Connect with us

Директор Одеського зоопарку про евакуацію, електроенергію та реконструкції

Published

on

Одеський зоопарк вирішив не евакуюватись з початком повномасштабного вторгнення, а навпаки брав до себе тварин містян чи з інших зоопарків. Наразі впевнені, що це рішення було правильним. “Дайджест Одеси” спитав у директора Ігоря Бєлякова про нинішній стан зоопарку, потреби тварин та буденні проблеми при утриманні такого величезного хазяйства під час війни.

Люди, які виїжджали, масово приносили до зоопарку тварин на утримання. Наскільки ви збільшились за період від вторгнення?  

Ми відразу почали приймати різних домашніх улюбленців, крім котів та собак. Нам просто не вистачило б сил. Взяли близько 900 екземплярів різних звірів, це і черепахи, змії, папуги, шиншили, кролики, хом’ячки. Великий потік був протягом перших двох тижнів. 

Треба було дати шанс цим тваринам залишитись живими, а не закритими у хатах. А також дати людям можливість виїхати, адже не всі могли взяти тваринку з собою. Я надивився на багато сліз дітей та жінок при розставанні з улюбленцями. Ті, хто повертався, забирали тварин — це близько половини. Іншу частину ми вже роздали тим одеситам, які не планують виїжджати. Зараз у нас майже нікого не залишилось. 

Крім цього у квітні минулого року ми їздили до Харкова та евакуювали пару білих левів зі знищеного екопарку. У ньому загинули співробітники та тварини, бачили страшні руйнування. Левів ми спочатку тримали у тигрятнику, а за літо коштами меценатів побудували новий лев’ятник. Зараз вони там, повністю відновились, вже огрядні у великому та сучасному вольєрі. 

Як взагалі проходить евакуація левів? 

У нас є досить великий вантажний автомобіль, який ми використовуємо для різних перевезень. Туди якраз стали дві транспортні клітки, до яких загрузили левів та привезли до Одеси. Спочатку вони були дуже побиті, налякані і боялись сирени. Наші звірі сирени не бояться, бо не знають, що вона означає. Загалом тварини часто бояться вибухів, але у нас на щастя вони їх не чули.

Були пропозиції з евакуації зоопарку? 

Так, міжнародні організації пропонували забрати тварин. А рік потому приходили люди, які навіть вимагали перевезти весь зоопарк кудись до Європи. Але це дурниці, тому що, як показало життя, не треба було цього робити. На початку березня минулого року багато спілкувались з директорами та спеціалістами різних зоопарків, вирішили, що безпечніше залишатись на місцях. Евакуація дуже ризикована для самих тварин насамперед. Ризики залишатись набагато менші.

Чи вистачає кормів? Раніше одесити приносили, наприклад, овес для годування коней. І загалом забезпечення зоопарку бюрократично не проста процедура, закупівля йде по тендерах, є зміни зараз?

На сьогодні ми забезпечені кормами навіть краще, ніж у мирні часи. Постачальники надійні, допомагають одесити, волонтерські центри та європейські зоопарки. Ми отримали з Європи ще й два великих генератори від Європейської асоціації зоопарків та від Гамбургу. Восени було зрозуміло, що зима буде важкою і ми готувались. Відремонтували 5 невеликих генераторів з нашого балансу і вони нас дуже виручили. 

На які потреби потрібна електроенергія у зоопарку? 

Коли приходять морози, то треба гріти тварин. У нас немає центрального опалення, тільки 12 котлів на твердому паливі. Також закупили буржуйки, вугілля та дрова, щоб точково гріти різних тварин. Загалом є різні електричні елементи обігріву і кожен потребує підживлення. Добре, що зима не була суворою і взагалі пройшла легше, ніж я очікував. 

Електрика дуже потрібна на акватераріум, бо крім обігріву там треба робити аерацію — насичувати воду киснем. Акваріумні риби без цього загинуть. Тому підключали генератори туди і на офіс, користувались буржуйками. Установа функціонувала.

На всі ці потреби потрібні гроші, відновилось фінансування? 

Гріх жалітись. Якщо говорити про заробіток з каси, то він залишився на рівні 2021 року. Навіть попри те, що приходить багато пільгових категорій і ВПО, для яких зоопарк безкоштовний. Також є благодійні внески від організацій та одеситів. Найбільша потреба у реконструкціях та покращенні умов для тварин. 

