Богдан народився 12 листопада 1993 року в Івано-Франківську в родині медиків. Батько – хірург, мама – медична сестра. У сім’ї росли двоє хлопців – старший Богдан та молодший Роман. 

«Це були звичайні хлопчики – дуже шустрі, часом нечемні, галасливі. Але там, де був Богдан, завжди був порядок. Він був дуже наполегливим. Пам’ятаю, коли вперше сів на велосипед, то і падає, і встає, але за кілька хвилин вже їде», – пригадує мама Богдана, пані Олександра. 

Хлопець займався боксом, боротьбою, тхеквондо. Захоплення футболом привело Богдана у команду «Спартак», з якою він виборював свої перші відзнаки. 

«Де був Богдан, завжди був сміх і чудова атмосфера. Він дуже швидко вливався у колективи. Попри те, що був веселим, Богдан мав твердий характер і був принциповим: міг вступити у конфлікт, якщо відчував за собою правду. Любив чесність, порядок і дисципліну в усьому. Брат змалку був міцним і дуже сильним», – пригадує молодший брат Роман.

Розповідає, що у школі Богдан думав про медичний фах, але після 9-го класу вступив у Коломийський економіко-правовий фаховий коледж. Після нього продовжив навчання у Чернівецькому університеті, де здобув фах економіста. Паралельно з навчанням Богдан завжди працював. Він добре знався на техніці, любив автомобілі та вмів їх ремонтувати. 

На початку повномасштабної війни Богдан залишив усе. Разом із Романом вони здали кров на потреби фронту і вранці 25 лютого прийшли у військкомат. Того ж дня брати одягли військову форму.  

«Ніколи не забуду той перший день війни. Сини мені сказали: «Мам, ти ж знаєш, у нас одна-єдина Україна, і не буде ні другої, ні третьої, ні п’ятої… А тепер прийшла велика біда». Сини встали і пішли. Мені залишалось лише вимолювати у Бога, аби вони повернулись. Це були роки страшного очікування. Я тільки тим і жила, аби отримати повідомлення, аби бачити, що сини на зв’язку», – розповідає пані Олександра.

Каже, в ті перші дні на війні були не лише її сини, але й чоловік Роман. Він служив ще під час АТО, а коли почалась повномасштабна війна, додому приїхав не відразу. На позиціях переніс інфаркт і повернувся з війни з інвалідністю.   

Роман та Богдан розпочали службу у роті контрдиверсійної боротьби. Побратими називали Богдана «Борода». 

«У Богдана справді була борода, яка виділяла його. То хлопці його так назвали  ще під час військової підготовки, перед відправкою на фронт», – пригадує дружина бійця Ася.   

Вони познайомились у 2020 році. Коли почалась війна, Ася ще намагалась зупинити Богдана, але потім збагнула, що вмовляння марні. Хлопець  був твердим у своєму рішенні захищати країну.  

«У брата було велике бажання вчитись. Йому майже відразу довірили командувати відділенням. Очевидно, роздивились у ньому командирський хист, лідерство та  готовність взяти на себе відповідальність навіть тоді, коли її усі боялись. Таким був Бодя», – ділиться Роман. 

Після розформування контрдиверсійної роти Богдан та Роман перейшли служити у стрілецький батальйон. «Нас не цікавили підрозділи забезпечення чи інші тилові формування. Ми хотіли воювати», – наголошує Роман.  

Богдан пройшов складний бойових шлях, служив у 75-му батальйоні 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, згодом у 1-му батальйоні 106-ї окремої бригади Сил ТрО. Воював на різних посадах, згодом очолив стрілецьку роту. На Запорізькому напрямку брати стояли разом.  

«Вони обоє були командирами, підтримували один одного. Що розповідав Богдан? Говорив, що війна – це важко, а ще й величезна відповідальність перед хлопцями», – згадує дружина.

«Богдан був одним із перших, хто ставав у бій, вмів підняти за собою людей. За пораненими він йшов у найважчі ділянки, звідки можна було не повернутись. Ми завжди забирали вбитих і поранених після бою», – пригадує Роман.  

