Як передає Укрінформ, про це повідомляє ГУР МОУ.

«Благодійний Фонд Діани Подолянчук придбав та передав воєнній розвідці спеціалізований морський катер. Це – перша подібна розробка в Україні, яка має небагато аналогів на світовому ринку», – ідеться в повідомленні.

Як зазначається, унікальний морський катер призначений для вогневого прикриття та підтримки морських операцій воєнної розвідки.

Для виконання цих завдань він оснащений потужним комплексом озброєння – великокаліберними кулеметами та гранатометами, типи яких можуть змінюватися завдяки модульній конструкції плавзасобу.

«Дякую всім, хто долучився до реалізації цього проєкту. Завдяки таким катерам ми можемо впевнено проводити спеціальні операції на воді й боротися за наше Чорне море», – наголосив начальник ГУР МОУ генерал-лейтенант Кирило Буданов.

У ГУР зауважили, що борти та рубка катера обладнані протиуламковим і протикульовим захистом, а кожна вогнева точка має власний бронещит.

Крім того, катер укомплектований новітніми навігаційними засобами, системами зв’язку та управління, що дозволяє ефективно застосовувати його за будь-яких умов.

«Конструкція корпусу та потужні двигуни забезпечують можливість дій по всій акваторії Чорного моря навіть там, де ворог не очікує», – додали у воєнній розвідці.

Зазначається також, що катер здатен прийняти на борт до 2 тонн корисного навантаження. Він є одним із найбільших в арсеналі ГУР МОУ. Зокрема, його довжина становить понад 10 метрів, ширина – 3,6 метра, осадка – 0,7 метра.

«Це чудовий катер, який відповідає всім нашим вимогам. Він надзвичайно маневрений, захищений та має чудову вогневу міць», – наголосив член екіпажу нового катера на псевдо «Швед».

Катер уже перейшов у розпорядження бійців Центру морських операцій Viking Департаменту активних дій ГУР МОУ.

«Сьогодні чудовий день, адже ми передаємо катер за 20 млн гривень, над яким працювали дуже довго. Катер розробила величезна команда – це інженери, виробники, бійці та командири. Дякуємо всім, хто долучився, адже без вас реалізувати такий проєкт було б неможливо», – зауважила очільниця фонду Діана Подолянчук.

Як повідомляв Укрінформ, безпілотники ГУР МОУ уразили Морський нафтовий термінал «Таманьнефтегаз» на території Краснодарського краю РФ.

Фото: ГУР

У своїй тактиці росіяни продовжують дотримуватися масованих комбінованих ударів, де роблять ставку на «Шахеди» та балістику. Стратегія ворога – удари по інфраструктурі та економіці України – залишатиметься незмінною.

Цього, 2025-го року, ми раділи тому, як палають стратегічні бомбардувальники в Сибіру і як «морські малюки» уражають російський підводний човен у Новоросійську. Але ми також побачили, як ворог проходить там, де мав би впертися в бетонні укріплення. 2025-й став роком «зубастої» оборони і гірких уроків. Ми проаналізували ключові події фронту і тилу, щоб зрозуміти головне: з яким багажем здобутків і втрат Україна входить у наступний рік війни на виснаження.

ГРАВІТАЦІЯ ВІЙНИ: ЯК МИ ДІСТАЛИ ВОРОГА ТАМ, ДЕ ВІН НЕ ЧЕКАВ

Суха статистика Генштабу за період з 1 січня по 18 грудня 2025 року малює картину масштабного перемелювання ворожого потенціалу. За цей час Сили оборони знищили, або вивели з ладу 403 750 окупантів. Це колосальна цифра, яка перевищує чисельність багатьох європейських армій. На металобрухт перетворено 1764 танки та 3728 бойових броньованих машин. Артилерійська компонента ворога схудла на 13 704 системи, а небо стало чистішим на 63 літаки та 18 гелікоптерів.

Однак за цими цифрами ховається якісно інший феномен. У 2025 році Україна перейшла від тактики «турбуючих уколів» до стратегії системного руйнування економічного та воєнного базису РФ. Українські ракети та дрони подолали психологічний та фізичний бар’єр у понад 1000 кілометрів.

