Connect with us

Війна

До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців

Published

on

Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних. 

У червні Україна стала 36-країною,  яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей. 

У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції. 

Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.

Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:

Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.

Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.  

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.

Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини. 

Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим. 

Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:

● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,

● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.

● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.

Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень. 

Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.

На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.

Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність. 

Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.

Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування. 

 Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.

А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей,  надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.

P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.

Війна

Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)

Published

on


Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину

Іван Кузьмінський був відомий в науковому колі та світі музики. Тонко розбирався у своїх темах, за що його любили на конференціях та лекторських залах. Адже його присутність означала, що тема буде розкрита до деталей.

Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. З дитинства обожнював музику. Паралельно з навчанням в Десятій середні школі навчався в Бердичівській музичній школі. 

Згодом освоїв фах хорового диригента Житомирському державному музичному училищі ім. В. С. Косенка. Вищу освіту здобув у Київській консерваторії (нині Національна музична академія імені Петра Чайковського). 

Викладав в рідному музучилищі та навчався в аспірантурі. У 2014 році захистив дисертацію на тему “Витоки, музична теорія та виконавська практика партесного багатоголосся” та отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. 

Спільно з старшим науковим співробітником Національного музею історії України Владиславом Безпальком, Іван Кузьмінський досліджував історію української музики. Зокрема перша стаття історика та музикознавця була присвячена музичному повсякденню Волині XVI – початку XVII століття.

“Ця робота поставила нам дуже високу планку. Далі ми ще багато працювали над різними дослідженнями, результатом яких ставали спільні наукові публікації. У нас був дуже плідний тандем: історик і музикознавець, все ж, по-різному дивляться на ті самі речі і в цій міждисциплінарній роботі народжувалися й реалізовувалися чудові ідеї”, – згадує про цю роботу Владислав Безпалько.

Історик зазначає, що я Іван мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину. 

“Так склалося, що тривалі періоди без власної державності давалися взнаки на сприйнятті того, що є нашим, і що насправді є нашим, а не нав’язаним. Так, у нас забирали кращих людей, навіть якісь наші архіви знаходяться не в Україні. Натомість для нас писали вигідну іншим «нашу» історію, нав’язували певні наративи, що не завжди є правдивим. Іван це відчував та хотів змінити такий стан речей у своїй галузі”, – пояснює Безпалько.

У 2019 році завдяки Іванові сталася знакова для становлення української історичної музикології подія: в експозиції Національного музею історії України він виявив раніше не відомий рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття. 

Окрім ґрунтовної наукової роботи, Іван Кузьмінський працював режисером на дитячому телеканалі “МаляткоTV”. 

«Все, що виходило в ефір телеканалу «Малятко», все проходило через руки й вуха Івана. Він зробив мультиплікаційні кліпи до всіх моїх і не тільки моїх пісень, які там транслюються, він вчив, як озвучувати мультфільми, допомагав входити в образ, шукати інтонацію, мільйони українських дітей по всьому світі дивляться цей телеканал, який від самого початку свого створення був україномовним і україноцентричним», – розповідала про його роботу співачка та композиторка Леся Горова. 

З початком повномасштабного вторгнення Іван Кузьмінський долучився до Сил оборони України. Так, як він не мав попередньо досвіду служби, то чоловіка залишили служити в роті охорони Дарницького ТЦК. Однак після того, як росіян відігнали до Києва всіляко намагався потрапити в бойовий підрозділ. У грудні 2022 року старший солдат Іван Кузьмінський перевівся до 2 батальйону “Росомахи” 67-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в боях на Харківщині та на Бахмутському напрямку. 

“Підрозділ Івана добу тримав бій і змушений був відійти. Іван залишився на позиції із рештою суміжних підрозділів. Пробувши ніч під масованим артилерійським обстрілом з боку противника, він зумів вижити та повернутися у розташування підрозділу. Це було на початку березня 2023 року”, – згадує побратим Івана та завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка Мирон Гордійчук. 

Іван був вмілим розвідник та сформував в батальйоні розвідвзвод, який мав очолити після отримання офіцерського звання. Однак 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині.

Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. 

Вічна пам’ять захиснику!

Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”

Фото: The Claquers

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Росіяни планують захопити Оріхів до кінця жовтня

Published

on

Російське командування поставило завдання до кінця жовтня захопити Оріхів, Преображенку та Таврійське на Запоріжжі. Водночас російські військові не можуть закріпитися в Оріхові, а їхні доповіді про нібито зачистку міста від українських захисників є неправдивими.

Про це в коментарі кореспондентові Укрінформу повідомила заступниця речника Угруповання військ (сил) «Південь» Анастасія Шевченко.

