Connect with us

Події

Надія Бабій та Олег Чуйко, керівники проєкту «Людина Крилата»

Published

on



Нещодавно храми Київщини і Прикарпаття отримали тактильні ікони Богородиці, які незрячі люди можуть бачити через дотик рук. Ікони створюють науковці та студенти Карпатського національного університету імені Василя Стефаника (КНУВС), об’єднавшись у проєкті «Homo Alatus – Людина Крилата».

Про те, як з’явилася ця ініціатива, які новації внесли українські науковці в тифлографіку та яку історію відкривають чудотворні ікони, кореспонденти Укрінформу запитали в керівників проєкту – професорки кафедри дизайну і теорії мистецтва КНУВС, директорки Центру дослідження стратегій універсального дизайну, докторки мистецтвознавства Надії Бабій та завідувача кафедри дизайну і теорії мистецтва КНУВС, доктора мистецтвознавства, професора Олега Чуйка.

ЩЕ ОДИН СПОСІБ БАЧЕННЯ ДІЙСНОСТІ

– Із чого почався проєкт «Людина Крилата»?

Н.Б.: – Із проєкту транскордонного співробітництва 2014–2020 «Невидима спадщина», що реалізовував Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника у співпраці з Люблінським католицьким університетом Івана Павла ІІ. Його головним напрямком була «Спадщина», яку не всі можуть осягнути. Тобто йшлося про людей, які мають вади зору: повністю незрячі або частково.

В університетській спільноті до цієї проблематики залучили нашу кафедру, ми пройшли тренінги у Польщі. Там побачили, як для людей з інвалідністю адаптують музеї, навчальні та інші заклади. Тоді я вже міркувала, що маю зробити все можливе, аби цінності, закладені в цьому проєкті, донести до наших студентів. Бо нерідко люди розуміють інвалідність лише тоді, коли самі втрачають здоров’я або в родині є такі проблеми. Тому на наших лекціях для студентів ми почали знайомство з тифлографікою («тифлос» – сліпий, і «графос» – пишу) як зі ще одним способом бачення дійсності. Студенти підтримали цю проблематику, і з часом на кафедрі з’явились магістерські та бакалаврські роботи – адаптовані твори для незрячих людей з колекції Івано-Франківського краєзнавчого музею. Серед них були ікони з музейного проєкту «Врятуймо скарби разом». Тож ми назвали виставку, яку провели на тлі цього проєкту, «Побачити скарби разом», акцентуючи на різних способах бачення у спільному просторі. Тоді ми вперше спробували зробити навіть те, що наші колеги з Польщі вважали неможливим.

ПОТРІБНІ ДОБРІ КОНТУРИ Й ЗАКРИТІ ПЛОЩИНИ

– Про що йдеться? Що досі було неможливим у тифлографіці?

Ми працюємо за принципом «Нічого для незрячих без незрячих»

Н.Б.: – Вважалось, що такі сюжетні багатофігурні зображення неможливо адаптувати для потреб незрячих людей. Проблема в тому, що ці люди не можуть «бачити рукою», якщо вони не мають відповідних навичок. Уявіть себе у первісному світі, де вам показали літак. Тоді ви будете вигадувати речі, близькі до поняття «літати». Незрячі одразу теж не можуть розуміти те, що їм показують на малюнку. Спершу для них це буде набір ліній та шуми. Однак поступово зможуть упізнавати вже знайомі речі. Якщо людям із вадами зору пояснити, що розташовується поруч, вони зможуть уявляти і запам’ятовувати знакову систему тактильних зображень. До речі, у межах програми «Невидима спадщина» університет уперше отримав тифлограф – апарат, що дає змогу перевести вектор у 3D-зображення. Тобто ми вже маємо інструментарій для найпростішого способу перетворення звичайних ліній в об’ємні.

