Connect with us

Війна

До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців

Published

on

Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних. 

У червні Україна стала 36-країною,  яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей. 

У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції. 

Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.

Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:

Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.

Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.  

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.

Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини. 

Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим. 

Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:

● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,

● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.

● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.

Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень. 

Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.

На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.

Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність. 

Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.

Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування. 

 Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.

А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей,  надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.

P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.

Війна

Армія РФ за дев’ять днів здійснила шість атак, які порушують норми Женевських конвенцій

Published

on

Російська армія з 2 по 10 листопада здійснила по Україні шість атак, кожна з яких порушує одразу кілька норм міжнародного гуманітарного права.

 Як передає Укрінформ, про це повідомило Міністерство оборони України.

 У Комишувасі Запорізької області 2 листопада 2026 року Росія скинула авіабомби на пункт видачі гуманітарної допомоги, а потім ударила по укриттю, де сховалися люди. Загинули щонайменше 57 людей. Такі удари порушують Женевські конвенції: під ними стоїть підпис ще СРСР, і Росія досі зобов’язана їх виконувати, підкреслили у Міноборони.

Як зауважили у відомстві, Комишуваха – не поодинокий випадок. За 2–10 листопада під ударами опинилися рятувальники, лікарня, енергетика дев’яти областей, житловий будинок і магазин.

Кожен із шести ударів 2–10 листопада порушує одразу кілька норм міжнародного гуманітарного права.

У Міноборони роз’яснили, які норми Женевських конвенцій Росія порушила за кілька днів листопада.

2 листопада російські війська завдали удару по пункту видачі допомоги та укриттю у Комишувасі.

Гуманітарну допомогу роздавали в колишній гімназії «Джерело». На селище скинули дев’ять авіабомб: спершу ФАБ-500 по школі, потім ФАБ-3000 по укриттю, куди спустилися ті, хто вцілів.

Серед загиблих – двоє рятувальників ДСНС і четверо поліцейських.

За даними поліції, станом на 12 листопада з-під завалів дістали тіла щонайменше 57 загиблих, особи 48 із них встановлено. Пошуки тривають.

Як зазначили у Міноборони, «місія ООН наголосила, що час і місце роздачі оголосили заздалегідь, а удар, схоже, порушив найосновніші принципи міжнародного гуманітарного права».

«Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об’єктом нападу»

Додатковий протокол I, стаття 51(2)

Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 48, 51(2), 51(4)–(5), 52, 57; гуманітарна допомога (статті 70–71); цивільна оборона (статті 61–62); Римський статут, стаття 8(2)(b)(i)–(iii).

8 листопада російські дрони атакували рятувальників у Комишувасі.

Рятувальники ДСНС сьому добу розбирали завали, коли ворожі дрони за день тричі атакували місце робіт, зокрема FPV-дроном. Двоє рятувальників дістали поранення. Була пошкоджена пожежно-рятувальна машина..

«Цивільні організації цивільної оборони та їхній персонал користуються повагою і захистом»

Додатковий протокол I, стаття 62(1)

Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 61–62 (цивільна оборона), 51(2)

3 листопада близько 03:20 російська авіабомба влучила в перехід між корпусами міської лікарні у Харкові.

У кардіологічному корпусі перебували 236 пацієнтів і 31 працівник.

За даними Офісу генерального прокурора, постраждали 73 людини, 226 пацієнтів евакуювали.

«Цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, немічним і породіллям, за жодних обставин не можуть бути об’єктом нападу»

IV Женевська конвенція, стаття 18

Порушені норми: IV Женевська конвенція, стаття 18; Додатковий протокол I, стаття 12; Римський статут, стаття 8(2)(b)(ix)

3 листопада російські війська атакували енергетику в дев’яти областях.

У ніч на 3 листопада армія РФ випустила по Україні 289 ударних дронів, 17 балістичних і 59 крилатих ракет. Головною ціллю стали генерація та підстанції у дев’яти областях. Були пошкоджені хоспіс, лікарня та амбулаторія в Дніпрі. За даними ДСНС загинули двоє людей, ще 20 постраждали.

