У системі «єБали» кластера Brave1 найближчим часом планують запустити новий напрям, який передбачатиме винагороду за фіксацію випадків суїцидів російських військових.

Цією публікацією Інтент продовжує серію рецензій, присвячену творчості сучасних українських авторів. Рецензії для Інтента в межах цього проєкту пише Марія Галіна – українська письменниця, поетка та літературна критикиня, лауреатка літературних премій.

Іноді приємно обманутися. Я, відкриваючи це видання, очікувала, що зустрінуся з чимось на кшталт солідної довідкової літератури, розгорнутої біографії, яка, безумовно, може бути корисною тим, хто цікавиться історією питання, але, як правило, ну, трохи нудна. Виявилося, що дилогія Антона Санченка “Круз та Лис” та “Красуні обирають Лисянського” (видавець – саме Антон Санченко, серія “Мателот – Морська бібліотека”, Одеса, 2026) – це саме те, чого нам зараз бракує. Щільна, я б навіть сказала, “пишна” південна проза. Причому проза морська – різновид літератури, який у нас не дуже розвинений, попри те, що Україна – морська держава.

Що таке, власне, морська проза? Якщо вона не пригодницький роман з вигаданими персонажами, щось на кшталт “Острова скарбів” (історія з українськими перекладами “Острова скарбів” – це окрема тема для дослідника), вона через саму специфіку морської справи перетворюється на такі собі шляхові нотатки. А оскільки насправді пригод у морі не так уже й багато, як нам би хотілося, вона тримається переважно на харизмі й таланті оповідача. Бо насправді, щиро кажучи, в морі нудно. На березі моряку теж не те щоб весело, бо досвід переважно обмежується стоянками в портах.

Тобто, як не дивно, коли йдеться про шторми, екзотичні береги та лінію горизонту, важливо саме не про що, а як.

У нашому випадку з талантом та харизмою все гаразд, власне як і з професійним досвідом. Антон Санченко (народився в Херсоні, середню школу закінчив у Києві, морехідку – в Херсоні, диплом філолога отримав у Києві, зараз мешкає в Одесі, ходив у рейси, працював начальником радіостанції в Керчі, Херсоні, Одесі, Стамбулі та Піреї) знається на морській справі з власного досвіду. А ще він опікується розвитком оцієї самої морської прози, якої нам бракує, – влаштовує літературні конкурси, публікує збірки оповідань за їхніми результатами тощо.

І ось зараз – дилогія. Але вона – про минулі часи. І про історичні постаті. То що перед нами насправді – морська проза чи історичний роман? Морська проза, до речі, часто перетинається з історичним романом, бо плавання – справа довга, яка потребує рефлексії, і наслідки певних експедицій видно далеко не одразу. Тож тут саме такий випадок.

Перша книга – перевидання, друга – її продовження. Обидві присвячені видатним мореплавцям: Крузенштерну та Лисянському. Насамперед, звісно, Лисянському, і зрозуміло чому. Юрій Лисянський (у російській версії Вікіпедії про нього сказано: “русский мореплаватель, исследователь, писатель, военный моряк”, ми ще до цього повернемося) народився в Ніжині. Судячи з тексту Санченка, Ніжин, який пересічний читач знає переважно через огірки, насправді ледве не центр світу: саме тут в Україні була побудована перша барокова кам’яна церква, тут учився Гоголь. Але важливо навіть не це. Не згадуючи вже про Марка Бернеса, тут народився канцлер Безбородько – той самий, що ввів перші в російській імперії паперові гроші. Саме він протегував Лисянському в Санкт-Петербурзі, де, здається, взагалі була міцна українська діаспора.

“Круз та Лис” – це така реконструкція біографії Лисянського, а через нього – і Крузенштерна, починаючи з їхньої зустрічі в Кадетському корпусі, бо їхні долі нерозривно пов’язані кругосвітньою експедицією (власне про експедицію – в другій частині дилогії). Реконструкція вільна – я вже казала, що перед нами саме художній текст із вигаданими діалогами, з авторськими коментарями та відступами, з відсиланнями до сучасності, з явними та прихованими цитатами тощо. Ось до чого тут, скажімо, перелік назв куренів (38 загалом)? Але саме зайве, саме надлишки і роблять літературу.

Санченко, як я вже казала, знається, як все це відбувається на флоті ще й із власного досвіду. То не дивно, що він час від часу втручається в історію зі своєю історією: “а ось у мене було…” І треба сказати, у флотських нічого не змінилося з часів Лисянського. Ну, майже нічого.

А ще ми тут дізнаємося, де що було й почому. Хто пив чай із цукром, хто з медом. Скільки на кораблях відпускали рому. Чим годували в Кадетському корпусі. Чим і як торгували в різних частинах світу. Що таке китайка. Які були ціни на кораблі в Британії в 1802 році. То це, виходить, таки довідник, просто побудований як художня проза? Ну, ми знаємо, що в “Робінзоні Крузо” найцікавіші сторінки – це перелік речей, які моряк таки врятував після кораблетрощі.

