Україна чекає відповіді США щодо нових систем ППО та можливості їх виробництва. У Вашингтоні зважують користь і ризики передачі ключових технологій. Дискусія загострилася після звернень Києва про посилення захисту неба.

Про це під форуму Black Sea Security Forum заявив колишній спецпредставник США з питань України Курт Волкер, передають Новини.LIVE.

Реклама

ППО для України

За словами Волкера, ініціатива Києва створює для США непросту дилему. З одного боку, Україні вже передають системи ППО, і логіка підказує: що більше — то краще. З іншого — ці системи належать до найсучасніших у світі, а питання доступу до технологій завжди чутливе для Вашингтона. Саме тут і виникає потреба політичного рішення.

“Президент Володимир Зеленський порушує питання ліцензії на виробництво, і це формує певну дилему для США”, — сказав Волкер.

Він наголосив, що системи Patriot залишаються одними з найефективніших засобів протиповітряної оборони. США вже діляться ними з союзниками, але передача технологій — інший рівень відповідальності. При цьому, за його словами, технології постійно оновлюються, а це відкриває простір для компромісних рішень.

“Якби рішення залежало від мене, я б шукав спосіб ліцензувати технологію, адже вона постійно змінюється”, — пояснив він.

Водночас Волкер звернув увагу на ширший геополітичний контекст. Американська влада змушена враховувати події на Близькому Сході, в Азії та інших регіонах. На ці рішення впливають і внутрішні політичні фактори у США, зокрема підходи команди Дональд Трамп.

“Я думаю, що за нинішніх обставин у Вашингтоні можуть бути неготові передати таку технологію”, — зазначив Волкер.

Він додав, що Україна очікує відповіді від США не лише щодо ППО. Київ також може порушувати питання про надання далекобійної зброї. Остаточне рішення, за його словами, залежатиме від того, як США поєднають власну безпеку з потребами союзника.

Нагадаємо, ми повідомляли, що Україна змінила правила війни, вона воює не так, як воюють армії НАТО чи США. В умовах обмежених ресурсів ми створили нову модель війни — дешевшу, швидшу й технологічно гнучку. Цей досвід уже змінює уявлення Заходу про сучасні конфлікти.

Також ми писали про те, що тривають перемовити між Україною та РФ. Керівник Офісу Президента України Кирило Буданов заявив, що наступний раунд переговорів очікують наприкінці цього тижня. Тим часом українська сторона паралельно намагається підготувати можливий саміт за участі Володимира Зеленського і Володимира Путіна.

У цей день, 27 лютого 1965 року в небо вперше піднявся Ан-22 “Антей” — літак, який не просто встановив десятки світових рекордів, а зламав психологічний бар’єр в авіації. Це був перший у світі широкофюзеляжний транспортник і на той момент — найбільший турбогвинтовий літак планети.

“Це був стрибок від “кукурудзника” до гіганта”, — згадує у розмові з Фокусом авіаційний експерт Костянтин Криволап, який багато років працював на Київському авіазаводі й брав участь у випробуваннях машин КБ Антонова.

Від Ан-2 до “пузатика”, якого боялися навіть конкуренти

Історія “Антея” почалася задовго до його першого польоту. Рішення про створення нового надважкого транспортника ухвалили у 1960 році. Але конструкторське бюро, яке згодом створить гіганта, працювало ще з кінця 1940-х — спочатку в Новосибірську, а з 1952 року — в Києві.

Першою машиною КБ став Ан-2 — простий і надійний біплан, який літає й досі. Коли ж конструкторське бюро перебралося до Києва, вже велися напрацювання над Ан-8. Згодом з’явилися Ан-10 і Ан-12 — поступова еволюція транспортної авіації. Але поява Ан-22 стала революцією.

“До того літаки були довгі, тонкі, витягнуті. А тут — шість метрів у перетині фюзеляжу. Справжній “пузатик”. Багато хто був переконаний: він зламається”, — каже Фокусу Криволап.

Шість метрів ширини — безпрецедентне рішення. На макетній комісії у 1961 році лунали сумніви: така конструкція не витримає навантажень, буде занадто важкою, створить аеродинамічні проблеми. Пропонували звузити корпус.

