Президент Володимир Зеленський відзначив державними нагородами 472 нацгвардійців, поліцейських, рятувальників і прикордонників, 172 із них – посмертно.

В Одесі завершують будівництво магістрального водогону “Багрицького – Французький бульвар” вартістю близько 500 мільйонів гривень, який планували побудувати ще 15 років тому. Цей об’єкт має забезпечити нормальне водопостачання Приморського району – курортної та однієї з найбільш густонаселених частин міста, де існуюча мережа роками не справляється з навантаженням. Кошти на будівництво взяли з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії та з бюджету міста, хоча війна тут ні до чого: водогін потрібен для того, щоб мережа впоралася з новими багатоквартирними будинками, будівництво яких міська рада роками погоджувала уздовж Французького бульвару та в глибині Приморського району.

Інтент разом з Центром публічних розслідувань з’ясував, як одеській мерії вдалося перетворити бізнес-проєкт на ліквідацію наслідків збройної агресії.

Як з’явився цей проєкт

Ідея цього водогону, за словами першого заступника міського голови Олександра Філатова, виникла ще на початку незалежності України наприкінці 2000-х. Тоді ж, каже Філатов, “стояло питання про те, щоб мати резервний обсяг водопостачання по Приморському району, в першу чергу берегової лінії, тому що будь-яка серйозна системна аварія на діючому водогоні призведе до відключення великої кількості абонентів”.

Проте від задуму до перших офіційних кроків минуло майже два десятиріччя. За часів Едуарда Гурвіца виконком Одеської міської ради у березні 2010 року визначив КП “Міське капітальне будівництво” замовником на проєктування та будівництво магістральних мереж від вулиці Багрицького до Французького бульвару через зростання водоспоживання у Приморському районі. А вже через 2 роки у 2012-му ці функції передали управлінню капітального будівництва.

У 2018-2019 роках завершили розробку проєкту всіх чотирьох черг водогону, де три передбачали використання труб діаметром 800 мм, а ще одна – 600 мм. За розрахунками, потужність такої мережі була розрахована на те, щоб забезпечити водою 200 тисяч споживачів. З них половина – мешканці будинків уздовж Французького бульвару. Це значно більша кількість, ніж навіть зараз там мешкає. Виглядає на те, що водогін від початку проєктували з думкою про нове будівництво.

ІНФОГРАФІКА: Інтент/ШІ

Але грошей на нього довго не було. І поки місто однією рукою шукало гроші на новий водогін, іншою – дозволяло забудовувати Приморський район. Тож за останні 15 років уздовж Французького бульвару виросли десятки нових багатоповерхівок, побудованих трьома-чотирма ключовими компаніями.

Найбільший з них – Kadorr Group покійного Аднана Ківана: серія “Перлин”, ЖК “Королівські сади” на Французькому 60, бізнес-центр Kadorr, а зараз масштабний KADORR City біля 4-ї станції Великого Фонтану. Загалом – понад 60 будинків в Одесі.

Другий – КП “Будова” з ЖК “Чотири сезони” (чотири 25-поверхові будинки на проспекті Лесі Українки, 19). Офіційним бенефіціаром “Будови” є Дмитро Дімарський – прізвище, яке Одеса знає з іншого приводу: Дімарський фігурує у справі НАБУ і САП про злочинну організацію Володимира Галантерника, яка, за версією слідства, у 2016–2019 роках завдала Одесі шкоди на понад 558 мільйонів гривень через незаконну забудову.

Третій – ТОВ “Гефест” Пантелеймона Бумбураса, почесного консула Греції в Херсоні: серія ЖК у грецькій тематиці, зараз добудовує ЖК “Акрополь” на Фонтанській дорозі, 25.

Це не вичерпний перелік. Але саме ці три компанії є найбільшими забудовниками Приморського району Одеси. Мешканці саме їхніх будинків почали відчувати проблеми з водою, коли існуюча мережа поволі переставала справлятися зі збільшенням навантаження.

