Війна
До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців
Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних.
У червні Україна стала 36-країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей.
У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції.
Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.
Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.
Отже:
Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.
Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.
Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.
Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини.
Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим.
Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:
● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,
● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.
● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.
Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень.
Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.
На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.
Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність.
Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.
Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування.
Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.
А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей, надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.
Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.
P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.
Режим тиші в межах проведення гуманітарної місії в місті Олешки зберігається, підрозділи морської піхоти та суміжні підрозділи Сил оборони України готуються до будь-якого розвитку подій.
Про це кореспонденту Укрінформу розповів речник Морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Дрогаль.
«Зараз режим тиші, який запроваджений в межах проведення гуманітарної місії в місті Олешки, він чинний, він зберігається. Наші підрозділи, підрозділи морської піхоти та суміжні підрозділи Сил оборони України, не порушують цього режиму, ми його дотримуємося в повному обсязі. Щодо противника, то він намагався дискредитувати Збройні сили України, розповсюджуючи на своїх Телеграм-каналах інформаційні повідомлення, що начебто Сили оборони України порушують цей режим припинення вогню і навіть начебто завдають ударів по цивільному населенню в Олешках. Це не відповідає дійсності», – наголошує Дрогаль.
Як наголосив речник Морської піхоти, Сили оборони України не порушують цього режиму, а от противник натомість використовував режим припинення вогню для своїх військових цілей. Зокрема, за його словами, російські військові проводили різноманітні логістичні заходи, забезпечували свої підрозділи, евакуювали своїх убитих та поранених, ротували особовий склад, укріплювали свої позиції.
«Ми неодноразово фіксували за весь цей час розвідувальні БПЛА ворога, що моніторили операційну зону саме тут. І навіть було кілька разів, що вони зробили кілька скидів боєприпасів на наші позиції. На щастя, ніхто з наших військовослужбовців не постраждав від цих скидів», – зазначає речник.
Ще він звернув увагу, що напередодні режиму припинення вогню противник здійснював дистанційне мінування правобережжя, і в результаті цього дистанційного мінування є постраждалі і є загиблі.
Наразі, як акцентував речник, режим припинення вогню чинний. Що буде далі, як поводитиметься противник, дуже важко спрогнозувати. Дрогаль підкреслив, що Сили оборони готуються до будь-якого розвитку подій.
«Враховуючи ту тактику, яку ворог застосовував до початку режиму припинення вогню, можемо припускати, що поновляться обстріли, можливо, поновляться їхні спроби висувань в острівну зону та намагання там закріпитися. Але ми до цього готові, ми до цього готуємось і готові реагувати на будь-які зміни в оперативній обстановці», – прокоментував Дрогаль.
Як повідомляв Укрінформ, Меланія Трамп заявила, що добилася укладення локального перемир’я між Росією та Україною, яке стосується лише Олешків. За інформацією пресслужби Білого дому, сторони домовилися тимчасово припинити всі військові дії в Олешках, щоб забезпечити доставку гуманітарної допомоги та підготувати евакуацію цивільних через узгоджений безпечний коридор.
У Генеральному штабі Збройних сил України повідомили, що з ночі 27 жовтня Україна запроваджує режим припинення вогню у визначеному районі для проведення гуманітарної операції в Олешках.
Як заявив голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія, режим тиші триватиме до 22.59 неділі, 1 листопада.
Фото: надав Павло Дрогаль
У найближчі роки технології безпілотних летальних апаратів і засоби протидії їм розвиватимуться паралельно, постійно адаптуючись одне до одного.
Про це в інтерв’ю Укрінформу сказав CEO української defense-tech компанії UNWAVE Тарас Бублик.
«Дрони стають дедалі складнішими. Паралельно системи радіоелектронної боротьби ставатимуть розумнішими. Тому в найближчі роки технології безпілотників і засоби протидії їм розвиватимуться паралельно, постійно адаптуючись одне до одного», – сказав Бублик.
Серед напрямів розвитку технологій він бачить як вдосконалення вже наявних технологій, так і перспективи застосування таких новітніх технологій для протидії безпілотникам, як-от лазерних систем, електромагнітних імпульсів тощо. Головним викликом буде економічна доцільність таких рішень, адже в умовах війни навіть найдорожче обладнання може бути швидко знищене. Тому пріоритетом у найближчому майбутньому залишатимуться ефективні та масштабовані засоби як ураження, так і захисту.
