Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
В Івано-Франківську письменник Степан Процюк презентував свою книгу «Четверо надвечірніх сердець» . Це – роман про Олександра Довженка , над яким автор працював майже півтора роки.
Про це повідомляє кореспондентка Укрінформу.
«Довженко у моєму романі постає людиною надзвичайно різною – вразливою, складною, нервовою, геніальною, щасливою і нещасливою, істеричною, але такою, яка завжди любила Україну. Вона для нього у будь-яких ситуаціях була понад усім, хоча він мав перед нею й гріхи, і про це я намагаюсь писати в цьому романі. Немає такого, що я б обминув у цьому романі», – зізнається Степан Процюк.
Він зауважив, що «складний, поліфонічний і багаторівневий» образ Довженка він виніс у назву свого роману.
«Це четверо іпостасей Олександра Довженка, його чотири обличчя, зовсім різні, які, зрештою, зливають в одне…Довженко з-поміж усіх героїв моїх книг був мені найбільш близьким. У мене завжди була до нього велика симпатія. Він із сім’ї чернігівських селян, в якій померли 12 хлопчиків та дівчаток, його братиків та сестричок. Він залишився живим із сестрою Поліною. Викарабкувався, намагався вижити… Я у своєму романі намагаюсь дуже близько підійти до Довженка, щоб відкрити не романтичний образ, а його життя із радощами, муками, падіннями і боротьбою», – додає Степан Процюк.
Автор зізнається, що під час написання цього роману йому пощастило прочитати книгу про донесення на Довженка. І це теж увійшло у новий роман.
Зазначалось, що наклад книги «Четверо надвечірніх сердець» сягає 2 тисячі примірників. Окрім того, Український інститут книги закупив для бібліотек ще 1,5 тис. примірників цього роману.
Степан Процюк — сучасний український письменник, прозаїк та есеїст. Автор понад 30 книг, лауреат низки літературних нагород, зокрема володар відзнаки «Золотий письменник України». Член Українського ПЕН, заслужений діяч мистецтв України.
Серед найбільш відомих книг Степана Процюка є його перший роман «Інфекція», написаний у 2002 році. У кінці 2022 року вийшли його романи «Руки і сльози» про Івана Франка та «Місяцю, місяцю» про Григора Тютюнника. Вони були номіновані на Шевченківську премію 2024 року та увійшли у короткий список номінантів.
Як повідомляв Укрінформ, художній фільм “Довженко. Перший погляд” українського режисера та сценариста Костянтина Коновалова вийде у прокат 1 жовтня.
У французькому місті Кань-сюр-Мер двоє зловмисників викрали з музею Ренуара чотири картини, загальну вартість яких оцінюють у 9 мільйонів євро. Одну з робіт вони покинули під час втечі.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє BFMTV.
Пограбування сталося в ніч із понеділка на вівторок, 8 вересня. Правоохоронців сповістили близько 6-ї ранку після спрацювання музейної сигналізації.
«Вони втекли, залишивши одну з викрадених картин. Зараз зловмисників активно розшукують», – повідомив мер Кань-сюр-Мера Бріан Массон.
Камери відеоспостереження зафіксували двох осіб, які проникли до музею, розташованого в останньому будинку художника-імпресіоніста П’єра-Огюста Ренуара, та винесли чотири картини.
Розслідування передали судовій поліції. Музей закрили для відвідувачів до подальшого розпорядження.
Мер назвав пограбування особливо серйозним посяганням на місцеву культурну спадщину. За його словами, інцидент підтвердив необхідність реалізації масштабного плану посилення безпеки музеїв та захисту творів мистецтва.
Музей Ренуара відкрили у 1960 році в будинку, де художник провів останні роки життя. У ньому зберігаються картини, особисті речі та меблі митця.
Пограбування сталося приблизно через рік після резонансного викрадення з паризького Лувру восьми коштовностей французької корони, які досі не знайшли.
Серед інших резонансних крадіжок у Франції можна відзначити також пограбування на початку липня музею Lalique у Вінген-сюр-Модер поблизу Страсбурга. Зловмисники винесли звідти ювелірні вироби вартістю понад 4,5 мільйона євро.