Планується реконструкція слоновника, щоб у Венді була пара?

Так, цього року. У Венді дуже потрібна реконструкція, тому що наш слоновник жахливий, морально і фізично дуже застарілий. Зараз слонів так ніхто не тримає. Якщо зробимо реконструкцію, то можемо просити слона до пари.

У вас цього року десята річниця директорства. Які проблеми, крім епідемії та війни, є буденними для зоопарку? 

Взагалі я почав працювати у зоопарку у 1983 році, то це буде 40-річниця роботи тут. Зоопарк — велике хазяйство, зі щоденними проблемами, як каналізація, вода, стан електричних мереж, закупівля кормів та якихось матеріалів, фінанси. 

Саме у моїй роботі є речі, які мені дуже подобаються і я роблю їх з насолодою — комунікація з тваринами і все що стосується їх та спілкування з людьми. Я сам беру участь у різних святах, одягаюсь у дурнуваті костюми. Ми знімаємо різні відео як комедійні кліпи так і науково-популярні фільми. Все це я обожнюю. Проте є речі, які мені не подобаються: фінанси, бюрократія. Але я маю цим займатись.

   

Війна не скасувала минулої весни, тому в зоопарку мали літній бебі-бум. Сезони тривають, як і життя, тому все буде добре і всі ми відновимось.

Continue Reading
Click to comment

Події

три історії родин морських піхотинців у документальному фільмі Тетяни Станєвої

Published

on


Як чотири роки дружини захисників чекають, волонтерять,  виховують дітей і переживають втрати

Нещодавно в Києві відбувся закритий показ документального фільму «Вона» режисерки Тетяни Станєвої. До офіційної прем’єри в Україні його вже показали в Болграді Одеської області, бо це історія про жінок, які там мешкали на початку повномасштабної російсько-української війни, та їхніх чоловіків – морських піхотинців із військової частини, яка дислокується в українській Бессарабії.

Місцем офіційної світової прем’єри  стрічки цього року 25 лютого стала  столиця Болгарії – Софія, бо розповідає, зокрема, про українських болгар. Також фільм, який ще називають щоденником дружин військових ЗСУ, показали у Пловдиві.

У Київ приїздили майже всі головні герої і героїні стрічки, що показує зв’язок тилового життя і служби українських захисників, які чинять спротив російській агресії. Тож Укрінформ подивився документальний фільм «Вона» й поспілкувався з військовими та їхніми дружинами, щоби більше дізнатися про зйомки і моменти, які лишаються за кадром. 

                                                                                      

ФОКУС УВАГИ НА ЖІНКАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ

Режисерка Тетяна Станєва на київському показі

За понад чотири роки професійно створено десятки документальних фільмів про повномасштабну російсько-українську війну: «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова 

 (здобув премію «Оскар» у номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм») і цього ж режисера «2000 метрів до Андріївки»; «Одного літа в Україні» Володимира Тихого; «Порцелянова війна» Брендана Белломо і Слави Леонтьєва;  цикл фільмів про митців «Культура vs війна», ініційований асоціацією «Дивись українське!»;  «Да Вінчі» Володимира Сидька; «Андрій Жованик. Світ як воля та уява» Сергія Дарійчука; «Куба & Аляска» Єгора Трояновського, багато інших.

Стрічка «Вона» Тетяни Станєвої поміж усіх вирізняється темою – тим, що фокусує увагу на житті жінок та родичів українських захисників, допоки роками чоловіки захищають країну від ворожого нападу. А ще це фільм-спостереження за героями упродовж кількох років. 

«Майже чотири роки я спостерігала за цією історію. І вона про любов: дружин до військових; військових до своїх родин; нас усіх –  до рідної землі.  Про любов, яка перемагає страх і мотивує битися; яка змушує чекати та єднає нас усіх у допомозі війську», –  коментує режисерка фільму «Вона» Тетяна Станєва, ініціаторка й організаторка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО», який народився в українській Бессарабії і міцно поєднав Україну і Болгарію.

Весілля Костянтина Карагеза з Христиною, 2022 р. Праворуч Олена і Дмитро Лисаки
Весілля Костянтина Карагеза з Христиною, 2022 р. Праворуч Олена і Дмитро Лисаки

Документальний фільм «Вона» розповідає про життя після 24 лютого 2022 року жінок різного віку: Ольги Атанасової, Олени Лисак і Ніни Биковської. Їх об’єднує те, що вони стали обраницями військових 88 окремого батальйону морської піхоти Збройних сил України. Тож разом переживають за захисників, волонтерять, долають психологічні проблеми та травми.  

