Події
через 60 років фільм залишається шедевром
Маловідомі факти про Івана Миколайчука і Сергія Параджанова на зйомках стрічки, в якій знімалися десятки мешканців Верховини і Криворівні
У широкий прокат виходить найкращий за рейтингом кінокритиків український фільм «Тіні забутих предків», знакова прем’єра якого відбулася у 1965 році у Києві. Шедевр Кіностудії імені Олександра Довженка у 21 країні здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, із яких 24 Гран-прі.
За перший рік прокату кінострічку про кохання Івана й Марічки подивилися понад 8 мільйонів глядачів: зачаровувала гра Івана Миколайчука і Лариси Кадочнікової, магія традицій та природи наших Карпат. А потім були роки замовчування й ув’язнення фактично за український націоналізм режисера фільму Сергія Параджанова. Повернення заслуженої слави настало з відновленням незалежності України.
Укрінформ побував на допрем’єрному показі оновленої версії «Тіней забутих предків» в Українському домі в Києві і розповідає, чому варто її подивитися на великому екрані, навіть якщо вже бачили легендарний фільм. А також відкриваємо маловідомі історії про зйомки, які відбувалися у Верховині та Криворівні Івано-Франківської області.
СКІЛЬКИ ГУЦУЛІВ СТАЛИ АКТОРАМИ ФІЛЬМУ, ЧОМУ ПАРАДЖАНОВ ЛЕЖАВ У ДОМОВИНІ
Кінострічка розповідає історію кохання Івана Палійчука і Марічки Гутенюк, чиї родини ворогували, і справджені прокляття. Проте водночас це розповідь про індивідуальний супротив тому, «що люди скажуть», і вірність своїм почуттям.
Сергій Параджанов знімав «Тіні забутих предків» у Верховині на Івано-Франківщині у 1963 році. Режисер жив там майже сім місяців. Нині в тій гуцульській хаті діє музей фільму, де зберігається близько 1000 експонатів: переважно це світлини режисера та одягу гуцулів, у якому вони знімалися. Є весільна гугля, в яку був одягнений Іван Миколайчук, сердак, вишиванки, пояс, хустки.

У легендарній стрічці присутні більше півсотні жителів Верховини. Ще майже двадцять охочих долучилися з навколишніх сіл. Донині згадують, як три зимові дні фільмували похорони батька Івана. Спочатку люди йшли у процесії за домовиною, але не плакали. Режисер не міг зрозуміти: чому? Коли запитав, то у відповідь отримав: «Труна ж порожня». Тоді Сергій Параджанов у кожусі ліг у реквізит – і за кілька годин відзняли сцену з непідробним смутком і сльозами.
«Час іде, а ʺТіні забутих предківʺ, наче витримане вино, набувають дедалі більшого смаку в мистецькому просторі», – сказав у одному з інтерв’ю про стрічку видатний український режисер Михайло Іллєнко.
Фільм приурочено 100-літтю Михайла Коцюбинського, який народився 1864 року. Повість «Тіні забутих предків» він написав після відвідин Криворівні на Гуцульщині. Це відоме гуцульське село розташовується на Івано-Франківщині, за 8 км від Верховини, яка мала назву Жаб’є чи Жіб’є, що походить, найімовірніше, з арабської чи перської мов, де «жабал» – це гори.
Гражда і церква, які бачать глядачі фільму, стали справжньою родзинкою Криворівні для сучасних туристів. Туди, в «українські Афіни», Михайло Коцюбинський приїздив у 1910– 1913 роках і був зачарований оригінальністю Гуцульщини, її самобутнім людом та містичними традиціями.
Стрічку, яка посідає перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, у 1964 році створили: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художники Георгій Якутович та Михайло Раковський, композитор Мирослав Скорик. Автори сценарію – Іван Чендей і Сергій Параджанов.
СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ СТУДЕНТА ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА ТА ІСТОРІЯ ЧЕРВОНОЇ ПАРАСОЛІ
Виконавець головної ролі Іван Миколайчук – родом із Чорториї Чернівецької області; зі світу, де донині вирує стихія народних свят. Там поруч і село Вашківці, знамените святом Маланки, що нагадує бразильські карнавали, – нагадує кінознавець Сергій Тримбач, автор книжки «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Студента другого курсу взяли на роль у фільм Сергія Параджанова вже після того, як виконавцем було затверджено на 9 років старшого російського актора Геннадія Юхтіна.
