Незадовго до російського підриву Каховської ГЕС в 11 павільйоні київського Національного експоцентру України розпочалося будівництво Центру адопції тварин із фронту – Patron Pet Center. 6 червня 2023 року вода з гідроелектростанції почала затоплювати населені пункти, унаслідок чого дуже багато тварин опинилося в небезпеці. Саме тому було вирішено відкрити недобудований заклад трохи раніше, щоб допомогти «хвостикам», що залишилися сам на сам із бідою. 28 червня 2023 року Patron Pet Center уже приймав собак і котів із Херсонщини, яких урятували волонтери. Згодом сюди почали привозити чотирилапих з інших прифронтових територій: Харківщини, Донеччини, Запоріжжя. А вже тепер логістика евакуації тваринок налагоджена по всіх областях поблизу лінії фронту.

Журналістка Укрінформу побувала в Центрі адопції безпритульних тварин і з’ясувала, як чотирилапих готують до майбутніх прилаштувань у родини.

РОБОТА З «ПАТРОНЧИКАМИ» ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ТЕРАПІЯ

На порозі будівлі, де завзятий гавкіт чутно в кожному кутку, відвідувачів зустрічає адміністраторка пані Наталя. Вона працює тут із самого відкриття: прийшла трохи поволонтерити, але залишилася донині. Жінка з гордістю розповідає, що за неповні два роки вже зроблено і які плани на майбутнє.

– Ось тут у нас фотозона, ігрова кімната, медичка. На другому поверсі скоро закінчиться ремонт і буде ще більше боксів для котів, бібліотека та кав’ярня, де можна буде поспілкуватися з «патрончиками», – ділиться вона з усмішкою на обличчі.

За словами адміністраторки, чотирилапих скоро повністю розділять на два поверхи: у боксах на першому можна буде вмістити 200 собак, а на другому – 300 котів. Тепер тут проживає приблизно 118 собак і майже 160 котів. За увесь час роботи волонтерам вдалося урятувати тисячі тварин – і все завдяки ідейності засновників, директорки й тутешніх зоокіперів.

Ініціатива будівництва належала засновнику клініки для реабілітації військових Superhumans Андрієві Ставніцеру та власникові виробництва кормів «Кормотех» Ростилаву Вовку. Очолити центр чоловіки запросили Ірину Подвойську – власницю ветеринарної клініки SOS у Харкові, яка зі самого дитинства рятувала усіх безпритульних тварин, що зустрічала. Емпатія – головна риса людей, які працюють у Patron Pet Center. Хоч є і постійні співробітники, більшість тут саме за ідею. Наприклад, дівчина Олександра, яка опікується котами.

– Я раніше працювала з дорослими і дітьми, – розповідає кіперка. – В один момент не витримала і вирішила, що треба менше з людьми спілкуватися. Прийшла сюди через тварин, але побачила, які в «Патроні» люди класні та розуміючі. З ними спілкування на глибокі теми – це зовсім інше, а робота з чотирилапими – як терапія. Адже коли піклуєшся про когось, переживаєш, якщо він хворіє, і врешті прилаштовуєш у родину, то розумієш, що зробив щасливими двох: і людину, і тварину.

Дістаючи з бокса великого чорного кота, Олександра представляє його Сиріусом Блеком – на честь відомого персонажа з «Гаррі Поттера». За словами волонтерки, він максимально контактний. Кота досі не забрали тільки через те, що йому вже чотири роки. Таких люди не хочуть брати, бо нібито кошенята більше звикнуть до людини. Однак зоокіперка це спростовує, адже більшість тварин у центрі – покинуті домашні улюбленці, яким дуже не вистачає любові й ласки. Хоч працівники і намагаються компенсувати це, з такою кількістю вихованців більше часу приділяється соціалізації.

– Це Риська, а позаду неї – триколірна кішечка на ім’я Мама Проня, її вагітну нам приніс військовий. Думали, у нас є ще десь місяць до родів, але за три-чотири дні вона вже народила шестеро кошенят: двоє білих, двоє чорних і двоє рудих.

