«Морські бої» з росією: саботаж зернової угоди, розвиток Дунайського регіону, вільне судноплавство. Інтерв’ю заступник Голови ДП «АМПУ» Дмитра Барінова
Зернову угоду підписали 22 липня 2022 року. З того часу ні дня не проходить без хліба та видовищ. Очевидні дії із штучного затягування інспекцій суден від росіян досі супроводжують кожен караван, який прямує з чи до портів Великої Одеси («Одеса», «Чорноморськ» та «Південний»). В інтерв’ю із заступником Голови по взаємодії з органами влади ДП «Адміністрація морських портів України» Дмитром Баріновим обговорили: шалену активність Дунайського портового кластера, експорт/імпорт України, махінації сусідів та збитки української інфраструктури.
До повномасштабної війни 80-85% аграрної продукції експортувалося портами Чорного та Азовського морів. Решта припадала на річкові порти Дунаю. Уряд був змушений повністю закрити чотири порти, які лишились на окупованих територіях: в Бердянську, Маріуполі, Скадовську і Херсоні. Нині порти українського Придунав’я — Ізмаїльський, Усть-Дунайський, Ренійський залишаються єдиним шляхом вітчизняного експорту. Ряд портів зазначили про збільшення свої перевалювальних потужностей у рази, яка загальна ситуація?
– Рік тому, коли Чорноморські порти були заблоковані, а деякі Азовські — частково окуповані, вся напруга і вантажопотік пішов на Дунай. Це величезні об’єми та номенклатура вантажів з якими ці порти не працювали. Раніше просто не було потреби, бо Одеський та Миколаївський регіон мали достатню потужність.
АМПУ, Міністерство інфраструктури України та бізнес переорієнтувались, щоб система працювала. У березні минулого року було перевантажено 23,5 тисяч тонн, але вже у квітні — 400 тисяч тонн, у травні — 800. Зараз тримаємо ланку, більш ніж 2 мільйони тонн перевантаженої продукції щомісячно, а взагалі на меті — 3 мільйони тонн.

Під час візиту заступниці Генерального директора Генерального директорату Європейської Комісії з питань мобільності і транспорту (ГД ЄК MOVE) Майї Бакран поставили питання: як працюватиме “план б” (робота через Дунайський портовий кластер) після Перемоги з відкриттям заблокованих нині портів? На що вона відповіла, що це залишиться нашим “планом а”, адже це близькість з кордоном до ЄС та наша інтеграція. Я згоден, думаю, що формат перевалення через порти Дунайського регіону не зміниться і після завершення воєнних дій. Бо це надпотужний фактор для експорту та імпорту товарів.
Це вже приносить покращення для регіону: велика кількість вантажівок спонукала розвиток транспортної інфраструктури, створення майданчиків для очікування. Загалом, це збільшення кількості терміналів та робочих місць. Протягом 2014-2017 років я очолював Українське Дунайське пароплавство, тому бачу та можу оцінити значущі зміни. Порт Усть-Дунайськ перевалює майже у 10 разів більше, Ренійський відвантажує у 5-6, а Ізмаїльський — у 2-3. І це важливо не лише для регіону, а й для країни.
Але перевалювальні можливості загалом у країні зменшились?
– У 2021 році ми, усі порти України, обробили 153 мільйони тонн вантажів, з яких лише близько 50 мільйонів тонн становили аграрні вантажі. Наразі зменшились можливості по імпорту та експорту і за цими направленнями працюють лише порти Дунайського регіону. Порти ж Великої Одеси функціонують лише в рамках «Зернової ініціативи», тому можуть експортувати тільки агропродукцію. Усі інші порти або не можуть перевалювати, або знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
Переорієнтувався і Білгород-Дністровський порт, який не має змоги перевалювати взагалі? Працює у режимі сухого порту, що навіть дозволило їм виплатити частину боргу по зарплатні.
– Цей порт став хабом або майданчиком для зберігання та перевалювання на внутрішніх напрямках. Тут є усі інфраструктурні можливості: поруч залізна дорога, зручне автомобільне сполучення, є кран. Можливо є сенс продовжити його так використовувати, але він був приватизований і подальші дії залежить від бачення власника.

Останнє подовження угоди по «Зерновій ініціативі» викликає питання. Міністр інфраструктури Кубраков повідомив 18 березня, що угоду подовжили на 120 днів, росіяни потім випустили заяву про 60 днів, висуваючи нові умови. Що та як відбуватиметься?
