Connect with us

Жива міграція, паспортна навала, документи «поштою». Коментує керівниця Міграційної служби в Одеській області Олена Погребняк

На сайті управління у справах біженців ООН пишуть про понад 8 мільйонів українців, які виїхали, а уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець говорить про понад 14,5 мільйона громадян.

Published

on

Кордон став найвідвідуванішим місцем українців, тому безліч служб наразі займається математикою: ООН і наші міністерства рахують скільки ж виїхало, а демографи думають, яка ж кількість повернеться. На сайті управління у справах біженців ООН пишуть про понад 8 мільйонів українців, які виїхали, а уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець говорить про понад 14,5 мільйона громадян. Одні оформлюються та живуть на дві країни, інші не стають на облік за кордоном, бо не потребують допомоги, треті — вже змінили кілька місць перебування. Українці в живій еміграції. 

Про хвилі виїзду та повернення; видачу закордонних паспортів, яка втричі більша за минулі роки; сервіси в Європі «Дайджесту Одеси» розповіла Олена Погребняк, керівниця Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Жива еміграція та перебування за кордоном після закінчення воєнного стану

Точно порахувати всіх біженців наразі ще ніхто не зміг. Наприклад, ООН фіксував лише першу країну прибуття. Можна було б зіставити числа українського та урядів інших країн, проте і це не буде правдою, адже люди перетинають кордони один за одним, або приїжджають на кілька днів до сім’ї, стоматолога чи задля отримання послуг, наприклад, оформлення документів. Тому що у приймальних країн теж є свої вимоги щодо офіційності перебування та паперового підтвердження, що ти людина. Тобто українські прикордонники пропустять біженця з українським паспортом, проте не кожна європейська держава прийме його. 

«Люди повертаються оформити документи, тому що вимагає країна перебування, або вони хочуть поїхати до іншої. Наприклад, частина біженців у Польщі, яка перенаселена, оформляє візи до Канади, що чекає з розкритими обіймами. А для країни Північної Америки потрібна віза, як і для Великобританії. За постановою Кабміну №170 ми безкоштовно продовжували термін дії закордонних паспортів на 5 років із дати закінчення, та вклеювали фото дітей у документи батьків. Але деякі країни це не влаштовує, щонайменше Англію. Вони вимагають чинний документ. Тому громадяни повертаються, оформляють документи тут, в посольствах/консульствах чи в Державному підприємстві «Документ», — розповіла Олена Погребняк.

Також за її словами, хвилі виїзду пов’язані із воєнними подіями. Саме з Одеської області виїжджали після ракетних ударів по Сергіївці, пошкодження нафтопереробного заводу чи трагедії у Дніпрі. Проте і хвилі повернення фіксуються.

Насамперед бути біженцем не так класно, як може здаватись. Умови для українців за кордоном неоднакові і запропонована допомога покриває елементарні потреби, тому треба працювати. І коли говорять про дах над головою — це не люксові номери у готелях, а досить часто — притулки. Без грошей там, як і тут, складно. 

Після закінчення війни до України може повернутися більше ніж третина тих, хто виїхав через бойові дії за кордон, а решта — залишиться у країнах тимчасового прихистку, спрогнозувала в інтерв’ю Радіо Свобода директорка Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. А з соціологічного опитування групи «Рейтинг» 23-26 грудня 2022 року відомо, що 11% з тих, хто виїхав, взагалі не планують повертатись в Україну. А війна ще не закінчилась, тому динаміка змінюватиметься. За міжнародним законодавством, люди зможуть перебувати у приймальній країні до півтора року вже й після завершення воєнних дій. 

«Є країни, які дуже зацікавлені у наших громадянах, наприклад Польща та Ірландія. Вони приймуть біженців, узаконять перебування і офіційно працевлаштують. Наші громадяни, які є працьовитими, не бояться роботи не за фахом, фізичного навантаження, вивчають мову, адаптуються — матимуть право залишитись. Але ж для України — це, на жаль, працездатне населення. Існує законна міграція, яка є природною, людина шукає де краще, і в цьому немає нічого поганого. Наприклад, громадяни Польщі працюють в Ісландії, Голландії, Німеччині, Великобританії. Виїжджають на рівень вище економічного стану своєї країни. Зацікавити громадян повернутись можна умовами: робочими місцями, економічною стабільністю, навчанням для дітей та безпекою», — додала Олена.

