Свій-чужий, віктимна поведінка, одеська мова: обговорили найпопулярніші маніпуляції травмованого суспільства
Знаємо, що ви втомились від мовних срачів, але поки сперечаєтесь — сили і час значить є. Ці провокації/аргументи/тези (неважливо як їх називати), точно траплялись кожному після 24 лютого. Чому?
Гібридна війна, у якій мовне питання було основним аргументом, принесла багато трьохсотих. І варто зважати, що травмоване суспільство, може досить гостро реагувати на якісь питання. В Одесі можна почути: «… та какая разница, я волонтерю, доначу на ЗСУ, а вы мне еще и упреки за язык предъявляете» так само часто, як і «Ви говорите мовою агресора, підтримуєте війну». Це наша реальність, яка свідчить про травмованість. Це слова Ярослави Вітко-Присяжнюк — представниці Уповноваженого із захисту державної мови в Україні, разом із якою ми і зробили цей матеріал.
Одеською — це не російською
В гуглі є сторінка «русский язык Одессы», у якій говориться, що територіально тут розмовляють російською мовою з додаванням грецької, італійської, української та їдишу. Кажуть, що ця мова навіть знайшла місце у літературі — в «Одеських розповідях» Ісаака Бабеля. Почути її, саме ту одеську мову, вже й на вулицях Молдаванки не вийде, не кажучи про великі спальні райони, бо розмовляє нею зараз досить мало людей.
«Про одеську мову складалась велика кількість казок та легенд, і це ще один, змальований російською імперією образ, причетний до Одеси. Якщо сприймати, що це та мова, яка зображена у російському серіалі «Ліквідація» або щось на неї схоже, то де вона зараз реально лунає? Чи є в Одесі люди, які досі говорять їдишем? Величезна кількість одеситів, які пам’ятають та спілкуються цією мовою, вже відійшли або здебільшого є тими самим мігрантами до Ізраїлю чи Америки. Так говорили на початку ХХ століття. Але не зараз. А вимова російських слів на український манер, додаючи «шо» та «ге» — це не одеська мова, а просто безграмотна російська», — додала представниця Уповноваженого.
Зараз ця тенденція відходить від публічного простору і залишається десь в приватних бесідах, бо апелювання до того, що це діалект — вже не працює. Як і «у нас все життя були рублі», бо викреслювати 30 гривневих років при середній продовжуваності життя: 63 роки у чоловіків та 73 роки у жінок, як мінімум незрозуміло. Так, це саме той приклад з початку березня, коли відвідувачка готелю влаштувала шоу щодо немодної української, вічних рублів та своєї матері у селі, якої вона стидається. І саме та, яка потім вибачалась
Як додала Ярослава, ми насправді побачили надзвичайно яскравий приклад людини, зараженої російською пропагандою. Так дається взнаки російська музика, фільми та культура. Ти говоритимеш рублі, якщо щодня цю мову всотуєш не скільки від оточення, а від продукту, який споживаєш.
«Ми, українці, все ж є народом постколоніальним, як не крути, і минуло хоч вже 30 років, одужання поступово відбувається, але відбиток на світогляді та ментальності залишився. Для постколоніальних народів характерне явище культурного плазування – колонізований народ сприймає мову та культуру свого колонізатора як щось краще. Наративи Радянського союзу говорили про українську, яка не годиться ні для чого серйозного. Наприклад, Григорій Квітка-Основ’яненко написав “Марусю” – повість, яка стала першим твором сентименталізму, посперечавшись зі своїм другом, що зможе українською створити якийсь серйозний твір. І це був початок XIX століття. Пізніше були Тарапунька и Штепсель, а потім і сітком про няню Віку. Це приклади меншовартості, що всі тут неосвічені, дурні і недалекі, які приїжджають до великої москви. Така собі російська адаптація американської мрії”, — коментує експертка.
Віктимна поведінка україномовних
Питання мовного булінгу досить відносне, бо одна справа, коли йде порушення мовного законодавства, а інша — побутове життя. Створилась певна субкультура бідкання у соціальних мережах на важку долю україномовних у таких містах як Одеса.