Насправді у фільмі більше сюжетних ліній. Глядачі співчувають гагаузці Христині Карагез, яка втратила на війні свого чоловіка – Костянтина Карагеза, уродженця села Залізничне Болградського району. Творці стрічки, зокрема, підсвічують гуманітарну ініціативу «Буджак реліф», яка була створена в Україні у співпраці з турецькими партнерами, залученими за ініціативою «Союзу гагаузів України» для посилення гуманітарної підтримки південного регіону.

Знімальна команда фільму у Болграді: оператор-постановник Ян Лелюк, режисерка Тетяна Станєва, оператор і фотограф Олександр Барон, звукорежисер Едуард Слободянюк
Знімальна команда фільму у Болграді: оператор-постановник Ян Лелюк, режисерка Тетяна Станєва, оператор і фотограф Олександр Барон, звукорежисер Едуард Слободянюк

«Я особисто щиро радію, що мій Болград і наш 88 окремий батальйон морської піхоти у кадрі і в архіві нашої війни. В історичній памʼяті нашої країни є звитяги, супротив і боротьба мого Південного краю», – констатує режисерка й додає, що фільм зроблений за підтримки Міністерства культури України.

Кожна з понад тисячі п’ятиста діб повномасштабного супротиву агресії РФ із безпрецедентним героїзмом українців різних етнічних груп та дуже болючими втратами нерідко наповнені, на жаль, і непорозуміннями між тими, хто постійно перебуває на фронті, та деякими людьми в тилу. Тетяна Станєва сподівається, що кіноісторія «Вона»  зменшуватиме прірву відчуження між військовими і цивільними.

Досвід тих і інших дуже різний, проте кожен живе у війні. І головне – порозумітися, відчути стан того, хто поряд чи на відстані. Бо за відносним тиловим спокоєм, порівняно з гарячими точками фронту, може причаїтися чиясь болюча  раптово перервана вагітність  чи нервова перенапруга, яку неможливо здолати без допомоги лікарів і транквілізаторів.

«ТА СКІЛЬКИ Ж ЦЕ ТРИВАТИМЕ»: ІСТОРІЯ ОЛЕНИ І ДМИТРА

Режисерка Тетяна Станєва і оператор із Дніпра Іван Понамарьов на Покровському напрямку, 2025 р.
Режисерка Тетяна Станєва і оператор із Дніпра Іван Понамарьов на Покровському напрямку, 2025 р.

У кадрах документального фільму «Вона» – переважно цивільне життя. Моменти  вихоплювали кілька років поспіль із літа 2022-го: спочатку у Болграді, де застала всіх героїнь повномасштабна російсько-українська війна, а потім –  у Житомирі, куди деяких героїв кінооповіді закинула доля згодом.

Прохання документалістів знімати військових 88 окремого батальйону морської піхоти  задовольнили не відразу. Але режисерка Тетяна Станєва цілеспрямована й наполеглива у своєму намірі реалізувати задум, тож дозвіл отримали. І один день зйомок на Покровському напрямку вже восени 2025 року додав унікальних кадрів із захисниками.

Олена Лисак і Тетяна Станєва
Олена Лисак і Тетяна Станєва

Одна з історій у фільмі – Олени Лисак, яка зараз перебуває у відпустці для догляду за дитиною. Меншому синові подружжя, чиїм першим словом стало «тата»,  зараз  – понад півтора рочку. Старший уже ходить у другий клас, а на початку фільму глядачі його бачать ще в дошкільному віці.

«Продовжуємо підтримувати хлопців, наскільки це зараз можливо, – коментує Олена. –  Чоловік продовжує служити, вже у званні майора. Ми терпляче чекаємо і віримо, що все буде добре: Діма повернеться, і ми разом насолоджуватимося спілкуванням із нашими дітьми».

Співрозмовниця додає: «Кожен момент фільму, який ми переглядаємо, – це для мене не просто «альбом спогадів». Кожну минулу подію я проживаю знову. Те, що всі бачили у фільмі, – це десь 7 % нашого реального життя, нашого болю і радощів».

Олена дякує долі, що чоловікові надали кількатижневу відпустку, тож сім’я мала змогу побути разом. Коли Дмитро на службі, якомога частіше намагаються спілкуватися через відеозв’язок – щоби хоч у такий спосіб тата-військового бачили сини.

