Події
Псатир як символ духовної спадщини надазовських греків

Кулінарні традиції об’єднують людей, які, як і їхні предки, були змушені залишити домівки через Росію
Цьогоріч у березні культурні звичаї та способи самовираження, пов’язані з обрядовим хлібом надазовських греків – Псатирем – внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Укрінформ поспілкувався з носієм традиції, директоркою комунального закладу «Мангушська публічна бібліотека» Іриною Сарбей.
«СМАК ЦІЄЇ ЗДОБИ ПОВЕРТАЄ У ДИТИНСТВО»
– У селищах Урзуф, Ялта Мангушської об’єднаної громади постійно випікали Псатир. Він символізує нашу єдність, – розповідає пані Ірина.
Саме представники Мангушської селищної громади ініціювали внесення обрядового хліба до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
– Облікову карту підготували в 2022 році. Допоміг Донецький обласний навчально-методичний центр культури. Тоді збирали всіх носіїв, які перебувають на вільній українській території. Знаходили й тих, хто виїхав, зокрема, до Іспанії. Це нас усіх дуже згуртувало, – каже пані Ірина.

За її словами, у Мангушській громаді Маріупольського району Донеччини – цілі покоління носіїв культури Псатира.
– Традиції, пов’язані з обрядовим хлібом, бережуть зокрема Микола Ахбаш, Олена Аниченко, Наталія Фахурдінова, Надія Терентьєва з донькою, Інна Діденко, – зауважує співрозмовниця.

Занурюючись в історію, можна пригадати, що у XVIII столітті після депортації з Криму греки заснували в Приазов’ї 21 село. Їм надавали назви старих кримських поселень. Тож, окрім згаданих пані Іриною Урзуфа та Ялти, тут з’явилися Старий Крим, Каракуба, Мангуш, Сартана, Чермалик тощо. Загалом кримські греки оселились на території від Азовського моря на півдні до річки Вовчої – на півночі, між річками Берди й Кальміус на заході й сході. Важко приживаючись на новому місці, депортовані з Криму греки берегли свої традиції й надбання. І нині це продовжують робити їхні нащадки, які змушені були залишити Приазов’я через російську окупацію.


Сарбей зауважує, що чи не в кожній громаді, де тепер мешкають надазовські греки, печуть Псатир.
– Діти переймають досвід приготування нашого хліба від батьків, бабусь і дідусів. Готуємо його на свята, фестивалі грецької культури, проводимо тематичні кулінарні майстер-класи. Презентували грецьку випічку в хабах «Серце Сходу» в Дніпрі та в Києві, у Музеї Івана Гончара. Смак цієї здоби повертає людей у дитинство, – додає співрозмовниця.


ПСАТИР НЕ ТРЕБА ПЛУТАТИ ІЗ ПСАЛТИРЕМ
Традиційно Псатир випікають напередодні Великодня.
– Зазвичай готуємо 40 Псатирів, або кратну 40 кількість: 80 чи 120, залежно від кількості людей у родині. Печемо стільки, щоб вистачило до Вознесіння Господнього, що відзначається на 40-й день після Великодня, – пояснює Сарбей.
Після того як хліб спекли, його підв’язували або на мотузку або надівали на палицю і відносили на горище. Там він зберігався, засихав.
– У перекладі слово «псатир» – крихкий, тому цей хліб називається саме так. Не треба плутати із «псалтирем» – книгою псалмів. Наш обрядовий хліб не має до цього жодного стосунку, – додає вона.

Пані Ірина підкреслює, що Псатир має форму хреста, обплетеного «джгутами». Це нагадує терновий вінець, який одягли на Христа під час розп’яття. Складається хліб особливим чином – зі шматка тіста скручується джгут, потім робляться надрізи із зовнішнього боку і тісто згортається так, щоб зовні було чотири півмісяці, а всередині утворився хрест. Є декілька способів, як це можна робити.
– «Хвостики» на нашому хлібі символізують тернові шипи. Розповідали, що колись господині, замісивши тісто, ходили одна до одної та згадували, як правильно його скласти. Бо цей хліб потім не можна різати, його лише ламають. І так, щоб у кожному відламаному шматочку залишалася частина хреста, – зазначає пані Ірина.

Та додає, що Псатир за розміром – не великий, а такий, як калач. Водночас він не може бути зовсім малим, бо в такому випадку, коли підійде, може бути не видно хрестика посередині. Тобто багато тонкощів. Тісто готують здобне, із пшеничного борошна. Випічку не прикрашають, лише змащують солодкою водою для блиску. Весь процес приготування супроводжується молитвами. Як і інші великодні страви, Псатир освячують.