Читайте також: Ворог вдарив по енергооб’єкту: у Запорізькій та Дніпропетровській областях – аварійні відключення

«Умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями»

Римський статут МКС, стаття 8(2)(b)(ii)

Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 52, 57. Комісія ООН (26 жовтня 2026 року): удари по енергетиці є воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.

7 листопада під російським ударом опинилися житло й дитсадок у Києві

За одну ніч ворог випустив по Києву й області 36 ракет і 172 ударні дрони. Ціллю були підстанції, що з’єднують Рівненську й Хмельницьку АЕС із Києвом, проте були пошкоджені також п’ятиповерхівка й будівля на території дитсадка.

Читайте також: Росіяни минулої доби поранили ще 14 жителів Харківщини, пошкоджені підприємства, склади і будинки

У Києві, за даними міської влади, постраждали щонайменше п’ятеро людей, серед них 14-річна дитина. У Київській області, за даними обласної військової адміністрації, загинув чоловік.

«Під час проведення воєнних операцій постійно виявляється турбота про те, щоб щадити цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об’єкти»

Додатковий протокол I, стаття 57(1)

Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 52, 57; особливий захист дітей (стаття 77). Комісія ООН: удари по енергетиці є воєнними злочинами. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.

10 листопада у Кропивницькому під російським ударом опинився магазин.

Уранці удар припав на магазин однієї з торговельних мереж обласного центру. За даними ДСНС, постраждали двоє людей.

«Цивільні об’єкти не повинні бути об’єктом нападу або репресалій»

Додатковий протокол I, стаття 52(1)

Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 51(2), 52. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.

Женевські конвенції про захист жертв війни ухвалили 12 серпня 1949 року. Вони захищають тих, хто не бере участі в бойових діях або вже припинив її брати: цивільних, поранених, хворих і військовополонених. Додаткові протоколи 1977 року конкретизували та посилили захист, що надається всім цивільним особам та об’єктам. Зокрема, вони містять конкретні норми щодо спеціального захисту організацій цивільної оборони.

СРСР підписав конвенції 12 грудня 1949 року й ратифікував їх 10 травня 1954 року. Додатковий протокол I про захист жертв міжнародних збройних конфліктів СРСР підписав 12 грудня 1977 року, ратифікував – 29 вересня 1989 року.

Росія вважає себе продовжувачкою СРСР і досі є стороною цих договорів. У 2019 році вона відкликала декларацію про визнання Міжнародної комісії зі встановлення фактів. Як пояснили у Міноборони, «саме на цьому ґрунтується міф, нібито Росія вийшла з Женевських конвенцій. Насправді це не так: у МЗС РФ самі наголосили, що на участь у Протоколі I це не впливає, він для Росії чинний».

Росія зобов’язана поважати конвенції та забезпечувати їх дотримання, допускати МКЧХ до військовополонених, не депортувати цивільних, шукати й судити тих, хто вчинив злочини. Конвенції діють у міжнародному збройному конфлікті незалежно від того, як сторона називає війну. Тож псевдоназва «спеціальна воєнна операція» нічого не змінює, підкреслили у Міноборони.

Україна з 1 січня 2025 року є державою-учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Росія його підписала у 2000 році, але у 2016-му відкликала підпис і учасницею не є. Утім, МКС має юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на території України, тому на дії Росії вона поширюється, заявили у Міноборони.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні з 24 лютого 2022 року до 30 вересня 2026 року верифікувала 73 451 жертву серед цивільного населення. Серед них 17 605 загиблих і 55 846 поранених, а фактичні цифри, як наголошує місія, вищі.

Як підкреслили у Міноборони, війна стає для цивільних дедалі небезпечнішою. У січні–вересні 2026 року загинули 2 570 цивільних, ще 15 211 людей дістали поранення – на 59% більше, ніж за той самий період 2025 року.