Олександра розповідає, що коли кошенят роздали, то кішка довго адаптовувалася, адже пережила багато стресу: була в родині, потім приїхала в центр, народила, відновлювалася на лікуванні. Вона довго жила сама й нікому не довіряла, однак терпеливість і любов зробили своє: до волонтерів Мама Проня дуже звикла, сама проситься на руки й хоче ласки. Проте, як каже зоокіперка, на превеликий жаль, багато людей не розуміють, що на це потрібен час. І коли бачать таких наляканих котиків, часто оминають їх стороною. Але завдяки центру період звикання тварини до нових умов проходить м’якше: весь удар на себе беруть працівники.

Дівчина ділиться історією кота Сільвера, який шипів і дряпав усіх навколо аж пів року після приїзду в «Патрон». Однак тепер пухнастий у люблячій родині гріється на сонечку в Барселоні, адже «патрончиків» прилаштовують і за кордоном. Кожного місяця українські коти і собаки роз’їжджаються по всьому світові: у Нідерланди, Іспанію, Францію, Швейцарію, Велику Британію, Польщу, Італію, Литву, Чехію та найбільше в Гамбург і загалом у Німеччину. Там проживають родина директорки і знайомі зооволонтери, які допомагають прилаштовувати «хвостиків» і тримати зв’язок із новими власниками. Загалом за кордоном більше тварин забирають саме українці, які виїхали, але іноземців, що хочуть прихистити вихованців, теж вистачає.

ТВАРИНКИ НАГОДОВАНІ, ОБРОБЛЕНІ, АЛЕ ЇМ НЕ ВИСТАЧАЄ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДИНОЮ

Потреб у центру багато. Тепер будівля працює на генераторі через борг за електроенергію, який накопичився за зиму. Найбільше не вистачає фінансів, адже вслід за ними з’являються попутні проблеми: відсутність електропостачання, наповнювачів, мийних засобів, корму, ліків для оброблення тварин та лікування від хвороб. Пані Наталя розповідає, що своїх коштів центр не має: тільки гранти або донати від небайдужих людей та міжнародних організацій. Держава ніяк не допомагає.

– Одного разу прийшли хлопець із дівчиною, які задонатили 9 тисяч, – згадує адміністраторка. – Якраз було скрутно, бо закінчувався наповнювач для котів, і ми більшу частину коштів на це витратили.

Для відвідувачів у Patron Pet Center часто проводяться цікаві заходи, які допомагають залучати кошти на утримання тваринок. Наприклад, в одній із кімнат нещодавно проводилася «Кото-мафія», під час якої гості центру грали в популярну гру разом із котиками, що блукали поміж столів. Крім того, проводилася йога зі собаками, заняття з танців і навіть відкритий урок з української мови. Але найбільше простір відомий тим, що кожного дня в певні години відвідувачі можуть вигуляти територією експоцентру тутешніх собак. У вихідні понад сто людей приходять провести час із песиками. А от у будні волонтерських рук уже не вистачає.

– Не вистачає цуценятам часу, адже щенят треба 4–5 разів на день вивести. А в нас, на жаль, таких можливостей немає, тому і довше йде процес соціалізації, – зі сумом розповідає пані Наталя, надягаючи повідець на Емілі – трохи налякане, але грайливе та енергійне цуценя, яке підкинули до центру.

За словами адміністраторки, таке часто буває. Хоч у Patron Pet Center пріоритет більше на тих тваринах, які перебувають близько до зони бойових дій. Коли місцеві залишають чотирилапих під дверима у коробках чи сумках, центр забирає і їх. Це великий ризик, адже тварини можуть принести зі собою захворювання. Але, на щастя, у підкинутих є ангел-охоронець: зазвичай їх дуже швидко прилаштовують.

– Емілі в нас грала на сцені театру Лесі Українки, – із гордістю ділиться пані Наталя. – Там є вистава «Дивний випадок із собакою вночі», де вкінці на сцену виносять цуцика в подарунок. Одного разу до нас прийшли актори на вигул, Катерина та Влад Мелешко, і запропонували брати наших щенят по черзі грати у виставі, щоб про нас був розголос. Адже що більше розголосу, то більше допомоги.

Під час вигулу волонтери центру знайомляться з багатьма людьми. Приходять відвідувачі як поодинці, так і компаніями по 15–20 чоловік. Серед них не тільки школярі та студенти, а й представники різних організацій. Але найбільше запам’ятовуються вигули, коли привозять військових із реабілітаційного центру під Києвом, каже адміністраторка. Минулого року військових багато разів привозили сюди  автобусом.