Ірина Сарбей наголошує, що випікання обрядового хліба – важливий ритуал для надазовських греків.
– Зараз, коли війна, і багато людей виїхало з нашої громади, ми побачили, що традиції – це зв’язок із домом, який відібрати ніхто не може. Псатир символізує не лише страждання Христа, а є символом віри, надії та духовної спадщини надазовських греків. Це ниточка, яку ніхто не зможе розірвати, – зауважує Сарбей.
Олена Колгушева
Події
СБУ оголосила в розшук російського репера-пропагандиста Тіматі

Як повідомляв Укрінформ, у червні СБУ заочно повідомила Юнусову про підозру.
Юнусов був довіреною особою очільника Кремля Володимира Путіна на президентських виборах у 2012, 2018 і 2024 роках, брав участь у його інавгурації та заходах з нагоди святкування перемоги на “виборах”.
Крім того, він підтримував російську агресію, окупацію Криму та порушення фундаментальних прав України на незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.
Задокументовано, що фігурант взяв участь у щонайменше сімох пропагандистських концертах на українському півострові, які були спрямовані на легітимізацію окупації Криму.
На підставі доказів, зібраних слідчими СБУ, Юнусову оголошена підозра за ч. 2 ст. 332-1 Кримінального кодексу України (порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї з метою заподіяння шкоди державним інтересам, вчинене повторно).
Події
Етнографічний кінофестиваль «ОКО» розпочався у Києві світовою прем’єрою

VI Міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО», який поєднує кіно, музику, мистецькі акценти та культурну дипломатію, цьогоріч уперше розпочався у Києві.
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Ми готували цю подію рік і привезли до Києва понад 90 фільмів. Я впевнена, що кожен знайде у програмі стрічку, яка відгукнеться саме йому. ..Ми задумували фестиваль як міст між Бессарабією та центром України. Та сьогодні дорога до Бессарабії ускладнена, тому вирішили провести фестиваль у столиці – як «амбасаду Бессарабії», – розповіла засновниця та директорка фестивалю ОКО Тетяна Станєва.
Фільмом відкриття стала стрічка «Мертва квітка» – авторський проєкт Станєвої про українську Бессарабію, збереження традицій бессарабських болгар та зимової обрядовості в умовах повномасштабної війни. На фестивалі відбулася світова прем’єра фільму.
«Герої фільму – мешканці села Криничне, мого рідного села… Я дуже сподіваюся, що воно не залишиться тільки у цій стрічці, що ця культура матиме змогу відродитися після закінчення війни», – зазначила режисерка.

На початку мистецької події було відкрито мурал «Кінострічка життя» сестер Фельдман, а також виставки української художниці Лесі Бабляк, болгарського фотографа Івана Шишиєва та спільноти Ukraїner.
Гостей зустрічали перформанси з болгарськими кукерами та українською маланкою – як символічний культурний діалог.
«Культура – не витрата, а інвестиція. Вона формує ментальність і код нації, вибудовує ідентичність і виховує патріотизм. І це єдина мова, яку розуміють всі народи, якою найуспішніше розмовляють і будують мости різні держави. Ось куди ми маємо вкладати всі ресурси, щоби будувати правильну стратегію розвитку країни та майбутнього», – зазначив президент кінофестивалю «ОКО», голова наглядової ради Віктор Куртєв.
За його словами, «ОКО» вже шостий рік веде справжній міжкультурний діалог і займається культурною дипломатією в Болгарії. Як представник етнічної спільноти бессарабських болгар він запрошує на український фестиваль з болгарським акцентом, щоб «пізнати всю різноманітність нашої культури».
Цьогоріч Міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО» презентує 90 стрічок 24 мовами із 52 країн і 5 континентів. До програми увійшли 7 тематичних секцій, у кожній з яких визначатимуться володарі гран-прі та нагород за етнографію. У конкурсі короткого метру буде окремий приз за найкращий короткометражний український та/або болгарський фільм. Серед хедлайнерів – стрічки, відзначені преміями «Оскар» та BAFTA, учасники та переможці провідних світових кінофорумів, таких як Sundance, Роттердам, Берлінале, Канни, Венеція, Локарно, Торонто, IDFA. Програму доповнюють обрані стрічки з національних кінофестивалів, зокрема КМКФ «Молодість», Docudays UA та Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ).
Етнографічний кінофестиваль «ОКО» розпочався у Києві світовою прем’єрою / Фото: Євгеній Король
До 10 вересня проходитимуть кінопокази та тематичні дискусії у столичному Будинку кіно. 8-14 вересня відбудуться кінопокази в Одесі, 12-13 вересня частину конкурсної програми «Український короткий метр» зможуть побачити мешканці Кам’янця-Подільського. 12-14 вересня пройде заключна частина української програми і нагородження переможців у Болграді Одеської області, а 3-11 жовтня покази повної програми, нагородження переможців міжнародної програми OKO GLOBAL відбудуться у столиці Болгарії Софії.
Фільми конкурсної програми оцінюватиме міжнародне журі, до складу якого увійшли кінопрофесіонали, дослідники, фольклористи, антропологи, митці та представники міжнародної культурної спільноти.
Фестивальні стрічки демонструватимуться офлайн. Деякі фільми глядачі зможуть подивитися у межах онлайн-показів на платформах MEGOGO (у вересні на території України) та Neterra.TV (у жовтні в Болгарії).
Події
У Києві обговорили стратегію розвитку нематеріальної культурної спадщини