«За наявною інформацією, російське командування поставило завдання до кінця жовтня захопити Оріхів, Преображенку та Таврійське. Проте наші підрозділи успішно зривають плани росіян. Ворог тут зазнає значних втрат», – зазначила вона.

За словами Шевченко, росіяни намагаються проникнути до Оріхова малими групами – до двох осіб максимум, але закріпитися в місті їм не вдається. Йдеться про окремих військовослужбовців або групи по дві особи, які намагаються непомітно зайти в місто. Надалі вони намагаються накопичуватися та створювати умови для подальшого просування.

«Проте це їм (окупантам – ред.) не вдається, адже підрозділи угруповання військ (сил) «Південь» своєчасно виявляють їх, відстежують їхні переміщення та завдають ураження і у передмісті, і безпосередньо в межах міста», – пояснила заступниця речника.

Водночас, як вона поінформувала, російські військові доповідають вищому командуванню про нібито зачистку 50% Оріхова від українських військових. Зокрема, вони стверджують, що зачистили 2 800 будинків і що в місті нині перебувають понад 150 військовослужбовців РФ.

«Це фейкові доповіді. Про це, зокрема, свідчать обстріли населеного пункту росіянами. Лише увечері вчора, 16 жовтня, росіяни скинули на місто 16 КАБів. Достатньо мати критичне мислення, аби розуміти, що якби інформація, подана росіянами про контроль над Оріховом була достовірна, то авіація не застосовувалась би у такій кількості по місту», – наголосила Шевченко.

Заступниця речника також додала, що аналогічна ситуація, за даними української сторони, спостерігається у Преображенці. Російські військові доповіли своєму вищому командуванню, що в цьому населеному пункті зачистили 754 будинки та що там перебувають 56 військових РФ.

«Ця інформація також неправдива. Ворог дуже перебільшує свої «здобутки», сили і засоби. В Оріхів та Преображенку дійсно намагаються пробратись інфільтраційні групи особи, але наші підрозділи їх успішно виявляють та знищують. Ворогу не вдається там скупчуватись, просуватись і мати хоч якийсь тактичний успіх», – запевняє вона.

Шевченко підсумувала, що лише з початку жовтня підрозділи угруповання військ (сил) «Південь» знищили 2 760 окупантів та 1 150 одиниць озброєння та військової техніки.

Читайте також: На Гуляйпільському напрямку знищили міст, який РФ використовувала для військової логістики

Як повідомляв Укрінформ, минулої доби, 16 жовтня, на Оріхівському напрямку Сили оборони відбили сім спроб загарбників йти вперед у районах Новояковлівки, Малої Токмачки, Павлівки, Степногірська та Плавнів.



Джерело

Continue Reading

Війна

Україна втратила можливість використовувати Starlink для збиття реактивних «Шахедів»

Published

on

Робота системи Starlink на території України обмежується до швидкості 161 км/год, що унеможливлює її використання на перехоплювачах реактивних “Шахедів”.

Про це Президент Володимир Зеленський сказав журналістам під час спілкування у чаті, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Він зауважив, що Starlink є важливим для підтримки роботи зв’язку як на фронті, так і для цивільних. Зокрема, ця система використовується, щоб передавати продукти харчування та воду бійцям на передових позиціях, куди не може пройти інша техніка.

Starlink також використовується на деяких дронах-перехоплювачах для знищення реактивних “Шахедів”. “Сьогодні наші перехоплювачі не працюють, бо є обмеження швидкості. Максимальна швидкість сьогодні – 161 км/год, після її перевищення старлінк вимикається, і ми втрачаємо дрон”, – сказав Зеленський.

За його словами, для перевірки Україна відправила на територію європейських країн кілька машин із Starlink, які їхали зі швидкістю 180 км/год – при цьому система працювала.

“Висновок наступний: обмеження діють на території України і не діють на території країн ЄС. Тобто, це спланована операція”, – підкреслив Зеленський.

Він повідомив, що наразі проводяться перемовини на рівні військових, Міністерства оборони, дипломатів – при цьому у компанії SpaceX не йдуть на контакт із військовими.

“На різних рівнях говорять, що це технічні проблеми. Але ці технічні проблеми є в Україні, на території ЄС їх немає”, – додав Зеленський.

Читайте також: Про заміну Starlink не йдеться – Зеленський

Як повідомлялося, Україна очікує офіційної відповіді від Пентагону та компанії SpaceX щодо повного відновлення роботи супутникової системи Starshield, а швидкість її роботи залишається нестабільною.

За даними The Telegraph, саме американський мільярдер Ілон Маск звернувся до президента США Дональда Трампа із пропозицією обмежити швидкість роботи супутникової системи Starlink в Україні. Пентагон публічно не пояснив причин запровадження обмежень.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.