Олена і Дмитро Лисаки на київському показі
Олена і Дмитро Лисаки на київському показі

«Коли народився молодший, Діма приїхав і одразу поїхав, – розповідає Олена. – Потім приїхав майже через шість місяців… Змиритися з такою тривалою відсутністю дуже складно. Навіть коли неначе остаточно вже до цього призвичаїлася, – однак, приходить момент, коли обсідають думки: “Та скільки ж це триватиме?”, “Чому так живемо саме ми?”».

За ці роки в житті Олени був дуже складний період, коли вона втратила дитину на початку сьомого місяця вагітності. «Ми дуже чекали доньку. Це була важка втрата», – каже дружина захисника.

В один голос Олена з чоловіком кажуть: «Наш батальйон – це наша сім’я. Разом із дітьми, з дружинами зустрічаємо свята зазвичай». 

Олена і Дмитро разом приїхали вже на другий показ документального фільму «Вона»: спочатку був болгарський, наступний – український. Морський піхотинець Дмитро Лисак (за складом характеру йому більше до вподоби бути поза кадром) розповідає, що стрічка дає йому можливість побачити меншого сина в періоді, який він через війну пропустив: не мав змоги спостерігати за розвитком немовляти й особисто доглядати.

НОВА ФОРМА ДЛЯ НАРЕЧЕНОГО-ГРАНАТОМЕТНИКА У 2022 РОЦІ ТА ІНТЕНСИВ ДЛЯ МОБІЛІЗОВАНИХ

Тетяна Станєва, Сергій Биковський і його дружина Ніна
Тетяна Станєва, Сергій Биковський і його дружина Ніна

«Військовий побачить у цьому фільмі набагато більше, ніж цивільний. Бо там є дуже багато спеціфічних моментів», – зауважує інший герой фільму, військовий психолог Сергій Биковський.

Наприклад, у фільмі професійний гранатометник Костянтин Карагез одружується в новенькій формі. У перші місяці повномасштабної російсько-української війни знайти таку було майже нереально. Проте стараннями всього батальону її доставили нареченному. Він був дуже щасливий.

Костянтин Карагез із своєю другою половиною – Христиною – в центрі
Костянтин Карагез із своєю другою половиною – Христиною – в центрі

На жаль, 29-річний захисник із десантно-штурмової роти Костянтин Карагез, який пройшов військове навчання в Грузії, загинув унаслідок бойового зіткнення під час мінометного обстрілу в Херсонській області, біля Давидового Броду поряд із позицією «Орел», 19 жовтня 2022 року. Для нього, Дмитра Лисака і Сергія Биковського повномасштабна війна розпочалася у Вугледарі у Донецькій області.

Хтось не надає значення цивільному авто на задньому плані в кадрі фільму «Вона», коли оператор працював  у 88 окремому батальйоні морської піхоти. А для військових відразу зрозуміло, що зйомка відбувалася не на передньому краї, а на другій лінії оборони.

«Наші хлопці емоції не показують. І достукатися до них дуже складно, – розповідає Сергій Биковський. – На дурні думки у морських піхотинців немає часу, бо постійно чимось зайняті: готують техніку до виходу, заправляють, тренуються на стрільбах, на денних і нічних заняттях. Бійці просто валяться з ніг після цього всього, коли випадає 4-5 годин поспати».

Воєнний психолог Сергій Биковський
Воєнний психолог Сергій Биковський

Пан Сергій – професійний військовий, у Збройних силах із 1988 року. Закінчив військове училище, військовий льотчик 3-го класу. Після розвалу Союзу написав рапорт і продовжив службу в Збройних силах України. Прослужив 14 років за цим фахом. За скороченням звільнився. Майже сім років працював журналістом. А у 2018-му пішов контрактником у морську піхоту.

Бійці  88 окремого батальйону морської піхоти утримували п’ять місяців Чорноморське узбережжя; виконували бойові завдання на острові Зміїний, біля Чонгару і в Кринках. Були в інших гарячих точках. Штатна чисельність батальйону – 500 осіб.

