Connect with us

Війна

Кошти освітян, облаштування сховищ та навчання без світла в Одеській області. Розповідає Олександр Лончак

Published

on

Вже майже рік як українська освіта трансформується, зберігаючи можливість навчати в умовах війни. Це пов’язано з викликами, які йдуть один за одним і стосується кожного з учасників процесу. В Одеській області крокують до мети, коли якнайбільше дітей навчатиметься очно в безпечних умовах. На початок другого семестру кількість шкiл, які прийматимуть школярів за партами, збільшилась. Крім перепон воєнного часу поговоримо про субвенцію, яка надається здебільшого на зарплатню вчителів, і ще й має залишок. Детальніше про ці питання «Дайджесту Одеси» розповів директор Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Олександр Лончак.

  • Скільки шкіл в Одеській області наразі можуть приймати учнів очно?

На кінець І семестру поточного навчального року вдалося вивести на очний та змішаний формат 450 закладів загальної середньої освіти. Для порівняння, станом на 1 вересня це була лише 331 школа. Зараз лише прагнення батьків визначає статус навчання дитини. На початок ІІ семестру показник ще вищий, в тому числі і в Одесі. У деяких закладах освіти закінчили ремонтні роботи щодо адаптації підвальних приміщень під найпростіші укриття згідно з вимогами ДСНС, а низка інших закладів уклала угоди про використання укриттів сусідніх освітніх закладів.

Співпрацюємо з донорами та міжнародними партнерами з тим, щоб максимальна кількість дітей мала змогу навчатися безпосередньо у школах. Тому процес будівництва та облаштування укриттів триватиме й надалі. З міркувань безпеки ми не оприлюднюємо списки закладів освіти, які вчаться очно.

Вперше цього року передбачена державна програма на облаштування укриттів. Для Одеської області попередньо планується виділити 60 мільйонів гривень. Ці кошти можуть використати як для облаштування готових укриттів, так і для будівництва нових. Громада подаватиме нам запити на облаштування бомбосховища разом з проєктно-кошторисною документацією. Отримавши від кожної громади області запити, ми виставимо пріоритети, враховуючи низку факторів, наприклад, чи є цей заклад опорним, яка кількість дітей навчатиметься. Перелік передамо до комісії Міністерства освіти і науки України, яка визначить на котрі сховища нададуть кошти.

Фото: Радіо Свобода
  • Які проблеми виникають при організації освітнього процесу у період воєнного стану?

Початку освітнього процесу передувала велика робота. 24 лютого ми не знали, як навчатимемось. Перші два тижні вторгнення діти були на канікулах, потім відновили дистанційні уроки. Звичайно, ми розуміємо, що це не те, чого хочуть батьки та учні. Тому ми і повинні облаштувати укриття та створити безпечне місце для навчання.

Батьки теж впливають на запити. Деякі не хочуть відпускати дітей до шкіл. Наприклад, після ракетного удару по селу Дачне 19 липня у ліцеї не залишилось цілого кабінету. І зрозуміло, що після такого батьки бояться залишати дитину у навчальному закладі. Та все ж загальна кількість охочих бачити вчителя та однокласників не лише через екран – збільшилась.

Найважче було восени у періоди блекаутів, адже освітній процес має здійснюватися навіть за відсутності електрики. Екстрені тривалі відключення світла, перебої з мобільним та інтернет-зв’язком унеможливлювали створення єдиного механізму подолання проблем та універсальної організації освітнього процесу у дистанційному форматі. З очним простіше. За світлового дня в школі спокійно можна було вчитися, плюс подбали про альтернативні джерела живлення, тобто генератори, тому було й тепло, і світло.

З дистанційкою складніше. Алгоритми дій розроблялись індивідуально для кожного закладу. Міркували над гнучким режимом роботи, об’єднували учнів різних класів та паралелі у групи залежно від місця проживання та графіку відключення світла. У період, коли стабілізаційні графіки не діяли, знайшли вихід – створення консультаційних центрів при школах, щоб надолужити прогалини в темах, індивідуально підходили до кожної дитини. Давали посилання на уроки у записі, рекомендували різні ресурси, зокрема і Всеукраїнську школу онлайн.

Зрештою, Департамент освіти і науки рекомендував закладам зараховувати всі оцінки за півріччя, які отримав учень впродовж семестру незалежно від місця навчання та обраної форми освітньої діяльності. Попри всі виклики, ми упоралися. Вдячний кожному педагогічному колективу за ефективну взаємодію в зазначеному питанні. А також батькам, адже саме батьківська увага і допомога дає нам спільний результат.

  • Освітня субвенція: що це за кошти і яке їхнє призначення?

