Війна
Одеські групи ТЦК мають бодікамери, фіксуючи вручення повісток

Кожна група співробітників ТЦК споряджається бодікамерами. Про це повідомила керівниця центру Сил охорони та оборони Півдня України Наталя Гуменюк в інтерв’ю «Радіо Свобода».
Завдяки цим камерам є змога об’єктивно вивчити ситуацію із врученнями повісток, особливо у скандальних випадках. «Оскільки це не обов’язковий елемент, але розуміючи, що ось так можуть розвиватися події, ми використали це як спосіб застереження для того, щоб справді об’єктивно мати можливість оцінити всю ситуацію, якщо така виникла», — розповіла Гуменюк.
Це рішення насамперед захищатиме обидві сторони конфлікту. В Одесі періодично спалахують конфлікти стосовно видачі повісток у громадських місцях, перехожі фільмують процес і найвидовищну частину можна подивитись у мережі. За словами Гуменюк, поведінка чоловіків буває неадекватною та провокативною, а співробітники ТЦК — не навчені поводитись в таких умовах.
Щодо останнього гучного затримання, 14 лютого, проводиться службове розслідування. А обласний і районний ТЦК та СП вже отримали «дисциплінарні стягнення» від командувача. Співробітників ТЦК не звільняють, бо немає правових підстав в умовах воєнного стану. Але, існує практика ротації до безпосередньо бойових підрозділів на виконання службових завдань. Щоб відчути цей досвід і мати змогу предметно говорити з людьми, яких вони закликають піти і виконати свій обов’язок. У складі груп також є учасники бойових дій.
Проте варто врахувати, що ентузіазм захищати свою країну та виконати громадянський обов’язок значно впав. Те, що видача повісток стала у рази активнішою — факт, але мобілізація не припинялась з 24 лютого. Під час зустрічі зі студентами президент України Володимир Зеленський розповів, що наразі у військового командування задача створити резерв, щоб захисники мали змогу відновити свої сили, побачити родину чи вилікуватись. І так само часто, як телеграм-канали публікують повістковий дайджест, так само і ЗСУ розповідають, як майже рік не були вдома, не мали перепочинку та ротації. А замінити їх просто немає ким.
Повістка як не означає мобілізацію, так і не виключає її. Головна задача — поставити максимальну кількість військовозобов’язаних на облік. Гуменюк зазначила, що затриманий на вулиці не опиняється відразу у окопі — це пропагандистські наративи. Спочатку йде вивірення даних, далі проходження медичної комісії, якщо ці дані не оновлювались. Йде уточнення обставин, які можуть стати підставою для відтермінування.
«Для з’ясування цього всього потрібно з’явитися в ТЦК і подати про себе дані. Не сперечатися, а поставитися з розумінням…», — додала речниця. Потреба в мобілізаційному ресурсі наразі є.
Зазначимо, що якщо військовозобов’язаний був притягнутий до кримінальної відповідальності за ухилення від обліку, це не означає, що на нього більше не розповсюджується обов’язок захищати Батьківщину.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Притягнення до кримінальної відповідальності не є «індульгенцією», яка такого обов’язку позбавляє. Ну а щодо того, наскільки «грубе це правопорушення», тут кожний сам для себе вирішує, виходячи із рівня власного патріотизму.
Нагадаємо, що в Україні триває набір до штурмових бригад «Гвардії наступу». Вступити можуть чоловіки та жінки віком від 18 до 55 років. У кандидата має бути задовільний стан здоров’я без хронічних захворювань на фоні алкоголізму чи наркоманії та відсутня судимість. Проте люди старші за 60 років теж подають анкети, зазначаючи досвід проходження військової служби, роботи у правоохоронних органах, або виконання завдань в АТО чи ООС. Набір йде як за контрактом, так і по мобілізації.
Війна
Сили оборони уразили бронепотяг росіян на Покровському напрямку

Бійці екіпажу «Асмодей» з батальйону безпілотних систем «EWOKS» за допомогою дронів знищили на Покровському напрямку ворожий бронепотяг.
Війна
Пам’яті заступника командира взводу полку «Сафарі» Владислава Купіна (позивний «Чумак»)

“Хто, як не я?” – такий шлях відданості Батьківщині обрав поліцейський із Лисичанська
Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти.
“Ця дитина виросла у нас на очах. Він мав активну життєву позицію, завжди був готовий допомогти. Брав участь у всіх виховних заходах, був душею навчального закладу”, – згадує вчителька Владислава Оксана Лапенкова.
Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання – Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.
“Влад був дуже доброю людиною з великим серцем. Чуйним, завжди прийде на допомогу. Був душею компанії, мав багато друзів. Він у мене був навіть ближчою людиною, ніж батьки. Ставився до мене з неймовірною любов’ю та турботою. Досить неочікувано зробив пропозицію руки та серця у мої 19 років. З 2023 року ми офіційно у шлюбі, створили сімʼю, завели песика, про якого я колись мріяла у шкільні роки,” – згадує дівчина.
Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов’язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. “Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування «Національний корпус» у нашому рідному Лисичанську — це був громадський рух «Чесні справи». З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим”, – розповідає Юлія.
Історія була не просто захопленням, а глибокою пристрастю юнака. За словами дружини, Владислав ще зі шкільних часів регулярно переглядав історичні канали на YouTube, читав книги філософів та істориків, а також захоплювався фільмами про Першу та Другу світові війни.
Після школи він здійснив ще один крок до своєї мрії — захищати Україну. Владислав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Після навчання молодий офіцер служив у поліції Луганської області.

