У День Державного Прапора центральними вулицями Одеси пройшла хода на підтримку військовополонених, цивільних бранців та зниклих безвісти українців. Поруч із величезним синьо-жовтим стягом учасники несли 100-метровий Прапор Надії. Для багатьох людей у колоні ця акція була не просто символічною: вони роками чекають на своїх чоловіків, братів, дітей та друзів і досі не знають, де ті перебувають.

Про це інформує Новини.LIVE.

Реклама

Два прапори над Одесою

Учасники зібралися на перехресті Дерибасівської та Преображенської. Звідти колона рушила центральними вулицями Одеси з двома 100-метровими полотнищами — Державним прапором України та Прапором Надії. 

Організаторка акцій в Одесі на підтримку зниклих безвісти, військовополонених та цивільних Вікторія сама знає, що означає чекати на близьку людину. Вона — сестра захисника 14-ї бригади Національної гвардії України. Саме у День Прапора організатори хотіли поставити поруч два символи: державний стяг, під яким українські військові йдуть у бій, і Прапор Надії, який нагадує про тих, хто досі не повернувся.

“Ми сьогодні з родинами зібралися для того, щоб продемонструвати, що Прапор України і Прапор Надії — на одному рівні. Тому що з Прапором України наші захисники йдуть у бій, вони захищають нашу країну. Але, на жаль, вони гинуть, зникають безвісти, потрапляють у полон”, — розповіла Вікторія.

Прапор Надії цього дня має нагадати й про цивільних українців у російському полоні. Вікторія звернула увагу, що частина з них опинилася там саме через спротив окупації та небажання приймати російські символи. Тому День Державного Прапора для учасників ходи став не лише святом. За синьо-жовтим полотнищем вони бачать людей, завдяки яким український стяг досі майорить над вільними містами, а поряд із ним несуть символ очікування тих, кого вдома ще немає.

“Ми сьогодні повинні пам’ятати, якою ціною здобувається кожен день, кожна мить. Це не просто свято, це день пам’яті й день вшанування всіх тих, завдяки кому ми сьогодні є і можемо жити”, — наголосила організаторка.

Сам формат ходи також обрали невипадково. За словами Вікторії, пройти містом великою колоною — це можливість голосно нагадати про людей, які залишаються в російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Родини не дозволяють собі забути про них ані на день і хочуть такого самого ставлення від суспільства.

“Хода — це можливість гучно нагадати, що сьогодні наша Україна бореться за виживання під Прапором України. І є його невидима частина — Прапор Надії. Ми повинні гучно про це нагадувати, не забувати ні на секунду, ні на мить, так само, як не забувають наші родини”, — додала Вікторія.

Півтора року без звістки про брата

У колоні були родини, для яких слова “зник безвісти” давно стали частиною щоденного життя. Одна з учасниць розповіла, що її брат зник півтора року тому. Відтоді вона намагається приходити на акції в Одесі щотижня.

Для дівчини ці зустрічі важливі не лише для самих родичів. Вона переконана, що про полонених і зниклих має постійно говорити все суспільство, адже мовчання залишає родини сам на сам із невідомістю.

“У мене зник безвісти брат півтора року тому. Я вважаю, що ці акції важливі для нас і для всього суспільства по всій країні, тому й долучаюся. Я намагаюся щотижня приходити на акції, які проходять в Одесі”, — розповіла учасниця акції.

Поруч ішли й люди, у яких немає найближчих родичів у полоні, але війна все одно зробила цю тему особистою. В однієї з учасниць чоловік є військовослужбовцем, а серед її оточення є сім’ї зниклих безвісти та полонених.

Вона зізнається, що хвилюється перед камерою, однак говорити про цих людей вважає важливішим за власне хвилювання. Найбільше вона хоче, щоб сім’ї нарешті отримали звістки про близьких, а всі українці повернулися додому.

“Хочеться їх у цей день підтримати. І не тільки в цей день — постійно нагадувати, щоб люди не забували, що це дуже важливо. Щоб усі наші люди були вдома, щоб усі сім’ї нарешті могли дізнатися, що з їхніми близькими”, — сказала учасниця ходи.

Для Ярослава сьогоднішня хода з’єднала теперішню Одесу з містом, яким воно було на початку великої війни. Його батько — військовий, а прапор, із яким хлопець прийшов на акцію, залишається з ним ще з перших років повномасштабного вторгнення. Із цим самим стягом він уже стояв на Приморських сходах.