          Освітня субвенція надається місцевим бюджетам в першу чергу для нарахування зарплатні вчителям. Це основний інструмент фінансової підтримки місцевих видатків на середню освіту в Україні. На кінець року у регіональних бюджетах помітили накопичення цих коштів.

Невикористані залишки коштів, у разі забезпечення в повному обсязі обов’язкових виплат на оплату праці на поточний бюджетний рік, можуть спрямовувати на оновлення матеріально-технічної бази закладів освіти. Це відбувається відповідно до Порядку та умов надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 6.

          Протягом 2022 року залишки коштів освітньої субвенції минулих періодів територіальними громадами регіону спрямовувалися на ремонти та облаштування укриттів, оснащення закладів освіти персональними комп’ютерами та мультимедійним обладнанням, придбання автобусів, здійснення заходів пов’язаних із забезпеченням пожежної безпеки, встановлення камер відеоспостереження та кнопок виклику поліції охорони, підключення закладів освіти до високошвидкісного Інтернету, заходи територіальної оборони.

  • Що відбулось із залишками субвенції на кінець 2022 року?

Всі залишки освітньої субвенції, які накопичились на рахунках місцевих бюджетів Одеської області станом на 31.12.2022, повернулися до Державного бюджету для подальшого їх розподілу відповідно до чинного законодавства України.

Чому школи не використовують кошти, якщо вони вже виділені?

Причин може бути кілька. Кошти використовуються на місцевому рівні дуже повільно, найчастіше вже після початку навчального року. Часто не встигають їх освоїти. Брак фахівців із публічних закупівель на місцях гальмує проведення тендерів.

 Я неодноразово звертав увагу і наголошував на необхідності своєчасного і раціонального використання коштів держбюджету. Залишки освітньої субвенції не мають накопичуватись, а повинні ефективно працювати на підтримку галузі освіти та економіки в цілому, ще й в цей непростий час.

Ілюстрація: Сергій Нагорняк
  • Бюджет на 2023 рік планувався вже в умовах воєнного стану.  Який він у порівнянні з минулим роком?

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1472  Одеській області передбачена освітня субвенція на 2023 рік у сумі 5 658 784,1 тис. грн, що на 447 879,7 тис. грн (це на 7% менше). Питання «достатності» чи «недостатності» фінансування риторичне. Передовсім треба розуміти, в яких умовах живе країна. Щодо галузі освіти переконаний: передбачених на наступний рік грошей вистачить.

Це достатній ресурс, який гарантує виплату заробітної плати вчителям. І навіть окремо уперше передбачена субвенція на облаштування бомбосховищ при закладах освіти, також планується і фінансування закупівлі шкільних автобусів з метою поповнення шкільних автопарків для організації підвезення здобувачів освіти.

Діти вчаться, вчителі працюють, а за цим стоять питання коштів, рішень, організації. Зараз навчання може не відповідати бажанню батьків, дітей чи вчителів. І можливо, комусь і хочеться хоча б на день повернутись до безтурботних днів, коли одні й ті самі обличчя миготіли, як у попередньому житті, з понеділка по п’ятницю. Але це вимога часу. За рік можна навчитись навіть деяких професій і ми не маємо позбавляти дітей можливостей та майбутнього.

Війна

Сили оборони уразили бронепотяг росіян на Покровському напрямку

Published

on

Бійці екіпажу «Асмодей» з батальйону безпілотних систем «EWOKS» за допомогою дронів знищили на Покровському напрямку ворожий бронепотяг.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті заступника командира взводу полку «Сафарі» Владислава Купіна (позивний «Чумак»)

Published

on


“Хто, як не я?” – такий шлях відданості Батьківщині обрав поліцейський із Лисичанська 

Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти. 

“Ця дитина виросла у нас на очах. Він мав активну життєву позицію, завжди був готовий допомогти. Брав участь у всіх виховних заходах, був душею навчального закладу”, – згадує вчителька Владислава Оксана Лапенкова. 

Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання – Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.  

“Влад був дуже доброю людиною з великим серцем. Чуйним, завжди прийде на допомогу. Був душею компанії, мав багато друзів. Він у мене був навіть ближчою людиною, ніж батьки. Ставився до мене з неймовірною любов’ю та турботою. Досить неочікувано зробив пропозицію руки та серця у мої 19 років. З 2023 року ми офіційно у шлюбі, створили сімʼю, завели песика, про якого я колись мріяла у шкільні роки,” – згадує дівчина.

Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов’язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. “Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування «Національний корпус» у нашому рідному Лисичанську — це був громадський рух «Чесні справи». З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим”, – розповідає Юлія.

Історія була не просто захопленням, а глибокою пристрастю юнака. За словами дружини, Владислав ще зі шкільних часів регулярно переглядав історичні канали на YouTube, читав книги філософів та істориків, а також захоплювався фільмами про Першу та Другу світові війни. 

