Connect with us

Коли стикаються світи зони бойових дій, воєнних злочинів та цивільних людей. Коментує начальник психологічного забезпечення ГУНП Андрій Костюк

Published

on

Чи можемо ми зрозуміти людину, яка пережила окупацію, насилля, втратила близьку людину, побачила зруйнування свого світу за секунду? Чи готові ми розуміти хлопців та дівчат, які стоять на захисті своєї країни? Компетентні давати поради, навіть, якщо здається, що вже зрозуміли цей світ? Так, ми всі живемо у війні, але для кожного вона різна. І поки українські військові та всі силові структури борються за життя цього суспільства, наша задача — підтримати їх і створити більш-менш здорові умови, в які вони повернуться. 

У цьому тексті “Дайджест Одеси” розповість про мобільні групи на території бойових дій, комунікацію з військовими та підготовку поліціянтів до роботи на місцях злочинів. Коментує начальник відділу психологічного забезпечення ГУНП в Одеській області Андрій Костюк.

Мобільні групи психологів для військовослужбовців

Стрес — абсолютно нормальна захисна реакція організму. Те, що людина боїться, — це нормально. Важливе питання: як справлятись із цим станом? Завдання психолога стосовно військових — підготувати до дій у надскладних умовах, пов’язаних зі стресом, шоком, несподіванкою. Чим краще воїн буде підготовлений, то менший вплив стресу відчуватиме.  

Фото: LIBKOS

А.К.: У складі групи ми виїжджали до Херсона та області. Не у безпосередню точку несення служби, бо для проведення психотерапії та використання її методів має бути безпечний простір. Як мобільна група, вирішували більше соціально-побутові питання, дізналися у когось які реакції на стрес. З деякими працювали, висмикуючи на базу Миколаєва. Та у будь-якому випадку хлопці мають наші телефони. Це не вал дзвінків, проте є реакція: їм комфортно, мають змогу поемоціонувати, вимовитись. Тому потреба у таких виїздах та групах — є. Ми обов’язково перед відправленням на службу тестуємо військовослужбовців, перевіряємо невротизацію, психологізацію, визначаємо стресостійкість та психоемоційний стан. Після повернення теж потрібно працювати. Нині, за повернення військові обов’язково проходять психотерапевтичну групу. Ми обговорюємо, що відбувалося, які є емоції та переживання. Якщо зазначаємо відхилення за відповідями, то працюємо далі, наприклад у групах. Це гуртує людей та підтримує. Працюємо і з пораненими, там де вони проходять лікування. Виходить мультидисциплінарна команда: психолог, клінічний психолог, психіатр, реабілітолог та лікарі. Дехто не може спати, коли розуміють, що просто не можуть заснути, то звертаються по допомогу. І мова не лише про військовослужбовців, консультували і поліціянтів Херсону. Якщо бачимо ознаки гострих стресових розладів, ПТСР — висмикуємо людей, щоб пропрацювати ці стани, якомога раніше. 

Так, військові знаходяться у зоні смертельної небезпеки, тому мають більшу ймовірність повернутись з посттравматичним синдромом, але це не для кожного. Психіка та її ресурс відрізняється від людини до людини, тому одна й та сама подія приносить різні результати. Хоча й здається, що пережити досвід війни неможливо — це не так. Тільки у 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події, діагностували ПТСР. Таку статистику оприлюднили в Міністерстві охорони здоров’я України. Якщо ми комплексно будемо підходити до відновлення, а ми вже над цим працюємо, то подолаємо наслідки стресових розладів, як і другу армію світу. 

Що казати чи не казати військовому? 

Фото: LIBKOS

Якщо говорити про комунікацію соціуму та людини, яка повернулась із фронту з ПТСР, то радять уникати тригерів: гучні звуки, іграшки з сиренами, налякування заради жарту, алкоголю, наркотиків чи психотропних речовин. 

АК: Треба дякувати військовим. Це добре, потрібно та взагалі нормально. Пережити те, що переживають вони — неможливо. І ми справді знаходимось у різних життях і, за повернення, зіткнення світів може травматично вплинути на людину. Замість фрази “я розумію, як тобі погано” можна використати, наприклад, “мені боляче це чути”, щоб випадково не знецінити травматичний досвід людини. А взагалі просто подякуйте — це нормальне правило комунікації. Навіть, якщо сьогодні настане перемога, і всі військові повернуться додому, буде багато важких, які потребуватимуть соціальної та психологічної реабілітації. Важлива і сімейна інтеграція, коли родина знає як реагувати — усім набагато легше. Ми підтримуємо родичів, а вони — військового. Коли пропрацювати з усіх сторін, швидше настане одужання та адаптація.

