Connect with us

Війна

До звичного насилля — незвичний закон: чи змінить ратифікація Стамбульської конвенції життя українців

Published

on

Не просто сварка, не ревнощі, не виховання і це точно не нормально. Скільки років людство не боролось би за свої права, тваринне “хто сильніший, той і виграв” все ще відбувається у житті сотень тисяч сімей. Війна не скасувала домашнє насилля. Збільшилась кількість звернень у період блекауту, при тому, що рівень злочинності за цей же час суттєво зменшився. Люди планували, як оберігатимуть свої квартири від крадіїв, але не готувались до того, що потрібно буде захищатись від рідних. 

У червні Україна стала 36-країною,  яка ратифікувала Стамбульську конвенцію. І цей документ, який близько десяти років збирав пил на полицях Верховної Ради, вносить значні зміни до українського законодавства і надає більшого захисту жертвам усіх видів насильства. Це міжнародний договір, який визнає насильство щодо жінок, чоловіків, дітей та порушення прав людини — і юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби із жорстокою поведінкою стосовно інших людей. 

У насильства загалом є багато облич, через що, частина людей не розуміє до яких травм чи наслідків призводить її поведінка. Не треба згадувати середньовіччя, ще нещодавно використання різочки чи ударів указкою були прийнятними методами виховання дітей. Європа прокинулась трохи раніше за українців, ще років зі сто тому і з того часу ведуться активні кампанії, аби змінювати ситуацію стосовно ставлення до жінок, “профілактичного” побиття дітей та інших проявів нелюдської поведінки. Наприклад, у Швеції, Норвегії та Фінляндії досить схожі правила наразі. За гучну сварку з висловленням погроз можна потрапити до в’язниці. А публічні крики на дітей не залишаться без уваги поліції. 

Стамбульська Конвенція розширює наше мінімальне розуміння поняття слова “насильство” та встановлює кримінальну відповідальність за ці злочини. За цим документом, насильством, крім фізичного, психологічного, економічного та сексуального, також є: змушення до шлюбу, примусові аборти та стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, сексуальне домагання та переслідування. Гарним прикладом змін стане останнє — у багатьох країнах світу за “сталкінг” можна завітати за ґрати, в Україні навіть відкрити кримінальне провадження не вдалось би. Як-не-як, зібравши докази, можна було спробувати скористатись статтею ККУ про порушення недоторканності приватного життя, але навряд чи це спрацювало б у суді. Бо за такі дії у нашому законодавстві не передбачено відповідальності. Завдяки конвенції відбувається регулювання цього питання.

Щоб розібратись, які зміни принесе ратифікація документа, ми звернулись до адвоката Марата Абдуллаєва, який розповів про основні пункти та нововведення.

Отже:

Усі фахівці, які займаються постраждалими від насилля або особами, які вчинили будь-які акти насильства, передбачені Стамбульською конвенцією, повинні мати відповідну якісну підготовку.

Насамперед замало ухвалити документ, потрібно вибудовувати колективну свідомість у якій будь-яке насилля не має виправдання. Ті ж самі правоохоронці, захисники, лікарі — усі структури, які можуть зіштовхнутись з постраждалим, не можуть думати, що це справи сімейні. І я — не я, і хата не моя — тут не працює, це ті ж самі правила, як і при крадіжці, і при вбивстві. Не потрібно намагатись примирити кривдника та його жертву, з оцим до нудоти страшним виразом: б’є — отже любить. Якщо постраждалий хоче піти, заховатись, бути на дистанції, відчувати захист — є усі можливості у цьому допомогти.  

Правоохоронні органи повинні приймати заяву про вчинення насильства не лише від жертви, а й від будь-якої особи, якій стало відомо про зазначені факти.

Цей пункт цікавий тим, що до ратифікації, справу розглядали лише у випадку, якщо жертва самостійно подасть заяву. А якщо він/вона її забере, то і провадження закриють. Але чи був вчинений тиск, чи погрози у такому випадку? Ну хтозна. Відтепер, якщо сусід подзвонив і факт насилля зафіксований — справу відкриють. Німці взагалі вважають це своїм громадянським обов’язком — сповістити про безчинство стосовно іншої людини, тим паче дитини. 