Що не так з водогоном у районі

Уявіть, що ви роздаєте воду з каністри на 10 літрів. Один кухоль води, другий, третій – все нормально, води вистачає, ви маєте час на те, щоб поповнити запас. А потім кухлів стає 10, 30, 100 і в якийсь момент каністра порожніє швидше, ніж ви встигаєте її поповнювати. Але ви продовжуєте дозволяти новим людям стати в чергу з кухлями.

Це доволі точна аналогія того, що відбувалося з водопостачанням у Приморському районі Одеси: кожна нова багатоповерхівка, яка приєднувалась до існуючого магістрального водопроводу – це ще один кухоль. При цьому ніхто не обмежував їх кількість.

ІНФОГРАФІКА: Інтент/ШІ

Вже у 2020 році Комітет з розробки Стратегії розвитку Одеської області відзначав проблему з водопостачанням у Приморському районі та прямо пов’язував її з активною забудовою території. У протоколі засідання від 11 лютого 2020 року зафіксовано:

“Зазначене будівництво [нового водогону – ред.] обумовлено стрімким зростанням кількості багатоквартирних будинків по лінії запропонованого проєктами магістральної мережі водопроводу. Побудова цих багатоквартирних будинків схвалювалась Одеською міською радою навіть всупереч вимогам Генерального плану та Плану зонування території. При цьому подібні будівництва багатоквартирних будинків стали можливими, оскільки “Інфокс” надав будівельним компаніям вихідні умови, підтверджуючи здатність існуючого магістрального водопроводу впоратися з навантаженням…”

Проаналізувавши цей документ, можна дійти двох висновків одразу. Перший: приватна компанія “Інфокс“, яка з 2003 року на умовах оренди експлуатує всю систему централізованого водопостачання Одеси, видавала забудовникам технічні умови на приєднання до водогону без реального підтвердження його потужностей. Другий: Одеська міська рада погоджувала цю забудову без врахування вимог генплану та планів зонування території.

Як пофарбувати проєкт у воєнний колір

Отже, проблема водопостачання росла, а проєкт нового водогону залишався на папері до 2023 року. Саме тоді у правилах використання грошей з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії, який було створено після повномасштабного вторгнення у 2022 році, з’явилась лазівка, яка дозволила одеській владі взяти кошти з нього на новий водогін.

Спершу закон дозволяв витрачати кошти Фонду тільки на реконструкцію чи капітальний ремонт інфраструктурних об’єктів. Але вже у квітні 2023 року парламент додав можливість фінансувати “нове будівництво” водопровідних об’єктів. Саме ця правка й відкрила шпарину, якою скористались в Одесі.

Згодом Рахункова палата заявила таки про непрозорий розподіл коштів Фонду. Тож правила використання коштів Фонду змінили. Зараз їх можна використовувати на “відновлення об’єктів інфраструктури, пов’язаних з наданням послуг з водопостачання, водовідведення…”

Однак одеські чиновники встигли скористатись тимчасовою можливістю й вже у червні 2023 року уряд своїм розпорядженням виділив місту 475 мільйонів гривень субвенції, з них левову частку – саме на будівництво чотирьох черг цього водогону. Показова деталь: за інформацією Міністерства інфраструктури, з 15 проєктів, які Одеса подавала на фінансування з Фонду, кошти виділили лише на 6. Чотири з цих шести – саме черги водогону “Багрицького – Французький бульвар”. Решту 9 заявок відхилили – здебільшого через невідповідність вимогам безпеки щодо захисних споруд цивільного захисту.

У розмові з Інтентом Олександр Філатов пояснює логіку рішення так: “Була відповідна програма державна. Ми не могли не скористатися нагодою отримати порядка 400 мільйонів гривень для того, щоб побудувати цей водогін”. Тобто офіційна позиція мерії – взяли, бо давали. Питання, чи є будівництво водопровідних мереж у Приморському районі “ліквідацією наслідків збройної агресії”, в цій логіці не стояло.

