Війна
Об’єкти енергетичної інфраструктури: поточна ситуація, відключення, блекаут. Про ситуацію в Одесі розповів Антон Шалигайло
Про стійкість української енергосистеми говорить той факт, що лише на двохсоті дні повномасштабної війни громадяни відчули складнощі з електрикою. Наразі в Одесі тривають погодинні відключення, які НЕК «Укренерго» відновлює та скасовує. Це означає, що не лише енергетики та рятувальники відповідальні за порятунок системи, а й кожен свідомий українець. Пояснюємо теперішню ситуацію, плани та можливі варіанти подій.
Загальна енергосистема країни
Система складається з об’єктів вироблення електроенергії та інфраструктури, яка її вже постачає. За період з 24 лютого по 24 жовтня росіяни 85 разів били по цих об’єктах. На початку вторгнення окупанти “травмували” окремі об’єкти, здебільшого генерації енергії, а у жовтні — обидві складові системи. Найбільше постраждала Донецька, Сумська, Дніпропетровська області.
Як зазначив генеральний прокурор, Андрій Костін: «Це політика знищення українців через створення умов, непридатних для життя. З наближенням зими російське керівництво свідомо позбавляє людей базових речей: води, електрики, тепла. Так само як свідомо прирікало на голодну смерть під час Голодомору 1932-1933 років. Це — тероризм і воєнний злочин».
Неможливо назвати точний відсоток пошкоджень об’єктів енергетичної інфраструктури, адже ситуація щогодинно змінюється, як з боку відновлення, так і пошкодження. Однозначно можемо констатувати, що стан потребує стабілізації.
Скільки енергії зекономили одесити
Директор Департаменту систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської ОВА, Антон Шалигайло, розповів «Дайджесту Одеси», про введені обмеження та результати, які маємо на сьогодні.
«Вся енергосистема України зараз працює на балансування. Керує цим процесом НЕК «Укренерго», яка повідомляє про введення певних обмежень по країні. Відповідно до цих команд, вводяться ті чи інші графіки обмежень споживання або потужності електричної енергії. Виконуються заходи щодо самостійного зменшення споживання, економії чи раціонального використання в години піка. Це стосується й освітлення об’єктів благоустрою вночі, підсвітки вивісок, будівель, ощадливого використання енергії під час руху міського транспорту, підсвітлення рекламних конструкцій чи інших.
Ми звертаємось, просимо, рекомендуємо нашим громадянам долучатись до цієї акції стабілізації енергосистеми: кожен може зменшити використання у пікові часи. І зробити це самостійно, переглянувши чи підкоригувавши свій режим у часі. Я впевнений, що всі ці заходи нададуть допомогу загальній енергосистемі країни, і виведуть на стабільний рівень роботи.
Перші обмеження по області були введені 20 та 21 жовтня. Завдяки цьому було зекономлено понад 580 тисяч кВт-год та зменшено потужності на більше ніж 20 МВт. Це саме ті цифри, які доведені щодо зменшення оператором системи — «Укренерго». На ті дні, графіки призвели до потрібного результату, область зменшила споживання і ми справились із завданням», — розповів директор департаменту.
21 жовтня графіки містили перелік підприємств — основних споживачів електричної енергії в регіоні. Це передбачало самостійне, добровільне припинення споживання електричної енергії. Як розповів Антон Ігорович, у переліку були 60 великих промислових підприємств, які складають більшу частину споживання. Деякі підприємства йшли на зустріч, а іншим довелось пояснювати необхідність обмежень.
Щодо графіків погодинних чи стабілізаційних відключень, які були введенні 25 жовтня, то регіон також виконав завдання від «Укренерго». На 25 жовтня світло було відсутнє у понад 200 тисяч абонентів електричних мереж, які є побутовими споживачами по всій області. Та додатково у більше ніж 40 тисяч абонентів — юридичних осіб.
Рішення щодо тривалості цих відключень приймається виключно диспетчерською службою.
Як допомогти системі встояти
Існує два поняття дефіциту в енергетиці: потужності та енергії. Наразі в Україні тимчасовий дефіцит потужності, тобто система не має змоги покрити пікові години споживання. І навіть незначна на думку споживачів економія — призводить до потужних результатів. «Енергосистема за своєю природою дуже інерційна. Для неї відхилення у 2% або 5% – значний показник. Тому і економія в 5% споживання змінює ситуацію для збалансування енергосистеми в позитивну сторону. Економією нехтувати не можна. Якщо вона буде 10-15% або більше – це стане полегшенням, яке дозволить уникати примусових відключень споживачів. Але будь-яка економія, навіть відносно невелика, на 3-5%, все одно корисна для енергосистеми в цій ситуації» — розповів голова правління НЕК «Укренерго» Володимир Кудрицький в інтерв’ю РБК-Україна.
ДТЕК Одеські мережі надали графіки відключень, але частина користувачів помітила, що з погрішностями або суттєво, вимикання світла не відповідає запланованому. Це пов’язано з конкретною потребою в енергосистемі. «Укренерго» ставить задачу відповідно до чіткого моменту і потреби. Задача оператора розподільчих мереж — відключити потрібний обсяг навантаження, щоб збалансувати систему.
«Держава нам ставить завдання економити електроенергію, то ми маємо виконати його», — зазначив Антон Шалигайло.
