Війна
8 тисяч наполегливих одеситів, бої з тінню в ОМР та житлове майбутнє. Інтерв’ю з депутаткою Анастасією Большедворовою
Одеська міська рада об’єднує людей, які за інших умов, однозначно не комунікували між собою. Ось і з цією різнопоглядовістю вони мають домовлятись, приймати рішення і дивитись набагато далі, ніж у завтра. Чи виходить це у них? «Дайджест Одеси» запитав у депутатки Анастасії Большедворової, торкнулись і голосування щодо Катерини, програми збереження культурних об’єктів, розвиток будівництва в місті. Як каже Анастасія: “До ворожки не ходи: буде важко, але має вийти”.
Голосування щодо долі Катерини завершене і взяло участь майже 8 тисяч одеситів. Чи показово це для міста-мільйонника?
Дійсно, хочеться запитати наших людей: ви ж такі незадоволені, то чому не реєструєтесь на сайті? В мене є два пояснення.
Коли я працювала над створенням Таїровського парку, нам було потрібно голосування і, звертаючись до людей, чула купу відмовок. Здебільшого, вони бояться показати свій паспорт, адже хтось візьме якісь там кредити. Це неможливо: ніхто не може взяти кредит на фото паспорта! Проте… І друга причина — складна система реєстрації. Потрібно бути справді наполегливим. Якщо ти живеш в Одесі, але прописаний в області — не підходиш. Але в чомусь є сенс — вирішувати долю міста мають ті, хто в ньому живе. Всі ці одеситки в п’ятому поколінні, що живуть за кордоном вже багато років, не мають розповідати нам, що тут має стояти, а що ні. Дійсно, ми живемо в цьому місті, тож і вирішуватимемо.
Ось ці майже вісім тисяч, які проголосували — дуже наполегливі люди, які переживають за місто. У нас не так багато одеситів, які хочуть щось вирішувати, мають свою думку і яким не все одно, що відбувається у них на подвір’ї. Якщо це вісім тисяч, то добре, що хоча б вони є.
Думаю, що загальна думка людей справді така: треба забирати той пам’ятник. Є люди, які активно не хочуть, щоб він тут був: закидують, розмальовують, то післязавтра вони прийдуть з сокирою і просто зламають. І нащо це нам все? Її треба забирати.
Лише ми, одесити, творимо свою історію. Ми тільки стаємо сучасними, бо ще дихали цим совком. Сьогодні, попри велике горе, в нас є шанс трохи змінитись і йти далі.
Це питання знову винесуть на сесію, адже вирішувати має ОМР: чого ще чекати від 30 листопада?
Сесія є, але питань ще немає. Так, перелік чи якесь офіційне повідомлення від міської ради ще не дійшло. На календарі 8 листопада, тому вони, напевно, ще вирішують. Думаю, що важливі будуть, як завжди, земельні питання, бо під час воєнного стану є обмеження у наданні земель.
Частина комісій не збирається через те, що немає можливості вирішити всі нагальні питання. Коли зібралась архітектурна комісія, то виявила багато проблемних моментів. Здебільшого через те, що міська рада хоче робити все сама, а потім сказати “депутати ж прийняли рішення”.
Це просто якась боротьба, але сьогодні сесійна зала наповнена трошки іншими депутатами. Є колеги з інших фракцій, я справді пишаюсь тим, що вони стали на цей шлях. Вони переживають за місто, але їх чомусь динамлять.
Така ж ситуація із затвердженням міської програми «Збереження об’єктів культурної спадщини» на 2022-2024 роки?
Голова нашої комісії виявила, що було підняте це питання майже випадково. Ця програма мала бути перероблена разом із нами і управлінням з питань охорони об’єктів культурної спадщини. Управління ніби боїться, вони роблять свою роботу зовсім не креативно чи творчо. Просто старий план з підредагованими сумами на поточні роки, але його прийняли. З програми ми побачили, що робиться мало об’єктів. Ледве-ледве за рік реставрується 8 будинків, і виправдовуються тим, що мало компаній в Україні цим займаються. Та халтури там теж вистачає. Насправді маємо зачекати перемоги та завершення війни, щоб якось покращити цей план.
