Для тих із вас, хто мріє про біле Різдво, моя порада: тримайте свої думки при собі. Або, принаймні, ретельно обирайте, з ким ділитися такими почуттями. Річ у тім, що сьогодні є люди, які вважають саме поняття “білий” образливим і неприйнятним.

Компанія Pantone назвала відтінок білого кольору Cloud Dancer (“Хмарний танцюрист”) “Кольором року-2026”, охарактеризувавши його як “символ заспокійливого впливу в божевільному суспільстві”. Саме по собі це не виглядає чимось примітним, скоріше як одна з тих нешкідливих і безглуздих рекламних хитрощів, які з’являються в цю пору року. Але ні. Це викликало обурення. Ну звісно: ті, хто прагне зайняти високу моральну позицію, завжди шукають привід, щоб затвердити свою моральну перевагу.

Оголошення Pantone викликало шквал осуду з боку дизайнерів і політичних коментаторів, багато з яких розцінили цей маркетинговий хід інституту кольору як брутальну нечутливість або навіть ворожий акт.

“Коли біла перевага знову голосно заявляє про себе в національному керівництві та політиці, проголошення “білого” символічним кольором року виглядає болісно несприйнятливим”, — сказав дизайнер ЛГБТ-спільноти Метью Будро. Кореспондент Vanity Fair Хосе Кріалес-Унзуета додав: “Після року зусиль адміністрації Трампа і корпорацій зі згортання програм із забезпечення різноманітності, рівності та інклюзивності, поряд з агресивними заходами по боротьбі з імміграцією, звучить сміливо, і я б навіть сказав, неадекватно, вимовляти слова “білий — колір 2026 року””. Репортерка Washington Post Рейчел Курзіус також засумнівалася в мудрості цього рішення з огляду на те, що це “рік, сповнений новинами про зростання білого націоналізму”.

Залишаючи осторонь правдивість твердження про те, що цей рік ознаменувався неухильним зростанням білого націоналізму, розумна людина може поставити собі запитання: що змушує такі чутливі душі так мучитися через одне слово або пов’язане з ним поняття?

Важливо

Відповідь полягає в тому, що це покоління і демографічна група людей — заможні, середній клас, західні ліберали — які останні десять і більше років провели, загрузнувши в ідеологічному болоті гіперлібералізму. Це клас, який постійно чув і нескінченно повторював один одному слово “білий” винятково в негативному контексті. Воно незмінно і неминуче використовується перед такими словами, як “привілей”, “колоніалізм”, “пригноблення” чи “расизм”. Дійсно, це слово відіграє центральну роль в ідеології та демонології самого гіперлібералізму. Один з основних, перевернутих з ніг на голову принципів wokery полягає в тому, що білі люди не можуть не бути поганими, звідси й один з улюблених зневажливих виразів: “білизна”. Таким чином, немає нічого більш провокативного для розуму гіпербдительних гіперлібералів, ніж використання слова “білий” у будь-якому контексті, який не є явно демонізуючим. Вони так довго занурювалися у свій власний світ і езотеричні мовні коди, що більше не визнають, що білий може бути просто кольором (або навіть не кольором, строго кажучи).

Бідна стара Pantone. Корпорація помилково вважала, що відтінок — це всього лише відтінок. Її віце-президент Лорі Прессман наполягає, що це рішення не мало жодного стосунку до пігментації шкіри.

Однак для демографічної групи, світогляд якої значною мірою ґрунтується на ідеології “пробудження”, нічого не буває простим. Цей спосіб мислення сягає корінням, серед іншого, у семіотичну школу, започатковану Роланом Бартом, що вбачає смисл і значення в усіх нешкідливих символах і культурних явищах, а також у параноїдальну філософію, яка походить від Фуко, що повсюдно вбачає невидимі та зловмисні структури влади. І ці люди параноїдальні. Вони бачать злі наміри там, де їх немає, тому що стали одержимими й замкнутими.

“Вибір кольору не існує у вакуумі — він відображає, хто був у кімнаті, чиї точки зору були упущені і які повідомлення ненавмисно посилюються”, — каже Будро. Така реакція — чиста “просвітленість”. Ніщо не існує у вакуумі, ніщо не може бути невинним або нейтральним. Усе відображає підсвідомі — і за замовчуванням недостовірні — наміри інших.