Бублик також зазначив, що інтеграція штучного інтелекту дозволятиме ефективніше працювати з різними протоколами зв’язку і протидіяти дедалі автономнішим безпілотникам. На тлі стрімкого зростання обсягів інформації з поля бою ШІ допомагатиме швидше зіставляти дані, відсіювати зайве та формувати ціліснішу картину обстановки.
Представник оборонного сектору констатував, що наразі найбільшим викликом у протидії дронам є те, що універсального засобу не існує, потрібні комплексні рішення. Дрони швидко адаптуються та вдосконалюються, стають більш автономними, отже протидія дедалі більше потребує комплексного підходу.
«Ідеться про поєднання радіоелектронної розвідки з радарами, оптичними, тепловізійними, акустичними та іншими засобами виявлення. А також про швидку обробку й злиття даних між ними», – зазначив Бублик.
Не менш важливим, за його словами, є правильний вибір засобу безпосередньої протидії відповідно до типу загрози: не тільки якомога раніше побачити й класифікувати дрон, а й швидко визначити найбільш ефективний і економічно доцільний спосіб його нейтралізації.
Окремою проблемою, за словами Бублика, є масштаб: сучасне поле бою генерує такий обсяг сенсорної інформації, що людина фізично не встигає її аналізувати в реальному часі. Саме тому дедалі важливішими стають автоматизація, штучний інтелект та злиття даних.
Як повідомляв Укрінформ, командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді заявив, що українські інженери вже розробили перші засоби протидії реактивним «Шахедам» та провели їхні перші успішні запуски зі збиттями.
Фото: UNWAVE
Як від водія, від нього залежало, чи дістануться бійці до позицій та чи зможуть поранені вибратися з-під обстрілу
Максим Міщенко загинув під час евакуації поранених побратимів на Запоріжжі внаслідок масованої атаки ворожих FPV-дронів. Він не вперше ризикував життям, щоб урятувати інших: ще під час АТО вивозив побратимів з-під ворожого вогню.
Максим народився 28 вересня 1994 року в Кривому Розі. У 1997 році його родина переїхала до Петрового на Кіровоградщині. Змалку хлопець цікавився технікою, любив допомагати батькові ремонтувати автомобіль. Після закінчення школи у 2011 році вступив до Олександрійського СПТУ №31, де здобув спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю.
У 2013 році Максима призвали на строкову військову службу. Згодом він залишився у війську за контрактом. Військова справа поєдналася з тим, що Максим умів і любив робити найкраще, – працювати з технікою.
З 2016 року чоловік служив за контрактом у Національній гвардії України та виконував бойові завдання на сході країни. Разом зі старшим братом Дмитром вони проходили службу у 4-й бригаді оперативного призначення.
«З 2016 по 2019 рік виконували завдання на Донеччині як водії гармат, а також чергували в маріупольському аеропорту. Макс брав участь у випробуваннях броньованих машин “Козак” у бойових умовах. За братом було закріплено декілька вантажівок різних типів – вахтівка, шосейна, важкий тягач та бронеавтомобіль. Він любив свою справу та був надзвичайно талановитим водієм», – згадує старший брат Дмитро.
Професіоналізм Максима був не просто вмінням керувати різними машинами. На фронті від водія залежало, чи дістануться бійці до позицій, чи вдасться доставити необхідне, чи зможуть поранені вибратися з-під обстрілу.
Про один із таких випадків розповідав Павло Жицький, заступник командира дивізіону по роботі з особовим складом. Улітку 2014 року біля Тельманового на Донеччині підрозділ потрапив у ворожу засідку. Бійців потрібно було вивезти з-під щільного вогню мінометів і стрілецької зброї.
«Особовий склад з технікою потрапив у ворожу засідку. Потрібно було евакуювати бійців з-під щільного вогню мінометів і стрілецької зброї. Єдиним, хто зголосився поїхати у те пекло, був Максим. Будучи водієм БТР, він під обстрілами на пошкодженій машині вивіз особовий склад у безпечне місце і тим самим врятував життя побратимів», – згадує Жицький.