 

Підготовка поліціянтів до роботи на місці воєнних злочинів

Знищення майна, пограбування, вбивства, поранення, катування, знущання, викрадення, умисні тілесні ушкодження, розстріл цивільних, обстріл місць перебування мирного населення, зґвалтування — ці та інші жахливі злочини вчиняє рф на українській землі із часу повномасштабного вторгнення. Серед служб, які працюють на цих місцях і поліціянти. А це абсолютно нова категорія постраждалих і з ними теж треба працювати. 

А.К.:У поліціянтів є професійно-психологічна підготовка, для цього у нас працюють штатні психологи. Вони супроводжують відділи поліції та раз на тиждень влаштовують заняття. Там навчають поняття стресу, реакціям та реагуванню на ці прояви. Поліціянти мають вміти спілкуватись з людиною в істериці та у заціпенінні.  У випадках ракетних ударів по житлових будинках, формуються групи з співробітників кількох прилеглих областей, які займаються цивільними на місцях воєнних злочинів. Тому поліціянти мають володіти навичками першої психологічної допомоги. У нас є програма «рівний-рівному», у якій співробітники поліції, які не є психологами, хочуть мати певні знання та навички з цієї області. Вони стають ніби психологами свого колективу — консультантами, можуть десь допомогти або направити вже до спеціаліста за потреби. Ми два роки впроваджували цей проєкт і вже затвердили офіційно. Консультанти мають вищий рівень знань з цієї області, і поліціянти охочіше звертаються, бо це не саме психолог, а допомога у форматі рівний-рівному. Тим паче, що кожен психолог має свого терапевта і якщо щось трапляється ти біжиш до свого супервайзера і він тобі вже розкладає ситуацію. Тому ми більше розвиваємось та розуміємось на собі. 

Фото: Психологічна служба Поліції

Функціонувати під час війни — це ще й про життєстійкість. Людині не так багато часу потрібно для адаптації до умов. Вже зараз, побачивши ракету повз вікна, на роботу все ж поїдеш, хіба що запізнишся. А згідно з результатами соціологічного дослідження “Емоційно-психологічний стан українців”, проведеного Українським інститутом майбутнього спільно з “Нью імідж маркетинг груп”,  зафіксовано три емоційні прояви, які найкращим чином описують настрій респондентів протягом лютого 2023 року. Це  тривога (57%), очікування покращень (46%), надія (41%). Проте зараз в Україні суттєво зростає культура роботи із своїм психологічним здоров’ям. І це стане ще одним із методів, який допоможе пережити досвід цієї війни. 

Зазначимо, що наразі створені всі умови для отримання підтримки та кваліфікованої допомоги. Наприклад, скористатись платформою “Розкажи мені”, яка працює цілодобово й надає безкоштовну психологічну допомогу. Або обрати інший ресурс. Ось добірка 10 безкоштовних ініціатив від VisitUkraine.Today. В Одесі тимчасово переміщені українці та всі особи, які постраждали внаслідок війни, можуть безкоштовно отримати кваліфіковану психологічну допомогу на базі міських медзакладів.

Continue Reading
Click to comment

Одеса

Перевірки СІЗО та інтернатів на Одещині: що виявили

Published

on


Одеське СІЗО. Фото ілюстративне: vitk.com.ua

На Одещині під час перевірок місць несвободи виявили порушення прав ув’язнених і підопічних соціальних закладів. В Одеському СІЗО люди роками чекають на вироки, а в дитячих установах зафіксували неналежні умови та випадки жорстокого поводження. Перевірки охопили також психоневрологічні інтернати області.

Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

Реклама

Перевірка СІЗО

Під час моніторингового візиту до Одеського слідчого ізолятора представник омбудсмана Артем Володін разом із працівниками Офісу та громадськістю виявив низку порушень. Зокрема, у СІЗО перебувають 93 людини, які понад три роки чекають на обвинувальний вирок суду. Один із них перебуває під вартою ще з жовтня 2016 року. Тобто чоловік провів у слідчому ізоляторі близько десяти років, але досі не отримав вироку.