Чи чекати на блекаут?
Блекаут — аварія чи пошкодження, яке призводить до порушення роботи енергосистеми. Це знеструмлення великих регіонів чи всієї країни. Саме балансування системи, якому зараз допомагають українці, і дозволить уникнути аварії.
«Потрібно оперативно усувати ті чи інші пошкодження. На це впливає наявність аварійного запасного обладнання та зовнішні чинники. Враховуємо, що у нас бойові дії, воєнний стан, агресія. Але так чи інакше будь-які аварійні ситуації відновлюються. Все залежить від оперативності та часу відновлення.
Найголовніше — швидко усувати та забезпечити життєдіяльність об’єктів важливої інфраструктури або населення в той час, коли буде відсутня певна послуга і ліквідуватиметься проблема. Всі важливі об’єкти інфраструктури забезпечені резервними джерелами живлення у вигляді генераторів, у наявності паливно-мастильні матеріали, які допоможуть тимчасово забезпечити ті ж самі лікарні чи помпові станції для підтримки живлення населених пунктів.
На часі опалювальний сезон. Ми в умовах війни, тому цей сезон значно відрізняється від усіх попередніх. Розуміємо всі ризики, прораховуємо сценарії розвитку подій, на випадки виведення з ладу того чи іншого енергетичного чи інфраструктурного об’єкта. Ми готуємось. Ще ніколи не були так згуртовані та мобілізовані. Знаю, вірю, що все буде добре з теплом у оселях, адже разом йдемо до перемоги», — розповів Антон Шалигайло.
Ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури — черговий виклик для українців. Об’єднавши зусилля з енергетиками та військовими, маємо змогу уникнути колапсу та протистояти терористичному шантажу окупантів. Поки що ситуація складна і потрібно дотримуватись правил економного споживання електроенергії.
Війна
За жовтень на Гуляйпільському, Оріхівському й Олександрівському напрямках знищили 279 росіян
Упродовж жовтня на Гуляйпільському, Оріхівському та Олександрівському напрямках російські війська втратили 279 військовослужбовців і 60 одиниць озброєння та військової техніки внаслідок підриву на мінно-вибухових загородженнях.
Про це кореспондентові Укрінформу повідомила заступниця речника Угруповання військ (сил) «Південь» Анастасія Шевченко.
«На Гуляйпільському, Оріхівському та Олександрівському напрямках внаслідок підриву на інженерних боєприпасах противник втратив 279 військовослужбовців та 60 одиниць озброєння і військової техніки. Значну частину уражених цілей становлять мотоцикли та квадроцикли, за допомогою яких окупанти намагаються прискорити переміщення особового складу та здійснювати маневри», – зазначила вона.
За словами Шевченко, мінно-вибухові загородження, облаштовані інженерними підрозділами угруповання військ (сил) «Південь», упродовж жовтня стали одним із дієвих чинників стримування російських військ на трьох напрямках.
«Ефективність мінно-вибухових загороджень полягає в тому, що вони не лише перешкоджають просуванню противника, а й завдають йому втрат без необхідності безпосереднього вогневого контакту з українськими підрозділами», – пояснила заступниця речника.
Водночас вона додала, що важливу роль у цьому процесі відіграють безпілотні системи, за допомогою яких інженерні підрозділи дистанційно облаштовують загородження.
«Це дозволяє підвищувати ефективність інженерного забезпечення оборони та зберігати життя українських військовослужбовців», – наголосила Шевченко.
Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовці Сухопутних військ Збройних сил України показали, як інженерні дрони встановлюють захисні загородження на фронті.
Війна
Новий рекорд ЗСУ: мінус 2500 загарбників за добу
Не встиг жовтень стати найрезультативнішим місяцем за втратами ворога за весь період вторгнення Росії в Україну, як 1 листопада оновився рекорд добових втрат
Джерело
Війна
Пам’яті командира роти Богдана Гучка (позивний «Борода»)
У чоловіка змалку був хист допомагати людям і рятувати їх
Богдан народився 12 листопада 1993 року в Івано-Франківську в родині медиків. Батько – хірург, мама – медична сестра. У сім’ї росли двоє хлопців – старший Богдан та молодший Роман.
«Це були звичайні хлопчики – дуже шустрі, часом нечемні, галасливі. Але там, де був Богдан, завжди був порядок. Він був дуже наполегливим. Пам’ятаю, коли вперше сів на велосипед, то і падає, і встає, але за кілька хвилин вже їде», – пригадує мама Богдана, пані Олександра.
Хлопець займався боксом, боротьбою, тхеквондо. Захоплення футболом привело Богдана у команду «Спартак», з якою він виборював свої перші відзнаки.
«Де був Богдан, завжди був сміх і чудова атмосфера. Він дуже швидко вливався у колективи. Попри те, що був веселим, Богдан мав твердий характер і був принциповим: міг вступити у конфлікт, якщо відчував за собою правду. Любив чесність, порядок і дисципліну в усьому. Брат змалку був міцним і дуже сильним», – пригадує молодший брат Роман.
Розповідає, що у школі Богдан думав про медичний фах, але після 9-го класу вступив у Коломийський економіко-правовий фаховий коледж. Після нього продовжив навчання у Чернівецькому університеті, де здобув фах економіста. Паралельно з навчанням Богдан завжди працював. Він добре знався на техніці, любив автомобілі та вмів їх ремонтувати.

