Суспільство
Анубіс підзаробив: бізнес на пам’яті про захисників в Одесі :: Інтент :: Суспільно-політичне видання:: Регіональна мережа якісної журналістики
Минулого року вулицю Бабеля в Одесі перейменували на честь загиблого захисника України Дмитра Іванова. На цій вулиці за номером 12 знаходиться ритуальне агентство “Анубіс”, яке належить родині Пеструєвих – відомих у місті гравців похоронних послуг. Саме власники агентства “Анубіс” довгий час заробляли гроші, зокрема на встановленні надгробків захисникам, полеглим за Україну.
Наразі діяльність компанії “Анубіс” розслідують правоохоронці. Інтент розбирався в деталях.
***
“Коли ми стикнулись з бідою (2023 рік – ред.), то в військкоматі нам відразу сказали, що найкраще з похованням справиться похоронний дім “Анубіс”, – згадує мати загиблого Героя України Олександра Свіща – Ангеліна Любчак.
На той момент, за словами жінки, ніхто не згадував про те, що родина може замовити всі ритуальні послуги у профільному комунальному підприємстві “Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування” (“СПКПО”) за кошти міста. Натомість запропонували “Анубіс”, де родина полеглого героя сплатила повну вартість поховання.
“Після поховання я мала змогу написати заяву на повернення коштів, але спочатку було не до того, а потім процедура виявилась незрозумілою і я просто махнула на це рукою. Для мене це було неприємно”, – ділиться своїм досвідом Ангеліна Любчак.
За її словами, зараз – десь з літа 2025 року – місто відшкодовує родинам загиблих захисників з бюджету певну суму на встановлення надгробка. Згідно з рішенням одеських депутатів, які у 2023-му прийняли цільову програму “Ветеран Одеси”, гранична сума адресної допомоги на встановлення надгробка становить 65 тис. грн. Родини мають змогу самі обирати підрядника для виконання цих робіт, але так було не відразу – раніше список підрядників, по суті, визначали чиновники.
Крім цього, за словами Ангеліни Любчак, в “Анубісі” відразу сказали, що всім полеглим захисникам будуть встановлені однакові пам’ятники. Тому відразу пропонували конкретні варіанти надмогильної плити й показали візуалізацію майбутнього пам’ятника.
Вже тоді Ангеліні Любчак здалось дещо дивним, що про майбутній пам’ятник на могилі її сина їй розповідає працівник приватної компанії, а не, наприклад, представник мерії чи військомату. Але, як каже жінка, “коли ти в сльозах, то все одно хто і що говорить”, їй було важливо лише достойно поховати сина.
Адресна переплата
25 травня 2023 року виконком Одеської міської ради затвердив зразки надгробків на могилах захисників України.
З інформації, наданої Одеським міським департаментом праці та соціальної політики, відомо, що з 2023 по 2025 рік 88 родин полеглих захисників отримали адресну допомогу з бюджету міста на встановлення надгробків на загальну суму 4,8 млн грн.
У 2023 році з бюджету було надано 2,9 млн грн на встановлення 55 надгробків, у 2024 – 1,8 млн грн на 33 надгробки. У 2025 адресна допомога не надавалась.
Аби встановити надгробки, одеські чиновники укладали тристоронню угоду: міський департамент – родина загиблого захисника – підрядник. Однак, хто саме виступав підрядником, у мерії повідомити відмовились. Мовляв, всі документи вилучені в рамках кримінального провадження.
Відповідь департаменту ОМР
Проте Інтенту вдалось знайти всі 88 транзакцій за цими угодами через систему використання публічних коштів Є-дата. Ці послуги з серпня 2023 року до липня 2024-го надавали лише два підрядники – приватне підприємство “Монумент сервіс” і приватний підприємець Дмитро Дребот. Вартість робіт коливалась від 44 тис. грн до 62 тис. грн.
Для порівняння, в сусідньому Миколаєві у 2024 році також виготовляли та встановлювали однакові надгробки для полеглих захисників. Тут проводили торги й можна бачити чіткий бюджет. Згідно з договором, витрати на виготовлення надмогильного пам’ятника становили 18,5 тис. грн, тобто майже втричі дешевше, ніж в Одесі.
Скриншот візуалізації надгробків у Миколаєві
Торг тут недоречний
В Одесі теж спочатку намагались провести відкриті торги. КП “Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування” оголосило відкритий конкурс, але не склалось.
