Події
На Одещині етнографка збирає унікальні болгарські рушники, яким понад 100 років
На Одещині у селі Криничне етнографка Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому
Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.
За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах
«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.
Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.
«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.
Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.
«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.
Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.
«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.
У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.
Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.
До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.
Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.
Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.
Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.
Що відомо про історичну будівлю, яку 28 вересня 2026 року зруйнував реактивний дрон російських нацистів
Джерело
В Одеському музеї сучасного мистецтва за адресою вул. Європейська, 31/33 триває вернісаж трьох авторів до 22 листопада:
“Ecstatic Singularity” мисткині Alex Hetman.
Що ми готові показати іншим, а що залишаємо тільки собі?
З 17 вересня в МСМО можна буде побачити проєкт “Ecstatic Singularity” мисткині Alex Hetman. Розмова про еротику виступатиме як своєрідне візуальне осмислення простору, в якому перетинаються людські бажання.
Тут відвертість не завжди означає “показати все”.
Простір гратиме з цією межею. Десь тканини частково приховуватимуть роботи, а десь, щоб побачити більше, треба буде зробити крок назустріч і пройти крізь завісу.
Ми запрошуємо вас зробити цей крок.
“Докази життя” Сергія Мельниченка.
Що саме може бути доказом існування: зображення, тіло, голос, особистий предмет чи досвід, який ще не набув завершеної форми пам’яті?
Сергій Мельниченко дослідив кожен з них.
Результатом стала виставка «Докази Життя», яка об’єднала 3 проєкти автора: «Татуювання війни», «Попід Дніпром» та «Плівки з передової: фотографії, листи і артефакти українських військових», створені в контексті повномасштабної війни в Україні.
Тут не буде цілісного наративу, скоріш навпаки — виставка складається з окремих свідчень. Фотографії, артефакти, відео та документальний фільм покажуть різні форми людської присутності. Вони залишаються на межі між досвідом і його осмисленням, між присутністю і пам’яттю. У цьому проміжку і виникає головне — доказ життя.
“ABOUT THEM” Івана Петрука.
Чи стаємо ми менш справжніми, коли показуємо світові лише частину себе?
Можна багато знати про людину, але ніколи не побачити її всю.
Саме про це виставка Івана Петрука
«ABOUT THEM», побудована на зіткненні двох способів бачення людини: ми читаємо інших за поглядом, позою та тілом, хоча за цими знаками завжди залишається щось невідоме.
Виставка говоритиме цією мовою дуальності.
У першій залі на нас дивитимуться люди з портретів, коли у другому ми побачимо лише маски та фрагменти тіл. Там, де можна було шукати характер та історію, залишиться лише частина оболонки.
Та чи ця частина існує лише щоб приховувати?
Фото: Іван Страхов.
Міжнародний кінофестиваль “Молодість” проходитиме з 24 жовтня до 1 листопада в Києві.
Як передає Укрінформ, про це Держкіно повідомило у Фейсбуці.
“55-й Київський міжнародний кінофестиваль “Молодість” відбудеться з 24 жовтня до 1 листопада 2026 року в Києві. До ювілейної едиції фестиваль представив нову візуальну айдентику”, – йдеться у повідомленні.
У Держкіно зазначили, що в основі нової айдентики – число 55, складене з простих геометричних форм: кіл, напівкіл і трикутників. Вони відсилають до мови кіно, світла кінопроєктора та кіноплівки.
Окрім того, айдентика не має сталої форми: її елементи можуть змінювати масштаб, положення та комбінації, утворюючи нові композиції для афіш, банерів, мерчу та інших носіїв.
“Молодість” була заснована у 1970 році режисерами Вадимом Чубасовим та Віктором Івченком як фестиваль студентського кіно. Перший фестиваль тривав два дні, а його програма включала 33 короткометражні фільми студентів і студенток Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
За 55 років фестиваль “Молодість” виріс у міжнародний кінофорум, зосереджений на молодому професійному кіно та відкритті нових імен в українському й світовому кінематографі.
Міжнародна конкурсна програма фестивалю охоплює студентський, короткометражний і повнометражний конкурси. Окремим напрямом представлений документальний конкурс.
Позаконкурсна програма об’єднує секції “Фестиваль фестивалів”, FORMA, “Століття великих”, “Опівнічний сеанс” та інші – від найпомітніших прем’єр Берлінале, Каннського та Венеціанського кінофестивалів до сміливого експериментального кіно.
У Держкіно зауважили, що “Молодість” – єдиний кінофестиваль в Україні, акредитований Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів FIAPF, та один із найбільших кінофестивалів Східної Європи.
Особливе місце у програмі традиційно посідає українське кіно. У 1979 році Ґран-прі “Молодості” отримав “Вавилон ХХ” Івана Миколайчука.
За роки існування фестиваль відкривав для глядачів режисерів, які згодом здобули світове визнання. Серед них – Денні Бойл, Франсуа Озон, Стівен Далдрі та Адіна Пінтіліє. На фестивалі також був представлений дебютний фільм Алена Берлінера “Моє життя у рожевому”, який згодом номінували на премію “Оскар”.
Як повідомляв Укрінформ, найбільший фестиваль анімації в Україні Linoleum, який відбудеться у Києві з 29 вересня по 4 жовтня, оголосив повну програму.
Фото Укрінформу можна купити тут
-
Війна1 тиждень agoАтака на Москву — Генштаб ЗСУ повідомив подробиці удару по МНПЗ
-
Одеса6 днів agoВибухи пролунали в Одесі: РФ атакує дронами з моря
-
Усі новини1 тиждень agoВідомий актор виглядав невпізнавано в компанії вдвічі молодшої дружини (фото)
-
Відбудова1 тиждень agoКомпенсації в межах «єВідновлення» отримали понад 260 000 родин
-
Усі новини7 днів agoДжиган влаштував стрілянину вдома, де були діти – репер поранив охоронця
-
Суспільство6 днів ago“Вони обрали Україну”: діти, які вирішили … — публікація
-
Війна1 тиждень agoЗеленський підтвердив удари по ключовому підприємству нафтової промисловості у Московському регіоні
-
Усі новини1 тиждень agoу чому помічник Apple випередив ChatGPT (фото)