На Водохрещі завжди своя особлива атмосфера — люди цілими сім’ями йдуть на пляж, щоб поринути в море. Традиційно перед цим проводиться святкова молитва та висвітлюється вода. Якщо раніше ця процедура проводилася лише раз на рік, то з переходом України на Новоюліанський календар очиститься від гріхів у морі можна двічі.

Журналісти Новини.LIVE запитали одеситів, коли вони святкують Водохреща?

Реклама

Традиція 19 січня

Оксана говорить про Водохреща без пафосу й ритуальності. За її словами, війна й постійна напруга змінили ставлення до свят взагалі: тепер вони не завжди асоціюються з урочистістю. Жінка зізнається, що цього року не планує святкувати, адже не має ні настрою, ні внутрішньої потреби. Водночас вона зазначає, що частіше орієнтується саме на 19 січня, як на більш близьку для себе дату.

“Дев’ятнадцятого, мабуть, все ж таки підемо купатися в морі”, — каже Оксана.

Дмитро коротко формулює свою позицію. Для нього Водохреща — це 19 січня, як було заведено в родині з дитинства. Він не бачить потреби щось змінювати, адже саме в цій даті для нього закладений звичний сенс свята. Такий вибір Дмитро називає не впертістю, а вірністю власній традиції.

“Святкуємо дев’ятнадцятого. Ми — консерватори старих поглядів”, — каже Дмитро.

Водохреще в Україні 

Олександра родом не з Одеси, тож її уявлення про водохреще сформовані зовсім в іншому середовищі. Вона розповідає, що в її рідному місті головною традицією було купання саме в річці. Там це сприймалося як щось звичне і природне, без масових заходів та ажіотажу. В Одесі ж, вона не відчуває такого зв’язку зі святом через море, тому й не прив’язує зимове купання саме до Водохреща.

“Я цього року не святкувала, але переважно шостого. Я не з Одеси, але там, де ми родом, то ми купаємося в річці, а в Одесі на Водохрещі не купалися”, — розповідає Олександра.

Для Андрія дата Водохреща — не просто релігійне питання, а позиція. Він каже, що свідомо обирає 6 січня. Такий вибір для нього — частина ширшого процесу самоідентифікації. Цього року Андрій не купався, адже наразі живе не в Одесі, однак досвід занурення в крижану воду у нього вже був — ще до повномасштабної війни.

“Шостого січня. Цього року не купався, бо ми не в Одесі. Але я колись пірнав у Святогірській лаврі на Донеччині”, — згадує Андрій.

Безпека на Водохреща 

Віталій дивиться на водохресні купання насамперед з точки зору безпеки. Він вважає, що занурення в холодну воду може бути корисним лише тоді, коли людина робить це свідомо і поступово. Масові пірнання, каже він, часто стають більше шоу, ніж реальною практикою загартування. Сам Віталій Водохреща не святкує, а замість цього обирає більш спокійні зимові заняття на природі.

“Я взагалі не святкую. Звісно, добре, але це небезпечно. Плюс у тому, що загартовуєшся, але не всі вміють це робити правильно. Я більше люблю зимову рибалку, ніж просто пірнати у воду”, — пояснює Віталій.

Для когось Водохреща — це питання календаря, для когось — безпеки, для когось — принципової позиції. Купання в морі сприймається або як духовний жест, або як ризик, від якого краще утриматися. Але попри різні відповіді, всіх об’єднує спільне прагнення зберегти себе, свою гідність і своє місто навіть у найскладніші часи.

Раніше ми писали, що Одесу накриє морозна погода, варто одягатися тепліше. А також, про те що ворог не відступає навіть у свята, наслідки нічного удару, де є постраждалі. 

У аборигенів Австралії є дивний і красивий міф — майже філософська притча, замаскована під космогонію. Він існує в різних версіях. Я розповім одну з них:

“На початку часів світ був сухим і твердим. У ньому жили ящірки — істоти землі, тепла, сонця і стабільності. А ще в ньому жили качкодзьоби — дивні, неправильні істоти води, нір, річок і підземних течій. Між ними виник конфлікт.

Ящірки вважали світ своїм: він має бути сухим, передбачуваним, придатним для повзання і лежання на камінні. Качкодзьоби ж хотіли води. Багато води. Вони знали таємниці підземних джерел і вміли проривати ходи вглиб землі.

