Війна
До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців
Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних.
У червні Україна стала 36-країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей.
У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції.
Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.
Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:
Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.
Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.
Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини.
Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим.
Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:
● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,
● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.
● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.
Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень.
Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.
На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.
Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність.
Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.
Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування.
Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.
А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей, надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.
P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.
Війна
Сили оборони атакували два заводи в Татарстані та підприємство з виробництва вертольотів у Брянській області
Сили оборони України в ніч на 15 листопада вразили нафтохімічний комплекс “Нижнєкамськнефтехім” у Татарстані, а в Брянській області РФ – завод військово-промислового комплексу “Моноліт”.
Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.
Підрозділи Сил оборони України завдали ударів по Нижньокамську в Татарстані, атаковано два підприємства.
Перша ціль – приватне акціонерне товариство “Нижнєкамськнефтехім”, один із найбільших нафтохімічних комплексів Європи і ключова виробнича площадка холдингу “Сибур”.
За даними Генштабу, на території “Нижнєкамськнефтехіму” пролунали вибухи, після чого спалахнула пожежа.
“Нижнєкамськнефтехім” випускає синтетичні каучуки, синтетичний поліізопрен, бутилові каучуки та пластики. Синтетичних каучуків завод продає на десятки мільярдів рублів щороку. Без цієї продукції не обходиться жодна армія: з синтетичного каучуку роблять шини для військових вантажівок, бронетехніки та літаків, ущільнювачі, шланги й гумотехнічні вироби для техніки. Окремі види синтетичних каучуків стають зв’язувальною основою твердого ракетного палива, на якому літають балістичні ракети “Іскандер”.
Також поруч уражено єдину установку первинної переробки ЕЛОУ-АВТ-7 на нафтопереробному заводі “ТАІФ-НК”. Це великий нафтопереробний комплекс із надзвичайно високою глибиною переробки, понад 95%. Він переробляє важку високосірчисту нафту та газовий конденсат, а його продукція йде як на масове паливо, так і на сировину для нафтохімії та військових потреб. Зафіксовано пожежу.
Масштаби завданих збитків на обох підприємствах уточнюються.
Цієї ж доби під ураження потрапив ще один об’єкт ВПК Росії – Акціонерне товариство “Моноліт” у Трубчевську Брянської області. Підприємство спеціалізується на виробництві літальних апаратів, зокрема вертольотів, а також виготовляє запчастини й компоненти та займається металообробкою.
В Генштабі зазначають, що кожен простій таких заводів зменшує російські військові можливості.
В Генштабі підкреслили, що Сили оборони України, реалізуючи право на самооборону, гарантоване статтею 51 Статуту ООН, продовжують системно вживати заходів, спрямованих на підрив воєнно-економічного потенціалу противника та примушення РФ до припинення збройної агресії проти України.
Як повідомляв Укрінформ, береговий ракетний комплекс “Нептун” Військово-морських сил Збройних сил України у ніч на 13 листопада в Ростові-на-Дону уразив виробництво, склад і сервісний центр російських безпілотників.
Фото: Exilenova+
Війна
Пам’яті десантника, снайпера Івана Новаковського (позивний «Кабіна»)
Доброволець захищав свою Оболонь, Київ і всю країну
Іван народився 23 липня 1991 року у Києві. Навчався у школі №231 на Оболоні, яку дуже любив з дитинства. Найбільше цікавився історією та географією. Із задоволенням старшокласником їздив з класом на екскурсії в інші міста – до Львова, Тернополя.
Як більшість однолітків, Іван грав у футбол. Старанно займався фізкультурою, бігом. Тестував для себе карате.
Упродовж семи років хлопець навчався у музичній школі по класу гітари. Гарно співав. Але ніби трохи соромився за такі свої вміння, розповідає мама Тетяна Анатоліївна.
Іван не нав’язливо і щиро зі шкільних років допомагав тим, хто опинявся в скруті. Пані Тетяна згадує, як одного разу син попросив згоди на те, щоби він віддав новий светр своєму однокласнику з великої сім’ї, який у холодну пору ходив до школи без теплого одягу.

На вибір професії Івана вплинуло те, що батьки працювали у торгівлі. Тому він вирішив стати маркетологом. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Працював спочатку у кількох відомих торгівельних мережах. А потім, коли захворів батько, долучився до ведення невеликого сімейного бізнесу.