– Наразі я можу поділитись лише власними думками: якщо подовження, то це відбувається на тих же вимогах, як і під час підписання 22 липня та першої домовленості. Адже це питання вже поставало і такою була позиція росіян. Україна та росія підписали однакові зернові домовленості з генсеком ООН та турецьким керівництвом окремо. Там зазначено, якщо коротко, що три порти: «Одеса», «Чорноморськ» та «Південний», завантажують агропродукцію протягом 120 днів. Коли у листопаді наша сторона ініціювала додання портів Миколаївського регіону — росіяни відмовили, бо подовження, за їхніми словами, може відбуватись лише за умовами перших домовленостей. Якщо вони говорять про 60 днів, то має відбуватись перепідписання з новими критеріями і якась сторона мала це ініціювати. Такого не було. Це звичайна їхня модель поведінки, щось змінювати, вимагати.
Враховуєте саботування росіянами як певну похибку? Адже тенденція за лютий свідчить про реалізацію лише половини запланованого із наших можливостей.
– Слушне питання, яке виникло з першого дня роботи ініціативи. Бо тактика шантажу та вигадок виникала відразу і вже звичайна для нас. Потім про це писатимуть мемуари, як на перевірках досліджують якісь судові запаси чи обладнання. Під час перевірок йдеться ж не про це. Щоденна важка праця та комунікація з іноземними партнерами, ООН направлена на подовження дня перевірок (російська сторона системно зупиняє інспектування після 15:30, хоча офіційний робочий день інспекторів триває протягом світлового дня), збільшення кількості працівників та інспекцій. Всі сторони згодні, а росіян нічого не влаштовує.

Будемо далі працювати, наша задача — продовжувати воювати з ними.
А як при домовленості обговорювались перевірки, яка в них необхідність та порядок дій?
– Ініціатива — більш політичний, декларативний документ, де не вказані такі деталі. Там зазначені порти, які можуть працювати та номенклатура вантажу, тобто аграрна продукція. А деталі, місце очікування судном інспекції, перелік документів опрацьовували вже з моменту підписання. Наша задача АМПУ — структури, яка опікується прозорістю, комфортом для бізнесу — зробити, щоб для учасників процесу все було зрозуміло. Тобто для бізнесу, судновласників, терміналів, вантажовласників. Як це відбувається: є вантаж і власник, який хоче його відправити, домовляється із судновласником — фрахтує судно. Потім дає заявку на філію, тобто порт, а після узагальнення інформації в Одесі, вона відправляється до Спільного координаційного центру в Стамбулі. Там вже формується черга, яка публікується у нас на сайті, аби кожен міг слідкувати за своїм судном та вантажем. І ось готові всі документи, можна відвантажувати балкер і трапляється затримка на інспекції. Ми готові та запланували, наприклад, по 7 суден до кожного з трьох портів, а по факту не заходить навіть три. Все це через те, що росіяни не інспектують. А потім балкери, які чекали довго та нудно, відправляються на іншу роботу.
І щоб ми не робили, якби ми не влаштовували та налаштовували процес — все руйнується підходом з їхнього боку.
Як міжнародні перевізники реагували на потребу перебувати у країні, яка воює? Наприклад, «Maersk» нещодавно відновив пряме бронювання вантажів в Україну через Ренійський порт, хто ще виказав підтримку?
– Навіть з першого дня війни є інвестори, наприклад, британська компанія, які продовжували створювати нам потужності. Усі вірять в Україну. З часом, інші перевізники теж побачили, що працювати можна. АМПУ зі свого боку робить днопоглиблення, щоб судна безпечно могли пришвартуватись та виконувати вантажні операції. Зазначимо про повернення більш системних компаній, як «Maersk» — контейнери. Таких вантажів також раніше не було в портах Рені чи Ізмаїлу, але зараз в них вже працюють фідерні лінії. Тобто порт стає базовим, до якого приходить велике контейнерне судно і вже звідси товар розвозитимуть меншими суднами до менших портів. Наприклад, з Рені до Констанци. Ось так працює фідер.

Щоб зрозуміти наскільки це важливо, зазначу, що 95% імпортованих товарів з поличок наших магазинів приходить по морю. Без цього ми не можемо, тому створюємо умови та сприяємо поверненню системних великих компаній.