Через роки, після успіху «Тіней забутих предків», переповідають, що роль Іванові Миколайчуку віддали, бо все в ньому було від землі, про яку знімали: мова й інтонації, знання традицій. Проте у 1960-их могли бути й інші причини.
Зокрема, Сергій Параджанов тоді був ще малознаним режисером. Майже непоміченими залишалися його попередні ігрові фільми: дипломний «Андрієш» (1955), за який голова держкомісії у ВДІКу Олександр Довженко хотів поставити трійку, але вмовили на четвірку; «Перший парубок» (1959), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962).
Врешті-решт уже загальновідомим є те, що ще у 1950-х роках Сергієм Параджановим почали цікавитися в КДБ.
«Іван не відповідав нашим уявленням про героя Михайла Коцюбинського, здавалося, не вписувався в акторський ансамбль (ми вже затвердили актрис на ролі Марічки, Палагни)», –залишився такий спогад режисера «Тіней забутих предків».
Студента Івана Миколайчука на головну роль у «Тінях забутих предків» рекомендував його керівник курсу Віктор Івченко – чи не найкращий український режисер у 1950-х, який створив «Лісову пісню» з Раїсою Недашківською та так само відому багатьом «Гадюку». Це був курс створеного в 1961 році кінофакультету в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Лише з поваги до старшого колеги Параджанов погодився на пробу студента, чогось особливого від неї не чекав. Тому доручив провести її Юрію Іллєнку, а сам пішов з павільйону. І вже за лічені хвилини оператор із захватом повідомив, що перед камерою – неймовірний претендент. Подальший тріумф фільму ту оцінку підтвердив.
Чим «Тіні забутих предків» були незвичайні, окрім відомого занурення в містичні українські традиції? Скажімо, глядачам несподівано для радянських часів показували оголених героїв фільму. Природними серед карпатської краси видаються естетичні кадри дітей, які заходять у воду, скинувши одяг. Роздягнена Палагна (народжена у Грузії російська акторка Тетяна Бестаєва) оголена біжить у сутінках ночі, – така примха вірувань, щоби справдилися найзаповітніші бажання про плідне кохання.
Кінознавець Сергій Тримбач переповідає спогад учасника зйомок Василя Хімчака про червону парасолю, яка несподівано з’являється у фільмі у сцені в кузні, коли Іван підковує коня. Параджанов під час зйомок дубля запитав місцеву літню мешканку, із чим любили ходити за Австрії гонорові молодиці, які «полюбляли гульнути»?
Співрозмовниця побігла в комору. «Виходить і виносить таку велику червону парасолю, що я доти не видів. Каже: «Під цев парасовлев ходили австрийскі курви, най тепер московська ходит», – читаємо у книжці «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Виконавець головної ролі, якому виповнилося трохи за 20, на зйомках був дуже сором’язливим: червонів, коли режисер спонукав перед камерою зображувати хтиві любощі до Палагни, взяти її за місце нижче талії. «Ну, Ви здуріли, Сергію Йосиповичу», – казав у відповідь.
ІКОНА СТИЛЮ: ОРИГІНАЛЬНА УКРАЇНОМОВНА ВЕРСІЯ
У прокаті із 29 травня в понад 60 кінотеатрах демонструватимуть оновлену версію фільму «Тіні забутих предків». Андрій Дончик, генеральний директор Національної кіностудії імені Олександра Довженка, каже, що глядачі заслуговують побачити визнаний шедевр українського кіно у високій якості: з найменшими деталями, кольоровими напівтонами та музичним супроводом, які повертають повну силу естетики Сергія Параджанова.
До 100-ліття режисера Сергія Параджанова, який народився 9 січня 1924 року, міжнародний фонд Мартіна Скорсезе The Film Foundation вирішив повністю реставрувати легендарний фільм «Тіні забутих предків», розповів кінокритик і кінознавець Алік Шпилюк, член Ради з державної підтримки кінематографії.