• Операція «Павутина» та крах міфу про недосяжність

Однією з найяскравіших сторінок воєнного мистецтва 2025 року стала операція СБУ під кодовою назвою «Павутина». 1 червня українські спецслужби реалізували сценарій, який ще вчора здавався б сюжетом голлівудського блокбастера. Одночасна атака на чотири стратегічні авіабази РФ – «Бєлая», «Дягілєво», «Оленья» та «Іваново» – шокувала російське командування.

Удар по авіабазі «Бєлая» став історичним прецедентом – це була перша атака в глибині Сибіру. Використання так званих «троянських фур» для запуску дронів із території самої Росії дозволило обійти ешелоновану ППО на кордоні. Результат – ураження десятків стратегічних бомбардувальників Ту-95, Ту-22М3 та дефіцитних літаків ДРЛВ А-50.

Оглядаючи цей епізод, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко зазначає, що успіх операції міг бути ще більш приголомшливим, якби не технічні нюанси: «Фактично цей удар продемонстрував, що російська ядерна тріада ледь не втратила одну зі своїх ключових складових. Можна сказати, що одна з «голів» цього умовного «Горинича» була майже відсічена. Теоретично її можна було добити остаточно, але, за наявною інформацією, одна з вантажівок не виконала своє завдання з об’єктивних причин. Якби цього не сталося, кількість знищених літаків могла б бути значно більшою».

Коваленко наголошує, що головний здобуток 2025 року – це не лише утримання фронту, а й перенесення війни на територію агресора у промислових масштабах.

«Йдеться про системну роботу в глибокому тилу РФ: удари по військових об’єктах, по логістиці, а також по нафтопереробній галузі, що безпосередньо впливає на здатність Росії фінансувати війну… Головний аспект полягає в іншому. Ми поступово переходимо від дзеркальної відповіді Росії до болісної. Це вже не просто реакція – це удари, які реально завдають шкоди, і не лише військової, а й репутаційної», – підкреслює експерт.

• Зміна «Центру тяжіння»

Експерти сходяться на думці, що 2025 рік став роком реалізації візії, яку ще на початку повномасштабного вторгнення заклало українське військове командування. Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук нагадує про фундаментальну статтю генералів Залужного та Забродського, де йшлося про диспропорцію у можливостях як головну проблему війни.

«Ще у вересні 2022 року українські генерали Валерій Залужний і Михайло Забродський увели для сторін новий термін – «центр тяжіння війни»… «Центром тяжіння» вони вважали не беззаперечну численну перевагу росіян у силах і засобах… Визначальною, на їхню думку, є вирішальна диспропорція у «спроможностях»: російські війська мали й продовжують мати перевагу в граничній досяжності засобів ураження… тоді як спроможності української армії станом на 2022 рік обмежувалися 100 км», – пояснює Лакійчук.

За його словами, саме у 2025 році Україна самотужки ліквідувала цю прірву.

«Україна досягла capabilities для ураження об’єктів противника на всю глибину лише у 2025 році. Власними силами. «Діпстрайки» і «мідлстрайки» українських безпілотників по стратегічних тилах противника… якщо й не змістили «маятник війни» на російську територію, то змінили сприйняття війни – це вже не «гра в одні ворота».

Лакійчук також звертає увагу на третій, прихований фронт – роботу українських спецслужб за кордоном та по «тіньовому флоту» РФ. Це так звані «кінетичні санкції», які виявилися значно ефективнішими за паперові обмеження західних партнерів.

• Технологічна перевага як ключ до перемоги

На тлі позиційної війни на суходолі, Україна продовжує дивувати світ креативністю. Військовослужбовець ЗСУ та екснардеп Ігор Луценко переконаний: саме винахідливість є нашою головною асиметричною перевагою над російською масою.