Моя думка, що судноплавство вільне, згідно з усіма міжнародними конвенціями. А нам хтось щось блокує. Ми можемо торгувати, отримувати та відправляти вантажі і ніхто не повинен в цьому перешкоджати. І це важливо для нашої та світової економіки. Україна по експорту агропродукції в першій п’ятірці постачальників. Наша країна забезпечує продовольством 400 мільйонів людей у різних куточках світу, деякі з країн потерпають від голоду. Вся ця наша праця розрахована на те, щоб Україна не страждала, постачала на світові ринки та мала спроможність отримувати все необхідне.
Яких збитків завдали воєнні дії росіян портовій інфраструктурі, рахували? Якщо є розрахунки скільки коштуватиме відновлення?
– Повністю ще не рахували, бо як обчислити збитки у Маріуполі чи Бердянську. Ми побачимо це, коли відвоюємо територію. Як вже відвойований, завдяки ЗСУ, Херсон. Але дуже ризиковано надсилати туди спеціалістів через щоденні обстріли. Цей аналіз немає коштувати їхнього життя. Дійсно сильно постраждав Миколаїв, там були прильоти по терміналах, збудованим іноземними компаніями. Наш ПРРС (пункт регулювання руху суден) в Очакові зруйнований вщент. Підрахунки ми відтермінували, це мільярди, але цифри нічого не скажуть.
Але зміни по Дунайським портам вже йдуть?
– Так. Зараз «Нібулон» вже будує свій термінал в Ізмаїлі, «Kernel Holding» реконструює свій у Рені — це великі українські інвестори. Міжнародні компанії теж зацікавлені, створено багато нових терміналів. Там таке життя вирує і моя думка, що надовго. Це чудово.
Трохи додамо про важливість ініціативи. Підписавши угоду Україна точно не здала свої національні інтереси. Просто не було іншого варіанту крім як домовитись про розблокування портів і морських шляхів для відправлення свого зерна. Тому що залізничні перевезення забезпечують досить скромні обсяги. Ми ризикували залишитися з новим урожаєм у переповнених сховищах без можливості зберігати продовольство. При цьому ракети окупантів могли “випадково” падати по елеваторах та інших об’єктах, де зберігається українське зерно та олія. Що і відбувалось. А зерно треба переміщати, бо це не лише годує країни Африки та Азії, але й впливає на нашу економіку.
Той факт, що генсек ООН підписав ці домовленості не означає, що Організація несе будь-які юридичні зобов’язання перед Україною чи росією. Генеральний секретар — посередник, завдяки якому вдалося досягти цього прогресу. Проте цей документ — політична домовленість, а не документ в якому прописані якісь зобов’язання. І з’ясувати суперечки, наприклад, в Міжнародному суді не вийде.
Зазначимо, що з 1 серпня 2022 року по 20 березня 2023 року з портів Великої Одеси вийшло 828 суден, які експортували 25,1 млн тонн українського продовольства до країн Азії, Європи та Африки.
Війна
На фронті від початку доби росіяни здійснили 61 атаку, найгарячіший
Російська армія від початку доби здійснила 61 атаку на позиції захисників України, найгарячіший – Гуляйпільський напрямок.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 суботи, 13 червня, передає Укрінформ.
Сьогодні від вогню загарбників постраждали населені пункти Сопич, Рогізне, Кореньок, Нескучне, Малушине, Волфине, Бачівськ, Рижівка, Бунякине, Голубівка Сумської області, а також Тимоновичі Чернігівської області. Крім того, авіаційних ударів зазнала Павлівка Сумської області.
На Північно-Слобожанському та Курському напрямках від початку доби відбулося одне бойове зіткнення. Загарбники завдали трьох авіаударів із застосуванням дев’яти керованих авіаційних бомб, а також здійснили 24 обстріли, зокрема чотири — із застосуванням реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку ворог тричі атакував позиції українських військ, одне боєзіткнення досі триває. Бої точилися в районах Вовчанська та Лимана.
На Куп’янському напрямку українські оборонці зупинили одну спробу ворога просунутися вперед у бік Новоплатонівки.
На Лиманському напрямку ворог шість разів намагався вклинитися в українську оборону, два зіткнення наразі тривають. Штурмові дії фіксувалися в районах населених пунктів Новий Мир, Дробишеве, Лиман, Діброва, Торське та Озерне.