Відповідні правоохоронні органи повинні негайно та належним чином реагувати на всі форми насильства шляхом надання належного та невідкладного захисту постраждалим. 

Потрібно розуміти, що поліціянт, прокурор чи суддя, теж є частиною суспільства і власна думка цієї людини впливає на справу, як не крути. Фонд Народонаселення ООН Ла Страда Україна проводив опитування протягом 2014-2017 років. Згідно з результатами:

● 38% суддів та 39% прокурорів вважають, що домашнє насилля — приватна справа,

● більш ніж половина опитаних правоохоронців думають, що повідомлення про злочин є неправдивим. А 77%-84% — пріоритетним ставлять примирення, ніж покарання.

● Від 58% працівників кримінального правосуддя звинувачують у зґвалтуванні — жертву.

Ось з цих причин ми і говоримо про зміну ставлення у суспільстві. Не може змінитись одного дня позиція, стосовно ситуацій, які раніше були буденними. Але українська правова система рухалась і робила певні кроки, аби протистояти кулакам у зачинених квартирах. У 2018 році запрацював закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, за яким внесли зміни до Кодексу про адміністративні порушення. Штраф був непосильний, щоправда: від 170 до 340 гривень, але це якщо у жертви не було сильних травм. За повторення подій сума більшає: від 340 до 680 гривень. 

Розслідування та судові розгляди повинні здійснюватися з урахуванням прав жертви насильства, швидко та ефективно, без необґрунтованих затримок.

На початку 2019 року з’явилась і кримінальна відповідальність за домашнє та сексуальне насильство, змушення до аборту чи стерилізації, примус до шлюбу, зґвалтування. Заступник Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко зазначила, що із впровадженням кримінальної відповідальності та вдосконаленням законодавства, кількість звернень по допомогу стрімко зросла. Якщо порівнювати період із січня до квітня 2019 року й минулого, відзначається приріст звернень на лінію 102 на 26 %.

Неналежне реагування з боку держави, будь-яким органом, залученим до процесу, тягне за собою міжнародну відповідальність. 

Прояв домашнього насильства щодо дитини або іншої особи в присутності дитини є підставою для обмеження батьківських прав.

Насильство стосовно дітей також має безліч форм. Американська психологічна асоціація провела дослідження. Згідно з результатами діти, залишені уваги чи зазнали психологічного насильства, у майбутньому зіштовхуються з тими ж проблемами, що і малюки, після фізичних чи сексуальних знущань. Так що це питання не лише батьківських прав у конкретний момент, а впливу на зростання людини, яка буде частиною соціуму. Тому аргумент “я ж не б’ю” не доводить нічого. І вчителі, вихователі чи інші дорослі мають говорити про свої припущення, щодо вчинення насильства стосовно дитини. Цей факт потребує перевірки, а не замовчування. 

 Міжнародний статус Конвенції передбачає наявність міжнародного контролю за дотриманням її положень.

А це вже про бюрократію та виконання своїх зобов’язань, тому що контролює процес не Україна, а орган Ради Європи. Для початку потрібно внести усі зміни, які провокує ратифікація конвенції. В українському законодавстві мають з’явитись положення, які ґрунтуються на приписах Міжнародного протоколу із документування та розслідування сексуального насильства. Тобто поважати конфіденційність особи, дозволити обирати спосіб документування злочину, з розумінням ставитись до переконань та цінностей,  надати можливість приймати власні рішення. Загалом – це велика політика, яка має проводитись на усіх державних рівнях, із залученням фінансових та людських ресурсів та однозначно контролюватись на рівні міжнародних органів.

