Війна
Примусова видача російський паспортів: позиція України та умови поновлення документів
Видача російських паспортів на тимчасово окупованій території — практика не нова, ця системна політика вже проводилась у Криму з 2014 року. 27 квітня 2023 року путін підписав указ, згідно з яким громадян України, що не отримують російські паспорти на окупованих територіях до 1 липня 2024 року, можуть депортувати. І це стосується також і мешканців окупованої частини Луганської та Донецької областей, які раніше отримували документи “ЛНР”, “ДНР”.
Примусова видача паспортів та українська дискусія
Перші дні травня українці спостерігали за дискусією уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця та віцепрем’єр-міністерки — міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Іриною Верещук. Суть суперечок полягала в тому, що за можливості російський паспорт не треба брати, проте заради виживання — не треба відмовлятись.
Як для “Дайджесту Одеси” розповіла Олена Погребняк, керівниця Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, кожна ситуація має розглядатись окремо. “Ситуація, в якій під дулом автомата кажуть паспорт або життя — не про рішення. І тут здебільшого мова не про військових, які помирають зі словами “Слава Україні”. Там цивільні із вразливих категорій населення: літні люди, які опинились без пенсії; без дітей, які їх прогодують; без запасів. Для людей це питання життя. До нас звертались особи без громадянства, які змогли виїхати з окупованої території близько Мелітополя. Чоловік та жінка, які пройшли жах. Я вважаю, що ми не можемо їм казати, що це через те, що вони взяли паспорт”.

На ТОТ вже йде сувора політика погроз та обмежень для громадян з українським паспортом.
“Окупанти цілеспрямовано та навмисно обшукують транспортні засоби, фіксують усі особисті дані громадян, які не мають російських документів, погрожують забороною в’їзду в місто”, — розповіли в Генштабі, передає УНІАН.
За його даними, також ворог примушує листонош роздавати місцевому населенню бланки, в яких потрібно вказати відомості про наявність російського паспорта. А батькам школярів-випускників ворог погрожує відмовою в отримані дітьми свідоцтва про базову середню освіту. Також загарбники примушують змінювати з українського на російські зразки свідоцтво про шлюб та свідоцтво про реєстрацію технічних засобів.
У захоплених районах Донецької та Луганської областей особливу увагу проявляють до пенсіонерів. “Фактично, це елемент тиску на соціально незахищені верстви населення, які залежать від окупаційної адміністрації. Для обходу пенсіонерів з Росії прибуло 300 “волонтерів”, які утворили “мобільні групи”, — сказано в повідомленні Центру національного опору.
Як повідомляється, окупанти провалюють позначені темпи паспортизації і вдаються до нових методів примусу. За даними ЦНС, в Донецькій області облаштовані пункти видачі паспортів при лікарнях, оскільки без російського паспорта людям відмовляють у медичному обслуговуванні. “Таким чином, окупанти порушують Женевську конвенцію”, — підкреслюють експерти.
“Місцеве населення тимчасово окупованих територій продовжує чинити спротив примусовій паспортизації. Темпи видачі російських паспортів занадто низькі й окупаційні адміністрації отримують системні догани від кремлівських кураторів. Відтак, в населених пунктах на тимчасово окупованих районах Херсонщині росіяни знущаються з цивільного населення”, — повідомляють в Центрі національного спротиву.
Зазначається, що за відмову від російського паспорта людям на окупованій території погрожують “ямою”. Зафіксовані випадки тортур та знущань.
Україна не визнає російське громадянство набуте в окупації
Держава займає позицію не визнавати громадянство набуте в окупації ще від подій 2014 року у Криму. За це не передбачено кримінальної чи іншої відповідальності. Проте російський паспорт несе з собою теж негативні наслідки: мобілізація до армії рф, переселення на іншу територію, збір персональних даних. Росія може використовувати паспортизацію і, створюючи примітивну картинки “громадянської війни” для країн Заходу; наративів про кількість людей, яка тікає з України; заміна населення у випадку виборів. Все це ми бачили за радянських часів, наприклад депортація кримських татар до Сибіру у 1944 році. Наразі вже є факти евакуації жителів лівобережної Херсонщини фактично у полон, де у них забрали паспорта і вручили прописку у мурманську. До того ж, якщо росія визнає нашу територію своєю, то фактично їм потрібно документувати цих людей за конституційним принципом. Вони втілюють норму, яку самі ж прийняли незаконно в свою конституцію.