На Слов’янському напрямку ворог чотири рази штурмував позиції Сил оборони у районах Кривої Луки та Закітного.
На Краматорському напрямку наступальних дій ворога не зафіксовано.
На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили чотири атаки, одна з яких ще триває. Ворог проявляв активність поблизу населених пунктів Іванопілля, Іллінівка та Костянтинівка.
На Покровському напрямку українські захисники зупинили 15 штурмових дій агресора. Загарбники атакували в районах населених пунктів Василівка, Гришине, Родинське, Шевченко, Новопідгородне, Котлине, Удачне та Новопавлівка.
На Олександрівському напрямку ворог атакував один раз у районі Вороного.
На Гуляйпільському напрямку загарбники здійснили 21 атаку, п’ять боєзіткнень на цей час тривають. Ворог тиснув у районах населених пунктів Рибне, Добропілля, Воздвижівка, Оленокостянтинівка, Гуляйпільське, Тернувате, Залізничне, Верхня Терса та Чарівне.
На Оріхівському напрямку українські захисники зупинили дві спроби ворога просунутися вперед у районах населених пунктів Степове та Степногірськ.
На Придніпровському напрямку зафіксовано одну атаку ворога в напрямку Антонівського мосту.
На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено.
Як повідомляв Укрінформ, командир 19-го армійського корпусу бригадний генерал Олександр Бакулін заявив, що Костянтинівський напрямок залишається складним, проте ніякого оточення українських військ в районі Костянтинівки немає.
Суспільство
Миколаївська Феміда: Range Rover, долари і чужа земля Анонси
Декларації голів судів – це не лише про суддівську зарплату. У когось мільйони в готівці, у когось – десятки гектарів землі, оформленої на родину. А дехто звітує лише про оклад і живе у чужому будинку. Одна голова за два місяці до завершення повноважень купила квартиру за 1,9 мільйона гривень. Ще один суддя щойно проміняв увесь старий автопарк на один Range Rover за 4,6 мільйона.
Центр публічних розслідувань разом з Інтент проаналізували фінансові звіти голів та виконувачів обов’язків голів 24 місцевих судів регіону – 25 декларацій за 2025 рік. Дивилися, скільки вони заробили торік, що накопичили, яким майном володіють, і як ці показники змінилися порівняно з 2024 роком.
Кілька судів цьогоріч мали двох очільників – ми враховуємо обох. В Інгульському районному суді міста Миколаєва Надія Рум’янцева очолювала суд до 1 квітня 2025 року, далі головою став Вячеслав Кокорєв. У рейтингах є обидва.
В Арбузинському районному суді Ольга Кірімова була головою до 4 квітня 2025 року. Декларації новообраної після неї Ірини Догарєвої у відкритому доступі в реєстрі НАЗК немає, тому її дані у порівнянні відсутні.
Окремий випадок – Вітовський районний суд. Упродовж усього 2025 року його очолював Сергій Глубоченко, чию декларацію ми й аналізуємо. Людмила Семенова стала головою цього суду лише 16 березня 2026 року. На звітний 2025 рік вона головою не була, тому її показники у порівняння не входять. Але про все по черзі.
Суддівська зарплата й родинний бізнес
Найбільше торік заробила родина голови Заводського районного суду міста Миколаєва Сергія Щербини – 6,56 мільйона гривень. Це в 3,5 рази більше, ніж рік тому, коли родина задекларувала 1,87 мільйона. Левову частку дав продаж рухомого майна: сам суддя задекларував 1,64 мільйона гривень від відчуження автомобілів, а його дружина Світлана – ще 2,95 мільйона з того самого джерела. Власна зарплата судді склала 1,67 мільйона гривень, пенсія – 159 тисяч. Тобто стрибок доходу разовий, від розпродажу автопарку (детальніше – у розділах про транспорт і купівлі).
Друге місце – у голови Центрального районного суду міста Миколаєва Галини Подзігун: 3,33 мільйона гривень, на 5 відсотків менше, ніж торік (3,50 мільйона). Власна зарплата судді – 1,76 мільйона гривень, ще 1,56 мільйона приніс чоловік Вадим Гаврасієнко: 1,43 мільйона зарплати та 126 тисяч пенсії.