Олег Костянтинович Антонов наполіг: саме така ширина дасть змогу перевозити танки, бронетехніку, великогабаритні вантажі. І він мав рацію.

Перший політ “Антея” — не “обліт”, а повноцінний вихід у небо

27 лютого 1965 року в небо піднялася машина, у яку багато хто просто не вірив. Не вірили в шість метрів ширини фюзеляжу. Не вірили в те, що “пузатий” гігант не розвалиться під власною вагою. Не вірили, що турбогвинтовий літак таких розмірів буде керованим.

І саме тому його перший політ став не коротким технічним “обльотом”, а повноцінним виходом у небо — демонстрацією впевненості конструкторів у власних розрахунках.

Зазвичай перші польоти нових машин тривають 10–15 хвилин: злетіли, перевірили базові режими, сіли — і далі довга робота над дрібницями. Але Ан-22 пробув у повітрі понад годину. Це був сигнал: літак не просто відірвався від смуги — він одразу полетів як серійна машина, яка знає, що робить.

За штурвалом сидів легендарний льотчик-випробувач Юрій Курлін, другим пілотом був Володимир Терський — згодом командир екіпажів Ан-124 “Руслан”. Це були не просто майстри пілотування. За словами Костянтина Криволапа, це були інженерно мислячі пілоти — люди, які розуміли машину зсередини, прораховували ризики, готувалися до будь-якого сценарію.

Вони знали: у повітря підіймається не просто новий транспортник. Підіймається концепція. Підіймається інша геометрія авіації.

Той перший політ зняв головне питання — “чи витримає?”. Витримав. І не просто витримав — відкрив серію рекордів, які остаточно закріпили за “Антеєм” статус світового феномену.

Уже в грудні 1965 року літак встановив одразу 12 світових рекордів. Серед них — підйом 88 тонн на висоту 6 600 метрів. Для порівняння: це маса повністю завантаженого пасажирського лайнера. А в жовтні 1967-го Ан-22 підняв понад 100 тонн на висоту більш як 7 800 метрів — показник, який і сьогодні дивує.

Це були не просто цифри для довідників. Це була відповідь усім скептикам — і всередині країни, і за кордоном. “Антей” довів: гіганти можуть літати не на межі можливостей, а впевнено, системно і з запасом міцності.

Ле Бурже: шок для Заходу

“У червні 1965 року Ан-22 прибув на авіасалон у Ле Бурже. Багато хто вважав його макетом — настільки нереальними здавалися габарити машини”, — згадує Криволап.

Але “макет” злетів. І не просто злетів — продемонстрував рекордні можливості.

Через кілька років у США з’явився Lockheed C-5 Galaxy — головний конкурент “Антея”. Він був більший, але вже реактивний. Ан-22 же залишався найбільшим турбогвинтовим літаком у світі.

Двохкільова схема і технологічний прорив

Однією з особливостей Ан-22 стала двохкільова схема. Це рішення давало змогу зберегти ефективність керування і згодом стало у пригоді для перевезення великогабаритних вантажів на “спині” літака, а також вирішувало складні аеродинамічні завдання.

Ще один прорив — використання потужних двигунів НК-12 (тих самих, що встановлювалися на стратегічні бомбардувальники Ту-95), а також впровадження гідравлічних бустерів керування. Для такого гіганта це було критично: пілот не міг фізично “перетягнути” штурвал без підсилювачів.

Важливо й те, що літак проєктували без сучасних комп’ютерних систем. Розрахунки виконувалися логарифмічними лінійками, креслення — олівцем. Метод кінцевих елементів у його сучасному вигляді тоді лише формувався.

“Те, що зараз робить один конструктор за комп’ютером, тоді виконували цілі конструкторські бригади”, — зазначає Криволап.

Від “Антея” до “Руслана”

За словами Костянтина Криволапа, Ан-22 був не просто вдалим літаком. Він став ідеологією. Школою. Внутрішнім дозволом на масштаб.

“Антей” психологічно і технологічно підготував “Руслан”. Він довів, що широкофюзеляжна схема працює, що можна створювати гігантів і ними керувати”, — пояснює експерт.

