Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
В Українсько-японському центрі КПІ ім. Ігоря Сікорського відкрилася виставка класичних японських гравюр укійо-е та робіт сучасних українських митців «Воїни та квіти».
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
В експозиції представлені оригінальні гравюри укійо-е японських художників ХІХ століття Утаґави Кунійоші, Утаґави Кунісади та Утаґави Тойокуні, графічні роботи українських митців Оксани Стратійчук і Дмитра Кришовського, а також композиції в техніці ошібани майстринь Валентини Процько та Катерини Борисової.
Як зазначалося на відкритті виставки, у багатьох культурах поєднання образів воїна та квітів є символом пам’яті, незламності духу та любові до Батьківщини. У японській традиції воїн і квітка разом уособлюють водночас єдність і дуальність буття, неперервність та вічне оновлення життєвого циклу. Адже квітка, що проростає на полі бою, символізує нерозривність цього циклу та торжество життя над руйнуванням.
“У нашій експозиції все взаємопов’язано. На гравюрах зображено баталії та відомих самураїв середньовічної Японії. Щоб стати воїнами, вони мали пройти тривале навчання, частиною якого було вивчення каліграфії, а також створення композицій ікебани та ошібани», – сказала координаторка проєктів Українсько-японського центру Ганна Омельченко.
Під час екскурсії виставкою вона розповіла про представлені гравюри. Своєю чергою, українська художниця Оксана Стратійчук поділилася історією створення графічної серії «Листи з Японії», а Катерина Борисова розповіла про власні композиції в техніці ошібани – створення картин та аплікацій за допомогою засушених пресованих рослин (квітів, листя, кори, трави та пуху).
Виставка «Воїни та квіти» триватиме до 31 липня. Вхід вільний.
Мистецтво японської гравюри укійо-е («картин плинного світу») сформувалось на тлі економічного піднесення Едо (нині Токіо). Технологія створення гравюр була завезена з Китаю для ілюстрування буддійських текстів, проте в 17 столітті гравюри набули неабиякої популярності і їх почали створювати для масового споживача – дрібних самураїв, торговців, мешканок міст, молоді. Первісні ілюстрації були чорно-білими – використовувалась лише туш, але розвиток технологій дозволив митцям не обмежуватися тільки одним кольором. Японською графікою укійо-е надихалися провідні європейські митці XIX–XX століть, особливо представники течій імпресіонізму та постімпресіонізму (Вінсент ван Гог, Клод Моне, Едгар Дега і т.д.)
Як повідомляв Укрінформ, в Японії на благодійному заході зібрали майже 200 тисяч єн для України.
Про це у Косові розповів журналістам художник-кераміст, засновник студії «Горно» Сергій Дутка, передає кореспондент Укрінформу.
За словами Дутки, так звані сирні коники в кераміці виготовляє його старший син, а сам він керує проєктом і випалює. Фігурки створюють у вигляді стилізованого сирного коника. Цей проєкт вже зайшов у перші чотири магазини однієї із всеукраїнських мереж супермаркетів. Для цієї ж мережі створюють косівські свічники, тарілки та інші вироби.
«Всі речі створюємо вручну. Найбільшим попитом користуються коники», – зазначив Дутка.
За його словами, керамічні вироби він створює із глини зі Слов’янська. Кераміст додав, що через активні бойові дії тепер її складно завозити. «Я взимку закупив п’ять тонн, щоб мені вистачило на певний час. Це був єдиний завод в Україні. Там обіцяють локалізувати виробництво в інших регіонах», – зауважив Дутка.
Тепер із цієї глини він виробляє ще й посуд із зображенням динозаврів. За його словами, це новий спосіб захопити людей красою косівської кераміки, бо батькам подобається керамічний посуд, а їхнім дітям – зображення на ньому.
У 2024 році традиція сирної пластики увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Косівська мальована кераміка – традиційний народний гуцульський промисел, один з різновидів української кераміки. Вирізняється складною технологією виготовлення та особливими малюнками. 12 грудня 2019 року Косівську мальовану кераміку внесли до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.