Рекордна видача документів в Одеській області 

Протягом 2022 року в Одеській області видали 277 тисяч закордонних паспортів та 94 тисячі ID-карток, для порівняння у 2021 році — 121 та 111 тисяч відповідно. Загалом, третина  ID-карток припадає на дітей, яким виповнилось 14 років, тому минулого року видача зменшилась, адже вони за кордоном.

За словами Олени Погребняк, близько 60% закордонних паспортів в Одеській області за минулий рік видані ВПО. Найбільша кількість з Миколаєва та Харкова, а у період з квітня по травень були переселенці з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Міграційна служба у Миколаївській області взагалі не працювала по листопад 2022 року, а деякі з їхніх підрозділів були знищенні. Миколаївців приймали в управлінні Одеської області в конкретні дні та без черг. 

І все це мало результат: рекордну суму коштів перерахували в бюджет — 129 мільйонів — найбільше з усіх областей.

Влітку на поліграфкомбінаті, який знаходиться у Київській області виникла черга. Потужність треба було не лише відновити, а й збільшити в 2,5-3 рази. Ні обладнання, ні персонал цього зробити не міг. Але на сьогодні є повне дотримання протоколу і документи надходять точно за вказаний період. Як розібрались із чергою на друк, почались відключення електроенергії. Завдяки Начальнику Одеської ОВА Максиму Марченку та міському голові Геннадію Труханову отримали генератор, паливо та обслуговування. Тому на базі управління відкритий і Пункт Незламності. 

«У нас здебільшого жіночий колектив, тому 30% працівників протягом першого тижня від вторгнення, як вітром здуло. Деякі підрозділи, які складались з 3 працівників, виїхали повністю. Завдяки ротації та відрядженням вдалось їх не закривати. В Одесі з березня по вересень працювали 7 днів на тиждень з 08:00 до 20:00 та, підлаштовуючись під комендантську».

Вікна прийому в Одеській області та за кордоном

У положенні про Державну міграційну службу України зазначено, що всі документи, які засвідчують особу (громадянина та іноземця); набуття та припинення громадянства; місце реєстрації і ще великий перелік важливих паперів оформлюються та контролюються саме цим органом виконавчої влади. Тобто усі інші місця, де можна подати документи – додаткові вікна прийому і всі папери доходять до міграційної служби. Це не впливає на термін чи на вартість документа. Винятком є ДП «Документ» — державне підприємство підвищеного сервісу — вартість буде вищою за той же період оформлення. У цих центрах обслуговування жива черга, тому скорочується час саме на подання. 

«Ми дуже вдячні, адже в Одеській області навіть під час повномасштабної війни відкривались нові ЦНАПи. Саме на півдні області. Це дивує, адже потребує великих грошей: обладнання, приміщення, навчання працівників, заробітні плати. Але громади все це робили і сьогодні працює досить багато ЦНАПів в селах, не тільки в районних центрах – для нас це велика допомога», — відзначила керівниця управління.

Перевантажені людьми були підрозділи Ізмаїлу та Рені, адже вони прикордонні. Громадяни приїжджали з Румунії одним днем, подаючи документи. Як результат, приймали кількість громадян на рівні Одеського районного підрозділу.

У посольствах/консульствах за кордоном здійснюється прийом громадян, але це не великі сервісні центри, які можуть прийняти усіх громадян. Наприклад, щоб прийняти українських біженців в Польщі, формується черга у кілька років. Тому ДП «Документ» розгорнули свої офіси і в інших країнах. На початку це були мобільні бригади — тобто автобуси з потрібним обладнанням. Зараз у Варшаві є повноцінний офіс у приміщенні. 

