Події
через 60 років фільм залишається шедевром
Маловідомі факти про Івана Миколайчука і Сергія Параджанова на зйомках стрічки, в якій знімалися десятки мешканців Верховини і Криворівні
У широкий прокат виходить найкращий за рейтингом кінокритиків український фільм «Тіні забутих предків», знакова прем’єра якого відбулася у 1965 році у Києві. Шедевр Кіностудії імені Олександра Довженка у 21 країні здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, із яких 24 Гран-прі.
За перший рік прокату кінострічку про кохання Івана й Марічки подивилися понад 8 мільйонів глядачів: зачаровувала гра Івана Миколайчука і Лариси Кадочнікової, магія традицій та природи наших Карпат. А потім були роки замовчування й ув’язнення фактично за український націоналізм режисера фільму Сергія Параджанова. Повернення заслуженої слави настало з відновленням незалежності України.
Укрінформ побував на допрем’єрному показі оновленої версії «Тіней забутих предків» в Українському домі в Києві і розповідає, чому варто її подивитися на великому екрані, навіть якщо вже бачили легендарний фільм. А також відкриваємо маловідомі історії про зйомки, які відбувалися у Верховині та Криворівні Івано-Франківської області.
СКІЛЬКИ ГУЦУЛІВ СТАЛИ АКТОРАМИ ФІЛЬМУ, ЧОМУ ПАРАДЖАНОВ ЛЕЖАВ У ДОМОВИНІ
Кінострічка розповідає історію кохання Івана Палійчука і Марічки Гутенюк, чиї родини ворогували, і справджені прокляття. Проте водночас це розповідь про індивідуальний супротив тому, «що люди скажуть», і вірність своїм почуттям.
Сергій Параджанов знімав «Тіні забутих предків» у Верховині на Івано-Франківщині у 1963 році. Режисер жив там майже сім місяців. Нині в тій гуцульській хаті діє музей фільму, де зберігається близько 1000 експонатів: переважно це світлини режисера та одягу гуцулів, у якому вони знімалися. Є весільна гугля, в яку був одягнений Іван Миколайчук, сердак, вишиванки, пояс, хустки.

У легендарній стрічці присутні більше півсотні жителів Верховини. Ще майже двадцять охочих долучилися з навколишніх сіл. Донині згадують, як три зимові дні фільмували похорони батька Івана. Спочатку люди йшли у процесії за домовиною, але не плакали. Режисер не міг зрозуміти: чому? Коли запитав, то у відповідь отримав: «Труна ж порожня». Тоді Сергій Параджанов у кожусі ліг у реквізит – і за кілька годин відзняли сцену з непідробним смутком і сльозами.
«Час іде, а ʺТіні забутих предківʺ, наче витримане вино, набувають дедалі більшого смаку в мистецькому просторі», – сказав у одному з інтерв’ю про стрічку видатний український режисер Михайло Іллєнко.
Фільм приурочено 100-літтю Михайла Коцюбинського, який народився 1864 року. Повість «Тіні забутих предків» він написав після відвідин Криворівні на Гуцульщині. Це відоме гуцульське село розташовується на Івано-Франківщині, за 8 км від Верховини, яка мала назву Жаб’є чи Жіб’є, що походить, найімовірніше, з арабської чи перської мов, де «жабал» – це гори.
Гражда і церква, які бачать глядачі фільму, стали справжньою родзинкою Криворівні для сучасних туристів. Туди, в «українські Афіни», Михайло Коцюбинський приїздив у 1910– 1913 роках і був зачарований оригінальністю Гуцульщини, її самобутнім людом та містичними традиціями.
Стрічку, яка посідає перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, у 1964 році створили: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художники Георгій Якутович та Михайло Раковський, композитор Мирослав Скорик. Автори сценарію – Іван Чендей і Сергій Параджанов.
СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ СТУДЕНТА ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА ТА ІСТОРІЯ ЧЕРВОНОЇ ПАРАСОЛІ
Виконавець головної ролі Іван Миколайчук – родом із Чорториї Чернівецької області; зі світу, де донині вирує стихія народних свят. Там поруч і село Вашківці, знамените святом Маланки, що нагадує бразильські карнавали, – нагадує кінознавець Сергій Тримбач, автор книжки «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Студента другого курсу взяли на роль у фільм Сергія Параджанова вже після того, як виконавцем було затверджено на 9 років старшого російського актора Геннадія Юхтіна.
