У Косівському музеї в Івано-Франківській області створили інтерактивний простір для дослідження історії художньої обробки дерева.

Тиша, холод, темрява. Обстріли, невідомість, відрізаність від цивілізації, відсутність електроенергії. Скупе життєдайне тепло від економно розпаленої пічки, ледь зігріті об чашку слабенького чаю руки, мить насолоди єдиними наявними солодощами – медом із своєї пасіки, і єдиний співрозмовник – сусід, спілкування з яким неодмінно перетворюється на побутові та світоглядні суперечки. Така реальність життя головних героїв фільму – колишніх однокласників, а нині самотніх пенсіонерів Сергійовича (Віктор Жданов) і Пашки (Володимир Ямненко), які залишилися удвох на все село в «сірій зоні» на Донеччині.

Фільм знято за мотивами бестселеру Андрія Куркова «Сірі бджоли», що увійшов до шорт-листа «Книги року BBC-2018» та списку найкращих книжок 2022 року за версією The New Yorker. Автор описав події періоду АТО. Режисер однойменного фільму Дмитро Мойсеєв, пов’язав у стрічці цей час із передчуттям початку повномасштабного вторгнення 2022-го. Персонажі – все в тій самій «сірій зоні», але на них вже невідворотно насувається повномасштабна війна.

ЗА ТРИ ДНІ ДО ВТОРГОНЕННЯ Я УХВАЛИЛА НАДВАЖКЕ РІШЕННЯ: ЗУПИНИТИ ЗЙОМКУ І ПОКИНУТИ ВОВЧОЯРІВКУ – ПРОДЮСЕРКА

Шлях до виходу на великий екран «Сірих бджіл» був довгим: робота над фільмом почалася ще 2019 року, у 2021-му отримали фінансування від Держкіно, у 2022 році – команда, спільним бажанням якої було знімати максимально близько до «сірої зони», виїхала на зйомки в село Вовчоярівка Луганської області.

«У тому селі дуже гарний ландшафт і рельєф, а це було надзвичайно важливо для зображального рішення. Натурні кадри, зняті у Вовчоярівці, додали фільму художньої виразності», – розповідає оператор-постановник Вадим Ільков («Маріуполіс», «Вулкан»). Він сам із Донецька, знає багато місцевих нюансів у сільській архітектурі і пейзажі та разом із командою об’їздив багато сіл біля лінії розмежування, до яких тоді можна було дістатися. Тож Вовчоярівка сподобалася їм найбільше своєю пейзажною частиною, тут також знайшли й будинок, де мав жити Сергійович. Усе збіглося в цілісну картинку та йшло за планом. Знімальний процес, попри  усвідомлення ризиків, розпочався там у кінці лютого 2022-го. Але вже за три дні продюсерці Іванні Дядюрі довелося ухвалити надзвичайно важке рішення: зупинити щойно розгорнуту нічну зйомку і всією знімальною групою виїхати із села.

«Це було за три дні до початку повномасштабного вторгнення. Мабуть, якась чуйка в мені спрацювала, але ще жевріло сподівання, що ми зможемо повернутися у Вовчоярівку і дозняти, якщо все буде нормально. Далі відомо, що відбувалося… Усім було не до кіно, і Дмитро Мойсеєв (режисер) навіть говорив, що, мабуть, уже не буде сенсу дознімати цей матеріал. А я була впевнена, що ця тема ще довго буде актуальна, на жаль», – розповідає нам продюсерка.

Оператор-постановник додає, що це була перша нічна зміна, і схема світла у нього була розставлена на декілька кілометрів, щоб підсвітити все багатство рельєфу: «У кінематографістів є можливості зробити багату темряву – красиву, розроблену світлом. Якби це була казка або вестерн, можна було б працювати по-іншому. Але ми йшли за відтворенням натуралістичності, щоб максимально реалістично відтворити й передати атмосферу. Ми щойно зняли перший дубль, подзвонила Іванна і сказала згортатися. На певний час зйомки відтермінувалися: тоді всім було не до кіно і було дивно навіть подумати, що можна продовжувати знімати. Але згодом, завдяки старанням продюсерки, ми до них повернулися й завершили фільм».