“Ви тільки вдумайтесь: особу тримають під вартою 10 років без вироку суду! Це просто не вкладається у голові”, — написав Лубінець.

Також перевірка виявила порушення прав ув’язненого з тяжкими захворюваннями. Чоловіка помістили до карцеру без попереднього медичного огляду та необхідних ліків. Після втручання моніторингової групи його оглянув лікар і забезпечив життєво важливими препаратами.

Читайте також:

Крім того, перевіряльники виявили випадки підроблення офіційних документів. За цим фактом Державне бюро розслідувань внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідство вже розпочали.

Порушення у дитячих закладах

Окрему увагу під час перевірок приділили правам дітей із психічними порушеннями. З’ясувалося, що близько року в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні перебувають діти, які за своїм соціальним статусом мали б жити в закладах соціального захисту. Аналогічну ситуацію зафіксували й у Дитячій міській клінічній лікарні №3.

Серйозні проблеми виявили також у Красносільському дитячому будинку-інтернаті. На харчоблоці помітили тарганів, стіни та стеля вкриті тріщинами, а місцями відпадає плитка. Крім того, заклад не забезпечує вихованкам належних умов для проживання та прогулянок.

Особливе занепокоєння викликав випадок неправомірної ізоляції та фіксації однієї з підопічних. Дівчині зв’язали руки замість того, щоб застосувати альтернативний спосіб, який не принижував би її гідність.

“Психоемоційний стан деяких дівчат потребує негайного стаціонарного лікування. Окрім того, на рахунках вихованок зберігаються значні кошти, які чомусь не витрачаються на їхні індивідуальні потреби”, — зазначив Лубінець.

Візит до інтернатів

Проблеми виявили й у Великорибальському психоневрологічному інтернаті. Стан приміщень там незадовільний: дах протікає, а обладнання та інвентар застаріли. Заклад потребує термінового фінансування для поліпшення умов проживання підопічних. Керівництво інтернату також повідомило про нестачу працівників. Серед причин називають низьку фінансову привабливість роботи та мобілізацію. Через кадровий дефіцит закладу складно знайти будівельників, слюсарів і сантехніків, які могли б ремонтувати приміщення та підтримувати їх у належному стані.

“Наголошую: затримана, ув’язнена чи людина з психічними порушеннями у статусі підопічного — не значить позбавлена прав!”, — додав омбудсмен.

Загалом від початку 2026 року представники Офісу омбудсмана провели вже 548 моніторингових візитів до місць несвободи. Їхня мета — запобігти катуванням, жорстокому поводженню та порушенням прав людей.

Попередні перевірки

Під час попередніх моніторингових візитів на Одещині представники Офісу омбудсмана також виявляли порушення умов перебування людей. Зокрема, у Білгород-Дністровському районному ТЦК та СП мобілізовані спали на старих ліжках, частина з яких була без матраців. Деяким доводилося ночувати в підвальних приміщеннях просто на бетонній підлозі. Незадовільними були санітарні умови, а на дверях приміщень, де перебували мобілізовані, встановили металеві ґрати.

Порушення зафіксували й у казармах роти охорони: там було тісно, замість тумбочок використовували картонні коробки. Крім того, військове спорядження зберігали у відкритому гаражі серед старих меблів. За результатами перевірки омбудсман Дмитро Лубінець заявив про підготовку актів реагування для усунення недоліків і перевірки дій відповідальних посадовців.

Як повідомляли Новини.LIVE, в Одеському слідчому ізоляторі чоловік знущався з новоприбулого співкамерника. Він принижував потерпілого, бив його та змушував ставати навколішки й приносити капці в зубах. Усе це фігурант знімав на відео. Потерпілий зазнав легких тілесних ушкоджень і моральних страждань. Справу вже передали до суду.

Також Новини.LIVE писали, що на Одещині тривають масштабні перевірки харчування дітей у школах та інших закладах освіти. Контроль посилили на тлі скарг батьків на шкільні обіди, які з’явилися на початку навчального року. Інспектори вже видали третині перевірених закладів приписи щодо порушень санітарних вимог, а перевірки досі не завершені.



Джерело

Continue Reading

Ексклюзиви

як зірвані вибори змінили Україну та створили Майдан

Published

on



3 грудня 2004 року Верховний суд визнав другий тур виборів сфальсифікованим — і країна вперше сказала “ні” пострадянській системі. Помаранчевий Майдан захистив вибір і створив нову модель громадянства. Фокус з’ясував, які уроки 2004 року залишаються визначальними у 2025-му.