Як повідомляв Укрінформ, у Франції пограбували ще один музей за кілька годин після злочину в Луврі.
Фото: ville.cagnes.fr
12–13 вересня Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. братів Ю.-А. та Є. Шерегіїв відкриє 106-й сезон.
Про це повідомила у Фейсбуці Закарпатська ОВА, передає Укрінформ.
На глядачів чекають не лише цікаві прем’єри, а й оновлений та ще більш зручний і доступний простір закладу, розповів на брифінгу директор департаменту культури ОВА, заслужений артист України Євген Тищук.
«Театральне життя Закарпаття зараз дуже активне й насичене. В п’яти місцевих та одному релокованому театрі працюють професійні команди, які ставлять перед собою амбітні цілі й досягають їх. Зокрема, чимало нових мистецьких та інклюзивних проєктів втілює Закарпатський облмуздрамтеатр», – сказав Тищук.
У межах державних грантових програм за підтримки обласної влади та партнерів у театрі триває масштабне оновлення глядацької зали. Вже повністю замінили крісла, освітлення, підлогове покриття, у процесі – роботи над вентиляцією, опаленням, реконструкцією оркестрової ями. Крім того, оголосили тендер на придбання ліфта для маломобільних відвідувачів, розповів директор-художній керівник театру й амбасадор безбар’єрності в Закарпатській області Рудольф Дзуринець.
«Глядачі йдуть до театру не лише за яскравими емоціями – насамперед їм має бути комфортно. Тож ми докладаємо максимум зусиль, щоб це забезпечити. Минулий театральний сезон ми закривали чотирма прем’єрами на великій, малій сценах і сцені-трюмі. Цими ж виставами відкриємо і новий 106-й сезон», – додав він.
Зокрема, 12 вересня покажуть філософсько-іронічну моновиставу «Децима» (17:00, сцена-трюм) та трагікомедію «Осіння історія» (19:00, мала сцена). Наступного дня – казку «Дзеркало бажань» (12:00, велика сцена), а ввечері відбудеться урочисте відкриття оновленої глядацької зали у фойє театру та показ на великій сцені драми «Інша» (18:00).
Як зазначив Дзуринець, зараз команда облмуздрамтеатру готує чотири нові прем’єри. Наймасштабнішою з яких стане постановка легендарної «Енеїди» від режисера Євгена Лавренчука.
У планах нового сезону також участь у всеукраїнських фестивалях і спільна постановка зі словацькими колегами вистави Кошицького національного театру «Щоденники Анни Франк» в Ужгороді.
Заступниця директора театру з організаційної роботи Наталія Васянович акцентувала, що важливим пріоритетом для закладу є розвиток інклюзивності. Вже третій рік поспіль театр перемагає в грантових програмах УКФ. Цьогоріч у межах проєкту «Спільна сцена: театр – простір самовираження без бар’єрів» створюють інклюзивну виставу «(Не)прості числа», у якій разом з акторами беруть участь люди з інвалідністю.
За її словами, нещодавно відбувся перший майстер-клас і відкрите читання п’єси. Попереду – мистецькі зустрічі-обговорення й репетиції вистави. Три благодійні покази пройдуть на сцені Закарпатського облмуздрамтеатру вже цієї осені.
Як повідомляв Укрінформ, минулої осені в Ужгороді пройшов театральний фестиваль «Монологи над Ужем».
-
Суспільство1 тиждень agoКівалов зібрав 7 тисяч студентів на стадіоні за ради ре…
-
Політика7 днів agoВласюк обговорив у Вашингтоні просування законопроєкту Грема про санкції проти РФ
-
Політика6 днів agoЗеленський увів керівника детективів НАБУ Абакумова до антикорупційної робочої групи
-
Події6 днів agoУ Кам’янці-Подільському відбулася прем’єра фільму про ветерана Валерія Одайника
-
Відбудова7 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова6 днів agoЯпонія та Польща домовилися координувати підтримку відбудови України
-
Усі новини6 днів agoвийшов перший трейлер серіалу «Гаррі Поттер» від НВО
-
Усі новини1 тиждень agoяк змінилась солістка гурту Reflex (фото)