Через роки, після успіху «Тіней забутих предків», переповідають, що роль Іванові Миколайчуку віддали, бо все в ньому було від землі, про яку знімали: мова й інтонації, знання традицій. Проте у 1960-их могли бути й інші причини.
Зокрема, Сергій Параджанов тоді був ще малознаним режисером. Майже непоміченими залишалися його попередні ігрові фільми: дипломний «Андрієш» (1955), за який голова держкомісії у ВДІКу Олександр Довженко хотів поставити трійку, але вмовили на четвірку; «Перший парубок» (1959), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962).
Врешті-решт уже загальновідомим є те, що ще у 1950-х роках Сергієм Параджановим почали цікавитися в КДБ.
«Іван не відповідав нашим уявленням про героя Михайла Коцюбинського, здавалося, не вписувався в акторський ансамбль (ми вже затвердили актрис на ролі Марічки, Палагни)», –залишився такий спогад режисера «Тіней забутих предків».
Студента Івана Миколайчука на головну роль у «Тінях забутих предків» рекомендував його керівник курсу Віктор Івченко – чи не найкращий український режисер у 1950-х, який створив «Лісову пісню» з Раїсою Недашківською та так само відому багатьом «Гадюку». Це був курс створеного в 1961 році кінофакультету в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Лише з поваги до старшого колеги Параджанов погодився на пробу студента, чогось особливого від неї не чекав. Тому доручив провести її Юрію Іллєнку, а сам пішов з павільйону. І вже за лічені хвилини оператор із захватом повідомив, що перед камерою – неймовірний претендент. Подальший тріумф фільму ту оцінку підтвердив.
Чим «Тіні забутих предків» були незвичайні, окрім відомого занурення в містичні українські традиції? Скажімо, глядачам несподівано для радянських часів показували оголених героїв фільму. Природними серед карпатської краси видаються естетичні кадри дітей, які заходять у воду, скинувши одяг. Роздягнена Палагна (народжена у Грузії російська акторка Тетяна Бестаєва) оголена біжить у сутінках ночі, – така примха вірувань, щоби справдилися найзаповітніші бажання про плідне кохання.
Кінознавець Сергій Тримбач переповідає спогад учасника зйомок Василя Хімчака про червону парасолю, яка несподівано з’являється у фільмі у сцені в кузні, коли Іван підковує коня. Параджанов під час зйомок дубля запитав місцеву літню мешканку, із чим любили ходити за Австрії гонорові молодиці, які «полюбляли гульнути»?
Співрозмовниця побігла в комору. «Виходить і виносить таку велику червону парасолю, що я доти не видів. Каже: «Під цев парасовлев ходили австрийскі курви, най тепер московська ходит», – читаємо у книжці «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Виконавець головної ролі, якому виповнилося трохи за 20, на зйомках був дуже сором’язливим: червонів, коли режисер спонукав перед камерою зображувати хтиві любощі до Палагни, взяти її за місце нижче талії. «Ну, Ви здуріли, Сергію Йосиповичу», – казав у відповідь.
ІКОНА СТИЛЮ: ОРИГІНАЛЬНА УКРАЇНОМОВНА ВЕРСІЯ
У прокаті із 29 травня в понад 60 кінотеатрах демонструватимуть оновлену версію фільму «Тіні забутих предків». Андрій Дончик, генеральний директор Національної кіностудії імені Олександра Довженка, каже, що глядачі заслуговують побачити визнаний шедевр українського кіно у високій якості: з найменшими деталями, кольоровими напівтонами та музичним супроводом, які повертають повну силу естетики Сергія Параджанова.
До 100-ліття режисера Сергія Параджанова, який народився 9 січня 1924 року, міжнародний фонд Мартіна Скорсезе The Film Foundation вирішив повністю реставрувати легендарний фільм «Тіні забутих предків», розповів кінокритик і кінознавець Алік Шпилюк, член Ради з державної підтримки кінематографії.
Оновлення фільму стало масштабним міжнародним проєктом, до якого долучилися Національна студія імені Олександра Довженка та Національний центр Олександра Довженка. Гроші надав Фонд Джорджа Лукаса George Lucas Educational Foundation (GLEF) із США; копію для сканування – британський колекціонер Деніел Берд; сканування відбувалося у Варшаві.
