Свій-чужий, віктимна поведінка, одеська мова: обговорили найпопулярніші маніпуляції травмованого суспільства
Знаємо, що ви втомились від мовних срачів, але поки сперечаєтесь — сили і час значить є. Ці провокації/аргументи/тези (неважливо як їх називати), точно траплялись кожному після 24 лютого. Чому?
Гібридна війна, у якій мовне питання було основним аргументом, принесла багато трьохсотих. І варто зважати, що травмоване суспільство, може досить гостро реагувати на якісь питання. В Одесі можна почути: «… та какая разница, я волонтерю, доначу на ЗСУ, а вы мне еще и упреки за язык предъявляете» так само часто, як і «Ви говорите мовою агресора, підтримуєте війну». Це наша реальність, яка свідчить про травмованість. Це слова Ярослави Вітко-Присяжнюк — представниці Уповноваженого із захисту державної мови в Україні, разом із якою ми і зробили цей матеріал.
Одеською — це не російською
В гуглі є сторінка «русский язык Одессы», у якій говориться, що територіально тут розмовляють російською мовою з додаванням грецької, італійської, української та їдишу. Кажуть, що ця мова навіть знайшла місце у літературі — в «Одеських розповідях» Ісаака Бабеля. Почути її, саме ту одеську мову, вже й на вулицях Молдаванки не вийде, не кажучи про великі спальні райони, бо розмовляє нею зараз досить мало людей.
«Про одеську мову складалась велика кількість казок та легенд, і це ще один, змальований російською імперією образ, причетний до Одеси. Якщо сприймати, що це та мова, яка зображена у російському серіалі «Ліквідація» або щось на неї схоже, то де вона зараз реально лунає? Чи є в Одесі люди, які досі говорять їдишем? Величезна кількість одеситів, які пам’ятають та спілкуються цією мовою, вже відійшли або здебільшого є тими самим мігрантами до Ізраїлю чи Америки. Так говорили на початку ХХ століття. Але не зараз. А вимова російських слів на український манер, додаючи «шо» та «ге» — це не одеська мова, а просто безграмотна російська», — додала представниця Уповноваженого.
Зараз ця тенденція відходить від публічного простору і залишається десь в приватних бесідах, бо апелювання до того, що це діалект — вже не працює. Як і «у нас все життя були рублі», бо викреслювати 30 гривневих років при середній продовжуваності життя: 63 роки у чоловіків та 73 роки у жінок, як мінімум незрозуміло. Так, це саме той приклад з початку березня, коли відвідувачка готелю влаштувала шоу щодо немодної української, вічних рублів та своєї матері у селі, якої вона стидається. І саме та, яка потім вибачалась
Як додала Ярослава, ми насправді побачили надзвичайно яскравий приклад людини, зараженої російською пропагандою. Так дається взнаки російська музика, фільми та культура. Ти говоритимеш рублі, якщо щодня цю мову всотуєш не скільки від оточення, а від продукту, який споживаєш.
«Ми, українці, все ж є народом постколоніальним, як не крути, і минуло хоч вже 30 років, одужання поступово відбувається, але відбиток на світогляді та ментальності залишився. Для постколоніальних народів характерне явище культурного плазування — колонізований народ сприймає мову та культуру свого колонізатора як щось краще. Наративи Радянського союзу говорили про українську, яка не годиться ні для чого серйозного. Наприклад, Григорій Квітка-Основ’яненко написав “Марусю” — повість, яка стала першим твором сентименталізму, посперечавшись зі своїм другом, що зможе українською створити якийсь серйозний твір. І це був початок XIX століття. Пізніше були Тарапунька и Штепсель, а потім і сітком про няню Віку. Це приклади меншовартості, що всі тут неосвічені, дурні і недалекі, які приїжджають до великої москви. Така собі російська адаптація американської мрії”, — коментує експертка.
Віктимна поведінка україномовних
Питання мовного булінгу досить відносне, бо одна справа, коли йде порушення мовного законодавства, а інша — побутове життя. Створилась певна субкультура бідкання у соціальних мережах на важку долю україномовних у таких містах як Одеса.