У цей день, 3 грудня 2004 року Верховний суд України оголосив: результати другого туру президентських виборів мають бути визнані сфальсифікованими. Рішення стало безпрецедентним — не лише з юридичного погляду, а й з погляду політичної зрілості суспільства. “Справа Ющенка проти ЦВК” стала символом того, що держава перестає бути декорацією, а громадянин — статистом. У цей момент українці вперше за багато років відчули: їхнє право на вибір — не умовність, а реальний механізм впливу.

Але шлях до цього рішення був прокладений тисячами людей на Майдані Незалежності. Площа, що перетворилася на столицю вільної України, стала не просто місцем протесту — а школою громадянства. Саме тут почалося формування того, що ми сьогодні називаємо політичною нацією.

Вибори, що запустили Майдан: Ющенко проти Януковича

Президентська кампанія 2004 року формально виглядала як черговий виборчий цикл, але насправді стала референдумом: “Україна як частина пострадянської імперії” чи “Україна як європейська держава”.

У фіналі зійшлися два символи цих векторів. Віктор Ющенко — колишній прем’єр, лідер опозиційного блоку “Наша Україна”, який говорив про інтеграцію в ЄС і НАТО. І Віктор Янукович — тодішній прем’єр, кандидат від влади Леоніда Кучми, відкрито підтриманий Кремлем. Саме навколо цієї дуелі й розгорнулася криза, що переросла у Помаранчеву революцію.

Перший тур 31 жовтня пройшов з уже помітним адміністративним тиском і порушеннями, але ще без тотального скандалу. Міжнародні спостерігачі тоді констатували, що вибори загалом просунулися у бік демократичних стандартів, але із “серйозними недоліками” — передусім у доступі опозиції до медіа, роботі виборчих комісій та зловживанні адмінресурсом на користь кандидата влади.

Критичною стала друга частина кампанії — перед другим туром 21 листопада. Саме тоді машина фальсифікацій запрацювала на повну. Соціологи й спостерігачі фіксували системний тиск на членів ДВК, масове “надомне голосування”, маніпуляції з відкріплювальними талонами та “каруселі”.

У дослідженні соціолога Володимира Паніотто детально описано, як псувалися списки виборців у “помаранчевих” регіонах, створювалися “мертві душі” та голосування одних і тих самих людей у кількох дільницях.

Розрив між результатами екзитполів і даними, які почала оголошувати ЦВК, став точкою кипіння. Опитування на виході з дільниць — насамперед “Національний екзитпол”, до якого долучалися КМІС, Центр Разумкова й Фонд “Демократичні ініціативи” — показували впевнену перемогу Ющенка. Натомість ЦВК задокументувала перевагу Януковича.

Міжнародні місії не залишили сумнівів у тому, що другий тур не відповідав базовим демократичним стандартам. У спільній заяві Міжнародної місії спостереження, до якої входили OSCE/ODIHR, ПАРЄ, Європарламент та інші структури, йдеться, що вибори “не відповідали низці зобов’язань ОБСЄ та стандартам Ради Європи”. Окрема оцінка повтора другого туру 26 грудня у документі “Presidential Election (Repeat Second Round), Ukraine, 26 December 2004” підкреслює різкий контраст: реванш системи фальсифікацій у листопаді та значно чесніший процес у грудні під тиском суспільства та міжнародної уваги.

Особистою драмою цієї кампанії стало отруєння Віктора Ющенка дioxином восени 2004 року. Його понівечене обличчя стало візуальним символом боротьби не лише з корупцією та авторитаризмом, а й із буквально смертельними методами політичної боротьби.

Коли в ніч після другого туру ЦВК оголосила переможцем Януковича, опозиція фактично вийшла з юридичної площини й перейшла в площину масової мобілізації. Уже вранці 22 листопада люди з усієї країни почали з’їжджатися до Києва.

Важливу роль відіграли й місцеві ради. Кілька обласних центрів — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль — ухвалили рішення не визнавати офіційні результати й фактично підпорядкувалися “штабу на Майдані”. Київрада також виступила проти оголошених ЦВК даних. Ющенко склав символічну “присягу президента” в залі парламенту, де були присутні тільки депутати опозиційних фракцій, — цей крок не мав юридичної сили, але став політичним сигналом, що поразки він не визнає.