Розповідає, що на службі Богдан керувався гаслом: «Я вимагаю тільки те, що сам готовий зробити. А коли все погано, командир має зробити набагато більше, ніж від нього очікують». А ще Богдан відмінно володів тактичною медициною та завжди спішив на допомогу побратимам. 

«У Богдана змалку був хист допомагати людям і рятувати їх. На службі він ніколи не був бойовим медиком чи санітаром, але дуже добре вмів “латати” хлопців у польових умовах. Якось у нас був нічний бій у міській забудові, коли один із побратимів отримав поранення. До нього складно було добратися, але Боді вдалось. Він відтягнув його в укриття, а потім виніс на собі. Богдан тампонував йому рани, зупинив критичну кровотечу і зберіг йому не лише життя, але й кінцівку. І таких випадків, коли він надавав домедичну допомогу, було багато», – розповідає молодший брат.

Каже, що Богдан часто ходив розміновувати шляхи та дороги у Гуляйполі, якими переміщались його бійці, і це не було обов’язком для командира роти. Тоді він ще збивав ворожі БпЛА. Під час чергової такої вилазки на його очах ворожий дрон влучив у автомобіль військових.  

«Богдан відразу побіг до авто. У ньому один боєць був у критичному стані: у нього була пробита легеня і зупинялось дихання, а другий отримав численні осколкові поранення. Богдан відтягнув найважчого, після надання допомоги боєць почав дихати. Іншому наклав турнікети. Поки вони відходили, ворог вдруге вдарив по автівці. Вона згоріла вщент, а поранених бійців Богдан із побратимом вивезли із у стабпункт і це врятувало їм життя», – додає Роман.  

У червні 2024 року Богдан приїхав на кілька днів у відпустку до Івано-Франківська. Його кохана Ася чекала дитину і молодята вирішили розписатись. На весіллі були лише найближчі. А 25 грудня 2024-го у подружжя народився хлопчик.  

«Богдан хотів бути присутнім на пологах, але не встиг. Його відпустили на три дні. Він їхав усю ніч, щоб нас побачити. Ми разом обрали ім’я сину, назвали Арей», – розповідає дружина.     

Зізнається, тоді вона намагалась вмовити Богдана залишити службу заради сім’ї та сина. Але він відповідав твердо, що буде служити до останнього.  

«Ми ще планували поїхати у весільну подорож, на море, бо разом так ніде і не їздили. Хотіли взяти шлюб, облаштувати для себе будиночок… Його остання відпустка була у серпні 2025 року, а у вересні Богдан вирушив на фронт і ми більше не бачились», – згадує Ася.  

У листопаді 2025 року у Гуляйполі почалися важкі бої. Богдан та Роман зі своїми підлеглими тримали оборону міста. Противник постійно тиснув і ситуація стрімко погіршувалась.  

«Ми робили все, що можливо. 10 грудня я з побратимом потрапили у ворожу засідку, тоді я отримав кульове поранення. Вийти з оточення ворога без допомоги нам би не вдалось. Брат врятував нас. Богдану із побратимом вдалося зачистити будинок, з якого нас обстрілювали, і ми змогли вийти. Пораненого, в якого була перебита кістка та сухожилля, брат виніс на собі. Оскільки його  вчасно евакуювали, то медики врятували йому ногу», – розповідає Роман.

Каже, ситуація у Гуляйполі ставала катастрофічною. Окупантам вдалося охопити місто і активно просочуватись. Основні позиції ЗСУ залишались відрізаними. 

«Ми тримались до останнього. Коли перегруповувались, Богдан категорично відмовлявся виходити з міста до тих пір, поки не вийдуть всі його бійці. Він залишився їх прикривати», – говорить чоловік.

В оточеному місті ворог проник у будівлю, де були наші військові. Богдан першим вступив у стрілецький бій. Вже пізніше стане відомо, що тоді йому вдалося зупинити ворога, виграти дорогоцінний час для перегрупування та врятувати життя 19 військових.   