Варто зауважити, що поховання та вшанування пам’яті загиблих захисників України – тема вкрай чутлива. Наразі в Одесі понад тисячу родин полеглих героїв об’єднались в громадську організацію “Родина Янголів Світла”, яка запропонувала розробити сучасний меморіал на території “Західного цвинтаря”. Робота триває.
При цьому у травні 2023 року виконавчий комітет Одеської міської ради затвердив свій варіант пам’ятників для полеглих воїнів. І вже 2 червня КП “СПКПО” оголосило торги на виготовлення та встановлення надгробків на могилах полеглих захисників на суму 4,4 млн грн, тобто вартість одного мала становити 55 тис. грн.
Затверджені зразки
Виконати замовлення зголосилась лише одна приватна підприємиця з Києва Олександра Торгонська. Але 4 серпня 2023 року результати торгів скасовували з формулюванням “відсутність подальшої потреби в закупівлі”. Прикметно, що Торгонська зареєструвалась як ФОП лише 16 травня 2023-го, тобто лише за два тижні до оголошення торгів, а вже в жовтні того ж року припинила діяльність.
Поки КП вирішувало, чи потрібно укладати договір з Торгонською, 24 липня 2023-го комунальники оголосили ще одні торги на виготовлення та встановлення п’яти надгробків для полеглих захисників вартістю 325 тис. грн. Тобто один надгробок, затверджений одеським виконкомом, подорожчав за два місяці на 10 тис. грн. Але й ці торги не закінчились підписанням договору – ніхто не відгукнувся.
Комунальники не втрачають надії й через рік, у 2024 році, загалом шість разів оголошують торги, кожного разу на п’ять надгробків за 325 тис. грн. Жодні з них не були успішними, підрядника не знайшли. Але, як виявилось, весь цей час пам’ятники бюджетним коштом встановлювали підприємці, пов’язані з Миколою Пеструєвим.
Пеструєв і його команда
Нагадаємо, Микола Пеструєв майже 10 років очолював КП “Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування”, яке власне оголошувало торги, з 2003 по 2012 рік.
Паралельно він балотувався до Одеської міської ради та Верховної ради України, двічі був місцевим депутатом. Сьогодні він офіційно є співвласником ТОВ “Ритуал сервіс плюс“, а неофіційно, через родинні зв’язки контролює низку фірм, які працюють на ринку ритуальних послуг в Одесі. І, звичайно ж, його головне “дітище” – похоронне бюро “Анубіс”.
Річ у тому, що чинної юридичної особи “Похоронний дім “Анубіс” чи просто ТОВ “Анубіс” в Одесі немає. Але було ТОВ “Анубіс Віп”, що давно припинило діяльність. Воно розташовувалось за колишньою адресою комунального підприємства “СПКПО” на Грецькій, 40. А засновниками там були тодішня невістка Миколи Пеструєва Анастасія Уханова та бізнес-партнер Сергій Лядов, який ще нещодавно володів спільним бізнесом з Людмилою Пеструєвою і досі є підписантом у ГО “Асоціація представників похоронної справи”, де Микола Пеструєв є керівником.
Але це ще не все. Син Пеструєва Дмитро, який двічі був депутатом Одеської міської ради – від “Партії регіонів” і “Довіряй ділам”, також значиться власником бізнесу: станом на зараз він співзасновник ТОВ “Граніт-дорсервіс” і має ФОП.
Крім того, відсутність юридичної особи похоронного бюро компенсує ціла низка ФОПів, які, власне, укладають угоди. Частина з цих ФОПів під час реєстрації навіть вказують телефон Миколи Петструєва. Точніше, той телефон, який він сам вказав під час реєстрації себе як приватного підприємця. Наприклад, це підприємець Артур Паулаускас, або Іван Сотніков, який вже припинив свою діяльність.
Також той самий телефон вказано під час реєстрації ТОВ “Піраміда”, що належить дружині Миколи Пеструєва, Людмилі Пеструєвій. Вона є співзасновницею багатьох підприємств, серед яких ТОВ “Спецпідприємство-сервіс”. Адреса цієї фірми також збігається з колишньою юридичною адресою КП “СПКПО” на Грецькій.