Боротьба з насильством триватиме вічно, але покарання на законодавчому рівні має зменшити його кількісно. Про це свідчить досвід європейських колег. Українські громадські організації вже роками працюють над наданням притулків та психологічної підтримки, а впровадження на глобальному рівні надасть більше можливостей і врятує більше людських життів. Так, на це потрібні кошти, задля розширення мережі “гарячих ліній”, створення шелтерів, програм адаптації та багатьох додаткових аспектів. Чи варто це відкладати через війну? Однозначно, ні. Зараз ми бачимо сплеск жорстокості, сили та знущань над людьми від окупантів, чи від іноземців стосовно біженців. І ми не готові до повноцінного розслідування справ сексуального насильства під час війни. А маємо бути сильними, впевненими, розуміти свої слова та дії задля безпеки людей, які постраждали.

P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.

Війна

Росія обстріляла гуманітарну місію ООН на Херсонщині — які наслідки

Published

on


У Білозерській громаді (Херсонська область) російські війська обстріляли гуманітарну місію Організації Об’єднаних Націй. Під час атаки безпілотників і артилерії пошкоджено вантажівки, які везли допомогу цивільним мешканцям.

Як повідомляє Херсонська обласна військова адміністрація, російські війська вранці завдали прицільного удару по гуманітарній колоні Управління координації гуманітарних справ ООН (УКГС) у Білозерській громаді Херсонської області. Атаку здійснили з використанням безпілотників і артилерії, коли автівки доставляли гуманітарну допомогу місцевому населенню.

За попередніми даними, під обстріл потрапили чотири автомобілі з маркуванням ООН. Один із них повністю згорів, ще один зазнав значних пошкоджень. Двом вантажівкам вдалося залишити небезпечну зону.

Адміністрація повідомила, що серед членів гуманітарної місії постраждалих немає. Зазначається, що транспорт із розпізнавальними знаками ООН не мав жодного відношення до військових підрозділів, а перевозив харчі, медичні засоби та інші товари першої потреби для жителів прифронтових районів.



Повідомлення ОВА

Фото: Херсонська ОВА

За словами представників обласної влади, атака є черговим свідченням системного порушення міжнародного гуманітарного права з боку Російської Федерації. У Херсонській ОВА підкреслили, що дії окупаційних військ свідчать про цілеспрямований терор проти цивільного населення та гуманітарних структур.

Нагадаємо, російські війська регулярно обстрілюють населені пункти Херсонщини, у тому числі цивільні об’єкти, транспорт і медичні заклади. Внаслідок таких атак неодноразово фіксувалися жертви серед мирного населення. Україна закликає міжнародні організації посилити тиск на Росію та притягнути до відповідальності винних у порушенні норм міжнародного гуманітарного права.

Як повідомляв Фокус, росіяни масово вдаються до дезертирства на Херсонщині.

Фокус також писав, що на окупованій Херсонщині російське командування приховує реальні втрати серед особового складу.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті Героя України, головного сержанта Василя Поліщука (позивний «Газон»)

Published

on


Викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою 

27-річний Василь Поліщук загинув у бою, коли ворожі війська намагалися окупувати територію Харківської області.

«2019 року ми познайомились на Світлодарській дузі. У 2022-му клята війна забрала тебе… Надзвичайно розумна, талановита, всебічно розвинена людина. Його девіз по життю: “Не ридать, а здобувати”. Стратег, вірний син Батьківщини, коханий чоловік, люблячий татко, син, брат», – говорить дружина Ольга. 


Фото: Новинарня


Василь народився 25 серпня 1995 року на Полтавщині у селі Старий Іржавець (нині Оржицька громада). Він був довгоочікуваним первістком – батьки раділи, що народиться син. Своїм ім’ям він завдячує дядькові, якого ніколи не бачив: старший батьків брат помер у дитинстві, в далекому Казахстані, куди із заходу України заслали його маму. 

«У тата був брат Василь, який, на жаль, прожив дуже недовго, тому батьки вирішили, що сина неодмінно назвуть Василем. Для нашої бабусі це була болюча історія, мабуть, тому нашого Васю вона любила особливо сильно», – розповідає сестра Оксана.


