Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
У Бережанському замку на Тернопільщині віднайшли роботи відомого скульптора Йогана Пфістера, які вважалися втраченими.
Про це кореспондентці Укрінформу розповіла директорка Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани Ірина Мигович.
“Йоган Пфістер один з найвідоміших скульпторів кінця 16 – першої половини 17 століття. Бережани стали одним із найважливіших осередків творчості Пфістера. Саме завдяки його роботам наше місто посіло особливе місце в історії української та європейської скульптури першої половини XVII століття. Він працював над оздобленням Бережанського замку та замкової каплиці у 1615-1642 роках. Саме у нашому місті завершився довгий шлях творчого становлення скульптора та викристалізувався його унікальний стиль”, – зазначила Мигович.
Оскільки до сьогодні збереглися лише руїни Бережанського замку, то велика кількість цінних скульптурних елементів були пошкоджені або ж втрачені. Однак команда Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах провадить активну роботу з ревіталізації пам’ятки і перетворення Бережанського замку на сучасний артпростір, інноваційний туристичний хаб та майданчик для соціальної інтеграції громади, гостей міста, ВПО та захисників України.
“Протягом останніх кількох місяців у межах грантового проєкту відбувалися науково-реставраційні дослідження у майстерні «Pfister RestSculptures», яка функціонувала як освітньо-практичний хаб, спрямований на порятунок, вивчення та збереження автентичної мистецької спадщини видатного скульптора Йоганна Пфістера. Розбираючи завали румовища каплиці, команді фахівців вдалося знайти роботи скульптора, які вважалися втраченими. Серед них незавершена мармурова чаша для хрещення, робота над якою зупинилася в 1642 році через смерть скульптора. Вона наочно демонструє всі етапи обробки каменю – від грубого обтісування до фінального полірування. Також віднайшли грановані елементи «трикутний діамант» та «діамантовий руст», які вражають філігранною роботою різця й витонченим поліруванням. У багатьох творах можна простежити унікальні технологічні прийоми XVII століття, використані для поєднання каменю та металу. Оригінальні залізні анкери скульптор зафіксував всередині каменю за допомогою рідкого свинцю”, – розповіла Ірина Мигович.
Всі віднайдені фрагменти скульптур під керівництвом професорів Олега Рибчинського (НУ «Львівська політехніка») та Януша Смази (Академія образотворчих мистецтв у Варшаві) опрацювали, провівши фотофіксацію, також провели їх очищення, знесолення, аналіз та зміцнення крихких ділянок.
У процесі роботи фахівцям вдалося віднайти вироби із так званого “чорного мармуру” – це дембницький вапняк із родовищ поблизу Кракова, який вирізнявся особливою міцністю.
“Цей матеріал у часи бароко вважався справжнім символом розкоші, статусу та меморіальної величі. Його насичений колір, надзвичайна щільність і можливість глибокого полірування заворожували сучасників, але водночас робили камінь винятково складним для обробки. Висока міцність вимагала від скульптора ювелірної точності та досконалого володіння різцем”,- додала керівниця заповідника.
За її словами, проєкт «Pfister RestSculptures» вдалося реалізувати за підтримки Українського культурного фонду та в партнерстві з провідними українськими й польськими інституціями. Зокрема кафедрою архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка», Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка», Академією образотворчих мистецтв у Варшаві.
“Учасниками виїзної реставраційної майстерні у Бережанському замку стали студенти “Львівської політехніки”. Вони отримали унікальну можливість попрацювати безпосередньо з автентичними фрагментами однієї із визначних пам’яток Центрально-Східної Європи, а також зробити свій склад у збереження культурної спадщини України”, – додала Мигович.
Всі врятовані роботи великого майстра барокового мистецтва можна побачити у Бережанському замку на виставці «Кам’яна симфонія Йоганна Пфістера».
Фото надані Державним історико-архітектурним заповідником у Бережанах
У Києві 20 жовтня відбудеться ретроспективний показ стрічки Роллана Сергієнка “Освідчення в любові” (1966).
Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомляє Національна спілка кінематографістів України.
Показ відбудеться в межах проєкту “Ретроспектива фільмів української кінооператорської школи”.
“Документальний фільм земляка й учня Олександра Довженка режисера Роллана Сергієнка “Освідчення в любові” (1966) – абсолютний шедевр, який офіційно входить до топ-100 найкращих українських фільмів усіх часів”, – зауважили у НСКУ.
Камера оператора Тімліна не просто фіксує реальність, вона створює справжній візуальний кіберпанк свого часу. Замість радянського глянцю і фальшивих посмішок, оператор показує естетику абсолютно іншого рівня. У стрічці є:
1. “Довженківський вайб”: кожен кадр із землею, небом та колоссям – готовий постер, який хочеться заскринити й повісити на стіну.
2. “Макро зйомка душі”: камера настільки близько вглядається в обличчя героїнь, що ти буквально бачиш кожну емоцію, зморшку й живий, непідробний біль без жодного гриму чи ретуші.
3. “Геометрія та світло”: те, як Тімлін працює з тінями, контрастами та індустріальними пейзажами, сьогодні копіюють топові артхаусні режисери.
“Це унікальний шанс побачити справжнє, вільне мистецтво епохи “відлиги”, яке радянська цензура намагалася стерти. Фільм дає потужний деколоніальний погляд на нашу історію. Це чесна, драматична і дуже сильна історія про українських жінок, знята так, що перехоплює подих”, – зазначили у НСКУ.
Після показу відбудеться спілкування з оператором Тімліним, а також з Головою Спілки кінематографістів України відомим оператором, членом Європейської асоціації кінооператорів “Imago” Сергієм Борденюком та кінознавцем Сергієм Тримбачем.
Як повідомляв Укрінформ, у Києві 23 жовтня відбудеться ретроспективний показ стрічки Сергія Маслобойщикова “Шум вітру” (2002).
Кадр із фільму: Національна спілка кінематографістів України, Facebook
Мукачівський драматичний театр відкрив 80-й сезон виставою “Усі ми тут рідня” за твором Марії Матіос “Не плачте за мною ніколи…”.
Прем’єра відбулася 18 жовтня за присутності авторки, повідомляє кореспондентка Укрінформу.
Головні ролі у постановці зіграли акторки Мукачівського драматичного театру Лілія Приходько та Марина Чопей.
За словами режисерки Яни Дешко, вистава – про смерть як природну частину людського буття. Стара гуцулка баба Юстина, котра усвідомлено готується до власної смерті, по-філософськи розповідає про це молодій сусідці.
“За день до прем’єри був день народження моєї баби Гафії, яка є прототипом баби Юстини з вистави, їй мало виповнитися 115 від народження. Це такий символічний знак, що смерть є продовженням життя, бо баба живе у цій виставі”, – зазначила письменниця Марія Матіос.
Почесний громадянин Мукачева письменник Мирослав Дочинець на прем’єрі зауважив, що вважає знаковим, коли театральний сезон відкривають постановками за творами українських письменників.
Як повідомляв Укрінформ, у вересні Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв відкрив 106-й сезон.
Фото: Мукачівська міськрада
-
Війна1 тиждень agoКиїв потрапипі під удар Цирконів та балістики РФ — деталі
-
Одеса1 тиждень agoРосіяни атакували вантажне судно на Одещині: є жертви
-
Одеса1 тиждень ago
Працівник ТЦК уникнув ув’язнення за силову мобілізацію в Одесі
-
Війна1 тиждень agoППО знешкодила 117 зі 160 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну
-
Відбудова1 тиждень agoновий житловий комплекс готовий на 20%
-
Суспільство1 тиждень agoЗамовчування випадків насильства в закладах освіти призводить до повторного булінгу
-
Суспільство1 тиждень agoУряд спростив підтвердження пенсійного стажу за відсутності трудової книжки чи документів
-
Одеса1 тиждень ago
Вулиці-дублери та зниклі адреси: в Одесі виявили проблему з реєстрами