А от адреса приватного підприємства “Монумент сервіс”, яке за бюджетні кошти встановлювало пам’ятники для загиблих воїнів, збігається з адресою фірми самого Миколи Пеструєва. “Монумент сервіс” розташований на вулиці Дмитра Іванова (це колишня вулиця Бабеля, 12). Саме тут розташовано не лише “Ритуал сервіс плюс” Пеструєва, але й Похоронний дім “Анубіс”. Варто також зазначити, що ПП “Монумент сервіс” уклало з КП “СПКПО” п’ять угод на загальну суму майже 610 тис. грн.
Цікаво також, що телефон директорки ТОВ “Спецпідприємство-сервіс” Інни Грінєвич в сервісі GetContact дуже часто позначається як “Инна Бухгалтер Анубис” (у різних варіаціях).
Пов’язаний з родиною і приватний підприємець Сергій Дребот. Сам він не є публічною особою. 49-річний одесит, він зареєструвався приватним підприємцем ще у 2010 році. А участь в бюджетних закупівлях бере з 2020 року. Саме тоді він уклав першу угоду з КП “Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування” і з того часу, ще плюс 18 договорів. З іншими бюджетними замовниками Дребот не працює. Натомість він є співзасновником ГО “Одеська обласна федерація “КОІ карате та бойових мистецтв” разом із Віталієм Ачкасовим, батько якого, Володимир Ачкасов свого часу змінив Миколу Пеструєва на посту директора КП “СПКПО”.
Обшуки за переплату
Саме тут, на вулиці Дмитра Іванова, 12 (колишня вулиця Бабеля), в офісі компанії “Монумент сервіс” навесні правоохоронці провели обшуки в рамках кримінального, відкритого ще у 2023 році. За версією слідчих, директор фірми Андрій Нікітін вступив у злочинну змову з невстановленим слідством чиновниками одеського департаменту праці та соцполітики. Змова полягала в тому, що працівники департаменту, при зверненні до них родичів полеглих військових щодо виготовлення надмогильного пам’ятника, мали б повідомляти, що це може зробити лише і виключно компанія “Монумент-сервіс”. Зробити за бюджетні кошти. Але, як виявилось, за значно більшою, ніж ринкова, ціною. На думку правоохоронців, різниця в ціні осідала в кишенях зацікавлених осіб. Зазначимо, одеський департамент праці та соціальної політики з 2010 року очолює Олена Китайська.
Наведемо лише один приклад угоди, з матеріалів справи, яка демонструє рівень переплати. Цю угоду уклали 4 вересня 2023 року між Одеським департаментом праці та соціальної політики, ПП “Монумент-Сервіс” та членом родини загиблого захисника. Предметом угоди було “послуги зі спорудження надгробка та облаштування місця поховання загиблого військовослужбовця Збройних Сил України”. Міський департамент виступав як “платник”. Згідно з кошторисом, приватному підприємству заплатили 54,3 тис. грн. З них, за комплект гранітного пам’ятника – 33,4 тис. грн, а решта суми встановлення, монтаж, художні роботи тощо. При цьому реальна вартість комплекту гранітного пам’ятника, за підрахунками правоохоронців, складає 13,3 тис. грн Тобто переплата бюджетних коштів лише на вартості пам’ятника – 20 тис. грн.
Нагадаємо, місто уклало 88 угод за програмою вшанування пам’яті полеглих воїнів. Всі лише з двома підрядниками – приватним підприємцем Сергієм Дреботом та приватним підприємством “Монумент сервіс”. Тобто переплата лише за цими угодами та лише за виготовлення пам’ятників, без врахування робіт з встановлення, становить 1,8 млн грн.
“Стійке злочинне об’єднання“
Власне правоохоронці кажуть про 2,1 млн грн переплати. Саме таку суму вони зазначають у матеріалах кримінального провадження, в рамках якого, підозрюється Микола Пеструєв. Бо попри відсутність його імені в офіційних засновниках підприємств, що отримували підряди від мерії, саме його правоохоронці називають організатором “стійкого злочинного об’єднання”. І саме він залучав виконавців, як підконтрольних йому підприємців, так і службовців мерії. Тому ще в червні суддя Печерського районного суду міста Києва обрав Пеструєву запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за підозрою в розкраданні коштів при виготовленні та встановленні надгробків полеглим захисникам. Суд визначив заставу в розмірі 20 млн грн, але через тиждень зменшив суму застави до 1,8 млн грн.
В рамках цього ж розслідування влітку відсторонили від роботи заступницю директора КП “СПКПО”, яка також отримала підозру. Але вона вже повернулась до роботи.