Ілюстрація з дилогії Антона Санченка. ФОТО: Марія Галіна

Так, матеріал багатий, враховуючи історичний період – мабуть, останні романтичні часи у світі. Не кажучи вже про власне кругосвітню експедицію, про екзотику. Хлопчиком Лисянський міг чути, як дорослі обговорюють пугачовський бунт або чуму в москві… Але взагалі який бурхливий час, час селфмейдменів, час можливостей…

Тут ми торкаємося болючої теми, яку неможливо оминути. І остзеєць Крузенштерн, і українець Лисянський працювали на російську імперію. На її славу, на розширення її кордонів, продовження торгових шляхів, на будівництво її колоній. Лисянський взагалі працював на ту саму Катерину, яка позбавила волі його земляків. І з цим нічого не вдієш. Як нам до цього ставитися? Скоріш за все, прийняти як факт. Що і Безбородько, і Гамалія, і Лисянський, і інородець Крузенштерн були людьми, які – в пошуках волі, справи, гідного діла – розширяючи фізичний простір імперії, будували стіни в’язниці, якщо не власної, то своїм співвітчизникам. Тут є, звісно, гірка іронія історії…

Володимир Єкшілев, філософ, про роман якого ми тут писали, і який у літературній формі – саме в жанрі космоопери – досліджує становлення, функцію та неминучий розпад імперій, в одному з інтерв’ю говорив, що імперія – неминучий етап цивілізаційного розвитку, тобто поняття первинно нейтральне. Тягарем вона стає поступово.

Імперія привласнює все, до чого може дотягнутися. Тож ми бачимо, що про того ж Лисянського пише російська Вікі. І хоча для людей талановитих та амбіційних імперія як структура історично відкривала вікна можливостей, у випадку саме російської імперії це, як зауважив автор, були не стільки вікна, скільки кватирки, які постійно захлопувалися. Не встиг протиснутися у шпарину – все.

Так, всі перспективи зростання та розквіту захлопувалися саме через нескінченні агресивні війни. Євстратій Деляров (іноді пишуть – Деларов), ще один українець, теж ніжинський, з ніжинських греків (там була велика діаспора), засновник форпосту на Кадьяку, марно очікував на караван, що мав доставити людей, залізо, обладнання, худобу – все необхідне для нормального життя на нових землях, марно будував – і  на власні, до речі, гроші, і під займи казарми, загони для худоби, кузні. Кораблі Муловського не те щоб не дійшли – навіть не вийшли в море через війну з Оттоманською Портою і, відповідно, загострення на Балтиці.

До речі, засновник американського флоту Джон Пол Джонс, гірко зауважує автор, прийняв запрошення Катерини ІІ на російську службу, бо підрахував, що росія воює кожні три-чотири роки, тож військовий без роботи не залишиться, як це з ним сталося після замирення Штатів із Британією.

Що ми можемо зробити, маючи таку історію, яку маємо? Тільки вивчати її. Працювати над помилками. Пишатися тим, чим варто пишатися. І ще – забирати собі пам’ять про людей, які того варті. Щоб навіть у російській версії Вікі не було отого “русский мореплаватель, исследователь, писатель, военный моряк”. І ще пам’ятати, як сказав автор на стор. 8, що “міста бережуть не палаци й не церкви, і навіть не фортечні мури. Міста бережуть університети, бібліотеки та базари”.

Щодо поліграфії, ілюстрацій, бібліографії і словника морських термінів. Так, все є, і все приємне. Навіть на дотик. До обкладинки “Красунь…”, втім, деякі питаннячка в мене є 😊. Ну, то таке…

Ну, і ще одне. Крузенштерн у тандемі Крузенштерн/ Лисянський вважається, скажімо так, добрим слідчим. Лисянський був жорсткий капітан. Але саме на “Неві” протягом експедиції не втрачено жодної особи. На відміну від “Надєжди”. Специфіка морського діла, мабуть.

(примітка. Див. також: Лисянський Ю. Ф. Навколосвітня подорож на шлюпі “Нева” (1803–1806) . Упорядник: А. Санченко; Передмова: Яськов В., Морозов О. Київ : Темпора, 2019).

Марія Галіна

У селі Приморське Ізмаїльського району триває підготовка пляжної зони до літнього сезону. Наразі на території проводять роботи з благоустрою та відновлення інфраструктури.

Про це повідомляє Район.Ізмаїл з посиланням на РДА.

Зокрема, у населеному пункті відновлюють під’їзні шляхи та впорядковують територію пляжу. До виконання робіт залучили спеціальну техніку.

Також до підготовки долучився місцевий бізнес, який допомагає з організацією прибирання та приведенням пляжної зони до належного стану.

В Ізмаїльській РДА зазначили, що всі роботи перебувають під контролем районної адміністрації, яка координує взаємодію між підрядними організаціями та громадами.