«Подібним світоглядом і ставленням вони несвідомо заганяють себе в мовне гетто, постійно «потерпаючи» за свою позицію спілкуватися українською. І як наслідок повторюють цим самим пропагандистську тезу про те, що українській мові не місце в Одесі, несуть в маси ідею того, що українськомовним тут важко і страшно, тому свою мову краще залишити при собі, гостям міста і тим, хто хоче перейти на українську», — відзначила співрозмовниця.
Чи можна стверджувати, спираючись на одну-дві історії, що це типова ситуація у місті? Напевно, що ні, бо так само можна знайти одну-дві історії підтримки оточення та легкого переходу на мову у побутовому житті. Проте це бідкання створює певний образ, здебільшого у мережі, той самий — про ватну Одесу. Після того, як російська мова не вберегла одеситів від ракет, позиція містян, навіть радикальних, сильно змінилась.
«В Одесі ситуація далека від ідеальної, але порівнюючи з тим, що було тут 10 років тому — небо і земля. А що таке 10 років для розвитку суспільства і формування суспільного світогляду? Місто, якому десятками років насаджувалася роль «сталіци Наваросіі» із супутнім втягуванням в парадигму російської мови і культури, не може за одним махом чарівної палички защебетати українською. Одеситів, яким роками у вуха п’ятою колоною кремля нашіптувалося “какаяразніцанакакомязикє” і страшні бабайки про “ущємлєніє рускагаварящіх”, ще якийсь час буде тригерити від мовного питання. Але ми працюємо над цим і багато роботи пророблено вже», — написала Ярослава у Facebook.
Маніпулювання російськомовними військовими
Мова — надпростий метод відокремлення свій-чужий. Згадати ту саму паляницю чи інші популярні слова із «паролів». Або щось страшніше: коли українські військові звільнили окуповані території, а люди у підвалах просто не знали, хто до них звертається: свої чи чужі? Таке ж питання до українців за кордоном, розмовляючи російською на вулицях, наприклад Польщі, чи враховуєте, що вас можуть прийняти за росіянина?
«Мова — головна ознака нації і це не пусті слова. Вчені, лінгвісти, філософи довели цю тезу, але яскраво вона проявилась після 24 лютого. 23 лютого деякі засинали, як населення України, а прокидались вже громадянами. Відбулось загострення самосвідомості, національної свідомості», — наголосила Ярослава.
Не здається, що людям, які знаходяться у відносно спокійних областях, використовувати задля своїх маніпуляцій хлопців, що в окопах моляться російською, щонайменше дивно? Бо ті, хто побував на деокупованих територіях, яскраво бачать контраст і окупанти звільнили їх від бажання спілкуватись російською. Проте поки ви не військовий в окопі, навряд чи маєте моральне право апелювати до їхньої поведінки задля свого прикриття. Ярослава поділилась з нами історією: «Питанням дерусифікації я займаюсь з кінця 2016 року. За цей час жодного разу не чула від військових, що я займаюсь маячнею. Тому дратує ситуація, коли до цього вдаються люди, які жодного стосунку до фронту не мають. Тому особисто я вже стала розповідати, що мій чоловік воює вже понад 6 років і підтримує як мої переконання, так і мовний закон… У нас з чоловіком є друг із Дніпра. 24 лютого він був у складі 36 бригади, яка стояла у Маріуполі. Потім був серед тих морпіхів, які проривались у квітні на Азовсталь, отримав кілька поранень. Тоді багато людей загинуло, а він і його побратими потрапили у полон. Його змогли повернути десь за сім місяців. Зазвичай говорить російською, але коли дзвонив моєму чоловіку, то почав мнутись так: «я плохо разговариваю, но я навчусь, я стараюсь». Скажіть цьому хлопцю, що ми займаємось фігнею? Таких прикладів чимало. Військові справді стараються».
Що треба пам’ятати, ми з військовими зростали разом в однакових умовах, навчальних закладах, в тому ж культурному полі. Всі однаковою мірою зросійщені, але тенденція у ЗСУ все ж берегти свою національну ідентичність. Тому, якщо наші службовці стараються, чому ми не можемо?
