В Одеському музеї західного та східного мистецтва відкрилася виставка «Залишки мене» української режисерки, фотографки та письменниці Віталії Бабущак: документальна фотографія, яка повертає людині обличчя. На виставці представлені 35 великих портретів великоформатних портретів людей, які живуть на вулицях Лос-Анджелеса, Нью-Йорка, Нью-Хейвена, Парижа, Відня.

Перед тим як натиснути на кнопку камери, Віталія розмовляла зі своїми героями, слухала їхні історії, знайомилася з ними. Тому ці портрети сприймаються не просто як документальні свідчення, а як спроба зустрічі з конкретною людиною — її характером, досвідом, гумором і гідністю. Серед героїв є іммігранти, для яких втрата дому пов’язана з вимушеним переміщенням, а також ветеран В’єтнамської війни, який опинився на вулиці після того, як не отримав необхідної підтримки від державних інституцій.

 

 

 
Фото: Світлана Корольова/Фейсбук.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Гостям презентації нагадали, що Гостомель – невеличке місто поблизу столиці України, з якого росіяни планували розпочати захоплення Києва «за три дні». Але саме там їхні плани провалилися.

«Коли високопосадовці різних країн вирішували – надавати чи не надавати зброю, – в цей момент у Гостомелі відбувалася цивілізаційна битва не лише за Київ, а власне, як я вважаю, за Україну в принципі, за європейську цивілізацію», – розповіла Укрінформу авторка, журналістка, ведуча Українського радіо та очільниця відділу комунікацій Фундації Пилипа Орлика.

У книжці зібрані розповіді жителів гостомельської громади про те, що відбувалося там 24 лютого 2022 року. А також про участь деяких з них у Революції Гідності, у Помаранчевій революції, про волонтерство, допомогу силам оборони під час АТО. Важливо пам’ятати, зауважує авторка, що російсько-українська війна почалася у 2014 році, і про це йде мова.

«Мені дуже хотілося показати різнопланові історії, щоб були люди різного віку, різних переконань, професій. Тобто мені хотілося, щоб читачі дізналися, як переживали окупацію молоді матерії, що переживали рятувальники, коли евакуйовували людей, як переживають цей момент жінки, які втратили чоловіків під час російсько-української війни. Є люди, які були в російському полоні, є лікарі, волонтери, люди, які допомагали силам оборони, інформували їх про рух російських колон тощо», – каже авторка.

Попри назву – «21 історія» – у книжці насправді 22 інтерв’ю. Двадцять друге – з начальницею відділу розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, слідчого управління ГУ Нацполіції в Київській області Христиною Коновою. Дуже важливим моментом є те, що кожна людина може в будь-який момент звернутися до правоохоронних органів, адже терміну давності у воєнних злочинів немає, вказала Дворнікова.

Конова також поділилася своєю історією, вона – вимушена переселенка з Луганщини. Тож для неї розслідування і притягнення винних до відповідальності – це більш комплексна історія, адже багато українських міст і сіл перебувають в окупації, і достеменно невідомо, які злочини там чинять росіяни.

Серед героїв книжки – люди, які переїхали в Гостомель з інших міст. Один з них – Борис Харчук, який жив у Криму і під час Революції Гідності був поранений на вулиці Інститутській.

Дехто з тих, з ким спілкувалася журналістка, в перші тижні війни стали вимушеним біженцями, деякі виїхали за кордон. Але станом на зараз люди повернулися до України і розповідають, у тому числі, про свій досвід та чому вони вирішили попри все повернутися до Гостомеля.

Одна з героїнь книжки – лікарка Олена Юзвак. Її син і чоловік потрапили до російського полону, бувши цивільними. Згодом чоловіка повернули, але син на момент запису інтерв’ю залишався в неволі. Та вже на час виходу книжки повернули і сина Олени.

Є історія Сергія Фалатюка, військового, який збив перший російський гелікоптер, що летів на Гостомель. Тоді йому було 24 роки. Фалатюк розповів, що програма, яка відстежує переміщення літаків і гелікоптерів не бачила їх на своїх моніторах, бо вони летіли дуже низько. І вони з іншими військовими, візуально спостерігаючи за переміщенням, ухвалили відкривати вогонь на ураження.

В Україні перша презентація книжки відбулася безпосередньо в Гостомелі цього літа, щойно вона вийшла друком. Потім була презентація в Трускавці та на 33-му Львівському міжнародному BookForum. Там Дворнікова подарувала її колишньому прем’єрові Британії Борису Джонсону, який сам бував у Гостомелі.

Поки що книжка вийшла лише українською, у видавництві Фоліо, але авторка сподівається, що вона буде перекладена іншими мовами.

«Дуже хотілося б, щоб уся українська література, присвячена історіям людей, видавалася різними мовами. Щоб у світі знали про Україну не лише послухавши наших високопосадовців, а доторкнувшись до звичайних людей – вчителів, рятувальників, працівників заводів, пенсіонерів. Я хотіла б, щоб якомога більше людей дізналися історії жителів Гостомеля, історії українських військових, які обороняли місто, волонтерів, рятувальників, які розповідають про свій унікальний досвід життя не тільки в окупації, а й на лінії вогню у період лютого-березня 2022 року», – поділилася Дворнікова.

Вона зауважила, що презентація саме у Празі є дуже символічною, адже в Чехії живе дуже багато біженців і традиційно велика українська громада. Цікавим є й те, що Гостомель є містом-побратимом району Прага-Ржепоріє (Praha-Řeporyje). Меморандум про співпрацю між двома громадами підписали 28 лютого 2023 року; серед напрямів співпраці – допомога у відновленні Гостомеля.

Крім того, письменниця додала, що незабаром вийде ще одна її книжка – «Художники на війні. Історія про мистецтво і вибір».

Як повідомляв Укрінформ, у межах фестивалю BookForum у Львові колишній прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон презентував свою книгу «Кайданів нема».

Фото: Ольга Танасійчук / Укрінформ

Більше наших фото можна купити тут 

До Міжнародного реєстру збитків можна подати заяви за трьома новини категоріями, які фіксуватимуть завдані бізнесу збитки.