«Під ранок наступного дня противника вдалося вибити. Брат ціною власного життя вчергове продемонстрував готовність битися до останнього і знову ризикувати заради інших…», –  пригадує Роман.  

Тіло брата він виносив під ворожим вогнем, здолавши майже вісім кілометрів.  

«Богдан телефонував мені у той день вранці. Тоді ми змогли поговорити довше, ніж зазвичай. Він ще по відеозв’язку побачив сина. Розповідав, що вперше за багато днів йому вдалося поїсти гарячого супу. Вони тоді практично не їли кілька днів, а Богдан ще й захворів… Це була наша остання розмова», – пригадує дружина.  

17 грудня 2025 року Богдан отримав кульове поранення в голову, несумісне із життям. Його поховали 24 грудня на Алеї Героїв у селі Чукалівка біля Івано-Франківська. Того дня «Борода» мав отримати звання старшого лейтенанта. 

«25 грудня його сину, Арею Богдановичу, виповнився рік. Ми ще з Богданом говорили, якщо вдасться вийти, було б класно поїхати додому на Різдво і відсвяткувати його день народження. Але не склалося», – згадує Роман. 

«Ми так чекали, що сини мали приїхати на день народження онука… У мене страшенний біль. Ось вийду з хати і бачу Богдана, його усмішку, і ніби знову чую, коли він каже: «Мам, ще трошки зачекай і ми будемо вдома»… Син завжди  мені казав, що хоче бути лікарем. То оцю мрію він зміг реалізувати на фронті. Багато хлопців мені тепер дякують за те, що їх врятував Богдан», – додає пані Олександра. 

Лейтенанта Богдана Гучка посмертно нагороджено Хрестом бойових заслуг. Йому назавжди 32 роки. 

25 вересня 2026 року Івано-Франківська обласна рада ухвалила звернення до Президента Володимира Зеленського щодо присвоєння лейтенанту Гучку Богдану Романовичу звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Раніше таке ж звернення ухвалили депутати Івано-Франківської міськради. 

15 жовтня 2026 року Верховна рада підтримала це рішення більшістю голосів.  

«Він загинув так, як жив і служив, – попереду своїх побратимів, не перекладаючи небезпеки та відповідальності на інших. Його останній бій став продовженням усього його військового шляху – шляху воїна, який повертався за своїми під ворожим вогнем, рятував поранених, виносив загиблих і до останньої миті залишався вірним військовій присязі», – йдеться у зверненні облради.  

У Богдана Гучка залишились батько Роман, мама Олександра, дружина Ася, син Арей та брати-воїни Андрій та Роман. Роман продовжує службу у ЗСУ. Каже, що справу брата ще не завершено. 

Слава Герою! 

Ірина Дружук

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Про це кореспонденту Укрінформу розповів речник Морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Дрогаль.

«Зараз режим тиші, який запроваджений в межах проведення гуманітарної місії в місті Олешки, він чинний, він зберігається. Наші підрозділи, підрозділи морської піхоти та суміжні підрозділи Сил оборони України, не порушують цього режиму, ми його дотримуємося в повному обсязі. Щодо противника, то він намагався дискредитувати Збройні сили України, розповсюджуючи на своїх Телеграм-каналах інформаційні повідомлення, що начебто Сили оборони України порушують цей режим припинення вогню і навіть начебто завдають ударів по цивільному населенню в Олешках. Це не відповідає дійсності», – наголошує Дрогаль.

Як наголосив речник Морської піхоти, Сили оборони України не порушують цього режиму, а от противник натомість використовував режим припинення вогню для своїх військових цілей. Зокрема, за його словами, російські військові проводили різноманітні логістичні заходи, забезпечували свої підрозділи, евакуювали своїх убитих та поранених, ротували особовий склад, укріплювали свої позиції.

«Ми неодноразово фіксували за весь цей час розвідувальні БПЛА ворога, що моніторили операційну зону саме тут. І навіть було кілька разів, що вони зробили кілька скидів боєприпасів на наші позиції. На щастя, ніхто з наших військовослужбовців не постраждав від цих скидів», – зазначає речник.