«Дуже важливо про це пам’ятати, що насправді ми з приголомшливим рахунком перевершуємо росіян у винахідливості й креативності. Проявляється це й у тактиці, оперативному мистецтві, й у технологіях… Ми успішно здійснюємо стрімкі наступальні операції, а росіяни – ні… Ми перші були у запровадженні малих дронів для розвідки, ФПВ – для завдання ударів, морських безекіпажних катерів – для знищення флоту противника, агродронів – для бомбових ударів», – зазначає військовий.

Особливий акцент він робить на новітніх розробках у морській війні, які дозволили загнати Чорноморський флот РФ у глухий кут. А також згадує зовсім «свіжий» інцидент – ураження російського підводного човна «Варшавянка» у порту Новоросійська. Нагадаємо, що перший підводний човен «Ростов-на-Дону» Україна уразила ще у 2024 році. І це був перший підводний човен, який будь-яка країна в бою втратила після Другої світової війни.

«Ми використали потужні підводні дрони. Знову немає аналогів цій операції, знову вперше у світі! Щоб ще раз підкреслити своє панування над росіянами на Чорному морі. Щоб ще раз нагадати собі й усім, що ми можемо виграти цю війну», – додає Луценко.

Успіхи на морі підтверджує й Олександр Коваленко, називаючи ситуацію в Криму «новою Чорнобаївкою» для російської ППО, а Новоросійськ – пасткою для залишків флоту. Блокада Чорного моря для агресора стала реальністю, супроводжуючись постійними «ляпасами», які руйнують міф про «велич» Росії.

ЦІНА НЕДБАЛОСТІ: ВТРАЧЕНІ КІЛОМЕТРИ ТА ПРОБЛЕМИ НА ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОМУ НАПРЯМКУ

Попри очевидні успіхи у стратегічних ударах, ситуація безпосередньо на лінії бойового зіткнення у 2025 році була далекою від оптимістичної. Україна втратила близько 4200 квадратних кілометрів території – це на 700–800 км² більше, ніж у попередньому році. Ворог, не рахуючись із втратами, продовжував тиснути масою.

Однак експерти закликають розрізняти тактичні відходи, зумовлені логікою оборони, і втрати, які стали наслідком злочинної недбалості та відсутності інженерної підготовки. Якщо на Донбасі кожен метр просування давався окупантам ціною тисяч життів, то на Півдні ситуація розвивалася за іншим, значно трагічнішим сценарієм.

• Запорізький провал: хроніка прогнозованої біди

Найболючішою точкою 2025 року експерти одноголосно називають Запорізький напрямок, зокрема район Гуляйполя та Великої Новосілки. Олександр Коваленко характеризує події там як «катастрофу», яка виходить за межі нормальної оборонної логіки.

«Для мене найнеприємнішим у цьому році стали події на Запорізькому напрямку, а якщо точніше – на Гуляйпільському. Усе, що відбувалося протягом року по лінії боєзіткнення загалом, було достатньо передбачуваним і логічним… Але те, що сталося в Запорізькій області на Гуляйпільському напрямку, виходить за межі цієї логіки. Я не хочу вдаватися до гучних слів, але в умовах оборонної стратегії це – катастрофа», – стверджує Коваленко.

За його словами, просування росіян було очевидним ще з осені 2024 року, проте час для підготовки оборони було згаяно.

«Уже тоді, коли росіяни перебували за 20 кілометрів від Великої Новосілки, було цілком зрозуміло, яким буде їхній подальший рух… Усе це читалося наперед. Фактично я можу сказати, що найбільші наші втрати – це Запорізька область, Гуляйпільський напрямок… Росіяни вже вийшли на правий берег річки Гайчур», – констатує аналітик.

Коваленко наводить конкретний приклад прориву, який демонструє відсутність належних інженерних загороджень. Йдеться про ділянку між річками Шайтанка та Кашлагач.

«Ці 10–15 кілометрів можна було перетворити для ворога на справжню смугу пекла: з лініями оборони, мінними полями, «Єгозою», надовбами, протитанковими перешкодами. На кожні 100 метрів вони мали б «харкати кров’ю». Натомість, коли почався їхній прорив із Золотої Ниви у напрямку Великої Новосілки, цей майже 11-кілометровий відрізок вони пройшли приблизно за 48 годин. Це і є показовий приклад того, що нічого не було підготовлено належним чином», – обурюється експерт.