Пізніше Максим продовжив службу в гаубичному артилерійському дивізіоні першої оперативної бригади, а згодом – у четвертій бригаді оперативного призначення швидкого реагування. У 2019 році повернувся до цивільного життя й працював трактористом-машиністом
Зі своєю дружиною Любов’ю вони росли в одному селищі й навчалися в одній школі. Максим був старшим на три роки. Проте їхня історія кохання почалася пізніше, коли Любов уже навчалася в педагогічному університеті в Кропивницькому, а Максим проходив строкову службу.
«Ми жили мирним життям до 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, я пішла на роботу, а Максим – в армію. “Якщо не ми, то хто ж?” – говорив мені чоловік», – згадує Любов.
У вересні 2022 року Максим і Любов одружилися. А у 2023-му в них народилася донька Уляна. Війна розділяла подружжя відстанню, але вони постійно підтримували зв’язок.
«Ми постійно спілкувалися, телефонували одне одному по відеозв’язку. Максим не любив розповідати про війну, тільки казав, що в нього все добре. І підтримував мене, хоча йому та підтримка, можливо, була потрібніша», – ділиться дружина.
Чоловік долучився до Олександрійської територіальної оборони. Разом із побратимами пройшов Марганець на Дніпропетровщині, Воронцовку на Херсонщині, Старомайорськ на Донеччині, Біленьке та Оріхів на Запоріжжі. Згодом служив у другому батальйоні безпілотних систем 121-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Сергій Тимченко знав Максима задовго до війни. Обоє пройшли АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову опинилися у війську.
«Ми виросли в одному селі та на одній вулиці, хоча я старший на три роки. Він добре грав у футбол, і ми часто разом плавали на ставку. Ми обидва були в АТО, і коли почалася повномасштабна війна, знали, на що йшли. У війську подружилися по-справжньому. Можна сказати, ми з однієї тарілки їли, він мені як брат був. Навіть перев’язували один одного після поранень і уколи робили. Без водіїв на передовій нічого не робиться. Максим ризикував та віддав життя за побратимів, він справжній герой!» – говорить Тимченко.
За службу Максим отримав низку відзнак, зокрема «Хрест Сил територіальної оборони», подяку командира 17-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ та грамоту за сумлінне виконання службових обов’язків і зразкову військову дисципліну.
11 березня 2026 року поблизу Степногірська на Запоріжжі Максим вирушив евакуювати поранених побратимів. Під час завдання автомобіль потрапив під масовану атаку FPV-дронів. Старший сержант отримав тяжкі множинні уламкові поранення й загинув на місці.
Бойові побратими Вадим Карлюга та Сергій Гаркуша згадують Максима такими словами:
«Максим був людиною слова, великого серця, щирим і відданим військовій справі. Завжди перший, коли треба було прийняти важливе рішення або виконати бойове завдання. Це не просто побратим – це брат і вірний друг».
Побратим Ігор Снопов додав:
«Я пам’ятаю Максима як вірного побратима, добру, сміливу та чесну людину, мужнього воїна і справжнього патріота. Він був одним із найкращих водіїв-професіоналів, з якими мені довелося служити. Це дуже прикра втрата…».
Попрощалися з воїном 17 березня 2026 року. Місцем вічного спочинку Максима Міщенка стала Алея Слави центрального кладовища у Петровому.
Мирослава Липа
Фото надані 121-ю окремою бригадою ТрО ЗСУ
За матеріалами 121-ї окремої бригади ТрО ЗСУ та Петрівської селищної ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Політика1 тиждень agoРубіо заявив, що війна Росії проти України стосується Донбасу, і закликав шукати дипломатичний компроміс
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі перебої з інтернетом TENET після удару РФ напередодні
-
Одеса6 днів ago
Графіки світла в Одесі та області 26 жовтня: час відключень
-
Війна5 днів agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Війна6 днів agoРосія збільшила використання китайських верстатів та обробних центрів у виробництві балістики
-
Усі новини1 тиждень agoВакансії в Антарктиді — робота на станції Порт-Локрой, яка зарплата й умови
-
Війна1 тиждень agoВ Україні підтвердили локальне припинення вогню для евакуації з Олешок
-
Політика1 тиждень agoприпинення вогню та гарантії безпеки