«Тепер ця копія перебуває в Австрійському кіномузеї, – розповів Шпилюк. – А для кольорокорекції, для правильної передачі кольорів оригінального фільму, використовували вінтажну копію з Гарвардського кіноархіву.
Наприкінці минулого року ідеальну копію зробили в Італії, Болонською синематекою. І відтоді вона доступна для показів в усьому світі».
Кінознавець Алік Шпилюк нагадав, що допрем’єрний показ оновленої версії «Тіней забутих предків» у Києві відбувся в декількох сотнях метрів від колишнього кінотеатру «Україна» (якого вже, на жаль, не існує), де у 1965 році на першому знаменитому показі цього фільму в Україні протестували проти переслідування та арештів української інтелігенції радянською владою.
«Цей показ дав початок визвольній боротьбі української інтелігенції, українських дисидентів за свободу України і за існування українського поетичного кінематографу, – каже Шпилюк. – А вже після відновлення незалежності України цей фільм став іконою стилю сучасного українського кінематографу».
Це був єдиний фільм Кіностудії імені Олександра Довженка, зроблений українською мовою, який не був дубльований російською. Тобто у всеукраїнському прокаті показують відреставровану до відмінної якості оригінальну україномовну версію «Тіней забутих предків».
Самченко Валентина, м. Київ
Фото Олександра Клименка і надані Національною кіностудією імені Олександра Довженка
Події
Фестиваль «Книжковий Арсенал» оголосив цьогорічну програму
Міжнародний літературно-мистецький фестиваль “Книжковий Арсенал” оголосив програму, яка цьогоріч включає 240 подій.
Про це повідомляє пресслужба заходу, передає Укрінформ.
Фестиваль розпочнеться у четвер, 28 травня, і проходитиме по 31 травня в Мистецькому арсеналі.
Цьогоріч до участі у фестивалі доєднаються понад 150 учасників ярмарку, зіркові гості, лідери думок, вже визнані автори та нові імена.
У рамках фестивалю відбудуться 240 актуальних подій, серед яких дискусії і лекції, читання і воркшопи, зустрічі з авторами і презентації нових видань, а також музична і перформативна програми та виставки.
На першому поверсі будівлі Старого арсеналу розташується книжковий ярмарок, де будуть представлені великі видавництва, малі видавці, книгарня book.ua, партнерські стенди, військові та волонтерські ініціативи, а також ярмарок ілюстраторів, який знайомитиме з творчістю художників, графіків і дизайнерів.
“240 подій програми фестивалю поєднають естетичне переживання та інтелектуальне включення. Серед програм Фокус-теми, основної, музичної, перформативної програм, а також окремих кураторських та спеціальних програм і програми видавців ви точно знайдете події та теми, які відгукнуться саме вам”, – зазначили у пресслужбі заходу.
Фокус-тема цьогорічного фестивалю: “Нести свою свободу”. Йтиметься про свободу та її обмеження, про питання полону та окупації як його різновиду, про героїзацію та крихкість героїв. Куратор цьогорічної фокус-теми — український журналіст, правозахисник і військовослужбовець, колишній військовополонений Максим Буткевич.
Цьогоріч на “Книжковий Арсенал” повертається Програма письменника, яку куруватиме український військовослужбовець Збройних сил України, волонтер, поет, прозаїк і перекладач Андрій Любка.
Мистецька компонента XІV Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал” з-поміж іншого буде представлена 15 виставковими проєктами.
Програма доступна за посиланням.
Як повідомлялося, “Книжковий Аарсенал” є однією з найвпливовіших літературно-мистецьких подій Східної Європи. Уперше його провели у 2011 році.
У березні 2019 року “Книжковий Арсенал” визнали найкращим літературним фестивалем року на Лондонському книжковому ярмарку.
Події
Бережна відвідала павільйони міжнародних партнерів України на Венеційській бієнале
Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна у межах 61-ї Венеційської бієнале відвідала павільйони міжнародних партнерів України – Польщі, Литви, Бельгії, Нідерландів та Японії, а також українську виставку PinchukArtCentre Still Joy – From Ukraine Into the World.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України.