Підрозділи «Паспортного сервісу» вже доступні у чотирьох містах Польщі (Варшава, Краків, Гданськ, Вроцлав), у Туреччині (Стамбул), Словаччині (Братислава) та Чехії (Прага). Там українці можуть отримати такі послуги: 

  • оформлення ID-картки чи закордонного паспорта (у тому числі замість втраченого або викраденого);
  • обмін ID-картки чи закордонного паспорта (у зв’язку з закінченням строку дії, зміною інформації, непридатністю до використання);
  • обмін паспорта зразка 1994 року на ID-картку (за бажанням чи у разі непридатності);
  • одночасне оформлення закордонного паспорта та ID-картки;
  • обмін посвідчення водія.

Зараз вже є можливість відправляти паспорти за кордон. Документ, який знаходиться в підрозділах міграційної служби на території України, на запит громадянина через посольство/консульство, пришлють до цього органу. Людина сплачує пересилку.

«Це зручно, бо у нас багато паспортів, які оформили та не забрали. Громадяни або поїхали раніше, або перетнули кордон по громадянському паспорту. Проте нам на гарячу лінію дзвонять щодо надсилання на конкретну адресу — це неможливо».

Чоловіки призовного віку за кордоном

Питання мобілізації стосується і тих громадян, які встигли або змогли виїхати за кордон. Велика кількість чоловік має дозвіл на виїзд проте — це не є підставою для звільнення від військової служби.

Зазначимо, що ВПО потрібно ставати на військовий облік протягом 7 днів після зміни місця проживання. Про це також інформує і Урядовий портал на своїй сторінці. 05.01.2023 набув чинності новий Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, яким унормовано, що посольства та консульства України мають право вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку; повідомляти ТЦК та СП про постановку або зняття з військового обліку громадян. Тож тепер громадяни України зобов’язані ставити на військовий облік в закордонних дипломатичних установах України. Тобто у посольствах і консульствах. У разі втрати своїх документів, або, щоб отримати паспорт, який знаходиться в підрозділі міграційної служби — звернутись до установи доведеться. 

Водночас є ті, хто приїжджає та повертається в Україну, маючи всі підстави цього уникнути. Пані Олена розповіла, як з Аргентини приїхали двоє хлопців Тарас та Назар: «Це два брати, яким близько 30 років. В Аргентині вони проживають десь 15 років, їхні батьки їхали туди на ПМЖ. Вони розмовляють з акцентом, як у Ульяни Супрун, але українською. Мають там родини з етнічними українками, але покинули роботу і сім’ї, щоб воювати. Приїжджали навіть не громадяни України, а Грузії з посвідками на проживання. Запам’ятався чоловік, який займався безпекою судів та кораблів біля Сомалі. Він допрацював контракт, а зараз очолює один із батальйонів грузинської розвідки. Такі ситуації є».

Нагадаємо, що документи, строк дії яких закінчився або вони підлягають обміну після 24 лютого 2022 року, є чинними на період воєнного стану.

Continue Reading
Click to comment

Події

Сергій Опанасенко, співрозробник програми «єКнига»

Published

on



У 2024 році в Україні під час повномасштабної війни запрацювала державна програма «єКнига», покликана популяризувати читання та підтримати книговидавничу галузь: держава виділяє громадянам, яким виповнилося 18 років, кошти на придбання українських видань.

Про виникнення програми, механізм її роботи, вплив на книжковий ринок та виклики для української культури під час війни Укрінформ поспілкувався з одним з ініціаторів і розробників програми — начальником відділу цифрової трансформації Українського інституту книги Сергієм Опанасенком.

– Пане Сергію, чи існували аналоги в Європі, на які ви орієнтувалися, коли розробляли програму «єКнига»?

– Ідея з’явилася ще у 2020–2021 роках. Колеги з Українського інституту книги разом із Олександрою Коваль замислили запровадити книжкові сертифікати. Їх надихнув досвід європейських країн, зокрема Італії та Франції, де діють програми культурних сертифікатів для молоді.