На початку повномасштабної війни Богдан залишив усе. Разом із Романом вони здали кров на потреби фронту і вранці 25 лютого прийшли у військкомат. Того ж дня брати одягли військову форму.
«Ніколи не забуду той перший день війни. Сини мені сказали: «Мам, ти ж знаєш, у нас одна-єдина Україна, і не буде ні другої, ні третьої, ні п’ятої… А тепер прийшла велика біда». Сини встали і пішли. Мені залишалось лише вимолювати у Бога, аби вони повернулись. Це були роки страшного очікування. Я тільки тим і жила, аби отримати повідомлення, аби бачити, що сини на зв’язку», – розповідає пані Олександра.

Каже, в ті перші дні на війні були не лише її сини, але й чоловік Роман. Він служив ще під час АТО, а коли почалась повномасштабна війна, додому приїхав не відразу. На позиціях переніс інфаркт і повернувся з війни з інвалідністю.
Роман та Богдан розпочали службу у роті контрдиверсійної боротьби. Побратими називали Богдана «Борода».
«У Богдана справді була борода, яка виділяла його. То хлопці його так назвали ще під час військової підготовки, перед відправкою на фронт», – пригадує дружина бійця Ася.
Вони познайомились у 2020 році. Коли почалась війна, Ася ще намагалась зупинити Богдана, але потім збагнула, що вмовляння марні. Хлопець був твердим у своєму рішенні захищати країну.

