1 грудня 1991 року понад 90% українців підтримали Акт проголошення незалежності. За вихід із СРСР голосували навіть регіони, які Росія згодом роками намагалася називати “проросійськими” або “неукраїнськими”. Того ж дня Леоніда Кравчука обрали першим президентом України — держави, яка фактично лише починала створювати власні інституції, армію та систему влади.

Ще кілька місяців до цього Кравчук залишався одним із керівників радянської системи, але саме йому довелося приймати рішення в момент, коли Радянський Союз стрімко руйнувався. Пізніше він неодноразово визнавав: у ті дні в Києві серйозно побоювалися реакції Москви та можливого силового сценарію.

Переплетення історії та людського — голос першого президента

Того ж 1 грудня були не лише голосування, а й перші президентські вибори. На них люди обрали Леоніда Кравчука, чинного на той момент очільника Верховної Ради, першим президентом незалежної України.

Леонід Кравчук у 2019 році розповідав, що ідея запровадження президентської посади в Україні спочатку зовсім не мала очевидної підтримки — навіть з його боку.

“Моя первісна позиція була проти — не вводити в структуру української влади посаду президента. Я хотів бачити Україну парламентською державою“, — згадував він.

За словами Кравчука, після обрання Бориса Єльцина президентом Росії українські депутати швидко “поглянули на Москву” й почали вимагати аналогічних змін у Києві. Рішуче це просувала група депутатів із Харківської області, яка й ініціювала закон про президента та призначення виборів.

Водночас Кравчук наполягав, що в тогочасній системі влади повноваження президента не були зрозумілими:

“У Конституції були прем’єри, але не було президентів. І що він має робити — було незрозуміло“.

Після кількох днів дискусій парламент все ж підтримав створення посади, а робота над законом стала терміновою: документ писали менш ніж місяць, щоб встигнути оголосити вибори.

“Поки не визначили, хто такий президент і з якими повноваженнями, — нікого обирати було неможливо”, — пояснював Кравчук.

“Зайшов у порожній кабінет і розгубився”: Кравчук про перший день на посаді президента

Перший президент України зізнавався, що момент, коли країна стала незалежною, не супроводжувався урочистими відчуттями чи тріумфом. Навпаки — був шок і повна невизначеність.

“Прийшов на роботу, сів у крісло й думаю: який документ першим підписувати? Розгубився. Я зайшов в абсолютно порожній кабінет. Навколо — нікого“, — згадував він.

Кравчук наголошував: у 1991-му не існувало ані адміністрації, ані налагоджених процедур, ані досвіду попередників.

“Це сьогодні Зеленський приходить, а там уже все — підлеглі, напрацьовані практики, архіви. А в мене — нічого“, — казав він.

Першим рішенням стало формування структури влади:

“Покликав колег і ми почали думати, з чого починати. Першими указами створили Апарат президента“.

Перемога на виборах не стала приводом до святкувань і вдома.

“Ніякого шампанського. Всі були ошелешені. Сіли за стіл, взялися за голови й думали, як тепер жити й що на нас звалилося”, — пригадував перший президент.

Не було й часу для емоцій: між виборами, інавгурацією та першими дипломатичними візитами минули лічені дні.

Уже наступного дня після інавгурації Кравчук вирушив до Білорусі на підписання Біловезької угоди — документа, який юридично припинив існування СРСР.

Кравчук не приховував — йому було страшно. Але це був не страх за себе.

“Дуже! Залишалося нерозуміння, що станеться завтра. Це не страх за життя — це страх величезної відповідальності. Мільйони сподіваються на тебе, і ти маєш зробити так, щоб вони зажили гідно“.

Що було вирішено у 1991-му і що відгукується зараз у 2025-му

Рішення 1991 року не стало приватною справою політичної еліти — воно належало кожному, хто прийшов на виборчу дільницю.

Однак разом із тріумфом приходили й проблеми, які тоді важко було розгледіти. Держава народжувалася в умовах надзвичайної невизначеності. Інституцій не існувало, система безпеки лишалася радянською, а російська присутність у Криму та на флоті — занадто глибокою, щоб її можна було швидко демонтувати. Україна формально отримала незалежність, але інструменти для її захисту довелося створювати майже з нуля.

1991 рік був часом великих надій і таких само великих компромісів. Швидкість подій — серпневий путч, проголошення незалежності, референдум, Біловезька угода — не дозволяла тодішній політичній еліті зупинитися й продумати довгострокову архітектуру держави. Те, що було ухвалено в ті місяці, часто було вимушеним, ситуативним, інколи — занадто м’яким щодо Москви. Саме тоді залишилися відкритими ті питання, які пізніше стали вразливими точками: статус Криму, присутність російського флоту, економічна залежність, слабкість армії, невизначеність у виборі зовнішньополітичного курсу.