Оновлення фільму стало масштабним міжнародним проєктом, до якого долучилися Національна студія імені Олександра Довженка та Національний центр Олександра Довженка. Гроші надав Фонд Джорджа Лукаса George Lucas Educational Foundation (GLEF) із США; копію для сканування – британський колекціонер Деніел Берд; сканування відбувалося у Варшаві.
«Тепер ця копія перебуває в Австрійському кіномузеї, – розповів Шпилюк. – А для кольорокорекції, для правильної передачі кольорів оригінального фільму, використовували вінтажну копію з Гарвардського кіноархіву.
Наприкінці минулого року ідеальну копію зробили в Італії, Болонською синематекою. І відтоді вона доступна для показів в усьому світі».
Кінознавець Алік Шпилюк нагадав, що допрем’єрний показ оновленої версії «Тіней забутих предків» у Києві відбувся в декількох сотнях метрів від колишнього кінотеатру «Україна» (якого вже, на жаль, не існує), де у 1965 році на першому знаменитому показі цього фільму в Україні протестували проти переслідування та арештів української інтелігенції радянською владою.
«Цей показ дав початок визвольній боротьбі української інтелігенції, українських дисидентів за свободу України і за існування українського поетичного кінематографу, – каже Шпилюк. – А вже після відновлення незалежності України цей фільм став іконою стилю сучасного українського кінематографу».
Це був єдиний фільм Кіностудії імені Олександра Довженка, зроблений українською мовою, який не був дубльований російською. Тобто у всеукраїнському прокаті показують відреставровану до відмінної якості оригінальну україномовну версію «Тіней забутих предків».
Самченко Валентина, м. Київ
Фото Олександра Клименка і надані Національною кіностудією імені Олександра Довженка
Події
На Вінниччині до переліку нематеріальної культурної спадщини внесли ще дев’ять елементів
У Вінницькій області до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини внесено ще дев’ять елементів.
Про це повідомляє Вінницька обласна рада, передає Укрінформ.
Як зазначається, рішення ухвалила експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини.
Зокрема, до переліку увійшли плетіння шлейки у селі Сальник (Калинівська територіальна громада) та традиція випікання «Січеного-крученого короваю» (село Бережанка, Ободівська територіальна громада).
До обласного переліку також внесені традиція приготування та споживання «Малисника з кукурудзяного борошна», відтворення традиції виготовлення іграшки-оберега «Коник» (село Грабарівка, Студенянська територіальна громада), традиція спільного випасання корів – «череда» у селі Самгородок (Самгородоцька територіальна громада), народний побутовий танець «Ганка» (село Плоске, Вендичанська територіальна громада).
До переліку ввійшли ще три кулінарні традиції: випікання чеського печива (село Миколаївка, Самгородоцька територіальна громада), випікання пиріжків із гречаною кашею до холодцю (Літинська територіальна громада), приготування страви «Бараболяна кишка по-марʼянівськи» (Гайсинська територіальна громада).
Як повідомлялось, у грудні 2025 року на Вінниччині експертна рада внесла до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини ще шість елементів, серед яких, зокрема, побутування хустки на Вінниччині, обряд «Обертіння», традиційна страва «Гречані пампушки і приготування калинового варення, а також культура приготування старовинної страви «шпундра» і технологія приготування традиційної обрядової страви Павлівська квасоля.
Фото: Вінницька обласна рада
Події
Сакральні пам’ятки з Києво-Печерської лаври вперше покажуть у Британії
«На безкоштовній експозиції «Сакральні скарби з Києва» (Sacred Treasures from Kyiv) представлять сім пам’яток, серед яких – ключові предмети богослужіння в українській православній традиції: ікона, напрестольне Євангеліє у срібному окладі – літургійна книга, що використовується під час християнського богослужіння, – дискос для Євхаристії та срібна позолочена чаша із зображенням Розп’яття», – ідеться в повідомленні.
Як зауважили у міністерстві, створені київськими майстрами-золотарями доби бароко, ці пам’ятки демонструють їхню виняткову майстерність і відображають духовну культуру Києво-Печерської лаври.

Зокрема, їх представлять у галереях V&A Sacred Silver and Stained Glass та Silver Galleries поруч з іншими експонатами з колекції музею.