При цьому в Державній системі DREAM цей проєкт описаний без жодного натяку на війну:

“У зв’язку з ростом житлового будівництва, яке передбачено згідно з планувальними рішеннями в Приморському районі міста Одеси, гостро постало питання безперебійного забезпечення господарсько-питною водою мешканців та споживачів даного району…”

Тобто у поданнях на робочу групу – одне обґрунтування (загальноміський масштаб), у технічних описах системи DREAM – зовсім інше (наслідки нової забудови). Все на одному й тому самому проєкті.

Одесити на папері зменшилися вдвічі

У переліку проєктів, поданих Одеською обласною військовою адміністрацією на розгляд Міжвідомчої робочої групи Міністерства розвитку громад та територій 12 травня 2023 року, по кожній з 4 черг водогону зазначено:

“Кількість осіб, які користуватимуться послугою – 1 010 537 осіб – кількість населення м. Одеса станом на 01.01.2023 р. Кожен мешканець міста Одеса користуватимуться результатами реалізації проєкту”.

Через 8 місяців у документах для засідання робочої групи 9 лютого 2024 року, де обговорювали продовження фінансування, у графі “кількість користувачів” вже було 503 000 осіб. Тобто удвічі менше.

Проєкт при цьому не змінився – ті самі 4 черги, ті самі труби, той самий маршрут. Зміна кількості майбутніх користувачів у документах не супроводжується жодним технічним обґрунтуванням.

“Я думаю, що спочатку просто ви записали все населення міста, а потім порахували ці райони – Київський, Хаджибейський і Приморський. І тому цю цифру відкоригували, бо дійсно це точно не стосується Пересипського району. Якщо говорити про цей водогін, то це дійсно 500 000 мешканців”, – пояснив Філатов.

Тобто мерія фактично визнала, що в 2023 році “спочатку записали все населення міста” – без фактичної прив’язки до реальної кількості майбутніх користувачів. Це підтверджує припущення: щоб отримати кошти Фонду, у заявці на 2023 рік вжили “загальноміський масштаб”. Коли треба було лише продовжити фінансування у 2024-му, цифру привели до реалістичного значення.

“Економія” в 45 мільйонів

Вже 27 липня 2023 року Управління капітального будівництва Одеської міської ради оголосило чотири тендери – по одному на кожну чергу водогону. Перша і друга черги дісталися ТОВ “Автомагістраль-Південь”, третя і четверта – ТОВ “Ростдорстрой”. Обидва підрядники – з відомого пулу одеських дорожньо-будівельних компаній, які регулярно розподіляють між собою великі місцеві тендери.

ІНФОГРАФІКА: Інтент/ШІ

Про непрозорість цих тендерів писали й колеги з “Наших грошей”: під час торгів на 416 мільйонів гривень УКБ ОМР не оприлюднило підсумкові відомості ресурсів, і найдорожчий елемент проєкту – ціни на труби – залишився прихованим.

Крім того, реальна вартість робіт після торгів зростала завдяки “коригуванню ціни”. Тобто переможці використали стару схему: учасник заявляє на торгах нижчу ціну, перемагає конкурентів, а потім через “коригування” повертає вартість до кошторисної.

Хто мав платити за трубу

Проте чи не найголовніше питання – чи справді доречно витрачати кошти Державного фонду ліквідації наслідків збройної агресії на будівництво міського водогону. Водогону, про необхідність якого в мерії говорять вже 15 років.

Нагадаємо, до 1 січня 2020 року в Україні діяв інститут пайової участі забудовників у розвитку інфраструктури населеного пункту. Замовники будівництва були зобов’язані сплачувати до бюджету громади внесок у розмірі до 10 % кошторисної вартості об’єкта (для нежитлових – 4 %). Ці кошти громада могла спрямовувати на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури – зокрема, на нові магістральні мережі водопостачання, каналізації, електропостачання.

У 2019 році парламент скасував пайову участь. Аргументували це тим, що інститут був корупційним і непрозорим, а розмір внеску встановлювався місцевими радами свавільно. При цьому на заміну нічого не запропонували. Тобто ніякого обов’язкового механізму, який змушував би замовника нової багатоквартирної забудови ділити з громадою фінансовий тягар розвитку загальноміської інженерної інфраструктури, в Україні не запровадили.

