі розповів речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає Укрінформ.

«Зараз вони роблять спробу обійти з неочікуваного кута й зайти з північного заходу. Це під населеним пунктом Радьківка в першу чергу – вони туди зараз активно тиснуть і намагаються взяти там контроль. Бо раніше, якщо вони ходили східніше через Голубівку, то після операції “Велес” і ще декількох дій цей напрямок для них став не таким простим, і вони хочуть заробити хоча б “сіряк”, щоб заходити через Радьківку безпосередньо вже на місто», – розповів Трегубов.

Водночас він назвав такі спроби окупантів зайти до Куп’янська «не оптимальними».

Читайте також: Покровський напрямок – найгарячіший, на фронті за добу було 135 боєзіткнень

«Населені пункти Кіндрашівка та Радьківка є поруч, на Кіндрашівку вони зараз сунуть більш активно, але Радьківка – між Кіндрашівкою та Куп’янськом, тому без неї нічого не вийде. От зараз вони намагаються втілити в життя цей задум, але ситуація і в самому місті, і в Радьківці для них зараз не оптимальна», – вважає Трегубов.

Як повідомляв Укрінформ, після операції «Велес» проникнення військових РФ до Куп’янська не фіксували.



Джерело

Continue Reading

Війна

як Росія усуває контроль над місцями несвободи

Published

on


Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання

На початку листопада цього року РФ офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Через це Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні. Що це означає для тисяч українців – військовополонених і цивільних, яких Москва утримує у місцях несвободи?

Що таке КЗК?

КЗК – незалежний моніторинговий орган Ради Європи, створений на підставі Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція набула чинності 1 лютого 1989-го, тоді ж розпочав роботу Комітет. Його створення стало важливим нововведенням у міжнародному праві: замість того щоб лише карати винних після вчинення злочину, було запроваджено механізм регулярних перевірок місць несвободи для запобігання катуванням.

Основна функція КЗК – регулярні інспекції місць, де люди перебувають не з власної волі. Йдеться не лише про в’язниці. До сфери його моніторингу належать слідчі ізолятори та виправні колонії, поліцейські відділки, психіатричні лікарні та інші установи, де людей позбавляють волі за рішенням державних органів.

Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув’язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув’язненими.

Візити могли бути плановими (зазвичай раз на чотири роки) або позаплановими – коли виникала потреба в терміновій перевірці. Державу заздалегідь повідомляли про намір здійснити візит, але після повідомлення інспектори могли прибути до конкретної установи без попередження.

Фото DV / Y. Vishnevets

Росія і КЗК

За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.

Важливо розуміти: КЗК не був судом і не виносив вироків. Він не встановлював кримінальну відповідальність конкретних посадовців. Його завданням було попередження катувань через незалежний моніторинг і рекомендації. Цим він доповнював діяльність Європейського суду з прав людини. КЗК мав можливість побачити те, що відбувається за зачиненими дверима російських в’язниць, тоді як ЄСПЛ переважно розглядав наслідки вже вчинених порушень.

Росія приєдналася до конвенції в 1998 році. За період до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням здійснив 30 візитів до країни й відвідав понад 450 місць позбавлення волі. Однак, за увесь період перевірок, російська влада погодилася оприлюднити лише чотири звіти. Решта залишилися засекреченими. Тобто навіть тоді, коли Росія формально була учасницею конвенції, вона фактично обмежувала прозорість своєї пенітенціарної системи.

Після 2021 року співпраця припинилася: російська влада більше не допускала представників Комітету до своїх установ. Вихід із конвенції 1 листопада 2026 року лише юридично закріпив цю ізоляцію.

Українці в російському полоні, або Катування як система

Точну кількість українців, які перебувають у російській неволі, встановити неможливо. За даними Медійної ініціативи з прав людини станом на 16 вересня 2026 року РФ незаконно утримує 2654 цивільних українців. Але насправді їхня кількість значно більша. Становище цивільних нерідко ще складніше, ніж військовополонених: Росія не визнає їх окремою категорією незаконно утримуваних осіб, натомість часто оформлює затримання як кримінальне переслідування за російським законодавством.

І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.

Витавруване хірургом гасло на животі українського полоненого Андрія Переверзєва / Фото nashaniva.com
Витавруване хірургом гасло на животі українського полоненого Андрія Переверзєва / Фото nashaniva.com

Про масштаби й жорстокість катувань свідчать історії звільнених із російського полону українців. Військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Андрій Переверзєв, який потрапив у полон у лютому 2024 року, розповів, як російські військові били його, застосовували електричний струм до відкритих ран. Згодом хірург випалив  на його животі напис «слава россии» і літеру Z. Ця історія стала відомою далеко за межами України. Інший приклад – цивільна українка Наталія Власова: захоплена ще в березні 2019 року, вона пережила чотири місяці катувань і сексуального насильства в донецькій катівні «Ізоляція». Її також залякували погрозами викрасти й убити маленьку доньку.

ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в’язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені  Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.

Наслідки тортур / Фото Костянтин і Влада Ліберови
Наслідки тортур / Фото Костянтин і Влада Ліберови

Які міжнародні механізми залишаються?

Після повідомлення про вихід Росії з конвенції виникає закономірне запитання: чи означає це, що міжнародні організації взагалі втратили можливість стежити за ситуацією з катуваннями в Росії? Ні. Попри вихід із конвенції, залишаються три міжнародні механізми, які дають змогу збирати й документувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.

1. Комітет ООН проти катувань

Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.

Але тут є важлива обставина: Росія не підписала й не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань  (OPCAT). Саме цей протокол передбачає систему регулярних незалежних відвідувань місць несвободи. Отже, Росія не має й відповідного національного превентивного механізму в межах цього протоколу.

2. Спеціальний доповідач ООН з питань становища у сфері прав людини в Росії

Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.

Маріана Кацарова, спецдоповідачка ООН з питань прав людини в РФ / Фото Укрінформ
Маріана Кацарова, спецдоповідачка ООН з питань прав людини в РФ / Фото Укрінформ

Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в’язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в’їзд на територію Росії. В інтерв’ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що «…до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності».

3. Московський механізм ОБСЄ

Московський механізм ОБСЄ – процедура незалежного розслідування порушень прав людини, створена у 1991 році. Вона дозволяє групі держав-учасниць ініціювати таке розслідування в іншій державі, зокрема без її згоди. Призначені експерти збирають свідчення, аналізують документи й докази та готують доповідь із висновками. У контексті російсько-української війни механізм використовували для документування незаконного утримання українських цивільних, катувань і жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 держав ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження становища незаконно утримуваних Росією цивільних, а у 2025-му 41 держава ініціювала розслідування порушень щодо українських військовополонених. Механізм дає змогу документувати злочини навіть без доступу до місць утримання, однак не замінює регулярного фізичного моніторингу в’язниць.

Гуманітарна місія Червоного Хреста

Ще один вимір проблеми – відсутність незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених – саме те, чим мав би займатися Червоний Хрест. Відповідно до ІІІ Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання та спілкуватися з ними без свідків. Забезпечити такий доступ зобов’язана сторона, яка утримує полонених. Однак із 2024 року МКЧХ не має доступу до українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір’яна Сполярич-Еггер під час візиту до Москви знову порушувала питання відновлення доступу, однак домовитися про це не вдалося. Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Відмова в доступі сама по собі не доводить фактів катування конкретних полонених, але позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевіряти умови їхнього утримання.

Що в результаті?

Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ – збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув’язненим і перевірити, що там відбувається.

Повернення українських військових з російського полону / Фото Укрінформ
Повернення українських військових з російського полону / Фото Укрінформ

Тож у даному випадку йдеться не просто про вихід Росії з конвенції, а про демонтаж міжнародного контролю над російською пенітенціарною системою на тлі систематичного застосування катувань як інструменту державного насильства. Росія усуває незалежний нагляд саме тоді, коли міжнародні організації накопичили дедалі більше свідчень про злочини в її місцях несвободи.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Укрінформ



Джерело

Continue Reading

Війна

Зеленський обговорив із Хмарою підготовку до «Рамштайну»: Основні потреби

Published

on

Президент Володимир Зеленський напередодні засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» обговорив із міністром оборони Євгенієм Хмарою ключові потреби та пріоритети України.

Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

«Готуємось до зустрічі оборонної контактної групи у форматі «Рамштайн» уже завтра – міністр оборони Євгеній Хмара представить наші потреби та ключові пріоритети у співпраці. Звісно, зосереджуємося на перехоплювачах для ППО та забезпеченні української бойової авіації амуніцією», – зазначив Зеленський.

Також на зустрічі з партнерами планують обговорити можливість збільшення фінансування виробництва дронів для Сил оборони та активізації спільних виробничих проєктів.

«Швидкість нашої роботи повинна збільшуватись, і кожен день має давати Україні та партнерам результати. Розраховую на змістовну зустріч», – зазначив Президент.

Крім того, Хмара доповів про виконання плану далекобійних ударів. За словами Зеленського, «наші українські дипстрайки досягають визначених цілей».

Президент також повідомив, що затвердив нові операції.

Читайте також: Євросоюз виділив Україні €1,71 мільярда на дрони, боєприпаси та системи ППО

Як повідомлялося, попередня відбулася 8 вересня у віртуальному режимі під спільним головуванням міністрів оборони Великої Британії Веса Стрітінга та Німеччини Бориса Пісторіуса. У ній взяли участь представники оборонних відомств 50 країн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте та заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі.

Фото: Володимир Зеленський / Фейсбук



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.