Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
Відкриття вернісажу «Оди Соні», присвячений творчості Соні Делоне, зібрав понад 200 людей — митців та глядачів. Соня Делоне — одна з найвпливовіших художниць ХХ століття з Одеси. Живопис, дизайн, мода, текстиль, кіно. Її роботи представлені у найкращих музеях світу.
«Ода Соні» — виставковий проєкт, присвячений 140-річчю художниці, яка зробила колір мовою, а повсякдення — мистецтвом. Живий діалог між мисткинею, яка поїхала з Одеси більше століття тому — і містом, яким воно є зараз.
На виставці представлено:
🔸 переосмислені орнаменти та ритми у тарілках і вазах
🔸 експерименти з текстилем та симультанними принтами
🔸 неонові афіші
🔸 геометрію та колір як діалог між формою і почуттям в скульптурі
Проєкт відбувається за підтримки Амбасадорів культури та за сприяння Французький інститут в Україні / Institut français d’Ukraine і Почесного консула Французької Республіки в Одесі.
Музей сучасного мистецтва Одеси, вул. Європейська, 31/33.
Виставка триватиме до 31.08.26.
Фото: Наталія Михайленко/Фейсбук.
У Львові проведуть дитячий книжковий форум – «Дитячий форум. Фестиваль промоції читання». Одна з найбільших культурно-освітніх подій для дітей та родин в Україні повертається до міста після шестирічної перерви.
Цьогоріч він проводитиметься у вигляді масштабної інтерактивної гри, що поєднує читання, творчість і дослідження світу. Про це повідомила Львівська міськрада, передає Укрінформ.
«Цьогоріч після шестирічної паузи до Львова повертається «Дитячий форум. Фестиваль промоції читання». Він відбудеться 27–28 червня у Львівському палаці мистецтв, що на вул.Коперника, 17. Вхід на подію буде вільний», – йдеться у повідомленні.
Повідомляється, що цьогоріч подія проводитиметься у вигляді масштабної інтерактивної гри, що поєднує читання, творчість і дослідження світу.
Фокусна тема фестивалю – «Навколо світу за два дні». Простір Палацу мистецтв буде поділений на 8 тематичних просторів та перетвориться на інтерактивну модель світу. Діти отримають спеціальні путівники та зможуть пройти великий квест: виконувати завдання, брати участь у подіях, відкривати нові локації та збирати відзнаки.
«У зв’язку з повномасштабним вторгненням, а перед тим пандемією, проводити великий, активний, яскравий захід для дітей було не на часі у такому масштабі, на який розраховує зазвичай у своїх флагманських подіях громадська організація «Форум видавців». Тому, власне, ми дочекалися слушного моменту, коли дуже важливо показати, що у Львові відбуваються такі події, які можуть демонструвати нашу стійкість, які можуть дати дітям можливість спілкуватися і повертатися до відчуття гарного життя бодай на два дні», – зазначила керівниця проєктів Форуму Видавців Ольга Мовчан.
Як повідомляв Укрінформ, львівський міжнародний BookForum зібрав понад 50 тисяч відвідувачів.
Фото: city-adm.lviv.ua
Події
Збірки «Абрикоси Донбасу» та «Зимовий король» потрапили у короткий список літературної премії Латвії
Поетичні збірки Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу” та Остапа Сливинського “Зимовий король” у латиських перекладах номіновані за найкращий поетичний переклад на Latvijas Literatūras gada balva — найпрестижнішу літературну премію Латвії.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.
За словами Якимчук, перекладати її вірші — це інколи виклик, бо не так просто передати звукопис, мовні розлами, слова, що розпадаються на склади, але продовжують мати сенс.
“Перекладачі таких віршів не оминали — і моя подяка не має меж”, – написала авторка у Фейсбуці.
Над перекладом “Абрикосів Донбасу” працювали Māra Poļakova, Māris Salējs та Ingmāra Balode.
“Зимовий король” також перекладали Māra Poļakova, Ingmāra Balode та Māris Salējs разом з Jānis Elsbergs і Arvis Viguls. Обидві книжки видала Orbīta.
“Радий, що ця праця об’єднала довкола себе стількох чудових людей. Спільна праця — це краще, ніж навіть найправильніші розмови”, — писав Сливинський, подякувавши зокрема Саші Семьону Ханіну за допомогу у виданні книжки.
У номінації “Найкращий поетичний переклад” — п’ять претендентів, серед яких одразу дві українські книжки. Решту складають переклади іспанського поета Федеріко Гарсії Лорки, естонського поета Хасо Крулла та польського поета Романа Гонета.
В інтерв’ю латвійському радіо LR1 Якимчук пояснювала особливу вагу перекладів мовами колишніх радянських республік: за її словами, у СРСР діяла єдина оптика — імперська, і народи дивилися одне на одного крізь московську призму.
“Ця безпосередня взаємна увага до культур — спосіб позбутися імперської оптики”, — зазначала поетка.