У якийсь момент качкодзьоби відкрили приховані водяні жили — і почався потоп. Вода хлинула на поверхню, затопила рівнини, зруйнувала старий порядок. Ящірки або загинули, або втекли на височини. Світ став іншим: з’явилися річки, болота, озера, нові форми життя. Потоп не був покаранням богів. Це була війна “мокрих” істот з істотами “сухого” світу”.

Усе. Міф закінчився, тепер починаються мої міркування. Деякі історії настільки передбачувані, що повз них не пройшла жодна цивілізація. Концепція Бога, який створив усе. Концепція загробного світу. Війна світла і темряви.

Знаєте, що таке міф про війну качкодзьобів і ящірок? А це концепція Хартленда і Римленда, переформульована на новому рівні. І таких примітивних концепцій, які все пояснюють, — величезна кількість навколо нас. Геополітичний брат-близнюк Хартленда: таласократії проти телурократій. Афіни проти Спарти, Британія проти континенту, США проти Євразії.

Думка про те, що світ бінарний і ділиться на два без залишку, настільки убога й примітивна, що навіть якось ніяково витрачати час на доказ очевидного — не так усе працює. Світ і люди не діляться на Захід і Схід, на сакральне і профанне, на природу проти культури, на індивіда проти колективу, на прогрес проти занепаду. Людина, яка починає ділити людей на демократів і республіканців, на правих і лівих чинить насильство над розумом і очевидністю. Люди влаштовані набагато складніше — одна й та сама людина може підтримувати якісь ідеї і з лівого, і з правого порядку денного.

Чесне мислення починається тоді, коли ви перестаєте обирати або/або і починаєте утримувати в голові принципово різні концепції, не втрачаючи при цьому здатності думати. Перемога однієї сторони не встановлює істину — вона просто змінює умови гри. Вода приходить, але суша не зникає, а світ залишається складним.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Одеська фотографічна асоціація та Міський клуб фотографів «Фотон-2» запрошують на виставку “Знімок року – 2025”, яка триває у приміщенні Всеукраїнського центру Болгарської культури (пров. Івана Луценка, 9). «Знімок року» – традиційна щорічна виставка, яка проводиться вже двадцять третій рік поспіль.

Організатори виставки-конкурсу «Знімок року» запросили до участі не тільки тих фотографів, які постійно проживають на Одещині, а й одеситів, які через війну опинилися за кордоном, і тих, хто був змушений залишити свої домівки на окупованій території чи в зруйнованих містах нашої країни і нині долучився до нашої спільноти, перебуваючи у нашому регіоні.

Загалом для участі у XXIІI виставці-конкурсі «Знімок року – 2025» надійшло 244 фотографій від 63 авторів. Для експозиції журі відібрало 90 робіт 63 авторів. На виставці представлені фотографії різних жанрів.

РІШЕННЯМ ЖУРІ БУЛИ ВИЗНАЧЕНІ ТАКІ ПЕРЕМОЖЦІ:
ГРАН-ПРІ – Вдовенко Миколай за фото «Воїн світла»;
I МІСЦЕ – Кавєріна Лариса за фото «Ескіз дощу»;
II МІСЦЕ – Сінельніков Олександр за фото «Профіль літньої дами»;
III МІСЦЕ – Ксенофонтова Олена за фото «Зимове побачення».

ДИПЛОМИ КОНКУРСУ:
Білодід Анжела – «Відпочинок»;
Владимирський Олег – «Поминальна молитва»;
Захарченко Юлія – «Те, що тримає»;
Ком Євгеній – «Спасіння»;
Онишко Сергій – «Геометрія».
Призи переможцям надає багаторічний партнер конкурсу «Знімок року» – магазин фототехніки «Paparazzi».
У конкурсі беруть участь автори-професіонали та фотографи-початківці. «Знімок року» – це можливість уже відомим фотографам представити глядачам свої нові роботи, а для нових авторів може стати стартом і стимулом для подальшого розвитку у світі фотомистецтва. Різноманітність індивідуальних стилів та напрямків дозволить кожному фотографу знайти своїх шанувальників.
Дякуємо всім учасникам, які у цей важкий час займаються фотомистецтвом і знайшли можливість надіслати заявку для участі у конкурсі «Знімок року – 2025». Бажаємо всім любителям фотомистецтва творчих успіхів!

Журі конкурсу:
Алекян Степан – (НСФХУ, ОФА),
Бойко Юрій – (НСФХУ),
Бухман Борис – (НСФХУ, ОФА, ФК «Фотон-2»),
Владимирська Галина – (головний редактор журналу «Фаворит удачі», ФК «Фотон-2»).

Фото: Олександр Синельников.