Однак, треба зауважити, що за дев’ять років агресії стає ясно, що не всі перебувають на ТОТ не з власної волі. Безумовно, є ті, хто чекав на визволителів”, але для багатьох інших рішення залишитися в окупації носить зовсім інший неполітичний характер. Тому важливо розмежовувати ситуації, коли людина бере російський паспорт під примусом та коли через прихильність до політики окупанта. Населення Криму, протягом 2014-2022 років виїжджали до України, аби оформити документи своїм дітям. Попри те, що самі мали російський паспорт і повертались назад.
Російський паспорт — ризик для життя наших громадян, проте якщо виїхати з окупованої території неможливо, переслідування за це не буде. У майбутньому важливою буде не наявність паспорта, а дії. Досі знаходять людей, які здають позиції ЗСУ, колаборанти. Тому неможливо надати рекомендації, які будуть використовуватись, як загальна практика.
“У перші тижні вторгнення до нас (в міграційну службу, -ред.) приходили громадяни рф, які вимагали отримання документів, наприклад, термінового паспорта, щоб виїхати до Європи. І коли ми відмовляли, бо процедура отримання громадянства не передбачає термінової видачі, чули проросійські наративи про “нічого, зараз наші дійдуть”. Ми повідомляли СБУ про це. На території Одеської області проживає 13 тисяч громадян рф з посвідками на проживання. Так склалось історично, більшість з них народились в Україні, потім виїжджали туди працювати, а зараз вже пенсіонери. Чи всі з них визнають війну? Здебільшого, на щастя, так, але поодинокі випадки зустрічаються”, — розповідає Олена Погребняк.
Поновлення українського громадянства
На думку чиновниці, після Перемоги, кожну ситуацію розглядатимуть окремо. Можливо особа писатиме пояснення за яких обставин отримала паспорт, відбуватиметься перевірка контактів. Міграційна служба — не слідчий орган і не має права вивчати ці ситуації, можливо, це буде зона відповідальності СБУ.
Зараз вже є випадки, коли люди виїжджають з окупованих територій без документів. Зі звільненням Херсону їх було значно більше. Олена розповідає: “Ті, хто потрапляли до нас казали, що втратили громадянський паспорт, а виїхали по закордонному чи пенсійному посвідченню. Ми бачили велику кількість пенсіонерів, які приїхали, щоб перезимувати, бо не мали ні опалення, ні світла. До того ж ми не маємо права допитувати людину. Хтось з них казав, що змушений був взяти російський документ, хтось говорив про втрату. З цих питань спілкуємось з СБУ, декому треба пройти процедуру перевірки. Але ж тут мова йде про те, що люди не виїхали до території рф, а всіма силами намагались потрапити на вільну Україну. Вони свій вибір зробили. Тому поновлюють паспорти громадян”.

Чинною є і програма повернення людини, яку примусово вивезли. Нею вже скористались і в Одеській області. Родичі оформляють повернення без присутності вивезеної людини, бо на території рф поновити українські документи неможливо. “Якщо особа після 24 лютого 2022 року була насильно переселена на територію рф, то ми робимо без неї документи на повернення. Є шляхи передачі, відпрацьована процедура і вже випадки повернення. Людину під дулом автомата посадили в автобус, забрали паспорт і вивезли на територію рф, але через родичів чи знайомих намагається повернутись. В такому випадку, звичайно, відновлюємо документи громадянина Україна, бо дійсно ця ситуація не про рішення, а про примус”, — зазначила керівниця Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Самим українцям здебільшого непотрібно сперечатись через питання брати чи не брати російський паспорт. Згідно з результатами соціологічного дослідження, яке ініціював Харківський інститут соціальних досліджень, ставлення українців до російського паспорта, який росія з різних причин видавала жителям ТОТ, є досить толерантним (понад 75%). Значна частина опитаних взагалі не визнає це громадянством і відповідно пропонує ігнорувати ці “папірці”. Багато хто готовий виправдовувати отримання російських паспортів, якщо це було зроблено вимушено, заради виживання в умовах окупації.
Війна
Сили оборони за тиждень уразили вісім об’єктів нафтової інфраструктури росіян
Сили оборони України завдали серії ударів по нафтовій інфраструктурі, військовій логістиці, засобах протиповітряної оборони, пунктах управління та об’єктах забезпечення російської армії.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство оборони України.