– Заходили похмурі чоловіки, кожен зі своїми думками, на милицях і з палицями. Вони, мабуть, і не дуже розуміли, нащо їх сюди привезли. Але коли військовим давали собак, щоб прогулятися, їхній вираз обличчя мінявся: ставали наче малі діти, які хотіли погратися з нашими вихованцями. Виходили вони після цієї години спілкування із зовсім іншим настроєм.

Відкриваючи інший бокс, пані Наталя показує Зару – ласкаву собачку без передніх лапок, яка так і норовить стрибнути на руки й облизати адміністраторку.

– Чи то нещасний випадок, чи хтось познущався, – ми не знаємо. Але відомо, що вона не перестала довіряти людям, – запевняє волонтерка. – Зара ласкава й ніжна, на прогулянки її на руках виносять, так і ковиляє, поки не назбирали їй на легший візочок. Тваринки в нас тут нагодовані, оброблені, але їм не вистачає одного увесь час: спілкування з людиною.

ЯКЩО БУДЕТЕ ЇХ ЛЮБИТИ, ОБІЙМАТИ І ГЛАДИТИ – ЦЕ  НАЙВИЩА ПЛАТА

Також Patron Pet Center славиться ініціативою з тимчасовим утриманням. Кожен охочий може взяти тваринку собі на деякий час: подивитися, як це – жити із чотирилапим, а якщо буде складно – повернути пухнастого. Але за увесь час роботи пані Наталі тут не було жодного випадку, щоб із тимчасового утримання тварин повертали. Усі знаходили свої люблячі сім’ї.

– Деякі люди вважають, що тимчасове утримання – платне, – розповідає адміністраторка. – Але я завжди відповідаю, що якщо вони будуть любити «патрончиків», обіймати і гладити, то це – найвища плата для нас.

Хоч із тимчасового утримання тварин і не повертали, бувало, що повертали з постійного. На думку пані Наталі, здебільшого це відбувається, коли люди не розуміють усю відповідальність, яку несе за собою рішення взяти чотирилапого додому. Але загалом із початку війни ставлення людей до безпритульних тварин дуже змінилося. Тепер набагато більше обирають метисів, а не породистих собак у розплідниках, адже безпритульні тварини менше страждають на різні захворювання, а любові від них іще більше.

– У нас прямо в договорі прописано, що тварину завжди можна повернути. Людина не повинна віддавати пухнастого сусідові чи відпускати, а ми маємо бути впевнені, що тваринка буде в безпеці, – наголошує пані Наталя.

Тепер Patron Pet Center вносить зміни у правила, що прописані в договорі на прилаштування тварин. Перед тим як узяти собаку чи кота, необхідно щонайменше тиждень витратити на обдумання зваженого рішення. У цей час можна приходити до центру, знайомитися і гуляти з тваринкою, тому що це не просто іграшка, а особистість, яка має свій характер і свої життєві установки. Має пройти певний час, щоб тварина звикла й показала свою любов і вірність.

Саме це й відрізняє центр адопції від інших місць прихистку безпритульних тварин в Україні: тут увесь комплекс заходів спрямований на те, щоб максимально підготувати тваринку до комфортного життя у родині. На жаль, державні притулки створюються за такими програмами, що більшість вихованців залишаються там до кінця життя. Це не тому, що вони не хочуть, а тому що це все просто неможливо організувати, адже потрібні додаткові зусилля, багато уваги та небайдужість співробітників. Ситуацію можна було б змінити, якби була створена зоополіція. Пані Наталі розповіла, що їхня петиція про це набрала 25 тис. підписів на сайті Президента.

– У нас тут організували цілий конференц-зал, де було багато відомих спікерів, але Кабмін сказав, що «не на часі». Хоча це над час, бо якби працювала зоополіція, не було би притулків, де тварини страждають, – каже адміністраторка.

– А які у Patron Pet Center плани на майбутнє?

– Наша мета – щоб таких центрів, як наш, було багато по Україні та Європі. Але головна наша мрія – щоб не було більше безпритульних тварин. Хочеться, щоб усі «хвостики» знайшли свої люблячі родини. А для цього необхідне свідоме ставлення усіх навколишніх.

Анастасія Зайкова, Київ

Фото авторки