На противагу російськомовним військовим йдуть україномовні злочинці. Для прикладу ми взяли пост колишнього ексрадника ОП Олексія Арестовича стосовно скандалу із «криптанами із Франика», які влаштовували у Києві секс-вечірки: «Якщо ґвалтівник розмовляв з жертвою українською, чи повинна ця дівчина вважати, що українська — мова агресора і в ній, цій мові, здавна закладені глибокі ідеологічні ґвалтівні патерни». Взагалі потреба пояснювати цю думку, те ж саме, що і роз’яснювати ознаки расизму. Не кожен темношкірий — вбивця, не кожна білявка — тупа, не кожен україномовний — святий. Бо мова — елемент людини, проте вона ніяк не впливає на її виховання, моральні принципи, бажання порушувати правила ПДР, робити дурні чи небезпечні вчинки. До чого тут питання мови, і чому у випадку злочинів на цьому акцентують увагу?
За останні роки українська ожила, більше немає сухого офіціозу та виключно лексикону, яким послуговувався Шевченко. З’явилось багато контенту, який допомагає зайняти мові свою нішу у побутовому житті. Чому ми наголошуємо саме на побутовому житті, бо мова часто опиняється у декоративній позиції, ніби вона експонат у музеї. Українською можна сваритись, торгуватись, доводити теорії, кохати, а також бити, стріляти, вбивати.
«Вона може бути тошнотно-ніжною, а може бути наскільки твердою і міцною, як останній цвях у домовині ворога», — написали у Демократичній сокирі.
Так чому ж ми так навчались і звикли? Чому мова міжетнічного спілкування у болгарів, гагаузів та молдаван у Одеській області — російська? Це все результати політики зросійщення і бажання створити надлюдину під назвою хомосоветікус.
Зросійщення саме у Радянському союзі відбувалось не під соусом, що російська мова краща — її називали мовою міжетнічного спілкування. Тому з часом, коли ця думка огортала наш побут, навчання, роботу — з’явився вираз: «разговаривай на нормальном языке». Зневага до свого — результат системної політики, яка починалась зі шкіл, бо вчителі російської отримували надбавку, більше годин викладання, тобто привілеї. І далі за схемою, у ВНЗ і на виході ми мали «русскоговорящего товарища». Розвиток та зростання було неможливим без російської мови. А наразі кожен, хто хоче у вільній Україні розвивати свою культуру, затаврований, як неонацист.
Мова зазнавала тривалого лінгвоциду через репресії, «Розстріляне Відродження», навчання у ВНЗ винятково російською, формування «гармонійних» правописів і це було, як за часів Петра І, Олександра III, Миколи ІІ так і за чинного їхнього президента. Щоб не бути голослівною, рандомно наведемо кілька історичних подій.
У 1677 році Патріарх московський Іоаким наказав видерти з українських книжок аркуші «не подібні до книг московських». Наступного століття у 1729 році Петро ІІ наказав переписати з української на російську всі державні постанови і розпорядження. Вже у 1847 відбувся розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших. Для прикладу у 1903 — на відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою. 2022 рік — перше, що вчинили окупанти у Маріуполі — змінили таблички з назвою міста на російськомовні. Бо для росії мовне питання на часі завжди. То чому для нас це не зараз?
P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.
В Україні протезування безкоштовне. Але постраждалі внаслідок бойових дій не завжди поінформовані, або не вірять у можливості української медицини, тому часто шукають можливості протезування за кордоном. Так, для отримання якісного протеза в Україні потрібно пройти певні бюрократичні процедури. В Україні та Одесі встановлюють сучасні протези і роблять це безоплатно та якісно. “Дайджест Одеси” поспілкувався із військовослужбовцем, який переніс травматичну ампутацію та центром протезування, ортезування та реабілітації “Без обмежень” в Одесі.
Можна навчитись ходити та бігати, треба лише захотіти
Роман родом із Тернополя, а в Одесі живе близько 9 років. Минулого червня під час виконання бойового завдання в Херсонській області отримав уламкове поранення, що призвело до травматичної ампутації. Розповідає, що коли лежав у госпіталі у Вінницькій області, то щодня відчувався сильний фантомний біль, зараз вже рідше, але інколи ніби б’є струмом у нозі. У госпіталі було багато військовослужбовців зі схожими пораненнями і всі самостійно обирали центри для протезування.
“В перший день на протезі вже зміг піти, але не довго, бо розболілась нога. Це було у вересні. До протеза треба звикнути, адже нижче коліна нічого не відчуваєш. Тому не все відразу, а потрошки. Чим більше ходиш, тим більше навчаєшся. Наприклад, ходити сходами у переході. Зараз нормально себе відчуваю. Краще, коли нога своя, але можна навчитись ходити, бігати, треба лише захотіти. А до центру приходжу лише тоді, коли щось болить чи заважає, таке все ж трапляється. Тут перевіряють, замінюють необхідне”, — поділився військовослужбовець.