Для сім’ї став великим випробовуванням кінець 2013 року, коли щоразу треба було возити батька на сеанси хіміотерапії. На жаль, попри всі старання, його не вдалося врятувати. Іванові тоді виповнилося лише 23 роки.
«У нас була дружна, працьовита сім’я. Син дуже любив і мене, і папу (саме так називав), – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Щоб я не бачила, Іванко після відходу батька плакав в гаражі. Для мене це була дуже велика втрата, я довгий час не могла з тим змиритися, а син не міг бачити мої сльози, постійно намагався розрядити і підтримати: пропонував іти в кіно, на концерти, в гості, купувати найкращий одяг. Казав: «Мама, ти в мене така красива – не треба плакати».

Іван завжди підтримував увагою, словом і ділом тих, хто того потребував. Без зайвої метушні, впевнено і цілеспрямовано. Ці якості передавалися, зокрема, по батьковій лінії, де він був третім Іваном Івановичем. Його дід-тезка був ветераном Другої світової війни.
У перший день повномасштабної війни ровесник відновленої незалежності України вирішив захищати свою своє місто і свою країну. Тетяна Анатоліївна погодинно згадує ту добу. Добре пам’ятає реакцію сина на її пропозицію виїхати з Києва в іншу область або за кордон. Іван відповів: «Ти довго думала таке мені сказати? Я нікуди, мама, не поїду. Це моя земля, це мій Київ, це моя Оболонь. Я нікого не зачепив, ні до кого не вдерся».

Власне авто Новаковських перебувало в ремонті, тож Іван подбав про перебування матері упродовж кількох днів у шкільному укритті, а потім наполіг відвезти її на Житомирщину, звідки родом. А сам, узявши на всяк випадок вдома дві одиниці зареєстрованої мисливської зброї, доєднався до тероборони Києва. Свою Оболонь і всю столицю від російських бронетранспортерів захищав уже з автоматом, виданим від територіального центру комплектування.

Буквально через кілька днів після початку повномасштабної війни Іван разом із тероборонівцями поїхав машиною в Ірпінь допомагати місцевим мешканцям евакуюватися. Тоді у невеликому дворику магазина побачив до десяти вбитих росіянами мирних мешканців, серед яких були дитина у візочку і мама біля нього.
«Коли син повернувся додому ночувати, у нього був нервовий зрив, він плакав, розповідаючи про ці звірства російської армії, – згадує Тетяна Анатоліївна. – Те потрясіння утвердило бажання Івана чинити спротив нападникам».
Взагалі Іван мав офіційний статус обмежено придатного до військової служби. Але постарався переконати, що може захищати Україну – і на початку серпня 2022 року добровольцем доєднався до ЗСУ. Бо дотримувався принципу: хто – якщо не я?!
Спочатку киянин був у навчальному центрі на Житомирщині, потім служив у легендарній 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Іван влучно стріляв, тож потрапив у групу снайперів. Бойові завдання з побратимами виконував на Донецькому напрямку – у районі Мар’їнки.

Іван завжди встигав підставити плече тим, кому було складніше. Його, високого – 2 метри зросту – і статного за силу і витримку побратими називали «Кабіною».
Заприятелював із бійцем на позивний «Батя» з Фастова, який за віком, життєвою філософією і навіть голосом нагадував йому рідного батька. Підбадборюючи, виніс на собі з поля бою молоденького військового з обома перебитими ногами, який спочатку в розпачі просив його добити (і таке є на війні).
Десантник у бригаду доставляв немало трофейної зброї. Мріяв захопити російський танк.
За успішні виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти російських нападників Івана Новаковського нагородили медаллю «Залізний хрест». У грудні 2022 року йому дали відпустку.

«Син додому приїхав на 12 днів, – пані Тетяна. – Мало з ким з друзів зустрівся. Багато їздив на машині по Києву, ходив по району – і кайфував від того, що тиша навкруги. Зробив тоді чорно-біле, з набережної: Дніпро, голі дерева, сніг і чорні лави для відпочинку… Він підписав цей знімок «Мій улюблений Київ!».