Як зауважили у міністерстві, цей період позначився не одним резонансним ураженням, а послідовним впливом на різні складові російської воєнної системи. Українські сили атакували об’єкти, від яких залежить виробництво й постачання пального, переміщення військових вантажів, управління безпілотниками, захист стратегічної інфраструктури та підтримання техніки в боєздатному стані.
Одним із ключових напрямків українських операцій стало послідовне ураження російської нафтової інфраструктури.
Сили оборони у ніч на 16 листопада атакували Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Під удар потрапили установки первинної переробки нафти АТ-4, АТ-5 та АТ-6, а також комплекс виробництва автомобільного бензину.
Потужність підприємства становить близько 6,6 млн тонн нафти на рік. Його географічне розташування робить завод важливим для забезпечення російських військ на південному напрямку та в тимчасово окупованому Криму.
Безпілотники атакували Ростовську область Росії. У місті Азов виникли пожежі на чотирьох виробничих об’єктах
Того самого дня Сили оборони уразили три нафтобази в російському азові Ростовської області: “Флеш Енерджі”, “Транзит-Експрес” та “Азовську”.
Ці об’єкти виконують різні функції в паливному ланцюгу:
- “Флеш Енерджі” забезпечує зберігання та постачання нафтопродуктів;
- “Транзит-Експрес” працює як перевалочний термінал із можливістю перевантаження пального із залізничного транспорту на автомобільний;
- “Азовська” має значні потужності зберігання та перевалки.
Таким чином, під удар потрапили не лише потужності з виробництва пального, а й інфраструктура, яка дозволяє його накопичувати, розподіляти та доставляти споживачам.
Наступної ночі, 17 листопада, українські сили завдали удару по нафтохімічному комплексу “Газпром нафтохім Салават” у Башкортостані. Підприємство розташоване приблизно за 1 500 кілометрів від українського кордону та має потужність переробки близько 10 млн тонн нафти на рік.
Тут виробляють бензин, дизельне й авіаційне пальне, мастильні матеріали та нафтохімічну продукцію. Після влучання на території комплексу пролунали вибухи та виникла пожежа.
Також 17 листопада оператори 1-го окремого центру безпілотних систем повідомили про ураження нафтопереробного заводу “Башнефть-Уфанефтехим” в Уфі. Це підприємство входить до Уфимського нафтопереробного комплексу, загальна потужність якого становить близько 23,5 млн тонн нафти на рік. Водночас ступінь пошкодження заводу потребує окремого підтвердження.
У ніч на 18 листопада українські сили повторно уразили Ільський НПЗ, а також завдали удару по Афіпському нафтопереробному заводу в Краснодарському краї. За даними Генерального штабу Збройних сил України, на Ільському НПЗ уражений резервуарний парк, а на Афіпському – установка переробки нафти.
Згодом масштаби пошкоджень Ільського підприємства уточнили: один резервуар РВС-5000 знищений, ще вісім резервуарів різної місткості пошкоджені. Також зазнали пошкоджень ділянка нафтопроводу, технічні та складська будівлі.
Ще одним важливим епізодом стало ураження 19 листопада нафтоперекачувальної станції “Калейкіно” в районі Альметьєвська Республіки Татарстан.
Це один із ключових вузлів нафтової системи Росії, через який приймають і змішують нафту з різних регіонів, після чого спрямовують її до нафтопереробних заводів та в систему магістрального нафтопроводу “Дружба”.
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, підтверджено ураження трьох резервуарів РВСПА-50 000 на території НПС “Калейкіно-1”. Один резервуар загорівся, ще два зазнали пошкоджень. Кожен із них розрахований на зберігання до 50 тисяч кубометрів нафти.
Ураження цього об’єкта має значення не лише для локальної інфраструктури. Йдеться про вузол, який забезпечує рух сировини між видобутком, переробкою та подальшим транспортуванням. Вплив на такі точки створює додаткові труднощі для функціонування всього нафтового ланцюга.
Окремим напрямком стали удари по транспортній інфраструктурі, яку російська армія використовує для забезпечення окупаційних угруповань.