Фото Оксани Поліщук


У школі хлопчик захоплювався фізкультурою – любив біг та фізичні вправи, а ще – обожнював читати книжки. Сестра згадує, що навіть на війні в окопах Василь сидів із книжкою в руках і читав, коли випадала вільна хвилина. 

Після закінчення школи юнак навчався у Лубенському лісотехнічному фаховому коледжі, але з початком Революції Гідності залишив навчання. «Коли почалася Революція, в Лубнах на трасі Київ-Харків будували барикади та блокпости, і Вася з хлопцями теж долучився до цього процесу. Мій брат і його друзі були з тих, кого називають патріотично налаштованою молоддю. Вони спілкувалися українською, носили жовто-блакитні стрічки, одягали вишиванки і футболки із зображенням Степана Бандери. Це зараз усім звично, а тоді люди дивилися на них, як на диваків. Та вони трималися свої переконань», – розповідає Оксана.  


Фото Оксани Поліщук


Пізніше студент Поліщук потайки від рідних поїхав до Києва на Майдан, де був до кінця революційних подій. «Пам’ятаю: вечір 18 чи 19 лютого, мама з татом дивляться новини з Майдану – і тут обличчя Васі в касці. А він же вчиться! У Лубнах у коледжі. А з екрану каже: “Ми тримаємо позиції, все добре”. І такий замурзаний. Батьки кинулися йому дзвонити, він підтвердив, що на Майдані», – згадує сестра. 

Після завершення подій Революції Гідності Василь Поліщук сказав рідним, що влаштувався на роботу. Не маючи досвіду військової служби, він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону «Дніпро-1». З 2014 року виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді мав позивний “Айс”. Через кілька місяців служби захисник пройшов підготовчу базу АТЕК у Києві й перейшов до полку «Азов» бойовим медиком, переїхав до Маріуполя і служив вже там. З новим підрозділом він поїхав на передову у травні 2015 року, брав участь у боях за Широкине, Красногорівку, Чермалик.


Фото: Азов


У Маріуполі Василь познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала з Донецька. У 2016 році у нього народився син. Пізніше «Азов» вивели з фронту, але бійці продовжували брати участь в окремих операціях. На одному із завдань, 7 вересня 2017 року, Василь отримав важке поранення, втратив частину лівої легені. Пролікувавшись місяць у клініці, побув пів року вдома, відмовився від групи інвалідності та штабної роботи й вирішив знову повернутися на бойову службу. На той час він розлучився з дружиною, яка не витримала викликів військової служби.  


Фото Оксани Поліщук


У серпні 2018 року чоловік підписав контракт із 30-ю окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Отримав новий позивний – “Газон”. Тривалий час був бойовиком медиком взводу, потім став головним сержантом взводу бойових машин піхоти. Разом із побратимами брав участь в ООС. У 2019 році на Світлодарський дузі на «нулі» Василь познайомився з Ольгою Алексійчук, бойовим офіцером, яка згодом стала його дружиною. За словами жінки, це було кохання з першого погляду. 20 грудня 2020 року в Ольги та Василя народилася донька Анюта.  



Фото Ольги Алексійчук


У 2020 році захисник вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, заочно здобував кваліфікацію вчителя історії. Мріяв, що після перемоги України навчатиме дітей, яким зможе розповісти про перемогу у війні. Історія його цікавила ще зі школи.  

У вересні 2021 року у “Газона” закінчився контракт. Але командир роти, зважаючи на його бойовий досвід, попросив залишитися в підрозділі. Василь не роздумував і підписав контракт ще на рік. 

Велику війну він зустрів на передовій. З 24 лютого був на Світлодарській дузі в Донецькій області. 7 квітня “Газон” отримав друге множинне осколкове поранення – прикривав друга від рою уламків. Після короткої реабілітації його перевели на Харківський напрямок. Підрозділ Василя був на Ізюмському напрямку. 