Кожному глядачеві документального фільму «Вона» запам’ятовується мудрість військового психолога, яку він передає щойно мобілізованим чоловікам: як треба поводитися зі зброєю і ставитися до ворога, який напав на нашу незалежну державу.  «Я гадки не мав, що цей мій  інструктаж увійде у фільм, – коментує Сергій Биковський. –

Із щойно мобілізованих чоловіків, які потрапили до нас від ТЦК, мені й іншим командирам треба було тоді, як і щоразу, швидко зробити бійців морської піхоти. У документальний фільм «Вона» ввійшли кадри, як ми з ними проводили дуже інтенсивний курс підготовки, де пояснюємо, чому варто не боятися ворога. Не всі все витримують; однак ті, що доходять до кінця, воюють як леви!».

ДОКУМЕНТУВАТИ ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ТРЕБА ЩОДНЯ

Подружжя Биковських
Подружжя Биковських

Ніна Биковська за фахом учитель початкових класів, нині працює в дитячому садочку. Маючи чоловіка-військового, теж свого часу прослужила вісім з половиною років, тож старший сержант. «Тобто я знаю детально військову службу зсередини, тому мені ще важче, ніж дівчатам», – каже співрозмовниця.

Молодша донька Биковських, яка закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, уже 25 лютого 2022 року зробила перший пост у соцмережі про збір допомоги українським захисникам. «До нас приходили люди і приносили їжу, ліки, одяг. Трохи згодом до ініціативи приєдналася Оленка й Олечка. Мій Сергій поїхав в АТО ще 17 січня. Але про повномасштабну війну ми тоді ще не думали».  

Дружина морського піхотинця Олександра Атанасова Ольга (ліворуч) із сином
Дружина морського піхотинця Олександра Атанасова Ольга (ліворуч) із сином

Ольга Атанасова – дружина морського піхотинця Олександра Атанасова на київський  закритий показ приїхала із сином. Вони, які і всі рідні захисників і захисниць, понад усе мріють бачити їх удома в мирному житті.

Документувати події під час війни треба щодня, вважає режисерка документального фільму «Вона» Тетяна Станєва. «Ми вже багато пропустили, і гадки не маю, як наздоганяти. Та треба. Інакше нам не буде що розповісти дітям і світу, – каже вона. – Ми всі думали, що перемога буде близькою і відповідно історія закінчиться швидко. Але не так сталося, як гадалося».

Глядацька зала після перегляду фільму «Вона» в Києві
Глядацька зала після перегляду фільму «Вона» в Києві

За період від початку зйомок стрічки влітку 2022-го до її світової прем’єри в лютому 2026 року  в героїнь – дружин українських захисників – відбулося багато змін. Багато що змінилося. Одна встигла виконати свою мрію, не дочекавшись Перемоги, – народити сина від коханого. Інша пережила переїзд, панічні атаки та зміну професії. Третя також зазнала життєвих змін, хоч її життя з боку видається відносно стабільним. Місто Болград наразі обʼєднує цих жінок спогадами,  місцем дислокації військової частини, де служать їхні чоловіки, і фільмом «Вона».

Самченко Валентина, м. Київ

Фото Дениса Сивенка і Юліани Литвиненко надала команда фільму «Вона»



Джерело

Continue Reading

Відбудова

Україна та США домовилися про закупівлю американського обладнання для Нафтогазу

Published

on



Прем’єр-міністр України Юлія Свириденко провела зустріч із президентом Ексімбанку США Джоном Йовановичем щодо розширення фінансової співпраці в енергетиці, логістиці та інших стратегічних сферах.

Про це Свириденко повідомила у Телеграмі, передає Укрінформ.

«У Вашингтоні провели зустріч із президентом Ексімбанку США Джоном Йовановичем та командою банку. Ключові напрями поглиблення економічної співпраці незмінні: енергетика, продукція подвійного призначення, критичні мінерали та логістика», – написала вона.

Читайте також: На родовищі Укрнафти пробурили газову свердловину

Зокрема, сторони домовилися запустити механізм фінансування закупівлі американського енергетичного обладнання для Нафтогазу на суму 300 млн дол., що дозволить відновити зруйновані російськими атаками об’єкти газовидобутку. Також обговорено параметри ширшої програми модернізації енергетичного сектору обсягом понад 1 млрд дол.

Крім того, розглянуто можливість створення механізму підтримки постачання американського LNG до України на умовах фінансування, зіставних із ринковими умовами Єврозони.