У ніч на 16 листопада Сили оборони уразили Керченський міст, який з’єднує тимчасово окупований Крим із територією Росії. Унаслідок атаки рух мостом тимчасово зупинили, було зафіксовано пошкодження конструкцій і дорожнього полотна.
У ніч на 17 листопада атака на міст продовжилася. Повідомлялося про обвал автомобільної арки. Цей епізод продемонстрував, наскільки складно Росії гарантувати безпеку навіть об’єктам, які вона роками намагалася представити як захищені.
Наступне ураження Керченського мосту відбулося в ніч на 19 листопада. Цього разу Ракетні війська у взаємодії з іншими складовими Сил оборони застосували берегові ракетні комплекси ВМС ЗСУ “Нептун”. За повідомленням Генерального штабу, ціль була уражена, рух мостом перекрили, залізничне полотно зазнало пошкоджень.
Значення цих ударів визначається насамперед військовою роллю мосту. Це одна з головних транспортних артерій, якою Росія доставляє на окупований півострів і далі на південний напрямок пальне, боєприпаси, озброєння та військову техніку.
“Важливо й те, що Керченський міст не є єдиним маршрутом забезпечення російських військ. Однак порушення його роботи збільшує навантаження на альтернативні шляхи, ускладнює планування перевезень і створює додаткові логістичні обмеження”, – наголосили у Міноборони.
Ці дії доповнили попередні удари по переправах. Зокрема, 15 листопада було підтверджено пошкодження автомобільних мостів через Сіверський Донець поблизу Пришиба Луганської області та через річку Міус у районі Таганрога Ростовської області. Ще раніше, 14 листопада, було уражено міст через Міуський лиман біля Лакедемонівки.
У ніч на 18 листопада під удар потрапив автомобільний міст через Сіверський Донець поблизу Станиці Луганської. А в ніч на 21 листопада Генеральний штаб повідомив про ураження ще одного автомобільного мосту через цю річку в районі Луганська.
Фактично йдеться про послідовне створення перешкод на маршрутах, якими російська армія переміщує особовий склад, пальне, боєприпаси та техніку.
Не менш важливими стали операції проти засобів протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби та систем управління російськими військами.
Генеральний штаб 17 листопада повідомив про ураження десяти російських радарів і станцій радіоелектронної боротьби. Зокрема, дві станції РЕБ були уражені в районі яковенкового на тимчасово окупованій території Криму та поблизу приазовського в Краснодарському краї.
Такі об’єкти є важливими елементами російської системи виявлення, супроводження та протидії українським безпілотникам. Виведення їх з ладу може погіршувати здатність ворога своєчасно виявляти повітряні цілі та створювати перешкоди для їх проходження.
19 та в ніч на 20 листопада Сили оборони продовжили ураження військової інфраструктури ворога.
У Брянській області Сили оборони уразили зенітний ракетно-гарматний комплекс “Панцир-С2”. Цей комплекс призначений для прикриття військових та інфраструктурних об’єктів від повітряних загроз, зокрема безпілотників і ракет.
У районі Селидового Донецької області був уражений пункт управління безпілотниками російських військ. Саме такі центри забезпечують організацію роботи операторів, координацію польотів і застосування БПЛА проти українських позицій та населених пунктів.
Крім того, у районах Рубіжного та Лисичанська Луганської області Сили оборони уразили склади матеріально-технічних засобів російських підрозділів. У районі Бердянська Запорізької області – місце зосередження озброєння та військової техніки.
Ще один важливий результат було озвучено 20 листопада Президентом України Володимиром Зеленським: за одну ніч Сили оборони уразили три пускові установки російських ракетних комплексів, призначених для застосування балістичного озброєння. На момент повідомлення було підтверджено знищення однієї цілі, результати щодо двох інших уточнювалися.
“Це особливо важливо з огляду на те, що Росія продовжує використовувати балістичні ракети для ударів по українських містах, енергетичній та цивільній інфраструктурі. Виявлення й ураження пускових установок безпосередньо впливає на спроможність ворога готувати та здійснювати такі атаки”, – зауважили у міністерстві.
У ніч на 21 листопада Сили оборони також уразили склад боєприпасів російського підрозділу в районі Первомайського на тимчасово окупованій території Криму. Пункти управління російських підрозділів уражено в районах Пришиба Запорізької області та Українська Донецької області.
