Connect with us

Війна

До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців

Published

on

Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних. 

У червні Україна стала 36-країною,  яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей. 

У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції. 

Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.

Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:

Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.

Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.  

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.

Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини. 

Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим. 

Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:

● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,

● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.

● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.

Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень. 

Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.

На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.

Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність. 

Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.

Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування. 

 Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.

А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей,  надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.

P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.

Війна

Пам’яті Героя України, поліцейського Даніїла Сафонова

Published

on


Найбільшим його бажанням було вижити у Маріуполі та відбити місто від росіян

Даніїл народився 24 жовтня 1993 року у Донецьку. Щоліта він приїжджав до бабусі в Маріуполь.

«Це моє друге рідне місто, тут у мене багато родичів», – казав хлопець.

Даніїл любив грати на PlayStation, збирати каміння з відбитками давніх рослин, марив уламками амфор і, коли знаходив їх, шліфував і вичищав – дуже з того тішився. Любов до історії перейняв від батька. Зокрема, добре знав історію Німеччини.

У 2013 році хлопець завершив службу в армії та вступив до Донецького національного технічного університету. Здобував освіту заочно, а у вільний час працював на шахті, як тато і дідусь.

Коли у 2014 році почалась війна з РФ, Даніїл ще певний час був у Донецьку. За словами найкращого друга Віктора, спершу його товариш не надто підтримував Майдан і одного разу вони добряче посперечались на цю тему, тож більше її не порушували.

«Але потім він сам зрозумів, якою є ситуація, що пропонує та сторона, а що — наша. Усвідомив, що краще йти за своєю країною», – заявив друг.

Тоді у Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги і Даніїл із Віктором стали активістами. Їх навіть сильно побили фізично на одному з останніх мітингів за Україну у квітні 2014 року. Після повної окупації Донецька Даніїл виїхав у Маріуполь.

У 2015 році у нього народився син Владислав, якого вважав своїм найбільшим здобутком. «Мій син – моє світло! Він мотивує мене на досягнення нових цілей!», – казав Даніїл.

Коли того року росіяни почали бомбити Східний район Маріуполя і там стало нестерпно, то чоловік виїхав до Теребовлі Тернопільської області. Згодом підписав контракт із 44-ю артбригадою імені гетьмана Данила Апостола.

Був артилеристом-навідником, обіймав пост командира відділення взводу управління командира батареї і три роки їздив на ротації в АТО. А коли контракт із ЗСУ скінчився у 2019 році, Даніїл не захотів підписувати новий – повернувся до Маріуполя. Він довго шукав себе, не знав, де працювати.

Але у реформу поліції чоловік тоді повірив. Зокрема, Даніїл повірив Михайлу Вершиніну, ексбійцю «Правого сектору», теж переселенцю, який на той момент працював у поліції на Донеччині.

«Він прагне змін, я йому довіряю, саме тому пішов туди. Я буду не «мусором», а чесним правильним поліцейським», – зазначив чоловік. І почав працювати в управлінні патрульної поліції Донецької області.

Поліцейським він був і під час патрулювання, і у вільні хвилини. Чоловік просто марив службою, згадує сестра Ольга.

«Справжній. Чистий. Ідеаліст. Дуже правильний хлопець і світла людина. Ні в кого не йшов на повідку. Мав свої принципи – розумні, трохи ідеалістичні, але для його віку це було нормально. І він чітко їх дотримувався», – розповів Михайло.

Даніїл навчався у Маріупольській академії поліції, після якої працював у слідчому ізоляторі, де контролював дотримання пропускного режиму.

Коли розвідка західних союзників доповіла, що буде повномасштабна війна з РФ, він написав рапорт на звільнення з поліції, щоб знову піти до лав ЗСУ. Але зі служби Даніїла не відпустили, бо поліція теж матиме безліч роботи: потрібно ганяти мародерів, допомагати цивільним тощо.

Під час повномасштабного вторгнення РФ правоохоронець захищав Маріуполь. Зокрема, попри смертельну небезпеку, їздив у Лівобережний район міста, аби надати місцевим допомогу.

У квітні 2022 року Даніїл передислокувався на завод «Азовсталь».

«Усім нам було дуже страшно. Але в будь-якому випадку він тримав себе в руках, хоча розумів, що фінал може бути найгіршим», – сказав Михайло, який тоді був начальником поліції Маріуполя.

Правоохоронець разом з іншими поліцейськими тоді евакуював із міста понад 4 000 людей, з них близько тисячі – діти. Чоловік допомагав постраждалим, розбирав завали знищеного окупантами драматичного театру, брав участь у боях за «Азовсталь» і зводив укріплення.

«Даніїл до останнього був вірний присязі, допомагав людям. Він був одним із тих поліцейських, які рятували немовля в пологовому, який розбомбили ворожі бомби. Він – один із тих людей, які доставляли людям воду в ті частини нашої країни, де громадяни залишались і без води, і без їжі», – зазначив колега Олександр Чернов.

Сам Даніїл 19 квітня 2022 року заявив, що він залишався у Маріуполі, бо вже один раз покинув свій дім і вдруге цього робити не хотів.

«Можливість була вийти, але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч? Тож будемо боротися до кінця! Маріуполя більше немає, є тільки руїни і більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це і не дає кинути зброю», – повідомив чоловік.

За словами поліцейського, його бабуся померла від пневмонії в укритті.

«Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Маріуполь — це Україна», – казав Даніїл.

2 травня 2022 року Даніїл із двома побратимами потрапили під мінометний обстріл росіян, коли поверталися з бойового завдання на території «Азовсталі». Усі троє загинули.