У Національному музеї народної архітектури та побуту України відбулася публічна дискусія на тему “Стратегія розвитку нематеріальної культурної спадщини в Україні” за участі фахівців у сфері культури, представників міжнародних інституцій, митців, експертів і громадських діячів.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.
Дискусія стала частиною фестивалю “Жива культура – живий світ”, що відкриває серію заходів до Міжнародного дня нематеріальної культурної спадщини, проголошеного на 42-й сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО у 2023 році.
Модерувала захід заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій України Анастасія Бондар.
“Наша нематеріальна культурна спадщина — це не лише пам’ять про минуле, а доказ того, що ми живі, сильні й здатні передавати цінності далі, навіть у найтемніші часи. Завдання держави — не втручатися, а допомагати: чути, підтримувати, берегти й ділитися цією живою мудрістю світу”, – зазначила Бондар.
Вона наголосила на необхідності відкритого діалогу між усіма учасниками процесу.
“Тема нематеріальної культурної спадщини значно глибша і давніша за будь-які політики чи стратегії. Тому важливо, щоб ми разом — фахівці, громади, міжнародні партнери, держава — розробили спільні рішення, що дадуть нове дихання нашій спадщині”, – підкреслила Боднар.
Перший заступник міністра культури та стратегічних комунікацій України Галина Григоренко акцентувала увагу на важливості збереження нематеріальної спадщини.

“Документування, фіксація та передача від покоління до покоління традицій різних спільнот набуває особливого значення для нас зараз, в час війни, коли носії знаходяться під фізичною загрозою знищення, розриваються традиційні звʼязки та можливість передачі знань. Тому наше спільне завдання надавати можливості спільнотам практикувати нематеріальну спадщину та популяризувати різні її прояви”, – наголосила Григоренко.
За її словами, “охорона нематеріальної спадщини — це про майбутнє, а не тільки про минуле. Саме тому подібні заходи — це не лише професійна дискусія, а й можливість об’єднати зусилля, підтримати одне одного й разом творити нові стратегії збереження і передачі традицій”.
Своєю чергою голова Представництва ЮНЕСКО в Україні К’яра Децці Бардескі висловила підтримку Україні в боротьбі за збереження своєї культури в умовах війни.
“Бути тут — це акт солідарності. Для ЮНЕСКО важливо не лише говорити про захист спадщини, а бути з тими, хто її зберігає. Конвенція 2003 року визначає три ключові напрями — документацію, передачу та інституційну підтримку, і ми раді працювати з Україною в усіх цих напрямах”, – зазначила Бардескі.
Вона також відзначила зусилля України, спрямовані на збереження традицій, і підкреслила, що включення елементів української нематеріальної спадщини до Списку ЮНЕСКО – це не лише міжнародне визнання, а й внесок у загальнолюдську культурну спадщину.
Крім того, були представлені основні положення Стратегії розвитку культури 2025–2030 років, ухваленої урядом навесні 2025 року.
Як зазначила Григоренко, документом передбачені інтеграція культури до політики національної безпеки та міжвідомча взаємодія на всіх рівнях — від громад до центральних органів влади. Зокрема пріоритетними є питання збереження локальної ідентичності, зв’язку поколінь, реінтеграції ветеранів до цивільного життя через культуру, підтримку ментального здоров’я і впровадження безбар’єрності.
Учасники обговорили здобутки і плани у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини, правові аспекти і стратегічне бачення розвитку галузі.
Як повідомляв Укрінформ, т. в. о. міністра культури та стратегічних комунікацій Тетяна Бережна обговорила з керівниками профільних структурних підрозділів обласних і Київської міської державних адміністрацій ключові завдання для сфери.
Фото: МКСК
-
Війна6 днів ago
Російська армія за серпень втратила на війні проти України майже 73 артдивізіони
-
Усі новини5 днів ago
МУАЯД впав на концерті – як він відреагував
-
Політика1 тиждень ago
Зеленський підписав закон про національну пам’ять: офіційно визначено термін «рашизм»
-
Одеса1 тиждень ago
Яка температура води у Чорному морі сьогодні – прогноз погоди в Одесі і області на 26 вересня
-
Події1 тиждень ago
Симфонічний оркестр «INSO-Львів» виступив на музичному фестивалі у Фінляндії
-
Політика1 тиждень ago
Зеленський звільнив першого заступника голови Держприкордонслужби
-
Події1 тиждень ago
У Національній філармонії відбудеться концерт «Музика чуттів»
-
Війна6 днів ago
В Україні у середу переважно без опадів, вдень до +32°