Як повідомляло агентство, на Прикарпатті з’явиться церква з інтер’єром у стилі Косівської кераміки.
Найбільше заявок на проєкт з підтримки українського культурного продукту “Тисячовесна” подано за напрямком аудіовізуальних шоу та відео для соцмереж.
Про це повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України – міністерка культури України Тетяна Бережна під час презентації перших результатів державної ініціативи «Тисячовесна», передає кореспондент Укрінформу.
“2634 заявки – це та кількість заявок, яка прийшла на цей проєкт, та кількість заявок, з якою будуть працювати наші експерти…. Вас особливо, напевно, цікавить, скільки заявок було подано по кожному напрямку. І тут нашим незмінним, найяскравішим чемпіоном є аудіовізуальні шоу та відеоролики на соціальних мережах”, – сказала Бережна.
За її словами, за цим напрямком надійшло 554 заявки.
Міністерка зазначила, що загалом автори проєктів запросили близько 15 млрд грн фінансування, що на 480% перевищує бюджет програми. За її словами, найвищий рівень конкуренції зафіксували у сферах неігрового кіно, анімації та дитячого контенту, де обсяг запитуваного фінансування приблизно вдесятеро перевищує наявні можливості програми.
Бережна зауважила, що близько 20% заявників є дебютантами.
“Це сигнал для тих людей, які зараз за кордоном. Про те, що в Україні можна створювати та можна бути успішним…Це гарний сигнал для українців тут, що варто залишатися, творити і бути відповідальним за свою державу”, – сказала міністерка.
За її словами, понад 60% поданих проєктів містять прямі або метафоричні згадки про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Вона додала, що найменша заявка програми – 1005 гривень, найбільша – 438 454 697 гривень.
Також від одного апліканта було подано 11 заявок на різні напрямки програми.
Як повідомляв Укрінформ, Міністерство культури та Офіс Президента оголосили про запуск програми підтримки культурних ініціатив «Тисячовесна». Ціль ініціативи – збільшити обсяг виробництва українського культурного контенту, зробити його конкурентним у масовому споживанні, забезпечити доступ до авдиторії, посилити присутність українського контенту.
У бюджеті на 2026 рік на програму закладені 4 мільярди гривень. З них 2,6 мільярда гривень заплановані на кінопродукт – ігрові фільми, анімаційні фільми, серіали, неігрові документальні фільми. Інші види контенту – сучасну музику, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво – 1 мільярд гривень, на аудіовізуальні шоу та контент для соціальних мереж – близько 300 мільйонів гривень.
Програма стартувала 3 квітня, прийом заявок тривав до 4 червня, з 10 червня по 21 липня – відбуватиметься експертна оцінка проєктів. На серпень запланована публічна презентація проєктів. Початок фінансування відібраних проєктів передбачений на вересень-грудень 2026 року.
Фото Укрінформу можна купити тут
-
Події4 дні agoКомедія «Блондинками не народжуються» отримала сиквел
-
Усі новини1 тиждень agoОптична ілюзія — люди не можуть домовитися, які цифри заховані на зображенні
-
Відбудова6 днів agoУряд виділив додаткові ₴3,5 мільярда на невідкладний ремонт доріг місцевого значення
-
Усі новини6 днів agoюнак у Таїланді зняв окуляри, та влучив з ноги у голову не того партнера — відео
-
Відбудова1 тиждень agoУ Запоріжжі завершили ремонт ще однієї зруйнованої багатоповерхівки
-
Війна1 тиждень agoІз Білорусі залітають «Шахеди» й «Гербери», але нарощення військ біля кордону немає
-
Усі новини1 тиждень agoЧоловіки Ірини Білик – що відомо про її особисте життя
-
Події1 тиждень agoОголосили претендентів на здобуття премії імені Григорія Кочура