Третьою йде голова Корабельного районного суду міста Миколаєва Яна Чернявська – 2,96 мільйона гривень, на 12 відсотків менше, ніж роком раніше (3,36 мільйона). Власна зарплата судді – 1,45 мільйона гривень, а чоловік Сергій Коваль заробив ще 1,51 мільйона: переважно зарплата та 61 тисяча страхових виплат.
На четвертому місці – голова Казанківського районного суду Ірина Сябренко: 2,22 мільйона гривень – майже стільки ж, як торік (2,28 мільйона). Власна зарплата – 1,41 мільйона гривень, ще 809 тисяч приніс чоловік Микола Бібік.
Замикає п’ятірку голова Очаківського міськрайонного суду Лариса Рак – 2,06 мільйона гривень, на 25 відсотків більше, ніж торік (1,66 мільйона): зарплата 1,62 мільйона, пенсія 337 тисяч та невеликий підприємницький дохід чоловіка Анатолія.
На іншому кінці рейтингу – ті, хто живе на одну зарплату. Найскромніші доходи у голови Веселинівського районного суду Людмили Орленко (1,27 мільйона), виконувача обов’язків голови Врадіївського районного суду Федора Сокола (1,3 мільйона) та голови Південноукраїнського міського суду Галини Далматової (1,35 мільйона). Попри скромний дохід, остання володіє найбільшим автопарком у вибірці – про це нижче. У всіх трьох – переважно власна суддівська зарплата без вагомого родинного доходу.
Серед усіх декларацій лише в одній фігурує подарунок: голова Новобузького районного суду Наталя Васильченко-Дрига задекларувала два подарунки у негрошовій формі на 100 тисяч гривень (60 та 40 тисяч), дарувальниця – Раїса Васильченко. Ще двоє голів отримали невелику благодійну допомогу: Олександра Бодрова (Снігурівський) – 10,7 тисячі, а родина В’ячеслава Кокорєва – 10,8 тисячі гривень.
Долари під подушкою
Сукупні заощадження голів судів Миколаївщини склали 27,13 мільйона гривень, з яких 23,41 мільйона (86 відсотків) – готівка. Валютні накопичення ЦПР перерахував за офіційним курсом НБУ на 31 грудня 2025 року: долар – 42,39 гривні, євро – 49,86 гривні. Іншої валюти, окрім доларів та євро, голови судів не декларували.
Найбільше заощадила Галина Подзігун – 9,11 мільйона гривень, на 3 відсотки більше, ніж торік (8,81 мільйона). Майже все – готівкою: 122 тисячі доларів США у самої судді (5,17 мільйона гривень) та ще 91 тисяча доларів у чоловіка (3,86 мільйона), на банківських рахунках – лише 84 тисячі гривень.
Друге місце – у Сергія Щербини: 3,32 мільйона гривень, практично без змін за рік. Це 1,65 мільйона готівки у самого судді та стільки ж у дружини, усе гривнями.
Третьою йде голова Березанського районного суду Наталія Гапоненко – 1,66 мільйона гривень, на 47 відсотків більше, ніж торік (1,13 мільйона). На відміну від попередників, більшість її коштів – на банківських рахунках (1,08 мільйона): євро, долари та гривня; ще 580 тисяч гривень готівкою у валюті.
Голова Вознесенського міськрайонного суду Олег Вуїв задекларував 1,47 мільйона гривень – на 53 відсотки менше, ніж торік (3,15 мільйона). Усі кошти оформлені на дружину Оксану: 20 тисяч доларів та три тисячі євро готівкою, решта – гривнею на рахунках.
Замикає п’ятірку Олена Репушевська – 1,3 мільйона гривень, на 18 відсотків більше, ніж торік (1,1 мільйона): 500 тисяч гривень готівки та ще 800 тисяч, які вона позичила третій особі (ім’я отримувача у реєстрі не вказане).
Натомість п’ятеро голів судів узагалі не задекларували заощаджень: Сергій Янчук (Баштанський), Інна Гукова (Братський), голова Веселинівського районного суду Людмила Орленко, голова Снігурівського районного суду Олександра Бодрова та голова Первомайського міськрайонного суду Тетяна Маржина.

Під власним дахом
Найбільшу житлову площу задекларувала голова Новобузького районного суду Наталя Васильченко-Дрига – 395 квадратних метрів, удвічі більше, ніж торік (171 квадратний метр). Самій судді належать квартира 50,3 квадратного метра у Новому Бузі та житловий будинок 224 квадратних метри у Миколаєві, а чоловік Олександр Дрига володіє квартирою 120,8 квадратного метра там само.