На питання Інтенту, чи не варто переглянути ситуацію на місцевому рівні й знайти можливість долучати до інвестування подібних проєктів забудовників,  Філатов відповів, що будуть думати:

“Ми б з радістю [долучали б до інвестування подібних проєктів забудовників] це зробили, але це питання законодавчого органу, який спочатку скасував 10 % у вигляді житла для міста, а потім було скасовано і 4 % фінансової участі в міському бюджеті саме для розвитку інфраструктури”.

Олександр Філатов. ФОТО: Інтент

При цьому такі механізми, як обов’язкові договори про співфінансування з розвитку інженерних мереж, які місто може укладати з забудовниками самостійно, в Одеській міськраді ще навіть не опрацьовувалися:

 “Цікава пропозиція, ми просто попрацюємо над нею, попрошу своїх колег, щоб вони напрацювали, подивимося досвід. Тому що одна справа, що займаються, інша справа, що є результат”.

Ось у цій прогалині й розгорнулася одеська історія. Забудовники будували в Приморському районі багатоквартирні житлові комплекси, майже не несучи витрат на розвиток магістральних мереж, які їхня забудова вимагала. Оператор мереж – приватна компанія “Інфокс” – видавав їм технічні умови. А коли навантаження перевищило все допустиме, за нову магістраль почали платити всі одесити.

Пастка на 26 років

Питання, хто буде опікуватись водогоном після завершення робіт, залишається відкритим, адже в мерії немає власного комунального підприємства-водоканалу. 17 грудня 2003 року депутати Одеської міської ради передали цілісний майновий комплекс комунального підприємства “Одесводоканал” в оренду ТОВ “Інфокс” терміном на 49 років – до 2052 року. Мережі водопостачання та каналізації в цілому Одесі як території залишили муніципальними, але оперує ними приватна компанія. При цьому в самому договорі заклали суперечливі умови: з одного боку, орендаря зобов’язали здійснювати будівництво та реконструкцію мереж власним коштом, з іншого – місто залишило за собою право фінансувати ці ж роботи самостійно. Саме цей пункт і став тим “чорним ходом”, через який бюджетні мільйони тепер ідуть у мережі, що юридично належать громаді, але приносять прибуток приватному орендареві.

Раніше кінцевим бенефіціаром “Інфокса” був колишній міністр екології часів Януковича власник газодобувної компанії Burisma та фігурант резонансної справи НАБУ про хабар слідчим Микола Злочевський; нинішніми власницями компанії є його доньки Карина та Анна Злочевські.

У квітні 2007 року депутати Одеської міської ради додали до договору оренди пункт, згідно з яким ТОВ “Інфокс” платить за додатково прийняті об’єкти одну гривню на рік.

Ключове тут – слова “додатково прийняті об’єкти”. Це не означає, що весь майновий комплекс “Одесводоканалу” орендується за одну гривню (за нього діють інші, значно вищі ставки). Але якщо новозбудований магістральний водогін “Багрицького – Французький бульвар” вартістю 493 мільйони гривень буде включений до складу орендованого майна, оренда за нього становитиме одну гривню на рік – до 2052 року. Місто разом з державою витратять пів мільярда, приватна компанія платитиме за це одну гривню.

Наприклад, у 2007 році Одеська міськрада отримала кредит Міжнародного банку реконструкції та розвитку під державні гарантії на понад 45 мільйонів доларів – кошти пішли на ремонт водогону “Одесводоканалу”. Об’єкт запустили в експлуатацію у жовтні 2015 року. Місто розрахувалось за кредит, а прибутки від водопостачання й водовідведення вже отримував “Інфокс”. За підрахунками Державної аудиторської служби, бюджет витратив на його погашення понад 370 мільйонів гривень і зазнав збитків щонайменше на 338 мільйонів гривень через втрату прибуткового бізнесу. Тобто громада взяла кредит, сама його погасила – і на ці гроші відремонтувала мережі, якими 26 років безплатно користується приватна компанія.

