Сам переможець не очікував такого рішення журі та каже, що планує подумати зі своїм виграшем. Про це повідомляє пресслужба літературної нагороди.

“Кінець усього” — це дестабілізуючий і сатиричний антиутопічний роман, який розповідає про пляжника та його тітку з пістолетом, які ледве виживають разом на узбережжі Кента в найближчому майбутньому”, — вказано в повідомленні.

Також журі премії відзначило “короткі та кінематографічні розділи роману”, де Гаррісон одночасно “спирається на традиційні літературні форми і перевертає їх, досліджуючи межі людського розуміння і дозволяючи читачеві заповнити прогалини”. Також автор побив інший рекорд — М. Джон Гаррісон став найстаршим переможцем премії в 81 рік, а його літературна кар’єра триває вже понад 60 років.

За правилами премії, переможець отримує нагороду та фінансову премію в 50 тисяч фунтів (понад 3 млн грн). Всі лауреати Букерівської премії отримують право розміщувати логотип премії у випадку виграшу.

Критика роману та премії: чому думка читачів розділилася

У мережі далеко не всі залишилися задоволеними перемогою М. Джона Гаррісона, якого вважали одним з малоймовірним фаворитів у гонці серед кандидатів у шорт-листі. Крім того, на порталі Goodreads середній рейтинг книжки новоспеченного переможця склав лише 2.85 із 5.

Водночас книжкові блогери та читачі не можу приховати власного розчарування рішення журі щодо переможця. Португальський блогер Педру Маркес виклав відео із власною реакцію на оголошення журі, яке вже стало мемом у мережі.

Також, судячи з відгуків між читачами, саме книжка переможця поділила читачів на два табори — одні вважають її чудовою постапокаліптичною історією про важливі речі, тоді як другі — крінжем із незрозумілою логікою розвитку подій та низьким рівнем розгортання історії.

Раніше Фокус повідомляв про те, хто увійшов до короткого списку премії 2026 року. До неї ввійшло шестеро авторів, а трьох з них — букмекери та читачі бачать явними фаворитами.

Згодом стало відомо, що Букерівська премія потрапила в скандал через “найкращий роман року”. На думку експертів і книгоманів, роман американського письменниці Емми Клайн “Світзі” про історії чоловіка, який страждає на важку хворобу та шукає способів, незаслужено не взяли до шорт-листа премії.

За його словами, на кожну роботу та витвір йде понад рік роботи, а незабаром планує створити музей мікрошедеврів у Великій Британії. Про це пише BBC.

“Як художник іноді це нагадує бій ти проти себе. Ти хочеш побачити, що можеш створити”, — говорить пан Томпсон.

ЗМІ пише, що все почалося тоді, коли він почав перетворювати свою золоту випалу зубну пломбу на янгола. Зараз чоловік користується мікроскопом та точно навіть особливі інструменти для роботи, аби виготовляти нові шедеври мистецтва.

“У мене багато матеріалів, щоб розважити людей, охоплюючи різні теми. У мене досить велика колекція автомобілів і те, що я називаю колекцією 007, яка складається з емблеми Aston Martin з крилом DBS і логотипом 007, і все це через вушко голки”, — говорить митець.

Також у своїй колекції він має Будду з білого золота, китайського бога на ім’я Цайшен, який сидить на метеориті, і верблюда через вушко голки. Завдяки цьому він, як цитує його ЗМІ, має в своїй роботі “багато різноманіття”.

Раніше Фокус повідомляв про те, як український військовий врятував картини в Часовому Ярі та повернув їх автору. Два роки прикордонник підрозділу “Меч” бригади “Форпост” на псевдонімі Nexus зберігав картини, знайдені в напівзруйнованому будинку в Часовому Яру Донецької області.

Згодом стало відомо п’ять практичних порад для тих, хто збирає власну колекцію мистецтва. Експерти говорять, що до створення власної колекції мистецтв можуть долучитися всі охочі, якщо врахують кілька важливих параметрів.

Історія створення цієї роботи, як сам згадував режисер, почалася з його власного запитання — чому тоді поліція не змогла впіймати ґвалтівника та холоднокровного вбивцю, який за 5 років у районі Хвасона скоїв 14 вбивств? Пон Джун Хо почав збирати матеріали для сценарію, робота над ним розтягнулася на тривалий час, однак склавши все докупи, почалися важкі та тривалі зйомки.

Сама картина показує спробу місцевої поліції на чолі з детективом Пак Ду-меном (його грає визнаний метр корейського кіно Со Канхо) віднайти невловимого вбивцю. Сумнівні методи роботи поліції, зоровий метод пошуку злочинця правоохоронця (який він думав, що працює, але ні разу йому не допоміг), відсутність просунутих лабораторних експертиз і бажання поліції якомога швидше закрити справу призвела до фатальних наслідків.

Стрічка доволі тісно переплетена з реальними подіями — є “цап-відбувайло” і є підозрюваний, є некомпетентність поліції та суспільний страх через дії маніяка, а також опудала, які почали ставити в районі Хвасона, аби “відлякати злочинця”. Все було марно — копи не встигали вийти на слід вбивці, він був на крок попереду, а всі методи правоохоронців — неефективні.

Зрештою, фінал стрічки став новаторським, а згодом — і культовим: вже колишній детектив Пак Ду-мен приїжджає на місце одного зі злочинів, де стається його діалог з дівчинкою. Школярка говорить, що другий “звичайний на вид чоловік” теж тут бував і казав, що згадує ці місця. Коли герой Со Канхо повертається до глядачів і дивиться в глядацький зал своїм “методом” — маніяк досі серед нас, і його не впіймали.