На другому місці – Сергій Щербина з 254 квадратними метрами (без змін за рік), причому все житло оформлене на дружину Світлану: квартири 206,8 та 47,2 квадратного метра у Миколаєві. Сам суддя власного житла не має – користується квартирою дружини.
Третьою йде Галина Подзігун – 227 квадратних метрів, торік було 110. Це квартира 117 квадратних метрів у Миколаєві у спільній частковій власності з чоловіком, а ще дві квартири (93 та 50,6 квадратного метра) оформлені на чоловіка Вадима Гаврасієнка.
Голова Південноукраїнського міського суду Галина Далматова задекларувала 221 квадратний метр (без змін): кілька квартир у Південноукраїнську у власності самої судді та чоловіка Дмитра, а також його квартира 71,6 квадратного метра в Одесі. Окремо – частка у квартирі 58,7 квадратного метра у Луганську (тимчасово окупована територія).
Замикає п’ятірку Олег Вуїв – 218 квадратних метрів (без змін із минулого року): житловий будинок 150,9 квадратного метра у Вознесенську в спільній сумісній власності з дружиною та її квартира 67,2 квадратного метра там само.
Власного житла у власності не задекларували четверо голів судів: Сергій Янчук, Світлана Орлова (Березнегуватський), Олена Репушевська та Микола Войнарівський (Миколаївський районний). Усі вони користуються чужим житлом – детальніше у розділі про право користування.
Комерційні метри й гаражі
Бізнес-нерухомості у власності голови судів Миколаївщини майже не мають – лише троє задекларували хоч якісь нежитлові об’єкти.
Найбільше – у Галини Подзігун: нежитлове приміщення 180,9 квадратного метра у Миколаєві, оформлене на чоловіка. На другому місці – Галина Далматова з гаражем 100,1 квадратного метра у Південноукраїнську (також на чоловіка). Замикає трійку Тетяна Маржина – гараж 24,1 квадратного метра у Первомайську у власності самої судді.
Решта 21 із 24 суддів жодної нежитлової нерухомості у власності не декларують.
Судді-землевласники
Найбільший земельний банк – у голови Доманівського районного суду Оксани Кривенко: 15,03 гектара (торік – 9,47). Усі чотири ділянки у Доманівському районі оформлені на члена родини; за рік масив зріс на понад п’ять гектарів.
На другому місці – В’ячеслав Кокорєв: майже 11 гектарів (без змін за рік) – шість ділянок на Херсонщині та Миколаївщині. Частина з них у Чорнобаївці та Вавиловому належить дружині, родина пов’язана з Херсонською областю.
Третьою йде Інна Гукова – 10,23 гектара, торік було 10,73. Це дев’ять ділянок на Миколаївщині, переважно по два гектари в Єланці, оформлені на чоловіка Едуарда Навасардяна.
Голова Єланецького районного суду Наталія Чернякова задекларувала 5,37 гектара у власності (без змін): ділянки 5,2 гектара у Нововолодимирівці та 0,17 в Єланці.
Замикає п’ятірку Наталя Васильченко-Дрига – 5,03 гектара (торік – 4,97): ділянка 4,97 гектара у Малинівці на чоловіка та невеликий наділ у Миколаєві.
Земельних ділянок узагалі не задекларували 12 із 25 голів. Серед них Ольга Кірімова, Сергій Янчук, Світлана Орлова, Яна Чернявська та Галина Далматова.

Від мотоциклів до Range Rover
Найбільший автопарк – у Галини Далматової: шість одиниць (без змін із минулого року), усі оформлені на чоловіка Дмитра. Реальних авто два – Toyota Camry 2013 (110 тисяч гривень) та Mercedes-Benz Viano 2006, решта – мотоцикли (Yamaha XJR 1300, Honda XRV 750, Loncin) та спецтехніка.
На другому місці – В’ячеслав Кокорєв із чотирма засобами, причому два з них електричні: Nissan Leaf 2013 (379 тисяч гривень) та Chevrolet Bolt EV 2016 (517 тисяч) у власності, ще два старі авто (Toyota Town Ace 1982 та ВАЗ 2109) – у родини.
Так само чотири засоби в Олега Вуїва, хоча торік було лише два. Найпомітніший – електромобіль Tesla Model Y 2022 (1,26 мільйона гривень), а ще Volkswagen Tiguan 2012, обидва оформлені на дружину.