Ці рішення не можна назвати прямими причинами нинішньої війни, але вони стали ґрунтом, на якому Росія десятиліттями будувала свої сценарії впливу. Україна входила в 90-ті без чіткої стратегії безпеки, з економікою, прив’язаною до Росії, та політичною системою, яка ще не встигла відокремитися від радянських практик. Кремль бачив це і працював по цих слабких місцях — інформаційно, політично, фінансово, культурно.

І попри це, саме 1 грудня дало Україні те, що виявилося сильнішим за будь-які прорахунки. Референдум заклав основу, яка не піддалася жодним атакам — основу національної волі. Навіть сьогодні, коли Росія намагається силою переписати кордони й історію, цифра 90% залишається найгучнішим аргументом. Це документ, який не можна скасувати танками. Це воля, яку неможливо стерти пропагандою.

Помилки 1991 року можна аналізувати, коригувати, робити висновки — і це важливо. Але вибір 1991 року не був помилкою. Тоді Україна отримала шанс, який сьогодні виборює в найважчій війні своєї історії. Тридцять чотири роки тому українці проголосували за свободу — і сьогодні вони доводять, що ця свобода була не декларацією, а глибинним рішенням нації.

Виявилося, що п’ятизірковий готель із панорамним видом відкрили у 1989 році, та через 18 місяців він закрився, перетворившись на одну з найвідоміших покинутих будівель Європи. Про це розповів один з відвідувачів покинутої локації в Reddit.

У мережі головною причиною провалу найчастіше називають невдале розташування та переоцінку туристичного потенціалу Азорів. Користувачі Reddit пишуть, що в той час на острови були нерегулярні авіарейси, тому дорогий готель майже постійно пустував.

Багато хто згадує кліматичну проблему: готель будували заради фантастичного виду, але вершину гори часто накривали густий туман, дощ і хмари. Через це туристи нерідко просто не бачили знаменитих озер, заради яких приїжджали.

Офіційно причинами закриття називали фінансові труднощі, низький потік гостей та ізольованість локації. У той період Азорські острови ще не були популярним туристичним напрямком, а дістатися до готелю було непросто через слабку інфраструктуру та віддаленість від основних маршрутів.

Після закриття будівлю роками охороняли, але у 2011 році охорону прибрали через нестачу фінансування. Після цього готель почали розграбовувати та нищити вандали: зсередини винесли меблі, техніку й навіть ліфти.

Сьогодні Monte Palace залишається культовим місцем для урбан-дослідників і туристів, які шукають “загублені місця”. Попри руїни та графіті, будівля досі вражає масштабом і видом на Атлантику, а історію готелю часто називають прикладом амбітного проєкту, збудованого “не в тому місці і не в той час”.

Раніше Фокус повідомляв, як виглядає покинутий супер-готель після закриття. Свого часу заклад The Reading Lake був місцем, “наповненим життям і святкуваннями”: гості приїздили, щоб відзначити річниці весіль, танцювати на різдвяних вечірках і насолоджуватись спокійними краєвидами озера та спа-процедурами.

Згодом стало відомо, що під популярним готелем приховувався середньовічний замок. Під популярним готелем у французькому місті Ванн фахівці виявили неочікувану знахідку — дивовижно добре збережений 640-річний середньовічний замок.

Репер у своєму Threads звернувся до давнього ведучого шоу Григорія Решетніка. Він поцікавився, як потрапити на кастинг нового сезону. Втім, реакцію українців довго чекати не довелося — Потапа засипали іронічними відповідями.

Потап — новий Холостяк?

“А де проходити кастинг, щоб стати наступним Холостяком? Грішо Решетнік, напиши мені”, — зазначив російською Потап.

Українці почали жартувати про його шанси на участь у проєкті.

• “Може, краще на “Орел и решка”? Щоб вас в якусь Африку відвезли. І там і лишили”.
• “В найближчому територіальному центрі комплектування в місті Київ”.
• “Вже був один лисий до***б, досить”.
• “Боротися за серце Потапа будуть Льоша Гончаренко і Коля Тіщенко”.
• “Заочно візьми участь”.
• “Він українською мовою проходить швидше за все”.
• “Холостяк з Потапом буде першим сезоном, де жінкам ще будуть доплачувати за участь в ньому”.
• “Холостяк звісно низько пав, але ж не настільки”.

Цікаво, що “кумедний псяка” в коментарях набрав у рази більше лайків, ніж сам пост Потапа.

Нагадаємо, Фокус раніше писав, що:

Також Фокус розповідав про зародження історії кохання Потапа та Насті та її закінчення.