Також у справі фігурує Наталія Мостовських, яка станом на 2023 рік очолювала одеський департамент міського господарства. За версією слідства, Пеструєв залучив Мостовських, яка зокрема “сприяла механізму зміни порядку виплати компенсації”. Але остання заперечує свою причетність до схеми.
Ми звернулись до компанії “Анубіс” з проханням про коментар. Однак на момент публікації жодної відповіді не надійшло. Також написали в телеграмі на ймовірний номер Миколи Пеструєва. Повідомлення він прочитав, але не відповів.
Ритуальне агентство замість лікарів
Сьогодні складно прогнозувати, як довго будуть розслідувати справу Миколи Пеструєва та яким буде вирок. Але зі слів співрозмовників Інтенту, це лише один епізод діяльності колишнього комунальника й колишнього депутата міської ради.
За словами учасника ринку ритуальних послуг, який попросив не розкривати його ім’я через небезпеку тиску, в місті давно діє налагоджена схема поховань, де головним є Микола Пеструєв та його похоронний дім “Анубіс”.
Наше джерело стверджує, що до неї входять не лише працівники мерії, але й працівники лікарні та екстреної допомоги міста. Він стверджує, що існує негласна домовленість, що першими про смерть людини в Одесі повідомляють саме представників “Анубісу”, щоб вони могли першими запропонувати свої послуги.
“Коли помирає близька людина, в родичів часто немає психологічних сил шукати щось інше, вони погоджуються. Так ця система і працює. Іноді родичів взагалі залякують: якщо вони відмовляться від ритуальних послуг, то просто не зможуть забрати тіло з моргу”, – стверджує наш співрозмовник.
Одеситка Мирослава Гуськевич це підтверджує. Вона розповіла, що дізналась про смерть свого батька не від лікарів, а від представника ритуальної служби. Пізніше з’ясувала, що це був похоронний дім “Анубіс”.
“Мені зателефонували саме з ритуальної служби й повідомили про смерть батька, який лежав у лікарні. Коли я приїхала в морг, лікар до мене так і не вийшов і не пояснив, чому саме він не сповістив”, – згадує Гуськевич.
Ще одна одеситка – Наталя Довбиш – згадує свій досвід ще 2017 року, коли першим, кого вона побачила після смерті бабусі в лікарні, були представники “Анубіса”. Схожу ситуацію описує й Сергій Гуцалюк, але вже про 2020 рік та розпал пандемії Covid-19. Каже, що “ритуальні агенти” весь час були в лікарні.
Здійснено за підтримки програми “Сильніші разом: Медіа та Демократія”, що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України” (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Олена Чернишова
Суспільство
У Європарламенті відкрилася виставка про українців, які перенесли пластичні операції після поранень
У приміщенні Європарламенту у Брюсселі 30 червня відкрилася фотовиставка «Кокон життя», що складається з 14 портретів цивільних та військовослужбовців, які перенесли пластичні операції після поранень унаслідок російської агресії.
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
Виставка робіт Еліз Кулаковської має на меті підкреслити стійкість та трансформацію постраждалих українців, а також пропагує інклюзивність та співчуття до тих, чиє життя було докорінно змінено війною.
У Європарламенті відкрилася фотовиставка «Кокон життя» / Фото: Євген Матюшенко
1 / 9
Проєкт висвітлює роботу фонду Save Beauty («Врятуй красу») Євгенії Ізмайлової, який надає пораненим українцям безкоштовну допомогу, залучаючи допомогу лікарів-партнерів для проведення естетичних та реконструктивних операцій, забезпечуючи постраждалих медикаментами та інформаційною підтримкою.
Виставку відкрив віцепрезидент Європарламенту Хаві Лопес, який став співорганізатором заходу разом із представництвом України при ЄС. Він підкреслив, що представлені в експозиції портрети підкреслюють стійкість українського народу.
Лопес підкреслив, що в умовах війни «реконструктивна хірургія для українців стала не лише медичним втручанням, а й відновленням гідності та можливістю повернутися до повноцінного життя».
Представлені портрети мають нагадувати європейцям, що «війна в Україні триває, і тисячі українських сімей страждають щодня», заявив віцепрезидент ЄП, запевнивши, що ЄС підтримуватиме Україну до перемоги та настання справедливого і сталого миру.