У чому секрет нашої майстерності? Цих ліній на тактильному зображенні має бути дуже-дуже мало. Якщо для зрячих людей, які люблять мистецтво, все має бути промальовано для розглядання, то незрячі не потребують зайвих деталей. Для них потрібні добрі контури й закриті площини. Тобто на зображенні не може бути лише пів обличчя чи пів німба, бо тоді цю лінію незряча людина не зрозуміє. Усі контури мають триматись разом, і площини мають максимально відрізнятись. Тут уже не йдеться про красу, а про найважливіше – доступність і зрозумілість. Наприклад, кучеряве волосся зображають зиґзаґом або хвилястими лініями, довге – прямими. Одного разу ми спробували одяг святої зашифрувати у вертикальні лінії. То коли прийшли до незрячих на тестування, вони це розпізнали як довге волосся і вказали нам на хибність зображення. Треба розуміти, що ці люди розпізнають світ за сталими константами. До речі, ми працюємо за принципом «Нічого для незрячих без незрячих». Наші партнери – керівник обласної організації УТОС (Українське товариство сліпих) Анатолій Кучміль та ще кілька людей, які є першими тестувальниками. Налагоджена співпраця і з Калуською первинкою УТОСу, з якими теж тестуємо свої ідеї.

О.Ч.: – Ми допомагаємо незрячим в їхній знаковій системі побачити щось інше, ще незнайоме. Візьмімо нашу Богородичну лінію ікон. На всіх цих чудотворних іконах зображені Богородиця й Ісус, але в різному одязі й у різних ракурсах. Наше завдання – показати незрячим відмінність у дуже схожих речах.

– А чи можуть незрячі бачити колір завдяки знакам?

Н.Б.: – Колір пам’ятають за умови, якщо стали незрячими в дорослому віці. Тоді мають спогади про колір. Але ж є люди незрячі від народження, і вони не можуть розуміти колір. Так, серед них багато художників. Але вони малюють через запам’ятовування скляночок із фарбами, які лежать на столі. Для людей із вадами зору важлива просторова орієнтація.

«ПОКАЗАТИ НЕЗРЯЧИМ ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО ЗНАЧНО СКЛАДНІШЕ, І МИ ЦЕ СПРОБУВАЛИ»

– Скільки робіт вдалося показати незрячим людям із колекції Івано-Франківського краєзнавчого музею?

Н.Б.: – Ми пробували адаптувати для незрячих вишивку, кераміку та навіть писанку. Робили альбоми, в яких намагались адаптувати рисунки Рафаеля, Дюрера та інших відомих митців. Ще були альбоми з асамбляжами (техніка візуального мистецтва, споріднена з колажем, – ред.), які пояснювали людям історію мистецтв. Там були «Сон» Пікассо і «Сон» Сальвадора Далі, «Чорний квадрат» Малевича і сучасні фотографії, які можна було передати в об’ємі. Також були художні знимки, в яких ми пояснювали абстрактні поняття, такі як спокій, ритм. Студенти описували адаптований твір і начитували опис своїм голосом. Ці голоси зберегли на кафедральному гугл-диску, згенерували QR-коди, завдяки яким можна було відновити описи творів. Це були наші перші спроби аудіодискрипції (звуковий опис, або тифлокоментування). За підтримки гранту від УКФ зробили друкований каталог, до якого увійшли 24 ікони з колекції Івано-Франківського музею. Цей альбом був виготовлений у 50-ти примірниках, його озвучила Ірма Вітовська-Ванца. Альбоми з адаптованими іконами передали у первинки товариства УТОС, у великі бібліотеки для незрячих, у школи-інтернати та інші заклади. Тут ми вперше випробували ультрафіолетовий друк.

Далі ми придумали спеціалізоване цифрове сховище – тифлотеку, до якого згенерували усі звуки і зображення адаптованих ікон, ілюстрацій, архітектурних споруд, щоб їх можна було відтворити згодом для бібліотек та музеїв. Нині це сховище можна знайти на сайті університету.

О.Ч.: – Ікона – це вже наше напрацювання для вужчого кола незрячих людей. Але показати їм декоративне мистецтво значно складніше, і ми спробували це зробити.

ПРАГНУЛИ, ЩОБ ІКОНИ ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ ЕСТЕТИЧНО ВИГЛЯДАЛИ В ІНТЕР’ЄРАХ ХРАМІВ

– Чи складно було адаптувати для незрячих чудотворні ікони Богородиці, які ви передаєте у храми? І скільки вже створено таких ікон?