Паралельно йшла юридична війна. Юристи Ющенка оскаржили результати у Верховному Суді, посилаючись на масові порушення: від “каруселей” до тиску на спостерігачів. 3 грудня 2004 року колегія з цивільних справ Верховного Суду оголосила рішення, яке стало історичним прецедентом. Суд визнав неможливим установити результати голосування 21 листопада і скасував протокол ЦВК, ухваливши провести повторне голосування другого туру.

26 грудня відбувся повторний другий тур — уже під пильною увагою внутрішніх і зовнішніх спостерігачів. За даними фінального звіту OSCE/ODIHR та підсумків міжнародних місій, голосування тоді значно ближче відповідало демократичним стандартам, а масштаби порушень суттєво зменшилися. Ющенко здобув приблизно 52–53% голосів, Янукович — 44–45%. Після безуспішних спроб юридично оскаржити реванш, Янукович зрештою визнав поразку.

Помилки революції: романтизм, який дорого коштував

Помаранчева революція стала зразком мирного спротиву, але вона зробила й низку критичних помилок, які Україна сьогодні розуміє ретроспективно. Найбільша — ілюзія, що перемога над фальсифікаціями автоматично означає перемогу над системою. Революція перемогла без єдиного пострілу, але програла в політичних кулуарах. Лідери, які ще вчора разом стояли на сцені Майдану, уже за рік перетворилися на опонентів. Ющенко і Тимошенко — союз, що мав би стати двигуном реформ, — став джерелом нескінченних конфліктів.

Другою помилкою стало недооцінювання російського впливу. Кремль зазнав поразки у боротьбі за Януковича у 2004 році, але не відмовився від реваншу. Україна тоді ще не сприймала втручання РФ як екзистенційну загрозу — і саме це дало змогу Росії за наступні роки відновити позиції, що врешті призвело до подій 2010-го і подальшої деградації державних інститутів.

І третє — невміння оформити революцію в системні зміни. Конституційна реформа 2004 року була поспішною і компромісною, створивши гібридну модель влади, яка стала джерелом конфліктів між президентом і прем’єром на довгі роки.

Правильні рішення: досвід, що врятував країну у 2014 і після 2022 року

Попри помилки, Помаранчева революція дала Україні те, без чого країна могла не вистояти у війні з Росією десятиліття потому. Перше і головне — закріплення в суспільстві ідеї, що влада — це договір, а не наказ. Саме ця ідея створила культуру протесту, яка у 2013–2014 роках перетворилася на Євромайдан. І саме ця культура сьогодні підтримує стійкість країни під час повномасштабного вторгнення.

Друге — зміна політичної ментальності. 2004-й показав суспільству, що бути українцем означає бути суб’єктом, а не об’єктом. У 2022-му цей досвід трансформувався у тотальний спротив: від ЗСУ до волонтерського руху.

Третє — медіа та громадянське суспільство, які народилися на Майдані й стали незалежними гравцями. Саме вони створили систему контролю над владою, яка не дала змоги Україні скотитися до авторитаризму ще до початку війни.

І нарешті — Помаранчева революція зламала міф про “одноманітність” українського суспільства. Вона показала, що Україна може бути різною, але солідарною, і ця солідарність стає ключовою у моменти загрози.

Після Помаранчевої була Революція гідності

Сьогодні, коли Україна переживає найбільшу війну з часів Другої світової, важливо чесно оцінювати спадок Помаранчевої революції. Її головний урок — свобода потребує не лише емоції, а й інституційної роботи. Помаранчева революція змогла зупинити фальсифікацію, але не змогла перебудувати державу. Це зробив Євромайдан — на крові та втраті ілюзій. Проте без 2004-го не було б 2014-го. А без 2014-го Україна не зустріла б 2022-й так, як зустріла — з армією, громадянським суспільством, політично зрілим поколінням.

Помаранчева революція стала першим великим ударом по імперській політиці Кремля — ударом, який Москва пам’ятає досі. І саме тому нинішня війна — не лише за територію, а й за вибір, зроблений того грудня 2004-го.

Її спадок — не в політичних прізвищах, а в культурі відповідальності, що сформувала український спротив. І в усвідомленні: свобода — це процес, а не подія.



Джерело

Continue Reading

Події

Останні атаки РФ пошкодили Володимирський собор, Музей війни у Києві та 12 пам’яток культурної спадщини в Одесі

Published

on


Унаслідок останніх російських атак пошкоджень зазнали Володимирський собор і Музей війни у Києві, а також 12 об’єктів культурної спадщини в історичному центрі Одеси.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України.