Режисер Пон Джунхо знав — справжній маніяк подивиться цю стрічку, і можливо кіношнику вдасться зачепити його за живе, спробувати тому дати визнання та славу, якої той хотів чи бажав. Однак вбивця мовчав, і на те були дуже конкретні причини — він уже перебував у в’язниці.

Реальність страшніша: справжня історія Хвасонського маніяка

З початку 1986 року в районі Хвасон почали ставатися вбивства жінок різних вікових груп. Спочатку поліція не бачила “серії”, та згодом стало ясно на основі доказів на місці злочинів — з’явився жорстокий маніяк.

Правоохоронці намагалися вийти на слід вбивці, та все було марно. У місті наростала паніка, жінки старалися не виходити на вулиці після заходу сонця, але вбивця продовжував роботи свою криваву справу.

До певного моменту в копів були підозрювані, але жоден не підходив з різних причин. Не зумівши вийти на слід злочинця, так у цій історії з’явився інвалід Ю Сан-йо, на якого після тривалих тортур “повісили” одне вбивство, а вже потім — всі інші.

Феміда так спішила посадити “злочинця”, що не врахувала брак прямих доказів і експертиз, про що говорили адвокати. Все будувалося на його зізнаннях, які буквально були вибиті силою та під тортурами, про що Ю сказав на суді, однак марно.

Чоловік пробув у тюрмі з 1990 до 2009 року, затаврований статусом “серійника”. Жоден зі поліцейських не отримав покарання за перевищення повноважень, підтасовку доказів і фальсифікацій.

Протягом багатьох років кореєць добивався правди та говорить про свою невинуватість допоки у вересні 2019 року не стався прорив у справі. Поліція повідомила, що наново вивчила докази, зробила аналіз ДНК і так отримала позитивний результат.

Хто ж він такий: ідентифікація Хвасонського маніяка

Виявилося, що підозрюваний перебував за ґратами за інше скоєне вбивство,а коли профіль ДНК вбивці з Хвасона та геном підозрюваного порівняли, то виявили повний збіг. Так світу стало відомо справжнє ім’я вбивці — Лі Чун Дже.

Біографія цього чоловіка доволі тривіальна — з доволі забезпеченої родини, вчився в школі, відслужив строкову службу, працював на будівництві. Друга сторона медалі — травматична смерть молодшого брата, домашнє насилля, насмішки від протилежної статі та закритість Лі, тяга до насилля та пристрасть до алкоголю (як говорила колишня дружина).

Він скоював свої злочини в Хвасоні вночі, під час непогоди, довго вичікував на жертв у малолюдних місцях. Зрештою, Лі скоював наругу над тілом і залишав його на видному місці, аби поліція знайшла тіло загиблих жінок і дівчат.

Тим часом поліція внесла маніяка в список підозрюваних і навіть допитувала його, але доказів проти нього в копів не було. Зрештою, він так і не поніс покарання за свої злочини, однак злий намір Долі розплатився з маніяком — у січні 1993 року він жорстко вбив свою невістку, а через п’ять днів його затримали копи. Він отримав за це смертну кару, яку замінили на довічне позбавлення волі з правом на УДО через 20 років.

Ніхто не міг і подумати на початку 1993 року, що побутове вбивство та кривава серія в Хвасоні мали буквальний прямий зв’язок. Аж допоки у вересні 2019 року поліція не оголосила, що знайшла монстра після багатьох років пошуку, який зізнався в десятках наруг над жінками та 14 вбивствах (10 у Хвасоні та 4 в Чхонджу).

Згаданий Ю Сан-йо після викриття справжнього злочинця подав до суду, де свідком у слуханнях був сам маніяк. Той повністю відкинув звинувачення про причетність чоловіка та підтвердив, що всі злочини в Хвасоні — це його рук справа. На основі цього Верховний суд Південної Кореї виправдав Ю Сан-йо та присудив виплату компенсації за роки у в’язниці.

Однак найбільший парадокс цієї справи полягає не в справедливості, а в тім, що Лі Чун Дже ніколи не відповість перед законом за свою серію із 14 вбивств. Уся справа в тім, що за корейськими законами того часу термін давності за скоєне вбивство складав 15 років, і в 2006 році він просто сплив.

Після цієї історії новим законом, його спочатку збільшили його до 25 років у 2007-му, а вже 2015 року термін давності за умисне вбивство став безстроковим. Наразі маніяк перебуває в тюрмі в корейському Пусані та ніколи не вийде на волю, адже попри юридичну колізію довічний термін за наругу та вбивство невістки в 1993 року залишається чинним.

Історія Хвасонського маніяка стала показова в тім плані, що в пам’яті корейців вона залишила значний слід, про що і зняв свою стрічку Пон Чунхо. Оскароносний режисер буквально показав у кадрах усе те, що було в його країні, а останнім кадром у фільмі — шукав “звичайного чоловіка”, адже монстром може виявитися ззовні нічим неприглядна людина.

До речі, якось Лі Чун Дже запитали, чи бачив він фільм Пон Чжунхо “Спогади про вбивство” і яка в нього була реакція. Маніяк спокійно розповів, що подивився цю стрічку як звичайне кіно, коли вже перебував у тюрмі.

“Так, було таке. [Але] я нічого не відчув”, — сказав він, відповідаючи на питання про погляд актора Сон Канхо в останньому кадрі фільму, який був буквальним звертанням на адресу маніяка.