Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
До фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського передали керамічну композицію Василя Мельника, яку раніше активісти знайшли серед будівельного сміття.
Як передає Укрінформ, про це повідомив Полтавський краєзнавчий музей у Фейсбуці.
Композиція складається з триптиха та п’яти декоративних тарелей із зображеннями Посейдона та морського світу. Під час ремонту басейну панно списали з балансу лікарні та демонтували. Після звернення громадської організації «Двіж Лаб» медзаклад дозволив забрати мистецький твір.
Колектив «Двіж Лаб» публікував в Інстаграмі інформацію, що панно знайшли серед будівельного сміття.
Авторство композиції вдалося встановити завдяки підказкам художниці-керамістки, доцентки Інни Гуржій та народного художника України, професора Олександра Левадного. Вони визначили, що її створив полтавський художник-кераміст Василь Мельник.
Василь Мельник (1928-2015) був членом Національної спілки художників України. Він працював у галузі монументальної кераміки, фарфору та декоративного мистецтва. Його твори експонувалися на міжнародних виставках у Франції, Болгарії та Польщі, а нині зберігаються в музеях Києва, Полтави та інших міст.
Як повідомляв Укрінформ, мозаїчне панно «Птаха» роботи Алли Горської і Віктора Зарецького в селі Гельмязів Черкаської області внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення.
Фото: Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського
Нідерландська письменниця українського походження Ліза Вееда заявила, що у Нідерландах досі складно позбутися наративу про Росію як “старшого брата” України.
Про це вона сказала в інтерв’ю Укрінформу.
“У Нідерландах досі складно позбутися наративу про Росію як “старшого брата” України. Також у старих книгах про Радянський Союз багато різних народів і країн помилково описані саме як “Росія”, – сказала вона.
За її словами, у Нідерландах багато говорять про власне колоніальне минуле, але майже не розглядають Росію через призму колоніалізму. Водночас історія свідчить про тривалу політику захоплення територій, зміни назв міст, переписування історії та придушення національних еліт, зокрема в Україні.
“Також, попри санкції, через різні країни й обхідні схеми до Росії і далі надходять гроші, які, окрім іншого, допомагають фінансувати її пропаганду. У Нідерландах досі недостатньо розуміють, як працює російська пропаганда, і надто часто сприймають Росію як “незбагненну” країну з особливою “російською душею”. Саме такі міфи заважають краще розуміти Україну й інші країни, які після розпаду СРСР отримали можливість самостійно розповідати правду про свою історію та свою ідентичність”, – сказала вона.
Вона також наголосила, що “є величезна нестача знань, тож разом із Франкою Гуммельс (нідерландською історикинею, журналісткою-фрилансеркою, редакторкою та письменницею, – ред.) ми тепер готуємо до виходу книгу. Вона матиме назву “За фасадом”, тому що Росія здебільшого – це красивий фасад”.
Письменниця зазначила, що “зовні в них досі є Ермітаж, усе це “Лебедине озеро” тощо. Дотепер залишається відчуття, ніби між Нідерландами та Росією існує якийсь повітряний міст. А насправді між ними – глибока прірва. Ми не знаємо України. Люди казали: “Це відстала країна. Там усі варвари”. Ні, це не так. У Києві ще у 2016 році на автобусних зупинках були точки доступу до інтернету та Wi-Fi. Це було неймовірно. У нас тоді нічого схожого не було”.
Як повідомляв Укрінформ, у Гаазі прем’єр Нідерландів та президентка Європарламенту обговорили підтримку України.
В Одеському національному художньому музеї відкрили оновлений виставковий простір і експозицію грота.
Як передає Укрінформ, про це повідомила Одеська міськрада у Телеграмі.
Відвідувачам представили історію палацу від кінця XVIII століття до сьогодення. Експозиційний маршрут розповідає про заснування міста, будівництво палацу та його власників – від Ольги Потоцької (Наришкіної) і родини Юревичів до Григорія Маразлі. Також в експозиції представили матеріали про виставку домоустрою 1895 року, заснування музею, Другу світову війну та наслідки ракетного удару восени 2023 року.
У музеї показали вцілілі фрагменти фасаду та інтер’єрного оздоблення палацу, пошкоджені внаслідок ракетного удару. Їх зберігають для майбутньої реставрації.
В експозиції також з’явилися 3D-моделі будівлі, які демонструють її архітектурні зміни за понад століття, та інтерактивні панелі з архівними документами, кресленнями й планами Одеси.
Окрему інсталяцію створили для тунелів і печери грота. Автори Дмитро Ерліх та Ілля Петров переосмислили підземний простір через звук. Грот свого часу створив архітектор Олександр Бернардацці за мотивами «Божественної комедії» Данте.
Екскурсії оновленим маршрутом розпочинаються 3 жовтня.
Як повідомляв Укрінформ, до фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського передали керамічну композицію Василя Мельника, яку раніше активісти знайшли серед будівельного сміття.
Фото архівне: ONFAM/Одеський національний художній музей, Facebook
-
Одеса2 дні agoОбстріл Одещини: є постраждалі, пошкоджені будинки
-
Війна1 тиждень agoЗеленський анонсував новий пакет ракет для Patriot
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одесі виділили 680 мільйонів допомоги на теплопостача…
-
Політика1 тиждень agoУ переговорному процесі більше немає «анкориджських домовленостей»
-
Події1 тиждень agoУ Києві відкриється виставка «Свідок вічності», присвячена пам’яті жертв Бабиного Яру
-
Війна1 тиждень agoВорог використовує нову супутникову систему «Рассвет» для коригування ударів БПЛА по Києву
-
Події1 тиждень agoде дивитися та як голосувати
-
Усі новини1 тиждень agoУкраїна без інтернету — це реально чи ні