Після школи він здійснив ще один крок до своєї мрії — захищати Україну. Владислав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Після навчання молодий офіцер служив у поліції Луганської області. 

Владислав не лише присвячував себе службі — однією з мрій було багато подорожувати.  

“Ми мали надію відвідати різні куточки України та світу. Влад цікавився історією, тому побачити нові місця було у наших планах. Особливо він мріяв побувати у Сполучених Штатах — це була його мрія з дитинства,” – розповідає дружина. 

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Владислав та Юлія були змушені залишити рідну Луганщину й переїхати до Дніпра. Водночас Владислав ухвалив рішення, до якого йшов усе життя. 

“Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав «Лють», оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав «Хто як не я?». Він мріяв воювати”, – згадує Юлія. 

Коли хлопець остаточно приєднався до Окремого штурмового батальйону Національної поліції України “Лють”, сім’я переїхала на Житомирщину.

На фронті старший лейтенант Купін став заступником командира взводу полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку “Сафарі” Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють». Воював у найгарячіших точках Донеччини, стикаючись з ворогом віч-на-віч. Не боявся викликів й відмінно виконував бойові завдання. 

Служба на передовій не оминула Владислава випробуваннями. Під час першого бойового виїзду він зазнав контузії. За словами дружини, попри переляк, серйозних травм тоді не було — кілька днів ротації допомогли йому відновитися та стабілізувати стан. Друге поранення, отримане в липні 2024 року, виявилося значно серйознішим та потребувало тривалішого лікування. Юлія та друзі були поруч із Владиславом у цей складний період. Попри виснаження, він наполягав на поверненні до служби, вважав, що мусить завершити розпочату справу. Навіть під час реабілітації юнак не полишав військової справи — опановував безпілотники та придбав власний дрон. 

Попри молодий вік, Владислав швидко здобув повагу серед побратимів та командирів. У вільний від бойових завдань час він часто спілкувався з дружиною.  

“Ми з ним постійно були на зв’язку, він завжди ділився ситуацією, розповідав, що відбувається, щоб він хотів змінити. Я приїздила до нього у Донецьку область декілька разів. Гуляли, часто розповідав про свої бойові задачі. У нас не було секретів одне від одного, він завжди ділився своїми переживаннями”, – розповідає дружина. 

13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки… 

“Ми неймовірно пишаємося ним – нашим чоловіком, сином, близьким другом. Владислав заплатив найдорожчу ціну за вільну Україну, за нас з вами – своє життя за територіальні кордони, державний суверенітет та народ України”, – написали його близькі у петиції до Президента про присвоєння Владиславу почесного звання «Героя України». 

“Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим — і на фронті, і в житті. Завжди буду пам’ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі”, – ділиться Юлія. 

У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими. 

Герої навіки в наших серцях! 

Фото з відкритих джерел 



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони вночі збили 33 російські дрони, ще 36

Published

on


Сили оборони України в ніч на 19 квітня збили 33 із 87 російських дронів, ще 36 – локаційно втрачені.

Як передає Укрінформ, про це Командування Повітряних Сил Збройних сил України повідомило у Фейсбуці.

У ніч на 19 квітня 2025 року із (21.00 18 квітня) російські загарбники здійснили удар по Україні ракетами наземного, повітряного базування та ударними БпЛА.

За попередніми даними, радіотехнічними військами Повітряних Сил було виявлено та здійснено супровід 95 засобів повітряного нападу ворога – вісім ракет різних типів та 87 ударних БпЛА та безпілотників-імітаторів інших типів.

Зокрема, Росія застосувала: три балістичні ракети “Іскандер-М” (район пуску – Крим); дві протикорабельні ракети “Онікс” (район пуску – Крим); три протирадіолокаційні ракети Х-31П; 87 ударних БпЛА типу Shahed та дронів-імітаторів інших типів (райони пусків – Міллєрово, Курськ, Приморсько-Ахтарськ – РФ, Гвардійське – Крим).

Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Сил оборони України.

Станом на 09.00 підтверджене збиття 33 ударних БпЛА типу Shahed (безпілотників інших типів) на сході, півночі, півдні та країни.

Читайте також: Зеленський закликав США допомогти з ППО після обстрілу Харкова Росією: Треба бути сволотою, щоб так вдарити

36 ворожих безпілотників-імітаторів – локаційно втрачені (без негативних наслідків).

Внаслідок ворожої атаки постраждали Одещина, Харківщина, Сумщина, Донеччина та Запоріжжя.

Як повідомляв Укрінформ, загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2025 року становлять близько 940 тисяч 150 осіб, зокрема за останню добу – 1180 осіб.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.