Але зараз є багато виходів на європейські компанії, гранти: чи не варто використати це?
Дійсно, зараз є вихід на Європу, але не всі хочуть вкладати у країну, де йде війна, стосовно реставрації. Тобто вони вкладуть гроші, відреставруємо, а наступного дня щось прилетить. Наприклад, закриття скульптур левів у Міському саду відбулось завдяки виграному гранту за участі міської ради. Щоправда, ми ж не можемо законсервувати все місто.
Є кілька крутих проєктів, які ми мали реалізовувати цього року. Серед них реставрація та роботи з дитячого та дорослого майданчика у Таїровському районі. Вже тривав процес виділення коштів — 3 мільйони гривень. Половина запланована на створення Таїровського парку, про який я говорю нескінченно. Ми добиваємось, щоб ті гроші дали, бо вони ніби є. Але і це дуже небагато коштів, щоб зробити дійсно класний парк. Потрібно, щоб туди заходили приватні підприємці, над чим я вже працюю.
Між вулицями Глушко та Небесної сотні є паркова зона без назви та використання. Цього року мало стати сучасним та класним місцем, щоб люди користувались. Можливо, менше б нарікали, що лавка не там стоїть, але хоча б є.
Що нас очікує стосовно житла та будівництва? Наразі прогнозують два варіанти розвитку подій: залучення держави та поступовий рух, або ж банкрутство та недобудови.
Ситуація у будівельній галузі і справді складна, але не думаю, що дійде до банкрутства. Наприклад, «Будова» були у застої, мали складнощі із грошима, але бачу, що вони відновлюють свої проєкти. Отже, шукають шляхи і не хочуть покидати місто.
Є компанії, які продовжують будувати і навіть здавати в експлуатацію. Наприклад, у районі 7 кілометру, забудовник «Zezman». Вони готують квартири вже з ремонтом, а тут скачок долара. І дороблювати довелось вже геть за іншу для них вартість. Думаю, не особливо заробили, але все ж виконали свої обіцянки.
Навіть «Простір» теж трохи рухається. Хоч і у засновника погана репутація і у 2009 році він кинув багато інвесторів.
Кидати зараз свій бізнес не корисно. Як закінчиться війна, житло здорожчає, це однозначно. Все, що почали одеські забудовники, завершать. Їм не вигідно кидати своїх інвесторів, бо вони їх годують. Ситуація кризова, але має виправитись. Якщо добудують хоча б на 90% — це буде плюс, а ще на 10% значить має держава підключатись.
Вже були випадки, коли люди, які вкладали гроші, мали вкласти ще більше. До цього потрібно бути готовим. Ми це проходили під час будівельної кризи у 2014 році. Просто наразі маємо робити це системно, залучати іноземні інвестиції. Це все відбуватиметься після перемоги. Однозначно скажу, якщо сьогодні десь хтось рухається, це добре.
Нові проєкти: чи є сенс планувати зараз?
Саме житлові комплекси немає сенсу робити чи планувати, адже змінюється і формат нашого життя. Але потрібно адаптуватись під воєнні умови. Дивилась нещодавно новий комплекс під офісні приміщення на Таїрова. Там зробили віконниці. І це круто виглядає, ніби у французькому стилі, а ще й практично, закривши їх, можна врятувати життя, житло та саме скло. Таке наше майбутнє: гарно та безпечно.
Говорити про відбудову — класно. Але чи готові, ті хто розмовляє, прийти і витратити тут свої гроші? Мені здається у нас є хороша перспектива. І які б питання ми не мали до нашого президента — він статусний, багато країн орієнтуються саме на нього. Тому, думаю, будуть витрачати свої кошти на відбудову. Україна була якоюсь недоєвпропейською, попри весь біль і втрати зараз, це наш шанс приєднатись до європейської культури, виокремивши свої цінності та українськість.
Війна
На фронті загинув відеооператор із Полтави Василь Величко
На війні під час виконання обов’язку із захисту України загинув відеооператор полтавських телеканалів Василь Величко.
Як передає Укрінформ, про це команда телеканалу ІРТ-Полтава повідомила у Фейсбуці.