«Подібним світоглядом і ставленням вони несвідомо заганяють себе в мовне гетто, постійно «потерпаючи» за свою позицію спілкуватися українською. І як наслідок повторюють цим самим пропагандистську тезу про те, що українській мові не місце в Одесі, несуть в маси ідею того, що українськомовним тут важко і страшно, тому свою мову краще залишити при собі, гостям міста і тим, хто хоче перейти на українську», — відзначила співрозмовниця.
Чи можна стверджувати, спираючись на одну-дві історії, що це типова ситуація у місті? Напевно, що ні, бо так само можна знайти одну-дві історії підтримки оточення та легкого переходу на мову у побутовому житті. Проте це бідкання створює певний образ, здебільшого у мережі, той самий — про ватну Одесу. Після того, як російська мова не вберегла одеситів від ракет, позиція містян, навіть радикальних, сильно змінилась.
«В Одесі ситуація далека від ідеальної, але порівнюючи з тим, що було тут 10 років тому — небо і земля. А що таке 10 років для розвитку суспільства і формування суспільного світогляду? Місто, якому десятками років насаджувалася роль “сталіци Наваросіі” із супутнім втягуванням в парадигму російської мови і культури, не може за одним махом чарівної палички защебетати українською. Одеситів, яким роками у вуха п’ятою колоною кремля нашіптувалося “какаяразніцанакакомязикє” і страшні бабайки про “ущємлєніє рускагаварящіх”, ще якийсь час буде тригерити від мовного питання. Але ми працюємо над цим і багато роботи пророблено вже», — написала Ярослава у Facebook.
Маніпулювання російськомовними військовими
Мова — надпростий метод відокремлення свій-чужий. Згадати ту саму паляницю чи інші популярні слова із «паролів». Або щось страшніше: коли українські військові звільнили окуповані території, а люди у підвалах просто не знали, хто до них звертається: свої чи чужі? Таке ж питання до українців за кордоном, розмовляючи російською на вулицях, наприклад Польщі, чи враховуєте, що вас можуть прийняти за росіянина?
«Мова — головна ознака нації і це не пусті слова. Вчені, лінгвісти, філософи довели цю тезу, але яскраво вона проявилась після 24 лютого. 23 лютого деякі засинали, як населення України, а прокидались вже громадянами. Відбулось загострення самосвідомості, національної свідомості», — наголосила Ярослава.
Не здається, що людям, які знаходяться у відносно спокійних областях, використовувати задля своїх маніпуляцій хлопців, що в окопах моляться російською, щонайменше дивно? Бо ті, хто побував на деокупованих територіях, яскраво бачать контраст і окупанти звільнили їх від бажання спілкуватись російською. Проте поки ви не військовий в окопі, навряд чи маєте моральне право апелювати до їхньої поведінки задля свого прикриття. Ярослава поділилась з нами історією: «Питанням дерусифікації я займаюсь з кінця 2016 року. За цей час жодного разу не чула від військових, що я займаюсь маячнею. Тому дратує ситуація, коли до цього вдаються люди, які жодного стосунку до фронту не мають. Тому особисто я вже стала розповідати, що мій чоловік воює вже понад 6 років і підтримує як мої переконання, так і мовний закон… У нас з чоловіком є друг із Дніпра. 24 лютого він був у складі 36 бригади, яка стояла у Маріуполі. Потім був серед тих морпіхів, які проривались у квітні на Азовсталь, отримав кілька поранень. Тоді багато людей загинуло, а він і його побратими потрапили у полон. Його змогли повернути десь за сім місяців. Зазвичай говорить російською, але коли дзвонив моєму чоловіку, то почав мнутись так: «я плохо разговариваю, но я навчусь, я стараюсь». Скажіть цьому хлопцю, що ми займаємось фігнею? Таких прикладів чимало. Військові справді стараються».
Що треба пам’ятати, ми з військовими зростали разом в однакових умовах, навчальних закладах, в тому ж культурному полі. Всі однаковою мірою зросійщені, але тенденція у ЗСУ все ж берегти свою національну ідентичність. Тому, якщо наші службовці стараються, чому ми не можемо?