По три транспортні засоби – в Інни Гукової (Lexus GX 470 та Kia Niro чоловіка), Олени Репушевської та Наталі Васильченко-Дриги, чий чоловік володіє новеньким Volkswagen Touareg 2025 (3,33 мільйона гривень), Audi Q5 та Suzuki Grand Vitara.
А ось найдорожчий автомобіль серед усіх голів судів – у Сергія Щербини: Land Rover Range Rover Sport 2024 за 4,6 мільйона гривень. Саме його поява пояснює торішній стрибок доходу судді: родина продала кілька авто на 4,6 мільйона і придбала один преміальний позашляховик. Окрім Range Rover, суддя користується електромобілем Volkswagen ID.4 (не у власності).
Натомість жодного транспортного засобу – ані власного, ані в родини – не задекларували четверо голів судів: Наталія Гапоненко, Людмила Орленко, виконувач обов’язків голови Врадіївського районного суду Федір Сокол та Валерія Баранкевич.
Без власного даху
Четверо голів судів не мають власного житла й користуються чужим майном.
Сергій Янчук користується житловим будинком 342,2 квадратного метра у Баштанці, який належить третій особі – Валентині Єланцевій.
Світлана Орлова мешкає у квартирі 42,7 квадратного метра у Березнегуватому на праві користування разом із сином Родіоном Циганом. Окремо вона декларує кімнату за кордоном, яку син орендує у третьої особи (площу та країну в реєстрі не зазначено).
Олена Репушевська разом із чоловіком Олександром користується житловим будинком 64,7 квадратного метра у Кривому Озері.
Микола Войнарівський орендує садовий будинок 49 квадратних метрів у Миколаєві у третьої особи – Валерія Буркуна.
ТОТ і закордон
Галина Далматова декларує частку у квартирі 58,7 квадратного метра у Луганську – на тимчасово окупованій території, а також квартиру в Румунії. А Світлана Орлова, як зазначено вище, декларує кімнату в одному з міст Австрії на праві оренди сина.
Окрему групу становлять родини, пов’язані з Херсонщиною: у декларації В’ячеслава Кокорєва фігурують будинок і земля у Чорнобаївці та квартира у Херсоні, оформлені на дружину.
Рух майна
Порівняння декларацій 2024 і 2025 років показує кілька помітних операцій з майном.
Єдина велика купівля нерухомості серед усіх голів – в Ольги Кірімової. 31 січня 2025 року, ще за два місяці до завершення головування в Арбузинському суді, вона придбала квартиру 77,2 квадратного метра за 1,9 мільйона гривень. Це майже подвоїло її задекларовану житлову площу – з 68 до 145 квадратних метрів.
Ще дві голови оформили житло без чіткої ціни. Галина Подзігун у вересні 2025 року задекларувала у власності квартиру 117 квадратних метрів у Миколаєві – ту саму, якою раніше лише користувалася; ціну купівлі в декларації не вказано. А голова Веселинівського суду Людмила Орленко задекларувала новий житловий будинок 72,1 квадратного метра в селі Одеської області, придбаний у листопаді 2025 року, – за вказаною ціною лише 50 тисяч гривень.
Найпомітніша операція – у родини Сергія Щербини: продаж автомобілів приніс близько 4,6 мільйона гривень доходу, і на ці кошти придбано Range Rover Sport 2024 за 4,6 мільйона. Фактично відбулася заміна всього автопарку на один преміальний позашляховик.
Кілька рухів привертають увагу. У декларації Інни Гукової зникли заощадження: торік – 500 тисяч гривень, цьогоріч – нуль. Водночас родина продала нерухомість (281 тисяча гривень доходу) та рухоме майно (200 тисяч), а в автопарку Land Rover Freelander змінився на Lexus GX 470 і Kia Niro.
У Сергія Глубоченка задекларована площа житла впала з майже 560 до 140 квадратних метрів. Торік будинок 139,9 квадратного метра у Галициновому фігурував у декларації чотири рази – з різними датами набуття, але однаковими площею, вартістю та засекреченим реєстраційним номером, а цьогоріч лишився один запис. Доходу від продажу нерухомості суддя задекларував лише 155 тисяч гривень, тож ідеться радше про впорядкування записів, ніж про продаж трьох будинків.