«Для проходження найскладнішого опалювального сезону 2025-2026 державний Нафтогаз імпортував рекордні для країни 900 млн кубометрів американського LNG. Україна зацікавлена у збільшенні обсягів закупівлі американського газу і поглибленні співпраці з американськими фінансовими інституціями в цьому напрямку», – додала глава уряду.

Читайте також: У Франції розпочали виробництво електровозів для Укрзалізниці

Також сторони обговорили формати фінансування закупівлі локомотивів для Укрзалізниці для першочергових потреб, зокрема відновлення рухомого складу, понад 300 одиниць якого було пошкоджено або знищено внаслідок російських атак.

Наступним етапом має стати структурування відповідної угоди на взаємовигідних умовах із використанням доступних фінансових інструментів, заявила Свириденко.

До того ж, було домовлено підписати меморандум про фінансування українських проєктів у сфері критичних мінералів та окремо розробити програми рамкового фінансування українських компаній подвійного призначення.

Як повідомлялось, Прем’єр-міністр Юлія Свириденко з урядовою командою розпочала робочу поїздку до Вашингтона.



Джерело

Continue Reading

Політика

Бессент підтримує Україну, є прогрес у переговорах з МВФ

Published

on


Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко під час зустрічей у межах візиту до Сполучених Штатів відчула підтримку України з боку Вашингтона.

Про це вона сказала в інтерв’ю Reuters, передає Укрінформ.

Свириденко зазначила, що на зустрічі з міністром фінансів США Бессентом довела позицію України щодо того, що санкції проти Росії не повинні бути послаблені або скасовані.

«Я думаю, що міністр Бессент підтримує Україну і відстоює її інтереси. Це була дуже дружня розмова, і він дуже підтримує нас. Я вважаю, що усі наші партнери тут, у Сполучених Штатах, …чудово розуміють: запобігання оминанню санкцій, а також їх посилення є надзвичайно важливим заходом, який має бути вжито, щоб послабити Росію», – сказала глава українського уряду.

Під час зустрічей у США окрему увагу було приділено гарантіям безпеки та відновленню України. Свириденко наголосила, що війна має закінчитися «з належними гарантіями безпеки, належним планом забезпечення добробуту, а також належним планом відновлення та відбудови».

Читайте також: Україна та США домовилися про закупівлю американського обладнання для Нафтогазу

Вона зауважила, що за останній рік зв’язки між Україною та США поглибилися завдяки роботі над Американсько-Українським інвестиційним фондом відбудови (URIF), який минулого місяця затвердив свій перший проєкт і цього літа очікується другий проєкт – в енергетиці.

Прем’єрка висловила сподівання на розширення фонду, щоб затвердити більше, ніж передбачені на цей рік три проєкти, і повідомила, що на сьогодні отримано понад 200 заявок.

Читайте також: Свириденко у Вашингтоні взяла участь в американськоукраїнському форумі

Свириденко також відзначила прогрес у переговорах з МВФ щодо кредиту на суму 8 мільярдів доларів, затвердженого у лютому, зауваживши, що у травні до Києва прибуде місія експертів фонду. За словами глави уряду, у МВФ розуміють, що Україна потребує більшої гнучкості у низці питань, і були готові це підтримати.

Вона зауважила, що після зустрічей у Вашингтоні відчула нову хвилю підтримки. За її словами, атмосфера була більш конструктивною, ніж під час попередніх зустрічей.

«Під час цього візиту я відчула, що усі дуже підтримують нас. Моє перше враження після цих двох днів – ситуація змінилась», – сказала Свириденко.

Глава уряду також висловила сподівання на розблокування 20-го пакету санкцій ЄС щодо Росії, а також кредиту від блоку на суму 90 мільярдів євро після виборів в Угорщині.

Читайте також: У США відбулася зустріч Світового банку і МВФ на підтримку України

Вона додала, що це також може стати гарною новиною для «незворотного» руху України до вступу в ЄС.

«Усі українці відчувають себе частиною сім’ї ЄС, я думаю, що вони заслуговують на те, щоб там бути. Тож зараз саме час для нас рухатися швидше і мати прискорений шлях до нашої інтеграції в ЄС», – сказала Свириденко.

Читайте також: Свириденко зустрілася із Кособговорили прогрес України на шляху до ЄС і фінансову допомогу

Як повідомляв Укрінформ, Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко провела зустріч із директоркою-розпорядницею Міжнародного валютного фонду Крісталіною Георгієвою у Вашингтоні.

Фото: Юлія Свириденко / Телеграм



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.