Він зазначає, що через передислокацію місця зйомок їм не вдалося реалізувати всього запланованого, а саме, – зробити однокадрові входи і виходи з будинка на вулицю, з вулиці – в будинок. Вийшло дещо інше кіно по роботі з камерою.

Щоб усе дозняти команді довелося шукати інтер’єри на Київщині, де знайшли хату, яку знову перетворили на будинок Сергійовича, а команді художників – цілковито відтворити інтер’єр вовчоярівської оселі: посуд, ліжко, і що найскладніше – пічку. Головний герой часто гріється біля неї, і було надзвичайно важливо, щоб це була не якась бутафорська історія, а справжня – від якої віяло б теплом.

Художником-постановником фільму є Владлен Одуденко («Плем’я», «Додому», «Сторожова застава», «Крути 1918», «Люксембург, Люксембург»), відомий і досвідчений: його досвід та смак вплинули на картинку надзвичайно сильно.

Вадим Ільков зізнається, що дуже хотів, щоб над фільмом вони працювали разом з Одуденком, тому що «художників багато талановитих, але в наш час усе швидко змінюється, і, скажімо, відтворити сільський радянський інтер’єр у фільмі, якщо людина народилася пізніше, можна за фотографіями, але це буде титанічна робота. А він усе це бачив на власні очі, і в нього є до цього власне ставлення: до цих сервізів, полірованих меблів. Він розуміє відмінності в міській і сільській культурі тодішнього побуту. Його власний досвід і особисте ставлення до цього дуже вдало спрацювало, щоб відтворити середовище, яке ми хотіли показати».

КУРКОВ: АТМОСФЕРА У ФІЛЬМІ ВІДПОВІДАЄ АТМОСФЕРІ РОМАНУ

Перед початком роботи над фільмом його творці брали дозвіл на екранізацію роману у автора. Андрій Курков переглядав фільми режисера Дмитра Мойсеєва, щоб зрозуміти, в чиї руки він віддає свій твір. Дав згоду, а потім одним із перших побачив готову стрічку на великому екрані в Лондоні на Днях українського кіно.

Звісно, авторці цих рядків було цікаво дізнатися про враження з перших уст від самого письменника.

– Пане Андрію, чи вдалося команді фільму відтворити настрій, ідею, атмосферу, характери головних героїв вашого роману?

– Так, атмосфера у фільмі відповідає атмосфері роману. Коли я читав сценарій, а було це вже понад п’ять років тому, в мене виникло багато питань до режисера, навіть були претензії. Тепер, коли я подивився фільм, ані питань, ані претензій немає. Думаю, з того часу і сценарій змінився, і я трохи змінився, але головне – змінився час, він став ще драматичнішим. Росія знищила сіру зону і тепер це фільм не про сьогодення, а про вчорашній день. Хоча, якщо говорити про людський вимір війни і її вплив на людські стосунки, то тут актуальність цієї зафільмованої історії нікуди не зникла і минулим не стала, – розповів нам Курков.

РЕЖИСЕР: БІЛЬШ КРУТА РІЧ, НІЖ СВОБОДА, ЦЕ – БОРОТЬБА ЗА СВОБОДУ, І ГОЛОВНОМУ ГЕРОЮ ЦЕ ДАЄ ВІДЧУТТЯ, ЩО ВІН ЖИВИЙ

Ще один цікавий і важливий момент – режисер та сценарист стрічки змінив фінал, тобто він не такий, як був у романі, і не такий, як у виставі «Сірі бджоли» Театру на Подолі, поставленій режисером Віталієм Малаховим у 2019 році (хоча і фільм, і вистава поставлені за тією самою першою частиною роману). Ба більше, він навіть не такий, яким був на  початку роботи над фільмом у первинному сценарію!

Дмитро Мойсеєв («Такі красиві люди», «Час хризантем») пояснює, що після початку повномасштабної війни було вирішено змінити фінал, і фільм від цього став кращим, ніж міг би бути, якби його зняли так, як планували до вторгнення. Діалоги не змінювалися, але змінювалися акценти, і, на його переконання, фільм став більш об’ємним і більш серйозним полотном.