У багатьох країнах Європи існують програми (Франція — Pass Culture, Італія — Carta Cultura, Іспанія — Bono Cultural Joven, Німеччина — KulturPass тощо), що дають змогу придбати книжки в книгарнях, відвідати театри, музеї чи скористатися іншими культурними послугами. Держава таким чином стимулює залучення молоді до культури. Ми знали про існування таких програм, читали про них, але докладно не вивчали технічного досвіду реалізації таких програм в інших країнах. Це радше ідея, яка надихнула нас на власне рішення.

У червні 2022 року в нашому профільному законі про видавничу справу набули чинності зміни: передбачили книжкові сертифікати для молоді, субсидії для книгарень, а також механізм придбання книжок бібліотеками з використанням електронного каталогу «Книжки на ринку».

Стосовно допомоги 18-річним спочатку справді йшлося про книжкові сертифікати. Але я подумав, що паперові сертифікати — не найкращий варіант, краще було б надавати людям кошти. На той момент уже працювала програма «єПідтримка», тож запропонував використати схожий механізм.

Пам’ятаю робочу онлайн-нараду, на якій ми обговорювали, як реалізувати програму. Конкретного рішення не було. Я відкрив постанову про «єПідтримку», розібрався, як там організували виплати, намалював блок-схему: як людина отримуватиме гроші, як вони надходитимуть і як можна обмежити їх використання певними категоріями товарів.

Тоді ж з’явилася і робоча назва «єКнига».  Для реалізації задуму потрібно було змінити законодавство: ми з колегами в УІК розробили порядок надання цієї державної допомоги, а потім нам вдалося переконати в зміні механізму послуги Мінкульт, Мінфін, і депутатський корпус.  У 2024 році із закону вилучили поняття «сертифікат», натомість з’явилося формулювання «державна допомога на придбання книг», а в постанові Кабміну зафіксували нову назву програми — «єКнига».

Ідея «єКниги» мала не лише культурну, а й важливу економічну та безпекову мету. Йшлося про три напрями: підтримку українського книжкового ринку, стимулювання читання і попиту на українські книжки серед молоді та обмеження впливу російської книжкової продукції. 

ВИКЛИК ПОЛЯГАВ НЕ В ТОМУ, ЯК НАДАТИ КОШТИ, А В ТОМУ, ЯК ПЕРЕВІРИТИ, ЩО ЇХ ВИТРАТИЛИ САМЕ НА ЦЕ

– З якими викликами ви зіткнулися під час розробки програми? Адже український книжковий ринок фактично не мав ані єдиних правил обліку, ані прозорих інструментів моніторингу.

– Найбільший виклик полягав не в тому, як надати кошти, а в тому, як перевірити, що їх використали саме на те, що передбачає закон. У законі було чітко прописано: людина має придбати в книгарні саме книжку, і книжку українською мовою. Але книжка — це товар, і потрібно було знайти механізм, який дав би змогу відрізнити її від інших товарів, що продаються в книгарнях: закладок, кави чи чогось іншого. І так само перевірити, що придбано книжку саме українською мовою.

Для цього потрібна була база даних, яка містила б інформацію про книжки на ринку. Саме над створенням такої бази довелося добряче попрацювати.

Ще до повномасштабної війни ми запрошували до УІК розробників програмного забезпечення для бібліотек, очільницю Української бібліотечної асоціації Оксану Бруй, заступницю директора Книжкової палати України Галину Гуцол. Обговорювали тоді, якими мають бути бази даних для книжкової галузі: окремо національна бібліотечна каталогізація, окремо база книжок, які продаються на ринку. Адже в більшості товарних категорій такі системи давно існують: магазини користуються базами товарів, аптеки — базами лікарських засобів. А в книжковій торгівлі єдиної бази не було. Відповідно, не було й повноцінного інструменту для моніторингу ринку.

Були спроби залучити до цього міжнародні компанії, зокрема Nielsen BookScan, що моніторить книжкові продажі в різних країнах. Але український ринок виявився для них заскладним. Окрім технічної проблеми відсутності єдиної бази книжок, була й інша: самі учасники ринку не дуже охоче ділилися даними про продажі.