Цей провал він називає прямим наслідком некомпетентності, адже час на підготовку ліній оборони був ще з 2022 року. Тепер ворог інфільтрується в Гуляйполе, і під загрозою опиняється саме Запоріжжя.

• Стратегічні кліщі та помилка «лінії анти-Суровікіна»

Павло Лакійчук доповнює картину, пояснюючи стратегічний задум ворога та помилки українського командування в оцінці пріоритетів. Росіяни, використовуючи перевагу в живій силі, зуміли розтягнути українську оборону.

«Українське командування, очікуючи «наступ з півдня», створило на рубежі Гуляйполе – Оріхів – П’ятихатки «лінію анти-Суровікіна». Втім, було провалено оборону на сході, на рубежі Вугледар – Курахове, вважаючи цей напрямок не стратегічно важливим… У результаті, просуваючись на південь уздовж траси Донецьк – Запоріжжя, росіяни зайшли у фланг і тил силам оборони України, змушуючи їх оборонятися на непідготовлених рубежах», – аналізує Лакійчук.

Це класичний приклад того, як ворог використовує свою чисельну перевагу, щоб змусити нас розпорошувати сили. Стратегія утримання рубежів «до останнього» без вчасної ротації та інженерної підготовки тилів призвела до того, що після прориву першої лінії часто нічим було закривати оперативний простір.

«Чи встоїть наша оборона взимку – я не знаю, але вірю в ЗСУ!», – підсумовує Лакійчук, залишаючи питання відкритим.

Водночас варто відзначити, що навіть у надскладних умовах українські війська знаходили сили для контратак. Олександр Коваленко нагадує про успішну зачистку Куп’янська та стабілізацію на Добропільському напрямку. Це свідчить про те, що коли оборона організована грамотно, ворог не має шансів навіть за чисельної переваги.

«Ворог заплатив за мінімальні територіальні здобутки величезними втратами. І в умовах війни такого масштабу – це теж результат, і це теж здобуток», – резюмує Коваленко загальну картину на фронті, закликаючи дивитися на ситуацію в історичному контексті, проводячи паралелі з Другою світовою війною, де відступи були прелюдією до перелому.

ПЕРСПЕКТИВИ-2026: ВІЙНА БІОРОБОТІВ ПРОТИ ІНТЕЛЕКТУ

Входячи у 2026 рік, ілюзії щодо швидкого миру розвіялися остаточно. Експертне середовище одностайне: війна триватиме. Кремль не змінив своїх стратегічних цілей, а будь-які розмови про переговори – це лише інформаційний шум або спроба виграти час. 2026 рік стане випробуванням на витривалість, де ключовим фактором стане здатність України зупинити російську «піхотну навалу».

• Людський ресурс як зброя: виклик нового року

Олександр Коваленко прогнозує, що Росія ще більше покладатиметься на тактику масованих піхотних штурмів. В умовах дефіциту техніки, який стає дедалі відчутнішим (що підтверджують цифри знищених танків та ББМ), піхота стає основним інструментом агресора.

«У 2026 році перед нами постане ще більше викликів, пов’язаних насамперед зі зростанням людського ресурсу у росіян. Вони ще активніше воюватимуть піхотою, ставлячи саме на масу і кількість… На жаль, 2025 рік у цьому сенсі був значною мірою згаяний… Результат ми бачимо чітко: у росіян зменшилася кількість втрат саме в кількісному вимірі… Це, м’яко кажучи, не той показник, який мав би нас влаштовувати», – попереджає експерт.

Коваленко наголошує на необхідності кардинальної зміни підходу до оборони. «Окопна війна» старого зразка не працює проти хвиль піхоти. Потрібні інженерні рішення, заточені саме на знищення живої сили.

