Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
У селі Кармелюкове Вінницької області представили історико-мистецький проєкт «Нескорене Поділля», який присвятили 30-й річниці Конституції і 35-й річниці Незалежності України.
Про це у Телеграмі повідомила Вінницька ОВА, передає Укрінформ.
«У селі Кармелюкове пройшов масштабний історико-мистецький проєкт «Нескорене Поділля», організований у рамках мистецького марафону «З Україною в серці» та присвячений 30-й річниці Конституції України і 35-й річниці Незалежності України», – йдеться у повідомленні.
За даними ОВА, ця подія перетворила центральну площу села на простір живої історії, народних ремесел, автентичної музики та гастроспадщини.
«Кожне покоління має своїх героїв, і понад 200 років тому Устим Кармалюк боровся з тим самим ворогом – російською імперською владою. З цим ворогом продовжують боротися сьогодні наші захисники та захисниці. Саме завдяки їм наша держава стоїть», – наголосила у своєму привітанні заступниця начальниці ОВА Ірина Коцюбівська.
Зазначається, що під час заходу організатори передали благодійну допомогу 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Також у рамках історико-мистецького проєкту «Нескорене Поділля» відбулась всеукраїнська науково-практична конференція «Постать Устима Кармалюка в історії України».
Як повідомляв Укрінформ, на Рівненщині запустили мультимедійний проєкт про історію регіону XVIII століття.
Головну нагороду Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах «Кришталевий глобус» отримала стрічка «Збір фруктів» («Fruit Gathering»), копродукція М’янми, Франції та Чехії.
Вручення нагород відбулось на церемонії 11 липня, повідомляє кореспондентка Укрінформу.
Дебютна стрічка режисера Аун Пхьо розповідає історію двох молодих жінок у пошуках свободи в сучасній М’янмі.
Змагалися за «Кришталевий глобус» 12 фільмів з Європи, Південної Америки та Близького Сходу.
Загалом у програмі було представлено близь 2ко 200 стрічок, з них 12 – світові прем’єри.
Спеціальний приз журі здобула данська стрічка “Гість” (“Gæsten”) режисера Мадса Менгеля, який отримав і нагороду за найкращу режисуру.
Анна Шинц отримала нагороду як найкраща акторка за роль у швейцарському фільмі «Щаслива родина» (“A Happy Family”).
Найкращим актором визнали Гассана Саада за роль у фільмі «Труби» (“Pipes”), знятому у копродукції Лівану, Катару та Саудівської Аравії.
Приз за внесок у світовий кінематограф отримала французька акторка Жульєт Бінош.
KVIFF відсвяткував цьогоріч подвійну річницю: 80 років тому було проведено перший фестиваль, загалом відбулися 60 фестивалів (60-й – у 2026 році).
Нагадаємо, в індустріальній секції для проєктів на стадії виробництва володарем нагороди Eurimages Co-Production Development&Connecting Cottbus Award став український проєкт «Ремінісценція» (Reminiscence) режисерки Анастасії Тихої та продюсерки Дарії Бассель.
На кінофестивалі, який проходив із 3 по 11 липня відбулась світова прем’єра українського повнометражного документального фільму Юлії Гонтарук “To Die To Live”.
Фото: Ольга Танасійчук/Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
Копродукція могла б відкрити для українських кінематографів ширший шлях на міжнародні ринки, а також покращити якість матеріалу.
Про це у коментарі Укрінформу заявила українська продюсерка Іванна Хіцінська.
«Копродукція – це єдиний можливий шлях для того, щоб спільно виготовляти історії, які будуть зрозумілі і українській, і зарубіжній авдиторії. І об’єднувати зусилля, таким чином задіюючи у виробництві фільмів як українських, так і зарубіжних митців, що дозволяє також покращити і мистецьку якість кінцевого фільму», – зазначила Хіцінська.
Вона уточнила, що під час війни без підтримки міжнародних копродюсерів не вдалося б виготовити таку кількість українських історій.
