Connect with us

Війна

До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців

Published

on

Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних. 

У червні Україна стала 36-країною,  яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей. 

У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції. 

Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.

Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:

Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.

Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.  

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.

Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини. 

Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим. 

Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:

● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,

● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.

● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.

Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень. 

Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.

На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.

Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність. 

Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.

Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування. 

 Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.

А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей,  надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.

P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.

Війна

Пам’яті художника-кераміста, добровольця Віталія Киркач-Антоненка (позивний «Красивий»)

Published

on


Пішов боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення, хоча мав «білий квиток»

2 лютого 2026 року в Києві відбувся чин перепоховання солдата Віталія Киркач-Антоненка, який загинув у листопаді 2022 року і був похований у Слов’янську. Тепер дружина Наталя з донькою Віталіною зможуть регулярно відвідувати місце спочинку рідної людини. 

***

Віталій народився 15 лютого 1987 року у Слов’янську Донецької області. Після закінчення школи в селі Майдан Краматорського району вищу освіту отримав у Донецькому національному університеті імені Василя Cтуса, де вивчав біофізику. 

Хлопець завжди був свідомим українцем та долучився до патріотичного руху ще від часів Помаранчевої революції. У студентські часи він був активістом ВО «Свобода». А після навчання вже у Слов’янську займався розбудовою українського патріотичного руху. Віталій разом із дружиною Наталею виготовляв ексклюзивні глиняні та порцелянові прикраси у власній студії та продавав їх за кордон. Частину коштів вони спрямовували на допомогу українським захисникам АТО/ООС. 

Напередодні повномасштабного вторгнення РФ чоловік передчував цю війну і вже тоді хотів потрапити у військо. 

«Ані бойового, ані армійського досвіду до 24 лютого в мене не було. У 2014-2015 роках я займався волонтерською діяльністю… Насправді я зголосився піти у військо ще 16 лютого… Я аналізував українські та міжнародні новини, стежив за перебігом подій. Було зрозуміло, що вторгнення московії таки відбудеться… На той момент у мене був так званий «білий квиток», і я хотів його якимось чином анулювати – ще раз пройти лікарську комісію, аби мене визнали повністю придатним для служби», – розповідав Віталій в останньому інтерв’ю тижневику ВО «Свобода». 

За його словами, він пройшов всіх лікарів, просив визнати себе придатним до служби, прийшов в місцеву ТРО, але там його відправили додому і згадали про нього тільки 24 лютого. Тоді зв’язалися, спитали про службу, і він погодився, висловив бажання воювати. Відвіз дружину до батьків, зібрав рюкзак, та з 26 лютого вже був у ЗСУ. 

Віталій став солдатом, стрільцем військової частини А7272.  

«У перший день повномасштабної війни Віталій пішов боронити нашу країну. Україна та любов і служіння їй були завжди для нього на першому місці», – писала у Фейсбуці дружина.

Віталій воював на території рідного краю, і там під час риття окопів він та його побратими знайшли цінні археологічні знахідки. «Ми копали окопи на території древнього городища, яке розташоване в селі Маяки Краматорського району. Там проходила лінія фронту. Ми там окопувались і знайшли цінні археологічні знахідки – тисячолітні жорна, кераміку, численні знаряддя праці. За попередніми висновками, вони датуються IX-XIII… Зрештою друзі-археологи підтвердили давність цих артефактів. Всі знайдені речі ми передали в музей», – розповідав Віталій. 

Доброволець загинув 9 листопада 2022 року на Сватівському напрямку, і спочатку був похований у рідному Слов’янську. 

«Вчора в бою з ворогом загинув мій безмежно коханий чоловік, мужній воїн, громадський діяч Віталій Киркач-Антоненко… Вітасик залишив мені найголовніший подарунок, який тільки може бути в цьому світі – маленьку дитинку, яка живе в мені. Сподіваюсь, через пів року вона народиться і подивиться на мене його добрими і ніжними батьківськими очима. Дякую всім за співчуття та підтримку. За тебе, моє кохання, помстяться хоробрі воїни нашої любої України», – повідомила у Фейсбуці Наталя. 

19 травня 2023 року вона народила доньку, яку назвала на честь чоловіка – Віталіною. 

«Я народила донечку від коханого вже після його загибелі і я можу з впевненістю сказати, що це неймовірна підтримка. Ти живеш заради дитини і її майбутнього, вчишся знову радіти і посміхатися», – поділилася жінка. 

Всі, хто знав Віталія, згадують його добрими словами і дякують за мужність, патріотизм, за захист. 

Олексій Юков, керівник пошукової групи «Плацдарм», яка займається пошуком загиблих і зниклих безвісти військових, написав: «Минуло вже три роки, як ти загинув, Віталя!!! Загинув, захищаючи свій край, свою родину, свою Україну!!! Дуже шкода… І твої діти ростуть без тебе, друже!!! Але вони є завдяки тобі і незламності твоєї коханої… Завжди згадую останню зустріч з тобою. Один позитив. Дякуємо, друже, що був і є поруч!!! Вічна Шана та Повага!!!. Родині твоїй нехай буде здоров’я та злагода, бо ти їх захищаєш навіть зараз!!!». 

Друг родини Ірина Солошенко пам’ятає Віталія та дякує йому за захист, за те, що він був: «Позивний «Красівий». Три роки. Ти не побачиш, як росте твоя донька, яка народилася після твоєї загибелі. Але маю надію, там де ти є – ти знаєш, яка вона гарна, мила дівчинка. Як важко Наталі. Як важко твоїм рідним без тебе. Але дякую, що був і захистив нас. Думаю, колись побачимося. Бережи з неба своїх дівчат. Вони у тебе чудові!». 