Бережна висловила вдячність міжнародним партнерам за підтримку й солідарність з Україною і наголосила, що сучасне мистецтво сьогодні є важливою мовою міжнародного діалогу, через яку суспільства осмислюють пам’ять, свободу, турботу, втрату, відновлення та силу людських спільнот.
Польський павільйон Liquid Tongues присвячений темам комунікації та взаєморозуміння через мову жестів, звук і візуальні образи, поєднуючи досвід людей з порушеннями слуху та взаємодію людини з природою.
Литовський проєкт Animism sings anarchy через поетичну відеоінсталяцію досліджує питання пам’яті, тілесності та зв’язку людини з природним середовищем.
Під час відкриття павільйонів Польщі та Литви лунали слова підтримки України, солідарності з українським народом та важливості спільного захисту європейських цінностей.
Нідерландський павільйон The Fortress порушує теми крихкості сучасного світу, кордонів та пошуку стабільності в умовах глобальних змін.
Бельгійський проєкт IT NEVER SSST через музику, рух і слово осмислює виклики сучасності, втому суспільства, пошук сенсу і внутрішню силу продовжувати рух уперед.
Японський павільйон Grass Babies, Moon Babies присвячений темам турботи, батьківства та колективної відповідальності як важливих складових сучасного суспільства.
Окрему увагу привернула виставка PinchukArtCentre Still Joy – From Ukraine Into the World, яка через історії українців, мистецтво та живі свідчення демонструє здатність людини навіть у найскладніші часи зберігати радість, любов і прагнення до життя.
Офіційне відкриття Національного павільйону України на 61-й Венеційській бієнале відбулося 7 травня. Цьогоріч Україна представляє проєкт «Гарантії безпеки» – виставку Жанни Кадирової, створену за кураторства Ксенії Малих та Леоніда Марущака.
Як повідомляв Укрінформ, Венеційська бієнале відкрила експозицію без нагород «Золотий лев», оскільки журі припинило виконання своїх обов’язків на знак протесту проти участі Ізраїлю та РФ.
Події
У Нью-Йорку провели перший фестиваль української драми
У Нью-Йорку відбувся перший фестиваль сценічних читань української драматургії Ukrainian Drama Showcase.
Як передає власний кореспондент Укрінформу, фестиваль проходив 7–10 травня в театрі Flamboyan на Мангеттені.
Глядацькій авдиторії були представлені повнометражні п’єси Лесі Українки «Блакитна троянда», Сергія Жадана «Хлібне перемир’я», Лєни Лагушонкової «Оренда застелених ліжок», а також невеликі драматичні твори сучасних письменників Аліни Сарнацької, Анни Галас та Олександра Жугана.
«Ми мали на меті показати нью-йоркським глядачам українські драматичні твори, поставлені американськими режисерами та у виконанні американських акторів», – розповіла в коментарі Укрінформу кураторка літературних проєктів благодійної організації Razom for Ukraine Марія Генкін.

За її словами, усі американські актори «закінчували Драматичну школу Єльського університету, Джульярдську школу, Нью-Йоркський університет – тобто все це дуже високий рівень».

«Ми хотіли подивитися, як українські п ‘єси – в перекладі на англійську – працюють на американську аудиторію, – зазначила Генкін. – І тепер бачимо, що такий фестиваль може стати щорічною подією».
Як повідомляв Укрінформ, у канадському місті Мішен 9 травня відбувся 29-й щорічний Фестиваль української культури у Британській Колумбії.
Фото: Володимир Ільченко / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
-
Відбудова1 тиждень agoна форумі у Нью-Йорку: Україна має багато тузів у рукаві
-
Події6 днів agoУ Тернополі визначили переможців премії імені Івана Марчука
-
Усі новини1 тиждень agoБіженці в Нідерландах 3 роки жили в таборі — що вони розповідають
-
Відбудова1 тиждень agoПрем’єр Чехії візьме участь у конференції з відбудови України-2026
-
Усі новини1 тиждень agoФільми травня 2026 року — у кіно покажуть Диявол носить Прада і концерт Біллі Айліш
-
Усі новини7 днів agoСин Лесі Нікітюк – як виглядає Оскар зараз
-
Одеса5 днів agoНаступ на Одесу: загроза з боку Придністров’я залишається
-
Війна1 тиждень agoКримській міст — українці чекають на удари по шляхопроводу