Голова Представництва України при ЄС Всеволод Ченцов у свою чергу заявив, що ця виставка не просто про людей, а й про їхню «персональну боротьбу, про боротьбу за життя».
«В Україні багато хто потребує допомоги у процесі відновлення країни, а також у процесі персонального відновлення – це стосується як фізичного, так і ментального здоров’я», – сказав дипломат.
Він запевнив у готовності представництва допомагати фонду Save Beauty налагоджувати зв’язки з медиками як у Європі, так і за її межами, а також із іншими благодійними організаціями.
«Треба об’єднувати зусилля, особливо коли необхідно вивозити пацієнтів з України», – підкреслив Ченцов, зауваживши, що досвід реконструктивної хірургії в Україні можна буде використовувати і в усьому світі.
Як наголосила очільниця фонду Євгенія Ізмайлова, яка сама перенесла реконструктивні операції після нещасного випадку у 17-річному віці, «рани змінюють не тільки шкіру, а й сприйняття себе постраждалою людиною».
«Реконструктивна хірургія – це не розкіш або марнославство. Це про те, щоб надати людині можливість повернути собі життя, ім’я, впевненість у майбутньому», – сказала вона.
Правозахисниця та лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук зауважила, що виставка «Кокон життя» – про людей, які відмовляються ламатися.
«В цій виставці – вся Україна. Фонд Save Beauty почав роботу з приватної ініціативи Євгенії, і це яскраве нагадування про те, що українська стійкість полягає в суб’єктності простих людей, в самоорганізації, з місцевих ініціатив, з віри у те, що всі наші зусилля мають величезне значення», – зазначила Матвійчук.
Як повідомлялося, до 30% поранених під час бойових дій мають ушкодження обличчя, які потребують реконструктивної пластичної хірургії.
Суспільство
Олена Андрейчикова: “Немає часу згадувати минуле” Анонси
Це розмова з одеською письменницею, сценаристкою, а віднедавна й акторкою Оленою Андрейчиковою про глибокі внутрішні трансформації, мистецтво як терапію та вміння відпускати контроль, коли навколо хаос.
Що означає, коли тіло переходить у “театральний режим”? Як Олена долала перфекціонізм та страх перед усною українською мовою, щоб нарешті отримувати кайф від імпровізації на сцені? Чому українським жінкам час назавжди позбутися нав’язаного суспільством сорому та стереотипів і почати проявляти себе на повну?
Також у цьому інтерв’ю письменниця ділиться тим, як чорний гумор та самоіронія рятують від творчої кризи під час війни. Вона відверто розповідає, чому хаос іноді виявляється чеснішим за контроль і як із цим мириться затятий “контроль-фрік”. Наостанок Олена збирає особливу аптечку виживання з трьох книжок, які варто прочитати кожному з нас саме зараз.
В одному зі своїх постів ви писали, що ваше тіло перейшло на “театральний режим”. Що це означає для вас зараз?
Це означає дуже багато. Це велика підготовча робота з режисером над моєю виставою “Вбити Карла”, прем’єра якої відбулася близько місяця тому. Ми готувалися майже чотири місяці. Спочатку мозок мав просто звикнути до цієї думки, адже для мене це справжній виклик. Я ніколи раніше не грала на сцені. Читала свої оповідання – так, звісно, але не грала.
У якийсь момент я проживала цілу бурю емоцій: спершу адреналін і кортизол, бо було страшно, я не знала, як воно буде, чи вивчу весь текст. Хоча текст мій, його все одно треба було вивчити. Хвилювалася, як почуватимуся на сценічному майданчику. І от крок за кроком відбувався перехід від страху й гормонів стресу до приємного відчуття свободи та розкутості в рухах. Спочатку було важко, але потім стало неймовірно приємно спостерігати за цим новим станом тіла. Розум робив своє, а тіло підключалося й реагувало.
Акторський бенефіс і сольний вихід на сцену – це завжди про оголеність. Що для вас виявилося складнішим: випускати художню книжку, де читач залишається наодинці з текстом, чи виходити на сцену, де ви бачите очі глядачів тут і зараз?
Мені важко порівнювати, бо це геть різні речі. Навіть захоплення від процесу й підготовки абсолютно несхожі. Коли я наважилася грати, у мене вже був певний сценічний досвід: презентації, модерації заходів, читання з акторами або соло. Цього року виповнюється 11 років, як я вперше презентувала свою книжку. Але досвіду саме акторської гри не було.