Генеральний директор заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко зазначив, що ця експозиція дає можливість розповісти історію, що виходить далеко за межі самих цих визначних пам’яток.
«Срібні Царські врата разом з іншими скарбами з колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” відкривають цілий розділ української культурної спадщини, який досі залишається маловідомим за межами України. Завдяки цим творам міжнародна аудиторія знайомиться з українською школою сакрального золотарства XVIII століття – одним із найвищих досягнень українського барокового мистецтва. Для нас особливо важливо, що завдяки партнерству з Музеєм Вікторії та Альберта ця історія буде представлена світові й постане в міжнародному контексті як невіддільна частина спільної культурної спадщини Європи», – підкреслив він.

Як зазначається, «Сакральні скарби з Києва» продовжують багаторічне партнерство між Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» та V&A, у центрі якого – дослідження походження та історії двох пар рідкісних срібних позолочених Царських врат із Лаври та переосмислення їх інтерпретації.

Зокрема, у радянський період вони опинилися поза монастирем і згодом потрапляли до різних приватних колекцій за кордоном, перш ніж увійти до колекції Гілберта.
Нині Царські врата, надані V&A Gilbert Trust for the Arts у довгострокове користування, представлені в оновлених Галереях Гілберта. Це єдині відомі зразки такого типу поза межами православного світу.
Деякі з пам’яток, наданих заповідником, були створені тими самими майстрами, які працювали над Царськими вратами. Представлення у V&A пам’яток із Лаври разом з оновленою інтерпретацією Царських врат допомагає відновити їх український історичний і мистецький контекст. Упродовж десятиліть їх каталогізація та інтерпретація спиралися на російську імперську рамку, а українське походження та культурне значення залишалися поза належною увагою.
V&A спільно з Національним заповідником «Києво-Печерська лавра», за додаткової підтримки Українського інституту та ICOM UK, працювали над тим, щоб повніше розкрити історію цих врат. Це частина ширших змін у міжнародній музейній практиці – зокрема в тому, як українську спадщину в закордонних колекціях досліджують, описують і представляють.
Британська Рада підтримала транспортування пам’яток до Великої Британії, а також участь фахівців Лаври в кураторському дослідженні та професійному обміні з британськими колегами. Український інститут сприяє партнерству між українськими та британськими інституціями й співорганізовує публічну програму проєкту.
Проєкт також підтримують Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України та Посольство України у Сполученому Королівстві.
Зокрема, він розвиває сталі професійні зв’язки між культурними інституціями України та Великої Британії та робить внесок у культурний вимір 100-річного партнерства між двома країнами.
Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна зауважила, що культурна спадщина України є невіддільною частиною європейської історії та заслуговує на гідне міжнародне представлення, що спирається на українські знання й експертизу.
«Представлення сакральних скарбів Києво-Печерської лаври у V&A демонструє важливу роль українських державних інституцій, дослідників і кураторів у тому, як нашу спадщину вивчають і представляють світові. Такі партнерства зміцнюють міжнародну співпрацю та створюють нові можливості для дослідження, збереження й захисту культурної спадщини України», – підкреслила вона.
Своєю чергою директор V&A Трістрам Гант зазначив, що ці національні скарби демонструють виняткову майстерність українських золотарів і розкривають багату мистецьку спадщину, яку зберігає Лавра.
«Сподіваємося, що експозиція та симпозіум у вересні допоможуть глибше оцінити унікальну спадщину України та сприятимуть співпраці у культурній сфері, щоб досліджувати й розповідати надзвичайну історію країни», – додав він.
Виконавчий директор Британської Ради Скотт Макдональд підкреслив, що така співпраця є потужним прикладом того, чого можуть досягти довгострокові культурні партнерства між Україною та Великою Британією.
«Завдяки обміну знаннями та досвідом між українськими й британськими фахівцями ця виставка допоможе поглибити розуміння багатої культурної спадщини України та познайомити з її історіями ширшу аудиторію у Великій Британії. Ми пишаємося тим, що підтримуємо цю співпрацю в межах 100-річного партнерства між Україною та Великою Британією, яке зміцнюватиме культурні зв’язки між нашими двома країнами в майбутньому», – зазначив він.
Як зауважив генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко, ця співпраця є прикладом тривалого партнерства, побудованого на взаємній повазі, яке дає довгострокові результати.
