Connect with us

Події

На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років

Published

on


На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому

Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.







На Одещині етнографиня Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому / Фото: Ніна Ляшонок, Укрінформ

За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах

«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.

Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.

«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.

Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.

«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.

Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.

«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.

У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.

Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.

До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.

Читайте також: П’ять хлібів єднання: на Одещині 200 років зберігають традицію спільної трапези

Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.

Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.

Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.



Джерело

Події

Гільдія сценаристів Америки відзначила Мстислава Чернова премією ім. Пола Селвіна

Published

on



Гільдія сценаристів Америки відзначила українського кінорежисера Мстислава Чернова премією імені Пола Селвіна за написання сценарію до документального фільму «2000 метрів до Андріївки».

Про це повідомили на сайті премії Гільдії, передає Укрінформ.

Режисер прийме нагороду на церемонії вручення премій Гільдії сценаристів Лос-Анджелеса в неділю, 8 березня.

«Мене здебільшого сприймають як режисера-документаліста, але в душі я сценарист. Тому, коли справа доходить до Гільдії сценаристів Америки, коли справа доходить до визнання моєї творчості, це неймовірно цінно, бо саме з цього все почалося. Я думаю, що рано чи пізно я опинюся в маленькій хатині десь, просто писатиму, і писатиму, і писатиму, бо це найцінніше мистецтво, яке є для мене», – сказав Чернов.

Зазначається, що почесна нагорода імені Пола Селвіна щороку вручається авторам, чий сценарій найкраще втілює «дух конституційних і громадянських прав і свобод, необхідних для виживання вільних сценаристів у всьому світі».

Читайте також: Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» потрапив у шортліст на BAFTA-2026

Раніше цю премію, зокрема, отримав голлівудський актор Джордж Клуні.

Як повідомляв Укрінформ, стрічка українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» отримала нагороду премії Гільдії режисерів Америки в категорії «За видатне режисерське досягнення в документальному фільмі».

Фото архівне



Джерело

Continue Reading

Події

Премія книжкових блогерів визначила довгі списки найкращої української літератури

Published

on



Удруге премія відзначатиме твори української та перекладної літератури окремо, аби більше приділити уваги саме українському літературному полю. На весняній “Книжковій країні” оберуть найкращу українську книжку, видану з травня по березень 2025 року, а на осінній – перекладну.

Книжки до довгого списку обирали за особистими вподобаннями журі, популярністю серед читачів, а також тим, чи проводилися за книжкою клуби та обговорення.

До довгого списку весняної премії увійшли:

  • “Темний спадок. Братство” Марини Ніцен, видавництво “РМ”;
  • “Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька” Віри Курико, видавництво “Лабораторія”;
  • “Вівці цілі” Євгенії Кузнєцової, видавництво “Видавництво Старого Лева”;
  • “Книга Еміля” Іларіона Павлюка, видавництво “Видавництво Старого Лева”;
  • “Не народжені для війни” Артема Чапая, видавництво “Видавництво 21”;
  • “Чобіток Зельмана” Олени Стяжкіної, видавництво “The Ukrainians Publishing”;
  • “Мій прапор запісяв котик” Лени Лягушонкової, видавництво “Урбіно”;
  • “Нерухомість” Анни Грувер, видавництво “Лабораторія”;
  • “Намул” Юлії Медвідь-Піно, видавництво “Темпора”;
  • “Павук” Олександри Ковенко, видавництво “Темпора”;
  • “Вініл” Валерії Бабко, видавництво “Віхола”;
  • “Він повертається в неділю” Ірени Карпи, видавництво “Книголав”;
  • “Планктон” Кирила Половінка, видавництво “Лабораторія”;
  • “Театр, ютуб, секс” Ярослави Кравченко, видавництво “Стретович”;
  • “Букурія. Історія одного плавання” Богдана Журавля, видавництво “Віхола”;
  • “Скотомогильник” Дімки Ужасного, видавництво “Видавництво Жупанського”;
  • “Хороші передчуття” Богдана Коломійчука, видавництво “Видавництво Старого Лева”;
  • “Тісні люди” Галини Пагутяк, видавництво “Локальна історія”;
  • “Ким ми були” Валерія Пузіка, видавництво “Vivat”;
  • “За маму, за тата” Каріни Савариної, видавництво “Хто це?”;
  • “Кімнати Естер” Марії Олексі, видавництво “Віхола”;
  • “Гемінґвей нічого не знає” Артура Дроня, видавництво “Видавництво Старого Лева”;
  • “Короткі міти потрібності” Івана Черненка, видавництво “Віхола”;
  • “Усі персонажі вигадані. Або ні” Юлії Лаби, видавництво “Лабораторія”;
  • “Вокзал Перпіньяна” Олексія Геращенка, видавництво “Віхола”;
  • “Тінь над Карпатами” Яни Леон, видавництво “Віхола”;
  • “Кассандра курить папіроси” Анни Безпалової, видавництво “Темпора”;
  • “Сніжний Ізюм” Аліни Дихман, видавництво “Видавництво”;
  • “Мене звати Дуся” Єлизавети Бурштин, видавництво “Лабораторія”;
  • “Шляхи Єврідіки” Наталії Довгопол, видавництво “Vivat”.