«Василь загинув 16 жовтня, виконуючи обов’язок захисника України. Про страшну звістку повідомила його дружина», – ідеться в дописі.
До того, як долучитися до лав Збройних сил України, Величко працював відеооператором полтавських телеканалів ІРТ та «Місто Плюс».
«Царство Небесне і вічна пам’ять світлій людині», – додали колеги загиблого.
Як повідомляв Укрінформ, запорізького журналіста, теле- і радіоведучого та військовослужбовця Дмитра Хижняка, який вважався зниклим безвісти з 2024 року, визнали загиблим.
Фото: Фб/ІРТ ПОЛТАВА
Війна
Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський був відомий в науковому колі та світі музики. Тонко розбирався у своїх темах, за що його любили на конференціях та лекторських залах. Адже його присутність означала, що тема буде розкрита до деталей.
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. З дитинства обожнював музику. Паралельно з навчанням в Десятій середні школі навчався в Бердичівській музичній школі.
Згодом освоїв фах хорового диригента Житомирському державному музичному училищі ім. В. С. Косенка. Вищу освіту здобув у Київській консерваторії (нині Національна музична академія імені Петра Чайковського).
Викладав в рідному музучилищі та навчався в аспірантурі. У 2014 році захистив дисертацію на тему “Витоки, музична теорія та виконавська практика партесного багатоголосся” та отримав ступінь кандидата мистецтвознавства.
Спільно з старшим науковим співробітником Національного музею історії України Владиславом Безпальком, Іван Кузьмінський досліджував історію української музики. Зокрема перша стаття історика та музикознавця була присвячена музичному повсякденню Волині XVI – початку XVII століття.
“Ця робота поставила нам дуже високу планку. Далі ми ще багато працювали над різними дослідженнями, результатом яких ставали спільні наукові публікації. У нас був дуже плідний тандем: історик і музикознавець, все ж, по-різному дивляться на ті самі речі і в цій міждисциплінарній роботі народжувалися й реалізовувалися чудові ідеї”, – згадує про цю роботу Владислав Безпалько.
Історик зазначає, що я Іван мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину.
“Так склалося, що тривалі періоди без власної державності давалися взнаки на сприйнятті того, що є нашим, і що насправді є нашим, а не нав’язаним. Так, у нас забирали кращих людей, навіть якісь наші архіви знаходяться не в Україні. Натомість для нас писали вигідну іншим «нашу» історію, нав’язували певні наративи, що не завжди є правдивим. Іван це відчував та хотів змінити такий стан речей у своїй галузі”, – пояснює Безпалько.
У 2019 році завдяки Іванові сталася знакова для становлення української історичної музикології подія: в експозиції Національного музею історії України він виявив раніше не відомий рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття.
Окрім ґрунтовної наукової роботи, Іван Кузьмінський працював режисером на дитячому телеканалі “МаляткоTV”.
«Все, що виходило в ефір телеканалу «Малятко», все проходило через руки й вуха Івана. Він зробив мультиплікаційні кліпи до всіх моїх і не тільки моїх пісень, які там транслюються, він вчив, як озвучувати мультфільми, допомагав входити в образ, шукати інтонацію, мільйони українських дітей по всьому світі дивляться цей телеканал, який від самого початку свого створення був україномовним і україноцентричним», – розповідала про його роботу співачка та композиторка Леся Горова.

З початком повномасштабного вторгнення Іван Кузьмінський долучився до Сил оборони України. Так, як він не мав попередньо досвіду служби, то чоловіка залишили служити в роті охорони Дарницького ТЦК. Однак після того, як росіян відігнали до Києва всіляко намагався потрапити в бойовий підрозділ. У грудні 2022 року старший солдат Іван Кузьмінський перевівся до 2 батальйону “Росомахи” 67-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в боях на Харківщині та на Бахмутському напрямку.
“Підрозділ Івана добу тримав бій і змушений був відійти. Іван залишився на позиції із рештою суміжних підрозділів. Пробувши ніч під масованим артилерійським обстрілом з боку противника, він зумів вижити та повернутися у розташування підрозділу. Це було на початку березня 2023 року”, – згадує побратим Івана та завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка Мирон Гордійчук.

