Російські окупанти в ніч проти 17 лютого вчергове атакували Одесу дронами. Внаслідок обстрілу у місті пошкоджено цивільні будівлі та постраждали люди.

Про це у Telegram повідомляє глава Одеської МВА Сергій Лисак.

Реклама

Перші наслідки обстрілу Одеси в ніч проти 17 лютого

“Внаслідок атаки пошкоджено обʼєкт інфраструктури та цивільні будівлі. В одному з районів виникла пожежа на верхніх поверхах житлового будинку. В іншому — пошкоджено магазин та СТО”, — йдеться у повідомленні.

Лисак додав, що наразі відомо про двох постраждалих. Їм надається уся необхідна допомога.

Також він поінформував, що всі відповідні служби працюють на місцях.

Нагадаємо, що в ніч проти 15 лютого росіяни теж атакували Одесу безпілотниками. Внаслідок обстрілу були пошкоджені будівлі та інфраструктура.

Окрім того, ворог завдав удари по Одесі ще й в ніч проти 14 лютого. Через ворожу атаку було зруйновано приватний будинок, а під ранок рятувальник дістали з-під завалів тіло загиблої жінки.

У 808 Дністровській окремій бригаді підтримки розповіли історію 22-річного військового з Білгорода-Дністровського. Михайло служить понтонером та оператором БпЛА і виконує свою роботу без зайвих слів — уважно й відповідально, добре розуміючи, за що відповідає на війні, передає “Бессарабія INFORM”.

Подвійний фах: очі та опори підрозділу
Михайло родом із Білгорода-Дністровського. Одразу після навчання у будівельному ліцеї, щойно виповнилося 18, він зробив те, про що мріяв змалечку – підписав контракт із ЗСУ. Сьогодні він поєднує дві критично важливі спеціальності: понтонера та аеророзвідника.

Як оператор квадрокоптера Mavic, Михайло стає “очима” для своїх побратимів. Його завдання – прокласти безпечний шлях до місця скидання ланок порому та вчасно помітити загрозу на переправі та поблизу неї.

“Ми забезпечуємо евакуацію поранених”, – скромно каже Михайло. Але за цими словами – робота під постійними обстрілами на Херсонському напрямку.

Професіоналізм замість паніки

Для Михайла війна – це не лише ризик, а й постійне навчання. Попри те, що термін його першого контракту добігає кінця, він уже вирішив: залишається в строю. Більше того – він розмірковує над можливістю переходу на контракт за програмою “18–24”, щоб максимально реалізувати свій потенціал.

Ситуація на фронті складна: ворог масово застосовує ударні дрони, обстрілюючи навіть цивільних та евакуаційний транспорт.

Проте Михайло сприймає це стоїчно: “Безпечних місць немає, є лише відносно безпечні. Головне – бути уважним, обережним і не поспішати. Треба себе налаштувати та бути готовим. Я йшов у військо усвідомлено”.

Про людське обличчя армії та відповідальність
Михайло не уникає складних тем, зокрема питання самовільного залишення частини. На його думку, ключ до стабільності підрозділу – у людяності командирів.

“Люди часто йдуть на такий крок через невирішені проблеми. Все залежить від безпосереднього командира”, – вважає він.

Михайло зазначає, що в його батальйоні та його роті панує інший підхід: командування чує солдата, дає можливість побути вдома та розв’язати нагальні питання. Це і є та сама підтримка, що тримає колектив разом.

Порада новобранцям: мотивація та стійкість

Михайло переконаний: успішна адаптація цивільного в армії – це спільна робота. Досвідчені бійці мають заспокоїти та підтримати, а новачки – не опускати рук, якщо щось не виходить з першого разу. Його формула успіху проста, але дієва: мотивація, стійкість та інтеграція в колектив.

Михайло – це уособлення нової генерації українського війська. Зрілий не за роками, відповідальний та щирий, він доводить: армія тримається не лише на зброї, а на людях, які точно знають, чому вони тут і за що вони борються. На таких людях тримаються наші збройні сили, на них тримається наша країна.