Тому ще наприкінці 2022 року, коли ми тільки починали прописувати механізм майбутньої «єКниги», я вже працював над тим, щоб створити таку систему. Насамперед переконував книгарні долучатися до неї, адже розумів, що з видавцями цей процес буде складнішим.

Важливу роль відіграла співпраця з Ігорем Карпенком, директором товариства, яке розробляє програмне забезпечення для бібліотек. Він добре знає книжкову галузь, і ми могли спиратися на його досвід. За основу формату даних узяли міжнародний стандарт ONIX, яким користуються в книжковій торгівлі в Європі. Так поступово почали створювати базу «Книжки на ринку».

Фактично, коли ми з колегами розробляли нормативну основу «єКниги», я вже закладав у неї використання цієї бази, хоча самої системи на той момент іще не існувало.

Ще одним викликом стало те, що «єКнига» на той момент була першою програмою, ідея якої зародилася не в стінах Мінцифри та ДП «ДІЯ». Зізнаюся, що мені довелося опанувати багато технічних нюансів реалізації таких складних програм. Зате тепер маю цікавий досвід.

Одним із результатів роботи команди стало те, що «єКнига» стала першою послугою для «Дія.Картки». Вона дає змогу користуватися кількома рахунками для різних видів державної допомоги та власних коштів.

ЩОБ ЗРОБИТИ ВИСНОВОК, ЧИ ВДАЛОСЯ НАМ СТИМУЛЮВАТИ МОЛОДЬ ЧИТАТИ, ПОТРІБНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

– Ви говорили, що, створюючи «єКнигу», хотіли досягти кількох цілей: заохотити молодь читати, стимулювати видавництва видавати більше українських книжок і надати українській книжці перевагу на ринку. Чи можна вже говорити, що ці завдання виконані?

– Щоб зробити висновок, чи вдалося нам стимулювати молодь читати, потрібні дослідження. І через два роки після запуску програми робити такі висновки ще зарано. Має минути певний час, щоб можна було побачити сталу динаміку. Я вважаю, що для цього потрібно щонайменше п’ять років.

Наприклад, людина отримала допомогу за програмою «єКнига» у 18 років. Через п’ять років їй буде 23. Тоді можна провести опитування цієї вікової групи й з’ясувати, чи продовжують ці люди читати, чи вплинула державна підтримка на формування їхньої читацької звички. Якщо дослідницькі компанії, які регулярно вивчають читацьку поведінку українців, включатимуть цю аудиторію до своїх опитувань, ми зможемо отримати певні вимірювані показники.

Поки що можемо аналізувати лише поведінку безпосередніх учасників програми: скільки 18-річних скористалися пропозицією держави, скільки коштів отримали і на що їх витратили. Ці показники загалом корелюють із результатами досліджень про читання серед молоді. Тобто частка тих, хто декларує інтерес до читання, приблизно відповідає частці тих, хто скористався «єКнигою».

Щодо підтримки української книжки, то тут на розвиток ринку вплинув ще один, значно потужніший фактор — заборона ввезення книжок з Росії. Повномасштабна війна спочатку спричинила падіння попиту на книжкову продукцію, але згодом він почав стрімко зростати. Відсутність конкуренції з боку російських видавництв позначилася на збільшенні накладів українських книжок і кількості нових перекладних видань.

Водночас зміни відбулися не лише через законодавчі обмеження. Сам ринок відреагував на ситуацію: громадяни, власники книгарень і видавництва почали відмовлятися від російськомовних видань або максимально скорочувати їхні наклади. Тому, коли ми запускали єКнигу, завдання обмежити придбання російських книжок фактично значною мірою вже вирішувалося самим ринком. 

Щодо підтримки видавництв і книгарень, то тут ми бачимо позитивний ефект. Від  Мінцифри ми запросили дані про те, що отримувала книжкова галузь від державних програм підтримки, починаючи ще з «єПідтримки» під час пандемії COVID-19. Тоді, коли продажі книжок суттєво впали, запровадження можливості розраховуватися коштами «єПідтримки» в книгарнях дало галузі відчутну підтримку. Українці витратили на книжки значні суми. Зокрема, у 2021 році йшлося про 250 мільйонів гривень, а у 2022-му — про понад 2,3 мільярда гривень.

