Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
Події
У Києві відбудеться фестиваль імені Василя Стуса
У Києві 19-20 листопада відбудеться “ПалімФест” – літературно-культурний фестиваль імені Василя Стуса.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Український ПЕН.
Фестиваль проходитиме у книгарні “Є” на вулиці Лисенка.
Захід організовує Український ПЕН. Кураторкою програми фестивалю є літературна критикиня, редакторка та культурна менеджерка Тетяна Петренко.
“ПалімФест” — це фестиваль про повернення, про сліди різних культурних шарів, що проступають у нашій сучасності, і про спадщину, на яку ми спираємося, творячи новітню культуру. Сьогодні ми повертаємо забуті й маргіналізовані частини літературного канону, інтелектуальну есеїстику, культуру діаспори. Перепоховуємо видатних діячів, чиї останки перебували за межами України, формуємо власний пантеон і переосмислюємо місце окремих постатей у нашому каноні. Ці процеси стали відправною точкою для формування дискусій фестивалю — про те, які сенси ми успадковуємо, на кого спираємося і кого обираємо за взірець», — зазначила Петренко.
Вона зауважила: “Після повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо нову хвилю зацікавлення українською класикою. Але хто і як вирішує, які книжки мають увійти до сучасного канону, а які залишаться хіба що предметом зацікавлення істориків літератури? У різні періоди нашої історії ми багато говорили про перерваність української культурної традиції. Тепер важливо замислитися над тим, як забезпечити її безперервність і спадкоємність. Хто відповідає за збереження книжок, музичних творів, фільмів та архівів? Як не допустити, щоб важлива спадщина на десятиліття випадала з культурного обігу, зокрема через обмеження, пов’язані з авторським правом?”.
Як підкреслила програмна менеджерка Українського ПЕН Анна Вовченко, “19 листопада 1989 року не стало днем остаточного довершення українського культурного канону ХХ століття — цей процес триває досі. Водночас акт перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на українській землі є точкою великої відповідальності нового покоління українців перед історією та їхньою пам’яттю. Рік, коли ми, символічно й фізично, повертаємо Україні Андрія та Софію Мельників і Євгена Коновальця, цю відповідальність увиразнює. Настав час поговорити про те, чим є культурний канон і пантеон української нації, як працює наша дієва пам’ять, багатошарова, мов палімпсест, як робота з культурою допомагає шукати і встановлювати справедливість і як осмислювати велич історичного моменту, у якому живемо. Так з’явилася концепція — а з нею і програма цьогорічного фестивалю”.
У межах фестивалю заплановані дискусії за участі літературознавців, істориків і представників сучасної української літератури.
У ПЕН підкреслили: “Головною темою стане перезбирання українського культурного контексту: кого ми повертаємо, кого перечитуємо і на кого вчимося спиратися. Поговоримо про повернення в простір імен, які були забуті та витіснені, про відновлення зв’язків усередині власної культури та формування оновленого переліку загальних знань про українську культуру”.
У перший день, зазначили в ПЕН, відбудуться “розмови про перепоховання українських митців, юридичні проблеми повернення культурної спадщини та інші питання, що стосуються долі нашого письменництва”. Другий день буде присвячений українській діаспорі, розмові про Віктора Домонтовича та біографії як жанру.
Програма “ПалімФесту” 2026 року оприлюднена на сайті ПЕН.
Як повідомляв Укрінформ, для дітей та підлітків із семи областей стартує конкурс читацьких відгуків за участю Сергія Жадана.
Фото: Дія
Події
Український фільм «На драйві» здобув міжнародну кінопремію в Лос-Анджелесі
Український повнометражний фільм «На драйві» переміг у номінації «Найкращий ігровий повнометражний фільм» на International Motor Film Awards 2026.
Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на команду проєкту.
Церемонія нагородження відбулася 14 листопада в Petersen Automotive Museum у Лос-Анджелесі.
International Motor Film Awards – міжнародна премія у сфері автомобільного кіно, яку називають «Оскаром автомобільного світу». У різні роки її лауреатами ставали творці відомих голлівудських стрічок, зокрема «Місія нездійсненна: Фолаут» із Томом Крузом.
«Для нас це не просто міжнародна нагорода. Це доказ того, що українське кіно може бути конкурентним на світовому рівні. Особливо зараз, коли наша країна бореться за своє майбутнє, надзвичайно важливо, щоб українські історії бачили, чули та визнавали у світі. Ми зняли фільм про молодь, яка продовжує жити, мріяти й любити навіть під час війни. І сьогодні ця історія перемогла в Голлівуді», – зазначила продюсерка фільму Альона Тимошенко.
Стрічка «На драйві» розповідає про молодь у прифронтовому Харкові, для якої вуличні перегони стають способом відчути свободу та повноту життя попри війну.
Як повідомляв Укрінформ, перша українська стрічка про автоперегони «На драйві», знята в Харкові, у квітні.
Фото: imdb.com
Події
Лавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського 2026 року отримав Мирослав Лаюк.
Як передає Укрінформ, про це повідомило «Читомо».
Лавреата оголосили на офіційному врученні від Польського інституту в Києві.
У поданні Лаюка на премію особливо відзначили його документальну книжку «Бахмут».
«Його знакова документальна книга «Бахмут» демонструє майстерне поєднання художнього репортажу, щоденникових записів та есеїстики», — зазначили у Польському інституті в Києві.
Під час церемонії вручення Лаюк оголосив, що всі отримані кошти перерахує на фонд «Голоси дітей», який допомагає дітям військових.
Мирослав Лаюк – письменник, воєнний документаліст, викладач Києво-Могилянської академії. Автор романів і поетичних книжок «Баборня», «Залізна вода», «Осоте!», «Метрофобія», а також книжок репортажів та есеїв «Бахмут» і «Списки».
«Списки» Лаюка перемогли в номінації «Есеїстика» премії «Книга року BBC-2025».
Премію Конрада-Коженьовського заснував Польський інститут у Києві у 2007 році. Її вручають раз на два роки. Цьогоріч премія вручається удесяте.
Відзнаку присуджують українським письменникам і письменницям віком до 40 років за послідовність творчого шляху, інноваційність форми та універсальність послання.
Фіналістів визначило польсько-українське журі, до складу якого увійшли:
- Ярослав Ґодун — голова журі, директор Польського інституту в Києві, радник-посланник Посольства Республіки Польща в Києві;
- Богуміла Бердиховська — польська публіцистка, керівниця стипендіальних програм Національного центру культури у Варшаві;
- Андрій Любка — письменник, перекладач, військовослужбовець, лавреат премії Конрада 2024 року;
- Марцін Ґачковський — літературознавець, історик, публіцист, перекладач української літератури;
- Поліна Городиська — дослідниця, освітянка, незалежна експертка з питань культури та креативних індустрій.
Раніше лавреатами премії імені Конрада ставали Андрій Любка (2024), Вікторія Амеліна (2021), Артем Чех (2019), Катерина Калитко (2017), Софія Андрухович (2015), Таня Малярчук (2013), Наталка Сняданко (2011), Сергій Жадан (2009) і Тарас Прохасько (2007).
Як повідомляв Укрінформ, також були Артур Дронь і Валерій Пузік.
Фото: Оксана Хмельовська
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика6 днів agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Політика5 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство6 днів agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Усі новини1 тиждень agoщо вона там зробила (фото)