Іван був вмілим розвідник та сформував в батальйоні розвідвзвод, який мав очолити після отримання офіцерського звання. Однак 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині.
Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Росіяни планують захопити Оріхів до кінця жовтня
Російське командування поставило завдання до кінця жовтня захопити Оріхів, Преображенку та Таврійське на Запоріжжі. Водночас російські військові не можуть закріпитися в Оріхові, а їхні доповіді про нібито зачистку міста від українських захисників є неправдивими.
Про це в коментарі кореспондентові Укрінформу повідомила заступниця речника Угруповання військ (сил) «Південь» Анастасія Шевченко.
«За наявною інформацією, російське командування поставило завдання до кінця жовтня захопити Оріхів, Преображенку та Таврійське. Проте наші підрозділи успішно зривають плани росіян. Ворог тут зазнає значних втрат», – зазначила вона.
За словами Шевченко, росіяни намагаються проникнути до Оріхова малими групами – до двох осіб максимум, але закріпитися в місті їм не вдається. Йдеться про окремих військовослужбовців або групи по дві особи, які намагаються непомітно зайти в місто. Надалі вони намагаються накопичуватися та створювати умови для подальшого просування.
«Проте це їм (окупантам – ред.) не вдається, адже підрозділи угруповання військ (сил) «Південь» своєчасно виявляють їх, відстежують їхні переміщення та завдають ураження і у передмісті, і безпосередньо в межах міста», – пояснила заступниця речника.
Водночас, як вона поінформувала, російські військові доповідають вищому командуванню про нібито зачистку 50% Оріхова від українських військових. Зокрема, вони стверджують, що зачистили 2 800 будинків і що в місті нині перебувають понад 150 військовослужбовців РФ.
«Це фейкові доповіді. Про це, зокрема, свідчать обстріли населеного пункту росіянами. Лише увечері вчора, 16 жовтня, росіяни скинули на місто 16 КАБів. Достатньо мати критичне мислення, аби розуміти, що якби інформація, подана росіянами про контроль над Оріховом була достовірна, то авіація не застосовувалась би у такій кількості по місту», – наголосила Шевченко.
Заступниця речника також додала, що аналогічна ситуація, за даними української сторони, спостерігається у Преображенці. Російські військові доповіли своєму вищому командуванню, що в цьому населеному пункті зачистили 754 будинки та що там перебувають 56 військових РФ.
«Ця інформація також неправдива. Ворог дуже перебільшує свої «здобутки», сили і засоби. В Оріхів та Преображенку дійсно намагаються пробратись інфільтраційні групи особи, але наші підрозділи їх успішно виявляють та знищують. Ворогу не вдається там скупчуватись, просуватись і мати хоч якийсь тактичний успіх», – запевняє вона.
Шевченко підсумувала, що лише з початку жовтня підрозділи угруповання військ (сил) «Південь» знищили 2 760 окупантів та 1 150 одиниць озброєння та військової техніки.
Як повідомляв Укрінформ, минулої доби, 16 жовтня, на Оріхівському напрямку Сили оборони відбили сім спроб загарбників йти вперед у районах Новояковлівки, Малої Токмачки, Павлівки, Степногірська та Плавнів.
-
Війна1 тиждень agoКиїв потрапипі під удар Цирконів та балістики РФ — деталі
-
Одеса6 днів agoРосіяни атакували вантажне судно на Одещині: є жертви
-
Війна1 тиждень agoППО знешкодила 117 зі 160 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну
-
Одеса6 днів agoПрацівник ТЦК уникнув ув’язнення за силову мобілізацію в Одесі
-
Суспільство1 тиждень agoЗамовчування випадків насильства в закладах освіти призводить до повторного булінгу
-
Відбудова1 тиждень agoновий житловий комплекс готовий на 20%
-
Суспільство1 тиждень agoУряд спростив підтвердження пенсійного стажу за відсутності трудової книжки чи документів
-
Одеса1 тиждень agoВулиці-дублери та зниклі адреси: в Одесі виявили проблему з реєстрами