Короткий список формують читачі шляхом голосування, яке триватиме до 21 лютого. Підтримати улюблену книжку можна за посиланням.

До журі увійшли блогери, з якими “Книжкова країна” продовжує співпрацю, а також нові учасники, найчастіше рекомендовані відвідувачами фестивалю та підписниками:

Надія Панченко (блог “SVITLO BIBLIOTEK”);

Тетяна Гонченко (блог “Непозбувний книгочитун”);

Юлія Типусак (блог “Проліт”);

Олексій Рафалович (блог “Перехресні стежки”);

Діана Данилюк (блог “Називай мене Діаночка”);

Валентина Комар (блог “In Book We Trust”);

Дмитро Катеруша (блог “Діма Персик і книги”);

Аліса Трубочкіна (блог “Peake-Week Papers”);

Наталія Могила (блог “Readna”);

Оксана Павленко (блог “Коли ми говоримо про книжки”).

Премія книжкових блогерів була заснована у 2024 році фестивалем “Книжкова країна”. Має на меті обрати найбільш цікаву, обговорювану, книжку, ту, що була видана в Україні протягом року та привернула найбільшу кількість уваги на думку українських блогерів та читачів. Ідея премії не нагородити видавців, авторів чи поділити все за жанрами, а подивитись на книжку як явище.

Читайте також: Український ПЕН оголосив «відчуття дому» головною темою 2026 року

Як повідомляв Укрінформ, переможцем премії весняної “Книжкової країни” у 2025 році стала книжка “Погляд медузи” Любка Дереша, а у 2024 році – роман “Жовтолика” Ребекки Кван.

Восени 2025 року перемогу здобули дві книги – “Зайчик” Мони Авад, що вийшла друком у видавництві “Жорж” та “Дім на краю світу” Майкла Каннінґема, видавництво “Лабораторія”.



Джерело

Continue Reading

Події

Український ПЕН оголосив «відчуття дому» головною темою 2026 року

Published

on



Український ПЕН оголосив фокус-тему 2026 року – “Відчуття дому”, на яку запрошує поміркувати українських інтелектуалів в есеях та під час публічних дискусій.

Про це повідомляє Український ПЕН, передає Укрінформ.

“Відчуття дому” – тема, яку осмислюватимуть члени Українського ПЕН та запрошені автори у 2026 році. Спільнота ПЕН вже вшосте обирає тему, що задаватиме вектор роздумів упродовж усього року.

У попередні роки автори вже писали і розмислювали на теми: “Мости замість стін” (2018/2019), “Що дасть нам силу?” (2019/2020) “Культура в режимі очікування” (2020/2021), “Повертаючи свої імена” (2021/2022), “Бути у світі” (2025/2026).

За словами поетки, перекладачки журналістки, членкині Українського ПЕН Ії Ківи, мати відчуття дому, на фронті й в тилу, в Україні й за кордоном, – критично важлива інфраструктура українського буття й виживання. І побудувати, відремонтувати чи відновити його одній людині може лише інша людина.

“Як тут із ремонтно-будівельними роботами, вони взагалі ведуться? Чи усвідомлюємо ми, що відбудова наших людських і соціальних екосистем буде не колись, а має вестися просто зараз, на вчора? Чи є нам, як писав Іздрик, на кого себе помножити? Чи готові ми зробити облік не лише нашої стійкості, а й слабкості? Чи готові чесно говорити не лише про місця нашої сили, а й вразливості?” – розмірковує Ківа.

Повний текст есею Ії Ківи вже доступний за посиланням.

Кураторкою проєкту фокус-теми “Відчуття дому” стала перекладачка, менеджерка культурних проєктів, членкиня Українського ПЕН Анна Вовченко.

Читайте також: Український ПЕН розпочав прийом заявок на фестиваль «Прописи»

Інформаційний партнер фокус-теми Українського ПЕН на 2026 рік – Суспільне Культура.

Дизайн проєкту створила Софія Афанасьєва. В основу ілюстрацій теми увійдуть фото з особистих архівів авторів есеїв.

Як повідомляв Укрінформ, українська ілюстраторка і дизайнерка книжкових обкладинок Маргарита Вінклер стала однією з переможниць міжнародного конкурсу на відзначення найкращих візуальних робіт Annual Illustration Competition від видання Communication Arts.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.