Війна
Суспільна стигма і неприйняття: одеська делегація у Кракові вивчала питання злочинів СНПК стосовно українців
Сексуальне насилля під час конфлікту (СНПК) — страшна тема про яку говорять пошепки чи не говорять зовсім. Моніторингова група Управління Верховного комісара ООН з прав людини отримала повідомлення про 124 передбачувані акти сексуального насильства в умовах конфлікту, скоєних щодо жінок, дівчат, чоловіків та хлопчиків. За всі історії воєнних конфліктів відомо, що це найприховуваніший злочин і у цього дві причини: постраждалі вважають це соромом, а кількість інцидентів надто велика. Одеська делегація працювала з міжнародними експертами у Кракові, стосовно розслідування та документування злочинів сексуального характеру.
У делегації була і депутатка ОМР та голова ГО «Культура демократії» Лілія Леонідова, яка розповіла для «Дайджесту Одеси», що на тренінгах обговорювалось кілька важливих тем, а це і відносини між територіальною громадою та ВПО, кризова комунікація, кримінальні провадження. Очолювала одеську делегацію Голова ГО «Громадський рух “Віра, Надія, Любов”» Тетяна Семікоп. Їздили у складі 9 осіб, серед яких були журналістки, представниці влади, керівниці громадських організацій, соціологиня, лідерки в області. Зустріч також відвідали представниці Офісу Генерального прокурора та Мінсоцполітики, які навчалися разом з делегацією жінок-лідерок, членкинь коаліції 1325 «Жінки, мир, безпека».

Щодо воєнних злочинів, особливо СНПК, є ряд тонкощів, ось чому про них потрібно говорити та пропрацьовати механізми виявлення випадків, належного фіксування та документування без додаткового травмування постраждалих. Генпрокуратура наразі розслідує понад 100 фактів сексуального насильства проти жінок, чоловіків, дітей та людей похилого віку. І справжня статистика у рази більша. Попри той факт, що тема вразлива та болюча, російські військові — злочинці і мають бути у трибуналі міжнародного суду.
Робота з постраждалими вимагає конфіденційності і не може бути розповсюдженим. Світові медіа публікували інтерв’ю чи випадки жінок, які постраждали від знущань російських військових. Але не всі мають сили, змогу це зробити і вони не повинні. Потрібно розробляти нові механізми спілкування та розслідування, зберігаючи анонімність, приватність людини та не змушувати проживати страшні події заново. Українці не мають досвіду роботи у таких випадках, а варто розробити.
На початку квітня 2022 року в Офісі Уповноваженого ВР України з прав людини заявили, що близько 25 дівчат і жінок були зґвалтовані російськими військовими у будинку в Бучі. За їхньою інформацією, російські військові описали свій намір ґвалтувати жінок «до того, що вони не захотіли б сексуального контакту з жодним чоловіком, щоб не дати їм народити українських дітей».
«Наші люди ще бояться говорити про це відкрито та голосно. Це надто особиста та вразлива тема. Але ми не повинні мовчати. Інакше не зможемо довести воєнні злочини російської армії. Випадки насильства мають розглядатись на рівні воєнних злодіянь. І вирок має відповідати найжорсткішому покаранню», — зазначила Лілія Леонідова.

Перша ланка реагування — органи поліції, прокуратури та громадські організації. Саме від їхньої роботи залежить чи будуть надалі проводитись дії щодо притягнення винних до відповідальності. Ось чому має бути щільна координація з кризовими центрами, волонтерами, лікарями. За правильної організації дій можливо запобігти подальшому насильству. А розглядати справи мають окремі підрозділи. Щоправда, на територіях підконтрольній армії противника, постраждалі майже не мають можливості звернутись за захистом та допомогою.
«До того ж в Україні досі не внесені зміни до Кримінального кодексу щодо кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину. Адже у світовій юридичній практиці злочини, вчинені під час війни, вважаються більш тяжкими і відповідальність за них передбачається суворіша», — розповів громадський діяч Володимир Щербаченко для УНІАН.
Щоправда, варто враховувати, що виконання вироків щодо злочинів сексуального насильства може затягнутися на десятиліття. Тому потрібно ознайомитись із досвідом інших країн і лобіювати зміни в законодавстві та своєчасній допомозі вже зараз. За рік війни у Косово з 1998-1999 років понад 20 тисяч албанок зазнали фізичного насильства. Процеси йдуть і досі, як результат, засудили лише одного злочинця. Основною проблемою була ідентифікація зловмисників та наявність доказової бази для судів. Адже злочини не документували відразу.
Одне із завдань зустрічі у Кракові – зменшити у людей боязнь говорити. Стигма нашого суспільства також не готова сприймати ці ситуації. Тому люди не звертаються за допомогою. Наразі прийматимуть нові правила та дії, вже з урахуванням війни.
Війна
Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа
Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога
Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.
Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові.
У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це.

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій.
Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».
«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна.

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати.
Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали.
«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна.

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом.
У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову.

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську.
У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода.
На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати».
У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра.