Тому я можу порівняти вихід на сцену хіба що з появою своєї першої книги. Це несподіваний, новий досвід, який вимагає колосальної підготовки. Тобі треба вчитися новому, долати страх, слухати професіоналів і переймати їхні вміння. Коли виходить друга чи третя книжка — там уже все працює інакше. А от перша книга і театральна прем’єра дуже схожі за концентрацією емоцій та відчуттів. І ви влучно сказали про оголеність: ти не можеш сховатися. Усе, ти наважився і мусиш зробити це добре. Це шквал емоцій, але я люблю такий стан.
Що театр може дати людині під час війни такого, чого не може дати література?
Якщо говорити про глядачів, то, по-перше (і, мабуть, найголовніше), – це можливість відволіктися. Якщо те, що я роблю на сцені, допомагає людині бодай на певний час забути про все, що відбувається ззовні, я вважаю, що мети вже досягнуто. По-друге, театр дає поштовх замислитися, покопирсатися в собі, відрефлексувати власні переживання. А по-третє, як на мене, театр у будь-які часи дарує відчуття, що ти не самотній. І це дивовижно. Мало того, що фізично в залі ми всі поруч, так ще й коли збігаються якісь сенси, думки та емоції – це супер.
Кого із сучасних одеських письменників чи поетів ви порекомендуєте читачам?
О, з одеських авторів можу порекомендувати багатьох, особливо поетів. По-перше, це Влада Іллінська – вона просто молодчина. Молодь з “Оголених поетів”. Рекомендую читати всім: якщо у вас немає енергії чи бажання щось робити, їхні вірші діють як вхід у портал. Почитали, відчули, надихнулися – і працюємо далі. Андрій Хаєцький, безперечно.
Є автори, які вже роз’їхалися, але я їх усе одно ніжно люблю. Наприклад, Женя Деменок. Анна Михалевська – вона не поїхала, неймовірна авторка. Анна Костенко, Віктор Брейвіс… У нас справді дуже багато класних письменників, сподіваюся, нікого не образила, якщо забула назвати.
Як ви переходили на українську мову? Які на цьому шляху були втрати та знахідки?
Насправді письмовою українською мовою я володіла цілком пристойно ще з університетських часів, адже за освітою я філолог і перекладач. А от усна мова мене трохи лякала, бо бракувало живої практики спілкування. Потроху, коли у 2015 році вийшла моя перша книжка і ми почали перекладати, я замислилася, що треба вдосконалювати мовлення.
На перших презентаціях я просто зазубрювала свій виступ напам’ять. Мені хотілося, щоб усе звучало бездоганно, з правильними наголосами, щоб жодної імпровізації: розповіла, вистрілила текстом і побігла. Отакий був перфекціонізм.

А вже у 2022 році я чітко зрозуміла: я маю не просто говорити красиво, я маю кайфувати від самого процесу. Бо якщо щоразу тремтіти й лякатися інтерв’ю чи презентацій, то в цьому мало задоволення. Мені хотілося, щоб мені було добре тут і зараз. І я почала практикуватися – просто більше проговорювати вголос, спілкуватися й не боятися помилок. Це дуже допомогло. В якийсь момент зловила себе на думці: “О, я вже можу імпровізувати, можу жартувати, не боюся жодних запитань!” Навіть якщо десь щось переплутала чи забула. Боже мій, та в будь-якій мові можна щось забути. Це окей, я жива людина. І це, мабуть, найголовніший дозвіл, який я собі дала: не бути перфекціоністкою, а бути живою. Відтоді я почала отримувати від мови колосальне задоволення.
Чи з’явилися у вашому лексиконі якісь слова-обереги, які допомагають триматися?
З’явилося чимало лайливої лексики, і вона, до речі, теж допомагає триматися. Раніше в моїх художніх текстах ніколи не було матюків чи обсценної лексики, а з 2022 року вони почали проскакувати. Не те щоб через кожне слово, але з’явилися. Просто я збагнула, що мені часом бракує звичайних слів, аби висловити весь спектр емоцій. До того ж в українській мові є безліч крутих, влучних, іронічних висловів. Вони не стільки брутальні, скільки емоційні й колоритні. Якийсь там “Йосип-босий” – це прекрасно, бо воно передає настрій, викликає усмішку й моментально знімає напругу.