«Основне завдання – максимально ефективне застосування протипіхотних елементів: як пасивних ліній оборони, так і активних засобів ураження. Йдеться про протипіхотні міни нажимного типу, касетні боєприпаси, інженерні загородження», – зазначає він.

Щодо дій ворога, то очікується концентрація зусиль на міських боях у зимовий період (Часів Яр, Покровськ, Куп’янськ) та спроба відкрити новий напрямок – Великобурлуцький.

«Після провалу в районі Куп’янська російські окупаційні війська потребують певного часу, щоб оговтатися… Я вважаю, що у 2026 році вони відкриють цей напрямок і намагатимуться вийти безпосередньо на Великий Бурлук», – прогнозує Коваленко.

• Стратегія виснаження та «Доктрина Дуе»

Павло Лакійчук звертає увагу на те, що відсутність вирішальних успіхів на полі бою штовхає Росію до тактики терору цивільного населення, відомої як «доктрина Дуе» (Джуліо Дуе (1869-1930) – італійський генерал, який висунув цю теорію після Першої Світової війни, – ред.). «Нарощування на порядки інтенсивності й кількості повітряних атак по інфраструктурі України в глибині території свідчить не про те, що Москва впевнена в прогресі «на землі». Навпаки, не маючи вирішального успіху в стратегічній наступальній операції, вмикається «доктрина Дуе» – бомбардувати міста противника доти, доки той не втратить волю до опору», – пояснює експерт.

Стратегічний задум Кремля залишається незмінним: оточити Сіверський виступ та зламати українську оборону на Донбасі, сподіваючись на «ефект доміно».

• Формула перемоги: зупинити рух

Попри похмурі прогнози щодо дій ворога, Ігор Луценко бачить чіткий шлях до перемоги України. На його думку, російська імперська машина тримається виключно на інерції наступу. Як тільки цей рух буде фізично зупинено, система почне руйнуватися зсередини.

«Нам залишилося лиш одна річ. Ми маємо винайти комплекс технологій і тактик, щоб зупинити російський піхотний штурм. І тоді ми переможемо. Коли росіяни перестануть іти вперед, коли зупиняться, вони втратять віру, і їхня імперська перенапружена машина посиплеться. Бунт Пригожина колись розкрив (але не використав) секрет: Росія порожня і слабка всередині», – вважає військовий.

Він підкреслює, що територіальні успіхи росіян мають низьку вартість і можуть бути перекреслені нашими креативними діями. Росіяни, за його словами, «гіпнотизують себе і світ біроботами і шахедами», але за цим фасадом немає реальної сили.

«Україна здатна виграти цю війну», – впевнено підсумовує Луценко.

Олександр Коваленко називає 2026-й – роком продовження стратегічної оборони.

«Від її ефективності залежатиме ключове питання: чи зможемо ми настільки виснажити російських окупантів, щоб вони втратили спроможність не лише до наступальних, а й до оборонних дій… Але це точно не питання 2026 року», – реалістично оцінює ситуацію експерт.

ВИСНОВОК

2025 рік став для України роком дорослішання. Ми позбулися ілюзій щодо швидкої допомоги світу і навчилися бити ворога власною зброєю на відстанях, які раніше здавалися фантастикою. Операція «Павутина», морська блокада РФ та системне винищення російської «нафтянки» довели, що Україна здатна змінювати правила гри.

Однак ціна уроків 2025 року виявилася високою. Втрати на Запоріжжі та Донеччині стали наслідком не лише ворожої навали, а й власних помилок, зволікань та недостатньої уваги до «земних» питань фортифікації.

2026 рік не обіцяє бути легшим. Це буде рік протистояння російської біомаси та українського інтелекту, рік виснажливої оборони та пошуку технологічних ключів до зупинки піхотних штурмів. Перемога у цій війні вже не вимірюється лише кілометрами звільненої землі, а вимірюється здатністю зламати волю ворога продовжувати агресію. І, як показує досвід року, що минає, навіть «паперовий тигр» може боляче кусати, якщо вчасно не поставити перед ним надійну клітку з мінних полів та бетону.

Мирослав Ліскович. Київ