Цьогоріч на премію номіновано загалом 30 творів у восьми категоріях:
- найкраща поетична книжка латиською мовою;
- найкраща прозова книжка;
- найкраща дитяча книжка;
- найкращий прозовий переклад;
- найкращий поетичний переклад;
- найяскравіший дебют;
- найвизначніший твір у драматургії;
- найвизначніший твір у літературознавстві.
Переможця в кожній із восьми категорій оголосять 17 квітня на церемонії нагородження. Лавреати отримають грошову премію — її розмір залежить від спонсорів і зазвичай становить близько 1 500 євро.
Ризьке видавництво Orbīta — це мистецький колектив, заснований 1999 року групою поетів — Семьоном Ханіним, Артуром Пунте, Владіміром Свєтловим, Сергієм Тімофєєвим та Жоржем Уалліком. Пишуть переважно російською. У рамках проєкту “Посли поезії” з 2010 до 2014 року Orbīta запрошувала до Риги багатьох російських поетів, чиї тексти перекладали латвійські автори. За підсумками проєкту вийшла антологія “12 поетів із Росії” — перша подібна збірка сучасної російської поезії в незалежній Латвії.
Один із засновників Orbīta Артур Пунте (за національністю росіянин) на третій день після повномасштабного вторгнення вийшов на акцію солідарності з Україною біля посольства Росії в Ризі. У своєму виступі він заявив, що ще 2014 року Путін “позбавив його національності та мови”: “Я перестав бути росіянином і припинив писати вірші російською, бо більше не міг думати мовою, найгучнішим голосом якої є Путін”.
“Абрикоси Донбасу” вперше вийшли у Видавництві Старого Лева 2015 року, а 2023-го видавництво випустило оновлене перевидання збірки. Вірші Якимчук перекладені більш ніж на півтора десятка мов і здобули міжнародне визнання, зокрема прозвучали на 64-й церемонії Ґреммі у 2022 році.
“Зимовий король та інші вірші” вийшли у Видавництві Старого Лева 2018 року, як і більшість поетичних збірок автора: “Адам”, “М’яч у пітьмі”, “Жертвоприношення великої риби”. Поза поезією Сливинський відомий документальним проєктом “Словник війни” — збіркою перекладеною вже більш ніж на 14 мов, яку він розпочав у березні 2022 року на Львівському вокзалі, записуючи свідчення вимушених переселенців.
У квітні 2023 року поетка стала номінанткою премії Emerging Europe Awards у категорії “Люди. Артистичні здобутки” за “Абрикоси Донбасу” та вірш “Молитва”. У січні 2024 року акторка Катрін Деньов озвучила аудіоверсію французького перекладу збірки, а у квітні того ж року вона потрапила до короткого списку французької літературної премії Академії Малларме.
Збірка “Абрикоси Донбасу” перекладена різними мовами, зокрема англійською, шведською, естонською, угорською, французькою тощо.
У 2024 році збірка “Зимовий король” потрапила до короткого списку The Derek Walcott Prize for Poetry, а її перекладачі англійською Віталій Чернецький та Ірина Шувалова стали лавреатами перекладацької премії Американської асоціації з українознавчих студій (AAUS).
Англійський переклад збірки також увійшов до шортлиста Національної премії з перекладу поезії США. “Словник війни” переклали вже понад 14 мовами, зокрема німецькою та польською. Передмову до японського видання написав Харукі Муракамі, зазначивши, що його вразила “краса “слів війни”, вимовлених чоловіками й жінками, охопленими полум’ям конфлікту”.
Як повідомляв Укрінформ, у Латвії вийшла друком добірка перекладів поезії українських авторів-військовослужбовців, а в Угорщині – збірка віршів української письменниці Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу”.
Вірші Артура Дроня, Федора Рудого, Юлії (Тайри) Паєвської, Ігоря Мітрова і Сергія Рубніковича опублікували у латвійському культурному часописі Satori.
Фото: Фейсбук / Latvijas Literatūras gada balva
-
Суспільство1 тиждень agoЯк я намагаюся виконати Закон і пройти ВЛК Анонси
-
Суспільство1 тиждень ago4 квітня в Одесі відбудеться культурно-мистецький захід «Квіти надихають»
-
Події1 тиждень agoУ кінотеатрах Чехії покажуть український фільм «Мавка. Справжній міф»
-
Суспільство1 тиждень ago
Траса М05 (Київ – Одеса) у ремонтах та з ускладненим рухом
-
Усі новини1 тиждень agoМобілізація музикантів Цибульської – що сталося насправді у Вараші
-
Суспільство4 дні agoНа Національному військовому кладовищі встановлюватимуть кенотафи полеглим захисникам
-
Усі новини1 тиждень agoУкраїнка в Німеччині знайшла диван і валізу біля смітника — але є нюанс
-
Політика4 дні agoУ МЗС України з’явиться посол з питань полонених