О.Ч.: – Цю ідею нам підказав ректор КНУВС Ігор Цепенда. Ми одразу визначились, що будемо робити це не лише для церков, а й для військових госпіталів, де перебувають наші хлопці з проблемами зі зором. Тоді почалась інтенсивна робота. Спершу відібрали три ікони, шановані у церквах УГКЦ та ПЦУ. Серед важливих проблем, які нас спіткали, була потреба максимальної зносостійкості поверхонь ікон, бо ж їх постійно торкаються руками у храмах. Також була потреба різного озвучення, адже у деяких храмах немає ні зв’язку, ні інтернету, тож тут варто застосовувати механічне озвучення. Усі ці виклики ми вирішували вперше. До того ж прагнули, щоб ікони для незрячих естетично виглядали в інтер’єрах храмів. Тобто щоб їх могли читати і споглядати і зрячі люди. Ці ікони у храмах розміщені на спеціальних столиках, під необхідним нахилом, і зрячі, не торкаючись їх, теж бачать Богородицю.

– А який матеріал застосовували під час створення цих ікон? Чи правда, що вони самодезінфікуються?

Н.Б.: – Ні. Ми використовуємо спеціальний лак, який не є алергічним, не випаровується, і поверхню ікон можна мити. Першими спробували зробити Вишгородську Богородицю, Гошівську і Манявську. На усіх зображеннях є винесені QR-коди. У першому ми помістили аудіодискрипцію, де чудовим голосом актора й ведучого, старшого викладача кафедри сценічного мистецтва і хореографії нашого університету Тараса Василюка пояснюємо, що це за ікона і що на ній зображено. Водночас на пропозицію Олега Дмитровича ми поставили для кожної ікони молитву з QR-кодом, щоб додати до зображень Богородиці ще їхній місійний складник. На іконах також є винесені текстури. Це я запозичила у Віденському Бельведері. Наша новація – багатоплощинність, винесення образу Богонемовляти із загального зображення. Тобто ми постійно вдосконалюємо цю роботу. У Крилоській, – це остання наша тактильна ікона, – шрифт Брайля праворуч, щоб незрячим було зручно читати правицею. Пам’ятаю, наші партнери з УТОСу були шоковані, коли вперше прочитали ікони Богородиці. Тоді деякі з них зізнались, що наш проєкт надав їхньому життю сенс, бо до цього їм доводилось займатися лише роздаванням гуманітарки. Для нас це було і приємно, і несподівано. Спонукало до заглиблення у проблеми незрячих людей і окреслило нові ідеї.

– Які саме?

В Україні діти з вадами зору досі не мають сучасної абетки

Н.Б.: – В Україні діти з вадами зору досі не мають сучасної абетки. Тому один із наших майбутніх напрямків – розробити її. Бо наші дітки послуговуються підручниками, створеними в радянський або пострадянський період. Тобто зображення в них не відповідають реальності – уже немає в нас таких автомобілів, парт та інших речей, за якими дітям із цими застарілими абетками доводиться пізнавати світ.

ВИШГОРОДСЬКА – ОДНА ІЗ НАЙЧУТТЄВІШИХ ІКОН

– Я повернуся до ікон з Богородицею у храмах. Чи легко було знайти їх зображення для адаптації?

Н.Б.: – Із Манявською Богородицею була унікальна історія. Сама ікона насправді дуже маленька, її висота – до 20 см. Ікону зберігають у скиті, під склом. Для вірян її спускають лише на свята. Фотографій цієї ікони донині нема. Зображення, які нам пропонували для оцифрування, були відмальовані з інших ликів. Вони радше нагадували Руську Богородицю, бо справжня Манявська має іншу стилістику і грецьке походження.

Завдяки зусиллям нашого ректора Ігоря Цепенди нам передали фото Манявської ікони на мобільний телефон, зробивши його через скло. Вони були з викривленою перспективою та із засвіченими ликами. На старій іконі лак потемнів від давності, тому ці світлини геть неможливо було роздивитись. І тут нас врятували унікальні навички, таланти і старання наших студентів. Чудо створили Валентин Тупало і Марта Сміжак. За першим разом нам не вдалося відтворити зображення. Тоді Марта відмалювала цю ікону із застосуванням фотошопу. Водночас в Ісуса в процесі відтворення образу зникла права рука, тоді як на автентичній іконі Ісус цією рукою показує жест, який називається: «Я говорю і людям треба бути уважними». Теоретично, ми могли оминути цю деталь або ж стилізувати її з іншого зображення. Але ми постарались усе зберегти. Тепер на іконі – її справжній колір, очі й вуста Богородиці, лики святих, які досі не бачили навіть манявські монахи на автентичній іконі, бо вона від давності дуже потерта і жодного разу не була реставрована.