За цей час, говорить Ярослав, Одеса сильно змінилася і багато пережила. Але відчуття, коли сотні людей разом тримають величезний український прапор, для нього не змінилося. Воно дає сили продовжувати громадську роботу та допомагати військовим.

“Дивишся, як Одеса зовсім інша і скільки всього вже постраждало. Але люди завжди тримають цей прапор. Коли сотні людей тримають його разом — це дуже сильне відчуття. Воно піднімає патріотизм, дає мотивацію далі працювати в громадському секторі, допомагати військовим”, — розповів Ярослав.

Раніше Новини.LIVE писали, що в Одесі День Державного Прапора відзначили одразу кількома традиційними акціями. На Біржовій площі підняли синьо-жовтий стяг, Приморськими сходами розгорнули 35-метровий прапор, а Дюка після перерви знову вдягли у вишиванку. До святкування долучилися одесити, військові, волонтери та громадські діячі.

Також Новини.LIVE повідомляли, що над Чорним морем напередодні Дня Державного Прапора з’явився величезний синьо-жовтий стяг. Прикордонники Одеського загону підняли його в небо за допомогою безпілотника. Він став найбільшим українським стягом, який підіймали БпЛА над Одещиною.

Власне житло, родина, подорожі, кар’єра та свій бізнес. Одесити розповіли, чого хотіли б досягти до 35 років. Однак війна внесла свої корективи навіть у звичайні життєві плани: для частини опитаних головним бажанням залишається її завершення та можливість жити у вільній мирній країні.

Журналісти Новини.LIVE запитали містян, що вони обов’язково хотіли б встигнути зробити до 35 років.

Реклама

Родина, житло та власна справа

Серед найпоширеніших відповідей були цілі, пов’язані з родиною та фінансовою самостійністю. Одні хочуть придбати власну квартиру й автомобіль, інші мріють створити сім’ю, народити дітей або відкрити бізнес. Ілля, наприклад, до 35 років хотів би мати власну справу, але не обмежує свої плани лише роботою.

“Мабуть, відкрити свій власний бізнес, власну справу. Ще, мабуть, завести гарних друзів, може, побудувати сім’ю”, — розповів Ілля.

Для Анни важливими є і сім’я, і професійна реалізація. На її думку, досягнення в кар’єрі дають людині відчуття впевненості.

“Напевно, вже мати сім’ю, мати якісь досягнення у кар’єрі. Так спокійніше, і саме реалізація все ж важлива взагалі для кожного з нас”, — сказала Анна.

Схожі пріоритети має й Настя. Вона хоче знайти роботу і реалізувати себе. 

“Реалізуватися у кар’єрі, по-перше. Зробити щось добре”, — зазначила дівчина.

Подорожі та мрії про світ

Чимало опитаних хочуть більше подорожувати. Для когось це поїздка на море, для когось — можливість побачити різні країни, а хтось уже має конкретне місце, куди прагне потрапити. Аміра серед своїх головних бажань назвала Індію, власне житло та дитину.

“Побувати в Індії, квартиру купити, дітей, можливо, завести, дитину”, — розповіла Аміра.

Карина, якій зараз 30 років, також хоче подорожувати, але одна з її мрій пов’язана з батьками. Вона мріє звозити їх за кордон.

“Хочу побувати десь у дуже гарних місцях за кордоном. Купити Tesla. І, напевно, звозити своїх батьків кудись за кордон, щоб ми всією сім’єю поїхали”, — сказала Карина.

Ще один опитаний одесит вважає, що подорожі насамперед дають людині спогади та роблять життя цікавішим.

“Можливо, більше побачити світ. Життя так буде набагато цікавіше, ніж зараз. Буде що згадувати”, — пояснив одесит.

Водночас серед відповідей траплялися й значно менш типові мрії. Ярослав, наприклад, хоче до 35 років організувати власну археологічну експедицію.

Війна змінила плани одеситів

Для частини респондентів сьогодні складно будувати довгострокові плани без огляду на війну. Вона звучала у відповідях поряд із родиною, роботою та подорожами. Таня хоче знайти стабільну роботу, зустріти близьку людину, народити дітей і жити у вільній країні. Марія також говорить про сім’ю, але додає ще одну мрію — побувати в усіх містах України.