Кількість загиблих за ці дев’ять місяців уже перевищила весь 2025 рік, коли місія зафіксувала 2 549 смертей.

Удари по захищених об’єктах оцінюють і міжнародні органи. Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні встановила, що атаки на енергетику України є воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Доповідь представили Генеральній асамблеї ООН 26 жовтня 2026 року.

Офіційного лічильника порушень конвенцій немає: порушення встановлює суд. Агенції ООН і державні органи рахують зафіксовані атаки на захищені категорії:

  • медицина: понад 3 400 атак, верифікованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я, станом на 3 листопада 2026 року;
  • освіта: 4 706 закладів постраждали від обстрілів, з них 428 зруйновано повністю, за даними Міністерства освіти і науки;
  • енергетика: щонайменше 423 атаки на електроенергетику і 74 на теплопостачання з жовтня 2025 до березня 2026 року, за даними ООН;
  • рятувальники: 130 загиблих працівників ДСНС від початку повномасштабного вторгнення, станом на 17 вересня 2026 року;
  • гуманітарні працівники: 35 загиблих і 127 поранених з 2022 року, за даними INSO станом на 24 лютого 2026 року.

Ці лічильники ведуть різні організації за різні періоди, тому їх не підсумовують, зауважили у Міноборони.

«За кожним рядком цих лічильників – епізоди на кшталт Комишувахи, де рятувальники під атаками дронів розбирали завали укриття ще через шість днів після удару», – підкреслили у Міноборони.

Як повідомляв Укрінформ, наприкінці жовтня в ООН відбувся захід, присвячений впровадженню механізмів відповідальності Росії за агресію проти України.



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони атакували два заводи в Татарстані та підприємство з виробництва вертольотів у Брянській області

Published

on

Сили оборони України в ніч на 15 листопада вразили нафтохімічний комплекс “Нижнєкамськнефтехім” у Татарстані, а в Брянській області РФ – завод військово-промислового комплексу “Моноліт”.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

Підрозділи Сил оборони України завдали ударів по Нижньокамську в Татарстані, атаковано два підприємства.

Перша ціль – приватне акціонерне товариство “Нижнєкамськнефтехім”, один із найбільших нафтохімічних комплексів Європи і ключова виробнича площадка холдингу “Сибур”.

За даними Генштабу, на території “Нижнєкамськнефтехіму” пролунали вибухи, після чого спалахнула пожежа.

“Нижнєкамськнефтехім” випускає синтетичні каучуки, синтетичний поліізопрен, бутилові каучуки та пластики. Синтетичних каучуків завод продає на десятки мільярдів рублів щороку. Без цієї продукції не обходиться жодна армія: з синтетичного каучуку роблять шини для військових вантажівок, бронетехніки та літаків, ущільнювачі, шланги й гумотехнічні вироби для техніки. Окремі види синтетичних каучуків стають зв’язувальною основою твердого ракетного палива, на якому літають балістичні ракети “Іскандер”.

Також поруч  уражено єдину установку первинної переробки ЕЛОУ-АВТ-7 на нафтопереробному заводі “ТАІФ-НК”. Це великий нафтопереробний комплекс із надзвичайно високою глибиною переробки, понад 95%. Він переробляє важку високосірчисту нафту та газовий конденсат, а його продукція йде як на масове паливо, так і на сировину для нафтохімії та військових потреб. Зафіксовано пожежу.

Масштаби завданих збитків на обох підприємствах уточнюються.

Цієї ж доби під ураження потрапив ще один об’єкт ВПК Росії – Акціонерне товариство “Моноліт” у Трубчевську Брянської області. Підприємство спеціалізується на виробництві літальних апаратів, зокрема вертольотів, а також виготовляє запчастини й компоненти та займається металообробкою.

В Генштабі зазначають, що кожен простій таких заводів зменшує російські військові можливості.