Ще він звернув увагу, що напередодні режиму припинення вогню противник здійснював дистанційне мінування правобережжя, і в результаті цього дистанційного мінування є постраждалі і є загиблі.

Наразі, як акцентував речник, режим припинення вогню чинний. Що буде далі, як поводитиметься противник, дуже важко спрогнозувати. Дрогаль підкреслив, що Сили оборони готуються до будь-якого розвитку подій.

«Враховуючи ту тактику, яку ворог застосовував до початку режиму припинення вогню, можемо припускати, що поновляться обстріли, можливо, поновляться їхні спроби висувань в острівну зону та намагання там закріпитися. Але ми до цього готові, ми до цього готуємось і готові реагувати на будь-які зміни в оперативній обстановці», – прокоментував Дрогаль.

Як повідомляв Укрінформ, Меланія Трамп заявила, що добилася укладення локального перемир’я між Росією та Україною, яке стосується лише Олешків. За інформацією пресслужби Білого дому, сторони домовилися тимчасово припинити всі військові дії в Олешках, щоб забезпечити доставку гуманітарної допомоги та підготувати евакуацію цивільних через узгоджений безпечний коридор.

У Генеральному штабі Збройних сил України повідомили, що з ночі 27 жовтня Україна запроваджує режим припинення вогню у визначеному районі для проведення гуманітарної операції в Олешках.

Як заявив голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія, режим тиші триватиме до 22.59 неділі, 1 листопада.

Фото: надав Павло Дрогаль

Про це в інтерв’ю Укрінформу сказав CEO української defense-tech компанії UNWAVE Тарас Бублик.

«Дрони стають дедалі складнішими. Паралельно системи радіоелектронної боротьби ставатимуть розумнішими. Тому в найближчі роки технології безпілотників і засоби протидії їм розвиватимуться паралельно, постійно адаптуючись одне до одного», – сказав Бублик.

Серед напрямів розвитку технологій він бачить як вдосконалення вже наявних технологій, так і перспективи застосування таких новітніх технологій для протидії безпілотникам, як-от лазерних систем, електромагнітних імпульсів тощо. Головним викликом буде економічна доцільність таких рішень, адже в умовах війни навіть найдорожче обладнання може бути швидко знищене. Тому пріоритетом у найближчому майбутньому залишатимуться ефективні та масштабовані засоби як ураження, так і захисту.

Бублик також зазначив, що інтеграція штучного інтелекту дозволятиме ефективніше працювати з різними протоколами зв’язку і протидіяти дедалі автономнішим безпілотникам. На тлі стрімкого зростання обсягів інформації з поля бою ШІ допомагатиме швидше зіставляти дані, відсіювати зайве та формувати ціліснішу картину обстановки.

Представник оборонного сектору констатував, що наразі найбільшим викликом у протидії дронам є те, що універсального засобу не існує, потрібні комплексні рішення. Дрони швидко адаптуються та вдосконалюються, стають більш автономними, отже протидія дедалі більше потребує комплексного підходу.

«Ідеться про поєднання радіоелектронної розвідки з радарами, оптичними, тепловізійними, акустичними та іншими засобами виявлення. А також про швидку обробку й злиття даних між ними», – зазначив Бублик.

Не менш важливим, за його словами, є правильний вибір засобу безпосередньої протидії відповідно до типу загрози: не тільки якомога раніше побачити й класифікувати дрон, а й швидко визначити найбільш ефективний і економічно доцільний спосіб його нейтралізації.

Окремою проблемою, за словами Бублика, є масштаб: сучасне поле бою генерує такий обсяг сенсорної інформації, що людина фізично не встигає її аналізувати в реальному часі. Саме тому дедалі важливішими стають автоматизація, штучний інтелект та злиття даних.

Як повідомляв Укрінформ, командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді заявив, що українські інженери вже розробили перші засоби протидії реактивним «Шахедам» та провели їхні перші успішні запуски зі збиттями.

Фото: UNWAVE