Ірина, представник центру “Без обмежень” в Одесі зазначає, що кожному дуже хочеться допомогти: “Наші герої заслуговують найкращого. Поки ми працюємо, то стаємо ніби сім’єю. Після ампутації людина психологічно почувається неповноцінною, ніби життя минуло. Ми ж намагаємось пояснити, що це не окрема річ, а нога. Важливо мати бажання ходити, я бачу людей, котрі горять бажанням та хочуть стати на протез. У них це вдається. Військові між собою тісно спілкуються, коли бачать позитивний досвід, то отримують більше прагнення. Адже вставати на протезі — страшно. Ми намагаємося показати, що все буде добре, і людина не залишиться з проблемою сам на сам”.
Хто та як може отримати протез коштом держави
Протези — це технічні засоби реабілітації, які можна безоплатно отримати від держави й водночас пройти реабілітаційний курс з користування ними. На них можуть претендувати:
- особи з інвалідністю;
- діти з порушеннями опорно-рухового апарату;
- військовослужбовці;
- мирні громадяни, які дістали поранення внаслідок військової агресії російської федерації проти України;
- ті, на кого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Щоб отримати безоплатний протез або інший технічний засіб реабілітації слід пройти кілька кроків процедури:
- Подати заяву та повний пакет документів або до ЦНАП, або до органу соціального захисту населення, або через електронний кабінет особи з інвалідністю;
- Ознайомитися з інформацією про технічні засоби реабілітації та переліком підприємств, які забезпечують протезами в рамках державної підтримки;
- Отримати від Фонду соціального захисту інвалідів повідомлення про ухвалене рішення та сформоване електронне направлення;
- Звернутися до обраного вами підприємства із заявою. Пам’ятайте, ви маєте право поміняти підприємство на інше протягом 14 календарних днів з моменту звернення;
- На підприємстві вам підберуть протез та сформують замовлення для індивідуального засобу реабілітації або анкету для серійного засобу реабілітації.
- Вам потрібно перевірити та підписати замовлення або анкету;
- Після примірки протеза, якщо він вам підійшов, підпишіть замовлення або анкету повторно та акт приймання-передачі робіт;
- Отримайте протез, настанову щодо експлуатації та гарантійний талон.
Етапи протезування
Важливо, що пацієнт самостійно обирає центр у якому протезуватиметься. Жодна з організацій, яка займається документами чи лікарі не мають направляти. Людина ознайомлюється із переліком сертифікованих закладів, може поспілкуватись з працівниками та пацієнтами, прийняти рішення. Надалі у цьому ж підприємстві потрібно буде обслуговувати протез.
Після ампутації є можливості повернення до активного життя та соціального статусу. Початкові етапи складні та болючі, але для протезування потрібна правильно сформована кукса.
Пацієнт має рекомендації по догляду за раною, формуванню кукси, підтримці суглобів, техніці бинтування. Спочатку кінцівка набрякла, а для протезування потрібно, щоб щонайменше протягом 4 днів, вона не змінювалась у розмірі. Тоді протезисти роблять гіпсовий зліпок, куксоприймач та замовляють комплектувальні протезу. Далі приміряють, пробують, роблять приймач максимально комфортним. Це індивідуальний вибір, тому потрібно працювати безпосередньо з людиною. Неможливо точно сказати за який час людина зможе ходити, комусь і 30 хвилин достатньо, аби зрозуміти процес, комусь важче. Але тут взнаки дається вік, тяжкість поранень, бажання.
Перший час може траплятись підвищене потовиділення, але кукса адаптується. Також у 5-7% може виникнути індивідуальна непереносимість до матеріалів, тоді змінять метод фіксації. Ставши на протез, зменшується навантаження на хребет і тіло повертається до свого анатомічного положення. Протягом півроку-року кукса зменшується, зникає набряк і використовується спеціальна панчоха, аби заповнити втрачений об’єм.
Протези: мобільність, вартість, експлуатація
Важливу роль грає мобільність протеза, яка має чотири ступені. Українські військовослужбовці отримують протези із найвищою мобільністю, що за функціями та можливостям відповідає здоровій кінцівці.