“Знайти стабільну роботу. Знайти людину, з якою будеш разом до кінця життя, дітей народити і жити у вільній країні”, — сказала Таня.

“Хочу до цього часу збудувати сім’ю, народити дітей, жити у вільній мирній країні і побувати в усіх містах України”, — додала Марія.

Для Карини війна також безпосередньо впливає на можливість планувати майбутнє та відпочинок.

“Мені би хотілося, щоб скоріше закінчилась війна. Це перше. Зараз просто немає такої можливості, навіть не хочеться якось веселитися”, — розповіла вона.

Так само завершення війни назвав головним бажанням ще один із опитаних. Після цього серед особистих цілей він назвав придбання квартири, адже сім’я та дитина в нього вже є.

Раніше журналісти Новини.LIVE пройшлися ринком 7 км і з’ясували, скільки загалом доведеться витратити на одного школяра. Рюкзак, одяг, канцелярія, взуття, спортивний костюм і вишиванка потягнуть приблизно на 7700 гривень. І це ще без додаткових покупок та з найдешевшими варіантами. Тож якщо обирати за якістю, сума дуже легко переходить за 10 тисяч гривень на одну дитину.

Також Новини.LIVE дізналися, скільки одесити витрачають на підготовку дітей до школи у 2026 році. За словами батьків, витрати на одну дитину можуть перевищувати 5 тисяч гривень, а якщо школярів у родині двоє — сума сягає близько 12 тисяч.

Поїздка з Одещини до Румунії на власному автомобілі потребує додаткового документа, про який частина українських водіїв може навіть не знати. Під час в’їзду до країни необхідно мати підтвердження проходження перевірки технічного стану машини. Ця вимога стосується і приватних автомобілів, для яких в Україні регулярний обов’язковий техогляд не передбачений.

Про це інформує Новини.LIVE. 

Реклама

Що перевіряють на кордоні Румунії

Водіям, які планують перетин кордону з Румунією, недостатньо орієнтуватися лише на українські правила, за якими більшість приватних легковиків не проходить обов’язковий технічний контроль. Для міжнародної поїздки Держмитслужба радить підготувати паспорт, посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію автомобіля, державні номерні знаки та чинну “Зелену карту”. Для Румунії в цьому переліку окремим пунктом стоїть сертифікат перевірки технічного стану автомобіля.

У Румунії перевіряють техогляд детально

Те, що документи про технічний стан автомобілів справді потрапляють під контроль румунських прикордонників, видно і з практики 2026 року. Так, у січні на пункті пропуску Оанча румунські прикордонники перевіряли документи 24-річного громадянина України. Серед них був документ про проходження періодичного технічного огляду автомобіля. Під час перевірки правоохоронці виявили ознаки механічного втручання в дані про техогляд, а пред’явлена “Зелена карта” виявилася підробленою. Було розпочато розслідування.

Подібні випадки фіксували й пізніше. У червні румунські прикордонники виявили автомобіль, для якого в базі даних не було чинного техогляду, хоча водій пред’явив відповідний документ. Експертиза засвідчила, що сертифікат був підроблений.

Що заборонено ввозити до Румунії

Румунська митниця також контролює ввезення товарів. Заборонено перевозити м’ясо, молочні продукти, мед, зброю, наркотики, піратські товари, тварин без відповідних дозволів, а також готівку понад 10 тисяч євро без декларування.

Що варто знати перед поїздкою

Українці можуть подорожувати до Румунії без візи за наявності біометричного закордонного паспорта. У країнах Шенгенської зони дозволено перебувати до 90 днів протягом 180 днів. Під час транзиту прикордонники можуть також вимагати підтвердження права на в’їзд до країни призначення або посвідку на проживання. Обов’язковою залишається медична страховка з покриттям не менше ніж 30 тисяч євро.

Раніше Новини.LIVE писали, що на трасі Одеса — Рені поблизу кордону з Румунією планують створити систему відеоспостереження та автоматизованого керування рухом транспорту. Система допомагатиме контролювати рух автомобілів у режимі реального часу.

Також Новини.LIVE писали, що Україна та Румунія планують суттєво розширити мережу пунктів пропуску на спільному кордоні. Одним із головних проєктів стане будівництво мосту, що з’єднає населені пункти Орлівка та Ісакча.