Згодом, у грудні 2024 року, запрацювала програма «Національний кешбек», а в січні 2025-го — перші виплати за програмою «єКнига». Лише за грудень 2024 року українці витратили на книжки через картки «Національного кешбеку» близько 79,3 мільйона гривень. 

Сьогодні, оцінюючи державну підтримку книжкового ринку, ми можемо аналізувати витрати за кількома програмами: «Національний кешбек», «Зимова єПідтримка», «єКнига» та «Пакунок школяра». За три квартали 2026 року за цими програмами українці витратили на книги 465,5 млн грн. Це суттєва підтримка для галузі.

Але для мене важливо й те, яким саме способом держава підтримує книжкову галузь. «єКнига», як і інші подібні програми, працює за принципом, коли гроші йдуть не безпосередньо видавництву чи книгарні, а кінцевому споживачеві — читачеві. Це принципово інша модель порівняно з традиційними механізмами державного фінансування, коли видавництво подає проєкт, експерти вирішують, чи варто фінансувати конкретну книжку, а потім вона, наприклад, потрапляє до бібліотек.

У випадку «єКниги» держава дає гроші читачеві, а він сам вирішує, яку книжку придбати. Це ринковий механізм: людина обирає те, що їй цікаво, книгарня отримує гроші за продаж, видавництво — за реалізовану книжку. У підсумку фінансування отримують ті видання, на які є реальний попит.

ЯКІ ДАНІ ПРО ЧИТАЦЬКІ ВПОДОБАННЯ ДАЄ ПРОГРАМА

– Які результати єКниги вас особисто тішать, а які, можливо, засмучують? Що вдалося побачити завдяки програмі такого, чого раніше не знали про молодих читачів?

– Я хотів би відзначити, що «єКнига» дає детальну аналітику щодо придбаних за бюджетні кошти книжок. Для книжкової галузі це перша велика статистична база, яка дозволяє робити висновки про читацькі смаки молоді.

Ми бачимо не лише те, які книжки купують 18-річні, а й певні особливості їхньої поведінки. Наприклад, майже чверть тих, хто отримав кошти, так і не встигає їх використати протягом трьох місяців. Тоді гроші повертаються на рахунок Українського інституту книги й виплачуються наступним отримувачам. Це теж цікаві дані про поведінку молоді.

Є й інші спостереження. Статистика підтверджує й те, що дівчата читають більше за хлопців. Хоча серед 18-річних, які мають право на допомогу, хлопців трохи більше – приблизно 51%, а дівчат 49%, серед тих, хто виявляє інтерес до читання і купує книжки, співвідношення вже інше: близько 60,5% дівчат проти 39,5% хлопців.

Ще одне наше припущення не справдилося. Ми думали, що 18-річні, які переважно навчаються у вишах, активніше купуватимуть навчальну літературу. Але вона далеко не в лідерах. Натомість серед популярних категорій — художня література, нонфікшн, а також правила дорожнього руху й кодекси. Очевидно, частина молоді саме в цьому віці готується складати іспити на водійські права.

Цікавою виявилася й структура купівлі українських та перекладних книжок. Загальна тенденція до переважання перекладної літератури відображається і в покупках 18-річних. Якщо подивитися на топ-100 найпопулярніших назв, то книжки українських авторів становлять лише 13%.

Це відображає певну проблему книжкового ринку. Після різкого зростання попиту у 2023 році видавництва почали активно купувати права на переклад іноземних авторів. Між ними навіть виникала конкуренція за права на популярні книжки. Водночас постає питання, наскільки достатньо ресурсів залишається для розвитку українських авторів. Але тут уже починається дискусія про видавничу політику та читацькі вподобання, а наша статистика передусім показує, що саме люди купують.

Ще одне несподіване відкриття стосується формату книжок. Здавалося б, молодь мала б віддавати перевагу електронним виданням. Тим більше, що 73% усіх покупок 18-річні здійснили через сайти і лише 27% — у стаціонарних книгарнях. Проте електронні книжки становлять лише 1,36% покупок за програмою. Для порівняння, на інших європейських ринках їхня частка в продажах зазвичай становить 12–16%.