«У брата було велике бажання вчитись. Йому майже відразу довірили командувати відділенням. Очевидно, роздивились у ньому командирський хист, лідерство та готовність взяти на себе відповідальність навіть тоді, коли її усі боялись. Таким був Бодя», – ділиться Роман.
Після розформування контрдиверсійної роти Богдан та Роман перейшли служити у стрілецький батальйон. «Нас не цікавили підрозділи забезпечення чи інші тилові формування. Ми хотіли воювати», – наголошує Роман.
Богдан пройшов складний бойових шлях, служив у 75-му батальйоні 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, згодом у 1-му батальйоні 106-ї окремої бригади Сил ТрО. Воював на різних посадах, згодом очолив стрілецьку роту. На Запорізькому напрямку брати стояли разом.

«Вони обоє були командирами, підтримували один одного. Що розповідав Богдан? Говорив, що війна – це важко, а ще й величезна відповідальність перед хлопцями», – згадує дружина.
«Богдан був одним із перших, хто ставав у бій, вмів підняти за собою людей. За пораненими він йшов у найважчі ділянки, звідки можна було не повернутись. Ми завжди забирали вбитих і поранених після бою», – пригадує Роман.
Розповідає, що на службі Богдан керувався гаслом: «Я вимагаю тільки те, що сам готовий зробити. А коли все погано, командир має зробити набагато більше, ніж від нього очікують». А ще Богдан відмінно володів тактичною медициною та завжди спішив на допомогу побратимам.
«У Богдана змалку був хист допомагати людям і рятувати їх. На службі він ніколи не був бойовим медиком чи санітаром, але дуже добре вмів “латати” хлопців у польових умовах. Якось у нас був нічний бій у міській забудові, коли один із побратимів отримав поранення. До нього складно було добратися, але Боді вдалось. Він відтягнув його в укриття, а потім виніс на собі. Богдан тампонував йому рани, зупинив критичну кровотечу і зберіг йому не лише життя, але й кінцівку. І таких випадків, коли він надавав домедичну допомогу, було багато», – розповідає молодший брат.

Каже, що Богдан часто ходив розміновувати шляхи та дороги у Гуляйполі, якими переміщались його бійці, і це не було обов’язком для командира роти. Тоді він ще збивав ворожі БпЛА. Під час чергової такої вилазки на його очах ворожий дрон влучив у автомобіль військових.
«Богдан відразу побіг до авто. У ньому один боєць був у критичному стані: у нього була пробита легеня і зупинялось дихання, а другий отримав численні осколкові поранення. Богдан відтягнув найважчого, після надання допомоги боєць почав дихати. Іншому наклав турнікети. Поки вони відходили, ворог вдруге вдарив по автівці. Вона згоріла вщент, а поранених бійців Богдан із побратимом вивезли із у стабпункт і це врятувало їм життя», – додає Роман.
У червні 2024 року Богдан приїхав на кілька днів у відпустку до Івано-Франківська. Його кохана Ася чекала дитину і молодята вирішили розписатись. На весіллі були лише найближчі. А 25 грудня 2024-го у подружжя народився хлопчик.
«Богдан хотів бути присутнім на пологах, але не встиг. Його відпустили на три дні. Він їхав усю ніч, щоб нас побачити. Ми разом обрали ім’я сину, назвали Арей», – розповідає дружина.

Зізнається, тоді вона намагалась вмовити Богдана залишити службу заради сім’ї та сина. Але він відповідав твердо, що буде служити до останнього.
«Ми ще планували поїхати у весільну подорож, на море, бо разом так ніде і не їздили. Хотіли взяти шлюб, облаштувати для себе будиночок… Його остання відпустка була у серпні 2025 року, а у вересні Богдан вирушив на фронт і ми більше не бачились», – згадує Ася.
У листопаді 2025 року у Гуляйполі почалися важкі бої. Богдан та Роман зі своїми підлеглими тримали оборону міста. Противник постійно тиснув і ситуація стрімко погіршувалась.
«Ми робили все, що можливо. 10 грудня я з побратимом потрапили у ворожу засідку, тоді я отримав кульове поранення. Вийти з оточення ворога без допомоги нам би не вдалось. Брат врятував нас. Богдану із побратимом вдалося зачистити будинок, з якого нас обстрілювали, і ми змогли вийти. Пораненого, в якого була перебита кістка та сухожилля, брат виніс на собі. Оскільки його вчасно евакуювали, то медики врятували йому ногу», – розповідає Роман.
Каже, ситуація у Гуляйполі ставала катастрофічною. Окупантам вдалося охопити місто і активно просочуватись. Основні позиції ЗСУ залишались відрізаними.
«Ми тримались до останнього. Коли перегруповувались, Богдан категорично відмовлявся виходити з міста до тих пір, поки не вийдуть всі його бійці. Він залишився їх прикривати», – говорить чоловік.