На бойові позиції Іван повертався через Дніпро. Тільки приїхав у Курахове – ввечері разом із побратимами його відправили на виконання складного бойового завдання. Десантник із позивним «Кабіна» загинув 26 грудня 2022 року біля Марʼїнки на Донеччині. Мама дізналася про тяжку втрату 3 січня; понад тиджень не могла отримати відповідь, чому немає зв’язку з Іваном.
Звістка приголомшила пані Тетяну, яка дотепер не може змиритися, що не стало улюбленої дитини. «Я просила сина: «Не йди на війну, бо ти в мене один». Але для нього було важливим захищати від російських нападників мене, Оболонь, Київ і всю Україну», – каже жінка.
Іван завжди був рішучим, сміливим, чесним, добрим. Умів розрядити будь-яку ситуацію гумором. Ніколи не ховався за спинами інших. Займався спортом і був автолюбителем. Любив тварин і мав улюбленого котика. Поруч з ним завжди було комфортно, спокійно, зʼявлялося почуття впевненості і довіри.

31-річний захисник був неймовірно світлою, доброю, веселою та красивою людиною. Зі слів побратимів, навіть після запеклих боїв не припиняв стверджувати: «Все буде Україна!». Він мріяв і був упевнений, що ми здобудемо Перемогу.
Поховали воїна на Берковецькому цвинтарі у рідному Києві.
Посмертно солдата Івана Новаковського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава» від Київського міського голови.
На честь полеглого Героя Івана Новаковського на фасаді його рідної школи №231 встановили меморіальну дошку. Ініціативу вшанування пам’яті реалізували завдяки зусиллям матері, небайдужих сусідів, волонтерів, активістів та Олега Дурмасенка, автора проєкту пам’ятної дошки.
Також меморіальну табличку встановили на фасаді будинку по вулиці Зої Гайдай, 9/8, у якому зростав і жив Іван.
Вічна шана і пам’ять Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото надала Тетяна Новаковська
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
про обмеження Starshield на ТОТ: Україна порушуватиме це питання на всіх напрямах
На тимчасово окупованих територіях України зберігаються обмеження швидкості Starshield до 161 км/год, це ускладнює перехоплення російських реактивних «Шахедів» і додає росіянам можливостей атакувати. Україна порушуватиме це питання на всіх напрямах.
Про це Президент Володимир Зеленський сказав під час спілкування з журналістами, передає кореспондент Укрінформу.
«На жаль, Starshield обмежений. Обмежена швидкість – максимум 161 км/год на тимчасово окупованих територіях України. Мою позицію вони знають. Якщо вони повернулися до рішення, що на території України немає ніяких обмежень, але на тимчасово окупованій території – обмеження зберігають, то таке їхнє рішення дуже небезпечне, бо воно вже звучить політично. Якщо ви там обмежуєте, то тимчасово окуповані території вже частково не визнаєте нашими. І тому, я вважаю, що ми маємо право піднімати це питання і повертати швидкість назад, щоб ніяких обмежень не було. Міністерство оборони, Міністерство закордонних справ, Головнокомандувач ЗСУ Драпатий – всі по своїх напрямах повинні піднімати це питання», – сказав Зеленський.
Як зауважив він, у SpaceX повідомили, що обмежень немає. Проте тестування відбуваються за різними напрямками і свідчать, що обмеження є вже пʼяту добу.
«Уже пʼяту добу є обмеження. Вони (SpaceX – ред.) кажуть, що це якась технічна історія. Ми так не вважаємо. Питання не в тому: віримо чи не віримо. Ми так не вважаємо. Може, ще якісь будуть перевірки. Але щодня ми тестуємо по різних напрямках. Щодня є таке підтвердження. Значить це не поодинокі випадки, а масові», – сказав Зеленський.
Він нагадав, що раніше, після розмови з держсекретарем США Марком Рубіо, не було проблем із раннім попередженням про балістичні удари, обміном розвідувальною інформацією, а також обмежень Starlink і Starshield.
«Чому я зараз згадав цей момент? Тому що під час нашої розмови Рубіо сказав, що Starshield більше під контролем влади США, а не SpaceX. Обмеження Starshield зараз говорить про те, що це зробили SpaceX. Так мені каже наша команда. Тобто це не зовсім збігається з тим, що ми чули раніше. Тому все треба з’ясовувати», – сказав Зеленський.
Як наголосив глава держави, ситуація із обмеженням Starshield небезпечна для України, оскільки обмеження не дозволяють збивати реактивні «Шахеди» на тимчасово окупованих територіях
«Тепер ми не можемо їх збивати там, біля фронту. Доводиться збивати на інших рубежах, і це додає росіянам можливостей атакувати», – сказав Зеленський.
Як повідомляв Укрінформ, 12 листопада Зеленський заявив про над територією України.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика6 днів agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство4 дні agoНовини на ранок
-
Політика5 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство6 днів agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Усі новини1 тиждень agoщо вона там зробила (фото)