На противагу російськомовним військовим йдуть україномовні злочинці. Для прикладу ми взяли пост колишнього ексрадника ОП Олексія Арестовича стосовно скандалу із «криптанами із Франика», які влаштовували у Києві секс-вечірки: «Якщо ґвалтівник розмовляв з жертвою українською, чи повинна ця дівчина вважати, що українська – мова агресора і в ній, цій мові, здавна закладені глибокі ідеологічні ґвалтівні патерни». Взагалі потреба пояснювати цю думку, те ж саме, що і роз’яснювати ознаки расизму. Не кожен темношкірий — вбивця, не кожна білявка — тупа, не кожен україномовний — святий. Бо мова — елемент людини, проте вона ніяк не впливає на її виховання, моральні принципи, бажання порушувати правила ПДР, робити дурні чи небезпечні вчинки. До чого тут питання мови, і чому у випадку злочинів на цьому акцентують увагу?
За останні роки українська ожила, більше немає сухого офіціозу та виключно лексикону, яким послуговувався Шевченко. З’явилось багато контенту, який допомагає зайняти мові свою нішу у побутовому житті. Чому ми наголошуємо саме на побутовому житті, бо мова часто опиняється у декоративній позиції, ніби вона експонат у музеї. Українською можна сваритись, торгуватись, доводити теорії, кохати, а також бити, стріляти, вбивати.
«Вона може бути тошнотно-ніжною, а може бути наскільки твердою і міцною, як останній цвях у домовині ворога», — написали у Демократичній сокирі.
Так чому ж ми так навчались і звикли? Чому мова міжетнічного спілкування у болгарів, гагаузів та молдаван у Одеській області — російська? Це все результати політики зросійщення і бажання створити надлюдину під назвою хомосоветікус.
Зросійщення саме у Радянському союзі відбувалось не під соусом, що російська мова краща — її називали мовою міжетнічного спілкування. Тому з часом, коли ця думка огортала наш побут, навчання, роботу — з’явився вираз: «разговаривай на нормальном языке». Зневага до свого — результат системної політики, яка починалась зі шкіл, бо вчителі російської отримували надбавку, більше годин викладання, тобто привілеї. І далі за схемою, у ВНЗ і на виході ми мали «русскоговорящего товарища». Розвиток та зростання було неможливим без російської мови. А наразі кожен, хто хоче у вільній Україні розвивати свою культуру, затаврований, як неонацист.
Мова зазнавала тривалого лінгвоциду через репресії, «Розстріляне Відродження», навчання у ВНЗ винятково російською, формування «гармонійних» правописів і це було, як за часів Петра І, Олександра III, Миколи ІІ так і за чинного їхнього президента. Щоб не бути голослівною, рандомно наведемо кілька історичних подій.
У 1677 році Патріарх московський Іоаким наказав видерти з українських книжок аркуші «не подібні до книг московських». Наступного століття у 1729 році Петро ІІ наказав переписати з української на російську всі державні постанови і розпорядження. Вже у 1847 відбувся розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших. Для прикладу у 1903 — на відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою. 2022 рік — перше, що вчинили окупанти у Маріуполі — змінили таблички з назвою міста на російськомовні. Бо для росії мовне питання на часі завжди. То чому для нас це не зараз?
P.S: У цій рубриці немає редакційних статей і матеріал відображає виключно точку зору автора.
В грудні 2023 року в приміщенні Radisson Hotel City Centre Odessa відбувся Одеський Експортний Форум, який об`єднав представників транспортної галузі, дипломатів, економістів, державних службовців та фахівців інших суміжних галузей для обговорення актуальних, на нинішній час, питань експорту та логістики в Одеському регіоні та Україні в цілому.
Організаторами заходу виступили Агенція Регіонального Розвитку Одеської області, UKRSIBBANK BNP Paribas Group та Регіональний офіс міжнародного співробітництва в Одеській області. Партнер форуму – Агенція міжнародних експедиторів України.Ми вперше проводимо Експортний форум, – зауважив Директор
Ми вперше проводимо Експортний форум, – ЗАУВАЖИВ ДИРЕКТОР
Агенції Регіонального Розвитку Одеської Області Сергій Кононенко, – це пов`язано з певними змінами, які відбулись в економіці країни, транспортній галузі та логістиці під час воєнного стану в Україні. Мета форуму – не тільки об`єднати за круглим столом фахівців та лідерів транспортної сфери, але й ознайомити учасників з тими здобутками, які зробила офіційна влада для сприяння розвитку економіки, бізнесу і, відповідно, добробуту Одеського регіону в такий непростий для нашої країни час.