Багато митців зізнаються, що війна заморозила їхню здатність створювати художні метафори, бо реальність стала надто буквальною. Як із цим у вас?
Реальність заморозила мою здатність писати на кілька місяців на початку 2022 року. Я взагалі не розуміла, як можу створювати свої звичні веселі, іронічні, легкі історії. Але минав час, і я почала бачити життя в людях, особливо у військових, які примудрялися сміятися над собою та обставинами, використовувати чорний гумор та іронію. Одесі взагалі притаманна самоіронія. Я побачила, що цей гумор живий, він просто набув іншого градуса напруги. Тоді я знову почала писати. Тут навіть вигадувати нічого не треба: просто береш реальні життєві історії, бо вони мають бути зафіксовані.
Текст – це завжди форма контролю над хаосом. Автор вирішує, де поставити кому, а де крапку. Чи став процес написання книг для вас суто терапевтичною практикою утримання контролю над життям, яке неможливо спрогнозувати на день уперед?
Насправді я всім своїм знайомим раджу писати, навіть якщо вони не збираються нічого публікувати. Це неймовірна автотерапія. Я сама не одразу це збагнула, і це ніколи не було моєю першочерговою метою. Я писала, бо хотіла створювати нові художні світи, ситуації та емоції; раніше я взагалі обожнювала вигадувати, а не спиратися на реальність. Але згодом помітила, що для мене письмо працює як терапія.
Зараз це теж дуже допомагає переживати реальність. Навіть коли я пишу не про себе, а просто занотовую чиюсь історію. Не уявляю, що б я робила, якби не писала. Я лише нещодавно почала зрідка ходити до психолога, і цей процес мені теж подобається. Це ще один інструмент для натхнення: я можу щось там у собі розкопати, а потім іду й працюю. Але раніше саме написання текстів рятувало мене від божевілля.
З одного боку, текст – це контроль. А чи не здається вам, що хаос часом чесніший за контроль? Чи дозволяєте ви йому перемагати, хоча б у чернетках?
О, хаосу я абсолютно точно дозволяю домінувати в текстах на перших етапах. Адже потім завжди вмикається головний інструмент контролю – редактура. Хоч би що я там написала в пориві, згодом я дивлюся на це іншим, тверезим оком і структурую будь-який хаос.

У житті я теж намагаюся давати цьому раду. За знаком зодіаку я Козеріг, тобто затятий контроль-фрік: люблю все планувати, поважаю дисципліну, ніякого хаосу. Проте контролювати все життя неможливо, особливо зараз. Тому я вже давно вчуся балансувати й впускати трохи хаосу в буття: як іде, так і йде. Мені подобається цей експеримент, він мене розширює. Я вчуся не панікувати, коли щось виходить з-під контролю, а просто відпускати ситуацію й отримувати від цього своєрідне задоволення.
Як народжується ваш текст сьогодні? Це сувора дисципліна чи спалахи натхнення, які треба впіймати?
Перший імпульс – це завжди спалах. Мене має щось зачепити: історія, емоція, спогад. Щось настільки потужне, що викликає реакцію: “Вау, як це жахливо!” або “Вау, як це прекрасно! Я такого ніколи не чула й не відчувала!” А от коли я розумію, що з цього спалаху може вирости оповідання, роман чи п’єса – тут уже вмикається дисципліна. Я починаю планувати: так, чи маю я зараз час на велику форму? Коли я буду писати? О, у липні є вільне вікно, значить, працюватиму в липні. Так вони й балансують: спалахи та дисципліна.
У ваших творах багато уваги приділено жіночим характерам – їхній крихкості та водночас неймовірній силі. Як змінилася українська жінка за останні роки і які риси ви помічаєте в собі та своїх героїнях?
Колись досвідченіші колеги-письменники казали мені: “Чому ти пишеш тільки про жінок і для жінок? Треба розширювати діапазон, братися за великі, серйозні теми”. Я тоді засумнівалася, почала рефлексувати, навіть волосся коротко підстригла, аби мати “серйозніший” вигляд письменниці, бо, бачте, я занадто жіночна. Але минув час, мене попустило, і я подумала: а хто писатиме про жінок, якщо не я? І це зовсім не поверхневі теми. Жіночий світ – це безліч глибоких сенсів.