«Той фінал, який планували спочатку, був більш динамічним та епічним з боку сюжету, але фінал, який ви бачите зараз, став більш епічним з погляду людського вибору, людського існування і боротьби. Знаєте, на початку ХХ століття американські продюсери зібралися і поставили перед собою питання, про що вони зніматимуть кіно, що – найголовніше в житті? Більшість відповіли: «Звичайно, любов». Але дехто сказав: «Ні, є щось крутіше, ніж любов. Це свобода». А я хочу додати, що є ще більш крута річ, ніж свобода, це – боротьба за свободу. І я вважаю, що головному героєві відчуття, що він живий, дає лише це. Ти живий лише, коли ти борешся. У Сергійовича непрості стосунки з колишньою дружиною, вона від нього пішла ще до війни і виїхала. А от свій будинок він не втрачає, залишається в ньому, і для нього це не просто місце, де він спить, а місце сакрального значення», – говорить Мойсеєв.

Андрій Курков розповів нам, що змінений фінал змусив його замислитися: «З одного боку, він наче надто патріотичний, і перше питання, яке в мене з’явилося: ʺЯк цей фінал сприйматимуть глядачі після війни?ʺ. Але те, що режисерові вдалося такий фінал уплести в тканину кіноісторії найгармонійнішим способом, не викликає сумніву. Дії Сергійовича у фільмі повністю відповідають способу мислення, характеру і психологічному портрету головного героя. Немає штучності фіналу, немає відчуття суперечності між історією та її фіналом».

ТУТ БАГАТО ГУМОРУ, БО ЦЕ ЗАГАЛОМ ОДНА З ХАРАКТЕРНИХ РИС НАШОЇ НАЦІЇ

Фільм «Сірі бджоли» вельми небагатолюдний – два головні герої на тлі медитативних пейзажів та похмурих інтер’єрів блискуче витягують на собі весь драматизм ситуації, ми знайомимося із світом, який їх оточує, через їхні переживання. І якраз через їхні дрібні або великі конфлікти розуміємо психологічний портрет людини в тих обставинах. Є ще один важливий персонаж фільму – український військовий у виконанні актора Максима Бурлаки («Мої думки тихі», «Дільничний із ДВРЗ») – його персонаж має небагато екранного часу, але гарно уособлює сильні риси українського захисника.

«Зробити гарно свою роль у будь-якому фільмі – це вкрай важливо, а у цьому фільмі – це вирішальне, – каже режисер. – Тут багато гумору, бо це загалом одна з характерних рис нашої нації: це наша боротьба з усіма негараздами, бо інакше важко жити у складних умовах, а надто в умовах війни. Гумор дуже допомагає психологічно піднятися, перебороти негаразди, трішки підвестися над ними, бо коли ти над чимось жартуєш, то воно стає більш легким, через жарт проблеми набувають певної  легковажності. Гумор уже був у романі, це не я його вніс у матеріал. Андрій Курков дуже гарно підібрав цих двох персонажів. У моєму сценарному втіленні вони трішки змінилися після того, як я здійснив дві подорожі Донбасом у пошуках локацій. Там я взяв від людей, з якими спілкувався, якісь фрази, побутові звички, погляди. Це ж фактично, як картина, яку ти малюєш, десь одну фарбу взяв, десь іншу – воно створюється, дуже часто і підсвідомо, і свідомо».

ВІКТОР ЖДАНОВ: БДЖОЛИ – ЦЕ ЄДИНА РАДІСТЬ, ЯКА ЗАЛИШИЛАСЯ В МОГО ГЕРОЯ

Актор Віктор Жданов визначає свого Сергійовича як драматичного персонажа, який, що найголовніше, не замкнувся у собі.

«Він не втратив любові до життя, до своєї країни, до того місця, де він перебуває. І його слова ʺце мій дім, куди я поїду?ʺ особисто для мене показують цільність цього персонажа. Він чимось переймається, працює, попри війну, тяжкі побутові обставини, сімейні труднощі, пов’язані з розлученням. Він залишився сам, навкруги воєнні дії, у нього нічого більше немає, крім цих бджіл, і вся любов віддається їм. Бджоли – це єдина радість, яка в нього залишилася», – описує актор свого героя. І зауважує, що йому було дуже приємно працювати в парі з Володимиром Ямненком у головних ролях у повному метрі, тому що обожнює його як професійного актора, і як людину.

«Я б не став говорити, що з цих двох персонажів – Сергійовича і Пашки – хтось хороший, а хтось поганий. Все виявляється у вчинках, не у словах. Нехай глядач дивиться і робить власні висновки. Наскільки те, що робить герой Ямненка, впливає чи не впливає на його життя, я не надто замислювався, тому що, коли ми знімали, переймався лінією свого персонажа. У них є точки дотику співіснування, вони залишилися в селі тільки вдвох. У Пашки так само, як і в Сергійовича, більше нікого немає. Вони обидва – заручники ситуації, коли кожен має зробити свій вибір: поїхати чи залишитися».

Жданов поділився, що раніше, коли його родина виїхала з Донецька, він «когось звинувачував, когось вибілював, когось чорнив. Потім, може, з віком, а може, з подіями, які відбуваються з нами, я перестав робити такі висновки, для себе щось обдумую, але на загал не виношу. Я й зараз маю приклади рідних людей, які сидять під обстрілами і просто не хочуть бути комусь тягарем у чужому домі. Різні ситуації. Завжди є якісь причини, які не дають людям виїхати з цієї території».

КУРКОВ: Я ДУЖЕ РАДІЮ, ЩО ФІЛЬМ ВІДБУВСЯ, І ЩО ВІН РОЗПОВІДАЄ ТУ ІСТОРІЮ, ЯКУ Я НАПИСАВ

Хочеться нагадати, що Віктор Жданов став справжнім відкриттям для широкого глядача саме завдяки Іванні Дядюрі – продюсерці фільму «Кіборги». Тоді стояло завдання знайти для стрічки немедійні обличчя. І поява в кадрі Жданова в ролі військового з позивним Старий стала для всіх перемогою – він був настільки органічний, ну от, людина, яка з тобою поряд!

«Щодо кастингу на ʺСірі бджолиʺ у нас із режисером не було жодних суперечок, хто ще міг би бути на роль Сергійовича. До того ж у Жданова були тільки ролі другого плану, хоча, безумовно, гарні. А цей персонаж ніби для нього виписаний», – говорить Дядюра, а Мойсеєв додає, що бачив у Вікторі Жданові та Володимирові Ямненку потенціал, потрібний для цього кіно, і вони обидва пречудово виконали свою акторську задачу.

Як виявилося, Андрій Курков теж дуже добре оцінив Сергійовича у виконанні Жданова та Пашку у виконанні Ямненка: «Актори чудові! У фільмі мало персонажів, а це накладає страшенно велику відповідальність на акторів. За майже шість років театральної вистави я, звичайно, звик до геніального Богдана Бенюка в ролі Сергійовича. Тож на початку я дуже прискіпливо приглядався до Віктора Жданова. На п’ятій-шостій хвилині фільму він мене переконав. Тепер я визнаю двох Сергійовичів – Жданова і Бенюка», – розповів письменник.

На наше запитання, наскільки для автора хвилююче дивитися театральні та кіновтілення власних творів, Курков відповів: «Це завжди переживання і навіть побоювання, що візуальне втілення роману не сподобається, викличе негативну реакцію. З театральною постановкою в 2019 році було легше, бо я був поруч, і ми постійно з Віталієм Малаховим обговорювали п’єсу, я ходив на репетиції і бачив, як усе народжується. Кіно створювалося окремо від мене, я тільки час від часу отримував якусь інформацію. Я не був на зйомках, у мене було стійке відчуття, що фільм мені не сподобається, хоча перша повнометражна робота Дмитра Мойсеєва мені сподобалася. Насправді після перегляду фільму я відчув величезне полегшення, я дуже радію, що фільм відбувся, і що він розповідає ту історію, яку я написав. Звичайно, фільм завжди відрізняється від книги».

РЕЖИСЕР: УСЯ ТИША, ЯКА Є У ФІЛЬМІ, ЦЕ НАСПРАВДІ МУЗИКА, СТВОРЕНА ДЛЯ КОЖНОЇ СЦЕНИ ОКРЕМО

Про візуальне вирішення, героїв, акторів, перипетії знімального процесу ми вже трішки розповіли, але хочеться додати ще кілька слів про звуковий ряд, точніше, про тишу в кадрі, над створенням якої команда працювала пів року. Адже перед нами розгортається історія, де за відсутності електроенергії і мешканців за десятки кілометрів – не працюють жодні механізми, не гудуть трансформатори, не їздять машини, не гомонять люди, та й домашніх тварин, які б видавали свої природні «хро» чи «му» вже не лишилося, а бджоли Сергійовича взимку сплять – і теж мовчать… Є тільки небагатослівні, хоча місцями дуже активні, «перегиркування» головних героїв та кількасекундний яскравий і свіжий, як ковток весняного вітру серед сірої зими, музичний сплеск української пісні.    

«Уся тиша, яка є у фільмі, це насправді музика, створена для кожної сцени окремо композитором Андрієм Пономарьовим. Бо, намагаючись записати тишу, ми зіткнулися з тим, що це майже неможливо зробити. І всі експерименти, які ми проводили з підбору фонів, зокрема тих, які ми записали на Донбасі навколо Вовчоярівки під час зйомок, не підходили. Наш звукорежисер Артем Мостовий порадив зробити цю тишу разом із композитором, от тоді у нас все вийшло», – розповів режисер Дмитро Мойсеєв.

Без спойлерів у завершення матеріалу додамо, що у фільмі, крім важкої реальності «сірої зони» й гумору, який цей сірий туман трохи розвиднює, є й невелика детективна лінія. Відвертих жахів на екрані немає, але фільм викликає тремтіння, сльози і щемкі внутрішні питання: чому ці люди там, як виживають? Тема важка й водночас близька для кожного з нас, а слова персонажа Жданова: «Це мій дім, чому я маю їхати кудись звідси? Я хочу тут жити» – не втрачають актуальності, а навпаки загострюються з кожним днем повномасштабного вторгнення.

Рекомендуємо подивитися всім, бажано на великому екрані поки триває широкий прокат. Команда вклала надзвичайно багато зусиль і в зображення, і у звуковий ряд, і у гру акторів – хороше і глибоке кіно.

Любов Базів. Київ 

Фото Олександра Клименка, Фейсбук

Про це повідомляє кореспондентка Укрінформу.

В Одеському археологічному музеї презентували тактильні копії експонатів для людей з вадами зору / Фото: Ніна Ляшонок. Укрінформ

«У нас є багато людей з вадами зору. Зараз, під час війни, таких людей стає, на жаль, більше. Ми плануємо надалі виготовляти і інші форми. Ми хочемо виготовити різні види кераміки, щоб люди змогли уявити, як воно виглядало», – зазначив директор музею Ігор Піструіл.

Тактильні копії експонатів під час літньої практики виготовили студенти відділення кераміки художнього училища ім. Грекова.

«Ми провели для них невеликий майстер-клас і показали стародавні методики виготовлення таких посудин, і вони виготовили нам їх тактильні моделі з глини. Студенти просто закохалися у трипільську культуру – тут ми якраз бачимо репліки посудин цієї культури, а також їм сподобалися трипільські статуетки», – розповіла завідувачка відділу експонування Оксана Грицюта.

За її словами, копії зроблені з урахуванням технологій, які використовувалися у минулому.

«Ми хочемо зробити наш простір інклюзивним. Щоб люди з вадами зору могли прийти, взяти модель у руки і «побачити» її через інші чуття. Намальовані елементи ми спеціально викарбували на цих репліках, щоб людина відчула орнамент на дотик», – підкреслила Грицюта.

Вона додала, що окрім студентів-керамістів, у музеї проходили практику й скульптори. Виставку їхніх робіт планують провести на початку 2026 року. «Вони виготовили чудові скульптури. Це не копії, а художнє переосмислення музейних речей митцем», – зауважила Грицюта.

У музеї планують провести серію майстер-класів з кераміки для всіх охочих, на яких історики-археологи будуть пояснювати технологію, а відвідувачі будуть виготовляти моделі.

В археологічному музеї також відкрилася виставка, присвячена археології Північно-Західного Причорномор’я. На ній представлені артефакти різних періодів, виявлені під час експедицій.

Як повідомляв Укрінформ, в Одеському археологічному музеї до 200-річчя закладу Київське творче об’єднання «Ніч в Університеті» провело театралізовані екскурсії.