Отже, попри цифрові звички молодого покоління, 18-річні переважно обирають паперову книжку. Можливо, їм важливо погортати видання, потримати його в руках, відчути запах друкарської фарби (серйозно, чув це від власної доньки).

Для мене найважливіше те, що книжкова галузь нарешті отримала своєрідний градусник, яким можна вимірювати поведінку конкретної групи споживачів. Видавництва й маркетологи уважно вивчають нашу аналітику, адже вона допомагає зрозуміти, що саме цікавить читачів.

КНИЖКИ — ЦЕ ТЕЖ ХАРЧУВАННЯ, ТІЛЬКИ ДЛЯ ГОЛОВИ

– До завершення року залишається небагато часу. До кого ви сьогодні насамперед хотіли б звернутися, нагадуючи про єКнигу: до молоді, видавців, книгарень?

– Насправді нагадати треба всім. Насамперед хочу наголосити, що кошти за програмою «єКнига» можуть отримати 18-річні, які користуються застосунком «Дія». Якщо людина не має застосунку, вона не зможе подати заявку.

Право на допомогу зберігається від 18-річчя до дня, коли виповниться 19 років. Тобто протягом цього року можна подати заявку й отримати кошти.

Я б звернувся до молоді так: навіть якщо ви самі не читаєте, ви можете скористатися цією можливістю. За отримані гроші можна придбати книжку для когось із близьких: батьків, бабусі чи дідуся, брата або сестри. Можна передати її бібліотеці. Зараз у багатьох бібліотеках бракує нових книжок, тож це теж спосіб зробити добру справу.

Важливо пам’ятати, що після отримання коштів є три місяці, щоб їх використати. Цей строк установили спеціально, аби гроші не «зависали» і не залишалися невикористаними. Ті, хто хоче читати, зазвичай не відкладають покупку надовго. А кошти, які повертаються після завершення тримісячного строку, можуть отримати наступні учасники програми.

До книгарень і видавництв я б звернувся із закликом активніше розповідати молоді про цю можливість, привертати увагу 18-річних до програми. Попри війну державні програми підтримки читання продовжують діяти.

Адже книжки — це теж харчування, тільки для голови. Хліб і м’ясо ми купуємо, щоб нагодувати тіло, а книжки читаємо, щоб живити розум.

Любов Базів, Ярина Скуратівська. Київ



Джерело

Continue Reading

Відбудова

У Києві розпочали підготовку до будівництва тунелю під Дніпром: допоможе американська компанія Robbins

Published

on


Міністр із відновлення, інфраструктури та транспорту України Микола Калашник провів робочу зустріч із представниками американської компанії Robbins щодо будівництва тунелю під Дніпром; обговорювали технології та підготовку цього проєкту.

Як передає Укрінформ, про це Калашник повідомив у Телеграмі.

“Підтримую будівництво тунелю як додаткового транспортного сполучення між правим і лівим берегами столиці. Для Києва це стратегічне рішення, підготовку якого потрібно починати вже зараз. Надійність сполучення між берегами впливає на щоденне життя людей, роботу підприємств і логістику”, – зазначив міністр.

За його словами, Robbins має досвід виробництва тунелепрохідницького обладнання для великих інфраструктурних проєктів. Компанія, як стверджує Калашник, висловила готовність надати обладнання, навчати українських фахівців і забезпечити технічний супровід.

“Для реалізації проєкту потрібно визначити маршрут і технічні параметри тунелю, провести геологічні дослідження та підготувати техніко-економічне обґрунтування. На цій основі визначимо повну вартість і календар робіт – від підготовки до відкриття руху”, – заявив міністр.

Окремо обговорили залучення фінансування та участь українських, європейських та американських партнерів у проєктуванні й будівництві.

Як зауважив Калашник, наступний крок – деталізовані пропозиції Robbins щодо необхідних досліджень, обладнання та партнерів. Вони стануть основою для конкретних технічних і фінансових розрахунків.