Якщо білий колір і має якесь “значення”, то воно повністю залежить від культурного контексту та погляду спостерігача. Для нас, жителів Заходу, він історично символізує чистоту. У Китаї він традиційно асоціюється зі смертю. Однак для певної групи сучасного населення, чиї розумові здібності були вражені сучасною ідеологією, білий колір означає перевагу білої раси. Ну хто б сумнівався.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Pantone назвав головний колір 2025 року — як додати Mocha Mousse у гардероб?

Зі всією повагою до аудиторії.

Якщо ви починаєте звинувачувати владу/ЗСУ/ППО у відключеннях світла після російських ракетних атак, то поздоровляю, ви робите саме те, заради чого ця атака і планувались, а сотні мільйонів доларів викидались на ракети та дрони.

Є критика неефективності/слабкої ефективності окремих ланок системи, а є послідовне ІПСО для зламу нашої єдності, щоб ми зневірились та прогнулись.

Прошу відрізняти перше від другого.

І так, не знаю, чи має сенс на четвертий рік війни включати Копетана ̶Д̶ж̶е̶к̶а̶ ̶Г̶о̶р̶о̶б̶ц̶я̶ Очевидність, кажучі, що ці осінні-зимові місяці знову треба буде якось пережити й треба мати під рукою батареї та генератори. З відключенням води та електрики. Ну по суті з тим же самим, з чим живуть військові в прифронтових областях.

Вони не ниють, і вам теж не слід.

Гуртуємось, тримаємось, сама темна ніч перед світанком. Нас не зламають.

Важливо

****

Але ще треба пам’ятати, що ніякий захист не зупинить балістику з бойовою частиною 400-500 кг, яка влітає точно в ціль. Не існує такого захисту.

Цей захист потрібен, щоб зменшити шкоду при непрямих влучаннях, від розльоту уламків. Але якщо ви зможете вигадати конструкцію, яка витримає 1-2 балістичні ракети без шкоди для інфраструктурного об’єкту — то прошу в коментарі, бо у реальних спеціалістів нема таких можливостей, і вони дуже потребують експертного середовища фейсбука. Ну серйозно, четвертий рік війни, ну ви якось повинні були за цей час розібратися, як воно працює.

Нам винесуть енергетику цією зимою. Ми будемо сидіти з плановими та екстреними відключеннями. Будуть бити по водогонах та інших критичних об’єктах. Треба витримати це. А ще треба донатити фондам, які купляють зенітні дрони, йти в сили оборони та допомагати іншими способами. Можете зібрати мітинг під Київрадою, вимагаючи перерозподілу грошей з “бруківки” на зенітні дрони, теж буде гарна справа. Це конструктивно.

Майже кожен день в РФ прилітає по НПЗ. В Бєлгороді блекаут. І не тільки. І це тільки початок. Це перша зима, коли ми будемо не тільки терпіти, але і відповідати. Але який сенс цих відповідей, якщо ви вже підняли лапки вгору?

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Аварійні відключення запроваджують в Україні після ударів ЗС РФ: де не буде світла

Спробуйте уявити: у вас є всього 2 костюми на 7 років. Одна подушка на 15. Один настільний телефон на 20. І це не сцена з постапокаліптичного роману, а український споживчий кошик — той самий, на основі якого розраховується прожитковий мінімум. В реальності 2025 року. Український прожитковий мінімум — це офіційний соціальний стандарт, який, згідно з Конституцією, має гарантувати людині рівень життя. Не виживання, а життя. Але, на жаль, реальний ПМ перетворився на штучний індикатор, відірваний від потреб сучасної людини.

Як все починалось?

Поняття прожиткового мінімуму існує в Україні понад два десятиліття. З 2000 року він офіційно визначається законом і закладається в бюджет. Ухвалений у липні 1999 року спеціальний закон встановив для прожиткового мінімуму статус ключового соціального орієнтиру, закріпивши, що це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Водночас дедалі з кожним роком його поступово стали використовувати як якесь універсальне мірило для усього на світі, прив’язуючи до прожиткового мінімуму не лише соціальні виплати, а й зарплати чиновників, суддів, прокурорів, штрафи, державні збори — понад 150 різних платежів.