В оточеному місті ворог проник у будівлю, де були наші військові. Богдан першим вступив у стрілецький бій. Вже пізніше стане відомо, що тоді йому вдалося зупинити ворога, виграти дорогоцінний час для перегрупування та врятувати життя 19 військових.
«Під ранок наступного дня противника вдалося вибити. Брат ціною власного життя вчергове продемонстрував готовність битися до останнього і знову ризикувати заради інших…», – пригадує Роман.
Тіло брата він виносив під ворожим вогнем, здолавши майже вісім кілометрів.
«Богдан телефонував мені у той день вранці. Тоді ми змогли поговорити довше, ніж зазвичай. Він ще по відеозв’язку побачив сина. Розповідав, що вперше за багато днів йому вдалося поїсти гарячого супу. Вони тоді практично не їли кілька днів, а Богдан ще й захворів… Це була наша остання розмова», – пригадує дружина.
17 грудня 2025 року Богдан отримав кульове поранення в голову, несумісне із життям. Його поховали 24 грудня на Алеї Героїв у селі Чукалівка біля Івано-Франківська. Того дня «Борода» мав отримати звання старшого лейтенанта.
«25 грудня його сину, Арею Богдановичу, виповнився рік. Ми ще з Богданом говорили, якщо вдасться вийти, було б класно поїхати додому на Різдво і відсвяткувати його день народження. Але не склалося», – згадує Роман.
«Ми так чекали, що сини мали приїхати на день народження онука… У мене страшенний біль. Ось вийду з хати і бачу Богдана, його усмішку, і ніби знову чую, коли він каже: «Мам, ще трошки зачекай і ми будемо вдома»… Син завжди мені казав, що хоче бути лікарем. То оцю мрію він зміг реалізувати на фронті. Багато хлопців мені тепер дякують за те, що їх врятував Богдан», – додає пані Олександра.

Лейтенанта Богдана Гучка посмертно нагороджено Хрестом бойових заслуг. Йому назавжди 32 роки.
25 вересня 2026 року Івано-Франківська обласна рада ухвалила звернення до Президента Володимира Зеленського щодо присвоєння лейтенанту Гучку Богдану Романовичу звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Раніше таке ж звернення ухвалили депутати Івано-Франківської міськради.
15 жовтня 2026 року Верховна рада підтримала це рішення більшістю голосів.
«Він загинув так, як жив і служив, – попереду своїх побратимів, не перекладаючи небезпеки та відповідальності на інших. Його останній бій став продовженням усього його військового шляху – шляху воїна, який повертався за своїми під ворожим вогнем, рятував поранених, виносив загиблих і до останньої миті залишався вірним військовій присязі», – йдеться у зверненні облради.

У Богдана Гучка залишились батько Роман, мама Олександра, дружина Ася, син Арей та брати-воїни Андрій та Роман. Роман продовжує службу у ЗСУ. Каже, що справу брата ще не завершено.
Слава Герою!
Ірина Дружук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Політика1 тиждень agoРубіо заявив, що війна Росії проти України стосується Донбасу, і закликав шукати дипломатичний компроміс
-
Одеса1 тиждень agoГрафіки світла в Одесі та області 26 жовтня: час відключень
-
Війна6 днів agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Війна1 тиждень agoРосія збільшила використання китайських верстатів та обробних центрів у виробництві балістики
-
Суспільство3 дні agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВідеоспостереження в Одесі: 920 камер і розпізнавання облич
-
Війна5 днів agoДемченко розповів про ситуацію в областях, що межують з Росією
-
Одеса1 тиждень agoАтака на Одещину 26 жовтня: пожежі та наслідки ударів