Владислав не лише присвячував себе службі — однією з мрій було багато подорожувати.
“Ми мали надію відвідати різні куточки України та світу. Влад цікавився історією, тому побачити нові місця було у наших планах. Особливо він мріяв побувати у Сполучених Штатах — це була його мрія з дитинства,” – розповідає дружина.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Владислав та Юлія були змушені залишити рідну Луганщину й переїхати до Дніпра. Водночас Владислав ухвалив рішення, до якого йшов усе життя.
“Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав «Лють», оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав «Хто як не я?». Він мріяв воювати”, – згадує Юлія.
Коли хлопець остаточно приєднався до Окремого штурмового батальйону Національної поліції України “Лють”, сім’я переїхала на Житомирщину.

На фронті старший лейтенант Купін став заступником командира взводу полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку “Сафарі” Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють». Воював у найгарячіших точках Донеччини, стикаючись з ворогом віч-на-віч. Не боявся викликів й відмінно виконував бойові завдання.
Служба на передовій не оминула Владислава випробуваннями. Під час першого бойового виїзду він зазнав контузії. За словами дружини, попри переляк, серйозних травм тоді не було — кілька днів ротації допомогли йому відновитися та стабілізувати стан. Друге поранення, отримане в липні 2024 року, виявилося значно серйознішим та потребувало тривалішого лікування. Юлія та друзі були поруч із Владиславом у цей складний період. Попри виснаження, він наполягав на поверненні до служби, вважав, що мусить завершити розпочату справу. Навіть під час реабілітації юнак не полишав військової справи — опановував безпілотники та придбав власний дрон.

Попри молодий вік, Владислав швидко здобув повагу серед побратимів та командирів. У вільний від бойових завдань час він часто спілкувався з дружиною.
“Ми з ним постійно були на зв’язку, він завжди ділився ситуацією, розповідав, що відбувається, щоб він хотів змінити. Я приїздила до нього у Донецьку область декілька разів. Гуляли, часто розповідав про свої бойові задачі. У нас не було секретів одне від одного, він завжди ділився своїми переживаннями”, – розповідає дружина.
13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки…
“Ми неймовірно пишаємося ним – нашим чоловіком, сином, близьким другом. Владислав заплатив найдорожчу ціну за вільну Україну, за нас з вами – своє життя за територіальні кордони, державний суверенітет та народ України”, – написали його близькі у петиції до Президента про присвоєння Владиславу почесного звання «Героя України».

“Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим — і на фронті, і в житті. Завжди буду пам’ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі”, – ділиться Юлія.
У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Герої навіки в наших серцях!
Фото з відкритих джерел
Війна
Сили оборони вночі збили 33 російські дрони, ще 36

Сили оборони України в ніч на 19 квітня збили 33 із 87 російських дронів, ще 36 – локаційно втрачені.
Як передає Укрінформ, про це Командування Повітряних Сил Збройних сил України повідомило у Фейсбуці.
У ніч на 19 квітня 2025 року із (21.00 18 квітня) російські загарбники здійснили удар по Україні ракетами наземного, повітряного базування та ударними БпЛА.
За попередніми даними, радіотехнічними військами Повітряних Сил було виявлено та здійснено супровід 95 засобів повітряного нападу ворога – вісім ракет різних типів та 87 ударних БпЛА та безпілотників-імітаторів інших типів.
Зокрема, Росія застосувала: три балістичні ракети “Іскандер-М” (район пуску – Крим); дві протикорабельні ракети “Онікс” (район пуску – Крим); три протирадіолокаційні ракети Х-31П; 87 ударних БпЛА типу Shahed та дронів-імітаторів інших типів (райони пусків – Міллєрово, Курськ, Приморсько-Ахтарськ – РФ, Гвардійське – Крим).
Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Сил оборони України.
Станом на 09.00 підтверджене збиття 33 ударних БпЛА типу Shahed (безпілотників інших типів) на сході, півночі, півдні та країни.
36 ворожих безпілотників-імітаторів – локаційно втрачені (без негативних наслідків).
Внаслідок ворожої атаки постраждали Одещина, Харківщина, Сумщина, Донеччина та Запоріжжя.
Як повідомляв Укрінформ, загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2025 року становлять близько 940 тисяч 150 осіб, зокрема за останню добу – 1180 осіб.
-
Події1 тиждень ago
Україна просить Європу допомогти в евакуації культурних артефактів
-
Суспільство1 тиждень ago
Зеленський відвідав поранених захисників, які виконували завдання на Донеччині та у Курській області
-
Усі новини6 днів ago
машинний зір не допоміг (відео)
-
Події1 тиждень ago
МКСК оголосило конкурс із розробки книги для зміцнення національної єдності
-
Усі новини5 днів ago
у Китаї створили найкращий у світі елемент
-
Усі новини4 дні ago
Кожен телефон приховує трюк, який полегшує життя користувачам: про що йдеться
-
Події1 тиждень ago
Уряд призначив голову Держмистецтв
-
Події4 дні ago
Українка перемогла на конкурсі краси у США Miss Petite Universe