А коли минулого десятиліття «бюджетний» прожитковий мінімум почав з кожним роком відставати від фактичного його розміру і вони стали рухатись автономними курсами, значення законодавчо встановлюваного прожиткового мінімуму ще більше девальвувало його первісну соціальну суть.

Важливо

Що з цього вийшло? Очікувано: чим нижчий прожитковий мінімум у бюджеті — тим менше витрат із бюджету. Логіка очевидна. Людям — виживання, цифрам — баланс. Уряд навіть визнає це офіційно: у Бюджетній декларації зазначено, що прожитковий мінімум використовується не за призначенням — як технічна величина для обчислення понад 180 показників, більшість із яких не мають до нього жодного стосунку.

Мінімум, на який не проживеш

У 2025 році бюджетний прожитковий мінімум становить 2920 грн. У той час як фактичний, розрахований Мінсоцполітики на основі цін і потреб, — майже втричі вищий: понад 8000 грн. І це при тому, що навіть цей «фактичний» базується на кошику, в якому немає інтернету, мобільного зв’язку, сучасної побутової техніки. Зате є 25 хвилин стаціонарного телефонного зв’язку на місяць.

Цей «кошик» — точка болю. Він містить в собі уявлення про потреби людини з кінця 90-х, але зовсім не враховує реальність: ні цифрову, ні соціальну, ні економічну. Тож фактично українцям пропонують жити на показниках, які не просто принизливі — вони небезпечні. Бо за ними формуються пенсії, допомога малозабезпеченим, соціальні виплати родинам з дітьми та іншим вразливим категоріям громадян, для яких кожна гривня має значення.

Європа: інший підхід до прожиткового мінімуму

У ЄС прожитковий мінімум — не сакральний показник і не універсальний індикатор для всіх сфер. У більшості країн замість нього використовується мінімальна заробітна плата як головний інструмент соціального захисту. І ця мінімалка встановлюється на рівні, який дозволяє людині гідно жити, а не балансувати на межі голоду.

У країнах Центрально-Східної Європи, таких як Польща чи Словаччина, ПМ існує, але виконує свою пряму функцію — слугує порогом бідності, а не універсальною лінійкою для суддівських окладів і штрафів. І саме до цього нам варто прагнути.

Що потрібно змінити в Україні

Потрібно відірвати прожитковий мінімум від усього зайвого, що абсолютно невиправдано прив’язалося до нього за минулі десятиліття.

Прожитковий мінімум має бути лише соціальним стандартом — як базова величина, яка має гарантуватись державою для кожного, для визначення права на допомогу малозабезпеченим, а не базою для зарплат держорганів чи обчислення штрафів.

Необхідно скласти чесний і сучасний споживчий кошик. Без стаціонарних телефонів, зате з мобільним зв’язком, ефективними ліками, повноцінним для здорового життя набором продуктів харчування, інтернетом, одягом, який не розлазиться за 3 роки, достатнім пакетом різноманітних витребуваних послуг. Не мінімум виживання — а мінімум життя. Виходячи з реального складу щомісячних витрат для українців різних вікових категорій, базуючись на справжніх, а не занижених їх цінах.

Крім того, важливо передбачити поступову ліквідацію розриву законодавчо встановленого з фактичним прожитковим мінімумом. Порахувати справедливу вартість кошику, ввести перехід на новий ПМ впродовж 3 років — так, щоб бюджет це витримав.

Чи є гроші в бюджеті та що вже зроблено

Уряд каже: підвищити не можемо — немає ресурсів. Але ресурси є. Щороку держава втрачає до 900 млрд грн через тіньову економіку. Ще понад 200 млрд (і це щонайменше) — через неефективне використання коштів (за даними Рахункової палати). Плюс — безкінечні програми з нульовим результатом, які потребують чесного перегляду. Детінізація, аудит державних видатків, ефективна податкова політика — ось де гроші. Не у заниженому прожитковому мінімумі.

11 липня у Верховній Раді зареєстровано пакет законопроєктів, які мають відв’язати прожитковий мінімум від невластивих несоціальних функцій. Пропонується ввести окремі базові величини для зарплат, штрафів, стипендій — і залишити ПМ лише там, де він має сенс. Це — лише перший крок. Далі — реформа системи соціальних допомог, уніфікація виплат, підвищення адресності й автоматизації через «Дію».

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.