На кожен протез є гранична ціна, яка для військових збільшена утричі. Тому комплектуючі дорожчі. Більшість колінних вузлів — механічні пристрої, що забезпечують зворотний зв’язок з пацієнтом, амортизацію при ходьбі і автоматичне розгинання.
Здебільшого деталі протеза замовляють у Великій Британії, Німеччині, Америці та Японії. “Без обмежень” має власне виробництво саме вузлів, опираючись на досвід іноземних колег, створили конкурентні вироби. І хоч цей засіб є дорогим, відсутність потреби у транспортуванні та розмитненні позитивно впливає на вартість.
“Одновісні вузли, які зображені на фото, виконані нашим підприємством, мають додаткову зону буфера для пом’якшення режиму ходьби. Усі вироби є гідравлічними та можуть застосовуватись із механічним кріпленням куксоприймача. Це потрібно для додаткової фіксації, якщо на кінцівці залишається мало м’яких тканин, аби людина не вислизнула із протеза”, — розповідає протезист центру “Без обмежень” Сергій.
Виготовлення протеза залежить від особливостей пацієнта, але при вторинному протезуванні займає близько 2-3 тижнів. Оптимальний час виготовлення протеза гомілки — 15 днів, а стегна — 20 днів.
Пацієнт отримує один основний протез та один гігієнічний для купання. Перший є більш функціональним, а другий — можна мочити. Основний протез експлуатується три роки, а гігієнічний — п’ять років. Після чого знову за державні кошти відбувається заміна протезів. На період використання передбачено і ремонт, проте його вартість не має перевищувати 70% від граничної вартості.
Є і спортивні протези, тут треба додати документи, які свідчать про потребу через заняття певними видами спорту. Українські ветерани беруть участь у спортивних змаганнях і перемагають. Нагадаємо, як маленька Саша Паскаль, яка у травні минулого року втратила ногу через ракетний удар по селищу Затока, вперше після трагедії виступила на змаганнях з художньої гімнастики. І перемогла.
Первинне протезування в Україні піднялось на багато щаблів вперед наразі, дуже високою ціною. Проте сьогодні ми можемо забезпечити наше населення якісними виробами і допомогти їм повернутись до соціального та активного життя. До того ж на початку потрібен нагляд протезиста, контроль ходьби, зміна куксоприймачів, обслуговування самого засобу. Із повномасштабною війною відзначили складність ампутацій, тяжкі поранення, проте нас це стимулює розробляти нове, аби українські захисники мали повноцінне майбутнє, яке нам і дарують!
Фото: «Без обмежень»
За период с 1 августа по сегодня, 14 сентября, из портов Большой Одессы вышло более 130 судов с продовольствием. Экспортировано 3,1 млн тонн агропродукции.
В Министерстве инфраструктуры Украины отметили, что всего из портов «Одесса», «Черноморск» и «Южный» вышли уже 134 судна, в Азию — 71, в Европу — 44, а в Африку — 19.
Среди этих судов были и зафрахтованы Всемирной продовольственной программой ООН, противодействующей голоду в мире. Так украинская пшеница попала в Йемен и Эфиопию, где продовольственная катастрофа.
В планах экспортировать всеми видами транспорта не менее 8 млн тонн. Пока что самый большой караван, отправленный из портов Большой Одессы по этой инициативе составил 13 судов, которые перевозили 282,5 тыс. тонн украинской агропродукции.
В течение двух дней, 15-16 сентября, в Консультативно-диагностическом центре №6 пройдут Дни проверки слуха. Каждый желающий до 60 лет может бесплатно пройти аудиометрию и проконсультироваться с врачом.
Проверить слух можно с 09:00 до 17:00 в поликлинике №6, расположенной на ул. Маршала Говорова, 26а. Чтобы не было очередей, есть предварительная запись по номеру: (048) 797 28 88.
Аудиометрия позволяет оценить остроту слуха. Эту диагностику рекомендовано проводить раз в 5 лет, но если работаете или часто находитесь в шумных условиях – нужно проверять чаще. Обычно понижение слуха происходит постепенно, поэтому самостоятельно оценить себя невозможно. Имея аудиограмму, врач сможет предоставить рекомендации и профилактические мероприятия.