В рамках Одеського Експортного Форуму Представник Міністерства Закордонних Справ України Петро Сухомейло провів презентацію платформи Nazovni, як одного з потужних державних сервісів глобалізації бізнесу.
Доповідь провідного фахівця UKRSIBBANK Юлії Пінєгіної щодо особливостей валютного нагляду в умовах воєнного стану та виступ сертифікованого експерта Торгово – Промислової Палати України з питань експорту до ЄС Миколи Ларіна, безумовно, поповнили багаж знань та розширили світогляд запрошених до участі у Форумі гостей.
Окремим блоком Одеського Експортного Форуму була дискусія провідних гравців експортного сектору Одеського регіону, серед яких – Дмитро Казанін, власник та директор ТОВ «Теус Термінал», Володимир Гузь, комерційний директор Глобал Оушен Лінк, Сергій Боєчко, директор ТОВ «КАЛІПСО ЕКСПРЕС» та інші.
До участі у дискусії приєднались також Дмитро Казавчинський, засновник Odesa Business Club та Валерій Ткачов, заступник директора департаменту комерційної роботи АТ «Укрзалізниця».
І приємним доповненням нетворкінгу на завершення Одеського Експортного Форуму стала презентація та дегустація продукції від ТМ «Шабо», якість продукції якої є беззаперечною з 2003 року.
У Києві відбулася зустріч Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля та віцепрем’єр-міністра — міністра закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії Антоніо Таяні. Сторони обговорили потреби у відновленні. У спільному українсько-італійському комюніке Італія оголосила про взяття під патронат відбудови міста Одеси та Одеської області, щоб пришвидшити їхнє відновлення від наслідків російської агресії, повідомляє департамент комунікацій Секретаріату КМУ.
«Підтримуємо початок роботи представництва Confindustria в Україні та готовність Італійського агентства експортного страхування (SACE) надавати фінансові гарантії італійським компаніям. Цінуємо активну позицію уряду Італії щодо підтримки швидкого відновлення України», — сказав Денис Шмигаль і подякував за військову, гуманітарну та санкційну підтримку.
Прем’єр підкреслив, що Україна очікує на ухвалення 12-го пакета санкцій, який має бути спрямовано на унеможливлення постачання в росію західної високотехнологічної комплектації.
Президент України під час зустрічі з італійським урядовцем високо оцінив готовність Італії взяти під патронат Одесу, зокрема фінансування відбудови Спасо-Преображенського кафедрального собору та інших історичних пам’яток міста, пошкоджених внаслідок російських ракетних атак.
Володимир Зеленський подякував італійському уряду і Прем’єр-міністрові за політичну підтримку нашої країни в усіх питаннях та висловив сподівання, що тема України буде серед ключових пріоритетів головування Італії у «Групі семи» 2024 року.
Глава держави поінформував про ситуацію на полі бою та першочергові потреби Сил оборони України. Було наголошено на важливості подальшого нарощування оборонної підтримки нашої держави, зокрема посилення ППО для захисту мирних українців та зернової інфраструктури, повідомляє Офіс Президента.
Останніми днями почастішали атаки росіян на острів Зміїний. Удари керованими авіабомбами провокують небезпеку для пересування суден акваторією Чорного моря.
«Вони намагаються бомбити саме навігаційні шляхи. Тому що сам острів географічно і ландшафтно міцна скеля. Розбомбити його не так просто, якщо розраховувати, що там щось хотілось б розмістити. Біля самих газовидобувних платформ їм немає що робити. Їм підходу до вишок Бойка немає. Тому вони просто тероризують морські транспортні шляхи», — розповіла речниця ОК «Південь» Наталія Гуменюк в етері телемарофону.
За її словами, росіяни скидають керовані авіабомби для того, щоб привести в дію морські міни, яких ще доволі багато в морі, і щоб ускладнити навігаційний шлях.
Речниця також підкреслила, що останніми днями працює тимчасовий коридор.
«Нам довіряють судновласники і йдуть на те, щоб судна йшли тим коридором, який ми запропонували. Безпековий компонент нами дотримується, ми повністю забезпечуємо безпеку для суден», — зазначила Наталія Гуменюк.