Для Гошівської ікони Богородиці надзвичайно важливим елементом є шрами на обличчі. Вона походить від Ченстоховської (однієї з найвідоміших і найшанованіших святинь Польщі й Центральної Європи, через темний відтінок обличчя також знаної як «Чорна Мадонна», – ред.), тобто від ікон Богородиці зі шрамами. Про це ми говоримо в нашій аудіодискрипції, і незряча людина буде її вже упізнавати за цією ознакою.

А першою в нас була створена Вишгородська Богородиця. Цю ікону з України дуже давно викрав Андрій Боголюбський (князь Вишгородський, відомий тим, що організував перше в історії Русі розорення Києва у 1169 році, – ред.), в Росії вона має назву Владімірская. За однією з версій, ця ікона походить ще від євангеліста Луки. Насправді Вишгородська – одна з найчуттєвіших ікон, бо на ній Ісус є немовлям, яке обіймає Маму. Цікава деталь на іконі – перевернута п’яточка маленького Ісуса, який зображений цілісно з Богородицею, а не окремо. Тому ця ікона – про материнську любов і страждання.

О.Ч.: – Для нас ця ікона важлива тим, що вона об’єднує греко-католиків і православних.

ПРОПАГУЄМО НАШІ ЦІННОСТІ, ЗОКРЕМА ВИВЕЗЕНІ Й ВИКРАДЕНІ

– Знаю, що тактильні ікони Богородиці ви дарували церквам у Києві та на Прикарпатті. Як їх сприйняли у храмах?

О.Ч.: – Ми навіть не уявляли, що для зрячих людей наші ікони стануть такою цінністю. Помічаємо, що часом люди не розуміють їхньої функції, а тому не виключаємо, що у храмах треба розмістити таблички з роз’ясненням, для кого створені ці ікони.

Н.Б.: – Ми свою роботу зробили. Далі має бути організована просвітницька робота у храмах. Священники мали б пояснити призначення цих ікон і їхні можливості. Треба розуміти, що незрячі – дуже сталі й консервативні люди. Для них в усьому має бути порядок, тоді вони відпрацьовують необхідні звички. Ось ці звички потрібно тепер формувати у храмах. Як? Пояснити, що для незрячих церква, де є безбар’єрність і розуміння, теж відкрита. З ветеранами, які мають вади зору, робота ускладнена тим, що в них можуть бути ще й політравми, відсутність кінцівок, а тому деякі з них не зможуть читати тактильні ікони рукою. Ось тут наше озвучення за QR-кодами буде найважливішим.

– Чи буде продовження у Богородичній лінії ікон?

О.Ч.: – Точно ще буде Погінська Богородиця.

Н.Б.: – Ми отримали багато пропозицій і готові до роботи. Адже так пропагуємо наші цінності, зокрема – викрадені й вивезені. Через ці ікони ми ідентифікуємо себе зі своїм народом та справжньою спадщиною. Через них говоримо, що є і завжди були на цій землі. І разом із нами незрячі люди теж можуть ідентифікувати себе і відкривати для себе спадщину своєї країни.

– Чи є поради, як серед цих ікон Богородиці знайти свою?

Речі, які робимо, – абетка для незрячих людей, а для всіх нас – демонстрація того, що вміємо дбати про інших

О.Ч.: – Це дуже індивідуально. Кожний має сам обрати свою ікону, свою церкву. Ми як дизайнери маємо створити максимально безбар’єрний простір та зручні умови, щоб людина прийшла до Бога.

Н.Б.: – Речі, які ми робимо, є абеткою для незрячих людей, а для всіх нас – демонстрацією того, що вміємо дбати про інших.

О.Ч.: – Напевно, це одна з ознак дорослішання українського суспільства, коли ми усвідомлюємо, що кожна людина, незалежно від її фізичного стану, кожний наш співвітчизник потребує поваги, розуміння та піклування. Суспільство, яке це може усвідомити, має майбутнє, і ця війна нам показує, що це саме ті сенси, за які варто боротись.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото: Юрій Рильчук / Укрінформ

Фото Укрінформу можна купити тут.



Джерело

Події

В Україні за вересень зняли з продажу 178 книг з Росії та Білорусі

Published

on



У вересні 2025 року Державний комітет телебачення та радіомовлення України зупинив незаконне розповсюдження на українських онлайн-майданчиках 178 найменувань видавничої продукції походженням з Росії та Білорусі.