До “Антея” сама ідея шести метрів у перетині фюзеляжу викликала скепсис. Після “Антея” це вже не було фантастикою — це стало відправною точкою. Конструктори отримали найважливіше — впевненість. Якщо цей “пузатик” літає, тримає навантаження, встановлює рекорди, значить, межа ще далі.

І саме ця впевненість вилилася у створення Ан-124 “Руслан” — машини іншого масштабу, іншої вагової категорії, але з тією ж логікою: більше, сміливіше, інженерно точніше.

Криволап згадує момент, який добре передає атмосферу того часу. Йдеться про випробування фюзеляжу “Руслана” у гідробасейні — спеціальній установці, де корпус літака перевіряють на міцність під тиском, імітуючи багаторазові зльоти та приземлення. Усередині — вода, навантаження, цикли “наддув — розвантаження”. Якщо конструкція не витримає, наслідки можуть бути катастрофічними.

Усе відбувалося в умовах суворої секретності. Час підбирали так, щоб над Києвом не пролітали американські супутники спостереження. Фюзеляж маскували брезентами різного кольору, роботи проводили вночі. У світлі прожекторів і на тлі світлого нічного неба отвір басейну здавався меншим, ніж був насправді.

Коли гігантський фюзеляж підкотили до басейну, багато хто мовчки дивився на отвір і думав одне й те саме: не влізе.

“Стоїмо, дивимося — і здається, що не залізе. Просто фізично не залізе”, — згадує експерт.

Розрахунки робили десятки разів. Перевіряли габарити. Переміряли кути заходу, зазори, систему завантаження. Але коли бачиш металевий фюзеляж завдовжки майже 70 метрів перед стінкою басейну — цифри відступають перед інстинктом.

“Двадцять п’ять разів перевіряли. І він таки заліз”, — усміхається Криволап.

Цей епізод — майже метафора всієї історії КБ Антонова. Кожен новий літак здавався “занадто великим”, “занадто сміливим”, “занадто складним”. Але щоразу інженерна школа доводила: якщо все прораховано — воно працює.

“Антей” став першим кроком у цій логіці гігантів. Він не просто перевозив вантажі. Він перевозив амбіцію. І саме з нього почалася пряма дорога до “Руслана” — літака, який Криволап називає гордістю українського авіабудування.

Літак без “скандалів”

Попри масштаб і амбіції, історія Ан-22 не має драматичних провалів. Машина працювала стабільно, виконувала військово-транспортні завдання, фактично здійснила революцію в десантно-військових операціях і перевозила надважкі вантажі.

Його створили менш ніж за п’ять років — від постанови до польоту. Для такого класу техніки це фантастичний темп.

Сьогодні “Антеї” майже зникли з неба. Але саме вони довели світові: авіація може бути не тільки швидкою, а й надзвичайно місткою. І що інженерна сміливість іноді важливіша за обережність.

“В його історії нема нічого надзвичайного. Просто все зробили правильно. І воно запрацювало”, — каже Криволап.

Іноді саме це і є найбільшою революцією.

Нагадаємо, раніше Фокус розповідав про Олега Костянтиновича Антонова — батька української авіації і його легендарні літаки.

Про це повідомляється на сайті конкурсу, передає Укрінформ. 

 Номінація «Хрестоматія»

«Художня класика»:

• Іван Багряний. Тигролови. Ілюстратор Денис Темний; Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім’я. Ілюстраторка Валерія Ляшенко; Валер’ян Підмогильний. Місто. Ілюстратор Максим Павлюк; Леся Українка. Лісова пісня. Ілюстраторка Поліна Дорошенко; Тарас Шевченко. Катерина. Ілюстратор Микола Толмачов. – К.: Основи, 264+176+272+152+40 с. (о+п);
• Галина Журба. Доктор Качіоні; Іван Нечуй-Левицький. Над Чорним морем; Михайло Грушевський. Під зоряним небом; Олена Пчілка. Маскарад. – Х.: Віват, 320+352+336+528 с.

«Життєписи»:

• В’ячеслав Брюховецький. Віктор Петров у двобої з Левіафаном: біографічні розвідки й літературознавчі констатації. – К.: Дух і Літера, 592 с.