Мені неймовірно подобається те, що зараз відбувається з жінками в Україні. Якщо брати середньостатистично, жінки стають вільнішими, щирішими у висловлюваннях, досвідченішими, талановитішими й красивішими. Для мене найважливіше, щоб ми позбувалися стереотипів, нав’язаних суспільством очікувань та забобонів: коли виходити заміж, коли народжувати дітей, як поводитися з чоловіками чи в соціумі, що “можна”, а що “соромно”. Власне, про це я й писала у своїй виставі. Про те, як важливо скинути цей тягар “не можна дівчинці” і проявлятися у світі так, як ми хочемо, реалізуючи свої мрії та таланти. Нам ще є куди рости, але рух іде абсолютно в правильному напрямку.
Якщо скласти невеличку “аптечку виживання” з трьох книжок для українця прямо зараз, що б ви туди поклали?
Це складне запитання, бо мої улюблені книжки – це не обов’язково те, що потрібно людям саме зараз. Але якщо подумати про те, що здатне надихнути й підтримати…

Перша – це має бути щось дуже іронічне. Я б узяла збірку оповідань Едгара Керета. Це ізраїльський письменник, у нього блискучий формат короткої прози. Ізраїльтяни чудово розуміють, через що ми проходимо, і в Керета багато крутої, саме воєнної іронії. Друга – збірка віршів Сергія Жадана, наприклад, “Антена”. Її можна відкривати на будь-якій сторінці, читати й надихатися. Третя. Пораджу свою першу збірку “Жінки як жінки”. Вона легка, трохи схожа на казки і точно допоможе бодай на вечір відволіктися від важкої реальності.
Що для вас сьогодні органічніше: згадувати минуле чи уявляти майбутнє?
Тільки майбутнє і теперішнє. На минуле просто немає часу.
Якби у вас була можливість повернути лише один довоєнний спогад, що б це було?
Я часто це уявляю, бо зараз не можу втілити в життя. Я обожнюю риболовлю. Часто згадую, як ми з друзями виходили на катері або яхті далеко в море, де навколо тебе – лише вода, і ловили рибу. Мені кажуть: “Та піди на пірс посидь”. Але пірс – це зовсім не те. Мені бракує саме того відчуття відкритого моря. На щастя, у мене все гаразд із фантазією: якщо я заплющу очі, то можу чітко згадати цей запах, сонце і хвилі.
Яке одне слово або фраза найкраще описує ваш теперішній внутрішній стан?
Усе ж таки – натхнення. Я перебуваю в такому стані, коли все, що відбувається навколо, більше не лякає, а навпаки надихає діяти й змушує думати виключно про майбутнє.
Суспільство
Вночі ворог атакував БпЛА кілька цивільних суден, є загиблі та поранені, – голова Одеської ОВА
Про це голова Одеської ОВА Олег Кіпер повідомив у телеграм-каналі:
Цієї ночі ворог цинічно масовано атакував ударними безпілотниками цивільне судноплавство в Чорному морі.
Унаслідок ударів БпЛА пошкоджено три цивільних торговельні судна, які прямували в порти Одещини.
Одного з ударів зазнав суховантаж під прапором Панами. На судні виникла пожежа, екіпаж довелося евакуювати. Суховантаж перебуває на якорі. На жаль, внаслідок цієї атаки загинув член екіпажу – кухар, громадянин Єгипту.
Також ворог атакував ще два цивільні судна – під прапорами Палау і Белізу. На щастя, минулося без постраждалих. Судна зберегли морехідний стан.
Такі цілеспрямовані дії ворога — є воєнним злочином проти цивільної інфраструктури, цивільного судноплавства та життя людей.
-
Політика2 дні agoСтефанчук нагородив Кучму відзнакою імені Левка Лук’яненка
-
Відбудова1 тиждень agoУ Польщі не отримували сигналів, що Зеленський не приїде на конференцію у Гданську
-
Суспільство2 дні agoВ Укрзалізниці порадили, як подорожувати потягом під час спеки
-
Політика1 тиждень agoУкраїнську делегацію на конференцію з відбудови у Гданську очолить Свириденко
-
Політика1 тиждень agoСибіга закликав союзників посилювати тиск на РФ в усіх сферах
-
Відбудова1 тиждень agoМерц візьме участь у конференції з відновлення України в Гданську
-
Усі новини1 тиждень agoВолодимира Путіна побачили на старих фото 1920 та 1941 — його запідозрили в безсмерті
-
Усі новини1 тиждень agoЧС-2026 — жінки з Японії масово критикують чоловіків-вболівальників