«Вони пішли по воду, це була дуже складна тема. Він міг би відмовитись, бо будь-який вихід за їжею або водою – це рулетка, бо вся територія прострілювалася. Але він пішов. І більше живим ми його не бачили», – зазначив Михайло.

Про загибель коханого дружина Валентина дізналася лише місяць по тому – через брак зв’язку. Вона обіцяла чоловіку піклуватися про його кішку Асю – і дотримала свого слова: тварина разом з нею переїхала на підконтрольну Україні територію.

«Даня Сафонов – це людина зі своєю життєвою історією, зі своєю думкою та філософією. Міг пояснити свою позицію та при цьому шанував думку співрозмовника», – сказав заступник командира роти Віктор Молчанов.

За словами сестри Ольги, Даніїл любив свою родину і своїх близьких – балував племінників, коли приїжджав у гості, робив подарунки друзям.

«Даня був компанійським і веселим і у будь-якій ситуації завжди казав: «Сестричко, не переживай, все буде добре!». Навіть на «Азовсталі» весь час був веселим», – сказала жінка.

Колега Євгенія Сальникова заявила, що чоловік міг знайти позитив у всьому. Вона зазначила, що Даніїл одним влучним словом міг розрадити та підтримати.

«За весь час, що я його знаю, він порушив лише одну обіцянку – повернутися живим», – з сумом каже Євгенія.

Церемонія прощання із Даніїлом Сафоновим пройшла 21 червня 2022 року у Церкві святого Миколая у Теребовлі.

Указом Президента Володимира Зеленського №421/2023 від 8 липня 2023 року лейтенанту поліції було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вічна та світла пам’ять Захисникові!

Фото: Х Даніїл з МІСТА ГЕРОЯ МАРІУПОЛЬ, Патрульна поліція, Теребовлянська міська рада

За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС, ГлавкомГромадське, Донецька ОДА



Джерело

Continue Reading

Війна

На фронті від початку доби вже 138 боєзіткнень, найбільше

Published

on

Між Силами оборони України та російськими військами від початку доби зафіксовані 138 бойових зіткнень, 45 з них на Покровському напрямку.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

Артилерійських обстрілів із території Російської Федерації зазнали прикордонні населені пункти Бобилівка, Нововасилівка, Гірки, Бачівськ, Бруски, Уланове Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках зафіксовано п’ять бойових зіткнень, чотири з яких тривають дотепер.

Крім того, ворог завдав чотири авіаційні удари, скинувши десять керованих авіабомб та здійснив 99 обстрілів позицій українських військ та населених пунктів, з яких чотири – із реактивних систем залпового вогню.

Читайте також: Сили оборони утримують Павлівку, в районі Плавнів – сіра зона

На Південно-Слобожанському напрямку Сили оборони відбили дві російські атаки, ще три бойові зіткнення тривають. Ворог намагається просунутися в районах Вовчанська та Кам’янки.

На Куп’янському напрямку армія РФ здійснила сім атак на позиції українських підрозділів поблизу Куп’янська, Піщаного, Борівської Андріївки та у напрямку Петропавлівки. Три бойові зіткнення тривають.

На Лиманському напрямку російські загарбники п’ять разів намагалися прорвати українську оборону в районах населених пунктів Колодязі, Новоселівка та у напрямку населеного пункту Коровій Яр.

На Слов’янському напрямку Сили оборони відбили 12 атак ворога поблизу населених пунктів Ямпіль, Дронівка, Серебрянка, Григорівка, Званівка.

На Краматорському напрямку українські захисники зупинили дві атаки поблизу Міньківки, тривають ще два бойові зіткнення в районі населеного пункту Ступочки.

На Костянтинівському напрямку ворог здійснив 18 штурмових дій у районах Плещіївки, Русиного Яру, Софіївки та в напрямку Іллінівки. Бої точаться у трьох локаціях.

Читайте також: Головною метою росіян залишається швидка окупація Покровська – Зеленський

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 45 спроб потіснити українських захисників із займаних позицій у районах населених пунктів Шахове, Федорівка, Никанорівка, Червоний Лиман, Родинське, Червоний Яр, Гродівка, Даченське, Новогродівка, Мирноград, Покровськ, Піщане, Звірове, Котлине, Удачне, Молодецьке, Новомиколаївка, Філія та у напрямку населених пунктів Новопавлівка і Кучерів Яр.

Сили оборони стримують натиск і вже відбили 39 атак, шість боєзіткнень тривають.

На Олександрівському напрямку росіяни намагалися прорвати оборону українських захисників у районах населених пунктів Вербове, Січневе, Орестопіль, Павлівка, Новогригорівка, Єгорівка, Нововасилівське, Рибне, Новомиколаївка та у напрямку населеного пункту Тернувате. Українські воїни відбили шість ворожих штурмів, ще п’ять атак тривають.

На Гуляйпільському і Оріхівському напрямках ворог з початку доби не проводив наступальних дій, проте завдавав авіаційних ударів, зокрема по районах населених пунктів Яблукове, Рівнопілля, Червоне, Залізничне, Новоандріївка, Преображенка.

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили дві атаки російських загарбників поблизу Антонівського мосту.

Як повідомляв Укрінформ, Покровський напрямок залишається одним із найінтенсивніших на сьогодні, росіяни не відмовляються від спроб захопити Покровськ та створити умови для оточення Покровсько-Мирноградської агломерації.

Фото: 33 окрема механізована бригада



Джерело

Continue Reading

Війна

Дрони ГУР уразили нафтохімічний завод у російському Башкортостані

Published

on

Бійці Головного управління розвідки Міністерства оборони України за допомогою далекобійних дронів завдали успішного удару по Стерлітамакському нафтохімічному заводу на території російської Республіки Башкортостан.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.