Війна
До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців
Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних.
У червні Україна стала 36-країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей.
У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції.
Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.
Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.
Отже:
Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.
Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.
Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.
Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини.
Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим.
Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:
● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,
● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.
● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.
Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень.
Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.
На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.
Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність.
Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.
Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування.
Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.
А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей, надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.
Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.
P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.
Російські окупаційні війська не досягли суттєвого просування в районі села Грабовське на Сумщині, попри спроби інфільтрації окремих груп.
Про це у телеетері заявив начальник управління комунікації Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає кореспондент Укрінформу.
«Вони (росіяни – ред.) там закріпилися, намагаються просуватися, але мене сьогодні зранку вже питали щодо того, що через DeepState надійшла інформація, що вони там сильно просунулись – я її перевірив, і ні. Сильно не просунулись», – зазначив Трегубов.
За його словами, окремі російські групи намагалися інфільтруватися в напрямку населеного пункту Рясне.
«Окремі групи намагалися інфільтруватися у бік Рясного. Рясне – це селище відразу безпосередньо за Грабовським», – пояснив Трегубов.
Він наголосив, що ці спроби не мали успіху.
«Окремі групи намагалися туди проникати, намагалися вести якісь інфільтраційні дії. Без успіху», – підкреслив він.
Водночас він підтвердив присутність російських військових безпосередньо у Грабовському.
«У самому Грабовському росіяни перебувають, і це сама по собі ситуація неприємна», – підсумував представник Угруповання об’єднаних сил.
Як повідомляв Укрінформ, на фронті минулої доби, 29 січня, були зафіксовані 279 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.
Фото: Фейсбук/Victor Tregubov
17 років життя віддав захисту кордонів Батьківщини
Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін.
З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях.
У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.
У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію.
«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.
Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ.
22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.
«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.
Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.
Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута.
«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.
6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську.
«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.
15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років.
Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.
«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина.
За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка».
Шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: ДПСУ, Волинська служба новин
За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Між Силами оборони України та військами РФ від початку доби відбулися вже 180 бойових зіткнень, найбільше ворог продовжує атакувати на Покровському напрямку, на Гуляйпільському та Олександрівському – проявляє підвищену активність.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 29 січня, передає Укрінформ.
Армія РФ завдавала артилерійських ударів по районах Хрінівки Чернігівської області; Кучерівки, Рогізного, Студенка, Будків, Безсалівки, Яструбщини, Іскрисківщини, Рижівки Сумської області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог здійснив сім спроб наступу та 37 обстрілів, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку загарбники 11 разів атакували у районах Вовчанська, Стариці, Тихого та у бік Тернової, Графського, Вовчанських Хуторів, Григорівки, Колодязного.
На Куп’янському напрямку відбулося десять боєзіткнень, п’ять з яких тривають. Ворог намагається наступати у районі Борівської Андріївки та у бік Куп’янська, Петропавлівки, Піщаного, Новоосинового.
На Лиманському напрямку українські воїни відбили дев’ять атак загарбників у районах Дробишевого, Степів, Греківки та у бік Дружелюбівки, Ставків.
На Слов’янському напрямку росіяни двічі намагалися просунутися у бік Закітного. Одне боєзіткнення триває.
На Краматорському напрямку загарбники наступальних дій не проводили.
На Костянтинівському напрямку росіяни здійснили 15 наступальних дій поблизу Плещіївки, Щербинівки, Русиного Яру та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки. Одна атака триває.
На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 77 спроб потіснити українських оборонців у районах Торецького, Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Рівного, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Новомиколаївки та у бік Кучерового Яру, Вільного, Білицького, Нового Донбасу, Гришиного, Новопідгороднього, Муравки, Іванівки, Філії. Сили оборони стримують натиск та вже відбили 65 атак.
На Олександрівському напрямку агресор атакував 19 разів у районі Вербового та у бік Іванівки, Іскри, Олександрограда, Олексіївки, Данилівки, Нового Запоріжжя. Авіаудару керованими авіабомбами зазнала Гаврилівка.
На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак загарбників у районі Гуляйполя та у бік Добропілля, Радісного, Варварівки, Зеленого, Прилук, Залізничного, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Староукраїнки. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі. Дев’ять боєзіткнень тривають.
На Оріхівському напрямку ворог двічі атакував у бік Лук’янівського та Павлівки.
На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили ворожу атаку в напрямку Антонівського мосту.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, згідно зі зведеннями Генштабу ЗСУ, упродовж останнього тижня фіксувалося від 46 до 66 боєзіткнень станом на 16.00.
28 січня на фронті були зафіксовані 117 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.
-
Одеса6 днів agoТарифи на воду в Одесі з 1 лютого 2026: актуальна ціна за куб
-
Суспільство1 тиждень agoУ Німеччині затримали українку за підозрою у шпигунстві на користь Росії
-
Відбудова1 тиждень agoЗа виділені урядом кошти закуплять генератори для семи областей
-
Одеса1 тиждень ago
СБУ затримала агента ГРУ з Одещини за підготовку терактів
-
Політика1 тиждень agoСуд частково арештував майно Тимошенко
-
Події1 тиждень agoНа заклик України німці скасували концерт російського скрипаля Рєпіна
-
Політика1 тиждень agoТрамп вважає, що лідери Росії та України були б «дурнями», якби відмовилися зараз від угоди
-
Усі новини5 днів agoХабі Ламе — блогер продав компанію Step Distinctive Limited за 975 мільйонів доларів