“У Києві пошкоджено Володимирський собор — пам’ятку архітектури національного значення, а також Національний музей історії України у Другій світовій війні. В Одесі внаслідок обстрілу постраждали 12 об’єктів культурної спадщини в історичному центрі міста, внесеному до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та такого, що перебуває під загрозою”, – ідеться в повідомленні.

Як повідомляла КМДА, також постраждали об’єкти культурної спадщини в різних районах Києва:

  • будівля Посольства Республіки Австрія – пошкоджені фасад і скління споруди, що має статус пам’ятки архітектури;
  • Михайлівський Золотоверхий собор – головний храм комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря (пам’ятка архітектури місцевого значення, окремі споруди ансамблю мають статус національного значення);
  • будівля Київського міського БТІ – колишній готель для прочан Михайлівського монастиря, пам’ятка архітектури місцевого значення;
  • Садиба Нечаєвих (Будинок Вишневського) – один із найстаріших збережених житлових будинків Подолу та Києва, пам’ятка архітектури місцевого значення. У комплексі цієї історичної забудови також розташована будівля Посольства Королівства Нідерландів в Україні, що зазнала пошкоджень;
  • Пейзажна алея – пам’ятка історії і ландшафту місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра”;
  • міст імені Євгена Патона – перший у світі суцільнозварний автодорожній міст (1953 рік), пам’ятка архітектури, містобудування, науки і техніки місцевого значення;
  • головний корпус Українського державного університету імені Михайла Драгоманова – будівля 1970-х років у стилі модернізму в історичному ареалі столиці;
  • об’єкти на території ВДНГ та історична забудова в центрі й на Подолі.

Серед пошкоджених об’єктів в Одесі – одна пам’ятка архітектури національного значення та низка пам’яток архітектури, містобудування й історії місцевого значення.

Зокрема, пошкоджено Палац Каліо, споруджений у другій половині XIX – на початку XX століття, який має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Також пошкоджень зазнали:

  • cобор Римо-католицький Успіння Пресвятої Богородиці (1849–1853 рр.);
  • будинок, у якому жив Ю. Д. Дубовий — радіолог, засновник першого в Україні онкологічного диспансеру, заслужений діяч науки УРСР, професор;
  • будівля Автомобільно-дорожнього технікуму (1953 р.);
  • житловий будинок Зоншейна (1900 р.);
  • житловий будинок початку ХХ століття;
  • житловий будинок Леслі (1880-ті роки);
  • будівлі двох крамниць (1910–1913 рр.);
  • прибутковий будинок Чернігова (Шестопала), у якому жила Л. Й. Алейнікова — кардіолог, заслужений діяч науки УРСР, професор (1912 р.);
  • прибутковий будинок Залужного, у якому жив М. В. Комаров — український літературознавець і бібліограф, у родині якого гостювала українська поетеса Леся Українка;
  • житловий будинок Кітовера (перша половина ХІХ століття).

Загалом в Одесі станом на 20 листопада 2026 року пошкоджено 212 об’єктів культурної спадщини.

За даними Міністерства культури України, станом на кінець жовтня 2026 року внаслідок російської збройної агресії пошкоджено 2185 об’єктів культурної спадщини та 2686 закладів культури.

Читайте також: На Дніпропетровщині через атаки РФ пошкоджені майже 100 об’єктів культурної спадщини

У відповідь на масштабні руйнування об’єктів культурної спадщини та культурної інфраструктури Україна спільно з міжнародними партнерами створила Український фонд культурної спадщини (Ukraine Cultural Heritage Fund, UCHF). Його діяльність спрямована на залучення міжнародної підтримки для збереження, захисту та відновлення української культурної спадщини.

“Російські атаки продовжують завдавати ударів по українській культурній спадщині – пам’ятках архітектури, історичних будівлях, музеях і знакових місцях, які формують нашу національну ідентичність. Кожне таке пошкодження – це спроба знищити нашу історичну пам’ять і культурне надбання. Документуємо руйнування, щоб Росія відповіла за злочини проти української культури”, – заявила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві внаслідок нічної російської атаки пошкоджень зазнали вісім об’єктів культурної спадщини та знакових пам’яток.

Фото: mincult.gov.ua



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.