Читайте також: Безпілотники СБУ уразили нафтовий об’єкт у Самарській області

В Генштабі підкреслили, що Сили оборони України, реалізуючи право на самооборону, гарантоване статтею 51 Статуту ООН, продовжують системно вживати заходів, спрямованих на підрив воєнно-економічного потенціалу противника та примушення РФ до припинення збройної агресії проти України.

Як повідомляв Укрінформ, береговий ракетний комплекс “Нептун” Військово-морських сил Збройних сил України у ніч на 13 листопада в Ростові-на-Дону уразив виробництво, склад і сервісний центр російських безпілотників.

Фото: Exilenova+



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті десантника, снайпера Івана Новаковського (позивний «Кабіна»)

Published

on


Доброволець захищав свою Оболонь, Київ і всю країну

Іван народився 23 липня 1991 року у Києві. Навчався у школі №231 на Оболоні, яку дуже любив з дитинства. Найбільше цікавився історією та географією. Із задоволенням старшокласником їздив з класом на екскурсії в інші міста – до Львова, Тернополя.

Як більшість однолітків, Іван грав у футбол. Старанно займався фізкультурою, бігом. Тестував для себе карате.

Упродовж семи років хлопець навчався у музичній школі по класу гітари. Гарно співав. Але ніби трохи соромився за такі свої вміння, розповідає мама Тетяна Анатоліївна.

Іван не нав’язливо і щиро зі шкільних років допомагав тим, хто опинявся в скруті. Пані Тетяна згадує, як одного разу син попросив згоди на те, щоби він віддав новий светр своєму однокласнику з великої сім’ї, який у холодну пору ходив до школи без теплого одягу.

На вибір професії Івана вплинуло те, що батьки працювали у торгівлі. Тому він вирішив стати маркетологом. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Працював спочатку у кількох відомих торгівельних мережах. А потім, коли захворів батько, долучився до ведення невеликого сімейного бізнесу.

Для сім’ї став великим випробовуванням кінець 2013 року, коли щоразу треба було возити батька на сеанси хіміотерапії. На жаль, попри всі старання, його не вдалося врятувати. Іванові тоді виповнилося лише 23 роки.

«У нас була дружна, працьовита сім’я. Син дуже любив і мене, і папу (саме так називав), – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Щоб я не бачила, Іванко після відходу батька плакав в гаражі. Для мене це була дуже велика втрата, я довгий час не могла з тим змиритися, а син не міг бачити мої сльози, постійно намагався розрядити і підтримати: пропонував іти в кіно, на концерти, в гості, купувати найкращий одяг. Казав: «Мама, ти в мене така красива – не треба плакати».

Іван завжди підтримував увагою, словом і ділом тих, хто того потребував. Без зайвої метушні, впевнено і цілеспрямовано. Ці якості передавалися, зокрема, по батьковій лінії, де він був третім Іваном Івановичем. Його дід-тезка був ветераном Другої світової війни.

У перший день повномасштабної війни ровесник відновленої незалежності України вирішив захищати свою своє місто і свою країну. Тетяна Анатоліївна погодинно згадує ту добу. Добре пам’ятає реакцію сина на її пропозицію виїхати з Києва в іншу область або за кордон. Іван відповів: «Ти довго думала таке мені сказати? Я нікуди, мама, не поїду. Це моя земля, це мій Київ, це моя Оболонь. Я нікого не зачепив, ні до кого не вдерся».

Власне авто Новаковських перебувало в ремонті, тож Іван подбав про перебування матері упродовж кількох днів у шкільному укритті, а потім наполіг відвезти її на Житомирщину, звідки родом. А сам, узявши на всяк випадок вдома дві одиниці зареєстрованої мисливської зброї, доєднався до тероборони Києва. Свою Оболонь і всю столицю від російських бронетранспортерів захищав уже з автоматом, виданим від територіального центру комплектування.

Буквально через кілька днів після початку повномасштабної війни Іван разом із тероборонівцями поїхав машиною в Ірпінь допомагати місцевим мешканцям евакуюватися. Тоді у невеликому дворику магазина побачив до десяти вбитих росіянами мирних мешканців, серед яких були дитина у візочку і мама біля нього.

