Connect with us

Війна

Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн

Published

on

Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.

Життя до війни: яким воно було? 

Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати. 

Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.

Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?

Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись. 

Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону. 

Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка. 

Фото: Економічна правда

Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось. 

У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.

Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи. 

Рішення піти на службу: як це відбувалось?

Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни. 

Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.

Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.

Фото: з архіву Джейн

Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим. 

Як бути жінкою військовослужбовцем? 

Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше. 

Фото: з архіву Джейн

З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.

Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь. 

UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.

Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.

Фото: з архіву Джейн

 

Війна

Подумки далеко від окопів: Зеленський звернувся до українців у тилу

Published

on

Президент Володимир Зеленський закликав українців продовжувати підтримувати військових, не забувати про збори волонтерів, долучатися до інформаційної роботи. Про це він сказав у вечірньому зверненні 26 березня.

«Це неправильно, несправедливо, коли у наших бійців, які приїжджають із передової, з’являється таке відчуття, ніби для багатьох у тилу війна вже скінчилася. Для тих, хто не просто далеко від Донеччини чи Нікополя, від Салтівки, від прикордонних районів Сумщини, від Запоріжжя… А хто подумки далеко від окопів, від щоденного болю українців», — наголосив президент.

Зеленський додав, що зараз, так само як і рік тому, важливо, аби якнайбільше українців допомагали захисту держави, допомагали зосередити світову підтримку заради перемоги.

«Українці, підтримуйте наших бійців завжди, коли це можливо. Не забувайте й про збори волонтерів і долучайтеся, коли маєте змогу. Дуже важливо, щоб усі, хто має інформаційний вплив, брали участь в інформаційній роботі. Це стосується не лише журналістів. Це стосується всіх, хто може поширювати правду про агресію», — сказав президент.

Також він закликав поширювати у світі правду про війну в Україні, аби всі розуміли, за що і для чого бореться наша держава.

Continue Reading

Війна

Міста Героїв – це про людей. Річниця звільнення півночі України

Published

on

Знаєте звідки у слів є сила? Бо вона є у людей. Раніше значення слова “герой” було таким далеким і більше стосувалось літературних персонажів чи ролей у будь-якому фантастичному всесвіті, а зараз – має реальні обличчя, обриси, стежки та будівлі. Минулого березня ЗСУ звільнили понад 1000 населених пунктів у різних областях України. Це дало нам сили рухатись далі, розуміти ясніше, боротись сильніше, вірити дужче, цінити своє – невідворотно. 

Щоб вшанувати подвиг наших захисників і жителів українських міст, в Офісі Президента започаткували кампанію «Міста героїв». І постери, які презентувало Міністерство культури та інформаційної політики – наше вчора, хоч реальність цих подій лякає та вражає одночасно. 

«Вигравши битву за Київ, ми виграли битву за Україну стратегічно – як за незалежну суверенну державу. Коли була захищена столиця, було захищене і державне життя України. Звільнивши північ, ми побачили, що окупанта можна вигнати. Продовживши цей рух на півдні України – звільнивши Зміїний і Херсонщину, а також на сході України – звільнивши Харківщину, ми впевнені, що можемо звільнити всю нашу землю. Але початок цієї впевненості – саме у битвах за Мощун, Гостомель, Ірпінь, Бучу, Охтирку, Чернігів та інші міста і села наших північних областей, саме у тому першому досвіді наших людей, які побачили, що російська армія біжить з української землі», – зазначили в Офісі Президента.

У рамках кампанії відзначаємо не лише конкретні міста, які відіграли ключове значення, а й людей, які стали основою опору у всіх куточках звільненої України. Важливо зазначити, що це було можливо завдяки наполегливості та мужності тисяч військових та добровольців, які боролися проти окупантів, та завдяки підтримці всіх українців, які виражали свою підтримку та відданість державі. Звільнення цих територій – це тільки початок, і Україна продовжує працювати над тим, щоб повернути відчуття безпеки та стабільності своїм громадянам та забезпечити належний розвиток країни.

Піддаючись людській природі, ми звикаємо, знаходячись вже в умовно спокійних містах, життя стає рутинним, зі звичними радощами, режимом сну, робочими проблемами й іншими маленькими турботами. А ще рік тому, прокинувшись, ми не знали, що нас чекає. Але треба пам’ятати, не для того, щоб жити у страху. А, щоб жити у свободі, берегти та знати ціну спокою, виховувати своїх дітей із моральними цінностями та повагою до вибореного. Нагадаємо, що з населення України, ми стали громадянами, відбулось загострення національної свідомості. Росіяни думали, що ми не боротимемось, а українці на рівні ДНК завжди знають за що. Треба не дати цій свідомості знов заснути, бо впоратись минулого березня ми змогли завдяки великому об’єднанню, а ще багато міст чекають на своїх героїв. І там буває страшно, гучно та боляче досі.

Північні регіони України надовго та глибоко зранені війною. Втрачено сотні людських життів, героїв, які були добрими татами, усміхненими мамами, найбільш зацілованими дітьми, щирими бабусями та дідусями. І саме з тієї причини, що багатьом не дали можливості прокинутись наступного ранку ми маємо берегти цю пам’ять. Росіяни назавжди перетворили весь шум своєї “величної” культури та “великої” нації на свідомість вбивць, крадіїв та голодної босоти. І їм не відмитись від такого клейма на самому лобі. Але наша історія вже зовсім інша – вона про неймовірну силу, стійкість, сміливість та витривалість. Втомлюючись сьогодні ми здобуваємо свободу завтра за себе і того, хто не може цього зробити.

#МістаГероїв – це міста конкретних людей, які проявили свою сміливість, не залишили близьких та вірили в Україну, а тому змогли перемагати.

Continue Reading

Війна

215 співробітників Департаменту житлового господарства Одеси служать у ЗСУ

Published

on

Про це повідомила директорка департаменту Наталя Мостовських. За її словами, це працівники 15 комунальних підприємств  та  безпосередньо департаменту.

Найбільша кількість в ЗСУ служать – 82 співробітника КП «Одесміськелектротранс» та 46 КП «Теплопостачання міста Одеси», 25 працівників ЖКС Порто-Франківський та 18 КП «Міські дороги».

«Ми віримо у наші ЗСУ та пишаємося кожним, хто захищає країну на полі бою», – наголосила директорка.Нагадаємо, як одеські комунальники відзвітували за рік роботи.

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.