Продюсерка зазначила, що провела на полях Карловарського міжнародного кінофестивалю, який проходив із 3 до 11 липня, зустрічі з колегами, взяла участь у показах, панельній дискусії «Історії під вогнем: українське кіно та потреба в довгостроковій підтримці» тощо. На них фахівці висловлювали думку, що якщо до цього часу в більшості випадків Україна була головним виробником фільмів, потрібно також розглядати і те, коли Україна буде долучатися до створення не історій про Україну, а й історій про інші країни, які потенційно могли б бути цікавими для українського глядача. Так звана minority co-production (міноритарна копродукція). Це допоможе тому, «щоб про Україну чули», переконана вона.
«Ми живемо у війні, ми бачимо війну кожен день за своїми вікнами, по телевізору, і іноді потрібно відволіктися на щось не лише про війну. І таким вікном можливостей можуть стати європейські історії різного напрямку і різного жанру, до яких Україна зможе долучитися як міноритарний копродюсер, і долучитися до виготовлення фільму, який теж потім буде представлений на фестивалях, матиме нагороди. І також ми будемо в цих історіях приєднуватися і до європейської сім’ї», – сказала Хіцінська.
Вона підкреслила, що не йдеться про те, як було колись, коли Україна працювала на російський ринок, а українське телебачення, кінотеатри були просто «в полоні російськомовного контенту, з російськими акторами, з усім». Не треба хитатися в інший бік так, щоби це саме сталося і з зарубіжними акторами, застерегла продюсерка.
«Ми пропонуємо інший вихід, коли Україна є рівноцінним партнером у створенні фільмів, серіалів, і де також до зйомок долучаються і українські митці й український кастинг, актори. І де частина історії може бути пов’язана з Україною. Але це не означає, що Україна є основним виробником, ми будемо серед виробників, і це, в свою чергу, зменшить фінансове навантаження на нас, як на країну-виробника, і на продюсерів у пошуку фінансування для того, щоб реалізувати ці фільми. А нам дуже необхідно, щоб на українському ринку, на українському телебаченні з’являлися україномовні історії чи європейські історії з українськими акторами», – пояснила Хіцінська.
Вона зазначила, що перед війною цей процес починався і Україна потроху заходила як міноритарний продюсер у повнометражні фільми і серіали. За її словами, з війною ракурс дещо змінився. За останні роки Україна здебільшого була мажоритарним продюсером, основним виробником. Оскільки під час війни надзвичайно важко виготовляти ігрові художні фільми, в більшості фокус був направлений на документальні фільми, підкреслила Хіцінська.
Вона навела приклади, коли Україну видно завдяки такій співпраці: цього року на фестивалі в Каннах був фільм «Весна», створений в копродукції Естонія, Литва, Латвія і Україна. Там було дуже невеличке українське фінансування, але Україна – країна-виробник, і це історія про російську окупацію.
«Зараз наше керівництво розвертає цей ракурс. Є ініціатива, заснована Президентом, – «Тисячовесна», де ми бачимо, що велика кількість заявок подана і на ігрове кіно, і на дитяче, на анімацію, на серіали, і документальні. І особливо на контент для дітей та підлітків. Тому є шанси, є надія, що воно, звичайно ж, зміниться потрошку», – висловила сподівання подюсерка.
Хіцінська є засновницею WAYA Production та співпрацює з Babylon’13 з 2022 року. Її проєкти включають документальні фільми, художні фільми та імерсивні роботи, представлені на міжнародних фестивалях та ярмарках. З початку повномасштабного вторгнення вона також активно займається міжнародним просуванням, збором коштів та адвокацією українського кіно.
Як повідомляв Укрінформ, на 60-у Карловарському кінофестивалі відбулася світова прем’єра української повнометражної документальної стрічки To Die To Live.
Фото Укрінформу можна купити тут
-
Суспільство1 тиждень agoАмпфутбол та візит президента: в Одесі провели щорічну зустріч Superhumans Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoПара з різницею у віці
-
Усі новини1 тиждень agoДіана Зіброва – донька співака схудла на 23 кг
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїнський фонд культурної спадщини виділив €30 тисяч на відновлення «Мистецького арсеналу» після атаки РФ
-
Усі новини5 днів agoСніжана Онопко – українська модель підтримала росіянку
-
Відбудова6 днів agoШмигаль розповів про умови конкурсу на будівництво нової генерації
-
Одеса1 тиждень agoОдеса частково знеструмнена: робота трамваїв і тролейбусів
-
Усі новини1 тиждень agoФастфуд в Англії — мешканці Грасміра протестують проти кебабної