«Коли син повернувся додому ночувати, у нього був нервовий зрив, він плакав, розповідаючи про ці звірства російської армії,  – згадує Тетяна Анатоліївна. – Те потрясіння утвердило бажання Івана чинити спротив нападникам».

Взагалі Іван мав офіційний статус обмежено придатного до військової служби. Але постарався переконати, що може захищати Україну – і на початку серпня 2022 року добровольцем доєднався до ЗСУ. Бо дотримувався принципу: хто – якщо не я?! 

Спочатку киянин був у навчальному центрі на Житомирщині, потім служив у легендарній 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Іван влучно стріляв, тож потрапив у групу снайперів. Бойові завдання з побратимами виконував на Донецькому напрямку – у районі Мар’їнки.

Іван завжди встигав підставити плече тим, кому було складніше. Його, високого – 2 метри зросту – і статного за силу і витримку побратими називали «Кабіною».

Заприятелював із бійцем на позивний «Батя» з Фастова, який за віком, життєвою філософією і навіть голосом нагадував йому рідного батька. Підбадборюючи, виніс на собі з поля бою молоденького військового з обома перебитими ногами, який спочатку в розпачі просив його добити (і таке є на війні).

Десантник у бригаду доставляв немало трофейної зброї. Мріяв захопити російський танк.

За успішні виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти російських нападників Івана Новаковського нагородили медаллю «Залізний хрест». У грудні 2022 року йому дали відпустку.

«Син додому приїхав на 12 днів, – пані Тетяна. – Мало з ким з друзів зустрівся. Багато їздив на машині по Києву, ходив по району – і кайфував від того, що тиша навкруги. Зробив тоді чорно-біле, з набережної:  Дніпро, голі дерева, сніг і чорні лави для відпочинку… Він підписав цей знімок «Мій улюблений Київ!».

На бойові позиції Іван повертався через Дніпро. Тільки приїхав у Курахове – ввечері разом із побратимами його відправили на виконання складного бойового завдання. Десантник із позивним «Кабіна» загинув 26 грудня 2022 року біля Марʼїнки на Донеччині. Мама дізналася про тяжку втрату 3 січня; понад тиджень не могла отримати відповідь, чому немає зв’язку з Іваном.

Звістка приголомшила пані Тетяну, яка дотепер не може змиритися, що не стало улюбленої дитини. «Я просила сина: «Не йди на війну, бо ти в мене один». Але для нього було важливим захищати від російських нападників мене, Оболонь, Київ і всю Україну», – каже жінка.

Іван завжди був рішучим, сміливим, чесним, добрим. Умів розрядити будь-яку ситуацію гумором. Ніколи не ховався за спинами інших. Займався спортом і був автолюбителем. Любив тварин і мав улюбленого котика. Поруч з ним завжди було комфортно, спокійно, зʼявлялося почуття впевненості і довіри.

31-річний захисник був неймовірно світлою, доброю, веселою та красивою людиною. Зі слів побратимів, навіть після запеклих боїв не припиняв стверджувати: «Все буде Україна!». Він мріяв і був упевнений, що ми здобудемо Перемогу. 

Поховали воїна на Берковецькому цвинтарі у рідному Києві.

Посмертно солдата Івана Новаковського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава» від Київського міського голови.

На честь полеглого Героя Івана Новаковського на фасаді його рідної школи №231 встановили меморіальну дошку. Ініціативу вшанування пам’яті реалізували завдяки зусиллям матері, небайдужих сусідів, волонтерів, активістів та Олега Дурмасенка, автора проєкту пам’ятної дошки.   

Також меморіальну табличку встановили на фасаді будинку по вулиці Зої Гайдай, 9/8, у якому зростав і жив Іван.

Вічна шана і пам’ять Захисникові!

Валентина Кащенко

Фото надала Тетяна Новаковська

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform





Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.