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя.
Мар’яна Рабченюк
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Найгарячіші сьогодні Костянтинівський, Покровський та Гуляйпільський напрямки, на фронті
Російська армія від початку доби 53 рази атакувала позиції українських оборонців, найбільше боїв на Костянтинівському, Покровському та Гуляйпільському напрямках.
Як передає Укрінформ, про це ідеться у повідомленні Генерального штабу Збройних сил України у Фейсбуці про ситуацію станом на 16:00 неділі, 8 березня.
Війська РФ обстріляли прикордонні Безсалівку, Кучерівку, Бруски, Рогізне, Уланове, Василівське, Будки, Ходине, Прогрес, Старикове, Бачівськ Сумської області та Ясну Поляну у Чернігівській області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав одного авіаційного удару, скинувши дві керовані бомби, здійснив 73 обстріли населених пунктів та позицій українських військ, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники атакували позиції українських оборонців в бік Зибиного. Боєзіткнення ще триває.
На Куп’янському напрямку українські оборонці відбили дві атаки росіян в бік Курилівки.
На Лиманському напрямку Сили оборони відбили три спроби загарбників просунутися в бік населених пунктів Ставки, Дробишеве та Лиман.
На Слов’янському напрямку війська РФ атакували три рази, в районі Закітного та Платонівки, одне боєзіткнення триває.
На Краматорському напрямку росіяни атакували у районі Никифорівки, бій ще триває.
На Костянтинівському напрямку російські загарбники здійснили 14 наступальних дій в районах Плещіївки, Іванопілля, Щербинівки, Русиного Яру, Софіївки та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Новопавлівки.
На Покровському напрямку з початку доби росіяни 13 разів намагалися потіснити українських воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Шахове, Мирноград, Родинське, Гришине, Котлине, Удачне, Молодецьке. Одна атака триває.
На Олександрівському напрямку ворог двічі наступав у районах населених пунктів Тернове, Злагода. Зазнали авіаударів росіян Підгаврилівка, Гаврилівка, Олександроград, Покровське, Писанці.
На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного та у бік Залізничного, Гіркого, Святопетрівки. Сили оборони стримують натиск, уже відбили 12 атак. Ворог завдав авіаударів по районах населених пунктів Воздвижівка, Верхня Терса, Копані, Загірне, Гуляйпільське, Чарівне.
На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення неподалік Степногірська. Авіаударів зазнали Комишуваха та Оріхів.
На Придніпровському напрямку українські підрозділи відбили одну російську атаку у бік Антонівського мосту.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський заявив, що на півдні Силам оборони вдалося відновити контроль над територією у 400-435 кілометрів і у такий спосіб зірвати плани віськ РФ щодо весняного наступу на цьому напрямку.
Фото: Генштаб ЗСУ
Війна
РФ не може відновити позиції, які раніше займала поблизу Куп’янська
Росіяни не можуть відновити позиції не лише у самому Куп’янську, які вони раніше займали, а й біля міста.
Про це начальник управління комунікації Угруповання Об’єднаних сил Віктор Трегубов повідомив у телеефірі, передає Укрінформ.
“Намагаються лізти, інфільтруватися малими групами, намагаються проводити, в тому числі, і мінування. Але на Куп’янщині вони не можуть поки що навіть відновити якісь позиції – не те що в самому місті, а довкола міста, які вони раніше займали. (Там росіяни – ред.) проводять доволі-таки активні дії. На Куп’янщині відбувається активна спроба заміни особового складу, але не щастить їм саме на тому напрямку конкретно”, – сказав він.
Відповідаючи на запитання, чи залишаються ще у Куп’янську ворожі угруповання, речник зазначив, що за останню добу було зафіксовано 10 унікальних позивних.
“Множимо десь на два і розуміємо, скільки їх там зараз залишилось, безпосередньо на тому п’ятачку, на якому вони зараз сидять. Ну, хай досиджують собі. За минулу добу один точно загинув, це те, що безпосередньо було зафіксовано. Але десь там вибуває по одному, по два на день”, – зазначив Трегубов.
Говорячи про ситуацію у Вовчанську і довкола міста, він поінформував, що росіяни справді намагаються активно обходити українські позиції.
“Нагадаю, українські позиції якраз у південно-східній частині, і вони намагаються просто фланговими маневрами їх обійти та змусити просто відступити з міста (українських захисників – ред.) тощо. Не виходить, тактика зрозуміла, очевидна, але станом на зараз не виходить”, – сказав речник.
Трегубов пояснив, що тиск саме на Вовчанському напрямку є неприємним, у тому числі тому, що (сформувалася – ред.) не дуже зручна конфігурація для оборони: росіян багато, до кордону близько, позиції українців не дуже зручні тощо.
“Очевидно, що від міста залишилися самі руїни, тож позиції тримати на руїнах не так зручно, як тримати позиції у більш-менш сталих, стабільних будівлях. Але що поробиш, це війна. Вовчанську потрібно подякувати хоча б за те, скільки в ньому стримували ворога і яку кількість ворога в ньому перемололи”, – сказав він.
Як повідомляв Укрінформ, Трегубов заявив, що без Starlink ворогу для наступу бракує технологій.
Фото Укрінформу можна купити .
-
Війна1 тиждень agoВідстрочка від мобілізації для звільнених з полону
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна отримала три потужних трансформатори від японського агентства JICA
-
Одеса1 тиждень agoЛіцензія на Patriot для України: позиція США
-
Відбудова1 тиждень agoНа відбудові Трипільської ТЕС викрили розкрадання понад 50 мільйонів
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одеському зоопарку традиційно оголосили конкурс «Пара року-2026» (фото)
-
Політика1 тиждень agoУ Нідерландах пройде міжурядова конференція щодо підтримки Україні на шляху євроінтеграції
-
Одеса1 тиждень agoУкраїна створює нову модель війни — заява Курта Волкера
-
Суспільство1 тиждень agoЛісовий презентував проєкт «КРОК» для дітей з порушенням інтелектуального розвитку