Читайте також: В Україні спрощують будівництво комбінованих водних переправ

Як повідомляв Укрінформ, заступник голови комітету Верховної Ради з питань транспорту та інфраструктури Володимир Крейденко прокоментував перспективу будівництва тунелю під Дніпром, який міг би стати безпечною альтернативою мостам. На його думку, реалізувати такий проєкт під час воєнного стану наразі нереально через відсутність необхідного фінансування.

Фото: Микола Калашник, Телеграм



Джерело

Continue Reading

Політика

Україна готується до відновлення роботи кокусів у новообраному Конгресі США

Published

on


Одним з першочергових завдань української дипломатії після початку роботи нового складу Конгресу США 3 січня стане відновлення роботи українських кокусів в обох палатах американського парламенту, а також організація двосторонніх візитів між двома країнами.

Про це він заявив тимчасовий повірений у справах України у США Денис Сєнік у коментарі Укрінформу.

Водночас він наголосив, що важливим «завданням зараз є зробити все можливе для України з нинішнім складом Конгресу, перш ніж новий почне працювати».

За словами Сєніка, Закон Логана 1799 року обмежує можливості новообраних конгресменів і сенаторів офіційно обговорювати міжнародні питання з іноземними урядами до вступу на посаду. Водночас це не перешкоджає американським громадянам і друзям України вже зараз налагоджувати контакти з новообраними членами Конгресу.

Так само, додав дипломат, необхідно продовжувати розбудовувати зв’язки з тими законодавцями, які залишаються в Конгресі, та з їхніми помічниками.

«Ми вже чекатимемо 3 січня. Одне з наших першочергових внутрішніх завдань – поновлення українського кокусу в обох палатах, оскільки досить значна частина як демократів, так і республіканців не переобралася або не балотувалася на виборах», – сказав Сєнік.

Він висловив сподівання, що новообрані члени Конгресу не лише приєднаються до українських кокусів, а й стануть активними учасниками їхньої роботи. За його словами, українська сторона вже обговорює це питання з чинними конгресменами й сенаторами.

Ще одним важливим напрямом роботи після 3 січня дипломат назвав організацію двосторонніх візитів – як українських делегацій до США, так і американських до України.

«Зробимо все, аби новообрані конгресмени й сенатори приєдналися до делегацій, які відвідуватимуть Україну, і змогли дізнатися про ситуацію в нашій державі не лише з новин про наш спротив російській агресії та стійкість українського народу», – зазначив він.

Сєнік наголосив, що важливо не лише інформувати американських партнерів про російські удари, руйнування та загибель людей, а й показувати їм стійкість українців і можливості України як партнера Сполучених Штатів.

За його словами, такі поїздки дадуть змогу як провести зустрічі з українським керівництвом, так і відвідати українські підприємства, ознайомитися з продукцією, яку вони виготовляють, та побачити, що Україна може запропонувати американській адміністрації.

«Це також можливість поспілкуватися зі звичайними українцями й побачити, що ми продовжуємо жити під страшними ударами. Але про те, що ми готові до будь-яких поступок на користь Росії, яких вона вимагає, просто не може бути й мови», – наголосив дипломат.

Читайте також: Президент УКК: Новий склад Конгресу США – шанс посилити підтримку України, але й Трампа слід враховувати

Як відомо, українські кокуси діють в обох палатах Конгресу США. Це двопартійні об’єднання американських законодавців, створені для зміцнення відносин між США та Україною, підтримки її суверенітету й територіальної цілісності та сприяння американській допомозі. Вони є важливими майданчиками для координації зусиль демократів і республіканців на підтримку України. У Палаті представників нинішнього складу співголовами кокусу були Марсі Каптур, Браян Фіцпатрік, Майк Квіглі та Джо Вілсон, у Сенаті – Дік Дурбін і Роджер Вікер.

У новому складі Конгресу не буде Фіцпатріка, який програв вибори, та Дурбіна, який не балотувався на новий термін.

Нове скликання Конгресу розпочне роботу 3 січня 2027 року.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.