Ці цілі доповнюють загальну картину: українські сили впливають не лише на засоби ураження ворога, а й на його здатність управляти військами, накопичувати ресурси та організовувати бойову роботу.
У ніч на 18 листопада під Хомутовкою Курської області було уражено ремонтну базу російських військ. Такі об’єкти забезпечують відновлення пошкодженої бронетехніки, автомобілів та іншого військового майна.
Коли ворог втрачає ремонтні потужності, він втрачає не лише конкретну базу, а й можливість оперативно повертати пошкоджену техніку до строю. Це збільшує навантаження на інші ремонтні підрозділи та ускладнює забезпечення військ на передовій.
Також 18 листопада Генеральний штаб повідомив про результати ураження російського 123-го авіаремонтного заводу в Старій Руссі Новгородської області. Йшлося про удар, завданий ще 10 листопада, наслідки якого вдалося уточнити згодом.
За підтвердженою інформацією, пошкоджені три військово-транспортні літаки російських повітряно-космічних сил, серед них – важкий Іл-76.
Цей результат важливий з огляду на роль військово-транспортної авіації у перекиданні особового складу, техніки, вантажів та інших ресурсів на значні відстані. Пошкодження літаків і ремонтної інфраструктури обмежує можливості ворога відновлювати авіаційну техніку та підтримувати її в експлуатаційному стані.
Головна особливість українських операцій протягом цього періоду – комплексний характер впливу на російську воєнну машину.
Війна не обмежується безпосереднім зіткненням підрозділів на лінії фронту. Щоб продовжувати наступальні дії, російська армія повинна мати пальне, боєприпаси, справну техніку, захищені маршрути постачання, засоби зв’язку, розвідки та управління. Вона також потребує систем ППО, які прикривають військові об’єкти й тилову інфраструктуру.
Саме ці взаємопов’язані елементи опинилися під тиском українських ударів.
Перше – зменшення паливних і фінансових ресурсів ворога. Ураження НПЗ, нафтобаз і нафтоперекачувальних станцій створює проблеми на різних етапах паливного циклу. Від виробництва до зберігання та транспортування. Це може ускладнювати забезпечення російських військ і водночас впливати на економічні ресурси, з яких фінансується війна.
Друге – ускладнення військової логістики. Ураження Керченського мосту та інших переправ змушує ворога шукати альтернативні маршрути, змінювати схеми перевезень і витрачати більше часу на доставку вантажів. Для армії, яка веде бойові дії на великій території, навіть додаткові логістичні труднощі можуть мати відчутні наслідки.
Третє – послаблення протиповітряної оборони. Ураження комплексів ППО, радарів і станцій РЕБ створює прогалини в системі захисту російських об’єктів. Це має значення не лише для конкретного удару, а й для подальших операцій українських безпілотних і ракетних систем.
Четверте – зниження спроможностей ворога застосовувати безпілотники та управляти військами. Пункти управління БпЛА, склади, місця зосередження техніки й озброєння є важливими вузлами бойового забезпечення. Їхнє ураження може порушувати координацію, зменшувати доступні ресурси та ускладнювати підготовку наступальних дій.
П’яте – обмеження здатності відновлювати бойовий потенціал. Ураження ремонтних баз, авіаремонтних підприємств і військово-транспортної авіації впливає на те, наскільки швидко росія може компенсувати втрати, повертати техніку до експлуатації та переміщувати ресурси.
Важливо, що ці ефекти не існують окремо. Пошкодження паливної інфраструктури впливає на логістику. Порушення логістики ускладнює забезпечення підрозділів. Послаблення ППО відкриває додаткові можливості для наступних ударів. А знищення ремонтних і командних спроможностей ускладнює відновлення системи після завданих втрат.
Події 16–21 листопада демонструють, що Сили оборони України продовжують працювати не лише по безпосередніх військових цілях, а й по інфраструктурі, яка забезпечує здатність Росії вести війну.
Від нафтопереробних підприємств у Краснодарському краї та Башкортостані до нафтоперекачувальної станції в татарстані, від Керченського мосту до складів боєприпасів, пунктів управління, засобів ППО та ремонтних баз – українські удари охопили різні рівні російської воєнної системи.
Це не означає, що кожне ураження автоматично зупиняє роботу підприємства чи позбавляє російську армію можливості виконувати певне завдання. Масштаби пошкоджень і тривалість відновлення окремих об’єктів різняться. Проте сукупний ефект таких операцій полягає в тому, що противнику доводиться витрачати більше ресурсів на захист, відновлення, переналаштування логістики та компенсацію втрат.
