Війна
Олександр Жильцов про організацію молоді, ВПО, волонтерів в Одесі
В умовах війни влада, волонтери та містяни не можуть співіснувати як три окремі групи. Комунікація та взаємодопомога дозволяють приходити з проблемою, а йти — з результатом. Багатьма організаційними питаннями з громадськими та волонтерськими спілками займається Департамент внутрішньої політики Одеської міської ради. “Дайджест Одеси” запитав у директора департаменту, Олександра Жильцова, що робили протягом місяців повномасштабної війни та які плани надалі.
Як відбувалась організація роботи у перші місяці після вторгнення? Чи була співпраця з волонтерами?
Перший час, як і всім, було важко. Волонтерські організації активно рухались і ми долучились до роботи. Існує проблема: як на початку пандемії, так і після вторгнення було багато волонтерів, але не вдавалось зосередити їхню допомогу. Виходить, що одним військовим допомагає п’ять організацій, а іншим — ніхто, і такі ж умови у населення.
Ми долучились до створення єдиної волонтерської бази з Петром Обуховим. Наш департамент зібрав великі активні волонтерські організації і ми обговорювали можливості підвищити ефективність їхньої роботи. Запропонували створення загальної бази, в якій буде зрозуміло, де людина отримує допомогу, що є у інших волонтерів. Ідея сподобалась, збільшились обсяги допомоги тим, хто цього потребує. З часом це дозволило окремим центрам сконцентруватись на якійсь чіткій ніші: їжа, чи медикаменти, генератори і так далі. Ми багато спілкуємось, ділимось інформацією, потребами у певній допомозі. Якби подібна база була на початку, то могли б ефективніше поділити приготовану їжу, бо її було справді багато. Наприклад, зараз потрібні автоволонтери. Певна група людей не може приходити до центрів через проблеми зі здоров’ям, їм потрібно розвозити продуктові набори. Ось такі питання виникають, але зараз робота суттєво налагодилась. Коли у кожного своя ніша, стає спокійніше.
Робота з молоддю: як пройшов Ярмарок вакансій, яких результатів дійшли?
Як тільки з волонтерами стало врегульовано, ми знову приділили увагу молоді в місті. І, якщо одесити знають чи знайдуть до кого треба звертатися зі своїх питань, то внутрішно переміщені особи тут, як сліпі котята. Ми намагаємось максимальну увагу приділяти їм.
Минулого тижня провели Молодіжну ярмарку вакансій, з посиленим напрямком стосовно гостей міста. Деякі з них волонтерять в центрах, якщо не мають роботи у місті, за це отримують додаткові набори чи іншу допомогу, залежить від можливостей. Наприклад, до організації ярмарку долучились переселенці з Маріуполя та Миколаєва. На заході було більш ніж 30 роботодавців, серед них: державні органи, навчальні заклади, торговельні мережі та багато інших компаній. І всі вони мають потребу у працівниках. Захід тривав три дні, завітало близько тисячі людей. Перший день був ознайомчим, а наступні два — тренінги, навчання, інформування про роботу та необхідні документи.
До речі, працює Міський центр зайнятості, де ВПО можуть дізнатись про вакансії і знайти собі роботу. Ми даємо інформацію, якщо є вільні місця, щоб брати людей на роботу і трохи допомогти.
Чи працює Молодіжна рада?
Зараз Молодіжна рада діє у старому складі. Коли ми почали новий конкурс, зібрали документи, то почалась війна. Зараз зробимо тимчасову групу, запросимо декілька внутрішньо переміщених осіб. Так вони матимуть змогу ставити питання та говорити із владою. Це не просто молодь, а активні люди, які зі свого оточення отримають змогу доносити до нас інформацію. Скоро почнемо активно співпрацювати по тренінгах, навчанню, активному проведенню часу.
У нас є приміщення, з укриттям — муніципальні центри, де молодь зможе займатись безкоштовно, як міські секції. Орієнтовно: психолог, вивчення англійської, заняття з бойового мистецтва, йоги, різні творчі конкурси і таке інше. Намагаємось розвивати цей напрямок.
Гарний приклад у Вінниці: у них є муніципальний хаб. Вони вклали гроші з бюджету міста у сучасний хаб, де є комп’ютери, 3D-принтери, проєктори. Діють різні зони, можливе проведення конференцій, загалом є все необхідне для того, щоб молодь збиралась, спілкувалась, навчалась. Там можна і орендувати, за досить невеликі кошти приміщення, а цими грошима потім сплачують комунальні чи інші потреби. Створення муніципального хабу було нашою основною метою до війни.
Які проблеми виникають при спілкуванні з громадськими організаціями?
Зараз, коли спілкуємось з громадськістю в місті, то бачимо колосальні результати. Зазвичай комунікації заважають ті чи інші ставлення стосовно міської влади, тому на початку діалогів всі напружені. А вже після першої, другої зустрічей, коли присутня співпраця та адекватний діалог, робота рухається. Перші етапи зазвичай важко, тому що люди приходять з конфліктом, а виходять з результатом — усуненням проблеми.
Загалом Департамент завжди комунікував з міськими громадськими організаціями усіх типів. Ми погоджували проведення масових заходів, мітингів у Одесі, надавали інформацію до Поліції, для забезпечення громадського порядку. Частина нашого невеликого Департаменту виїхала на початку вторгнення, але здебільшого повернулись. Багато хто відчув, що в інших країнах не так казково, як здавалось, коли були там туристами. Відчули побут і захотіли повернутись додому. На жаль, триває війна, але це об’єднало українців в любові як до своїх міст, так і країни.
Ми хотіли зробити якийсь вклад, тому почали чергувати. Була створена ініціатива при Муніципальній варті — добровольчий загін, який буде займатись охороною громадського порядку чи комунального майна. Ми за це гроші не отримуємо. Наша мотивація в тому, що у військових є багато завдань, знаходитись в якихось пунктах і охороняти склади — не їхній рівень. Тому є люди, які добровільно виходять на охорону громадського порядку і приміщень, щоб у військових була можливість виконувати важливіші функції. Робота проста і ми можемо її виконувати. Таким чином допомагаємо.
Нагадаємо чим займаються одеські комунальники.
Війна
Покровський, Костянтинівський та Гуляйпільський напрямки
Російські війська від початку доби 47 разів атакували позиції захисників України. Найактивніше ворог діє на Покровському, Костянтинівському та Гуляйпільському напрямках.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
Росіяни обстріляли прикордонні Безсалівку, Бічівськ, Кучерівку, Яструбщину, Нескучне, Кореньок, Новоіванівку, Будки, Іскрисківщину Сумської області та Лісківщину, Сеньківку, Заріччя, Ясну Поляну Чернігівської області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав чотирьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 72 обстріли , зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники двічі атакували в бік Лимана, одне боєзіткнення триває.
На Куп’янському напрямку наступальних дій ворога не зафіксовано.
На Лиманському напрямку українські воїни відбили три спроби загарбників просунутися в бік Ставків та Лимана.
На Слов’янському напрямку агресор тричі атакував в напрямку Різниківки.
На Краматорському напрямку ворог наступальних дій не проводив.
На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 10 наступальних дій в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Русиного Яру, Софіївки.
На Покровському напрямку 12 разів намагалися потіснити українських оборонців із займаних позицій у районах Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Новомиколаївки та у напрямку Новоолександрівки. Одна атака триває.
На Олександрівському напрямку ворог тричі наступав у районах Іванівки, Добропілля, Нового Запоріжжя. Ворожих авіаударів зазнали Гаврилівка та Орли.
На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного, Лугівського та у бік Залізничного, Оленокостянтинівки. Сили оборони стримують натиск і уже відбили 11 атак. Ворог завдав авіаударів по районах Лісного, Копанів, Долинки, Гіркого, Чарівного.
На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення в напрямку Приморського. Авіаударів зазнали Веселянка та Приморське.
На Придніпровському напрямку ворог наступальних дій не проводив.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив ураження засобів протиповітряної оборони, командно-спостережних пунктів і районів зосередження живої сили росіян у тимчасово окупованому Криму та на тимчасово захоплених територіях України.
Фото: Генштаб
Війна
Сили безпілотних систем знищили ворожі РЛС «Надгробок» у Криму і ЗРК «Бук-М2» на Донеччині
Пілоти 9-о батальйону «Кайрос» 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра» вночі 8 березня знищили РЛС «Надгробок» у тимчасово окупованому Криму та пускову установку ЗРК «Бук-М2» російських загарбників на тимчасово захопленій частині Донеччини.
Як передає Укрінформ, про це бригада повідомила у Телеграмі.
- РЛС «Надгробок» (64Н6) – високомобільна трикоординатна РЛС кругового огляду, це очі для ЗРК С-300ПМ та С-400 у Криму.
- ЗРК «Бук-М2» – пускозаряджаюча установка (ПЗУ 9А316) ЗРК.
Крім того, на Донеччині спільно з пілотами 1-о окремого центру безпілотних систем був знищений пункт тимчасової дислокації центру «Рубікон» росіян.
Цілі відпрацьовані засобами middle strike FP-2 українського виробництва з бойовою частиною 60-100 кг за координацією новоствореного координаційного центру глибинного ураження СБС Збройних сил України.
Як повідомляв Укрінформ, підрозділи Middle-strike Сил спецоперацій ЗСУ завдали високоточних ударів по чотирьох радіолокаційних станціях у тимчасово окупованому Криму та командному пункту російських військ на Донеччині.
Фото ілюстративне
Війна
Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа
Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога
Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.
Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові.
У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це.

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій.
Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».
«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна.

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати.
Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали.
«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна.

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом.
У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову.

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську.
У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода.
На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати».
У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра.

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя.
Мар’яна Рабченюк
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Політика1 тиждень agoУ Нідерландах пройде міжурядова конференція щодо підтримки Україні на шляху євроінтеграції
-
Економіка1 тиждень agoАтака на Іран — в Ормузькій протоці зупиняються судна
-
Усі новини1 тиждень agoОбличчя Джима Керрі – що актор зробив із собою
-
Війна1 тиждень agoПам’яті старшого лейтенанта поліції Василя Паньківа
-
Війна1 тиждень agoУ Генштабі обговорили нарощування спроможностей Сил оборони з ураження ворога
-
Відбудова1 тиждень agoУ Канаді в листопаді відбудеться п’ята бізнес-конференція із відбудови України
-
Політика1 тиждень agoУкраїна продовжує підготовку зустрічі у тристоронньому форматі
-
Усі новини1 тиждень agoУкраїна має талант не вирок — українка, яку зганьбили на шоу, підкорила Америку