«Наша спільна робота над деколонізаційним посібником для музеїв сприяла точнішій атрибуції походження Царських врат та їх представленню у величних залах Музею Вікторії та Альберта як частини культурної спадщини України. Ми раді, що Царські врата відкрили шлях до ширшої взаємодії між провідними інституціями України та Великої Британії», – підкреслив він.
«Сакральні скарби з Києва» будуть представлені в галереях 84 і 89 V&A South Kensington з 14 вересня 2026 року до 17 вересня 2027 року.
Царські врата, що походять із Києво-Печерської лаври, перебувають у V&A на довгостроковій позичі від Gilbert Trust for the Arts і представлені в Галереях Гілберта у V&A South Kensington.
Кураторками експозиції виступили Євгенія Равцова, Аліс Мінтер і Александра Вотсон Джонс.
V&A South Kensington – це родина музеїв, об’єднаних вірою в силу творчості. Його колекції V&A South Kensington охоплюють 5 000 років історії мистецтва, дизайну та перформансу. Музей також проводить виставки й освітні програми, займається дослідженнями та реставрацією. У його зібраннях представлені мистецтво, дизайн, мода, фотографія, меблі, театр, архітектура та кераміка. Тут також розташована Національна бібліотека мистецтва Великої Британії.
За даними Міністерства культури, 15 вересня у V&A South Kensington відбудеться міжнародний симпозіум «Українська культурна спадщина та інституції Великої Британії: зміна перспектив і практик» (Ukrainian Cultural Heritage and UK Institutions: Shifting Perspectives and Practice).
Підтримує симпозіум та забезпечує участь у ньому української делегації Британська Рада. Зокрема, українські, британські та міжнародні фахівці обговорять, як змінюються підходи до дослідження, інтерпретації, збереження та представлення української спадщини.
Як повідомляв Укрінформ, в італійському місті Галатіна відкрилась благодійна фотовиставка «Україна. Краса поза болем», яка через роботи українських фотографів розповідає про життя країни в умовах війни та стійкість її людей.
Фото: Мінкульт
Події
Вийшов трейлер трилера Бена Аффлека «Тварини»
Стримінгова платформа Netflix презентувала трейлер трилера «Тварини» (Animals) двічі лауреата премії «Оскар» Бена Аффлека.
Про це повідомляє The Hollywood Reporter, передає Укрінформ.
Аффлек не лише режисер, а й співавтор сценарію та виконавець головної ролі у політичному трилері, прем’єра якого відбудеться 9 жовтня.
Він грає кандидата на посаду мера Лос-Анджелеса Марка Кімбала, який разом із дружиною, роль якої виконує Керрі Вашингтон, намагається врятувати викраденого сина.
Аффлек є двічі лауреатом кінопремії «Оскар»: за сценарій фільму «Розумник Вілл Гантінґ» у 1998 році та за свою стрічку «Арго», яка у 2013 році перемогла у номінації «Найкращий фільм».
Як повідомляв Укрінформ, кінокомпанія Amazon MGM Studios презентувала трейлер психологічного трилера «Веріті» (Verity), в якому головні ролі виконують Енн Гетевей, Дакота Джонсон і Джош Гартнетт.
Фото: Netflix
-
Суспільство1 тиждень agoРФ атакує Одесу з метою помсти, але в руйнуваннях винна українська ППО: суперечливі наративи російської пропаганди
-
Війна1 тиждень agoОзнак підготовки Росії до наступу на Чернігівщині наразі немає
-
Одеса7 днів agoПотужні вибухи пролунали на Одещині: РФ атакує балістикою
-
Відбудова5 днів agoНа Дніпропетровщині відновили водопостачання, яке було відсутнє кілька діб через аварію
-
Усі новини1 тиждень agoВідпочинок біля острова Тенерифе — рибу чорний диявол помітили біля узбережжя
-
Усі новини1 тиждень agoСкільки енергії споживає холодильник в Україні — як розрахувати
-
Політика1 тиждень agoЗеленський зустрівся з Покладом – погодив нові операції і доручив продовжити очищення СБУ
-
Політика1 тиждень agoЗеленський провів засідання РНБО щодо планів стійкості