Втім, з передачею збудованих коштом бюджету інженерних мереж “Інфоксу” ситуація не така пряма, як з ремонтом наявних. За словами Олександра Філатова, з 2020 року передача таких об’єктів у оренду фактично заблокована через зміни у Законі “Про оренду державного та комунального майна:

“Це південний басейн каналізування, на який міська рада брала достатньо великий кредит. Виплатили, закрили. І фактично “Інфокс” експлуатує, але експлуатує в повітрі, тому що не може в нормальному режимі отримати його в оренду і використовувати. Те саме стосується цього водогону”, – каже віцемер.

Тобто якщо мораторій на передачу залишиться, водогін просто “зависне у повітрі” – “Інфокс” експлуатуватиме мережу, за яку заплатив весь бюджет громади, але без формального договору оренди. Тобто без орендної плати взагалі. Якщо ж мораторій розблокують – набуде чинності пункт 2007 року про одну гривню, і Одеса на десятиліття зафіксує ситуацію, коли ті самі мережі приносять прибуток приватній компанії, а платить громада.

Депутати Одеської міської ради, як розповідає Філатов, разом з Департаментом міського господарства напрацьовували ініціативу для законодавця – аби бодай “розблокувати” механізм передачі мереж підприємствам, які вже є орендарями. Через депутата Верховної Ради ці напрацювання передали до парламенту. Тобто фракції ОМР самі готують законопроєкт, який врешті-решт дозволить передати цей водогін “Інфоксу” – хай навіть і за оцінкою, а не за одну гривню. Але це “розблокування” повернеться прибутком орендаря.

14 липня 2026 року на позачерговій сесії Одеської міської ради саме це питання – кому і на яких умовах піде новий водогін – одним із перших підняв депутат Андрій Вагапов:

“На пів мільярда гривень було зроблено нового обладнання, проведення нових труб прокладено, а Інфокс ніяк їх не візьме в оренду”.

Андрій Вагапов/ ФОТО: Андрій Вагапов/instagram

30 квітня 2026 року управління капітального будівництва Одеської міської ради (УКБ ОМР) планувало нарешті під’єднати новозбудований магістральний водогін до діючої системи водопостачання Одеси. Однак планове під’єднання не відбулося через безпекову ситуацію:

“Ми декілька разів уже це переносили. Перш за все, це пов’язано з постійними обстрілами. Якщо ми будемо робити цю врізку, то нам потрібно знайти ідеальний технічний момент, коли б по нам не здійснилось бомбардування або балістикою, або дронами”, – пояснив Філатов і додав, що рано чи пізно вони цю роботу зроблять і тоді вже будуть рухатися далі.

***

Ця історія – не про приватних забудовників, які будували висотки. І навіть не про “Інфокс”. Ця історія – про правила гри, яких насправді немає.

Забудовник продає квартиру у 25-поверховій висотці за ринковою ціною й залишається зі своїм прибутком. Оператор мереж збирає плату за приєднання і не бере на себе розвиток магістралей, бо за договором оренди не зобов’язаний. Місто ж – єдина сторона у цій моделі, яка не має ані комерційного інтересу, ані вільних ресурсів. Але саме йому за здоровим глуздом лягає обов’язок “розрулити”, коли існуюча інфраструктура не тягне. І воно розрулює – коштом громади.

Пів мільярда гривень на “Багрицького – Французький бульвар” – це у перерахунку близько 500 гривень з кишені кожного одесита. За те, що приватні забудовники заробили собі грошей. За те, що міськрада 15 років погоджувала забудову, не думаючи про наслідки. За те, що ніхто на державному рівні не запропонував альтернативи скасованій пайовій участі. І за те, що місцева влада 5 років навіть не бралася думати над тим, як самій закрити цю прогалину – хоча інструменти для цього має.

І ця історія повториться. З каналізацією, з електромережами, з теплом. З іншим районом. З іншим містом. Тому що діра в правилах гри – загальнонаціональна, і поки її не закриють, платитиме той, у кого немає вибору. Тобто ми з вами.

Здійснено за підтримки програми “Сильніші разом: Медіа та Демократія”, що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України” (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.

Олеся Ланцман