Українська стратегія полягає не лише в тому, щоб знищувати російські засоби безпосередньо на полі бою, а й у тому, щоб послідовно позбавляти російську армію ресурсів, маршрутів і можливостей, завдяки яким вона продовжує воювати.
Як повідомляв Укрінформ, у ніч на 22 листопада безпілотники, ймовірно, уразили Головне управління Росгвардії у Краснодарському краї.
Війна
Памʼяті солдата-артилериста Тараса Цьоми (позивний «Цвях»)
Війна забрала в нього майбутнє – щасливі сімейні ранки та вечори, досягнення у роботі, неймовірні враження
Тарас прослужив на фронті лише кілька місяців. Та побратими встигли зрозуміти, що він із тих, на кого завжди можна покластися. Із перших днів служби він довів, чого вартий: сумлінний, відповідальний, той, хто не підведе. Мабуть, саме за цю надійність Тарас і отримав позивний “Цвях”. Адже це невелика, проте важлива деталь, що тримає міцно весь підрозділ: не гнеться під тиском, не випадає у найскладніший момент.
Тарас був уродженцем села Великі Бережці Кременецького району на Тернопільщині. Життєвий шлях юнака розпочався 29 жовтня 1999 року. Він виріс у багатодітній родині Степана та Олени разом із братом Іваном і сестрами Анастасією та Марією, закінчив місцеву школу, а у 2020 році – Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.
Працював учителем фізики й астрономії Кременецької школи №5, був гравцем футбольної команди “ВелБер” (с. Великі Бережці), що бере участь у чемпіонаті з футболу Кременецького району.
Тарас був учителем не просто за професією — він любив те, що робив. Щодня приходив до класу, пояснював закони фізики, ділився знаннями, працював із дітьми. Надійний друг і товариш, чудова, порядна людина.

Але Тарас залишив школу, бо закохався і переїхав до Білої Церкви на Київщині. Саме тоді, коли мав розпочатися новий етап його особистої історії, прийшла повістка. Війна втрутилася в життя людини, яка просто хотіла бути поруч зі своєю другою половинкою. Вже під час служби, 7 травня 2026 року, Тарас одружився з коханою Дарʼєю.
Солдат Тарас Цьома служив у артилерійському дивізіоні 210-го окремого штурмового полку. Свій останній бій прийняв 22 жовтня, не доживши до 27-річчя тиждень…
Загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність Батьківщини на одному з найгарячіших напрямків фронту. Серце воїна зупинилося під час виконання бойового завдання поблизу Олександрівки Краматорського району після прильоту ворожої авіабомби…


Із захисником попрощалися у Кременці.

Поховали Тараса Цьому у рідних Великих Бережцях. Символічно, що саме у день, коли захиснику мало би виповнитися 27 років — 29 жовтня 2026 року — в громаді оголосили день жалоби на знак глибокої пошани до його пам’яті.
Честь і вдячність Захисникові!
Євген Букет
Фото з сімейного архіву, Кременецька районна державна адміністрація
Підготовлено онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform спільно з Українським національним агентством Укрінформ та Українським інститутом національної памʼяті
Війна
На лівому березі Києва стабілізувалося водопостачання
На лівому березі Києва стабілізувався тиск у водопровідних мережах, водопостачання здійснюється у штатному режимі.
Як передає Укрінформ, про це комунальне підприємство «Київводоканал» повідомляє в Телеграмі.
«Наразі тиск у водопровідних мережах лівого берега столиці стабілізувався та відповідає нормативним показникам. Водопостачання лівобережної частини міста здійснюється у штатному режимі», – йдеться в повідомленні.
Фахівці «Київводоканалу» продовжують контролювати роботу водопровідної системи та працюють над відновленням стабільного водопостачання в інших районах столиці.
Як повідомляв Укрінформ, уранці 21 листлопада в Голосіївському, Святошинському, Солом’янському, Шевченківському Подільському районах та на лівобережній частині столиці спостерігаються зниження тиску у водопровідних мережах або тимчасова відсутність водопостачання.
-
Відбудова7 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Події1 тиждень agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
-
Суспільство5 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум