Криза друкованих видань спонукає газетні кіоски в усьому світі до адаптації та осучаснення
З розвитком цифрових технологій і миттєвою доступністю до новин фактично зникла, пішла в небуття культура газетного читання, а слідом за нею зникають з міського ландшафту й останні газетні кіоски, які впродовж століття були носіями урбаністичної культурної пам’яті. Подібне відбувається не тільки в Україні, а й повсюдно в світі: Польщі, Італії, Іспанії, Англії, Франції тощо. Цей процес не можна назвати безболісним для будь-яких громад: всюди демонтаж цих звичних «малих архітектурних форм» супроводжується невдоволенням частини містян, передусім тих, хто працював у цій сфері, а також відданих читачів, які ще є і які не уявляють ранок без «свіжої газети». Але подекуди старі газетні кіоски отримують несподіване нове життя. Криза змушує їх до адаптації. Тож як ведеться газетним кіоскам у Києві, Барселоні, Варшаві, Римі та Парижі?
КІОСКИ «СОЮЗДРУКУ»: ВИЖИВАННЯ ЧИ ПРИБІДНЕННЯ?
Кіоск «Союздрук», сучасний вигляд; Київ. Фото з відкритих джерел.
Ще донедавна в Києві чи не на кожній вулиці були кіоски «Союздрук». Але на тлі боротьби КМДА з МАФами, їх прибирають. Наприклад, торік зник один із останніх газетних кіосків на Хрещатику, про що написав директор громадської спілки «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа» Сергій Чернявський. Про це в інтерв’ю Українському радіо також зауважує й очільниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк. Заступник директора агентства «Союздрук» Олексій Бабанський під час «круглого столу» в НСЖУ повідомив про масове знесення кіосків преси в Києві. Причиною стали нові правила користування міською землею. «За новою системою аукціонів оренда місця під кіоск може сягати 90–100 тисяч гривень на рік, без урахування витрат на документи та підключення електроенергії… вже на початку 2025 року демонтували понад 80% кіосків. Якщо ця тенденція збережеться, до 2026 року у столиці може не залишитися жодного кіоска для продажу преси». Прикметно, що на адресу «Союздруку» ще донедавна лунали звинувачення у розповсюджені сигарет і алкоголю, а власників підозрювали в «жазі підвищеного прибутку».
ПОЛЬСЬКИЙ RUCH. ЛЕГЕНДАРНА МЕРЕЖА, ЩО МАЙЖЕ ПІШЛА У НЕБУТТЯ
Протягом десятиліть для мільйонів поляків словосполучення «газетний кіоск» означало одне слово: Ruch. Компанія Ruch була заснована в 1918 році. Спочатку її торговельні точки мали формат вокзальних кіосків, що пропонували газети, тютюн та інші дрібні товари. Основною метою компанії на той час була популяризація читання в суспільстві, яке відновлювалося після Першої світової війни і майже півтора століття приналежності до Російської імперії. Перший кіоск відкрили в січні 1919 р. на пероні Головного вокзалу у Варшаві. Невдовзі Ruch став єдиним загальнонаціональним дистриб’ютором преси. На початку 90-х колишній кооператив перетворили на державне підприємство, а згодом в акціонерне товариство Державного казначейства. У кращу пору свого існування Ruch мав 31 300 торговельних точок (для порівняння: на сьогодні – 550, – ред.), у ньому працювало майже 15 000 людей. Однак із запровадженням ринкових відносин державний гігант не зміг адаптуватися до нових викликів і поступово втратив долю ринку. Держава по частинах продала Ruch через неефективність і зараз легендарний бренд фактично пішов у небуття. Варто зауважити, що Ruch – не єдиний дистриб’ютор на польському ринку розповсюдження друкованих ЗМІ.
Демонтовані газетні кіоски Ruch у Польщі. Фото: biznes.wprost.pl
Поляки б’ють на сполох і шукають шляхи розв’язання одразу кількох проблем. Наприклад, було підготовлено законопроєкт порятунку друкованої преси, згідно з яким робота її розповсюджувачів фінансуватиметься за принципом: чим менше місто, тим більша підтримка.
ІТАЛІЯ: ВИЖИВАННЯ ЗА РАХУНОК ТУРИСТИЧНИХ ПРИНАД
В Італії газетні кіоски – їх називають edicole – мають багату історію і культурне значення. Через edicole італійці десятиліттями дізнавалися новини, купували сатиричні журнали, релігійні видання і так само, як, наприклад, десь в Одесі чи в Києві в 50-70-х – футбольні щотижневики. Ці кіоски були вузлами культурної пам’яті не одного покоління італійців.
Газетний кіоск у Мантуї, Італія, 1979 р. Фото: Wikipedia
Як повідомляє Reuters, за оцінками галузевої організації Snag, за останні два десятиліття в Італії закрилися дві третини газетних кіосків. У минулорічному звіті Італійської торгової палати йдеться, що лише за останні чотири роки закрилося 2700 кіосків, найбільше – у Римі. За даними ADS, компанії, яка відслідковує продажі преси, якщо в 2004 році в кіосках продавалося близько 9,54 мільйона газет, то на початок 2024 року – на порядок менше – приблизно 950 000.
Газетний кіоск Едікола 518, Перуджа, Італія; сучасний вигляд. Фото: Dreamstime
Попри кризу, деякі з газетних кіосків намагаються переосмислити місію і місце в сучасному місті. Наприклад, один із найвідоміших кіосків Перуджі Edicole 518, що знаходиться в історичному центрі міста. Відкритий у 1900 році кіоск було реконструйовано в 2016-му. Нині там представляють понад 100 друкованих видань на квадратний метр; відбуваються читання та лекції. Edicole Erno неподалік Ватикану пропонує читачам високоякісну міжнародну пресу, а також аперитиви. Кіоск розташований в ідеальному місці, зручному для зустрічей, спілкування, де можна поїсти і щось випити. «Ми б хотіли, щоб наші кіоски слугували прикладом для інших, тих, хто переживає не кращі часи… Ми потребуємо… підтримки як на місцевому, так і на національному рівні. Якщо газетні кіоски неминуче зникнуть, то нам потрібна ідея трансформації самої концепції…» – наголошує власниця закладу Андреа Меркурі.
Газетний кіоск у Дюссельдорфі, Німеччина; сучасний вигляд. Фото: Dreamstime
БАРСЕЛОНА: БІЛЬ І СКАРГИ МІСТЯН ЗА ТУРИСТИЧНОЮ ВІТРИНОЮ
Перші газетні кіоски в Барселоні з’явилися ще в 1888 році й одразу ж стали символами міської культури. Сніданок у Барселоні часто починався з купівлі газети в газетному кіоску, а потім продовжувався – у барі з кавою. Продавці газет зазвичай добре знали своїх клієнтів. Як зазначив один із власників газетного кіоску, у нього завжди зберігалося приблизно 15 дублікатів ключів від квартир його постійних клієнтів, які віддавали їх на випадок, якщо загублять свої. Таким був рівень довіри, таким було життя, хоча зараз у це й важко повірити. Газетний бізнес, так само як і в Італії, Португалії, був спадковим, належав багатьом поколінням однієї родини. Сьогодні він занепадає. Кіоскери скаржаться на засилля туристів, які фактично знищили колишнє усталене життя. Спроби врятувати власний бізнес даються дедалі важче. Наприклад, ще 20 років тому продажі від газет становили понад 80% доходу газетного кіоску. Нині вони виживають лише за рахунок магнітиків на холодильник, брелоків і прохолодних напоїв. Поза межами туристичних зон середній вік клієнта газетного кіоску сягає 65 – 70-річного віку. Молодь не бажає ані читати друковані видання, ані працювати в кіосках, вважаючи семиденний робочий графік рабством. За останнє десятиліття в Іспанії закрили приблизно 6000 газетних кіосків.
ФРАНЦІЯ: ВІД АР-НУВО ДО ЕКОЛОГІЧНО БЕЗДОГАННОЇ БЕЗЛИКОСТІ
Анрі Картьє-Брессон за читанням газети. Фото: Wikipedia
У Франції – так само, як і в Італії – газетні кіоски були і залишаються важливою частиною міського пейзажу, а ще більше – частиною культури щоденної комунікації, споживання інформації та міської пам’яті. Парижанин із газетою під пахвою – це культурний архетип; утім зараз подібне побачиш хіба що на чорно-білих світлинах Картьє-Брессона. Перший газетний кіоск відкрився в Парижі в 1857 році – найперше в Європі. Елегантні куполи старих паризьких газетних кіосків височіли фактично на кожному розі. Вони були таким самим символом Парижа, як і Ейфелева вежа. Але з 2018 року їх замінили (практично всі, за виключенням декількох) на нові, розроблені дизайнеркою Маталі Крассе. Бюджет виконаних робіт становив 52 млн євро. Таким чином було здійснено спробу адаптації символу культурної спадщини до потреб міста. Нові кіоски, попри їхню екологічність та інші архітектурні чесноти, парижани одразу ж назвали «консервними банками з-під сардин». Попри це, під час «ковідного» локдауну, вони залишалися для замкнених по квартирах містян справжньою віддушиною. За словами одного з кіоскерів, покупка газети давала багатьом «відчуття справжності життя».
Газетний кіоск (до модернізації) в Парижі, Франція. Фото: Dreamstime.
Франція – одна з небагатьох країн, в якій до збереження традицій, зокрема до культури газетних кіосків, а також збереження мережі розповсюдження друкованої преси ставляться з усією відповідальністю. До слова, цікавим є контраст двох сайтів: київського «Союздруку», де важко знайти актуальну інформацію, та максимально інформативний – дистриб’ютора французької преси Медіакіоск.
НАЙВІДОМІШІ ГАЗЕТНІ КІОСКИ У СВІТІ
Попри невтішну долю газетних кіосків, є й ті, хто відмовляються здаватися часу й цифровим технологіям.
Культовий нью-йоркський газетний кіоск Casa Magazines. Фото: Кеті Драскі, Wikipedia
Найвідоміший, культовий газетний кіоск Нью-Йорка – це, безумовно, Casa Magazines, який ще називають «журнальною Меккою». Кіоск відносно «молодий», працює з 1995 р. Там є буквально все: від глянцю про моду, архітектуру, закінчуючи вузькопрофільними медичними журналами та часописами про хобі. Загалом майже 3000 унікальних друкованих видань з усього світу на невеличкій площі. Співвласник Мохаммед Ахмед зауважував, що під час якихось вікопомних подій у світі або в США, журнали й газети миттєво розпродуються. Наприклад, коли The New York Times вийшла з палітуркою про 100 тисяч смертей від COVID-19, весь наклад був розпроданий до 9.00. «Після того прийшов один хлопець і запитав, чи є ще примірник, бо там було надруковано й ім’я його батька… Я підійшов до стойки і віддав йому екземпляр, який залишив для себе…» – сказав Ахмед. Нещодавно кіоск змінив власника, але віддані шанувальники сподіваються, що він і надалі тішитиме їх друкованою продукцією.
Газетний кіоск Шріджі – найкрутіше місце у Мерілебоні (Лондон), заснований у 1982 р., розкішний, схожий радше на книжковий магазинчик. Звісно, він відповідає локації, на якій розташовується. З газетного кіоску він перетворився на популярне місце культурних концепцій. Втім, таких як Casa Magazines і Шріджі – одиниці, хоча подібні є в багатьох містах світу: Сеулі, Берліні, Сан-Паулу, Токіо, Бейруті тощо. Унікальні космополітичні оази для гурманів друкованої преси й естетів. Утім, зазвичай газетні кіоски в усьому світі сьогодні ледь виживають, заманюючи відвідувачів рекламною продукцією, напоями і піцою.
НЕБУТТЯ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА
Знаний італійський філософ Умберто Еко якось сказав: «Ми більше не читаємо газети так, як раніше. Ми їх проковтуємо, як капсули. Але колись – це був ритуал. Це була форма діалогу з реальністю». Тож газетний кіоск колись був не лише точкою продажу преси, але й своєрідним ритуальним простором, носієм урбаністичної пам’яті. Це було місце де люди щодня зустрічались; де обговорювали футбол, політику; пліткували, сперечалися; де кіоскер знав, що кому потрібно; де відлунював світ – через заголовки, фото, запах свіжої поліграфії. Це був час, коли інформація не була миттєвою, а коли за нею треба було вийти з дому, встати в чергу, перекинутися словом із продавцем… Сьогодні газетний кіоск – артефакт іншої епохи, ще живий, але вже з відтінком вицвілої значущості.
Можливо, з часом газетні кіоски трансформуються в щось нове, адже «люди прагнуть більшого, ніж кабельних новин». Вони таки стануть оновленими центрами щоденного ритуалу читання, обміну інформацією і живого міського простору так, як це вже відбувається в деяких країнах. Це чудова ідея для невеличкого бізнесу для тих, хто не може дозволити собі відкрити, наприклад, книжковий магазин, але прагне до камерності. Можливо, колись і в нас з’являться подібні затишні майданчики. Колись, після війни.
Незабаром обіцяємо підняти тему про газети в епоху диджиталу. Чому паперові видання ще не зникли остаточно? Про сенс уповільненого читання, довіру до друку, зміну ритуалів і межу між інформацією та відчуттям.
У Києві завершилося навчання 25 фахівців із супроводу ветеранів із Миколаївської області. За підсумками навчання фахівці отримали сертифікат державного зразка.
Про програму навчання під час вручення сертифікатів фахівців із супроводу ветеранів Укрінформу розповіла директорка проєктів ГО “Простір можливостей” Оксана Коляда.
“Фахівці із супроводу ветеранів є свого роду навігаційною системою – мають зустрічати ветерана в громаді, оцінювати його потреби, організовувати процес надання усіх послуг, як у громаді, так і на іншому рівні. Я зараз кажу про медичні, соціальні, адміністративні послуги, юридичний супровід, можливо паліативний супровід. Тобто ці люди мають володіти великим спектром знань, у тому числі нормативної бази, яка змінюється щоденно, знати, як оновлювати ці дані, де їх шукати. Вони мають володіти інструментами кейс-менеджменту, ведення випадку, навичками первинної психологічної допомоги, первинного психологічного скринінгу. Тобто у фахівця має бути достатньо великий багаж знань. Тому рішенням Міністерства у справах ветеранів було затверджено програму їхньої підготовки, а ГО “Простір можливостей” був імплементуючим партнером в цьому процесі”, – розповіла Коляда.
Програма навчання фахівців із супроводу ГО “Простір можливостей” передбачає 150 годин, 10 днів з яких – офлайн навчання.
Також “Простір можливостей” має у своєму складі кваліфікаційний центр, фахівці проходять відповідне тестування і отримують сертифікат, який підтверджує їх кваліфікацію фахівця супроводу ветеранів та демобілізованих осіб.
Як пояснила Коляда, ГО “Простір можливостей” кілька місяців тому пройшов етап сертифікації у Національному агентстві кваліфікацій і є одним з трьох центрів в Україні, який має право підтверджувати кваліфікацію фахівця за напрямом супроводу ветеранів і демобілізованих осіб.
“Власне, це якраз перші 25 фахівців, які отримують сертифікат про підтвердження кваліфікації фахівця супроводу ветеранів. Це важливо, тому що після підтвердження кваліфікації фахівець можете рухатися різними рівнями. Бо крім фахівця першого, другого, третього рівня є, наприклад, провідні фахівці, у яких є дві додаткові функції. Перша – аналітична, бо державі, громадам важливо знати, які є потреби у ветеранів, ветеранок, щоб формувати бюджет, створювати нові програми, працювати превентивно на майбутнє. І ще одна функція важлива – це супервізія. Тобто провідні фахівці здійснюють професійне консультування фахівців нижчого рівня”, – зазначила Коляда.
Зокрема, провідні фахівці можуть проконсультувати своїх колег, які працюють у невеликих громадах, щодо лікування ветерана чи ветеранки, реабілітації, забезпечення ветерана чи його родини житлом, отримання фінансового ресурсу через грантові чи кредитні програми тощо.
Наразі, за її словами, ГО “Простір можливостей” має право проводити підготовку всіх фахівців, але може підтверджувати кваліфікацію лише фахівця першого рівня.
Як зазначила Коляда, запит на підготовку фахівців із супроводу ветеранів від місцевої влади дуже великий. Так, за її словами, на сьогодні, відповідно до даних Міністерства у справах ветеранів, лише в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни понад 1,5 млн записів. А підтримки також потребують і родини ветеранів та ветеранок.
“Тому ми можемо говорити про 5-6 млн українців, яким потрібна буде певна підтримка і супровід. Відповідно держава прийняла рішення про впровадження нової професії в країні – фахівця супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Рік тому було ухвалено рішення уряду і з вересня 2024 року відбувається відбір, навчання і працевлаштування фахівців супроводу. На сьогодні їх уже більше як 1400 в громадах. Кожна громада самостійно приймає рішення, скільки фахівців їм потрібно”, – розповіла Коляда.
Зараз, за її словами, нормативною базою визначено навантаження на кожного фахівця у 35 кейсів і 100 осіб.
“Поки неясно чи коректно визначено це навантаження, бо фахівці із супроводу працюють неповний рік, але те, що за рік часу вже така велика кількість людей працює в громадах, є дуже позитивним. Тільки через тренінговий центр “Простору можливостей “пройшло більше 2,5 тисяч фахівців”, – зазначила Коляда.
Як зазначив в коментарі Укрінформу генеральний директор Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Віталій Музиченко, дуже багато запитів щодо супроводу ветеранів стосуються таких питань як лікування, реабілітація, протезування.
«Більшість ветеранів, які переходять із статусу військовослужбовців і статусу тих, хто був долучений до сектору оборони, в статус ветерана, мають числені проблеми. Зокрема, це стан здоров’я, потреба в реабілітації, і потреба в забезпеченні допоміжними засобами реабілітації, протезування. Тому в цьому питання першочергове завдання, щоб ми всі діяли як єдиний організм. Є інфраструктура Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю в кожному регіоні. Ми адмініструємо процес, але треба правильно вести людину в контексті визначення потреб, правильної маршрутизації, підтримки, допомоги зі збором певних документів. Це якраз роль фахівця із супроводу ветерана, який має допомогти ветерану включитися в цей процес без стресу, без бюрократичних перепон тощо. Тому ми розповідаємо безпосередньо кейс-менеджерам про можливі інструменти, можливості взаємодії, ознайомлює із всією екосистемою, яка доступна для вирішення тих чи інших проблем”, – розповів Музиченко.
За його словами, фахівці із супроводу ветеранів мають перш за все розуміти з якими потребами, якими можливостями повертається ветеран в громаду. Під час навчання фахівці із супроводу ветеранів розглядали також і процес забезпечення допоміжними засобами реабілітації, надання підтримки у виборі фахівця з протезування та протезної майстерні, допомогу у зборі необхідних документів, сприянні працевлаштуванню, соціалізації, поверненню до активного життя.
Як повідомляв Укрінформ, реалізація експериментального проєкту щодо запровадження інституту помічника ветерана в системі переходу від військової служби до цивільного життя завершена 31 грудня 2023 року. Замість цього розроблено професійний стандарт “Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб”. Відомості щодо професійного стандарту “Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб” внесено до Реєстру кваліфікацій у квітні 2024 року.
Співробітники Державного бюро розслідувань вивчають обставини смерті чоловіка у Миколаєві, який втікав від наряду правоохоронців та службовців територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Так, провоохоронці та співробітники ТЦК зупинили молодика для перевірки документів. Чоловік почав тікати, та зістрибнув з пішохідного мосту. Це й стало причиною його загибелі.
Правоохоронці Одеської області спільно з СБУ викрили на хабарі виконуючого обов’язки начальника районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За 1500 доларів США посадовець обіцяв виключити військовозобов’язаного зі списку розшукуваних осіб. Як повідомили в поліції, чоловік вимагав гроші від громадянина, який порушив правила військового обліку. Суму неправомірної вигоди мав бути перераховано на банківську картку, після чого правоохоронці затримали посадовця в процесуальному порядку.
СБУ затримала агентів фсб, які планували подвійний теракт біля обласного ТЦК у Миколаєві. Вибухівки мали спрацювати одна за одною, щоби вразити якомога більше людей — зловмисників знешкодили до вчинення злочину.
Сутичка одеситів з екіпажем патрульної поліції, яка сталася вночі 28 липня в Одесі завершилась затриманням цивільних та госпіталізацією інспекторки патрульної поліції.
Правоохоронці затримали заступника начальника районного територіального центра комплектації та соціальної підтримки за вимагання та отримання хабаря.
Патрульна поліція Одеси відреагувала на відеозапис, на якому патрульні затримують чоловіка і при цьому з’ясовується що він військовослужбовець.
За результатами чергового обстеження акваторії та узбережжя Одеси, проведеного Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу, забруднення морської води нафтопродуктами не виявлено.
Фахівці інспекції взяли проби води в кількох ключових локаціях:
– 16-та станція Великого Фонтану
– Пляж «Ланжерон»
– Пляж «Фонтанка»
“Ми продовжуємо щоденний екологічний контроль, щоб одесити та гості міста могли безпечно насолоджуватись морем”, — йдеться у повідомленні інспекції.
Джерело: Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу.