Через те, що фронт наближається до Слов’янська, Наталя організувала перепоховання Віталія. Могилу ексгумували та перевезли останки до Києва. Тепер з усіма військовими почестями його поховали вдруге, вже 2 лютого, на Совському цвинтарі. 

«Коли ми поховали його в Слов’янську, Україна звільняла території, і ми думали, що війна скоро закінчиться. Але лінія фронту постійно наближається, і я боялася, що Віталій може опинитися під окупацією… Це було дуже важко емоційно. Але це було правильне рішення. Було б набагато важче залишити його, знати, що він залишився», – пояснила Наталя. 

Ірина Солошенко, яка була на перепохованні, зізналася, що це дуже важко витримати вдруге, але «тепер він ближче, тепер до нього можна буде привести Віталінку, яка як дві крапельки схожа на татка, якого ніколи не бачила». 

Пам’ять Захисникові!

Олена Колгушева 

Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Киркач-Антоненко, Фейсбук-сторінка Nataliya Kyrkach-Antonenko

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Наступ на Костянтинівку — як виглядає ключова дорога до українського міста

Published

on


Українські військові продовжують утримувати оборону Костянтинівку на Донеччині. Водночас російські окупанти намагаються перерізати логістику Сил оборони.

Фотокореспонденти Костянтин та Влада Ліберови у своєму Instagram показали, як виглядає дорога між Дружківкою та Костянтинівкою, яку вони називають “Дорогою смерті або життя”.

Над усією дорогою встановлені антидронові сітки. Водночас у самій Костянтинівці активно працюють дрони.

“Спалені автівки, техніка, НРК з водою та їжею, які так ніколи не доїхали до позицій — результати роботи російських FPV-дронів. Військові заходять і виходять з міста пішки, а сама дорога устілена тисячами гільз”, — йдеться в пості.

Водночас автори відзначають, що попри постійну роботу дронів, є також втрати серед особового складу Сил оборони, зокрема було поранено артилериста, на позиції до якого мали вирушити для зйомки.

Раніше Фокус розповідав, що росіяни, намагаючись перерізати логістику Сил оборони, підірвали дамбу неподалік населеного пункту Осикове в Донецькій області. Наслідком стало підтоплення місцевості, де вода дійшла до дороги Дружківка-Костянтинівка, перетворивши ділянку на “суцільне болото” і проїзд туди наразі неможливий.

Раніше Фокус пояснював, як туман і опади наприкінці січня допомогли російським військам просочитися повз українські позиції в Костянтинівку.

Військовий експерт Костянтин Машовець попереджав, що російські війська провели всю підготовчу роботу з оточення всієї Костянтинівсько-Дружківської агломерації, через що існує реальна загроза, що захопити ці міста ворог зможе відносно легко і відносно “дешево”.





Джерело

Continue Reading

Війна

На фронті від початку доби

Published

on

Між Силами оборони України та російськими військами з початку доби відбулися 120 бойових зіткнень. Підрозділи Збройних сил України проводили активні дії та мали певні успіхи на Північно-Слобожанському і Курському напрямках.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 26 лютого, передає Укрінформ.

Росіяни завдавали артилерійських обстрілів по Хрінівці, Будо-Вороб’ївській, Михальчиній-Слободі Чернігівської області; Нескучному, Товстодубовому, Рогізному, Ходиному, Волфиному, Бачівську, Іскрисківщині, Кучерівці, Брусках, Кислій Дубині, Слободі Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках росіяни здійснили одну атаку. Ворог завдав трьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 54 обстріли, зокрема три – з реактивних систем залпового вогню. Підрозділи Збройних сил України проводили активні дії, мали певні успіхи.

На Південно-Слобожанському напрямку ворог 12 разів атакував у районах Стариці, Піщаного, Нестерного, Чугунівки та у напрямках Зеленого, Охрімівки. Два боєзіткнення тривають.

На Куп’янському напрямку ворог чотири рази атакував у районі Кругляківки та в бік Курилівки, Богуславки, Новоплатонівки.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили десять атак загарбників в районі Новоселівки та у бік Червоного Ставу, Новоєгорівки, Дробишевого, Ставків та Лимана. Один бій триває.

На Слов’янському напрямку українські оборонці відбили сім спроб загарбників просунутися вперед у районах Ямполя, Закітного та у бік Рай-Олександрівки.

На Краматорському напрямку російські загарбники здійснили одну атаку в районі Оріхово-Василівки.

На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 15 наступальних дій у районі Олександро-Шультиного, Щербинівки та у бік Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки, Новоплатонівки. Одна атака триває.

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 36 спроб потіснити оборонців у районах Родинського, Покровська, Котлине\ого, Молодецького, Удачного, Муравки, Філії та у бік Білицького, Шевченка, Гришиного, Сергіївки, Новопідгороднього. Чотири атаки тривають.

На Олександрівському напрямку агресор атакував сім разів у районах Тернового, Злагоди та у бік Вербового та Вишневого. Авіаударів зазнали Іванівка, Олександроград, Маломихайлівка, Писанці.

На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак у районі Гуляйполя та у бік Залізничного, Староукраїнки, Гіркого, Варварівки, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Чарівного. Ще одна атака триває. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі, Терсянці, Зеленому, Шевченківському, Воздвижівці, Долинці, Копанях.

На Оріхівському та Придніпровському напрямках ворожих наступальних дій не зафіксовано.

Читайте також: Сили спецоперацій заклали в російському тилу вибухівку та підірвали маршрут просочування ворога

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці наразі не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, Міньківка, Різниківка, Ямпіль і Закітне Донецької області залишаються під контролем Сил оборони України, попри заяви росіян про їх нібито захоплення.

Фото: Генштаб ЗСУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.