«Літературознавство / критика»:

• Історія української літератури у 12 томах. Т.9. Література кінця ХІХ – початку ХХ століття (1890–1910-ті роки). У 2 книгах; Т.12. Література після 1991 року. – К.: Інститут літератури НАНУ; Наукова думка, 763+774+1008 с.

Номінація «Красне письменство»

«Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія»:

• Марія Матіос. Жінці можна довіряти. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 640 с.

«Жанрова література»:

• Василь Шкляр. Рік Шершня. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 496 с.

«Сучасна зарубіжна проза / есеїстика / драматургія»:

• Ласло Красногоркаї. Меланхолія опору. – К.: Комора, 416 с.

«Поезія / афористика»:

• Ярина Чорногуз. Нічийний шафран. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 96 с.

Номінація «Софія»

«Філософія / антропологія / психологія»:

• Маркус Вілашек. Кант. Революція мислення. – К.: Темпора, 464 с.

«Політологія / соціологія / культурологія»:

• Юрґен Бравер, Губерт ван Тейлл. Замки, битви й авіабомби. Як економічна теорія тлумачить військову історію. – К: Ніка-Центр, 456 с.

Номінація «Минувшина»

«Популярні видання / історична публіцистика»:

• Сергій Плохій. Чорнобильська рулетка. Війна в ядерній зоні. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 224 с;
• Пітер Померанцев. Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 400 с.

«Дослідження / документи»:

• Радомир Мокрик. Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії. – Л.: Локальна історія, 432 с.

«Біографії / мемуари»:

• Володимир В’ятрович. Генерал Кук. Біографія покоління УПА. – Х.: Віват, 944 с.

Номінація «Обрії»

«Науково-популярна література»:

• Джим Голт. Чому існує світ? Екзистенційний детектив. – Л.: Контур, 382 с;
• Анна Євгенія Янченко. 29 століть. Віднайдена історія вина в Україні. – Х.: Віват, 272 с.

«Бізнес / економіка / успіх»:

• Ендрю Шонфілд. Повоєнна економіка: історія європейських економічних див. –К.: Наш Формат, 528 с.

«Публіцистика / сучасні мемуари»:

• Валерій Залужний. Моя війна. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 248 с.

«Спеціальна й адаптаційна література / стиль життя»:

• Олег Однороженко, Валерій Поцелуйко, Олексій Руденко, Олексій Шереметьєв. Inhocsignovinces.Історія підрозділів сухопутних військ Збройних сил України в знаках і символах. – Х.: Фоліо, 397 с.

Номінація «Дитяче свято»

«Книжки для малечі»:

• Романа Романішин, Андрій Лесів. З півслова. Про спілкування та розуміння одне одного. – Л.: Видавництво Старого Лева, 128 с.

«Література для молодших школярів»:

• Френк Баум / Іван Сулима. Чарівник країни Оз. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 120 с.

«Література для школярів середніх класів та підлітків»:

• Катя Штанко. Вершники дощу. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 416 с.

«Нонфікшн»:

• Наталія Савчук. Тато мій Петлюра. – Тернопіль: Богдан, 56 с.

Номінація «Візитівка»

«Малярство / фотографія / пластика»:

• Френсіс Архипенко-Ґрей. Моє життя з Олександром Архипенком. – К.: Дух і Літера, 216 с.
• Марчела Можина. Ніл Хасевич. – К.: Projector Publishing, 280 с.

«Архітектура / місто / дизайн»:

• Андрій Пучков. Український архітектурний стиль. Візії, модуси, століття. – К.: Родовід, 276 с.
• Михайло Бокотей. Студійне скло в Україні. – К.: ArtHuss, 360 с.

«Кіно / театр / музика / мистецька культурологія»:

• Аль Пачіно. Сонні-бой. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 362 с.
• Станіслав Цалик. Коли кролик з’їв сценарій та інші епізоди з історії українського кіно. – Х.: Фоліо, 416 с.

«Етнографія / історія повсякдення / мандри»:

• Єва Райська. Бахтало. Історії українських ромів. – Брустури: Дискурсус, 192 с.

Як повідомляв Укрінформ, премія книжкових блогерів від фестивалю «Книжкова країна» оголосила короткі списки.

Фото: pixabay.com