Фото Оксани Поліщук


«25 серпня, у свій день народження, він мені подзвонив по відеозв’язку. А напередодні виставив фото: замурзаний, на носі – піт. І підпис: “А це я, тримаю у руці мохіто з подвійним ромом і відпочиваю на пляжі, на передовій”», – згадує сестра Оксана.  

Дружина Ольга після народження дитини була в декретній відпустці і мешкала на Житомирщині. З чоловіком зв’язок тримала постійно. Останнє повідомлення від Василя вона отримала в день його смерті. 

«27 серпня об 11:27 мій чоловік написав мені останнє повідомлення. О 15:11 того ж дня мені подзвонив мій ротний і сказав, що мого чоловіка більше немає. Ті, хто чекають, зрозуміють – пройшло занадто мало часу для того, щоб встигнути задуматися про те, що він слухавки не бере, чи про те, що щось не так. Навпаки, в той день мені було дуже спокійно. З донечкою в колясці пішли гуляти, відправили посилку моєму чоловікові і я спокійно клала її спати», – розповідає Ольга.


Фото: Новинарня





27 серпня 2022 року Василь Поліщук загинув у бою біля села Рідне на Ізюмському напрямку. Під час атаки російських військ він викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою. Йому вдалося підбити з ручного протитанкового гранатомета один ворожий танк, але з іншого боку був ще один, який прямим попаданням влучив у бійця. Герой загинув миттєво… 


Фото Ольги Алексійчук


30 серпня рідні забрали тіло Василя й повезли до Києва на кремацію, як він заповідав. 1 вересня урну з прахом поховали у рідному селі Старий Іржавець на Полтавщині. У воїна залишилися батьки, молодші сестра та брат, дружина, двоє дітей. 


Фото Оксани Поліщук


«Про Васю ніхто з побратимів ніколи не обмовився поганим словом. Після важкого поранення брат відмовлявся від комісування, завжди говорив, що не інвалід. Це приклад справжнього воїна, справжнього чоловіка, батька і патріота країни, який тепер охороняє нас з небес», – говорить Оксана.

29 вересня 2023 року Президент України посмертно присвоїв Василю Поліщуку звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

З червня 2023 року Василь став почесним громадянином Звягеля Житомирської області. 

У липні 2024 року в Полтаві вулицю Гвардійську перейменували на честь загиблого захисника.

Честь і слава Герою! 

Перше фото Ольги Алексійчук



Джерело

Continue Reading

Війна

Міноборони передає свої технології виробникам зброї

Published

on

Уряд запровадив експериментальний механізм передачі технологій, розроблених у системі Міністерства оборони України, у серійне виробництво.

Як передає Укрінформ, про це повідомив міністр оборони України Денис Шмигаль у Фейсбуці.

“Уряд відкрив шлях до використання виробниками технологій Міноборони. Запускаємо експериментальний механізм передачі технологій, розроблених у системі Міністерства оборони, у серійне виробництво”, – зазначив він.

За словами Шмигаля, рішення дозволяють швидко масштабувати перевірені розробки кількома виробниками одночасно та мають на меті прискорити постачання техніки на фронт.

Основні переваги механізму, які навів Шмигаль: збільшення обсягів виробництва та насичення фронту перевіреною технікою; розширення номенклатури озброєння за рахунок наявних державних розробок; залучення потенціалу партнерів НАТО до вдосконалення технологій через новий порядок експорту.

Читайте також: Шмигаль і Каллас обговорили посилення безпеки України та Європи

Водночас міністр наголосив, що технології залишаються у власності держави, а доступ до них отримають лише перевірені виробники за чіткими критеріями. “Таким чином прискорюємо розробку нових дослідних зразків озброєння, масштабуємо їхнє виробництво, зменшуємо залежність від імпорту, поглиблюємо міжнародну співпрацю. Кожна перевірена технологія має працювати на користь наших воїнів та посилення обороноздатності України”, – наголосив Шмигаль.

Як повідомляв Укрінформ, Кабінет міністрів додатково спрямував 36,6 млрд грн на потреби Міністерства оборони.

Фото: Денис Шмигаль / Фейсбук



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.