У Яни Чернявської частка в миколаївській квартирі 41,2 квадратного метра зменшилася з половини до третини – звідси й падіння задекларованих квадратів.
Решта змін – це нарощування активів. У Оксани Кривенко земельний банк родини за рік зріс із 9,47 до 15,03 гектара – додалися ділянки у Доманівському районі. В Олега Вуїва автопарк збільшився удвічі – з двох до чотирьох засобів, зокрема, з’явилася Tesla Model Y; а от його заощадження, навпаки, просіли більш ніж удвічі – з 3,15 до 1,47 мільйона гривень. У Наталі Васильченко-Дриги задекларована житлова площа зросла зі 171 до 395 квадратних метрів, а в автопарку родини з’явився Volkswagen Touareg 2025 вартістю понад 3,3 мільйона гривень.
Тож, за нашими підрахунками, голови та виконувачі обов’язків керівників 24 судів Миколаївщини задекларували 47,29 мільйона гривень сукупного доходу та 27,13 мільйона гривень заощаджень за 2025 рік. Понад вісім десятих заощаджень – готівка, значна частина у доларах та євро. Рекордні накопичення – у Галини Подзігун (9,11 мільйона, переважно доларова готівка). Найбільший разовий дохід – у Сергія Щербини (6,56 мільйона), здебільшого від продажу авто, на зміну яким прийшов найдорожчий у вибірці Range Rover за 4,6 мільйона. Найбільший земельний банк – в Оксани Кривенко (15 гектарів, оформлено на родину). Водночас четверо голів судів не мають власного житла, ще четверо – жодного транспорту, а п’ятеро взагалі не задекларували заощаджень.
Картина типова для суддівського корпусу районного рівня: основа статків – зарплата та накопичена готівка, а помітні активи частіше оформлені на членів родини.
Суспільство
В Одесі проведуть дорожні роботи на семи вулицях міста
У вівторок 26 травня фахівці комунального підприємства Міські дороги продовжують поточний ремонт автошляхів, відновлення міжбудинкових проїздів та облаштування пішохідних зон. У зв’язку з використанням спецтехніки на деяких ділянках вулиць можливе ускладнення автомобільного руху, тому водіїв просять заздалегідь планувати свої маршрути.
Ремонтні та відновлювальні роботи дорожнього полотна заплановані за такими адресами:
У Суворовському районі міста великі бригади комунальників працюватимуть на вулиці Семена Палія. Також капітальний ремонт покриття триватиме на проспекті Князя Володимира Великого на ділянці між вулицею Кишинівською та вулицею Давида Ойстраха, а також на вулиці Академіка Заболотного (на відрізку від проспекту Князя Володимира Великого до вулиці Кримської).
У Малиновському районі техніка вийде на оновлення важливого сполучного проїзду — від вулиці Житомирської до Овідіопольської дороги.
Дорожники продовжать заходи з відновлення міжбудинкових проїздів у житлових масивах. Протягом дня роботи триватимуть на внутрішньоквартальному проїзді вздовж вулиці Олексія Вадатурського біля будинків під номерами 67, 69 та 71.
Окрему увагу комунальні служби приділять пішохідній інфраструктурі та ремонту тротуарів. Роботи проводитимуться на вулиці Тараса Кузьміна на ділянці від вулиці Різовської до будинку номер 39 по непарній стороні, а також на самій вулиці Різовській на відрізку між вулицями Розкидайлівською та Тараса Кузьміна.
Больше новостей на нашем телеграм-канале: https://t.me/volnorezodessa
-
Події5 днів agoКомедія «Блондинками не народжуються» отримала сиквел
-
Усі новини1 тиждень agoОптична ілюзія — люди не можуть домовитися, які цифри заховані на зображенні
-
Усі новини1 тиждень agoюнак у Таїланді зняв окуляри, та влучив з ноги у голову не того партнера — відео
-
Усі новини1 тиждень agoЧоловіки Ірини Білик – що відомо про її особисте життя
-
Відбудова1 тиждень agoУряд виділив додаткові ₴3,5 мільярда на невідкладний ремонт доріг місцевого значення
-
Усі новини1 тиждень agoЖінка знайшла клітку з котом – поруч була записка з проханням
-
Події5 днів agoДо ініціативи «Тисячовесна» долучилися ще десятеро експертів
-
Події1 тиждень ago«Київська камерата» презентувала платівку з творами українських композиторів