Джерело

Continue Reading

Події

У Мукачеві розпочався живописний пленер у замку Паланок

Published

on



У Мукачеві розпочався живописний пленер у замку Паланок.

Про це повідомили в Фейсбуці Мукачівської міськради, передає Укрінформ.

“Відомі закарпатські живописці вже розпочали творчий процес на Мукачівському живописному пленері «Етюди осені – 2025»️, сьогодні (3 жовтня) і традиційно, учасники пишуть Мукачівський замок, який є ️однією з найкращих творчих пленерних локацій”, – йдеться в повідомленні.

Як повідомляється, для роботи художники обрали декілька локацій – у нижньому, середньому та верхньому дворах фортеці, а також на бастіонах замку.

“Зазначимо, що осінній живописний пленер, який збирає у Мукачеві кращих художників краю, проходить вчетверте. Цього року пленер триватиме по 12 жовтня. 10 художників Закарпаття: Борис Кузьма, Тарас Усик, Іван Івановчик, Аттіла Коприва, Ольга Кашшай, Ігор Луценко, Тетяна Мучичка, Тетяна Рибар, Тиберій Йонаш та Олександр Жильцов писатимуть міські краєвиди та визначні історичні місця, об’єкти культурної спадщини, мальовничі околиці міста Мукачева та природу Карпат”, – йдеться в повідомленні.

Читайте також: У мукачівському замку «Паланок» відкрили «Музей війни»

Як повідомляється, творчі підсумки заходу будуть представлені на попленерній виставці, відкриття якої заплановане під час урочистостей з нагоди святкування Дня працівника культури та майстрів народного мистецтва.

Як раніше повідомляв Укрінформ, в Мукачеві щороку діти проводять міський пленер “Арт дамба”, під час якого розмальовують міську набережну.



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві проходить третє українське бієнале цифрового та медіа мистецтва

Published

on


У Музеї історії міста Києва впродовж 1-12 жовтня триває третє українське бієнале цифрового та медіа мистецтва – UBiennale 2025 «Поле Пам’яті. Час Відновлення».

Захід організований за підтримки Українського культурного фонду, передає Укрінформ.

За словами кураторів, програма бієнале включає понад 20 робіт із 15 країн, що поєднують відео- та саундарт, технології AR/VR/MR, генеративні проєкти, інтерактивні й кінетичні інсталяції, а також перформативні практики.

Окрема міжнародна секція презентує твори митців з Іспанії, Португалії та Польщі. Протягом 12 днів відвідувачі зможуть ознайомитися з експозицією, де сучасне мистецтво поєднується з технологіями AR/VR/AI, взяти участь у професійній програмі, воркшопах і спеціальних подіях.

«Це бієнале поєднує сучасне мистецтво з передовими технологіями, щоб показати зв’язок між травмою та відродженням, руйнуванням і створенням. Воно ставить перед глядачем фундаментальні питання: що значить боротися за право на існування? Як біль і втрати стають основою для творення нового? Як природа, що розділяє нашу боротьбу, допомагає знайти шлях до відновлення? Ми хочемо дати голос українським митцям, які створюють свої роботи під час війни, дати авторам простір для професійного обміну та міжнародної присутності, а суспільству – досвід співпереживання й дії», – зазначив куратор бієнале Валерій Коршунов.

Читайте також: У Харкові на стінах пошкодженої обстрілами школи втілили стрит-артпроєкт

Відвідувачів чекають численні українські прем’єри, зокрема інсталяції, відео- та аудіоарт, біоарт, проєкти з VR-шоломами, AR-досвідом і технологічними костюмами, які можна приміряти через смартфон або TikTok-маски. Серед українських учасників – Вероніка Чередніченко, Сергій Петлюк, Олена Гром із проєктом «Мавки. Камуфляж», який успішно презентували за кордоном, Олег Харч із роботою про Ілона Маска та Чорнобиль, Дмитро Грешко з відеоінсталяцією на основі фільму «Дівія», показаного на МКФ у Карлових Варах, Юлія Овчарук із віртуальними костюмами та інші.

Як повідомляв Укрінформ, до Дня захисників і захисниць України у вікнах Укрінформу відкрилася виставка фотографій «На захисті України».

Фото надані організаторами



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.